Андрій НОВАК: «В Україні зараз відбувається національна зрада»

Кандидат економічних наук, Голова комітету економістів України Андрій НОВАК отримав економічну освіту в Україні та Канаді, має практичний досвід – від роботи в крупних українських компаніях, консультування українських політичних партій і політиків до функцій радника Прем’єр-Міністра України. Нещодавно він завітав до Чернівецького університету з лекцією, в якій поділився своїми думками про те, як підняти українську економіку.

 

DSC_0173

«Захід не захищатиме народ, який сам не захищається»

– Cитуацію, яку ми зараз спостерігаємо в Україні, інакше як національною зрадою назвати не можна. Без жодної команди, без жодного пострілу ми віддали частину української території. А разом з нею – величезне українське майно, величезну частину українського озброєння. Через це у мене виникає питання: на кого працює нова влада? Ми ж добровільно віддали Крим! Це все є реалії та факти, які не можна замовчувати. Бо, якщо продовжувати за цією логікою, не страшно, що ми втратимо Одеську область чи Херсонську, чи Луганську. Та не знаю, на якому етапі має з’явитися бодай якась реакція! В принципі західний світ нам готовий допомогти, але як вони можуть захищати чужий народ, коли той сам не захищається? Та натомість вимагає, щоби його захищали!

«Нині маємо унікальний шанс списати держборг і підняти цим економіку»

– Єдина оперативна реакція з боку уряду – радість від того, що нам готові надати нові кредити. Я вважаю за необхідне пропагувати іншу ідею, яку потрібно втілювати вже зараз і негайно. Бо вже навіть за півроку у нас не буде такого шансу. Я маю на увазі шансу списання державного боргу.

Списання державного боргу здійснюють дві світові організації – Паризький і Лондонський клуби. Паризький клуб об’єднує уряди кредиторів – 19 найкрупніших країн світу, а Лондонський – об’єднує близько 1000 світових банків.

Наведу приклад, щоби стало зрозумілим: списання боргу є цілком реальне. Паризький клуб існує від 1956 року і за цей час уклав понад 400 угод про списання боргу в різних країнах світу на загальну суму списання 700 млрд. доларів. Тобто це може відбутися. На який відсоток списання може розраховувати Україна? Знову наведу приклади. В 1991 році 50% державного боргу було списано Польщі для полегшення переходу до ринкових відносин. Другий приклад – не так давно 85% боргу було списано Греції для покращення фінансового стану країни. І це при тому, що ні в Польщі, ні в Греції не було настільки трагічних політичних подій та військової інтервенції іншої країни, як це відбулося у нас. Зараз в Україні більше причин, щоби просити про списання державного боргу. Тож уряд повинен поставити це питання на державному рівні, і можна буде розраховувати приблизно на «грецько-польський» діапазон – 50-85%.

На відміну від кредитів, списання державного боргу дає практично моментальний економічний ефект. При чому потрійний. Якщо ми списуємо третину боргу, ми можемо сформувати бездефіцитний державний бюджет як на поточний рік, так і на наступні два роки. Якщо ми списуємо навіть половину – кредитний рейтинг України одразу піднімається. І третій ефект: якщо ми списуємо навіть половину, то ці кредити ми можемо дійсно запустити на економічний розвиток. Якщо ж узяти теперішню економічну ситуацію, то більшість кредитів зараз підуть на обслуговування наявного державного боргу, тобто ефект для економіки буде мінімальним. Саме тому першою ключовою дією, яку має зробити держава в економічній сфері – це домагатися списання державного боргу. І владі це треба зробити хоча би з моральної точки зору, щоби жертви Небесної сотні були недаремними.

«Не економити на машинах міністрів, а прикрити хоча б одну офшорну схему»

Багато хто зараз говорить про нові реформи. Але давайте поглянемо, де ці реформи проводяться? Звісно ж, новому уряду треба дати час для того, щоби він міг здійснити хоча б якісь дії для врегулювання ситуації. Єдине, що для мене залишається досі незрозумілим – це те, чому новий Кабмін будується на старій структурі Кабміну. Ті ж міністри, ті ж комітети, той же роздутий державний апарат. Після революції була хороша нагода цю структуру скасувати і побудувати новий Кабінет міністрів на абсолютно нормальній, скороченій, але більш ефективній структурі.

Якщо вже залишили всю структуру, всі принципи державного управління, більшість людей залишили, лишень переставили на інші посади, то виникає питання: а звідки може взятися інший економічний результат?

Наступний крок – це зміна системи. Якщо ми хочемо змінити економічну, треба змінити усю законодавчу базу – новий Податковий кодекс, Монетарний кодекс, Соціальний кодекс. Оці економічні кодекси формують економічну систему і, якщо у влади є бажання її змінювати, тобто проводити дійсно системні реформи, то треба починати з кодексів. Таких ініціатив від уряду я поки що не чув. На жаль, я чую лише про популізм: економію на машинах міністрів та на кріслах. Я підрахував, що в кращому випадку за рік назбирається 200 млн. грн. А що таке ці 200 мільйонів для нашого бюджету? Це крапля в морі. А варто прикрити хоча б одну офшорну схему – і за місяць буде 200 мільярдів гривень!

Але будь-яка влада, особливо наша нова-стара, найбільше боїться публічності. Тільки, коли ця ідея прозвучить десь у медіа, особливо на гучному рівні, тоді вони почнуть реагувати. А так вони взагалі ні на що не реагують. Кулуарно її обговорювати немає сенсу. Треба політиків ставити в таке становище, щоби замовчувати проблему було просто неможливо. І я дуже сподіваюся, що хтось із політиків таки підхопить цю ідею.

 

«Найбагатша європейська країна живе найгірше»

Як підняти українську економіку? Почнемо з її діагнозу. На сьогодні за всі роки незалежності України ми маємо: зменшення населення на 6,5 мільйонів, за оцінками ООН близько 6 млн. українців перебувають на заробітках закордоном, середня зарплата в країні становить приблизно 100 євро на місяць, а середня пенсія – 90 євро. І все це при тому, що Україна є найбагатшою країною Європи за ресурсами. А за рівнем життя населення Україна в Європі посідає друге місце, щоправда знизу. Чому розвиваються інші країни, навіть ті, що виходили з однакових умов комунізму – Польща, Чехія, Словаччина, балтійські країни? Вони пішли далеко вперед. А ми досі не те, що стоїмо на місці, а стабільно рухаємося вниз. Яка ж між нами різниця? Тільки в одному – в моделі економічного розвитку. У кожної розвинутої країни є своя модель економічного розвитку, а у нас її немає в природі. І ми не станемо на шлях розвитку, поки її не запровадимо.

«Зараз можемо спокійно сформувати Велику українську сотню корпорацій»

Я пропоную наступну модель. Звучить вона доволі страшно: трьохфункціональна модель економічного розвитку країни. Що це таке – зараз поясню.

З чого починається економіка країни взагалі? З того, що потрібно виробити якийсь товар або послугу. Тому перша функція – це виробництва. Як відбувається ця функція в Україні? Для цього можна підійти до будь-якого заводу чи фабрики і подивитися на ті пусті напіврозвалені цехи, на те, як через розбиті вікна гуляє вітер, а в кращому випадку в тому приміщенні гуляє дискотека. Що зараз ми виробляємо? Труби, металопрокат, зерно і хімічні речовини. Навіть не готову продукцію, а хімічні речовини в мішках чи цистернах. Ось це і є наш валовий внутрішній продукт. Хоча раніше за радянських часів ми виробляли фактично все – від голки до ракет. А тепер опустилися з рівня індустріальної економіки до рівня ресурсної. Ми викачуємо внутрішні ресурси, експортуємо їх за кордон, потім з наших ресурсів виробляються споживчі товари, які імпортом завозяться до нас і які ми радісно купуємо вже за завищеними цінами, що включають додану вартість, сформовану країною-виробником. Тобто в такому стані ми постійно фінансуємо чужу економіку, а не свою власну.

Що нам потрібно зробити, щоб у нас запрацювала функція виробництва? Хочемо ми того чи ні, але нам не обійти прикладу розвинутих країн. Давайте подивимося, якими товарами ми зазвичай користуємося? Товарами крупних іноземних корпорацій. І тому ми мусимо провести корпоратизацію економіки. Причому, саме вертикальну, тобто до складу корпорацій мають входити кілька підприємств, які формують технологічний ланцюг з виробництва будь-якого товару.

За моїми підрахунками, зараз у нас спокійно можна сформувати Велику українську сотню вертикальних корпорацій виробників готових споживчих товарів: приблизно 30 –   в промисловості, 30 – в аграрному секторі, 30 – у секторі послуг і 10 – у сфері хай-тек.

«Кожна торгова точка повинна поставляти товар як мінімум від 4 українських виробників»

Друга функція економіки – функція продажу. Щоби поглянути, як працює ця функція, варто піти на ринок чи до магазину і спробувати знайти справжній український товар. На жаль, більшість товарів на полицях імпортні.

Що ж нам зробити, аби наша функція продажу працювала в інтересах наших виробників? Тут треба здійснити два постріли в одну ціль. Перший – прийняти Закон про торгівлю: будь-яка торгова точка повинна поставити товар як мінімум від 4 українських виробників. Чому саме чотирьох? Існують три категорії споживачів – бідні, багаті й середні. Бідні дивляться тільки на ціну. Багаті – тільки на престиж, крутизну, лейбли, а середні – і на те, і на інше. Так от, якщо на ринку виникають три виробники, кожний з яких спеціалізується на виробництві товару для відповідної категорії споживачів, формується монополія. А якщо на ринку з’явиться четвертий гравець, то він сплутає карти усім трьом. Тому законодавчо треба закріпити саме чотирьох вітчизняних виробників. Імпортних товарів ставте скільки хочете, але чотири в будь-якому випадку мають бути.

Але це лише одна сторона медалі. Чому так добре продаються в усьому світі японські та американські товари незалежно від того, де вони вироблені? Тому що їх продажем займаються фахівці-маркетологи, які здійснюють рекламу, піар та дистрибуцію. Тому нам треба створити Національну маркетингову компанію, яка спеціалізуватиметься на створенні українських брендів і допомагатиме українським виробникам просувати товар спершу на внутрішньому ринку і поступово виходити на зовнішні. За такою ж схемою працює Японія і Штати. Звісно ж, тут ініціатива має надходити з боку держави: вона повинна виділити відповідні приміщення, запросити на роботу кращих професіоналів, приміром тих, що працюють на представництва крупних корпорацій, на кшталт «Кока-коли», і виплачувати їм відповідну заробітну плату.

«Соціально орієнтовану економіку закріпити конституційно, а не на словах»  

Третя функція – функція розподілу. Вона складається з двох частин. Перша – це наші гроші: в кишенях і на рахунках. Та найбільша проблема тут виникає на рівні державного бюджету. У чому ж полягає ця проблема? В чиновнику, який вважає, що його кишеня і державна «кишеня» – одне і те ж. Тож мусимо мінімізувати рівень корупції. Як? На сьогодні я не бачу іншого механізму, крім внесення змін до Конституції. Нам до Конституції треба внести економічний розділ з врахуванням індексних параметрів. Наведу кілька з них. Наш уряд каже, що в Україні соціально орієнтована ринкова економіка. Але це не просто слова. Є лише один показник, який визначає соціальну орієнтованість економіки – частка валового внутрішнього продукту в бюджеті, тобто скільки грошей з економіки країни проходить через бюджет. А, оскільки всі соціальні виплати фінансуються через бюджет, то, чим більша частка ВВП, тим більше економіка країни соціально орієнтована.

Прийнято, що через бюджетну систему країни має проходити 45% ВВП. Для порівняння: у Швеції 70% ВВП у бюджеті. Тому в них – справжній соціалізм, який ми так і не спромоглися збудувати. А який показник цього в Україні? За історію незалежності він сягав максимально 30%. Тобто соціально орієнтована економіка у нас лишень на словах. Відтак основний параметр, який має бути прописаний в Конституції – це мінімум 45% ВВП в структурі бюджету. А краще – 50%. Звісно, для цього всі податки мають зрости, але їх платитимуть усі. І чим ти багатший, тим більше платиш. А у нас виходить навпаки: платять бідні.

Не менш важливий параметр – розмір держборгу по відношенню до ВВП. Гранична його межа – не більше 60%. Цей параметр теж треба винести в рамки законодавчої норми. І будь-який уряд повинен його виконувати. Якщо не виконав – відставка. Іншого шляху змусити функцію розподілу працювати на нас я не бачу.

«Ми привели до влади секту. Та, якщо вигнали банду, з сектою впораємося»

Чесно кажучи я не вірю в добрих «царків», але вірю в те, що ми поступово відкриватимемо очі. Так, як ми жили раніше, далі жити не можна. Парадоксально, але політик, який найбільше нас грабував, отримував найбільшу кількість голосів на виборах. Я очікую, що після Євромайдану в нас цей ефект зміниться. Ми зараз призвели до влади секту. Але, якщо ми вигнали банду, то з сектою якось впораємося.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії» 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *