Погляд Влада ГОРЕНЮКА: ЧЕ – місто, де зупинили час

 

Уявімо собі – зі світлин чи з власного досвіду – старовинне європейське місто: вузькі бруковані вулички, крамнички та кав´ярні, деяким із них, може, й понад сто років, неймовірно красиві кам’яниці, які не насмілився змінити навіть час, старовинні церкви та собори, і звичайно, бій годинників, який густо наповнює  повітря… Для мене це – Львів, Порту і особливо Брага (Португалія), де багато соборів, на кожному з яких годинник відбиває щопівгодини або щочвертьгодини час. І тільки ці звуки кажуть про рух часу, бо будинки ретельно зберігаються і в бруківці немає вибоїн, немов від артобстрілу…

Саме перебуваючи у справах у Бразі, я переглядав архівні чернівецькі фото і побачив, що на одній із бань Кафедрального собору Святого Духа був годинник, бій якого прикрашав прогулянку вулицею Панською. І не можу зрозуміти, чому час його не пощадив?

А ще дзиґарі були на Костелі Серця Ісуса,  на башточці наріжного будинку на розі нинішньої вул. Штейнбарга та Університетської, і на вже перебудованій, на жаль, лютеранській кірсі.

Зауважимо, що ці годинники прибрали за радянської влади. І якщо «совків» з їх ідеологічно-маразматичним «посилом» я ще можу зрозуміти, то чому за незалежності ці годинники не відновлюють? Ні ідеологічних, ні логічних перешкод для повернення в міську атмосферу бою соборного годинника я не бачу.  Чому в тому ж Львові, на відміну від Чернівців, у центрі міста дзиґарі ніхто не зносить? Ба більше, на Сихові є церква сучасної забудови – і на ній годинник з боєм!

Не маю схильності до містики, але думається мені, що коли усі ці годинники перестали бити, час у місті… зупинився. Вірніше, він не сам зупинився, його таким чином зупинили. І рік за роком помічаємо, як місто припинило розвиток у тому темпі та руслі, в якому воно розвивалося колись. Мало того, те, що надбане раніше, безнадійно втрачається, руйнується, розтринькується із цинічною недбалістю –  чи то від ледачого способу життя, чи то з бажання наживи. Сиплються карнизи, валяться балкони, захаращуються сходи, горища й двори. І ми вже не дивуємося поведінці деяких наявних годинників. Наприклад, той, що на вул. Головній біля «Легмашу», вже роками показує точний час двічі на добу: о 5:45 ранку і о 17:45 надвечір’я. А він же порівняно новий, радянської пори, годинник, у ньому немає жодних «старорежимних» дзвонів і механізмів бою. Це і є яскравий символ того, що місто завмерло в часі.

До речі, навіть головний годинник міста – на Ратуші, ще недавно безнадійно відставав від реального часу. Його механізм відрихтували спеціалісти з Харкова. Чому не запросити їх і на реставрацію усіх старовинних годинників міста, включаючи поки що діючий годинник Резиденції? Чим годинник Ратуші різниться від інших старовинних годинників? Може своєю важливістю для муніципальних депутатів, які можуть час від часу виділяти – й дерибанити – кошти на його утримання?

Мені,  звісно, можуть заперечити, що бій годинника заважає спати жителям міста. Хоча цей аргумент нікого не зупиняє, коли серед ночі містом ревуть байки чи автівки з божевільними децибелами автозвуку. Та саме на бій годинника є ж управа! У тій же Бразі бій годинників вимикають від 22:00 до 7:00 (інколи  – до 8:00) – і спати можна спокійно, і зберігається атмосфера живого, велелюдного старовинного міста, частину якої становить бій годинника, що надихає на життя й працю для добробуту рідного міста.

Найважче в реалізації будь-якої ідеї – зробити перший крок. І таким першим кроком до виведення міста зі стагнації саме й могло б стати відновлення природного плину часу в місті – з реставрацією та запуском міських годинників, об´ємний бій яких розбудив би атмосферу активного міського розвитку.

Влад ГОРЕНЮК, чернівчанин, який не любить марнувати час   

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *