Буковинські газди впевнено рухаються до Європи

  

Історія Глибоцької об’єднаної територіальної громади – історія відродження та поступового шляху до  успіху. Почалося ж усе не далі як 5 років тому від…  підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським союзом. Причому тут Європа, запитаєте? Відповідь отримаєте, ознайомившись з циклом публікацій про Глибоцьку ОТГ, який ми розпочинаємо нині розповідями про перший на Буковині апітерапевтичний оздоровчий центр «Мивіра» та інтернет-магазин цибулькових рослин «Флоріум».

  

…5-7 років тому газета «Версії» багато писала про те, що буковинське мальовниче, але, на жаль, депресивне село Червона Діброва залишилося, так би мовити, без зв’язку з «великою землею», себто обласним і районним центрами, дістатися куди було практично неможливо – ні доріг, ні транспорту. Та протягом останніх 3-х років ситуація тут кардинально змінилася. І сталося це після того, як невеличкі населені пункти Михайлівка та Червона Діброва приєдналися до селища міського типу Глибокої, із яким разом й утворили ОТГ – об’єднану територіальну громаду. До слова, одну з перших у Чернівецькій області. Нині до ОТГ з центром у Глибокій  входить 5 населених пунктів, у яких мешкає 13,5 тис. осіб. Сьогодні сюди приїжджають екскурсії не тільки з Чернівців, а й з усієї України. Принаймні, вже є і дорога, і чим приїхати також. Як і чому це відбулося?  

– Завдяки децентралізації, – каже голова Глибоцької ОТГ Григорій ВАНЗУРЯК. – І громада сама визначає, що будемо робити. Людям на місцях видніше, тож вони і розставляють пріоритети: що для них є першочерговою потребою, а що другорядною. Наша громада, зокрема, обрала три головні напрямки – газифікацію, яку практично вже завершили, економіку і транспортну інфраструктуру. І хто б там що не казав, але саме після підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським союзом, коли розпочалася децентралізація, українські села отримали можливість не просто  відродитися, а й розвиватися дуже швидкими темпами. Європа пішла нам назустріч і нині допомагає Україні піднімати «депресивні» села. Та, попри добру волю європейських сусідів, має бути ще одна обов’язкова умова – активність громади, – підсумував п. Григорій. – Адже наші люди і є генераторами бізнесових ноу-хау.

 

Довідково

1 вересня 2017 року набула повної міжнародно-правової чинності Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, із створенням поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі. Угоду підписали 2014 року в два етапи, та процес ратифікації був завершений лише у червні 2017-го.

Хоча переговори щодо нового базового договору між Україною та ЄС, на заміну чинної Угоди про партнерство та співробітництво, були започатковані ще у березні 2007-го, а наступного року сторони узгодили назву майбутньої угоди – Угода про асоціацію.

11 листопада 2011 року у Брюсселі відбувся завершальний, 21-й раунд переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію, в ході якого були узгоджені всі положення тексту Угоди.

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбувалося також у два етапи:

21 березня 2014-го під час позачергового саміту Україна-ЄС було підписано політичну частину Угоди і Заключний акт саміту.

16 вересня 2014 року Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Українська сторона передала до депозитарію ратифікаційні грамоти і завершила таким чином всі внутрішньодержавні процедури.

Угода про асоціацію налічує понад тисячу сторінок і складається з преамбули, семи частин, 43 додатків та 3 протоколів.

 

Глибоцьку об’єднану територіальну громаду (ОТГ) з адміністративним центром у селищі міського типу Глибока створили наприкінці 2015 року. Та, за словами п. Ванзуряка, її формування ще продовжується. Прикметно, що за національним сладом це дуже строката територія – тут мешкає порівну українців і румунів – по 45%, а ще 8% – молдован, крім того, тут мешкають німці, поляки – а загалом є представники майже 60 національностей.

Більшість власних надходжень у громаді становлять податки на дохід. Тому громада зацікавлена в інвестиціях та у бізнесі, який сплачує податки.

 

 Повернулися із заробітків і відкрили бізнес. А тепер 900 посилок щодня і додаткове відділення «Нової пошти»

З маленької Глибокої, де мешкає трохи менше 10 тисяч людей, щодня відправляються усією Україною 900 посилок зі зворотною адресою «Інтернет-магазин «Флоріум». У його  асортименті понад 2 тисячі видів рослин. Протягом року в різні регіони країни відправляються понад 4 млн (!) штук посадкового матеріалу. З цих рослин 90% вуличних і 10% кімнатних. Країни їхнього походження не тільки Голландія, а й Китай, Японія тощо. Ціни, варто зауважити окремо, нормальні: у середньому 40 грн саджанець. А щоби встигати із замовленнями, у Глибокій відкрили додаткове відділення «Нової пошти». Та, мабуть, чи не найголовніше, що сімейна фірма «Флоріум» створила 30 робочих місць. Григорій Ванзуряк розглядає «Флоріум» як одну із «пам’яток» Глибоцького району. Він гордиться такими людьми, як ТОНЕНЧУКИ. Свого часу на заробітки до Голландії поїхав старший Тоненчук. А повернувшись додому з країни тюльпанів, де побачив багато чого корисного, відправив туди на навчання синів. Нині один із них, 34-річний Петро Тоненчук, є власником Інтернет-магазину  «Флоріум». – Люди 10 років пробули на заробітках у Голландії, приїхали додому, створили фірму, яка нині є найбільшим платником податків Глибоцької громади. Заявки приймають через Інтернет, все дуже по-сучасному, – радіє П. Ванзуряк, голова ОТГ. – Тож  нікого вже не дивує, що за 3 останні роки до нашої громади навідувалися посли таких європейських країн, як Польща, Австрія, Норвегія, Голландія. І це наслідок того, що члени нашої громади роблять усе для того, щоби їхні села розвивалися, отже, вони працюють і на залучення інвестицій. 

 

Апітерапевтичний комплекс – два в одному: і бізнес, і хобі

Ще одна розповідь – про те, як один із найбільших пасічників Глибоцького району Михайло БАЛОВСЯК за допомоги європейців реалізував проект в с. Михайлівка й відкрив перший на Буковині апітерапевтичний оздоровчий центр «Мивіра».Серед лікарських дисциплін є такий напрямок – апітерапія, себто лікування бджолами. Воно показане людям з  нервовою роботою й частими стресами. Тому апіцентр дуже популярний не тільки серед жителів Чернівецької області, сюди приїжджають і туристи з усієї України. Бджільництвом Михайло Баловсяк займається вже протягом 25 років. Нині у нього є 300 бджолиних сімей. «Щороку збільшую на десяток», – каже він. А близько 7 років тому збудував для своїх рідних і близьких перший будиночок для апітерапії. Коли у громаді обговорювалися бізнес-проекти, які дозволять залучити в ОТГ інвестиції й туристів, Михайло Баловсяк озвучив свою ідею оздоровчого комплексу.

Гроші на реалізацію його проекту – 100 тис. євро – надала Австрійська агенція розвитку разом із Програмою розвитку ООН в Україні. На ці кошти він збудував спеціальні будиночки для апітерапії. Крім того, Михайло Баловсяк вклав у цю справу щонайменше власних 500 тис. грн, адже все довкола – ручної роботи.

– Люди із задоволенням тут оздоровлюються, лікують нервову систему: бджоли створюють особливе біополе. Під кожним невеликим будиночком – лежанкою, на якій розташовується людина, живуть 4 бджолині сім’ї. Тут стоїть таке дивовижне гудіння, такий запах … казка, – захоплено розповідає про свою справу власник оздоровчого комплексу.

Година апітерапії коштує 45 грн. Якщо спати в цьому будиночку, то вийде дешевше – 250 грн за ніч. Окрім апітерапії у «Мивірі», туристи полюбляють дегустувати мед за круглим столом, де виставлені різні його сорти. Ще й запивати його запашним  трав’яним чаєм. Зрозуміло, тут можна й придбати медову продукцію.

Михайло Баловсяк закоханий у бджільництво, тож створив тут  і  музей меду. Та оскільки в нього дуже багато речей зі старовинного побуту, вийшов ще й справжнісінький музей буковинського села.  Там скажімо, є  справжні робочі жорна. Кожен охочий може спробувати змолоти на них, скажімо, кукурудзу. У планах у Михайла Баловсяка – завершити будівництво обох музеїв.

– Там буде все про бджільництво, про народні промисли, про все, що навіть у нас у селі вже стали забувати. А без минулого не буде і майбутнього. Чи не так? – зауважив Михайло Баловсяк, власник «Мивіри».

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *