Феміда – сліпа, але не глуха

Про те, як «правоохоронці» з «правосуддям» сироту до буцегарні спроваджували, а Апеляційний суд не лише встановив справедливість, а й відкрито вказав на грубі помилки слідства і суду першої інстанції. Дослідити випадковість чи умисність цих помилок – завдання уже компетентних органів.

Типове правопорушення

До слідчих Чернівецького відділу поліції надійшла цілком звичайна заява про правопорушення. Звернулася жінка, доньку якої – неповнолітню Ф. – обдурили шахраї. Дівчинка Ф. з такою ж, як і сама, неповнолітньою подругою М. на ковзанці познайомилися з хлопцями (дорослими, повнолітніми, 1995-го р.н.) – П. і Б. Слово за словом, зустріч за зустріччю – дівчинка Ф. і хлопець П. починають зустрічатися, а більшою компанією – з подругою М. і другом Б. – разом проводити дозвілля: пити каву, переглядати фільми – вдома у Ф., на її ноутбуці. А згодом, як пише в заяві мама Ф., дівчинка Ф. віддає хлопцям П. і Б. на їх прохання спочатку золоту каблучку, а потім і ноутбук. Речі вони здають в ломбард, гроші привласнюють. І тільки після звернення мами до правоохоронців усе повертають… Здавалось би, проблема вирішена. Але ж заява була – тож справу починають розслідувати…

Типове покарання

А під час досудового слідства П. і Б., на яких, власне, у своїй заяві вказала мама дівчинки Ф., з підозрюваних перетворилися на… свідків. А новою підозрюваною у кримінальному правопорушенні за ст. 190 Кримінального кодексу України («шахрайство») стала… подруга дівчинки Ф. – дівчинка М. Начебто саме вона видурила цінні речі у подруги, розповівши їй, що дуже потребує грошей. І саме це начебто встановило слідство і передало справу до суду. Варто додати хіба що одну обставину: 17-річна дівчинка М. – кругла сирота. Тож подбати про неї нікому. Тому держава безоплатно надала їй адвоката.

Захист не погодився як з методами, так і з результатами досудового розслідування. І оголошував про це в суді першої інстанції. Попри це, Першотравневий районний суд визнав неповнолітню М. винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 Кримінального кодексу України («шахрайство») і присудив покарання у вигляді  1-го року позбавлення волі (з іспитовим строком на 1 рік).

Дмитро ПАЛІЙ, адвокат обвинуваченої М.: «Захист не погоджується з тим, що райсуд не задовільнив наше клопотання, подане ще під час розслідування: що досудове слідство проводилося особою, яка не мала на те повноважень – а отже, усі проведені нею слідчі (розшукові) та процесуальні дії не є законними. Також нами було з’ясовано, що вказані у звинуваченні події відбувалися не в ті дати, які вказувалися у першому обвинувальному акті, що цих злочинів моя підзахисна не вчиняла та інші обставини.

Тим часом районний суд не врахував, що прокурор (Солдатова) за погодженням з заступником керівника Чернівецької міської прокуратури подала новий обвинувальний акт із вказанням нових дат вчиненого правопорушення. І про це стороні звинувачення було відомо ще на стадії досудового розслідування! Але все одно до суду справа пішла так, ніби всі дати відповідали дійсності. Тобто при ухваленні вироку було допущено невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам кримінального провадження… Захист звернув увагу на багато таких речей у розслідуванні цього правопорушення, на основі яких Першотравневий райсуд прийняв несправедливе, на наш погляд, рішення, і ми з обвинуваченою подали апеляційну скаргу».

Нетипова апеляція

Отож, минулого тижня колегія суддів Апеляційного суду в Чернівецькій області у складі головуючої О.Струбіцької, суддів В.Давнього і К.Семенюка завершила розгляд кримінального провадження №12016260020000699 щодо вироку Першотравневого райсуду під головуванням судді Стоцької стосовно неповнолітньої М., визнаної винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 ККУ. Загалом колегія суддів під головуванням О.Струбіцької проробила величезну роботу, ретельно дослідивши усі обставини оскаржуваної справи і провівши десять судових засідань!

Далі подаємо витяги з ухвали Апеляційного суду щодо цієї справи без коментарів.

«В ході розгляду апеляційної скарги зазначене обвинувачення М. не було доведено».

«…І орган досудового розслідування, і районний суд не спростували показання обвинуваченої …, не наведено доводів на спростування її позиції, що є обов’язком органу досудового розслідування і суду… Районним судом взято до уваги показання потерпілої, її матері, свідка П., який дружив з потерпілою, його друга Б., тобто осіб, які мали між собою і родинні, і соціальні зв’язки, районним судом не встановлено повно і об’єктивно фактичних обставин справи між обвинуваченою та зазначеними особами та діями, які їй інкриміновано».

«У відповідності до вимог ст. 485 КПК України під час досудового розслідування чи судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, … також з’ясовуються: повні всебічні відомості про особу неповнолітнього, … наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення. Зазначена норма закону є обов’язковою до виконання, однак проігнорована як органом досудового розслідування, так і судом, саме нез’ясування цих даних стало підставою для того, що не повно і не об’єктивно встановлено фактичні обставини даного кримінального провадження».

«Законодавством передбачено особливі вимоги розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, зокрема, необхідно зважати, що під час постановлення вироку щодо неповнолітньої особи суд повинен суворо дотримуватися принципів законності, справедливості,  обгрунтованості покарання та ухвалювати рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, встановленим в ст.  3 Конвенції ООН про права дитини. Недотримання судом міжнародних принципів здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх може призвести до порушення права на справедливий суд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

«Недотримання районним судом вказаних вимог нормативних актів призвело до прийняття поспішного висновку про доведеність вини М. …, з чим не погоджується Апеляційний суд…».

«Районним судом упереджено досліджено докази кримінального провадження на основі виключно показань потерпілої Ф., свідків Б. і П., які обрали позицію власного захисту від відповідальності, надано цим доказам наперед встановлену силу, при цьому судом проігноровано позицію власного захисту обвинуваченої М. та не мотивовано, з яких підстав суд повністю проігнорував позицію захисту обвинуваченої, тоді як взяв до уваги позицію захисту вищевказаних осіб».

«Апеляційний суд критично оцінює показання свідків П. та Б….»

«Свідки П. та Б., які є повнолітніми, у своїх показаннях вигороджують відсутність власної вини у інкримінованих обвинуваченій М. діях, але при цьому не заперечують власних активних дій по заволодінню майном потерпілої, здачі його до ломбарду, викупу його з ломбарду, розпорядження грошима, розрахунок з потерпілою».

З вивчення показів свідків Б та П. у районному суді Апеляційний суд вбачає, що «саме ці особи здавали речі потерпілої в ломбард, свідки визнають, що гроші за речі з ломбарду були у їхньому розпорядженні, вони ними розпоряджалися, вони ці гроші і повернули матері потерпілої, при цьому районний суд не дав оцінки цим показанням, зокрема тому, що свідок П. і потерпіла зустрічалися, що зазначені свідки, вказуючи на ініціативу М., яка була неповнолітня, у тому щоб здати речі потерпілої до ломбарду, самі здали ці речі туди, отримавши гроші і ними розпорядившись, вказують, що частину дали М., однак у своїх показаннях не вказують, що мали до неї претензії щодо повернення грошей за ноутбук до ломбарду, самі їх сплатили і повернули матері потерпілої».

«…Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, законний представник потерпілої Ф., будучи добре знайомою з обвинуваченою М., не вказала при її зверненні із заявою до правоохоронних органів про вчинення шахрайських дій з її донькою, а вказала на двох невстановлених осіб…»

«Дані щодо М. були внесені до ЄРДР шляхом самостійного виявлення слідчим кримінального правопорушення…»

«Районним судом не дотримано вимог ст. 370 вимог КПК України, вирок районного суду підлягає  скасуванню як такий, що не відповідає нормам матеріального та кримінального процесуального права».

Із свідків – знову у підозрювані?

Апеляційний суд приділив майже сторінку тексту для обгрунтування того, що слідчий, який вів досудове розслідування стосовно неповнолітньої обвинуваченої (а це слідча слідчого відділу Чернівецького відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області А.Алієва), не мав на це відповідних повноважень, а суд цю обставину проігнорував. «У відповідності до вимог ст. 484 КПК України кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх», – констатує Апеляційний суд і зазначає, що ці вимоги не були дотримані: «Здійснення досудового розслідування слідчим, який не має повноважень на таке розслідування, вказує на вчинення процесуальних дій особою, яка не мала даного процесуального права на такі дії». Далі  Апеляційний суд наголошує на необхідності дотримання вимог ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України і наводить як приклад одну із справ Європейського суду з прав людини, згідно з якою «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов’язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов’язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного».

Апеляційний суд зазначає: «Районним судом  проігноровано вимоги вищевказаних загальнообов’язкових до виконання і дотримання норм права, і винесено вирок, який грунтується на висновках, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а сумніви щодо доведеності вини М. трактовано не в її користь, а в користь інших осіб, причетність яких до інкримінованих дій випливає частково із їхніх особистих показань».

Тож окрім задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Першотравневого райсуду у цій справі та закриття кримінального провадження за обвинуваченням М., колегія суддів Апеляційного суду прийняла ще одну ухвалу. У ній, зокрема, зазначається: «Із встановлених апеляційним судом фактичних обставин даного кримінального провадження, вбачається причетність до шахрайських дій щодо майна неповнолітньої потерпілої Ф. та втягнення до злочинної діяльності неповнолітньої М., такими особами, як П. … та Б….», які у цій справі чомусь виступали свідками проти неповнолітньої сироти, яка є невинуватою. Тож суд ухвалив: «Повідомити прокурора Чернівецької області про наявність ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч.2 ст. 190 та ст. 304 КК України в діях П. …, та Б. …, провести перевірку по даному факту, прийняти рішення у відповідності до вимог кримінального процесуального закону».

Як ці ознаки кримінальних правопорушень «не були помічені» ні на стадії досудового розслідування, ні під час розгляду в суді першої інстанції – не наше питання, на нього нехай шукають відповідь компетентні органи. Їм і належить дати оцінку як цим особам П. та Б., так і діям правоохоронців: поліції, прокурорам та суду першої інстанції.

Потрачено майже півтора року і чимало державних коштів (на зарплату оновленої поліції, прокурорів, на суд першої інстанції та забезпечення правосуддя), аби апеляційний суд вказав на те, що справа щодо цієї сироти не варта виїденого яйця від самого початку. І адвокат вказував на це правоохоронцям з першого дня, але вони не відреагували: вони вже визначили підозру.

Ресурси, людей, час і кошти, спрямовані на виправлення  «помилки», допущеної на самому початку працівниками поліції, можна було спрямувати на справжню серйозну справу, а не на боротьбу з безневинною сиротою.  Але система не шукає правди, а шукає способи і засоби, аби визнати людину винною, при цьому штучно покращуючи показники «у боротьбі зі злочинністю». А в «систему» входять і прокурори, і слідчі, які взаємопов’язані, і суддя, яка мала би розібратися, але цими питаннями не переймалася.

Але правосуддя є, адже Апеляційний суд, який, за логікою, мав би на це затратити найменше часу, затратив найбільше! І розібрався.

А скільки в Україні сиріт, яким не так пощастило з безкоштовним адвокатом і справедливим судом другої інстанції – можливо, колись повідомить статистика. Якщо вона не буде на службі у правоохоронців, які дбатимуть суто за «показники».

Ця стаття з’явилася, аби привернути увагу як учасників порушеної проблеми, так і цілого суспільства. Адже ситуації, подібні до  описаної нами, є. І вони не такі рідкісні, як здається. Натомість інформаційний простір заповнений дріб’язковими повсякденними та побутовими питаннями. Правоохоронна система законсервована, закрита щодо правдивої інформації, а висвітлює тільки те, що їй вигідно, уникаючи відповідей на нагальні питання і намагаючись приховати дійсні проблеми у ній, про які суспільство в цілому знає. Тільки в такий спосіб – повного і чесного інформування суспільства – справжня реформа має шанс на втілення, а система перейде від «показникової» діяльності до якісної.

 

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *