Від чого страждають люди старшого віку? Скажете, від безгрошів’я і маленьких пенсій? Це все так, а ще від чого? Насправді найбільше їм дошкуляє… самотність. Коли відходять близькі й рідні, коли вже ні з ким спілкуватися, коли все рідше зустрічаються ті, хто мають що згадати, коли й місце для зустрічей обрати все складніше… коли втрачається сенс життя… І тоді вони радіють кожній нагоді побачитися. У Чернівцях такі нагоди їм мало не по кілька разів на тиждень забезпечує місцевий осередок громадської організації «Міжнародний Фонд «Взаєморозуміння і толерантність».
Активісти цієї ГО працюють на Буковині вже багато років. Спочатку за їхнього посередництва забезпечувалися компенсаційні виплати особам, які зазнали нацистських переслідувань у роки Другої світової, а далі почали надавати соціальну підтримку постраждалим від нацизму, в’язням концтаборів і гетто, остарбайтерам, дітям, які були насильно вивезені разом з батьками чи народилися під час перебування батьків у таборах Німеччини, жертвам окупаційної влади.
Видана книга спогадів жертв нацизму, які мешкають на Буковині
Здавалося б, відповіді на елементарні питання сьогодні можна знайти за лічені хвилини в Інтернеті: про нарахування субсидій, про пенсійну реформу, про конституційні гарантії… Але старенькі потребують живих зустрічей і роз’яснень, індивідуальних консультацій – і отримали їх саме за допомоги Фонду. Тим, хто не може відвідувати зустрічі з фахівцями, волонтери доставляли роз’яснення у вигляді інформаційних листків. Допомагають також у побуті, забезпечують санітарно-гігієнічними засобами… А головне – зберігають історичну пам’ять про жертв нацизму і залучають до зустрічей та спілкування молодь. Люди старшого покоління, які пережили голодомор, війну, роки становлення української державності ділилися спогадами, і цей діалог поколінь, донесення до сучасної молоді найважливіших фактів про найдраматичніші періоди в житті країни, володіння історичною правдою про минуле країни закладали фундамент духовного розвитку молоді. Альманах «Дорогами скорботи та людської пам’яті», документальний фільм «Без вини…», книга «Буковинці у трагічні роки Другої світової війни» – результат багаторічної такої праці. Зараз готова до виходу книга за спогадами мешканців краю – «Дитинство, опалене війною».
Акція за участі підшефних фонду
Чай, мандри і творчість – складові сенсу життя
11 волонтерів, з яких восьмеро самі – літні люди, допомагають стареньким, відвідують їх удома, допомагають дістатися до місць, де вони зустрічаються. А життя у клієнтів програми «Місце зустрічі: діалог», який реалізується за фінансової підтримки німецького федерального фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє», дуже насичене. Тематичні зустрічі, відзначення пам’ятних та святкових дат, відвідини театру, концертів, музеїв, екскурсійні поїздки – загалом понад 100 подій з учасниками проекту відбулося від його початку з осені 2016-го! Скажіть, чи всі наші пенсіонери, навіть забезпечені і оточені численною ріднею, бували в маєтку Святого Миколая на Івано-Франківщині, в унікальній уманській «Софіївці», чи мандрували рідним краєм, оглядаючи музеї О.Кобилянської в с. Димка, поетеси Д.Ботушанської, музеї старожитностей в Старому Вовчинці, світового старообрядництва в Білій Криниці, монастир на Анниній горі, Хотинську фортецю… Та й Чернівцями мандрувати не так просто: важко маломобільним вже у їхньому віці людям діставатися Резиденції Буковинських митрополитів, Меморіального музею родини Івасюків, Музею народної архітектури та побуту – але підопічні фонду побували всюди! Отримували нові враження, ділилися ними одне з одним, дискутували, відчували себе адаптованими в суспільстві, несамотніми, потрібними.
Німецький фонд та його українські партнери переконані: літні люди, які зазнали нацистських переслідувань у роки війни, є не тільки користувачами соціальних послуг. Їхній життєвий досвід, мудрість, знання історичної правди, спогади про пережиту війну сприяють збереженню миру.
«Серед наших підопічних – чимало творчих особистостей, – розповідає керівниця проекту Ольга Клевчук. – Великим задоволенням і престижем для них була презентація їхніх творів. Спочатку це були окремі зустрічі: «У храмі поетичного слова», «Музика душі», а потім – «Мистецькі зустрічі» наприкінці кожного місяця, коли дружно вітають іменинників місяця. Для них пишуться акровірші, виконуються пісні, звучить музика. В іменинників беруться інтерв’ю, а згодом виходять публікації про них у місцевих ЗМІ… Треба бачити їхні щасливі очі після кожної такої події… Для них найважливіше – навіть не чай чи солодощі, якими вони тут пригощаються. Є одна пані, яка прямо просила: запрошуйте мене, я навіть чаю пити не буду, просто посиджу, послухаю, поспілкуюся. Та хіба ж ми чаю для таких людей не знайдемо?!»
Пані Ольга із захопленням розповідає і про всіх, хто зі щирою самовіддачею допомагає фондові облаштовувати дозвілля підопічних. А їх стільки, що не вмістити в одній газетній публікації: і студенти, і науковці місцевих вишів, і актори, і представники ЗМІ, і фахівці державних та комунальних структур, просто доброчинці.
Здоров’я зберігають не ліки
Серед занять, які проводять активісти цієї громадської організації – група «Здоров’я». Її веде еколог, біолог, колишня багаторічна викладачка інституту післядипломної освіти Світлана Лазарєва.
«Завдяки нашим заняттям, наші підопічні – а це люди старшого, та все одно різного віку – починають уникати аптек і віддавати перевагу так званим «нетрадиційним» методам лікування, – каже пані Світлана. – Наше спілкування оздоровлює їх як фізично, так і психологічно, морально. Форми роботи в нас дуже різні. Це і фітотерапія, і ароматерапія, і кольоротерапія, і музикотерапія, і дихальна гімнастика, і спеціальні вправи… Це все поєднується із приємним та пізнавальним спілкуванням. Наприклад, якщо ми п’ємо чаї – то водночас говоримо про різні трави – які з них для чого помічні, адже комусь підходять одні трави, іншим – інші… У сезони застуд говоримо про їх профілактику, долучаємо до розмови використання ароматичних олій, вивчаємо вітамінотерапію. Навіть їздили на екскурсію до відомого підприємця на Глибоччину , який вирощує в оранжереї цитрусові, банани й ананаси – подивитися, як ростуть ті «вітаміни».
Учасники програми фонду на прогулянці
Влітку вивчаємо рекомендації з уникнення наслідків спеки для організму. Пізньої осені, коли псується погода і мало сонця, навколо все сіре і це спричиняє сезонні втоми, депресії – я приношу на зустрічі яскраві квіти: чорнобривці, нагідки, розповідаю про важливість кольорів в оточенні людини. Говоримо про важливість озеленення приміщень. Ходимо на прогулянки до ботанічного саду, розташовуємося біля хвойних насаджень, де займаємося дихальною гімнастикою, даємо собі фізичні навантаження… Виходимо на Соборну площу, де ростуть дерева гінкго білоба – говоримо про них і про їхнє використання в медицині. Із захватом сприймають наші клієнти й музикотерапію – адже серед них є і педагоги, музиканти, колишні керівники музичних закладів, вони розуміються на тому. Застосовуємо рухову активність з пізнанням свого організму – адже з віком дуже важливо зберегти можливість хоча би до тролейбуса заходити без проблем. А головне – під час наших занять люди діляться враженнями, здобутими навичками. Хтось і сам засушує рослини, варить чаї, має досвід позитивного результату від певних вправ. Такий обмін покращує їхній психічний настрій, вони отримують заряд позитиву. Скажу більше: і мені вони навзаєм дають заряд бадьорості».
Справжня історія – у свідченнях очевидців
Уже практично частиною великої родини клієнтів фонду став депутат Чернівецької міськради, «батьківщинівець» Роман Гаїна. Приємні чаювання з нагоди різних свят, до яких він доставляє смаколики, дарує квіти і з цікавістю слухає історії своїх співрозмовників з числа тих, про чиї життя варто писати книги, стали вже традицією. Депутата тут чекають, і його молодість і готовність допомогти надихають стареньких і відроджують у них віру в свою потрібність.
«З ними насправді цікаво, – каже депутат. – І дуже важливо, що є люди, які фіксують, записують надзвичайно важливу для майбутнього інформацію очевидців. Бо саме це і є справжньою історією, а не те, що пишеться і домислюється в кабінетах…»
Та найкраще про свої здобутки й емоції від участі в проекті фонду розповідають самі підопічні.
«На зустрічах, які для нас організовуються щотижня, я познайомилася із новими, цікавими людьми. В мене з’явилися однодумці, розширилося коло друзів. Наприклад, завдяки «Мистецьким зустрічам» я відкрила для себе серед тих, з ким спілкуюся у проекті, чудових чернівецьких майстрів поетичного слова: Віктора Обдуленка, Олександру Возняк, Олену Коломієць, Оксану Довгань. Їхня творчість надихнула мене повернутися до віршування, яким я займалася в молоді роки. Я почала писати акровірші і дарувати їх приємним мені людям та іменинникам з числа учасників проекту. Я не тільки не пропускаю жодної зустрічі, але й сама долучилася до їхньої підготовки. В мене прокинувся інтерес до написання сценаріїв заходів, навіть створила комічну пародійну моновиставу «В гостях у Нептуна», із якою виступила на одній із зустрічей. Із задоволенням пишу статті про наші події до обласних газет. Мій духовний світ збагачується переглядом театральних вистав, концертів, кругозір розширився завдяки екскурсійним поїздкам. Я вперше стала учасницею Всесвітньої акції «Вік вимагає» і відчула свою значимість, як громадянина», – розповідає колишня вчителька Світлана Кровякова.
Зрештою, як сказав хтось із мудрих, життя вимірюється не кількістю зроблених вдихів і видихів, а кількістю митей, коли від щастя перехоплює подих. І Чернівецька ГО «Міжнародний Фонд «Взаєморозуміння і толерантність» творить ці моменти для своїх підшефних. Багато, багато щасливих моментів…
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
