Франц ФЕДОРОВИЧ: Чи стане Китай найпотужнішою економікою світу

Наш постійний читач поцікавився, що відомо «Версіям» про технологію тотального стеження, розроблену в Китаї. Як приклад, п. Анатолій Хоткевич навів інформацію про використання цієї китайської технології в Еквадорі, для якого, власне й була розроблена згадувана технологія. Людей цікавить, чи можливе взагалі таке тотальне стеження і чи загрожує воно демократичному світові. «Версії» звернулися із такими запитаннями до нашого політичного й економічного експерта, підприємця й мецената Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА.

 

«Піднебесна» повертає собі  колишню славу найцікавішої держави світу, творця паперу, пороху, туші, порцеляни й ще багатьох див цивілізації. Щоправда, без стародавньої ізоляції від світу, але навпаки, з експансією на весь світ.

Фактично, економіка Китаю вже найпотужніша, якщо рахувати за ПКС – паритетом купівельної спроможності.

Недарма ж сьогодні жартують, що треба вчити не англійську і не автомат Калашникова, а китайську. В Україні чимало людей замовляють товари (електроніку і багато іншого)  у Китаї і отримують поштою – виходить значно дешевше.

Та й до наших Чернівців далекосхідна країна виявилася ближчою, ніж можна було уявити. Принаймні наукові та освітні зв’язки, як я чув, уже зав’язуються.

 

Довідка «Версій»

На різних факультетах ЧНУ вже навчається до десятка студентів з Китаю. Йдеться також про вивчення китайської на факультеті іноземних мов. Китайська делегація відвідала Чернівці, а проректор ЧНУ з науки Петро Фочук і декан факультету іноземної філології Ірина Осовська на запрошення китайської сторони нещодавно побували у Китаї. Серед іншого обговорювалося й питання збільшення кількості студентів з Китаю в Чернівцях.

 

Помітне зростання впливу Китаю в світовій економіці й політиці породжує не лише захват від такого прориву, але й деякі побоювання, бо нинішній Китай – це передові технології, які використовуються там інколи дуже специфічно. Принаймні не на порожньому місці в наших ЗМІ час від часу спливає тема перспективи обов’язкового вживлення кожному з нас електронних чипів замість звичних документів. Мовляв, пластикові картки з біометрикою – лише перший етап, а в кінцевому результаті ми всі будемо «під ковпаком». І тоді усім досягненням демократичного світу – кінець…  

 Про що говорить приклад Еквадору?

Так, аби зрозуміти теперішній Китай, перенесімося до Південної Америки.

Як повідомляє інтернет-видання «Народний кореспондент», Еквадор десятками років, як і інші латиноамериканські країни, потерпав від розгулу злочинності. Консульські установи різних країн у Кіто й Гуаякілі попереджають співвітчизників про можливі пограбування й нашестя кишенькарів у місцях великого скупчення людей у цій латиноамериканській країні.

Та не виключено, що така інформація вже застаріла: на допомогу прийшли китайські технології тотального стеження. Еквадор піднявся на четверте місце у рейтингу найбезпечніших країн Латинської Америки, хоча іще 2011-го був на 11-му. А все завдяки системі ECU911, що прийшла сюди з Китаю. Раніше фізики жартували, що роботу з наночастками можна порівняти із пошуками одного конкретного китайця, маючи лише його фото. Але виявляється, що це не таке вже й неможливе: 2016-го Еквадор запровадив китайську систему відеонагляду, озброєну технологією розпізнавання облич. Камери, встановлені у 24-х провінціях Еквадору, цілодобово стежать за 16-мільйонним населенням. Під наглядом великі аеропорти, транспортна інфраструктура, місця масового скупчення людей. І злочинність у країні впала на 24%, перетворивши Еквадор на одне з найбільш безпечних місць у Латинській Америці.

Зауважмо, обладнання для створення ECU911 загальною вартістю 14 млн доларів китайці передали Еквадору безоплатно: успішно створивши систему тотального контролю всередині «однієї окремо взятої країни», Китай почав ділитися таким досвідом із рештою світу – і це непокоїть, бо дуже нагадує спроби досягти… світового панування.

Баоцзя – добро для всіх – система мережевого управління

Та виявляється, що новітнє тут – лише комп’ютерне обладнання, а система управління суспільством у Китаї така ж древня, як і інші цивілізаційні надбання «Піднебесної». Майже 2,5 тисячі років тому один з китайських прем’єрів царства Цінь, такий собі Шан Ян, наказав цілому народові поділитися на групи з 5-10 родин. Члени такої громади (назвемо це так) повинні були стежити одне за одним й нести колективну відповідальність за злочини. Про від’їзди-приїзди кожної людини старший громади мав доповідати «по інстанції». Усе це й називалося «баоцзя»  (у вільному перекладі – «добро для всіх»).

Уже в наші дні китайська влада вирішила знову застосувати перевірену століттями технологію, ускладнивши її новітньою технікою.  2004-го один з районів Пекіна поділили на 1652 квадрати, 100х100 метрів.

Найцікавіше, що попервах це робилося… для оптимізації системи трансформаторних підстанцій і громадських туалетів. А далі до влади прийшло розуміння, що таким чином дуже просто керувати населенням, повсюдно встановивши там камери стеження і створивши щось на кшталт наших «дружинників» (хто ще пам’ятає, що це таке?). Дружинники мали патрулювати свій квадрат і про всі порушення порядку й поломки об’єктів інфраструктури начальнику квадрата. Той передавав відомості про все у єдиний інформаційний центр. За три роки експерименту в пекинському районі кількість соціальних заворушень удалося скоротити на 35%. Але поширювати свій досвід на інші регіони Китаю влада взялася лише 2011 року, після «арабської весни», застосувавши його у бунтівному Сінцзяні, населеному мусульманами-уйгурами. Уйгурів втихомирити вдалося, але довго доведеться розбиратися, через які порушення прав людини і навіть прямі злочини це зроблене.

Чи реальне розповсюдження такого в сучасній Європі? Усе залежатиме, наскільки демократична влада західних країн злякається терористичних викликів часу і чи не погодиться на спокій взамін демократії.

Особисто мені це аж дуже нагадує, нехай дарують мудрі китайці, систему ГУЛАГу. Тільки поплічники Сталіна значно здешевили систему, довівши її ККД мало не до 100%. І теж запроваджували її не до всього населення поспіль, хоча й до значної його частини. Виходить, усе питання в тому, хто буде вирішувати, хто й за ким буде стежити… Зрештою, проблема стара, як світ. 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *