«Уся моя родина підтримує мене, носить вишиванки від мене і прикрашає свої оселі моїми роботами», – тішиться Павліна ЖОРІНА

Впізнаваний хрестик Павліни Петрівни

«Я твій хрестик поміж інших скрізь упізнаю, – відповіла  відвідувачка  виставки Павліні Жоріній, коли та  спробувала  показати, які твори – саме її. Справді бо пані Павліна має свій творчий почерк. Як номінантки «Вишиваного дивотвору-2016» Павліна Жоріна на двох з Ларисою Канюк отримали сертифікат на проведення спільної виставки в чернівецькому Художньому музеї.

Про Ларису Канюк «Версії» розповідали у попередньому числі.  

Обидві майстрині взяли участь у цьогорічному колективному проекті «Обрус Гараса», номінованому Книгою рекордів України як «Колективний твір із найбільшою кількістю орнаментів одного автора».

«Моє вишивання – від мами…»

Моє вишивання – від мами: вона сама багато вишивала і мене навчала», – згадує Павліна Петрівна, показуючи свою найпершу роботу – серветку для етажерки. Було тоді їй  десять років… В оселі Жоріних неповторна аура української рідної домівки – з вишитими шторами, кутиками серветок на полицях етажерок і сервантів, доріжками на стільницях, комодах і журнальних столиках, із яскравими ясиками на диванах та ліжках – присутня й досі. Лиш додалося сучасних штрихів: це вишиті картини – сюжетні, натюрморти, пейзажі, портрети.

З рідних Заліщиків на Буковину, де навчалася на фізико-математичному факультеті університету, де створила родину і працювала в чернівецькій бібліотеці №22, а тепер вже до Києва і Відня, де живуть з родинами її сини Віталій і Роман, тягнеться ота ниточка любові, яка стібок за стібком, хрестик за хрестиком «малює» радощі й переживання жінки, матері, дружини, бабусі.

«Моя родина, синочки й невістки, троє онуків-соколиків та красуня-онучка підтримують мене, носять вишиванки від мене і прикрашають свої оселі моїми роботами», – тішиться Павліна Петрівна.

Понад двісті робіт у «послужному списку» пані Жоріної. У величезному нотатнику майстрині – детальні відомості про кожний твір: де і в кого він «оселився», щойно авторка виконала замовлення чи зробила подарунок. А на недавню виставку з різних «адрес» прибули всі «автографи» вишивальниці, які так щедро роздаровує упродовж цілого життя.

rushniki

«Тримай мене, голочко, тримай» 

«Тільки після відвідування студії світлої пам’яті Ярослави Гафійчук, з її зичливого благословення вишивання увійшло в моє життя як необхідність, як радість, як захист від прикрощів, як уміння ставити перед собою хоч невеличку, але все ж таки мету», – розповідає Павліна Жоріна. «Тримай мене, голочко, тримай», – не раз повторювала вона, перефразовуючи відомий пісенний шлягер. Рукоділля рятівною соломинкою підтримувало жінку серед життєвих бур, незгод і випробувань. Надто ж, коли важка недуга прикувала до ліжка чоловіка Володимира. Лише кілька днів не дожив він до відкриття виставки, на яку дуже чекав, бо гордився своєю Павліною. Часто  допомагав дружині розробляти схеми – переводити клітинкою сюжети, які їй сподобалися, вдосконалювати їх, особливо ж портрети, увиразнювати й «симфонізувати» кольорову гаму. Як художник найпершим оцінював кожну нову роботу дружини, навіть міг передбачити, кому з рідних, друзів, знайомих та вишивка особливо припаде до душі і вони неодмінно прохатимуть Павліну і їм таку відшити…

rushnik_za_kol_bengaerom

І вона відшивала, даруючи частинку своєї душі. Хоча «повторення пройденого», зізнається Павліна Петрівна, її не дуже приваблює. Їй цікаво освоїти щось нове – відтворити прадавній узір чи скомпонувати оригінальний сюжет, «намалювати» нитками портрет дорогої людини чи «погратися» з новими вишивальними швами. Скільки ж то  думок і планів! Скільки нових узорів на рушникові життя!..

Олена ЧАЙКА, спеціально для «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *