Вініли знову в моді. Щоправда, вони мають обмежений тираж і коштують недешево. Проте справжні меломани найбільше цінують саме вінілові платівки, адже тільки вони можуть відтворити природний якісний звук. У цьому впевнений і чернівецький юрист Олександр ЗАГАРІЯ, який «захворів» на меломанію від шкільних років.
Усі кишенькові гроші витрачав на музику
– Розкажи, як ти почав колекціонувати платівки?
– Любов до рок-музики привив мені ще батько, – розповідає Олександр. – Він їздив до Польщі і привозив звідти платівки. Це зараз ми маємо доступ до всього, а тоді, в 70-х роках, така музика була заборонена.
Для мене особисто все почалося з касети «Deep Purple» «Made in Japan». Відтоді я став фанатом цього гурту і почав колекціонувати їхні записи. Усі гроші, які батьки мені давали в школу на булочки, я витрачав на музику. Спершу збирав CD та MP3 диски, потім концертні записи на DVD, а далі перейшов на вініли.
Диски я купував суто для колекції. Навіть не дуже хочу заслуховувати, щоби не затирати зайвий раз. Один з перших – це альбом «Deep Purple» «In Rock» 1970 року. Оригінальне видання на CD з підписами музикантів і колекційним буклетом. На початку 90-х років цей альбом коштував 50$. Я просто зайшов до магазину, де саме звучала композиція з цього альбому, «Child In Time», це моя улюблена річ – і я просто не міг утриматися, щоби не придбати.
Справжні меломани завжди куплять платівку
– Чому надав перевагу саме вінілу?
– Для мене музика, яку слухаю на комп’ютері, суха. Тільки вініл може передати справжній звук. Саме тому платівки досі цінуються. Якось лідера «Scorpions» Клауса Майне запитали: «Як ви ставитеся до того, що ваші пісні можна у вільному доступі завантажити через Інтернет? На що він відповів: «Справжні меломани завжди куплять платівку».
– Скільки платівок на даний час налічує твоя колекція і яку платівку ти вважаєш «перлиною» зібрання?
– Вінілів у мене понад сотню. В основному це рок 60-70-х. Частину зібрав ще мій батько, але багато придбав і я. Найцінніша платівка у моїй колекції – це концертний подвійний альбом гурту «Rainbow» – «On Stage» 1976 року. Це англійське видання фірми «Polydor», і коштує вона близько 100$.
Ось ще одна моя гордість – «Pink Floyd» – «The Wall» 1979 р. Ця платівка вважається одним з найкращих студійних альбомів минулого століття. Взагалі музику «Pink Floyd» треба зрозуміти. Це не просто рок, це ціла філософія.
– Як колекціонеру-початківцю розібратися, який вініл цінний, а який дешевий?
– Перше на що треба звертати увагу – це країна-виробник. Найбільше цінуються платівки виробництва Японії, США, Великої Британії, Німеччини. Платівки виробництва пострадянських країн цінуються менше. По-друге, запис має бути якісним. По-третє, це оформлення. Фірмова платівка оформляється з душею: до неї додається кольоровий буклет з фотографіями, текстами пісень, різноманітними бонусами. В середньому ціна такої платівки від 30$.
Хоча буває, що деякі платівки залишаються недооціненими. Ось, наприклад, альбом гурту «Livin’ Blues». Ці хлопці грають просто карколомні блюзи, але світ їх не помітив. Польща свого часу випустила їхню платівку, і коштує вона зараз близько 60-70 грн.
Придбати платівку зараз не складно. Є багато колекціонерів, які в Інтернеті розпродують власні колекції.
Вдалося спіймати палички барабанщиків «Deep Purple» та «Scorpions»
– Твої музичні вподобання – це…
– Спершу слухав лише рок 60-70-х років – «Deep Purple», «Led Zeppelin», «Black Sabbath», «Rainbow», Джиммі Хендрікс… Далі мої музичні смаки розширилися – до рок-н-роллу, блюзу, джазу й навіть до якісної поп-музики. Класичну музику не особливо часто слухаю, але дуже поважаю, адже, якби не вона, не було б тих же «Deep Purple» чи «Pink Floyd». Приміром, клавішник «Deep Purple» Джон Лорд сам прописав усі партитури для симфонічного оркестру, із яким гурт відіграв концерт у 1969 році в «Альберт Холлі».
Взагалі я прихильник «Deep Purple». Двічі був на їхніх концертах. Коли гурт виступав 2004 року у Києві мені вдалося спіймати паличку барабанщика гурту Ієна Пейса. А коли у Львові витупали «Scorpions», я спромігся впіймати паличку Джеймса Коттака.
У Санкт-Петеребурзі відвідав виступ «Blackmore’s Night». Цей гурт заснував колишній гітарист «Deep Purple» і «Rainbow» Рітчі Блекмор разом зі своєю дружиною, неймовірною співачкою Кендіс Найт. Вони виконують середньовічну музику, але на концертах часто можуть зіграти одну-дві пісні з репертуару «Deep Purple». Взагалі-то Рітчі дуже капризна людина. Коли я намагався підійти до нього із платівкою його попереднього гурту «Rainbow», менеджери мене зупинили, мовляв, він не визнає своєї колишньої історії. Але, тим не менш, мені вдался отримати його автограф.
А ще в мене є автограф лідера гурту «Whitesnake» Девіда Ковердейла, який теж був свго часу одним із вокалістів Deep Purple.
– І які відчуття після знайомства зі знаменитостями?
– Дуже прості люди. Наші так звані «поп-зірки» мають більше понтів, а тут все просто: підходиш, фотографуєшся, спілкуєшся.
Коли до Чернівців приїхав Кріс Норман, вокаліст «Smokie», я теж вирішив взяти у нього автограф. Чекав його біля готелю. Причому, працівники готелю дивилися на мене з явною агресією. Уже збирався було йти, аж тут під’їжджає авто, з якого виходить Кріс. Одягнений просто: – джинси, сорочка. Я підійшов до нього з платівкою «Smokie», а той здивувався, запитує мене: «Звідки в тебе це, де ти зміг дістати цю платівку?». Було видно, що йому приємно. На жаль, я був там один. Думаю, він здивувався, адже, приміром, десь в Нью-Йорку на нього чекає натовп фанатів, а тут лиш я один. Зате, як приїдуть всілякі там «анілораки» чи «дімибілани», – усі верещать. Чого б це?
На жаль, у нас в Чернівцях поки що процвітає «базарна» культура. Старе покоління меломанів відходить, а на зміну їм майже ніхто не йде…
Руслан КОЗЛОВ, «Версії»
