Сергій Тігіпко: «Нам треба вибирати між комунальною реформою та комунальною катастрофою»

Зруйноване житлово-комунальне господарство вже стало загрозою для людей. Врятувати його можна тільки терміновим і радикальним реформуванням. Для цього потрібно зламати протидію місцевих органів влади та комунальних підприємств, які хочуть зберегти монополію на цьому величезному ринку, не допустити туди ні приватний бізнес, ні громадський нагляд, ані державний контроль. Так вважає 49-річний економіст та політик Сергій Тігіпко. Під час розмови з нашим кореспондентом він розповів про те, якими бачить шляхи реформи ЖКГ.

– Сергію Леонідовичу, аби тільки відремонтувати житловий фонд України та комунікації, потрібно багато десятків мільярдів гривень. А де їх узяти?

– Такими цифрами полюбляють козиряти противники реформи. Але в усьому світі сфера комунальних послуг вважається одним із найбільш прибуткових та надійних ринків!

Це – ідеал будь-якого капіталіста: попит на його продукти та послуги (електрика, тепло, вода, каналізація, вивіз сміття, прибирання території і так далі) абсолютно стабільний і навіть кризи його не знижують, шукати споживача не треба – він завжди на місці.

Втім, інтереси жителів теж мають потрійний захист. По-перше, тарифи встановлює спеціальний державний орган. По-друге, муніципальна влада здебільшого має частку в таких підприємствах і завжди – докладний контракт. Та й сам власник житла або об’єднання власників (кондомініум) ніколи не дозволять себе образити. Отож, якщо створити для бізнесу правильні умови, він прибіжить у наше комунальне господарство з усіма своїми капіталами!

– Але є великі нарікання на населення: мовляв, люди наші з радянських часів звикли до нечуваної дешевизни, яку дає державне субсидування комунальних послуг, і не готові платити за них повну ринкову ціну. А, значить, скасування субсидій призведе до соціального невдоволення…

– Ці розмови тривають з року в рік, і зростання комунальних тарифів уже зробило їх безглуздими. Насправді, головна проблема полягає в тому, що наших чиновників і керівників комунальних підприємств, які теж, по суті, є держчиновниками, повністю влаштовує планово-збиткова система, яка забезпечує їм монополію на комунальні послуги та повний контроль над величезними фінансовими потоками. Їхня дохідна база цілком не залежить від ефективності роботи: держава завжди покриє збитки з бюджету. Це означає, що з грошей платників податків.

Тобто, ми оплачуємо комунальні послуги двічі: один раз – за рахунками від ЖЕКу, вдруге – з податків. Крім того, платить економіка. Адже держава намагається покрити збитки комунального сектору за рахунок підприємств, для яких тарифи набагато вищі. Це, по-перше, зменшує конкурентоспроможність та ефективність української економіки, а значить, знову ж, негативно позначається і на зарплаті, і на робочих місцях, і на бюджеті країни.

– І де вихід?

– Я серйозно вивчав досвід наших сусідів. Наприклад, у Польщі економічна ситуація на початку дев’яностих була не набагато кращою від нашої нинішньої. Загальні субсидії, якими рівною мірою користуються й ті, хто їздить на дорогих автомобілях, і ті, кому не вистачає на найнеобхідніше, були визнані головною перешкодою на шляху реформи. Замість них запровадили адресні соціальні субсидії для бідних і відповідний соціальний фонд.

Виявилося, що 65% населення таких субсидій не потребує, а муніципалітети заощадили до 50% коштів. У бюджетах з’явилися гроші, які можна було спрямувати на продовження реформи.

Крім того, на скасування субсидій дуже добре відреагував бізнес. Він буквально кинувся в комунальне господарство, всі котельні та інші підприємства скупили миттю. Тим більше, що держава заснувала єдиний спеціальний орган, який визначає тарифи на комунальні послуги.

Була запроваджена методологія кількісного тарифу, відповідно до якої визначається не сам тариф, а тільки його складові – в першу чергу, ринкові ціни на енергоносії.

Таким чином було вирішено й проблему монополізму. Постачальник тепла начебто і є для свого району монополістом, але він діє за затвердженими державою тарифами. Крім того, муніципальна влада, як правило, має частку в статутному фонді підприємства – вона формується з основних фондів, що вносяться до нього. А, значить, має всі можливості контролювати якість роботи і взагалі всі процеси, які в ньому відбуваються.

Досвід сусідів показав необхідність розроблення довгострокової національної стратегії з реформи ЖКГ. Головними пунктами її повинні стати створення регуляторного органу, плану усунення субсидій, просування енергоефективності, встановлення лічильників і нарахування платежів за реально спожите тепло. І дуже активна роз’яснювальна робота. Якщо люди не зрозуміють, навіщо їм потрібна реформа, то успіху не буде.

Ольга ЮЗВЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *