Леонід КАДЕНЮК: Людина походить із Космосу, але Земля – ідеальне місце для життя

   

Згадує колишній заступник гендиректора Національного космічного агентства України (1995-2010 рр), радник голови Державного космічного агентства України, колишній чернівчанин Едуард Кузнєцов:

 «Цей проект був вдалим, ми працювали дуже швидко і злагоджено. 1994 року домовилися, 1996-го Каденюк полетів до США, 1997-го відбувся політ. 20 років тому підготовка кандидатів і здійснення місії  STS-87 відбулися коштом американської сторони. Україна взяла на себе тільки підготовку наукових експериментів. Тож,  якщо США витратили десь 86 мільйонів доларів, Україні це обійшлося десь в один мільйон гривень. Чому Вашингтон вирішив оплатити політ?  Це відбулося завдяки домовленостям президентів.

У найближчій перспективі в нас немає шансів змінити ситуацію й організувати політ другого українського космонавта. Але, в принципі, все можливо, якщо буде здешевлення цих польотів. Тим більше, якщо ми зможемо увійти у вартісні космічні проекти, наприклад, створення Місячної науково-промислової бази за ініціативою КБ «Південне»… Будемо заробляти кошти, то зможемо за ці гроші відправляти свого фахівця для виконання тієї чи іншої місії в космосі. Єдиний варіант для України завоювати ринок – розробляти нові технології, яких немає ні в кого. Тільки так можна перемогти конкурентів. У космічній галузі країни спеціалізуються за окремими напрямками: Україна, наприклад,  дуже ефективна у плані виготовлення ракет та супутників»

 

 

«Маю напівфантастичне припущення, що людина все ж таки походить із космосу і це записане у генах кожного з нас»

 

5 грудня, виповнилося 20 років від моменту завершення польоту першого космонавта незалежної України в космос. Леонід Каденюк у складі міжнародного екіпажу американського космічного корабля «Колубія» пробув у космося від 19 листопада до 5 грудня 1997 року.

 

Навіщо літати в космос

На всіх зустрічах мене запитують: навіщо ви літали в космос? На мою думку, космонавти нашої планети літають у космос із однією метою –  щоби покращити життя на Землі. А ще цей політ був здійсненням моєї найбільшої мрії.

Головною метою мого польоту було виконання спільного україно-американського експерименту із трьома видами рослин. Але окрім цього були ще дослідження, запропоновані київським Інститутом системних досліджень людини на тему «Людина і стан невагомості».

Каденюк: «Космічний політ дистанціював мене від тієї науки, яку ми вчили»

У космосі сприйняття простору дещо інакше, ніж на Землі. Простір у нашій свідомості обов’язково має якісь обмеження: поверхня Землі, стіни, підлога, стеля… У космосі при погляді у бік, протилежний Землі – у Всесвіт, – простір безмежний. Там оку немає за що «зачепитися» й простір здається ідеальним. У космосі простір я сприймав як багатовимірний. Так воно насправді й є. Наука доводить це. І коли ми навчимося використовувати це у космічних польотах, зможемо значно швидше пересуватися у Всесвіті і, може, з одного часу в інший. 

Нинішня техніка має обмежені можливості. У Всесвіті існують інші джерела енергії: гравітаційні та електромагнітні. Коли побудуємо принципово нові двигуни, ми зможемо літати значно швидше. Адже відстані між об’єктами Всесвіту колосальні: найближча до нас зірка, Альфа Центавра – на відстані 4,2 світлового року. На жаль, природа гравітації людиною досі не розкрита, і на мій погляд, тому, що вона дуже… проста. Адже все геніальне – просте.

Інші форми життя у космосі, безумовно існують

Біологічне життя на нашій планеті існує завдяки ідеальним для цього фізичним умовам. Американський космонавт Джон Гленн, який злітав удруге в космос у віці 77 років, сказав: «Коли дивишся в ілюмінатор космічного корабля і бачиш усе створене, після цього не вірити у Бога неможливо».

У мене було таке ж сприйняття Землі й космосу. Наука досі не дала відповіді, серед іншого, й на запитання, як виникло життя на Землі. Ми знаємо, що біологічне життя триває завдяки взаємодії білка й нуклеїнових кислот. Але алгоритм цієї взаємодії такий складний, що й досі є загадкою. Сам собою, без втручання вищого Розуму виникнути такий алгоритм не міг.

На далеких планетах – інакші умови.Важко уявити собі інші форми життя, що мають Розум, інтелект, але я вірю, що такі існують.

Каденюк: Мені ніколи не снилися польоти. А коли перестав літати – стали снитися.

 

 

Цивілізаційний процес поглиблює прірву  між природою та людиною

Тим часом Земля – ідеальне місце для проживання, і коли говорять про те, що треба перелітати на інші планети, я стверджую, що треба берегти власну планету і робити все, аби не знищити життя на ній. Ми повинні жити по-іншому, людина зобов’язана змінити концепцію власного перебування на своїй планеті.

Коли я уперше дивився на Землю з космосу і побачив тоненький блакитний шар атмосфери, що обіймає нашу планету, стало якось ніяково: невже у такому тоненькому шарі існує життя на нашій планеті?

Коли ви бачите телевізійну картинку чи фото Землі з космосу, інформативність – не більше 15-20% від того, що бачиш на власні очі. Сама собою спливає думка: на такій гарній планеті має бути гарне життя.Та згадуючи історію людства з постійними війнами, кризами, штучно створеними катастрофами – ядерним, хімічним, бактеріологічним та іншими видами самознищення, там у космосі особливо гостро усвідомлюєш, наскільки недосконала людська істота, як неправильно вона живе. І це при тому, що людське життя дуже коротке. Політиків би у космос.   

Найяскравіший приклад того, як не слід жити на Землі – це агресія Росії проти України.

Випробувати літаки дуже цікаво, але й небезпечно

Коли я працював льотчиком-випробувачем, на майже 60-ти типах та модифікаціях літаків, мені ніколи не снилися польоти. Я як припинив літати – стали снитися. Випробувати літаки – дуже цікава робота, але настільки ж і небезпечна. Цікава, бо вона творча, і льотчик-випробувач не просто літає, але бере участь у створенні літака від технічного завдання, ескізного проектування, макетування, випробувань у небі до випуску літака в стройову частину. На жаль, при цьому були й втрати, гинули друзі. Були випадки: снідаєш із колегою, а за півгодини він гине… Аварійні випадки, як у кожного льотчика-випробувача, були й у мене.

 

Футболіст донецького «Шахтаря» коштує більше, ніж космічна галузь України

Українські науковці запропонували вже  дві сотні експериментів для Міжнародної космічної станції, і хотілося б, щоби їх у космосі здійснювали саме українські космонавти.

Так, для підготовки треба великі кошти. Мій політ відбувся за домовленістю президентів України і США – Леоніда Кучми і Білла Клінтона. Нині для підготовки чи то в НАСА, чи в Російському центрі імені Гагаріна потрібно близько 150 мільйонів доларів. Це дуже велика сума для держави.

Сьогодні космічна галузь працює не завдяки, а всупереч наявним обставинам і практично в автономному режимі.  Хоча Україна цілком справедливо вважається космічною державою. І головний при цьому критерій – вона володіє повним циклом створення космічної техніки: від проектування та виробництва – до запуску й експлуатації у космосі. Близько 60 країн у світі займаються космічними технологіями – і тільки шість-сім з них є такими, як Україна. Після розпаду СРСР в Україні залишилася третина його космічного потенціалу. Наша країна бере участь у багатьох космічних програмах, бо Україна виготовляє й ракетоносії, й супутники. Ми все вміємо робити, лише держава грошей на космос майже не виділяє. Космічна галузь заробляє гроші, виконуючи комерційні замовлення.Однак таким чином вона існує й, дай, Боже, існуватиме надалі. Перспективи в неї дуже непогані. Хоча річні витрати з бюджету на космічну галузь становлять близько 114 мільйонів гривень, тобто не більше 13 мільйонів доларів. Виходить, один футболіст донецького «Шахтаря» вартий значно більше, ніж ціла космічна галузь України. Я розумію, що це різні джерела фінансування, та все одно, так не повинно бути у державі.

 

Україна використовує від 5 до 7 % можливостей космічної галузі

Про це сказав у ефірі Громадського радіо напередодні 20-ї річниці свого польоту у космос перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. На його думку, щоби галузь почала краще розвиватися, «потрібна політична воля наших керівників, тих, хто приймає рішення стосовно державних програм».

«Ця галузь пов’язує все, чим займається людина на землі, починаючи від сільського господарства і медицини. А найголовніше – це технології. Без високих технологій будь-яка держава не може вважатися сучасною, а вони потрібні саме у космічній і авіаційній галузі», – зазначив Леонід Каденюк.

 

Переконаний, що українці повинні літати у космос

Внесок українців у світову космонавтику дуже значний – як теоретиків, так і практиків. Тож вони мають це робити й далі.

У мене троє синів.  Два з них – авіаційні спеціалісти, а молодший із червоним дипломом закінчив юрфак КНУ. Відверто кажучи, десь у душі хотілося б, аби хоч один з них літав. Я пишався би цим. Та коли моя мама за мене переживала практично несвідомо, то я добре знаю, наскільки небезпечна робота – літати, особливо на винищувачах і в космос. То я переймався би більше, ніж мама, бо я знаю, що це таке.

Ідея космічного туризму виникла недаремно: життя змушує компенсувати витрати на космічні програми. Так, перший космічний турист Денніс Тіто заплатив за свій політ $30 млн. Але це не означає, що хтось витримає за такого туриста перевантаження чи стан невагомості. Треба бути здоровими й у цьому випадку. Хоча вимоги до таких «космонавтів» значно нижчі, ніж до професіоналів.

Я вважаю, що потрібно якнайбільше розповідати людям про космос, космічну галузь, що вона дає людині. Я часто зустрічаюся із школярами, студентами, викладачами, військовими, бабусями-дідусями в селах. Усім цікаві космос і людина, що побувала в ньому. Після польоту у мене виникло усвідомлення, що я повинен це робити, коли мені пощастило побувати там. Адже людей, що побували в космосі, поки що дуже й дуже мало. Я написав про це книгу, назвавши її «Місія – Космос».

Мене часто запитують, чи було страшно

Я відповідаю, що мені було страшно цікаво, а не страшно від того, що щось трапиться. Страшно цікаво як професіоналу. Бо я тривалі роки готувався до цього космічного польоту, і мені було дуже цікаво, як корабель розженеться, як відірветься, як почнеться розгін, коли перейдемо в стан невагомості… Там, у космосі, одночасно відбувається цілковита зміна кількох сотень біологічних процесів. Це величезний стрес для організму, але і його людина здатна пережити. Відверто кажучи, хвилювався, як це витримаю. Найперше й найпотужніше враження – врата точки опори, коли відв’язуєшся від крісла і опиняєшся у стані невагомості. У земних умовах тримає гравітація. Там втрата точки опори означала потребу знайти себе у просторі, і це було вкрай непросто. Та поки тривав політ, я переконався, наскільки людський організм є гнучким, наскільки він спроможний пристосовуватися до будь-яких умов, так само й до умов невагомості.

На Землі гравітація допомагає відтоку крові від тканин головного мозку до нижньої частини тіла. А в невагомості тиск починає рівномірно розподілятися по організму і створюється таке відчуття, ніби кров припливає до голови. Обличчя стає червоним, більш роздутим, вени набрякають на шиї, але жодних болів і тиску я не відчував. Хоча деякі космонавти казали, що вони відчували тиск більше в голові. Бо космонавти, хоча й відбираються за однаковими критеріями й усі однаково здорові, але кожний переносить такі навантаження по-різному. У когось сильний головний біль, у когось розлади вестибулярного апарату.

Сучасна наука стверджує, що вона перебуває тільки на початковому етапі розуміння того, що відбувається в організмі людини, коли вона потрапляє у стан невагомості.

Я нормально все переніс. Причому, в мене виникло відчуття, що я колись уже був у такому стані. Коли почав аналізувати,  виникло напівфантастичне припущення, що людина все ж таки походить із космосу і це записане на генному рівні в кожного з нас, землян.

Щоби полетіти у Космос, дописав собі рік

Чутки про те, що стати космонавтом може лише людина із суперздібностями, фізичними та інтелектуальними, – перебільшення. Я, як і більшість моїх колег, – звичайна людина. Звісно, маємо чудову фізичну підготовку, та нічого надприродного. Хоча й зараз бігаю вранці 10 км. Природно, не курю.

Школу закінчив із срібною медаллю: випускний диктант з української мови написав на «чотири». Таких людей, як я, – тисячі. Головне тут – цілеспрямованість і величезне бажання побувати в космосі. Я зміг!
Після закінчення школи мені було шістнадцять, а до льотного училища приймали від сімнадцяти років. Я вирішив все ж таки пройти медкомісію в райцентрі Хотині. Тоді начальник четвертого відділу майор Міхеєв Володимир Ілліч, я запам’ятав його на все життя, каже: «Принось документи, треба відправляти їх в область. Я зізнався, що мені  лише шістнадцять. Він сказав що й повинен був сказати: «Приїжджай наступного року, приймають тільки з сімнадцяти». Я почав його вмовляти, не знаю, яким чином, але бачу, що він знімає телефонну трубку і кудись телефонує. Як потім з’ясувалося, до РАГСУ, де виписують метрики, й каже, російською: «Может, когда-нибудь мы будем встречать его на космодроме с цветами. Давайте поможем этому молодому человеку». Цю фразу я запам’ятав на все життя. І в космосі згадав її – пророчу. Коли ж я пішов до РАГСУ, жіночки подивилися, що прийшов якийсь хлопчина: і давати йому підроблені документи?  Сказали, нехай хтось із батьків прийде. Поїхав батько наступного дня, батькові не дали: вони вже злякалися, бо це підсудна справа. Батько повернувся, в мене сльози на очах. Тоді мама вирішила їхати, хоча вона не хотіла, щоби я поступав до військового училища. Але вона поїхала до Хотина і повернулася із новою метрикою в руках. І знову якийсь збіг обставин… Вона зайшла до хати, я дивлюся телевізор. Цього моменту передача переривається й передають термінове повідомлення про загибель космонавта Комарова. А мама каже: «Навіщо тобі це, ти теж у космонавти хочеш?!.». Я вириваю в неї з рук метрику. От таким чином я став на рік старшим.

Повернув той рік потім, але вже після того, як був відібраний у загін космонавтів. Років через сім мене викликає до себе Георгій Тимофійович Береговий – він був начальником Центру підготовки космонавтів – і каже мені, що кадровики побачили дивну річ. Адже ми з братом – двійнята. І Береговий запитує: « Як це могло статися, що брат у тебе народився 28 січня 1951 року, а ти – 28 січня 1950 року? І я сказав йому правду. А він слухає мене й каже, що багато з його товаришів, фронтових льотчиків, для того щоби попасти в авіацію та на фронт приписали собі більше років. Потиснув мені руку й на цьому все завершилося. До речі, льотчиком-випробувачем я потрапив до тієї ескадрильї, якою колись він керував.

З кількох тисяч льотчиків відібрали 9. Я був серед них

Льотне училище стало першим кроком у здійсненні моєї мрії. За рішенням Сергія Корольова, свого часу Генерального конструктора ракетно-космічної промисловості СРСР, космонавтів відбирали із льотчиків-винищувачів. Корольов вважав, що вони найближчі до професії космонавта: льотчик-винищувач літає один, має великі перевантаження, перепади тиску, він сам і штурман, і радист, і пілот.

1976 року я потрапив до загону українських космонавтів. Відбір був суворий: у Зоряному містечку в Москві ми проходили комісію два місяці. Насамкінець з кількох тисяч льотчиків-винищувачів відібрали дев’ятьох. І я потрапив до тієї дев’ятки

Нас готували для польотів на космічних кораблях «Буран» і «Союз», які й нині літають. Далі був Центр підготовки льотчиків-випробувачів в Актюбінську, де я отримав колосальну підготовку і працював льотчиком-випробувачем, паралельно готуючись до космічних польотів. Але здійснити свою мрію я зміг лише в часи незалежної України.

У польоті слухав Солов’яненка, Гнатюка й Ротару

Без жартів у космосі не можна: робота складна. Лікарі-псиїхологи, які спостерігали за нами, казали, що такого дружного екіпажу не пам’ятають.

Звісно, нудьгував за Землею, на яку щодна дивився в ілюмінатор… Але там нічого не снилося. Спав я у спеціальному мішку, прикріпленому до стінки корабля. Голова фіксувалася спеціальною підв’язкою – також до стінки. Пам’ятаю останній земний сон перед вильотом. За дві години до старту я зайняв своє місце в кораблі, зробив деякі записи й… задрімав. Проспав десь півгодини. Розбудив мене голос у навушниках, який попереджав, що до старту залишилося 10 хвилин.

Жорсткого режиму в польоті не було. Тільки сон: строго 8 годин. Від 23:00 до 7:00 за х’юстонським часом (саме у Х’юстоні розташований Центр управління польотами). Звісно, чистили зуби звичайними щітками. Хоча води до склянки просто так не наллєш: її подають під напругою потужним струменем.  Бувало, водяні кулі, олівці й інші предмети «плавали» у кораблі, але ми їх швидко відловлювали й проблем не виникало. Саме невагомість для мене – найцікавіше з того, що можна відчути в космосі. Щодо харчування, то весь екіпаж заздалегідь, ще на Землі скуштував десятки різних страв (два тижні дегустували!), склали особисті меню. Я обрав собі кілька супів та м’ясних страв, соки, чай і какао. Майже все – у сухому вигляді. І не в тюбиках, як зазвичай усі уявляють собі, а у невеличких герметичних пакетиках. До пакету доливають води, потім вміст випивають.

Усі відходи потрапляють до спеціального контейнера, який не викидається в космосі, а повертається разом із кораблем на Землю, де їх утилізують.

Працювали ми по змінах, бо всім одразу не вистачало робочих місць. Я здійснював експерименти, пов’язані з космічною біологією. Потрібні для досліджень предмети кріпилися до стінки за допомоги липучок. Як і решта предметів нашого вжитку.

Я втомлювався не стільки фізично, скільки психологічно. Відпочивав усе в тому ж спальному мішку.

А ще допомагала музика. Кожний міг узяти із собою аудіокасети із улюбленими мелодіями. Я вибрав пісні Анатолія Солов’яненка (він особисто подарував мені свій альбом перед польотом), Дмитра Гнатюка,Софії Ротару тощо. І американські колеги їх слухали із задоволенням!

Двічі  прозвучав у космосі й наш український гімн: я вибрав його як мелодію для побудки.

Тож двічі екіпаж будили слова «Ще не вмерли України нi слава, нi воля…». І астронавти стояли в той момент струнко!

…Спілкуюся з деякими членами екіпажу, та що далі, то менше… Така особливість людини. Зв’язуємося електронною поштою, телефонуємо один одному.

1997-го, за два тижні до польоту до мене підійшов американський співробітник. Він запитав, яким би двом космонавтам я доручив би заспокоювати мою родину на випадок загибелі. Я обрав Стефанишин-Пайпер (Марта Стефанишин-Пайпер американка українского походження – Авт.)  і Кріса Хазбента (американський астронавт – Авт.).  Під час старту вони були поруч із моїми дружиною й сином, але мої не знали, чому.

2003-го Хазбент був командиром Колумбії й загинув разом з екіпажем: «Шаттл» вибухнув на старті…

І після польоту: «Не так живемо, хлопці!»

Свого часу Леонід Кучма надав мені службову машину як раднику й першому космонавту України. Кабмін – двокімнатну квартиру в Конча-Заспі, за яку я платив на пільгових засадах. Але коли до влади прийшли «Помаранчеві», машину й квартиру в мене забрали. Та ще й перерахували заднім числом повну вартість, і мені довелося платити, влізши у борги.

Інколи користуюсь автомобілем Верховної Ради, але в обмеженому режимі. Тож доводиться користуватися й громадським транспортом. Їду, буває, в метро, тролейбусом. Люди часто впізнають мене, дивуються: космонавт у метро, як це? «Подобається», – відповідаю.

Чого гріха таїти: за парламентською діяльністю сумую. Я став народним депутатом буквально наступного дня після повернення з космосу До мене одразу почали звертатися люди  із різними проблемами й проханнями. І це триває донині. Політика стала для мене ще одним космосом. Мені хотілося б, аби мене використовували як професіонала і в космонавтиці, і в авіації. Я ж не просто випробував літаки, готувався до польоту в космос і здійснив політ. Я брав участь у створенні складних авіаційних та космічних систем. Вивчав медицину, біологію, астрономію, астрофізику, геологію, екологію. Може, не зовсім скромно, та в колишньому СРСР із такою підготовкою було менше двох десятків людей. Маю безліч знайомих у керівництві НАСА, половина керівників Європейського космічного агентства – мої друзі, не кажучи вже про росіян. Та чомусь мене не використовують «наповну». Мене це дивує!

 

Довідка Державного космічного агентства України (доповнена)

Леонід Костянтинович КАДЕНЮК народився 28 січня 1951 р. у с. Клішківці Хотинського р-ну Чернівецької обл. Закінчив Клішківецьку середню школу (1967), Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (ЧВВАУЛ) (1971), Московський авіаційний інститут (1989).

Проходив службу як льотчик-інструктор ЧВВАУЛ. З серпня 1976 р. (4-ий набір) по березень 1983 р. – у загоні космонавтів Центру підготовки космонавтів Зоряного містечка. 1983 року  відрахований із загону космонавтів за розлучення з дружиною. З березня 1983 р. – командир ланки у Липецькому центрі перенавчання та бойового застосування військових льотчиків. З червня 1984 р. – у Державному науково-дослідному інституті ВПС ім. В.П. Чкалова: налітав понад 2400 годин; льотчик-випробувач (1984-1988); у групі підготовки космонавтів (1988-1996). Пройшов повний курс підготовки до польотів на кораблях «Союз» і орбітальній станції «Мир» та за програмою «Буран». Льотчик-випробувач I класу, освоїв 54 типи та модифікації літаків.

ВІд 1995-го в групі українських космонавтів для проходження підготовки до польотів на космічних кораблях Space Shuttle.  Від 19 листопада до 5 грудня 1997 р. здійснив космічний політ як експериментатор на космічному корабле Columbia. Політ тривав 15 діб,  16 годин 35 хвилин 1 секунду. І сьогодні числиться в групі космонавтів NASA.

Герой України (1999). Генерал-майор авіації. Почесний громадянин міста Чернівці (2001). Народний депутат України 4-го скликання (2002-2006). Кандидат технічних наук (2006). Радник Голови ДКА України (з 2011). Президент Аерокосмічного товариства України (з 2015).

Підготували Людмила ЧЕРЕДАРИК, Лариса ХОМІЧ «Версії»

Використані публікації різних видань: газет «Версії», «2000», ВВС Україна, Довідника цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua, «Ексклюзив Гордон»

 

Українці-космонавти

Першим українським космонавтом був харків’янин Валентин Бондаренко, що загинув 1961 року. Окрім Бондаренка, який в космос не літав, від 1961 до 1991 року в космос літали майже три десятки космонавтів – жителів УРСР. Деякі з них провели в космосі понад рік. Першим українцем, що побував у космосі був Павло Попович, четвертий космонавт СРСР.

Не кажучи вже, що творець космічної техніки Сергій Корольов – уродженець Житомира.

Від настання Незалежності України в комсом літав лише один її громадянин – Леонід Каденюк. За цей же період у космосі побувало 7 українців – громадян Росії (Василь Циблієв, Юрій Маленченко, Юрій Гидзенко, Юрій Онуфрієнко, Олег Котов, Сергій Волков, Олег Кононенко).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *