Група німецькомовних туристів з Швейцарії та Німеччини завітала до Чернівців. Виявивши бажання поспілкуватися з місцевими журналістами, опинилися у редакції газети «Версії». І тут з’ясувалося, що серед них є внук Якоба Рімера, видавця німецькомовної газети «Revue», що виходила в Чернівцях 1902 року.
Швейцарець Роберт Рімер все життя працював у профспілках, захищаючи інтереси людей.
– Коли я вийшов на пенсію, зрозумів: можу надолужити все, що втратив через зайнятість роботою, коли зовсім не залишалося вільного часу для особистісного розвитку, – каже пан Рімер. – І саме тепер можу розвивати та задовольняти свої художні та культурні потреби, вивчати історію, національні питання, щоби краще орієнтуватися у сучасних проблемах. Поставив собі за мету підвищити свій культурний рівень. А мандри ж, як ні що інше, розширює горизонти пізнання. Нині дуже захопився подорожами.
– Чи не боялися їхати до України, де йде війна?
– Бажання пізнати світ сильніше за страх. Тим паче, що у вас тут досить мирно і приємно.
– Чи змінилося враження від України та від українців після відвідин країни?
– Стало конкретнішим, надто щодо проблем відносин між різними національностями, які мене особливо цікавило. Я зрозумів, що все буває добре тільки тоді, коли люди спільно будують своє майбутнє. І проблеми вирішаться лише тоді, коли будуть докладатися спільні зусилля мешканців усіх регіонів.
А ваша країна вкрай потребує розвитку – це видно неозброєним оком. До Швейцарії, приміром, з України приїжджає дуже багато молодих стриптизерок. Мабуть, не від доброго життя. Коли ж у вас щось зміниться на краще, вони, я в цьому певен, повернуться додому.
– Що вразило в Україні найбільше?
– Ваші люди і, зокрема, представниця сторони, яка нас приймала, – Тетяна Бережна. Про її життя можна писати романи: вона дуже багато пережила, але не втратила віру та оптимізм. Саме пані Тетяна переконала мене, що на деякі речі я повинен дивитися по-іншому.
– Пане Роберте, вся ваша туристська група – пенсіонери. Спілкуючись з вами, переконуюсь, що життя в такому віці лише починається… Ви всі активні, з почуттям гумору. Натомість українці-пеніонери практично сидять у чотирьох стінах, сподіваючись тільки на… краще потойбічне життя…
– Повторюся, мабуть, але в країні повинні відбутися зміни і, зрозуміло, має завершитися війна. Тоді в усіх верств населення, і пенсіонерів зокрема, з’явиться бажання жити і творити, не зважаючи на вік.
– Цікаво, а Ви знайшли будинок вашого діда Якоба Рімера?
– Так, друкарня й редакція розташовувалися на вул. Поштовій, 11. Але, на жаль, це була єдина вулиця, зруйнована під час війни. У наших сімейних архівах зберігається чимало матеріалів про діда і навіть є примірник газети, яку він випускав тут у Чернівцях. Та 1906 року Якоб Рімер виїхав до Швейцарії, де й донині живуть його нащадки.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»
