Андрій ДЕЩИЦЯ: «Треба мати достатньо сили, аби не бути купленим»

Посол України у Польщі розповів кореспондентці «Версій», хто облив кавою представника окупаційного уряду Криму і про роль особистості  в історії. 

Днями окупаційна влада Криму повідомила, що «заступник Голови Ради міністрів Республіки Крим – міністр внутрішньої політики, інформації і зв’язку РК Дмитро Полонський бере участь у нараді ОБСЄ щодо розгляду виконання зобов’язань в галузі людського виміру, яка проходить у Варшаві». Скандал розгорівся на міжнародному рівні, адже в’їзд Полонського до цієї країни не погоджувався з офіційною Польщею. Більше того, речник МЗС Польщі Марчін Войчеховський заявив, що Польща не надавала візу представнику окупаційного уряду Криму Дмитру Полонському. Пізніше з’ясувалося, що Полонський потрапив до країни обманом: змінивши кілька літер у написанні свого прізвища англійською мовою. А хтось із активістів у фойє конференції облив незваного гостя кавою, після чого Росія одразу ж звинуватила Надзвичайного і Повноважного посла України в Польщі в особистій підготовці такої «спецоперації». Про це та інше – розмовляємо з паном Послом Андрієм ДЕЩИЦЕЮ в залі Посольства України в Польщі.

Пан Посол увійшов, коли журналісти насолоджувалися кавою, якою їх люб’язно пригостили працівники посольства. Привітався, жартома поцікавився: «Каву вам запропонували? Сподіваюсь, це тільки щоби пити». Таким чином кава і стала лейтмотивом годинного спілкування з Послом і хештегом дня.

– Пане Андрію, що насправді трапилося на міжнародній конференції і який Ви до того маєте стосунок?

– Насправді я у фойє давав коментар знімальній групі телеканалу «1+1», яка готувала матеріал про конференцію. Коли ми розмовляли, журналістка зауважила, що хотіла би взяти коментар у Полонського. До нас підійшов хлопець, який пив каву в холі, і запитався: «Ви також шукаєте Полонського?» Я відповів, що не дуже-то й шукаємо. А журналістка саме помітила Полонського і рушила до нього. Було помітно, що він зніяковів і хотів швидко пройти до зали, куди журналістів уже не пускали. Але тут хлопець, який до нас підходив, вилив на Полонського каву. Звісно, нашу попередню випадкову розмову з тим хлопцем – його звуть Руфіт – можна було розцінити як «інструктаж» (смієтьсяавт.) Пізніше ми знову спілкувалися з Руфітом, і він зазначив, що Полонського облив на знак протесту проти окупації Криму. Учасниками «акції» були українські студенти-кримчани, що приїхали вчитися до Варшави: вони порадилися між собою, як висловити цей протест, і вирішили зробити це в такий спосіб.

– Свого часу Ви роздратували РФ, коли на камери «заспівали» відому пісеньку футбольних фанатів про Путіна…

– Тоді була небезпечна ситуація під посольством Росії. І єдина думка, яка ТОДІ була у мене – не допустити спалення посольства і тих людей, які були всередині. Тоді Росія мала би право звинувачувати Україну і ввести війська на захист посольства – і мала би рацію.

– Польські ЗМІ виглядають цілком незалежними від політиків і олігархів. Як гадаєте, що потрібно українським журналістам, щоби бути незалежними?

– Треба працювати самим, а не йти до наявних медіа, і мати достатньо сили, аби не бути купленим. Насправді в усьому світі медіа переважно «чиїсь», але має бути певне протистояння, баланс між власником, який платить, і творчим колективом. Хоча насправді ніщо не може бути геть об’єктивним. І мій учорашній випадок з кавою це підтвердив (смієтьсяавт.).

– Відчувається, що Польща загалом дуже тепло ставиться до України. Хоча так було не завжди. Приміром, нинішня премєр-міністр Польщі на початку своєї каденції мала певні перестороги щодо нас…

– Її думка дуже змінилася відтоді. Ева Копач після зміни уряду мала свій перший виступ про Україну і пропонувала свій варіант, як реагувати на події. Вона наводила приклад того, що робить зазвичай жінка, коли бачить на вулиці озброєного бандита: забирає своїх дітей і ховає їх удома. І це неправильно. Її розкритикували, бо ж насправді треба реагувати інакше: збирати людей і роззброювати цього бандита. Тепер Ева Копач дотримується такої позиції.

– Очевидно, заслуга посольства в цьому теж є. Чим займається посольство, окрім власне дипломатичної роботи?

– Якщо коротко, – щодня маємо тьму-тьмущу різноманітних заходів, які або організовуємо, або підтримуємо, долучаємо українських учасників. Тільки сьогодні – щорічна нарада ОБСЄ, конгрес новітніх ідей у Сопоті; конференція Фонду Баторія про безпеку в Україні, конгрес ініціатив Східної Європи в Любліні… Намагаємося промоціювати сучасне українське мистецтво. Свого часу перед посольством відбулася презентація проекту «Листи з дому» Романа Михайлова і Дарії Кольцової. На прийомі до Дня Незалежності збирали наших митців, які могли себе показати. Проводили дні Параджанова… Мій підхід – більше уваги приділити публічній дипломатії і роботі з суспільством.

– Як передбачаєте, Україна матиме безвізовий режим з країнами ЄС?

– Остаточне рішення мають прийняти наприкінці грудня. І це має бути політичне рішення. З технічної точки зору в нас багато зроблено. Коли опоненти кажуть нам про війну і відкриті кордони з Росією – можемо заперечити, адже маємо біометричні паспорти, а їх можна отримати тільки через визначену процедуру і на українській території. Навіть якщо припустити ймовірність «обхідного» шляху отримання такого паспорта, все одно це не буде масово.

Тож потрібне політичне рішення, і я думаю, що воно буде. Коли? Теоретично це може бути осінь наступного року.

– Кажуть, що для початку певних подій потрібні дві речі: готовність суспільства – критична маса тих, хто ці події рухатиме,  і особистість, яка поведе за собою. Як Ви ставитеся до ролі особистості в історії? В інший час, за меншої готовності суспільства Ви стали би «тим, хто увійшов в історію»?

– Та звісно, я ж такий крутий (смієтьсяавт.)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», Чернівці-Варшава-Чернівці

2

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *