Україна і світ у 2016 році

2016-й відійшов в історію. Та недаремно, друга частина відомого біблійного виразу про око того, хто не забуває, звучить: «А хто забуде – тому обидва геть… Відтак поговоримо про те, чого 3 2016-го Україні й українцям забути не вийде.

 Асоціація з ЄС. Нагадаємо, у Нідерландах проти ратифікації Угоди про асоціацію України з Євросоюзом проголосував 61% голландців, які брали участь у референдумі. Це відкинуло затвердження Нідерландами закону про ратифікацію і призупинило загальний процес асоціації. У  Нідерландах, де насправді мало що знали про Україну, не без допомоги російського пропагандистського впливу, на додачу до загальних євроскептичних настроїв поширили не один міф про нашу країну. Сама Україна не могла активно протидіяти, оскільки референдум був внутрішньою справою Нідерландів. Хоча вже після нього прем’єр Нідерландів Марк Рютте заявив, що відмова від ратифікації стане «подарунком Путіну» і порушить єдність у Європі. Тепер уряду Рютте потрібно знайти підтримку в двох палатах парламенту, аби нівелювати наслідки референдуму.

 Без безвізу. Офіційно в ЄС запевняють, що отримання Україною безвізу – питання, так би мовити, суто технічне і рішення мало би бути прийняте ще 2016-го, бо Україна зробила усе для скасування візових вимог із Шенгенською зоною, і це вже в ЄС певні сили гальмують процес… Втрутився так званий «про всяк випадок»: Україна в парі з Грузією стала заручником запобіжника призупинення безвізових режимів для третіх країн. Для українців і ще кількох країн безвіз не може бути прийнятий раніше цього «механізму». Хоча таке застереження спровокувала, швидше за все, Анкара. Але «маємо те, що маємо». Відтак, 2017-й має стати визначальним для відновлення з боку ЄС довіри до найбільш європейсько налаштованої нації – українців. Ми готові розвиватися разом із Європою, яка й сама нині перебуває в кризі.

 Про що Трамп домовиться з РФ. Новообраний президент США бачить можливості для покращення відносин з РФ. У нас це спричиняє занепокоєність щодо перспектив американської підтримки України. Хоча в багатьох західних столицях – не кажучи про Вашингтон – не розуміють поведінки Трампа. Та сам Трамп зазначає, що покращити відносини з РФ є нормальною дипломатичною практикою. Тим часом, від призначень до адміністрації Трампа наше занепокоєння не меншає. Найближча перевірка буде у березні, коли настане час припинити або продовжити «кримські» санкції проти РФ.

Історична нетолерантність навколо Волині. Непроста і часто замовчувана історія поляків та українців «вибухнула» больовою точкою: трагедія на Волині у роки Другої світової затьмарила усі решта моменти відносин Києва і Варшави. Адже влітку 2016-го Сейм та Сенат Польщі визнали трагічні події на Волині 1943-1944 років «геноцидом» польського народу. На додаток, у Польщі вийшов художній фільм «Волинь», у якому одна сторона є жертвою, а інша – хижаком. Українці бачуть у стрічці багато, м’яко кажучи, неточностей, відповідно, поляки переконані, що це – підручник історії. Треба визнати: ми погано знаємо свою історію, тож важко сприйняти, що українці могли вбивати невинних людей. А поляки виключно в образі жертви – так само далеко від істини.

Об’єктивне вивчення проблематики, спільні експедиції у пошуках захоронень, вшанування загиблих, відновлення кладовищ, інтенсивна робота істориків могли б слугувати зціленню від «волинської хвороби».

 Навіщо Росії Сирія? Україна та Сирія останніми роками постраждали від російської зброї. Різноманітне новітнє смертоносне приладдя випробовується російськими військами як в Україні, так і в Сирії. Кров, сльози та страждання людей не проникають за високі кремлівські стіни, а незахищені тіла цивільних українців та сирійців служать російським військовим нічим іншим, як мішенями. Українські та світові ЗМІ наголошують, що сирійському Алеппо та українському Дебальцевому варто стати містами-побратимами після визволення від окупантів. Однак між Сирією та Україною є принципова відмінність: до України РФ ніхто не запрошував. Хоча руїни Алеппо є натяком на майбутнє, яке Москва бажає Україні.

 Примирення Туреччини з Росією. 2016-й рік розпочався для Анкари і Москви скасуванням безвізового режиму після збиття російського Су-24. «Полем бою» стала Сирія. Та після паузи Росія й Туреччина шукають примирення. Вже у червні Ердоган написав листа Путіну, який Москва тлумачить як вибачення за збиття літака, а Анкара – як співчуття за інцидент. А в липневому перевороті в Туреччині звинуватили… противників зближення з Росією з оточення Ердогана. Після багатьох кроків на зустріч у грудні  турецько-російсько-іранській зустрічі по Сирії не завадило навіть вбивство російського посла в Анкарі… Хоч актуальні для України питання РФ і Туреччина воліють не піднімати, ми бачимо поглиблення співпраці Туреччини із країною, яка для нас є агресором.

 Чи є вихід з глухого куту Мінська? Затягнені процеси в політиці часто стають безнадійними, як це багато хто говорить нині про «Мінські ініціативи». Та, замість пошуків якоїсь альтернативи, усі зацікавлені політики ніби кобру присипляють, повторюючи, що альтернативи Мінську немає. За логікою, 13 пунктів Мінських домовленостей мали стати дорожньою картою поступового виходу з кризи і завершення війни на Донбасі. Проблема в тому, що вже від початку Київ і Москва по-різному розуміли послідовність кроків виконання цих пунктів. І нині жодного зближення позицій не спостерігається. Чи вдасться щось змінити, може стати зрозумілим у 2017-му.

 Полювання на українців у РФ. Кількість українських політв’язнів у Росії за 2016-й збільшилася більш ніж удвічі, від 50 до понад 100. Російський правозахисний центр «Меморіал» запровадив підрозділи у визначенні українських політв’язнів: ув’язнені за віру та всі інші. Оскільки в Росії перебувають кілька мільйонів українських заробітчан,

спецслужби РФ мають невичерпні резерви для поповнення списку заручників. І бажання силовиків вислужитися збігається з планами влади РФ на залякування та репресії. Не виключено, що РФ здатна зробити широкий жест зі звільнення заручників – в обмін на зняття санкцій за Україну. А Україна в цій ситуації повинна тримати на контролі ситуацію з кожним ув’язненим. Боротися за кожного, доводячи до міжнародних судів і громадськості протиправний характер дій проти громадян України на території сусідньої держави.

 Гноїще безправ’я в Криму. Ситуація в окупованому Криму залишається вкрай складною. Заборона на діяльність Меджлісу доповнилася новим «атракціоном» з боку РФ – пошуком і успішним знаходженням «українських диверсантів». Що й казати, майже «безвитратний» спосіб відвернути увагу населення півострова від реальних проблем і обіцяних «золотих гір». В юридичному сенсі окупований Крим залишається територією безправ’я: рішення тамтешніх судів для України і світової громадськості нелегітимні. Не менша проблема – з моніторингом ситуації в Криму, доступом правозахисників, дипломатів, журналістів. Статус окупованої території ускладнює їхні візити до Криму. Відсутність же таких фахівців і ефективного моніторингу створюють більш комфортні умови роботи для російських силовиків: замкнене коло.

Як бачимо, виклики часу для України майже всі так чи інакше пов’язані з РФ: її правителі готові на все, аби не відпустити українців у «вільне плавання».

 Дмитро ЦАРЕНКО, інтернет-оглядач «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *