«Батьківщина» подала на розгляд Верховної Ради законопроєкт, який направляє 84 мільярди гривень, знайдені в «Енергоатому» та «Нафтогазу», на збільшення фінансування виробників вітчизняного озброєння.

Про це повідомила лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

За її словами, Україна почуватиметься значно впевненіше, якщо виведе на максимальну потужність власний ВПК, а для цього необхідно гідно профінансувати галузь. Кошти на це вже знайдені – йдеться про скандальні 84 мільярда гривень, які команда «Батьківщини» виявила в «Енергоатому» та «Нафтогазу» завдяки ефективній роботі парламентської ТСК.

Гроші необхідно негайно повернути в бюджет і передати вітчизняним виробникам зброї. А також, якщо можливо, негайно закупити протиповітряні системи оборони. Сьогодні ми, команда «Батьківщини», внесли відповідний проєкт змін до бюджету. І наполягаємо, щоб його розглянули та ухвалили невідкладно, – наголосила Юлія Тимошенко.

Лідерку «Батьківщини» обурює, що в той час, коли українці на 4 році війни не припиняють донатити для допомоги ЗСУ, державні монополії фактично вкрали в людей і держави 84 мільярди гривень.

«Де іноземні наглядові ради? Навіщо їх призначали, якщо вони цього всього не бачать? Правоохоронні органи мають притягнути винних до відповідальності, а наша команда зосередиться зараз на тому, щоб ці знайдені кошти знову «не загубилися» у кишенях корупціонерів, які під час війни не соромляться грабувати Україну», – пообіцяла Юлія Тимошенко.

Нагадаємо, створена з ініціативи фракції «Батьківщини» та очолювана Олексієм Кучеренком Тимчасова слідча комісія Верховної Ради встановила, що «Нафтогаз» та «Енергоатом» свідомо та незаконно нараховували населенню та бізнесу критично завищені тарифи, завдяки чому їм вдалося заробити «зайвих» 84 мільярди гривень.

Запис Скандальні мільярди – на вітчизняне озброєння спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Окупант вірив, що за декілька днів пройде парадом у центрі нашої столиці. Сьогодні на Хрещатику можна побачити цей «парад». Доказ, що ворожа техніка може з’явитися в центрі Києва тільки в такому вигляді. Спалена, зруйнована та знищена, – зі звернення Володимира Зеленського на День Незалежності України.

У Києві на Хрещатику від 21 серпня триває виставка знищеної ворожої техніки.

Головною вулицею столиці стоять експонати всеможливих видів російських військових засобів: від БТР-ів до ракетних комплексів, ракет чи станції перешкод радіопідривникам. Загалом там можна побачити близько 70 одиниць техніки ворога. Деякі з них стали здобутками Національного військово-історичного музею України.

Щодня на експозицію приходять подивитися багато людей. Серед її гостей не тільки українці, а й іноземці. Окрім української мови можна почути чимало інших, в тому числі вигук «Looks like victory!» (пер. «Виглядає, як перемога»!»)  англійською від одного з відвідувачів виставки.

З батьками на Хрещатик приходять подивитись і діти, які з особливим зацікавленням намагаються роздивитись усе якнайкраще, не покладаючи спроб залізти всередину техніки, незважаючи на заборону.

24 серпня, на День Незалежності України цей «парад» відвідав прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон разом з президентом України Володимиром Зеленським.

Трохи далі, поруч із Монументом Незалежності є меморіал загиблих героїв за час війни «Flags of  the fallen» (пер. «Прапори полеглих»). Кожен охочий може придбати маленький прапорець, написати на ньому ім’я загиблого захисника і додати до меморіалу.

Окрім цього, поруч лежить коробка з книгою, куди можна написати історію втрачених близьких людей.

Анастасія Калькутіна, студентка, Київ – Чернівці

Фото авторки

Запис Парад металобрухту: в Києві триває виставка знищеної російської техніки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Реформування ЗСУ не тільки стало одним з найбільших здобутків нинішньої влади, а й фактично врятувало Україну як державу

Багатьом відома ситуація: автомобіль, який роками стояв у гаражі без діла, різко знадобився родині. Та виявилося, що акумулятор розряджений, колеса спущені, кузов прогнив, гальма не працюють. Тобто про те, що транспортний засіб перебуває не в робочому стані, дізнаєшся саме тоді, коли він так потрібен.

Приблизно те саме відбулося з українською армією. Про повний безлад, який було спровоковано роками попередньої бездіяльності, пересічні громадяни навіть не здогадалися би. Але прийшла біда. І всі ми зрозуміли: давати відсіч окупанту фактично немає чим. І це розуміння коштувало нам Криму та частини Донбасу.

Тож не дивно, що нова влада на чолі з Петром Порошенком зробила реформування армії своїм пріоритетним завданням. Адже йшлося не про імідж чи забезпечення військових, а про фактичне існування нашої країни. Починати довелося з нуля. Бо занепад виявився глибоким: до цього військо не просто не реформували, а, здається, системно знищували. Ситуація ускладнювалася тим, що будувати нову армію довелося одночасно з проведенням бойових операцій. Втім Україна з цим завданням впоралася.

Початок реформ

Саме необхідність робити все швидко та одночасно призвела до того, що частина змін відбулася вже с початком війни. Паралельно з цим влада працювала над розробкою комплексної реформи з залученням провідних світових спеціалістів та врахуванням досвіду сусідів. Зокрема, увага була приділена вивченню військової організації в Польщі – тамтешня армія вважається чи не наймобільнішою у світі.

Офіційний старт реформі було дано в червні 2016 року, коли Президент України Петро Порошенко підписав Стратегічний оборонний бюлетень, в якому закладалися напрямки реформування українських збройних сил за стандартами НАТО. Це, до речі, принципова відмінність від всіх попередніх спроб щось змінити в український армії. «Ми нарешті відходимо від радянської системи побудови армії і нарешті будуємо справжні, ефективні Збройні сили», – наголосив Петро Порошенко.

Цей історичний документ визначив шляхи досягнення цілей оборонної реформи, зокрема, щодо збільшення спроможностей сил оборони, активну участь у реалізації Спільної безпекової і оборонної політики ЄС та активне співробітництво з НАТО з досягненням критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору.

Ключові зміни

Новий підхід до процесівгарантування національної безпеки й обороноздатності країни передбачає системні зміни по багатьох питаннях. Якщо сформулювати їх у кількох реченнях, то йдеться про: потужна армія чисельністю до 250 тисяч осіб з відповідним бюджетним фінансуванням, високими статками службовців, якісним забезпеченням та відповідністю за стандартами до армій НАТО.

Тож найбільш помітні зміни стосуються наступного. По-перше, збільшується матеріальне забезпечення. Згідно з реформою, щорічне бюджетне фінансування сектору безпеки і оборони має становити не менше 5% від валового внутрішнього продукту. Причому частина зазначених коштів спрямовується на підвищення престижу військових професій. Збільшується грошове утримання військовослужбовців шляхом підвищення посадових окладів та окладів за військовим званням. Паралельно відбувається централізація закупівель, яка найбільш яскраво продемонстрована суспільству (через численні телевізійні сюжети) на прикладі реформи харчового забезпечення ЗСУ, яке, до речі, збереглося та не змінювалося протягом майже 60 років.

По-друге, змінюється сама система мобілізаційної підготовки та мобілізації. Тепер вона враховує особливості збройної агресії в сучасних умовах. Військова освіта оптимізується з урахуванням кращих практик країн-членів НАТО. До того ж переглядаються кваліфікаційні вимоги до кадрів – аж до висунення пріоритетом не тільки професійних, а й особистих якостей людини.

По-третє, Україна відновлює програми розробки перспективних зразків озброєння та військової техніки. Нові зразки впроваджуються в повсякденну службу одночасно з оптимізацією всіх систем та норм забезпечення військових.

По-четверте, змінюється і функціональна структура Збройних Сил: враховуються швидкість реагування на загрози та готовність до виконання завдань. Дублюючі та зайві структури скорочуються. Планується повна реорганізація Генштабу, об’єднаного оперативного штабу, всіх видів Збройних сил, оперативних командувань.

По-п’яте, особлива увага надається відновленню військової інфраструктури, включно з переглядом розташування місць постійної дислокації з’єднань та частин ЗСУ. Цікаво, що саме сьогодні триває реалізація найбільш масштабного проекту будівництва гуртожитків для військовослужбовців-контрактників за всю історію ЗСУ. І це лише частина потужної програми забезпечення військових власним житлом.

Статки та побут військових

Чи не головними вигодонабувачами реформування стають військові. По-перше, суттєво зростають заробітні плати в цій галузі. Як відомо, станом на сьогодні саму лише надбавку за участь в АТО було збільшено з 7500 грн. до 10 000 грн. на першій лінії та з 3500 грн. до 4500 грн. – на другій. Тож наразі захист своєї держави стає престижним не лише на словах. Це реально високооплачувана робота. І це при тому, що урядом біло затверджено нові підходи до нарахування грошового забезпечення військовослужбовців. Тобто статки наших воїнів зростатимуть і надалі.

До того ж служити стало, якщо так можна сказати, комфортніше. Почнемо з військової форми. Це лише зовнішньо здається, що реформування призвело виключно до заміни «дубків» на «пікселі» (камуфляжний малюнок). Адже насправді змінилося фактично все: від взуття до касок та шоломів. Сьогодні і по літній, і по зимовій формі військових вітчизняна армія все блискавичніше наближається до стандартів НАТО. І що не менш важливо – виробників обирають на тендері, що унеможливлює будь-які спекуляції та корупційні дії.

До речі, так само викорінюється корупція в сфері харчування військовослужбовців. Більшість читачів певно дивилися численні телевізійні сюжети про те, як солдатам у їдальнях не тільки дають обирати з кількох страв, а кожна з цих страв настільки смачна на вигляд, що хочеться приготувати її вдома. Зо дві сотні армійських столових вже переведено на нову систему, яка передбачає широкий раціон, включно з ананасами та іншими делікатесами. Не обділені увагою й хлопці на передовій. Для них було розроблено нові сухпайки. Процеси вдосконалення продовжуються. Тож ті часи, коли захисники на фронті харчувалися виключно за рахунок волонтерів відходять у небуття. До речі про передову. Задля комфорту бійців туди поставлені нові мийні комплекси, що також позитивно відображується на побуті тих, хто несе службу в найнебезпечніших місцях.

Повертаючись у «тил», слід зазначити, що наразі будується понад 90 житлових комплексів, квартири в котрих отримають контрактники. Особлива увага приділяється гуртожиткам для військових. Цей проект контролюється особисто Президентом України. Навесні цього року, вітаючи українців у Миколаєві з нагоди 100-річчя створення морської піхоти, він заявив: «В 21 області виростуть 184 нові, комфортабельні приміщення, які матимуть мало що спільного з казармами радянського зразка. У них розмістяться 23 тисячі військовослужбовців. Це – наймасштабніший будівельний проект у ЗСУ. Третина помешкань вже будується».

Оновлення озброєння

Зростає якість забезпечення армії озброєнням та військовою технікою. До ЗСУ поставлено 1500 новітніх та модернізованих зразків ОВТ. До того ж прийнято на озброєння 19 новітніх зразків.

Україна поступово відходить від практики імпортування техніки на користь розвитку власного виробництва. Йдеться про найрізноманітніші види озброєнь: від танків до літаків. Приміром, вже відомо про те, що наша держава спільно з Туреччиною створять турбореактивний військово-транспортний літак Ан-188.Проектлітака передбачає повну відповідність стандартам НАТО, як в частині обладнання, так і в питанні тактики застосування літака. Він матиме вантажопідйомність до 50 тонн та зможе перевозити військову техніку всіх видів, військове та будівельне обладнання, вертольоти, до 300 солдатів, а також гуманітарні вантажі, палети і контейнери.

Буквально днями в Україні вперше за дев’ятнадцять років відбулося бойове застосування мобільного зенітного ракетного комплекса С-300В1. Тож ситуація змінюється на краще чи не щомісяця. Одночасно з цим зростає ступінь володіння технікою українськими військовими. Можна згадати, що у травні минулого року найкращий танковий взвод України вперше взяв участь у міжнародних змаганнях, відомих як Танковий біатлон «Сильна Європа». Вони посіли почесне 5-те місце серед найсильніших танкових армій світу.

Перші підсумки

Згідно з ключовими документами, реформування українських збройних сил має завершитися до 2020 року. За цей період часу наші війська мають отримати повну сумісність з військами НАТО. Як ми вже переконалися, йдеться про системні зміни. І певні результати вже є.

Суттєво було підвищено якість та показники підготовки військ. Ми не просто більше, ніж в півтора рази наростили кількість бригадних та батальних навчань, а й впровадили цілу низку стандартів НАТО для проведення підготовки службовців. До того ж в експлуатацію було введено Центр імітаційного моделювання.

Тривають зміни і в системі управління та оборонного планування. Оптимізовано структуру та чисельність апарату Міністерства оборони. 40% структур Генерального штабу приведені до типової структури штабів НАТО. Понад 200 фахівців пройшли навчання з оборонного та стратегічного планування. Триває створення Школи оборонного менеджменту та Вищих академічних курсів з питань оборонного планування на основі спроможностей. Одночасно з цим розширюється мережа військових навчальних закладів. Найближчим часом запрацюють Військовий інститут танкових військ, факультети військової підготовки, нові військові кафедри.

Покращується медичне забезпечення за рахунок розгортання профільних реабілітаційних відділень, поставок до ЗСУ санітарних автомобілів, включно з тими, які надаються в рамках міжнародної підтримки. До речі, наші іноземні партнери допомагають нам із анестезіологічними станціями, військовими аптечками тощо. Їхній внесок не обмежується матеріальними речами. Адже безцінним є досвід, яким вони діляться з нашими військовими. Сьогодні з ЗСУ та МОУ співпрацюють 66 іноземних радників з чотирнадцяти країн-членів НАТО. Завдяки такій роботі за стандартами альянсу вже було підготовлено 10 батальйонів, 25 рот та понад 1400 національних інструкторів.

Робота триває

Згідно з положеннями реформи, вже до 2020 року ми маємо створити ефективну, мобільну, оснащену сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою армію. Маючи вже перші доволі успішні результати, країна повинна переходити з кількісних змін на якісні. Наразі для цього встановлено 28 оперативних цілей реформування, які поділені за п’ятьма стратегічними напрямками: керівництво силами оборони, планування та управління ресурсами, набуття оперативних спроможностей, логістичне забезпечення, професіоналізація та кадровий резерв.

Виконання відповідних завдань дозволить не лише закріпити вже досягнуті успіхи, а й закласти фундамент для подальшого розвитку українського війська, який, у свою чергу, гарантує безпеку України у майбутньому. Адже як сказав під час нещодавнього святкування Дня Незалежності Президент України Петро Порошенко: «Наша українська армія – це армія миру… Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша».

Запис Армія, яку ми збудували самотужки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ударом коси закінчилася багаторічна неприязнь двох сімей з села Поляна на Хотинщині, – розповів журналістам на щотижневому брифінгу в УМВС заступник начальника управління, начальник кримінальної поліції Олег ПОПОВ. 78-річна жінка (глухоніма, як з’ясувало слідство) спробувала зупинити сусіда, що косив траву неподалік її обійстя. Чи вже так розлютився сусід, чи не розрахував розмаху, бажаючи налякати, але перерізав старенькій важливу артерію на стегні, від чого потерпіла померла майже миттєво. Утім, на місці події присутня була ще й жінка власника коси, яка стверджує, що вбила сусідку саме вона. Подружжю 51-52 роки. Сусіди учасників трагедії свідчать, що сварки між двома сім’ями тягнулися роками. А підозрювану характеризують як дратівливу й агресивну особу. Слідству доведеться тепер розібратися і в тому, хто вбивця, і як кваліфікувати це вбивство – навмисне, чи з необережності. Показова репліка начальника кримінальної міліції: «Для Буковини суперечки через землю характерні». Тож, відпочивати Кобилянській не доводиться.

Помстився аж на 5 років тюрми   

На тій же Хотинщині, у Колінківцях, сталася вже не трагедія, а фарс. До райвідділу міліції надійшов сигнал, що у місцевому магазині закладено міну на півтора кілограма вибухівки. Оперативна група негайно виїхала в село, ретельно обшукала магазин і – як це останнім часом дуже часто трапляється– нічого не знайшла. Так само оперативно з’ясували, що «автор жарту» – 49-річний місцевий п’яниця. Рано-вранці завітавши уже нетверезим до магазину, попросив пляшку в борг. Продавчиня відмовила, а покупець образився й вирішив «замінувати» торгову точку. У правоохоронців принцип єдиний: виїжджають на кожний такий виклик. Вже потім згадали, що спершу того ранку надійшов сигнал, що в цьому магазині торгують самогоном. І хоча затриманий твердив, що пожартував, та завершитися цей жарт може покаранням до 5 років позбавлення волі.

Здав зброю – спи спокійно?

Останнім часом актуальне в Україні питання великої кількості зброї на руках у населення. І хоча випадків крадіжок зброї на Буковині не було, під час місячника з добровільної здачі зброї правоохоронці отримали від населення 152 одиниці зброї, з них 41 спецзасіб.

Під час зустрічі із журналістами заступник начальника УМВС області Олег Попов укотре запропонував журналістам і далі роз’яснювати населенню, що за добровільно здану зброю покарання не буде.

Але правоохоронці лише на добровільну здачу не покладаються. На території області проводяться оперативно-профілактичні заходи, спрямовані на вилучення зброї, яку громадяни незаконно зберігають.

Як відомо, попереджено кілька спроб торгівлі зброєю. Лише за останній місяць у рамках акції «Зброя, вибухівка» в громадян вилучено 12 револьверів і пістолетів, 23 одиниці холодної зброї, 6 обрізів рушниць, 1 гвинтівку, 324 набої різного калібру та майже кілограм пороху.

На брифінгу побувала Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Міліцейські історії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Новопризначений начальник уже традиційно заявив, що його основне завдання – забезпечити спокій та безпеку мешканців і гостей Буковини. Але планує це показати не нас ловах, а на ділі. Адже після Майдану країна змінилася, і тепер, за його словами, міліція не може працювати так як працювала раніше.

Які ж нововведення планує ввести новий крайовий міліціонер?

Зінченко готовий створити при обласному УМВС нову «Громадську раду» з числа ЗМІ, представників ветеранських та громадсько-політичних організацій, аби спільно розробити пропозиції стосовно кадрових призначень своїх заступників та керівників райвідділів міліції. Один з перших наказів Зінченка полягає у переведенні 30% усіх працівників на несення служби по забезпеченню громадського порядку та максимальне залучення до цього загонів самооборони.

Головний міліціонер пообіцяв зайнятися всіма сумнівними оборудками в області, щоб  «наші діти спокійно ходили до школи, не вживали наркотики, не грали в ігрових автоматах, і не було жодних порушень закону». За словами Зінченка, інформація про ігрові автомати, які «кришувалися» співробітниками міліції в області, у нього є, але розкривати її поки не буде, оскільки «чим більше ми будемо про це говорити, тим менше шансів у нас буде це задокументувати». І додав, що більше таких «підприємців» у нас не буде.

Найближчим часом також планується створити новий підрозділ міліції на заміну розформованому «Беркуту». Робота цього підрозділу буде максимально відкритою і полягатиме у боротьбі зі злочинністю, звільненням приміщень від злочинців, проявами порушень закону.

Користуючись нагодою Валерій Зінченко звернувся до громадян повернути зброю, яка зникла з відділків міліції під час заворушень в Івано-Франківській, Львівській та Тернопільській областях.

«Вона вся зараз на руках і має бути здана, – зазначає правоохоронець. – У Львівській області зникло 867 одиниць зброї. Із них 781 — пістолет Макарова. 25 автоматів Калашникова. Також РПК — штурмовий кулемет. Дві снайперські гвинтівки Драгунова. Тернопільська область — 867 одиниць зброї. За наявною інформацією зникли 12 тисяч набоїв. Нема гарантії, що цієї зброї немає на території Буковини. Звертаюся до всіх громадян, які цю зброю мають і зберігають, щоби вони повернули її в 15-денний термін. За добровільну здачі цієї зброї в цей термін не буде кримінальної відповідальності».

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Міліція просить людей повернути зброю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У прихильників узаконення зброї аргументація зазвичай емоційно стриманiша.

«От уряд Молдови дозволив населенню купувати стрілецьку зброю – і рівень злочинності там знизився вдвічі, – переконують вони. – При цьому придбана легально вогнепальна зброя майже не використовується в кримінальних цілях! В Естонії дозвіл на придбання короткоствольної вогнепальної зброї було узаконено 1992 року. Як результат, за сім наступних років рівень злочинності знизився на 80%. І таких прикладів – безліч!»

«Українцям зброя не потрібна» – переконана влада та правоохоронці. «А може, ця влада просто боїться громадян?» – іронізують українці. Соціологія стверджує, що ми, громадяни, не довіряємо власній державі: ні політичним інституціям, ні органам влади, ні правоохоронцям… Звичайний українець в усьому воліє покладатися лише на себе. І питання безпеки – не виняток.

Оксана ДРАЧКОВСЬКА, журналістка:

Чехівські драматургійні закони на сцені та в житті: Якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в останньому – вона вистрілить; якщо хтось показує вам зброю, невдовзі ви знову з нею зустрінетесь. 

Сучасну людину важко здивувати чи вразити новинами. Щодня на нас виливається бурхливий потік інформації з різних джерел і, переважно, аж ніяк не позитивної. Тож ми загартовані, готові до всього. Проте зрідка в монотонній низці подій трапляються якісь особливо яскраві «перли». Як-от нещодавня новина з Дніпропетровська: дитячий день народження закінчився стріляниною. Звучить ніби чорний гумор.

Стріляли, Богу дякувати, не діти. Та й скільки їх там, тих дітей, на таких святах? Ну, ви знаєте про що я: не для того дорослі дяді й тьоті приводять на світ синів і дочок, щоби потім на їхніх днях народження скромно в кутику сидіти. Як святкувати уродини рідного чада – то вже з розмахом. Рідних, друзів покликати, посидіти в теплій компанії осіб на сто-двісті…

Утім, я трохи відволіклася. Отож, стрілянина… Десь під кінець веселощів одну з присутніх на святі пань законний чоловік вирішив забрати додому. Хто його зна: може, домашнього борщу захотів після ресторанних делікатесів, а може побачив, що дружина трішки переборщила з делікатесами… То, як кажуть, справа сімейна. Але жінка чоловіка слухатися не схотіла (не ті тепер часи, патріархат скінчився): не піду, мовляв, дочекаюся торта. І почали вони голосно сперечатися. Тоді один із присутніх джентльменів (як же про нього ще скажеш, коли він за жінку заступився?) вирішив наполегливого чоловіка трішки вгамувати. Чого, мовляв, тиснеш на жінку? Ану поважай її вибір, тут тобі не патріархат! І почалося… Слово за слово… Й ось уже один виймає з кишені травматичний пістолет, а другий біжить до машини за рушницею. Добре, хоч стріляти почали на вулиці, а не у приміщенні. Тут, мабуть, варто подякувати рушниці, яка в кишеню піджака не влазить.

Знаю, знаю, про що ви зараз думаєте. Що нічого надзвичайного в цій новині немає. У нас тепер стрілянина може виникнути будь-де і будь-коли, бо сяка-така зброя мало не в кожного першого є. Саме це мене, друзі, і лякає. Не, власне, наявність зброї у кожного першого, а те, що подібні новини стали для нас буденністю. Цілий день я міркувала над питанням, чим керувалися люди, беручи із собою на день народження дитини зброю? І врешті-решт збагнула: та нічим! Просто вони завжди беруть її із собою, про всяк випадок – як я беру контейнер для контактних лінз.

Моє різко негативне ставлення до зброї зумовлене не лише природним жіночим пацифізмом, а й певним особистим досвідом. Охоче ним поділюся. Багато років тому, ще в буремні дев’яності, я працювала на телебаченні. Одного гарного літнього дня ми з оператором під’їхали до ринку на вул. Червоноармійській. Власне, робота там була тільки в оператора: йому треба було зробити так звані підзйомки до сюжету про ціни на ринках. Звісно, ми знали, що знімати на базарі важко: продавці реагують здебільшого агресивно. Але досвід уже був чималий, тож я спокійно залишила свого напарника біля ринку, а сама вирушила в тоді ще працюючий і навіть процвітаючий універмаг «Рязань»: безсоромно витрачати робочий час на особистий шопінг. Коли ж через сорок хвилин поверталася до базару, вже на переході тьохнуло серце: якраз там, де була припаркована наша машина, зібрався величезний натовп. Напівпритомна, я побігла туди і, розштовхавши людей, побачила цілком кінематографічну картину: мого оператора скрутили одразу четверо міліціонерів і вже надягають йому кайданки. Я дістала посвідчення, відрекомендувалась і отримала пояснення, що мій співробітник оце зараз погрожував людям зброєю в громадському місці…

Про газовий пістолет у бардачку машини я знала. І все вийшло точнісінько за законом, описаним Чеховим, який спрацьовує не лише на сцені, а й у житті. І хоч Антон Павлович мав на думці дещо алегоричне, знайте: якщо хтось показує вам зброю, невдовзі ви знову з нею зустрінетеся. Пістолет, яким місяць тому хвалився мій оператор, лежав тепер на столі в слідчого, що складав протокол. Затриманий розповідав тим часом, що на ринку, під час зйомки, його зненацька вдарив у потилицю валютний міняйло і намагався відібрати камеру. Захищаючи майно телеканалу, він і дістав газовий пістолет, щоби відігнати нападника. Сам нападник не свідчив нічого, бо його до відділку просто не привезли. Зате привезли мене, бо я дуже просилася. Відтак сказали, що я можу собі йти, бо правопорушень не здійснювала і свідком події не була. Я слухняно вийшла на вулицю і почала телефонувати начальникові міської міліції. Не минуло й півгодини, як ми з оператором уже сиділи в своїй машині, в цілковитому післястресовому мовчанні. Не знаю, про що саме думав він, а мені не йшла з голови частина телефонної розмови з головним міліціонером. Коли я почала жалісно підвивати, що, мовляв, отримав мій напарник пару раз по нирках, отримала відповідь, що насправді все дуже-дуже добре закінчилось. Адже хлопці могли й не вникнути, який там у нього пістолет – газовий чи ні. Хтось із них дістав би свій і… Того ж дня я поставила своєму операторові умову: або я, або пістолет. Він, звісно, вибрав мене, проте підозрюю, що насправді лише переклав пістолет із бардачка в якесь більш потаємне місце.

Багато змінилося відтоді. Як не парадоксально, та народ наразі озброєний значно потужніше й масовіше, ніж у кримінальні дев’яності. Зростають і статки людей, і лояльність правоохоронців до зброї. Сьогодні працівники засобів масової інформації не лише можуть, а мало не зобов’язані мати і носити зброю. Міліція так активно заохочує їх до цього, що на професійне свято щороку дарує кільком журналістам «безпечні» пістолети для самозахисту і регулярно вивозить на тренування до тиру. І нікому не спадає на думку потрактувати цю турботу як натяк: ми вас захищати не будемо, подбайте про себе самі! Крім того, задаровані пістолетами журналісти просто не можуть формувати в суспільства ставлення до зброї як до чогось ворожого, небезпечного і в побуті неприйнятного. Саме тому перестрілка на дитячому святі вже не здається нам надзвичайною подією (до речі, подібне трапилось і в Чернівцях кілька років тому).

Тим часом банальна сварка між водіями на дорозі обертається стріляниною, сусідський конфлікт через межу чи домашню тварину закінчується «вогнестрілом», у перехожих серед білого дня влучає дріб, призначений безпритульним собакам… Усе це дедалі більше нагадує пародійний вестерн, де навіть старенька бабця дістає кольт з-під спідниці. Проте в житті чомусь не так смішно, як у кіно. І закон Чехова спрацьовує неодмінно.

Василь НЕМІЖ, комерційний директор магазину «Легіон», колишній військовий, полковник запасу:  

– Я вважаю, що зброя – явище позитивне. Та лише в тому випадку, коли її правильно використовують. Скажу так: якщо зброя потрапляє до свідомої, нормальної людини, вона корисна, Може статися так, що за все життя ця людина ніколи не застосує зброю. Та не дай Бог, щоби зброя була потрібна, коли її немає.

У мене особисто є травматична зброя, та за призначенням ніколи її не використовував. Вона зберігається в мене за всіма правилами – в сейфі. Та, коли щось трапиться непередбачене, то я впевнений, що зможу захистити себе й свою сім’ю.

У нашому магазині продається три види зброї – для полювання, самозахисту і тренування, тобто спортивна зброя.

Певні категорії осіб можуть придбати зброю для самозахисту: представники силових структур (прокуратури, суду, міліції), державні службовці та члени їх сімей, журналісти.

Якщо ж людина не потрапляє до цього списку, то, за чинним законодавством, вона не може отримати зброю. Працівники магазину будь-кому зброю не продають, бо за це встановлена кримінальна відповідальність. Я не сказав би, що на зброю є шалений попит: буває, що придбають за місяць один пістолет, а буває, що й три місяці ніхто не купує. Зброя в нас, переважно, для полювання. Але й полювання нині – дороге задоволення, починаючи від придбання зброї до ліцензії на організацію полювання. Скажімо, ліцензія на відстріл кабана коштує орієнтовно 1300 – 1400 грн…

На думку полковника запасу, великим недоліком є те, що в нашій державі немає закону про зброю. Якби його прийняли, працівникам подібних закладів працювалося б легше. Втім, такий законопроект є, але він у Верховній Раді «лежить» неприйнятим уже 5 років.

Віктор БАЧИНСЬКИЙ, начальник бюро судмедекспертизи, професор, заслужений лікар України:

– Майже 45 років я займаюся полюванням. Це для мене більше ніж хобі. Щойно починається сезон, весь вільний час я намагаюся проводити «на ловах».

Мисливство – дуже старовинний вид мистецтва. Хоча для кожного – це своє: одному – привід зустрітися за чаркою з друзями, для інших – екстрим і насолода, а дехто полює  заради природи.

Для мене полювання – це спорт і традиція. Не обов’язково вполювати звіра. Мені подобається походити по лісу, подихати чистим, корисним повітрям, насолодитися лісами, полями…

Наша мисливська компанія завжди має ліцензію: ми не займаємося браконьєрством.

У мене є багато стволів, я колекціоную зброю, причому деякі примірники – раритетні, їм щонайменше шістдесят років.

Зброя для самозахисту – однозначно потрібна. Я гадаю, що її слід видавали лише тим, кому дозволено законодавством, і тим, хто свідомий того, що таке зброя і чого від неї чекати. Тобто, людям свідомим і здоровим.

Можемо звернутися до статистики. В нашій області убивств з вогнепальної зброї більше, ніж п’ять випадків на рік, не буває, сім – максимум за всі роки, що я працюю начальником бюро судмедекспертизи. Причому, здебільшого, – це випадки необережного поводження зі зброєю. Щодо насильницької смерті, то це ще більш рідкісні випадки – один, два на рік.

Ігор БУРКУТ, історик, кандидат історичних наук, політолог:

– Наявність зброї в населення призводить не до погіршення кримінальної ситуації, а навпаки. Тому що бандити завжди озброєні. Та у випадку озброєного суспільства вони бояться наштовхнутися на адекватний опір.

У сусідній Молдові прийняли відповідний закон, і населення почало озброюватися для самозахисту. Після того, як цей процес розпочався, значно зменшилася кількість найважчих злочинів: убивств, зґвалтувань тощо.

Але тут обов’язково слід підкреслити: перш, ніж озброювати населення, його треба до цього підготувати.

Є таке поняття: культура володіння зброєю. Можна купити пістолет і патрони. Але, якщо постійно не тренуватися, цей пістолет опиниться в руках бандита, який на тебе нападе.

По-перше, люди, які, навіть після прийняття цього закону, купують зброю, повинні записуватися у стрілецькі клуби, асоціації й постійно тренуватися. По-друге, зброя дуже дисциплінує того, хто її має, це не іграшка, це дуже серйозна річ. І той, хто нею володіє, ставиться до життя значно відповідальніше, ніж ті, хто сподіваються на те, що хтось десь буде їх захищати. Крім того, це ж не просто один закон, а цілий комплект законів, необхідних для того, щоби зрозуміти, в якому випадку можна застосовувати зброю, в якому не можна.

От у США лише частина штатів дозволяє пістолети, револьвери, в тому числі й носити їх. Ці закони дуже різні: в одному штаті можна тримати зброю вдома, в інших з нею можна виходити на вулицю, в деяких штатах її можна відкрито носити. Приміром, в штаті Нью-Йорк, заборонено вільне володіння зброєю, – і кількість убивств на душу населення там значно більша, ніж у тих штатах, де воно дозволене.

І насамкінець: зброя –задоволення дороге. Не стільки сам пістолет, револьвер, рушниця, чи карабін, як патрони. Їх же треба купувати постійно, щоби тренуватися не втрачати навички.

А якщо відверто, я за те, щоби закон у нас прийняли. Наведу приклад: у царській Росії зброя була у вільному продажу для нормальних людей, окрім злочинців, алкоголіків, наркоманів, психічнохворих, і нормальні люди могли її купувати. Заможні селяни купували, як правило мисливські рушниці, якими й захищалися в разі потреби. У місті надавали перевагу револьверам, причому ціни були різні. Армійський револьвер «Наган» за бельгійською ліцензією випускався в Тулі, його вартість була 12 рублів із копійками (це перед Першою світовою війною). А «Маузер» вартував 54 рублі, більше ніж середня місячна зарплата робітника. І ця зброя лякала правлячий режим.

До слова, злочини вчиняють,  здебільшого, за допомоги не зареєстрованої зброї, а  краденої.

Лідія КИРИЛЮК, журналіст газети «Версії»:

Відвідала нещодавно навчання зі стрільби, яке проводили для журналістів. Поїхала з цікавості. Якщо чесно, мені дуже не сподобалися запах пороху, який стояв у тирі, голосна стрілянина й вага пістолета. Коли згадую про те навчання, робиться якось моторошно і коліна знову починають тремтіти. Одне знаю точно: стріляти й володіти зброєю я не хочу!

Отож, на запитання, як я ставлюся до зброї, відповіла б: – А ніяк!

Тобто, я воліла би, щоби її взагалі не було, тоді не було би вбивств і різних нещасних випадків. Якщо вже сталося так, що вона є й нею дехто користується, то щоби користувалися нею, розуміючи, що зброя – це не іграшка і поводитися з нею слід обережно, використовуючи тільки в разі потреби. Та найкраще – взагалі її не застосовувати!

Запис Чи потрібна українцям зброя? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Коли когось ловили – так знущалися, що аби був залізний, то мусів би говорити… Та наші живими не давалися»

«В совєцькій армії я бути не міг: я завжди був проти них, – розповідає пан Дмитро. – Тож пішов до УПА – в курінь «Лугового», який був створений у Шепоті ще при німцях. Йшла війна. «Луговий» організував зо 200 чоловік і відправив нас у підпілля. Озброювалися самі – відбирали зброю у ворогів. Спочатку підтримували німців проти москалів. Поки були з німцями – вони віддавали нам трофейну руську зброю. А коли німці почали відступати, ми вже били і їх, і руських. Під кінець війни руські зняли з фронту і кинули на УПА велику армію генерала Ватутіна. І так з нами воювали, що повстанці Ватутіна вбили… Коли ця армія пройшла українськими територіями – у нас почався тиф. Бували хати, які після цієї пошесті лишалися порожні. Я також перехворів: після тифу почав утрачати слух, тепер чую поганенько. А мого старшого брата, який нездужав на тиф і не мав сили навіть піднятися з ліжка, совєцькі солдати розстріляли автоматною чергою просто там…

Ми воювали у Вижницькому, Путильському районах, на Івано-Франківщині. Одна наша група дійшла майже до Чернівців – до гори, де нині телевишка – але в місті було багато совєцького війська, тож наші вернулися до лісу.

На зиму робили землянки. Самі їсти варили. Влітку, коли ходили в села – люди часто давали продукти. Взимку було сутужніше, осідали на місці. З нами були жінки. Моя жінка зі мною була весь час.

У голодний рік було дуже важко. Люди не мали що дати. Самі намагалися перебратися далі в гори – там лишалася худоба, сяке-таке молоко помагало вижити. Але ми робили нальоти на колгоспні стайні, де вдавалося роздобути будз, сир, а то й теля. Або на колгоспну пасіку за медом піти. На полювання ходили: встрелив оленя або дику свиню – і всі мали м’яса на якийсь час.

Робили вилазки. Псували совєцьке майно, нападали на магазини, роззброювали загони «стрибків», усували донощиків. Пам’ятаю, якось в Лопушній з чотою з Івано-Франківська роззброїли разом «стрибків» з цілого села – 12 чоловік.

Усі ми були побратими, усі – як одна сім’я. Та мусіли добре дивитися, бо могли до нас попасти і провокатори. Але ми то добре знали. Коли вороги когось ловили – так знущалися, що аби й був залізний, то мусів би говорити. Але трудно було зловити. Живими не давалися. Тому нас брали хитрістю.

«Заочно був засуджений совєтами до розстрілу»

Вчилися ми на практиці. Були й такі, що мало знали обходитися зі зброєю. Я ж сам з такої родини, що дід і тато були мисливці, тато був у дідича за лісника. То я ворону з гвинтівки вбивав на льоту.

Двічі був поранений. Одного разу – навиліт у плече, я тоді за це одразу трьох поклав. А куля, коли заходила, затягнула в рану всілякого дрантя з одягу. Добре, що зі мною був санітар. Коли ми добралися до якоїсь хати, він прочистив рану, зробивши гачок з дроту, повитягав то дрантя. А другий раз було поранення в ногу – шрапнеллю з міномета. Лікувалися самостійно. Якщо поранення було смертельне – бувало, що й самі вистрілом припиняли муки. Боротьба була не на життя, а на смерть. Тисячі загинули…

Я сам був заочно засуджений совєтами до розстрілу. І коли війна закінчилася, а ми залишилися, нас, повстанців, намагалися взяти хитрістю і підступом. Це вдалося, коли нас зрадив один з провідників. Він скликав усіх на зустріч, але там уже чекала засідка. Наших оточили і захопили, а пізніше – розстріляли.

Я в той час з дружиною зимував під Косовом, підвернув ногу і не зміг піти на призначену зустріч. Так, волею випадку, лишився живим. Але потім ще ціле літо ми не знали, що сталося. Пізніше отримували записки від тих, хто також вцілів – нам ці таємні повідомлення залишали в хатах людей, де нас приймали, і так дізналися, що трапилося. А потім і нас взяли. В одній хаті нагодували снодійним – таке вони вже практикували і з іншими. Дружина швидко ослабла і не змогла далеко відійти, тож коли влаштували облаву, її напівпритомну знайшли і забрали в КГБ. Я пішов далі, а коли прийшов до тями, то чекав її на обумовленому місці. Коли не прийшла – зрозумів, що сподіватися вже нема на що. І пішов за нею, пішов здаватися. То був 1952 рік.

«За сім років вони мали час підкупити людей проти нас»

Люди нас дуже підтримували. Давали продукти, приймали в хатах, допомагали, влаштовували все так, щоби ми могли зброю забрати. Але за сім років совєти мали час підкупити людей проти нас. Та й часи змінилися. Люди раніше жили у горах, на хуторах. А потім на початку 50-х їх зігнали з хуторів до центру, щоби легше контролювати, і щоби нас не приймали. Люди збідніли, то вже нерідко й проти нас були – бо ж через нас їх зевакуювали з хуторів.

Коли забрали мою Марію, я прийшов до сільради, там якраз був начальник «істребітєльного батальйону». Він подзвонив в район, звідти – в область, і за мною вночі терміново приїхали. Привезли в КГБ, показали жінку. Кажуть, що питали в неї, де я, а вона відповідала, що вони ж мене вже вбили… Тримали нас там зо два тижні. Але якраз вийшов указ не розстрілювати таких, як ми. То нас відпустили, тільки не дозволили в рідне село повертатися. Дозволили жити у вільній кімнаті одного москаля-пияка, який захопив квартиру румуна під час «звільнення Буковини». Спочатку я трохи працював електромонтером, але ця робота мені не подобалася – я ж майстер по дереву. Тож пізніше знайшов роботу столяра.

У 56-му збудував свою халупу в Садгорі, в якій і досі живу. І внукам будував – коли їх ще й не було. Син також має свою хату. Кликав мене до себе. Але я не пішов. Там же ж нема що робити! А як я без роботи? Чоловіка тільки труд і виручає…

Жінка вже шість років як померла. Я маю пенсію малу. Але роблю усілякі столярні вироби: столики, стільчики, держаки, драбини… Сам їжджу на своєму бусі в Карпати за матеріалом. Сам виготовляю, сам продаю на базарі. В молодості тяжко хворів. Вже 60 років живу з однією ниркою, півтора роки не ходив після того, як одну видалили. Але потрохи взявся до роботи – спочатку легшої, потім важчої… Кінчики пальців відрізало станком (показує покалічену руку – авт.)… Але ж, як кажуть, хто не ходить, той і не падає.

«Ви мені можете сказати, що зараз буде? Влада – не влада? Лиш цим і живу, що вже маємо Україну»

Мене радує, що є Україна, що наша боротьба не пішла намарне. Все-таки країни, які мали визвольний рух, зуміли домогтися незалежності. От Білорусія, Казахстан не мали визвольного руху, то так і не відірвалися від Росії. А Литва, Латвія, Естонія – навпаки, боролися – й вибороли.

Ви знаєте, люди тепер, я вважаю, живуть прекрасно. Але дуже погано, що влада так і не визнає ОУН-УПА. От ви мені можете сказати, що зараз буде? Телебачення дивлюся. До чого це дійде? Мене пам’ятають, приходять. От на Покрову був садигурський голова районної ради Бурега… Але це в нас так. А всюди в Україні? Влада – не влада? Насадили своїх кругом – по областях, районах, навіть по селах. Треба, аби люди вперлися за своє, та вони ніяк не зрозуміють цього.

Західні області таки крепко затормозили цю владу, коли добре проголосували на минулих виборах. Якби і в нас голосували, як на Сході і Півдні – було би зовсім погано. Але люди в більшості мало розуміють.  Не розуміють навіть, що церкви чужа держава загарбала. Москалі зробили собі корито з нашої церкви, церква навстановлювала свят, аби люди якомога більше днів ішли до храму і несли гроші. А я вважаю, що люди, якщо розумні, то й самі мають поважати себе та інших, а не зі страху перед панотцем.

Там, де була наша хата, зараз уже нічого немає. Фотографій навіть не збереглося. Усіх трьох братів замордували. Двох застрелили, третій загинув засуджений у Норильську. Дві сестри ще є живі – одна в Дніпропетровську, друга в Могилів-Подільському. Маю дві онуки, в кожної по двоє дітей – тож четверо правнуків, які мене тішать. Руки мені впали тепер, бо єдиний син, якому й 60-ти немає, тяжко хворіє. Він мені минулого року 90-річчя святкувати в ресторані загадав. Зібрав усю родину, з далеких країв. А зараз це вже хіба свято? Лиш цим і живу, що вже маємо Україну».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Активісти Садгірської районної партійної організації ВО «Батьківщина» на свято Покрови Божої Матері, коли відзначається День Української повстанської армії, поклали вінки до пам’ятника жертвам політичних репресій у Садгорі (Рогізна) та до пам’ятника-могили окружного провідника ОУН-УПА Івана Миколайовича Северина («Скригуна») на Садгірському кладовищі.

Голова Садгірської райради Юрій Бурега та голова районної «Батьківщини» Василь Храпко разом з однопартійцями вже третій рік поспіль вітають у цей день воїнів УПА, навідавшись з подарунками до них особисто. Сьогодні в Садгорі живуть троє героїв-воїнів УПА: Дмитро Дмитрович Томюк, Іван Степанович Ланівський та Марія Прокопівна Кононович. Вони й сьогодні залишаються активними членами суспільства, незламними та справжніми героями, взірцем мужності та відданості Україні.

 

Запис Вояк УПА Дмитро ТОМ’ЮК: «Сім літ зброя з плечей мені не злазила» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А ще показали тюльпанове дерево та влаштували екскурсію колишнім панським маєтком – нині це Чернівецьке училище професійної підготовки працівників міліції. Понад 20 років тут готують дільничних інспекторів міліції та працівників патрульної служби. А ще, за словами начальника училища Юрія Зінченка, Садгірське училище є єдиним базовим закладом в Україні, яке готує міліціонерів для спецпідрозділів «Беркут».

– Підготували вже більше 11 тисяч співробітників, пройшли перепідготовку ще 1,5 тисячі, – зауважив Юрій Зінченко під час невеличкої екскурсії навчальними аудиторіями та полігонами училища.

Курсанти з усієї України опановують тут основи правознавства та криміналістику, тактико-спеціальну і вогневу підготовку, тактику самозахисту тощо.

На стройовому плаці майданчику викладачі училища демонстрували зразки військової зброї, спецзасобів та амуніції. Бійці спецпідрозділу «Беркут» влаштували показові виступи з рукопашного бою та захоплення злочинців, а співробітники «Соколу» – майстер-клас зі стрільби. Пістолети Макарова потримали в руках та постріляли з них і журналісти – до того ж на диво влучно. «Вмієте стріляти не тільки очима, а й з пістолета», – пожартував начальник УМВС Олександр Демидов, вручаючи найкращим стрілкам-журналісткам грамоти й медалі.

У спортивній залі – десятки власноруч виготовлених манекенів для відпрацювання прийомів самозахисту. Щоби курсанти під час занять не травмували один одного.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії», фото автора

Запис Акули пера й… пістолета спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомляє «Інтерфакс-Україна», будь-яка інформація про діяльність фірми ПрАТ «Буковина» у відкритому доступі відсутня.

Запис Буковинська авіакомпанія постачає зброю до Сирії? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вражає кількість пенсіонерів, які беруть участь у «революційних» заходах опозиції. Але ж справжні революції здійснює молодь, старше покоління може лише допомогти їй порадами!

Досліджуючи нинішню ситуацію, чимало аналітиків робить песимістичний висновок: влада й опозиція грають нині на одному полі. Головне їхнє завдання – випустити революційну пару, накопичену в суспільстві, у повітря, щоби зберегти нинішню систему. Адже опозиція не пропонує реального шляху розвитку України, обмежуючись гаслом «Владу геть!». А хто прийде на заміну відстороненим? Саме ті ж, що вже при владі побували і встигли збагатитися за рахунок народу. Подібну операцію здійснив Ющенко 2005 року: мільйонери з числа «любих друзів» встигли стати мільярдерами, скориставшись бажанням простолюду замінити олігархічну систему на нормальну європейську демократію. Сотні тисяч мерзли на майданах, аби забезпечити одиницям комфортне існування у розкішних палацах…

Утім, саме Ющенко й започаткував процес руйнації наївних народних сподівань на «месію», що виведе Україну з багна, до якого запроторила його комсомольсько-кримінальна «еліта», що захопила державну власність у 90-х роках.

Все більше українців розуміє: лише власними зусиллями можна змінити свою долю. Фахівці-історики останнім часом розповідають загалу, яким чином формувалося громадянське суспільство на Заході та як громадяни захищали власні права. Найбільш популярною є оповідка про рядових американців, які в ХІХ столітті розправилися з корумпованими чиновниками й поліцейськими, взявши владу в свої руки.

На американському Далекому Заході всі важливі проблеми вирішували за допомоги зброї – й мав її кожний охочий. Коли міська влада у сваволі перейшла всі межі, прості громадяни об’єдналися, обрали свою владу і фізично розправилися з кривдниками. Центральна влада не наважилася кинути проти повсталого люду федеральні війська, а визнала обраний народом комітет за справжнє самоуправління. Так формувалося дієве громадянське суспільство, якого дотепер боїться офіційна влада.

На жаль, людська натура вкрай недосконала. Якщо чиновник не відчуває опору знизу, він крастиме у зростаючих масштабах і знущатиметься з простого люду все відвертіше.

Саме так, як це роблять нині представники української «еліти». Зупинити їх може тільки страх перед відповідальністю. Якщо боротьба з корупцією ведеться виключно на словах й будь-які злочини чиновників і «мажорів» залишаються непокараними, то порядок в державі можуть забезпечити лише її громадяни. Проте, щоби вони цього не зробили, їм пропонують виставу виїзного лялькового театру, де кроликам дають морковку під спів патріотичних пісень. І все залишається по-старому…

Ігор БУРКУТ

Запис Ляльковий театр замість громадянського суспільства спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Зараз чисельність збройних сил становить 193 тисяч осіб. До 2017 року планується зменшити її до 100 тис., – пояснив Ніколаєнко.

Як відзначає видання «Комерсант-Україна», скорочення чисельності армії до 2017 року є одним з положень концепції реформування збройних сил. Реалізувати його пропонується за рахунок поступової ліквідації структур забезпечення. При цьому в Міноборони розраховують збільшити частку бойових частин і спрямовувати більше коштів на розвиток армії.

Зокрема, член комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолій Кінах (Партія регіонів) зазначив, що для виконання всіх завдань обсяг оборонного бюджету в 2013 році повинен становити 1,7-1,8% від ВВП (у 2011 році ВВП склав 1,314 трлн грн, а фінансування армії перебувало на рівні 1,1% від ВВП).

– До 2017 року ця цифра має зрости до 2-2,5%, щоб на оборону у нас виділялося мінімум 23-25 млрд грн, – зазначив Анатолій Кінах.

Згідно нової реформі, кількість військової техніки, що перебуває на озброєнні української армії, буде скорочена. Вже на 2013 рік заплановано зменшення кількості бойових літаків з 160 до 134, а кількість зенітно-ракетних комплексів складе 36 одиниць замість 55. Зменшиться і кількість танків – до 660 одиниць проти сьогоднішніх 774 машин. Крім того, буде скорочено і кількість військових навчальних закладів. Їх буде всього 14 замість 31, що існують сьогодні.

Проте до 2017 року військове відомство планує закупити 35 вертольотів, 45 літаків і 57 комплексів протиповітряної оборони та радіолокаційних станцій. При цьому нічого не говориться про закупівлю нових видів озброєння і техніки. Винятком є ​​тільки безпілотники і високоточні засоби ураження, оскільки держава має намір активно використовувати як імпортні ударні та розвідувальні безпілотні літальні апарати, так і моделі спільного виробництва. Що ж до основної військової техніки, в тому числі і систем ЗРК, то їх планують тільки модернізувати.

Запис Українських вояків – скорочуватимуть… вдвічі… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ця пригода сталася у Сторожинці. Сміливець із райцентру в пошуках металобрухту зайшов на територію колишнього військового полігону, а нині Чернівецького військового лісгоспу. Там він надибав бочки з невідомою речовиною. Вміст трьох із них вилив на міському сміттєзвалищі, а порожню тару завіз до себе додому.

У понеділок на пульт зв’язку пожежно-рятувальної частини Сторожинецького райвідділу управління МНС в Чернівецькій області надійшло повідомлення про цю подію.

Відділ зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю УМНС України в Чернівецькій області заспокоює: ємності у «шукача пригод» вилучено. Поки що скарг на здоров’я у чоловіка немає. Але місце, де він знайшов бочки, ретельно оглянули спеціалісти й огородили його. Вони з’ясували, що кілька бочок ще прикопані і перебувають тут, напевне, 15-20 років. Територія охороняється.
Фахівці санітарно-епідеміологічної служби взяли проби речовини з бочок для проведення лабораторних аналізів та визначення місця для їхньої подальшої утилізації.

Загрози життю і здоров’ю місцевих мешканців немає, – стверджують еменесівці. Ситуація контрольована.

А мені з цього приводу пригадався один із перших американських трилерів 70-х років минулого століття. У ньому йшлося про останні години життя на Землі. Що ж стало цьому причиною? Надзвичайна наполегливість безграмотного грецького селянина і його шалене бажання розбагатіти. Коли останньому до рук випадково потрапила супер-зброя, загублена військовиками-експериментаторами, він зробив неможливе – розпиляв кулю, виготовлену із супер-матеріалу. А саме в ній у середині зберігалася смертоносна зброя, яка знищувала водночас усе людство…

Запис Пригода – негода, дурням засторога спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка:

Мисливська зброя – рушниці, призначені для полювання.

Гладкоствольна зброя – найпотужніша зброя для самооборони. Сучасну гладкоствольну зброю можна умовно розділити на такі види: одноствольна однозарядна, двохствольна, помпова і напівавтоматична.

Нині у продажі можна знайти широкий спектр боєприпасів для гладкоствольної зброї: від мисливських кульових і дробових, до спеціально призначених для самооборони патронів, споряджених гумовими кулями.

Нарізна – вогнепальна зброя, яка має гвинтоподібні нарізи в каналі ствола, завдяки яким снаряд набуває обертального руху, що забезпечує дальність польоту кулі.

Згідно з українським законодавством, мисливською гладкоствольною зброєю можуть користуватися громадяни, які досягли 21-річного віку. Щоби придбати нарізну рушницю, покупцеві має бути не менше 25 років. Зате холодною та пневматичною зброєю можна користуватися після досягнення повноліття.

Для придбання зброї необхідні:

Письмове клопотання щодо видачі дозволу на ім’я керівника органу внутрішніх справ;
Заповнена картка-заява;
Медичний висновок лікарні про відсутність протипоказань, які перешкоджають придбанню зброї;
Довідка про наявність чи відсутність судимості.
Довідка про вивчення зброї, правил поводження з нею та застосування;
Квитанція з банку про оплату послуг за видачу такого дозволу.
Копія страхового полісу цивільної відповідальності громадян України, які мають зброю.

Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак її власник повинен зберігати її у безпечному місці. Якщо ви володієте більш ніж трьома рушницями, приміщення, де вони зберігаються, має бути обладнане охоронною сигналізацією.

Довідка:

Газова зброя – це ручна зброя, призначена для ураження нападника аерозольною або газовою «хмарою», яка містить сильнодіючі фізіологічно-активні речовини дратівної дії.

Право придбати і зберігати газові пістолети і револьвери мають громадяни, які досягли 18-річного віку. Для придбання такого виду зброї необхідні ті ж документи, що й для мисливської, гладкоствольної та нарізної, окрім страхового поліса.

Психологи радять застосовувати зброю лише у крайніх випадках самооборони, коли немає іншого виходу, аніж стріляти у нападника. Проте діставши рушницю, не можна довго залякувати нею злочинця. Експерти попереджають: через нерішучість, можна самому стати жертвою власного ж пістолета. Якщо нападник помітить паніку та вагання, він може силою заволодіти вашою ж зброєю.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Як придбати зброю? спершу з'явиться на Медіа-Версії.