Боротьба за національний скарб України

«П’ята колона» розпочала нову атаку на вітчизняну ГТС

Газотранспортна система (ГТС) України є стовідсотковою державною власністю. Це той аргумент, який дає нам можливість захищати державні інтереси у газових переговорах із Росією та Європою. Наочним прикладом цього був нещодавній масштабний газовий конфлікт.

Проте в розпал конфлікту, а надто по його закінченню багато вітчизняних політиків заговорили про можливість допуску інших держав – читай, Росії – до української труби.

Одіозний співвласник газового посередника «РосУкрЕнерго» Дмитро Фірташ звернувся до Володимира Путіна з пропозицією приватизувати українську ГТС. Він вважає, що Україна повинна створити спільне підприємство з російським «Газпромом» і європейськими компаніями.

– Внеском України до спільного підприємства має стати її ГТС вартістю понад $20 млрд., – стверджує Фірташ.

Однак, відповідно до Конституції, українська газотранспортна система є виключно державною власністю і за жодних умов не може бути проданою чи приватизованою.

Президентський «акцент»

Усі ми бачили, яку позицію щодо транспортування газу на початку року займали Росія та Європейський Союз. Перша робила все, щоби залишити Україну без тепла й створити умови для заволодіння нашою ГТС.

Європейські ж споживачі російського газу (за винятком хіба що Польщі та держав Балтії) зайняли конформістську позицію. Спочатку вони просто не втручалися в суперечку Києва та Москви. Згодом спробували «натиснути» на Україну. Що, зрештою, не дивно, адже «Газпром» має велику частку в керівництві європейськими компаніями, зокрема, й транзитними.

І лише після того, як Брюссель зрозумів, що зробити «крайнім» офіційний Київ не вийде, Єврокомісія розпочала реальний трьохсторонній переговорний процес. Не важко здогадатися, як саме розгортались би події за умови, що наша «труба» належала би Кремлю.

Як відомо, газові контракти між «Нафтогазом» і «Газпромом» підписані. До того ж, на доволі вигідних для нашої держави умовах. І, що найголовніше, – ГТС країни збережена в державній власності. За цю монополію на транзит патріотичним політичним силам доводиться боротися ще з 2002 року. Тоді Президенти України та Росії, а також канцлер Німеччини домовилися про створення консорціуму, який взяв би в управління нашу ГТС.

До цього питання то поверталися, то залишали його «на потім», залежно від розстановки політичних сил на українському владному Олімпі. Аж поки 6 лютого 2007 року, за ініціативи Блоку Юлії Тимошенко, було прийнято закон, який чітко закріплює ГТС у державній власності й забороняє будь-які маніпуляції з «трубою».

Здавалось би, крапку в цьому питанні поставлено раз і назавжди. Але надто вже ласим шматочком є вітчизняна газотранспортна система. Судіть самі – через неї проходить до 80% російського газу, який транспортується до Європи.

Отож, ми переживаємо черговий сплеск активності навколо приналежності ГТС. Зокрема, Президент Віктор Ющенко відвідав Брюссель, де й «повідомив» про те, що «Україна пов’язує своє майбутнє з інтеграцією української газотранспортної системи до європейського ринку».

Добре, коли йдеться лише про кредити для модернізації системи. Оскільки ділити українську ГТС із Європою нічим не краще, аніж із Росією. Це аксіома: кожний думає перш за все про власну вигоду. Але ненадійність Ющенка у газових питаннях насторожує. Загальновідомі його зв’язки із попереднім газовим посередником – «РосУкрЕнерго».

Тимошенко звільнила ринок від РУЕ, але існує висока ймовірність того, що Президент спробує організувати нову структуру на кшталт РУЕ, на цей раз із залученням ЄС, спробувавши при цьому «відвоювати» шматок транзитної труби на власні потреби.

Поки офіційний Брюссель мовчить, позиція європейських лідерів, зокрема Німеччини та інших держав, уже відома. Вони наполегливо виступають за акціонування української ГТС.

Усі на захист спонсора!

Наразі ми спостерігаємо новий сплеск активності лобістів сумнівних газових схем. Воно й не дивно – усі, хто прагнуть «підлизатися» до Москви, на якомусь етапі обіцяють передати їй українську ГТС. Мотив того ж Фірташа зрозумілий: він хоче повернутися на суперприбутковий газовий ринок, звідки його виставила Тимошенко, і залагодити конфлікт із російською прокуратурою, яка порушила проти нього кілька кримінальних справ.

Тож зрозуміло, чому так розшаркався перед Москвою телеканал «Інтер», який належить Дмитру Фірташу. Підспівувати керівнику «РосУкрЕнерго» на «Інтері» взялися не тільки Юрій Бойко, а й начебто такі різні Віктор Янукович та Арсеній Яценюк. Але різні лише на перший погляд.

– Це великий проект, над яким треба працювати, його в жодному разі не можна заполітизовувати до такого стану, коли він перетвориться на священну корову, до якої не можна нікому торкатися», – заявив лідер ПР В. Янукович.

Яценюк співав практично в унісон: – Дозволю собі запропонувати абсолютно не нову ідею, але вона по-різному сприймається в українському суспільстві, ідею яка стосується створення газового консорціуму, – сказав він.

Політик вважає, що за можливості поновлення консорціуму необхідно 51% управління українською ГТС залишити в державній власності. Екс-спікер виступає також за залучення Європи до управління українською ГТС шляхом продажу частини акцій в обмін на продаж частини енергетичної безпеки Європі.

Таким чином, Яценюк зайвий раз підтвердив зв’язок із олігархом Дмитром Фірташем, про який щораз голосніше говорять у політичному середовищі. Так, політолог Олексій Голобуцький стверджує, що група Дмитра Фірташа після стратегічної поразки на газовому фронті буде змушена диверсифікувати свої політичні ризики й піти шляхом підтримки цілої низки нових партійних проектів. Найбільш привабливим для Фірташа може бути проект Яценюка, з яким його ріднить, до того ж, ще й регіон походження, – зазначає експерт.

Під час відвідин Кремля про консорціум говорив і нинішній спікер ВР Володимир Литвин: Ми маємо повернутися до розмови про консорціум. Урядам України й Росії необхідно наповнити взаємовигідним змістом ті документи про газотранспортний консорціум, які було підписано раніше», – сказав він у ефірі радіостанції «Ехо Москви».

Одна у полі – воїн

Очевидним є той факт, що певні політичні сили намагаються допустити до управління українською ГТС Росію та Європу. Одні відповідають за контакти з Москвою, інші – з Брюсселем.

Наразі можна бути певними, що без зміни законодавства України або без відмови «Газпрому» від намірів у той чи інший спосіб встановити контроль над українською ГТС, переговори щодо консорціуму приречені на провал.

За песимістичного сценарію прихильники акціонування української ГТС зможуть внести зміни до закону. І тоді навіть мінімальний доступ іноземних компаній відкриє шлях до ще більшої інтеграції, а це може загрожувати національній безпеці України. Схоже, єдиною, хто хоче й може перешкодити цим планам, є Юлія Тимошенко.

– Наша газотранспортна система, яка є державною власністю України, перебуває за межами всіх переговорних процесів, вона не може бути віддана ні в концесію, ні в спільне підприємство, ні у власність, – запевняє Прем’єр-міністр. – Газотранспортна система – це найбільший національний скарб, який залишиться в державній власності.

Принципова позиція уряду не дасть можливості «провернути» цей план у короткостроковій перспективі, а на початку 2010-го Україна вже матиме нового Президента.

Олекса ВСЕЗНАЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *