Лісу потрібні романтичні прагматики, які відновлюють і охороняють його

Василь Дмитрович ВОРОБЧУК.
Василь Дмитрович ВОРОБЧУК.

Як стати успішним? Рецептом цього володіє Василь Дмитрович ВОРОБЧУК. Бо навіть за умов фінансової кризи управління лісомисливського господарства, яким він керує, не занепало, а, навпаки, потужно розвивається і процвітає, ведучи перед в Україні. При цьому він не розраховує ні на допомогу держави, ні на бюджетні кошти. Тому й до кінця року виконає поставлене перд собою завдання: підняти працівникам усіх лісгоспів краю зарплату до 2 тис. грн.

Василь Воробчук поєднав у собі дух патріотизму, любові до рідного краю з умінням берегти його красу і так вести лісове господарство, щоби не зашкодити довкіллю, а, навпаки, примножити його багатства. У Воробчуків це – з діда-прадіда.

З листа берегометських колег Василя Воробчука до редакції

Між сценою та зеленим другом

– Моє життя від народження пов’язане з лісом. Бо і батько, і дід жили та працювали в лісі. І я в ньому виріс. Корчівці на Глибоччині, Фальків на Путильщині. Коли батько поїхав на навчання до Ленінградської академії, ми повернулися до села. А коли він повернувся, переїхали до Красноїльська, де жили на хуторі Єзер. Досі зберігаю ту хату, зробив там ремонт. І ставок є поруч.

Але я не просто жив у лісі, я мешкав у середовищі лісорубів. Від тата й діда перебрав дуже точну фразу: лише той буде справжнім лісівником, хто почує запах онуч робітника і поту коня. У нас, до речі, було 250 коней, яких повернули з фронту. З номерами, зірками. Мали 4 конюшні, і я завжди з дядьками ходив їх пасти.

Тоді машина возила робітників до лісу: один раз на тиждень, але робила 2 ходки, бо забрати всіх одразу не могла. Люди жили в бараці-гуртожитку. Він і досі стоїть у лісі. Тоді було все по-іншому. Тато жив там з робочими. Їхав у понеділок, а повертався додому в суботу… Працював десятником, а потім майстром, під началом якого було 300 людей. А сьогодні керують трьома чоловіками і кажуть, що вони вже майстри. Та й обсяги робіт після війни були серйознішими. Чернівці, приміром, газу не мали і в лісі заготовляли для міста паливні дрова. Називалося це тоді російською – гортопи. Дрова возили вдень і вночі. «Студебеккери» працювали в три зміни. Крім того, заготовлялася так звана рудникова стійка для шахт.

Коли я вступав до Львівського лісотехнічного інституту, батько вже був начальником лісопункту. Практично, вибір переді мною ніколи й не стояв. Змалку знав, що працюватиму тільки в лісі. Скажу чесно: ніколи не мріяв бути космонавтом або льотчиком. Але, за великим рахунком, хотів бути… естрадним співаком. З 6 класу передплачував журнал «Естрада», самоуком оволодів баяном, навчився грі на гітарі.

Батько в нас був дуже демократичним. Він мені казав: «Добре подумай, куди підеш…»

Тоді я й визначився: піду батьковим шляхом.

Мої університети

Разом з другом Анатолій Кириком, начальником Глибоцького лісопункту, з яким сиділи за однією партою, поступили з першого заходу до Львівського лісотехнічного. Вибрали лісоінженерний факультет, він був ближчим до діяльності батька – до лісоексплуатації.

А далі вже розпоряджалося життя. Закінчив вуз 1972-го року. Розподілився до Сторожинецького лісгоспу на посаду інженера. Звідти мене забрали в армію. Служив у Німеччині, тоді ще НДР (тобто Німецька демократична республіка). Після повернення трохи попрацював інженером-енергетиком і пішов на місце батька, який став директором Глибоцького держспецлісгоспу АПК. А я у 25 років очолив лісопункт у Красноїльську. За обсягом роботи і за кількістю людей він був як лісгосп. Мав понад 220 робітників і возив понад 90 тисяч кубів. Для прикладу: сьогодні Хотин і Сокиряни разом не возять стільки.

Батько мені порадив тоді: «Приймай рішення сам, я можу сказати тобі лише єдине: робота дуже важка, але й дуже цікава».

За 2 місяці я досконало опанував румунську мову, бо 90% робітників у мене були були румуни. І зараз вільно розмовляю. Складність була тільки в тому, що я вже завів сім’ю. З молодою дружиною і маленькою донькою жив у гуртожитку.

Утім, пізніше я зрозумів, що коли б оті 6 років не відпрацював би начальником лісопункту в Красноїльську (а це був для мене другий університет, хоча до того і був півроку на практиці на Уралі), то навряд чи відбувся б як особистість і фахівець. Саме там я перейнявся запахом онуч і поту та зрозумів, що мушу знати, як і чим живуть мої люди, їхні сім’ї…

Тож коли мені в 31 рік запропонували стати головним інженером найбільшого лісокомбінату в Сторожинці, де працювало понад 2,5 тисячі робітників, я не відчув страху. Але далі було ще цікавіше: 9 років роботи головним інженером, коли ми дуже серйозно розбудовували Сторожинецький лісокомбінат. Велося грандіозне будівлництво: завод з виробництва шпону, меблева фабрика, яка, на жаль, нині стоїть…

Ще за радянських часів мені запропонували посаду директора. А потім почався розвал СРСР. Ті 12 років роботи директором були надзвичайно важкі. Молода держава. Колосальна відповідльність. Комерціалізація, в якій ніхто не орієнтувався. Потім мене обрав уже колектив. Стали ВАТ. Удруге перейщли до Міністерства лісового господарства за наказом Кучми. Це було боляче, бо мали великі виробничі потужності. З фабрики ми зробили ВАТ, і вона відділилася. Я дуже хотів зберегти її потужності. Знайшов директора, передав йому навіть «Волгу». Так вирішили збори акціонерів. Та фабрика, на превеликий жаль, «загнулася».

Ми ж потрапили в «бартеризацію». Сам згадую цей період з жахом: коли в тебе за спиною 2 тисячі людей і 98% розрахунків за бартером. Люди бояться втратити роботу, а самої роботи немає, як немає й грошової маси. Платити зарплату треба, а в руках директора тільки колготки, ковбаса та м’ясний фарш. Уже не кажу про те, як закривали податки перед місцевим бюджетом: і холодильниками з Донецька, і телевізорами зі Львова, і пральними машинами – чим тільки міг! Це той період, коли не було ринку збуту, а лише колосальна інфляція. Спробуй утримати на плаву цей величезний корабель!

І так сталося, що з усього західного регіону я, як прагматик і максималіст, залишив дієвим найбільший комбінат. Розвалилися всі – чернівецький, і хотинський, берегометський і путильський, навіть такі величезні, як іванофранківський, закарпатський. Але, як романтик у душі, я сподівався, що рано чи пізно все це закінчиться. І заводи та фабрики запрацюють.

Сьогодні ринків збуту досі немає. Та я не шкодую про зроблене, бо все ж таки Сторожинецький лісокомбінат зараз працює. Але переробна галузь використовує свої потужності менше ніж наполовину. Це питання ринків збуту, іневесторів, грошей, капіталовкладень. Щоби деревообробка діяла, треба мати колосальні кошти на придбання новітнього обладнання. А воно дуже дороге. Тому незрозумілою була позиція держави, держкомітету, який то закривав, то відкривав деревообробні цехи, то залишав їх, то продавав….

Сьогодні є вже чітка позиція: деревообробні цехи, які працюють, мусять пройти оновлення. Але це вже не належить до функцій лісівників. Наше завдання – відновлювати та охороняти ліс. Цим і займаємося

Зробив чимало добрих справ, про які люди пам’ятають донині. Згадують, як часто навідувався до колективів лісорубів, піднімався високо в гори, щоби перевірити, в яких умовах трудяться. А потім усе робив, щоби полегшити їхню працю, – прокладав дороги, купував техніку, здавав в експлуатацію контори-довгобуди… За 2 роки під його керівництвом було зроблено стільки корисних справ, що іншому на це не вистачило б і десятиріч.

З листа берегометських колег

Шляхи у горах – це дороги життя

– А вже наступні 12 років йшов разом з державою. Погасили, слава Богу, борги із зарплати. Сплатили всі недоїмки. 2003-го став заступником начальника управління. Потім повернувся до Берегомету, вже директором. Підприємство не стояло, але й не розквітало. Доріг не було, техніки – теж. Зате був нормальний лісфонд і нормальні, працьовиті люди. Тому за 2 роки підняли показники організації у 2,5 рази.

…Уже четвертий рік пішов, як очолюю управління. Багато за цей період було випробувань. Провели реструктуризацію. Найперше, розділили Хотинський та Сокирянський лісгоспи. Тривалий час після повені 2008 року відновлювалися. А потім – криза. Однак з фінансового водовороту вдалося врятуватися завдяки власним ідеям та підтримці держкомітету. Йдеться про будівництво доріг у Карпатах та придбання техніки. Дороги, без перебільшення, – це життя. Тепер на Фальків чи Перкалабу можна доїхати БМВ, а не на БТРі, як раніше. Але без підтримки державного комітету, який виділив перші кошти, нічого не було б.

Коли на ліквідацію наслідків стихії Кабмін нам виідлив кошти, я, як фахівець, зрозумів: якщо віддамо ці 38 млн. грн. підрядникам, то, ймовірно, стежечки якісь і залишаться. Тому вийшов з пропозицією до комітету, а той звернувся до уряду і нам дозволили з цих грошей на 18 млн. купити техніку, щоби ми самі ремонтували дороги і мости. Оце і є наша перспектива. Бо за цим піде розвиток лісового господарства, реакреація, туризм. Якби цього не сталося, то сьогодні ми добиралися б до Перкалаби та інших далеких урочищ на транспортері. Свого часу мені довелося витримати серйозну критику на свою адресу за це рішення. Тоді ж ми взяли участь у розробці нових правил рубок, за якими нині працюємо.

До речі, тоді ніхто не забороняв рубати ліс, як про це говорилося. Заборонили на словах: ні документу, ні постанови. Натомість тоді думали, як підкласти плече області. Ми день і ніч пилили та розвозили. За дуже низьку плату. Гроші не рахували, адже треба було рятувати людей. Усю дерев’яну частину відновлених будинків від Сокирян до Путили давали працівники лісгоспів.

Нові правила рубок, які розробив галузевий інситут, вимагали й нових обладнання та технологій. І, незважаючи на фінансову кризу, торік ми спрацювали краще від усіх у своїй галузі: 105% до рівня 2008 року. Майже 24 млн. власних зароблених коштів витратили на ведення лісового господарства. На 9 млн. купили техніки. Не заборгували жодної копійки робітникам. Жодної недоїмки. Продуктивність праці зросла більше ніж на 20%.

Нинішнього року поставили завдання підняти зарпрату і провести технічну модернізацію. Прорахували, що для цього треба додатково заробити мінімум 35 млн. грн. Якщо торік мали 138 млн., то цього року треба вийти на 160. Як? Ціни не піднімеш. Тому думаємо над зменшенням витрат. Як, приміром, використати деревину? Розпилити і продати за ціною дров чи виготовити ділову високосортну асортиментну продукцію? Директори вже над цим думають. Купують сушарні, колісні трактори і канатні підвісні установки, щоби зберегти первісну природу.

Нинішньої ситуації не розраховуємо на бюджетне фінансування. Отримали торік трохи більше 3 млн., а витратили на ведення лісогосподарства 24 млн!

Нова технологія в горах – це майже повна відмова від бензопили. Вивчав німецькі технології, де дві людини на комбайновому агрегаті роблять те, що 50 робітників із бензопилою. Бо він валить дерево й обрізає гілки, розкрижовує та пакує. А продуктивність – 250-300 кубів у зміну. Вартість техніки – 500-600 тисяч євро. Але вона себе окуповує. Вимоги ж до оператора вищі, ніж до пілота «боїнга».

Шкодують за ним наші працівники – від конторського до лісоруба. Мабуть тому, що він завжди доброзичливо вітався з тими й другими. Ніколи не підвищував голосу на людей і не пропускав можливості, щоби підбадьорити чи похвалити за добру роботу.

З листа берегометських колег

Існує такий показник: скільки коштів беремо з лісової площі. Так ось, у нас він найвищий в Україні й становить 790 грн з 1 га. В середньому ж по держкомітету – 250-300 грн. Ми збираємо ще й ягоди, лікарські рослини, розвиваємо туризм. Ввів навіть посаду заступника з мисливства, рекреації та туризму.

Моє кредо в роботі таке: людина повинна мати нормальні умови праці і нормальну платню – тоді директор лісгоспу і начальник управління на місці. А ще має бути кінцевий результат. Саме тому я завжди вчуся і скрізь, де б не був, перебирає досвід.

Цими днями Василю Дмитровичу виповниться славних 60. Тож щиро вітаємо його і зичимо подальших успіхів у праці, міцного карпатського здоров’я, довголіття і всіх земних гараздів.

З листа берегометських колег

Із записника Василя Воробчука:

Аристотель (360-ий рік до н. е.).:

  • Той, хто купує владу за гроші, звикає отримувати з неї прибуток.
  • Щоби оцінити справу, треба самому вміти її виконувати.
  • Олігархія руйнується тоді, коли в ній створюється інша олігархія.
  • За будь-якого державного устрою треба налаштовувати справи так, щоби посадовці не могли наживатися.
  • Для керівників: Одна з умов свободи, казав Арістотель, по черзі бути керованим і керманичем, тобто підлеглим і керівником.

Давньогрецький філософ Столбе, 400 роів до н.е:

  • З політикою треба поводитися як з вогнем: не підходити близько, щоби не обпектися, і не відходити далеко, щоби не замерзнути.

Неваже відтоді нічого не змінилося?..

Записала Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

1 response on Лісу потрібні романтичні прагматики, які відновлюють і охороняють його

  1. . Поелику лесники должность зело воровская, жалованья им можно не платить. Петро перший. Думаю цар сказав правду. нА відміну від Вашої “песни” ..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *