Українська влада піднімає ціни на газ, бо їй треба, «аби повмирали усі»?

Як відомо, НАК «Нафтогаз» опублікувала цінові пропозиції на природний газ, які діятимуть від 1 вересня 2018 року, для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання. Порівняно з цінами на серпень 2018 року, у вересні ціни збільшені на 4,6%, повідомила прес-служба компанії.

Зокрема, промислові споживачі та інші суб’єкти господарської діяльності, які будуть закуповувати до 50 тис. кубометрів природного газу включно, будуть отримувати газ за ціною 11 594,40 грн / тис. куб. м (з ПДВ).

При цьому аж дуже хитромудро прописана норма про пільги для дисциплінованих платників – юросіб. Щоби до таких залучили, треба закуповувати в Нафтогазу понад 50 тис. кубів газу і не мати боргів перед Нафтогазом. Відтак, «Промислові споживачі та інші суб’єкти господарювання, які будуть закуповувати від 50 тис. кубометрів природного газу і не мають боргів перед «Нафтогазом», будуть отримувати газ: за умови оплати в період (календарний місяць) поставки – за ціною 10 599,60 грн / тис. куб. м (з ПДВ), за умови оплати протягом або після періоду (календарний місяць) поставки газу – за ціною 11 594,40 грн / тис. куб. м (з ПДВ).

Відтак дуже хотілося б дізнатися, в чому юридична різниця (філологічної не бачу) виразів «у період поставки» і «протягом поставки» (і те, і те окреслене календарним місяцем). А різниця ж майже в тисячу гривень! Що таке «після періоду», роз’яснень не потребує. І на простий хлопський розум здається, що подвійне формулювання біля двох різних цін ставиться не просто так: ця тисяча гривень – це і є той люфт, який підгодовує тих, хто користуватиметься цими правилами, а саме – корупційна складова.

І ще від «наївних споживачів» два запитання, які супроводужують усю цю безкінечну вервечку підвищень – або усі повороти гвинта, який скручує нанівець наші з вами життя. Перше – чому за добутий в Україні газ – за всіма внутрішніми та міжнародними поняттями це є всенародна власність – ми маємо оплачувати за ціною газу придбаного за кордоном (наразі навіть немає значення, де саме)?

От тільки не треба «вкручувати» про вимоги МВФ. Інакше виникає друге питання: чому платіжну спроможність України перед МВФ мають відстоювати не олігархи, які, власне, рік за роком і користаються кредитами МВФ повною мірою, а знову ж таки пересічні українці?

Дуже просте й від цього моторошне тлумачення ми почули від нардепа Вадима Рабіновича в ефірі каналу «112»:

«Ми видобуваємо 21-26,5 млрд кубів газу на рік. Усі громадяни України споживають усі разом 15,4 млрд кубів, собівартість приблизно 2,5 тис. грн. (за тисячу кубів – ред.). Ми маємо отримувати газ за собівартістю. Ми маємо знизити ціни утричі за один день тільки завдяки одній операції. Хто заважає цьому? Уряд, три-чотири олігархи й політична воля. Їм все одно, що буде. Яка їм різниця? Їм і треба, аби повмирали усі», – висловився скандальний нардеп.

Підтримка бідних у тій чи іншій формі існує практично в усіх державах. Але бідність суцільна, принизлива, але субсидії, якими то заманюють, то відбирають, як морковку в кролика? Невже «вони» так впевнені у непохитності своїх владних крісел?

Зараз  хтось наведе аргумент, що Рабинович виступає за наші з вами інтереси, бо збирається балотуватися у президенти… Та йдеться ж не про причини звернення до теми, а про правильність чи неправильність аргументації.

І ще третє запитання: от зараз уряд час від часу коригує правила, за якими надають – чи відбирають – субсидії.  І звуження кола субсидіантів аж дуже нагадує все більш закручуваний зашморг на горлі народу: виходить, що пересічні люди не повинні нічого більше мати, окрім спроможності платити за комуналку. Не здивуюся, коли «під роздачу» потраплять ті, хто, приміром, купують книжки чи відвідують театри чи філармонію: розкіш бо!

Дмитро ЦАРЕНКО, оглядач «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *