Ми часто шукаємо точку, з якої для України все пішло не так. Називаємо різні дати, різні події, різні прізвища. Хтось каже про здачу ядерної зброї, хтось відмову від НАТО, коли нам пропонували вступ у 2006 році. Але є моменти, які з часом стають очевидними саме через наслідки.

Так от, 2010 рік був таким моментом. Тоді ще не було війни, Революції Гідності, окупації українських територій. Була країна, яка у той час зробила вибір на користь Президента України, але не змогла його захистити. Сьогодні, коли ми вже знаємо ціну слабкої держави, варто чесно подивитися на ті цифри. По перше, варто одразу говорити що ті вибори були сфальсифіковані. І фальсифікації відбувались на території Донбасу. І до цих фальсифікацій причетне все тодішнє політичне та бізнес-середовище цих територій.

Чому про це згадав? Тому що парадокс полягає у тому, що якщо відкласти убік території, що згодом стали окупованими і перетворилися на зону реваншу, видно, що підтримка демократичного курсу була переважною. За Юлію Тимошенко проголосувала більшість громадян. Це був не випадковий результат, а усвідомлений вибір країни. Але тоді на ці фальсифікації суспільство закрило очі. А далі почались ті процеси, які ми пам’ятаємо. Знову атака з боку Влади, фальсифікація справи арешт і тюрма. Це вже було перед цим, з часів Кучми. І до речі, ми знову бачимо схожий сценарій.
Тоді це мало погані наслідки і для Кучми, і для Януковича. Переконаний що і цього разу це матиме негативні наслідки для Зеленського та його команди.
ʼ

Але здається, люди не вчили історію України, тому йдуть на ті самі граблі. Таке враження, що ми зачаровано ходимо по одному й тому ж колу, не роблячи висновків.
Тож, як бачимо, фальсифікація виборів рідко виглядає як катастрофа в моменті. Вона здається політичною грою, черговим компромісом, тимчасовою поразкою. Але саме з таких “дрібних” несправедливостей починається руйнування довіри. А без довіри держава стає крихкою, навіть якщо зовні здається стабільною.

Про це варто говорити не з ностальгії і не для політичних заліків. Це питання відповідальності за майбутнє. Бо демократія рідко зникає одразу. Вона стирається поступово, коли суспільство звикає миритися з несправедливістю, а світ вдає, що нічого страшного не сталося. Український досвід показує, що така короткозорість завжди має високу ціну.
Віктор Таран

Запис Віктор Таран: «Демократія рідко зникає одразу. Вона стирається поступово…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Однією з ознак початку «передвиборної шарпанини» користувачі соцмереж називають те, що «в друзі косяком починають іти пропозиції від «авторів цифрового контенту» без жодного допису або з закритим профілем».

Але є ще й реальніші свідчення ймовірності майбутніх перегонів. Наприклад, Центральна виборча комісія відновила доступ на офіційному вебсайті до інформаційних ресурсів про попередні загальнонаціональні й місцеві вибори в Україні.

Інформаційні ресурси ЦВК, які були тимчасово закриті в лютому 2022-го задля захисту цілісності бази даних й забезпечення захисту персональних даних після початку повномасштабного вторгнення рф на наші території у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, наразі відкрили.

Інформаційна система Комісії зберігає відомості про результати минулих виборів, зокрема, про обраних народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, про членів територіальних виборчих комісій. Допуск до них був обмежений, щоб не дістався рф, яка проводила псевдореферендуми, складала певні списки активістів, працівників органів державної влади й місцевого самоврядування..

Упродовж 2022–2024 років Комісія вжила необхідних технологічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення функціонування Держреєстру виборців та посилення захисту офіційного вебсайту Комісії.

Звісно, заступник голови ЦВК Сергій Дубовик наголосив, що відкриття ресурсів ЦВК – це  «планові заходи», «не пов’язані з будь-якою виборчою кампанією».

Але «коли зорі запалюють – значить, це комусь потрібно», казав класик. Тож виборів, які вигідні комусь і в Україні, буцімто хочуть і в наших стратегічних партнерів – США. Принаймні, спецпредставник американського президента Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог в інтерв’ю агентству Reuters заявив, що «за умови досягнення угоди про припинення вогню з Росією «найближчими місяцями», Сполучені Штати хочуть, щоб Україна провела президентські і парламентські вибори до кінця року».

Чи потрібні вони, чи реальне їх проведення і як до цієї ідеї ставляться політики?

В ексклюзивному коментарі для Версій перша заступниця Голови Виконавчого секретаріату ВО «Батьківщина» та керівниця департаменту партійної та кадрової роботи Олена Шустік повідомила:

«В умовах воєнного стану Конституція та профільне законодавство забороняють проведення будь-яких виборів. Натомість Виборчий кодекс у ст. 20 передбачає, що рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, оголошується не пізніше місяця з дня його припинення або скасування. Такі законодавчі реалії”.

Водночас пані Шустік зазначила: “Партія «Батьківщина» живе і працює. На людей та для людей. І повірте, що «Батьківщина», як єдина партія, яка все своє 25-річне політичне життя має фракцію у Верховній Раді, буде готова до проведення виборів, коли б вони не відбулись».

Також народна депутатка України V та VI скликань наголосила, що Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс, набрав чинності 1 січня 2020 року. Відповідно Президентські та Парламентські повоєнні (перші) вибори пройдуть по ньому вперше.

***

Останні дні видалися насиченими на політичні події світового масштабу: розмова Трампа з путіним і Зеленським, гучні заяви українського президента, санкції проти лідера опзиції Петра Порошенка і чергова хвиля розмов про припинення вогню в Україні найближчим часом і проведення парламентських та президентських виборів, підготовка яких нібито уже повним ходом іде на місцях. Редакція Parlament.ua дізнавалася, що із цих заяв може бути правдою, і чи дійсно провладна партія, опозиція і місцеві політичні сили готуються до виборів.

Політолог: «У сьогоднішніх умовах проблема виборів набирає драматичного значення»

Доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій КРУГЛАШОВ нагадує, що про вибори в Україні всі згадали не сьогодні. І про висловлену у довоєнний період довіру до політиків у суспільства таки варто вже перепитати – надто багато відтоді змінилося. Та питання в іншому: чи зможемо ми забезпечити належні умови для цих виборів і відповідно – зберегти обраний нами демократичний шлях розвитку?

«Тема виборів, очевидно, виникає не випадково. Тому що останні вибори в Україні як президентські, так і парламентські мали місце ще 2019 року, а місцеві – 2020-го. І ясна річ, що українське суспільство, а тим більше – політична еліта, українська політична система – вони, особливо внаслідок тих травм, втрат і тиску, яких ми зазнаємо від повномасштабного вторгнення рф на нашу територію і окупації чималої частини наших земель – вимагають певних нових форматів діяльності. Зокрема нашої влади як у центрі, так і на місцях, – погоджується науковець. – Але чому ця тематика піднялася саме тепер?

Звичайно, не хочеться вдаватись до конспірології, але е питання активно просуває Вашингтон, і саме з боку нової команди президента Трампа-2 лунають заклики, що такі вбори можна проводити і під час війни.

Насправді це не так просто, і не тільки з технічного та організаційного погляду. Тому що в нас близько 10 млн людей перебувають за кордоном; є велика кількість внутрішньо переміщених осіб; тривають бойові дії, і умови того перемир’я чи миру, які нам пропонує цей діалог путіна і Трампа за чи над нашою головою – вони викликають чимале занепокоєння, щонайменше.

Тому з одного боку дуже важливо і справді потрібно оновити нашу політичну еліту, перевірити підтримку з боку суспільства і політичним силам, і лідерам, і змінити формат дій влади – все це досить важливо для того, щоб Україна залишалася на шляху збереження і розвитку як демократичної держави.

З іншого боку, проблеми, які виникають з відсутністю належних умов для проведення виборів, теж є насправді об’ємними і складними.

Хоча варто сказати, що тема виборів в українському суспільстві і серед українських політичних еліт починається не від заяв Трампа чи Келлога, вона почала звучати набагато раніше, і їх призована підготовка почалася давно, а зараз перейшла в нову фазу. Певною несподіванкою стало рішення РНБО про те, що в санкційний список потрапив уже і експрезидент України Петро Порошенко – лідер «Європейської солідарності». Тож тематика виборів уже, очевидно, серйозно сприйнята чинним керівництвом нашої держави і відповідно вони починають діяти якщо не на випередження, то принаймні намагаються створити умови, щоб ситуація залишалася під їх переважним контролем.

Вочевидь, у таких умовах геополітичної невизначеності і великих ризиків, які постають перед Україною, насамперед в контексті можливого прямого діалогу «Вашингтон – москва» без належної участі України, або й замість України, при явній небезпеці відсування наших європейських партнерів або при не зовсім зрозумілому форматі їх участі у цьому процесі, проблема виборів набуває такого, я би сказав, драматичного значення.

Отже, сьогодні ще рано говорити, коли ці вибори можуть відбутися та в якому саме форматі. Єдине, що можемо констатувати – що ця проблема вже потрапила до порядку денного, і не тільки нашої держави, а й наших партнерів-союзників, та й ворогів також . Вже чуємо наратив про «мирний договір з росією» (очевидно, що на її умовах), що його має підписувати нова українська влада і новий український президент. Тому поява такого синхрону між москвою і Вашингтоном щонайменше насторожує.

А з іншого боку наш демократичний процес зупинився в точці замерзання, у нас виникло багато викликів щодо реальних питань національної,  суспільної й державної консолідації, і у нас справді багато є питань до багатьох із наших політиків.

Ясна річ, що такий демократичний засіб впливу на владу як вибори, замінити нічим – за умови, звісно, жорсткого дотримання всіх демократичних процедур. Та під час ведення  активних бойових дій і при невизначеності нашої безпекової ситуації дуже важко сподіватися, що ці вибори будуть для України, по-перше, більш-менш спокійними, а по-друге, рятівними. Але – побачимо. Ситуація розвивається надзвичайно динамічно, і саме головне в ній – розуміння одного: що ключовим чинником нашого збереження і розвитку як держави та суспільства виступає розуміння необхідності опори на свої власні сили. Це підтримка боєздатності наших Збройних Сил України, дотримання норм закону і Конституції, і розуміння того, що ніхто із політиків не приходить у владу навічно чи навіть обов’язково до кінця свого життя.

Сподіваюсь, що спільними зусиллями такий підхід переможе. Але, на жаль, ми опинилися у більш ніж складній ситуації і з російсько-українською війною, і з колізіями перемовного процесу і, звичайно, з перспективами та ціною збереження і розвитку нашої держави саме як демократичної і європейської».

Нардеп від провладної партії: «Актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде».

Так виглядає, що  хвилі «передвиборчої бурі» виглядають штормовими тільки здалеку. Вирування пристрастей у парламенті до регіонів докочуються, але на місцях стихають. Особливої активності ні біля партійних офісів, ні на сторінках у їхніх соцмережах не спостерігається. Народний депутат від партії влади «Слуга народу» Георгій Мазурашу так і зауважує – що «не в курсі про щось таке, що сприймав би як ознаку початку підготовки до майбутніх виборів».

«З одного боку, класично вважається, що до наступних виборів починають готуватися на другий день після попередніх, – усміхається Мазурашу. –  Але в наших умовах, думаю, готуватися до виборів, перейматися цим питанням, можливо, навіть аморально.

Я не в курсі. Можливо, дотичні до партійних осередків можуть знати більше. Я не бачу нічого особливого, що могло би свідчити про підготовку не в сенсі «постійного процесу», який мав би стартувати на другий день після попередніх виборів. Хіба сприймати за ознаку запровадження санкцій проти Петра Олексійовича? :) Так це ж по ідеї лише додасть йому в рейтингу :) Чи, може, це його хочуть підтягнути під «повторимо»?:) А щодо США… Ну, знову ж таки, це стратегічний партнер України, можуть висловлювати побажання. Але ми ж не штат США – це наші внутрішні справи. Особисто я теж хотів би, щоби вибори відбулись якомога швидше, бо це означало би, що закінчилась війна, або мінімум активна фаза, і зʼявились безпекові та інші умови для проведення виборів. Але… Тепер актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде…»

Опозиція: «Запиту на вибори немає!»

Заступник голови Чернівецької обласної ради, керівник Чернівецької територіальної організації політично партії «Європейська солідарність» Михайло ПАВЛЮК переконаний, що питання про ймовірність виборів в Україні може поставати тоді, коли для цього будуть передумови і запит суспільства. Ні того, ні іншого він наразі не спостерігає.

«Як представник команди партії «Європейська солідарність», послідовно вважаю, що сьогодні вибори в Україні – це підрив державності і загроза існуванню державної єдності.

У нас воєнний стан, воєнна агресія росії триває – і є безліч проблем, які з цього випливають.  Зокрема, відсутність організаційної спроможності провести вибори. Адже у волевиявленні не зможуть взяти участь усі громадяни – особливо неприйнятна така ситуація стосовно тих, які віддають за Україну своє життя і здоров’я.

Беручи участь у виборчих процесах від 2006 року, добре знаю, які величезні кошти необхідні для організації виборів – для роботи на дільницях, для  спостереження, підрахунку… Цілком очевидно, що зараз для проведення виборів немає коштів, тому зовсім не розумію позиції деяких колег, які закликають «давайте проведемо – а гроші знайдуться»…

А найголовніше – чи є на це запит суспільства. Насправді люди найбільше хочуть насамперед припинення агресії, повернення додому бійців і відбудови країни. А також боротьби з корупцією, адкватних тарифів і зарплат тощо. І серед цих побажань бажання виборів немає!

А щодо того, як ми «готуємося до виборів» – наша команда зосереджена на допомозі ЗСУ, на волонтерстві. Найкраща підготовка до виборів – це реальна підтримка обороноздатності країни. Адже більше 3,5 тис. наших однопартійців служать, більше сотні загинули, і підтримки потребують їхні родини. Це нас поєднує з суспільством – побитим, але не здоланим».

Місцева партія: «Вибори у воєнний період – це недоречно, неправильно і непотрібно».

Голова місцевої партії «Єдина Альтернатива», депутат Чернівецької облради Володимир МОРОЗ також дотримується того, що війна і вибори несумісні: «На мій погляд, у воєнний період вибори – це недоречно, неправильно і непотрібно. Та й Конституція забороняє. І прецедентів проведення виборів у воюючій країні немає – приклад Америки зовсім сюди не пасує, адже Друга світова війна, під час якої проходили президентські вибори в Штатах, не велася на території США. Тож ми, «Єдина Альтернатива, до виборів не готуємося».

Місцевий тервиборчком: «Організаційно проведення виборів в принципі можливе»

Голова Чернівецького обласного тервиборчкому Микола КАСПРУК, навпаки, вважає можливість проведення виборів цілком імовірними. Хоча наразі жодних вказівок від ЦВК про підготовку до виборів не надходило.

«Важко щось на цю тему сказати, адже багато чуток ходить. Судячи з активності в соцмережах – щось назріває. Бо хоч ніхто нічого ще не заявив – а потенційних кандидатів уже старанно критикують, та й просто так ніхто би не витрачав кошти на медіа і на борди. І  Але так, щоб безпосередня підготовка розпочалася – то окрім того, що ЦВК відкрив реєстр, нічого немає.

Тобто маємо зараз тільки такі «симптоми підготовки» до виборів, а офіційно ніхто нічого не буде говорити, доки не буде прийняте рішення на вищому політичному рівні.

Організаційно проведення виборів в принципі можливе. Звісно, буде трохи складно. Та у війську це навіть простіше організувати, ніж за кордоном. Є визначена концентрація військових у визначених місцях – тож можна організувати і провести голосування.

А от за кордоном, де «нашого цвіту по всьому світу»… Раніше зазвичай була визначена дільниця десь у посольстві. Зараз же таких дільниць треба на кожну країну хоча би по сотні. Бо чисто фізично виборці не встигнуть проголосувати навіть на 10 дільницях. А в країнах, де наших громадян зараз дуже багато (у тій же Польщі) – то ледь не в кожному місті рівня нашого обласного центру треба створювати по десятку виборчих дільниць…

Та якщо на це буде політична воля – то це цілком можна реалізувати.

Через Дію – думаю, що це нереально. Навіть на прикладі виплати тисячі гривень «є-підтримки» населенню бачимо, далеко не всі цією можливістю скористалися, не реєструвалися… У публічному просторі фігурувала цифра порядка 19 млн, які взяли по цій тисячі, з урахуванням того, що майже половина від них – це діти.

Тож якби навіть хтось хотів запустити електронний механізм – це отримає багато критики, оскільки це найлегший спосіб сфальсифікувати вибори. Навіть під час голосування на дому складніше щось підтасувати, адже до виборця йдуть кілька членів комісії, спостерігачі… А запропонувати «допомогу» людині, не надто «підкованій» в електронному голосуванні, значно простіше. І проголосувати замість неї…

Солдат ЗСУ: «Тут в окопах усіх бісить, що в тилу ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини…»

Політологічний погляд кандидата політичних наук Андрія ГЕВЮКА на вибори нині корелюється його побратимами – Андрій нині солдат ЗСУ.

«В нас останні дні ведуться розмови що на Пасху буде перемир’я. Тут думки про це розділилися більшість хоче додому бо втомлені і виснажені, але не хочуть такого перемир’я, без збереження територій. Тобто є чіткий запит на справедливість.

Солдатів тут в окопах бісить, що в тилу люди в їх містах і селах ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини… Тут тригером є будь-які розваги, якими хваляться їх односельчани чи містяни – дивує і бісить, що народ тратить гроші на розваги і на бруківку, як вони кажуть – «на всяку хрєнь». А в моєму підрозділі 50 дронів в день йде…

Я до того, що на виборах матимуть шанс отримати підтримку військових ті політики, які це бачать, усвідомлюють і хто розвиватиме ці тези. Ну і протидіяти корупції.

А коли вибори будуть… Якщо справді на Пасху підпишуть мир чи якесь перемир’я, то на кінець літа – початок осені будуть. Усі одночасно».

Маріанна Антонюк

Запис Чи будуть цього року вибори? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосила Юлія Тимошенко під час пресконференції, що відбулася в Ужгороді за результатами робочої поїздки команди «Батьківщини» на Закарпаття.

Проведення виборів під час війни – аморально та послаблює Україну! – переконана лідерка «Батьківщини».

Вона зауважила, що під час передвиборчого процесу відбувається протистояння сторін, що неминуче призведе до роз’єднання суспільства, наслідки якого можуть бути непрогнозовані.

«У виборах під час війни не зможуть взяти учать ключові люди нашої держави – військові. Як можна без військових проводити будь-які політичні процеси? Неможливо! Тому позиція нашої команди – категорично ні», – наголосила Юлія Тимошенко.

За її словами, вибори мають бути організовані через пів року після перемоги України, щоб дати змогу країні «стати на ноги», а переміщеним особам – повернутися.

Крім того, вона нагадала проти виборів під час війни виступили понад 110 громадських організацій та військові.

ba.org.ua

Запис Вибори під час війни руйнують надію на перемогу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Так дані останнього опитування Київського міжнародного інституту соціології прокоментував в інтерв’ю «Главкому» заступник директора КМІС Антон Грушецький.

«Виявилося, що просто перезавантаження влади й приведення до влади молодих людей (начебто хороших, бо «простих» і «чесних») недостатньо. Виявилося, що також потрібні професіонали. А Юлія Тимошенко відповідає цим критеріям – принаймні, для частини респондентів», – наголошує соціолог.

На його думку, кримінальне переслідування Петра Порошенка може поставити під сумнів його участь виборах. Тоді кандидатами на фінал президентського забігу будуть Юлія Тимошенко та Юрій Бойко. І якщо останній, як власне і Петро Порошенко, не має жодних шансів перемогти Володимира Зеленського, то лідерка «Батьківщині» сьогодні єдина, у кого такі шанси є.

«Є попит і на когось «нового», і на когось компетентного. Юлія Тимошенко, як і Петро Порошенко, потрапляють в категорію політиків з «досвідом державного управління». Коли ми ставили респондентам запитання, що потрібно для прискорення розвитку України, то вони якраз і вказали на те, що необхідним є приведення до влади людей з таким досвідом», – вважає Грушецький.

Нагадаємо, за даними опитування КМІС, проведеного наприкінці грудня, у другому турі виборів президента чинний глава держави перемагає Петра Порошенка, Юрія Бойка та Дмитра Разумкова. А от у парі «Зеленський – Тимошенко» співвідношення становить 51,6% до 48,4%, тобто різниця – у межах статистичної похибки.

https://glavcom.ua/interviews/sociologiya-vishchuje-shcho-rik-noviy-gotuje-zelenskomu-poroshenku-boyku-ta-timoshenko-810678.html

Запис Найвищі шанси перемогти Зеленського має Тимошенко – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосив політолог Тарас Загородній під час круглого столу «Послання президента парламенту – енергійний старт виборчої кампанії. Хто основні гравці?», який відбувся в ІА «Інтерфакс-Україна».

«Звичайно, фактор Тимошенко буде досить вагомим, тому що в неї є розгалужена партійна структура, вона постійно наголошує на некомпетентності  влади, вона постійно тисне на них по всіх фронтах – це стосується її вимоги зниження тарифів і ліквідації «Нафтогазу», який, попри обіцянки президента, продає газ вже газ по 46 гривень за куб», – зауважив експерт.

На його думку, рейтинг особисто Зеленського і його команди зазнає тяжкого удару через обіцянку президента не підвищувати тарифи для населення. Електорально невигідним він вважає також ухвалений «слугами народу» законопроєкт 5600, який обкладає малих і середніх фермерів новими податками.

«Вони ухвалили закон 5600, де головними «олігархами» у нас визначені люди, які вирощують на своїх ділянках продукцію для того, щоб вижити або трохи продавати. Це, звичайно, буде удар по центральній Україні», – вважає Загородній.

Крім того, політолог, аналізуючи ухвалений бюджет на наступний рік, додав, що кошторис-2022 є «абсолютно лівопопулістичним», адже в ньому виділяються шалені кошти на піар-проєкти президента, такі як «Велике будівництво» і «Велика реставрація». Водночас там закладено скорочення субсидій, зростання тарифів і закон 5600, яким будуть наповнювати бюджет за рахунок малих і середніх підприємців.

Нагадаємо, Юлія Тимошенко і команда «Батьківщини» виступили категорично проти законопроєкту №5600, адже ним цілеспрямовано знищується малий і середній бізнес, фермери і селяни. Команда експрем’єрки оскаржуватиме цей закон у Конституційному суді. Юлія Тимошенко вважає, що «слуги народу», увівши високі податки для селян, хочуть змусити їх таким чином продавати  свої сільськогосподарські паї.

Також фракція «Батьківщини» у парламенті не голосувала за бюджет-2022, тому що він не вирішує гострих соціальних питань і не покращує життя українців.

https://youtu.be/RDZtCPaCZJ0

Запис Юлія Тимошенко змушує владу звертати увагу на проблеми людей,  – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таку думку висловив політолог Вадим Карасьов під час круглого столу «Послання президента парламенту – енергійний старт виборчої кампанії. Хто основні гравці?», який відбувся в ІА «Інтерфакс-Україна».

На його переконання, в Україні спостерігається серйозна внутрішньополітична криза державного управління, про яку, зокрема, попереджали більшість політичних експертів.

«Деякі сьогоднішні політики, які представляють владу, загралися у велику політику. Мабуть, це пояснюється нестачею досвіду, професіоналізму, компетентності. Поки вони всередині країни вирішують, хто головніший і крутіший, ослаблюється геополітичний імунітет країни. Гра «проти всіх» ні до чого доброго не призведе», – вважає Карасьов.

За словами експерта, на цьому тлі якісно вирізняється лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко, яку не цікавлять політичні ігри, адже вся її увага зосереджена на глибинному аналізі поточної ситуації в країні та пошуку шляхів подолання кризових явищ.

«Сьогодні головний політик – це той, хто вміє об’єднувати, а не роз’єднувати. Якщо весь правлячий клас і вся країна буде перебувати в ситуації роз’єднання, то добром це не завершиться. Тут є дуже важливим те, чим займається Юлія Тимошенко, яка пропонує з позиції професіоналізму й компетентності вирішувати злободенні й серйозні завдання в області енергетичного сектору. Там дійсно треба шукати виходи з кризи, тому що  наразі масштабної енергокризи немає, але вона може з’явитися. Поки вугілля йде, але це точкове, а не системне вирішення кризи», – наголосив політолог.

Резюмуючи, він зауважив, що в країні зростає попит на професіоналів і компетентних людей в усіх сферах життя, збільшується запит на справжніх державників, а не псевдополітиків, які розглядають політику як гру або демонстрацію власної крутості.

Нагадаємо, Юлія Тимошенко назвала енергетичну кризу штучною та спровокованою непрофесіоналізмом владних чиновників, які вчасно і в достатній кількості не забезпечили країну газом і вугіллям.

Для розслідування цієї злочинної бездіяльності за ініціативи лідерки «Батьківщини» має бути утворена Тимчасова слідча комісія, яка вивчатиме корупційну діяльність «Нафтогазу».

Також Юлія Тимошенко озвучила План невідкладних дій задля порятунку енергетики.

https://youtu.be/RDZtCPaCZJ0

Запис «Батьківщина» Тимошенко єдина реальна альтернатива безпорадній владі «слуг народу», – Карасьов  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фото BBC news

Жінок-лідерок, готових іти в політику, все більше

Верховна рада України з кожним скликанням прагне до все більшої гендерної збалансованості: в VII скликанні працювали 46 жінок-нардепів, у VIII – 56, а в IX – 87 (це понад 20% від усього складу). Крім того, у нещодавно ухваленому Виборчому кодексі прописані гендерні квоти на рівні 40%. Тепер у кожній п’ятірці виборчого списку повинні бути як чоловіки, так і жінки, що ще поліпшить ситуацію.

Минулі вибори показали, що жінок-лідерок, готових йти в політику, все більше. Так, у списках «Голосу» було 28% жінок, «Громадянської позиції» – 24%, «Європейської солідарності» – 29%, «Сили і честь» – 24%, партії «Батьківщина» (30%), «Опозиційний блок» (38%), «Опозиційна платформа – «За життя» (33%), «Радикальна партія Олега Ляшка» (41%), «Самопоміч» (35%), «Слуга народу» (33%). Вдвічі менше, ніж в списках – жінок-кандидаток в одномандатних округах, тільки 16%.

Та що покажуть місцеві вибори, проведення яких планується на жовтень цього року – питання.

Гаманці чи вибори?

Які ж виклики стоять перед жінками напередодні виборів?

Події останнього місяця все більше спонукають задуматися про шлунок. Так-так, саме гаманець, а отже і шлунок українців найбільше відчувають економічну кризу. Ми вже місяць сидимо на карантині, а пік епідемії досі не настав. Здається, прогнози про дефолт стають все більш реальними. Бізнес все ще шукає шляхи «вижити» в складних умовах. Малі та середні підприємці переходять в онлайн, налагоджують доставку та дистанційне управління процесами, щоб  зберегти мінімальні прибутки і забезпечити працівників роботою. Вдається триматися «на плаву» не всім.

Традиційно, чим вищий рівень посад – тим менше представлені жінки. Це стосується як економіки, так і політики. Управління великою компанією – зазвичай прерогатива чоловіків, а от саме невеликі ФОПи – це жінки. Сфера послуг, готельно-ресторанний бізнес, легка промисловість – ті галузі, де ефективно господарює жінка, – зараз на грані закриття. Саме власниці таких справ, леді, що «зробили себе» і успішно конкурували, могли б бути чудовими депутатками місцевих рад. Інша категорія потенційних учасниць виборчого процесу – держслужбовиці. Їх представництво теж під питанням, адже не секрет, що на боротьбу з пандемією держава виділяє значні кошти і невідомо, чи вистачить фінансів на забезпечення заробітними платами.

Гаманці та вибори – пов’язані речі. На забезпечення виборчої кампанії витрачаються чималі бюджети, не враховуючи того, що потрібно вносити заставу. Піар, реклама, благодійність, утримання виборчого штабу кандидата, витрати на організаційну роботу – де на все це взяти кошти? В середньому розмір виборчого фонду жінки-кандидатки був на 20% меншим за розмір виборчого фонду чоловіка-кандидата. А виборчий фонд жінки-самовисуванки був меншим на 54%. Менший доступ до фінансових ресурсів зменшує конкурентоспроможність жінок під час виборчої кампанії в одномандатних виборчих округах.

Варто чи не варто ризикувати сімейним бюджетом

Згідно з дослідженнями, жінки на виборчу кампанію витрачають значно менші суми, зазвичай залучаючи не лише власні кошти, а від фізичних осіб, громадських організацій та інших юридичних осіб. Та в умовах економічної кризи, що спіткала не лише Україну, багато потенційних представниць політикуму замисляться, чи варто ризикувати сімейним бюджетом, тим паче, що прогнозують другу хвилю пандемії.

Та партіям доведеться знаходити кандидаток. Відповідно до нового Виборчого кодексу списки кандидатів не реєструватимуть, якщо не буде  дотримана гендерна квота у 40%. Додатковою умовою є ще й те, що у кожній п’ятірці має бути не менше двох представників однієї статі. Також, у великих містах, на одному окрузі можуть конкурувати між собою декілька кандидатів в депутати від однієї партії. Тому теоретично можливий сценарій, за яким на окрузі активно працюватиме лише один кандидат.

Що це може означати? Жінок у виборчі списки все ж наберуть. Одиниці будуть боротися за перемогу на окрузі. Чому? Тому що ставши депутатом місцевої ради, громадянин бере на себе велику відповідальність і працюватиме на громадських засадах, тобто безоплатно (говоримо про ідеальні обставини). А це – відібрані не лише гроші з сімейного бюджету, а й час у близьких та рідних, зниження ефективності власної справи. Чи кожна жінка захоче цим пожертвувати? Ситуацію могло б виправити фінансування депутатів місцевих рад, але наразі це лише теорія, хоча донедавна таку ідею мали протестувати у Києві.

Та не будьмо песимістами! Є і гарні новини: у жінок високий рівень соціальної відповідальності і готовності на самопожертву. В умовах кризи мобілізуються всі ресурси. Активні представниці громадського сектору та діючі депутатки вже шукають потужні команди, розуміючи, що їхній досвід і знання потрібні державі. Професіоналізм та патріотизм мають стати орієнтирами у виборі майбутнього депутата чи депутатки. Карантин поставив усе на паузу, але забезпечив можливість зі сторони поглянути на ситуацію, зважити всі «за» і «проти», та згодом зробити вирішальний крок.

Наталія Кошай, експертка

Запис Виклики для кандидаток в депутати місцевих рад: пандемія, криза, Виборчий кодекс спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Неділя влітку та ще й з виборами – важкий день для буковинців. Звісно, і неділя, і літо й вибори того дня були в усій Україні, але саме на Буковині явка виборців була практично найменша – трохи більше від 42%. Найактивніше буковинці голосували на виборчому окрузі №204 (Новодністровськ, Заставнівський, Кельменецький, Сокирянський та Хотинський райони) – 45,1%. Трохи меншою була явка на в/о №201 (Чернівці) – 42,5%. Ще менше виборців прийшло на дільниці в/о №202 (Вижницький, Кіцманський, Путильський, частина Сторожинецького району) – 41,2%. Рекорд неактивності побили мешканці  частини Садгірського району Чернівців, Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького районів і частини Сторожинеччини, де лише 39,7% виборців спромоглися прийти на дільниці в/о №203.

І це при тому, що тиждень перед виборами принаймні чернівчани активно спілкувалися на ці теми в магазинах, на ринках і в транспорті, з думками найширшого спектру від «Усе пропаде, як Порошенка не буде!» до «Всі вони – одна банда!». Відбулася навіть одна акція, де засвітилася й поліція: рятувала пам’ятник Тарасу Григоровичу від плакатиків, що  їх наліпили прихильники однієї з найодіознішої людини в Чернівцях – такого собі Дідуха, який зве себе ще Кобзарем. І відтак, мабуть, вважає, що його агіткам на цьому пам’ятникові саме місце. Оскільки Шевченко протестувати не міг, поліція втрутилася й поклала цьому край. А оскільки у розборки з поліцією «за так» ніхто не полізе, а повірити, що усі ті хлопці були гарячими прихильниками Дідуха, якось важко, у мене, досвідченого виборця Івана Дупи виникає пряме запитання: у скільки ж пан Кобзар, він же Дідух,  оцінив послужливість цих людей?

Прикметно, що Дідух-Кобзар зареєстрований серед кандидатів у ВРУ як голова громадської  організації «Слуга народу», хоча такої організації в Чернівцях і області немає. Таким чином він подав неправдиві дані до ЦВК. Чернівецька обласна політична партія «Слуга народу» повідомила про це ЦВК й подала до суду. Більше того, чернівецькі партійці звернулися до ГО «Слуга народу» м. Дніпра, де є єдина в Україні ГО із такою назвою. І вона повідомила, що серед її членів немає Дідуха-Кобзаря.  Хоча той скрізь ходив із бейджиком, де значилося, що він  голова ГО «Слуга народу».  Однак Дідух-Кобзар залишився у бюлетенях 201 в/о саме  як голова ГО «Слуга народу».

Наступне запитання: чому за ті дні, що залишалися від інциденту до виборів, Центральна виборча комісія не зняла з виборів людину, яка подала про себе неправдиві відомості? Неповоротка бюрократична машина? Так треба рухатися швидше…

Дуже я чекав і висновку недремного ока – Громадянської мережі ОПОРА: що вони скажуть?

І ось вердикт від ОПОРИ: «Протягом дня голосування спостерігачі Громадянської мережі ОПОРА не виявили системних порушень виборчого законодавства чи конфліктів, які б дестабілізували хід голосування чи мають суттєвий вплив на результати волевиявлення громадян».

Це, так би мовити, з бочки меду. Але й трохи дьогтю знайшлося:

«Однак часті й повторювані процедурні порушення, допущені дільничними виборчими комісіями і спричинені некомпетентністю чи неправомірними намірами виборців, справили негативний ефект на перебіг виборчого процесу в день голосування 21 липня 2019 року».

На пресконференції ОПОРИ ці порушення, так би мовити, конкретизували.

Скажімо, на найменш активному 203-му окрузі спостерігачі ОПОРИ зафіксували незаконну агітацію поблизу дільниці  – агітаційні плакати за двох кандидатів. Не збільшило явку й  повідомлення поблизу однієї з дільниць, що один із кандидатів залучив на будівництво місцевої школи кошти. Невдячні люди!

Спостерігачка ОПОРИ на одній із дільниць у Чернівцях помітила, що інформаційні матеріали про кандидатів та політичні партії, які мали б висіти на стіні  перед входом до приміщення для голосування, просто лежали на столах. На деяких дільницях інформаційні плакати були не про всі політичні сили, що брали участь у виборах.

Саме про таку ситуацію повідомив редакції постійний читач і автор  газети професор Ярема Тевтуль: «Об 11.30 на в/д№ 730453 (м. Чернівці, вул. Головна, 87, школа № 2) я і ще п’ятеро виборців не виявили інформаційних матеріалів про партію «Європейська Солідарність». Хоча всі інші партії, об’єднання, блоки були представлені на стандартних плакатах. Ми звернулися за роз’ясненням до голови виборчої дільниці Влади Кілочко. Від неї ми не почули нічого – вона поводилася як партизанка на допиті у фашистів. Але одна із членкинь виборчої комісії пішла в Обласну виборчу комісію і в 12.30 принесла плакат з інформацією про партію «Європейська Солідарність»

Не менш цікава історія трапилася в іншій школі, де у період підготовки на виборчій дільниці, розміщеній у спортзалі, агітаційні матеріали на стіни не дозволив повісити… завгосп цієї школи. І його можна зрозуміти: вибори пройдуть, а ремонт робити доведеться!

Ще на одній дільниці ОПОРА зафіксувала, що під час голосування члени комісії  використовують попередні списки виборців замість уточнених. Через це не всі виборці, які мали б голосувати на цій дільниці, знайшли себе у списку, і, відповідно, не змогли проголосувати. Чому так сталося, мабуть уже не дізнаємося, як не дізнаємося й про те, хто з кандидатів та які партії не дорахувалися цих голосів.

Не збільшили явку й торти та інші харчі, що їх представники певних кандидатів занесли до однієї з дільниць 203-го округу. Хоча, хто знає, може,  просто людей пожаліли, яким мало не добу доводиться проводити на виборах…

Мабуть, найбільш кричуще – але зупинене й без наслідків – порушення було все-таки  у ніч на 22 липня, коли  спостерігачка ОПОРИ поблизу окружної виборчої комісії ВО №201 (Чернівці) помітила членів дільничної виборчої комісії з виборчою документацією і печаткою. Ну, що не провітритися вийшли, це точно…

Як зазначив на пресконференції громадський омбудсмен з виборчих прав Василь Купіна, недостатня зручність обладання виборчих дільниць могла у деяких випадках вплинути на виборців. Скажімо, недостатнє освітлення кабінок – порушення чи незручність? А коли людина виходить з кабінки й прилаштовується зі своїми бюлетенями на колінках?  Не кажучи вже про поширеність випадків, коли кабінки для голосування були недоступними  для маломобільних людей: завузькі або з високими порогами. А  ще ж були й дільниці на другому чи третьому поверхах (у Чернівцях таких 10), що важко для літніх людей. Траплялися й і без пандусів…

З точки зору Нацполіції, вибори пройшли достатньо мирно й організовано, жодного криміналу. А в Україні загалом розповідають і про неодноразове голосування однієї й тієї ж особи, і видачу бюлетеня «по знайомству» – без паспорта. І таких дільниць із порушеннями зафіксовано в Україні понад 10 відсотків. Повільно наші люди на хороше змінюються.

Найбільш часте порушення у день голосування 21 липня – розголошення таємниці голосування, коли виборець демонструє свій заповнений бюлетень. Як бачимо, людей не навчили ні навіть штраф, що його заплатив новообраний президент, ні його публічне вибачення перед українцями…

А під кінець скажу я вам, любі мої, що особисто я, Іван Дупа, дуже образився на екзитпол. Принаймні, на тій дільниці, де голосував. Виходжу, під дверима стоїть хлопець із плакатиком «ЕКЗИТПОЛ». Я плавно рушив до нього, але мабуть, здався йому несимпатичним: хлопець від мене просто відвернувся. А я людина чемна, сіпати його за рукав не став…Так і не засмакував я,що то воно, екзитпол.

І з цим прощаюся до наступного номера, для якого теж приготував вам щось цікавеньке –ваш Іван ДУПА

Запис Порушення  на виборах – на вибір  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Обитель Зе! 11 фактів про новий парламент спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 2016 року партії, які на виборах отримують не менше 2% підтримки населення, мають фінансування з бюджету. Тож партії, які не потраплять до Ради, сподіваються хоча б на ці 2%. І скільки хто отримає грошей, залежить від кількості виборців, які проголосують за партію. Закон «Про політичні парті» передбачає фінансування партії за формулою: 2% від розміру прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року множиться на кількість виборців, які проголосували за відповідну партію.

Журналісти 24 каналу  вирахували приблизні суми, які можуть отримати прохідні партії (на цифрах рейтингу КМІС – Київського міжнародного інституту соціології) і порівняли їх із деякими бюджетними витратами на «соціалку».

Як вважаєте, чи заслуговують партії таких сум?

Запис Скільки грошей отримають партії після виборів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександра Фищука буковинцям представляти не треба. Борівецький ґазда з Кіцманщини, він завжди міцно стояв на батьківській землі. А вона давала йому сили. Як образок з Божою Матір’ю, оберігала, коли простий сільський хлопець пішов шоферувати до Кіцманської автоколони. І пізніше, коли, завдяки селянській наполегливості і працелюбності, сягав сходинок заступника начальника Державної податкової інспекції в Чернівцях, голови Кіцманської РДА, представляв буковинців у Верховній Раді. Сила батьківської землі захищала його і в розстрільну майданівську ніч з 19 на 20 лютого 2014-го, коли здавалося, що добро знову, як це часто буває в Україні, не встоїть перед злом. Встояло! І він встояв. Разом з побратимами, серед зими, в серці Києва, в центрі Європи.

Встояв Фищук і потім, коли призначили його головою Чернівецької ОДА і, в уяві обивателів, перед ним постала тисяча спокус – а він, попри все, не піддався. Бо в шаленому післямайданному русі знаходив-таки хвильку, щоби вирватися на дідизну. Постояти на обійсті. Надихнутися вірою й правдою дідів-прадідів. Стати міцнішим – для столиць, президентів, колегій, кабінетів… Та найбільше – для добрих справ.

Він узагалі був дивним губернатором: не прагнув негайного, миттєвого  результату, як інші керівники. Зрозуміють це потім, коли його «підуть». Просто Фищук завжди пам’ятав: земля не родить на другий день, як її засіяли. Та вона точно вродить у Богом дану пору, якщо її щедро обробляти. Не для піару. Важко й щодня – для результату, для доброго врожаю. Навіть якщо ти не дочекаєшся його в тій іпостасі, в якій веснував.

Фищук і нині вірить у добрий буковинський і український врожай. Знає: негода минає. І переконаний, що для результату треба не зупинятися, йти вперед. Тож нині прийняв непросте для себе рішення – йти в парламент. Щоб уже у Верховній Раді долати цю вічну українську негоду. Задля своєї батьківської, буковинської, української землі. Бо обереги теж треба захищати.

«Це велика біда, що економікою держави ніхто всерйоз не займався»

– Олександре Георгійовичу, із якими думками приймали рішення балотуватися до Верховної Ради?

– Виходив з того, що наша держава, за Конституцією, – парламентсько-президентська, а Верховна Рада – найвищий законодавчий орган, що визначає засади політики держави, розробляє й приймає закони, формує Кабмін, контролює дотримання законів. Ситуація, що склалася нині у державі, є критичною. І ні для кого не секрет: рівень життя людей, порівняно з 2013-м, упав десь утричі.

Звісно, були за ці роки й позитивні моменти, та загалом економікою держави ніхто серйозно й масштабно не займався. І це велика проблема й велика біда: не запрацює економіка – не зможемо підняти добробут людей. Ми ж маємо сьогодні дуже небезпечну ситуацію: люди масово виїжджають за кордон. На заробітки. Це характерно для всіх областей, і для нашої також.

Та люди, що прийшли до влади, і більшість, яка формувала два останні уряди, від першої хвилини чинять так, ніби працюють останні дні. Економікою не займаються, натомість осідлали «потоки», які отримали у спадок від попередників. Йдеться передусім про банальну контрабанду: завозять товари широкого вжитку поза митним контролем. І «давлять» цим вітчизняного виробника. Який може дати робочі місця, зарплату людям, наростити відрахування до бюджету, допомогти соціальній сфері… Та його нищать для збагачення тих, хто контролює контрабандні потоки! Якщо ж згадати, що й ціни на енергоносії для нашого виробництва вищі, ніж за кордоном, то яким дивом вітчизняна продукція може бути конкурентоспроможною?!

Влада хизується: мовляв, збільшилися надходження, дороги будуємо… Але ж треба глибше аналізувати ситуацію: за рахунок чого збільшилися надходження? Тут Уряд і Верховна Рада вчинили дуже просто: збільшили фіскальне навантаження майже утричі. Де таке можливо, щоб одна державна структура – «Нафтогаз» – формувала 11% держбюджету?! За рахунок чого? За рахунок коштів, які всі ми платимо сьогодні.

У мене є власна позиція з цього приводу, своє бачення і підготовлені законопроекти, спрямовані саме на розвиток економіки. Я неодноразово пропонував їх для розгляду, але нинішню владну систему, її творців і представників це не цікавить. Мені зрозуміло, чому так відбувається і кого це не влаштовує… Та з огляду на чималий досвід роботи у законодавчій та виконавчій гілках влади, знаю, що і як робити, аби прийняти потрібні українцям закони.

«Ніхто не дорікне мені, що за мого керування область потрясали корупційні скандали»

– До речі, чи не припускаєте, що багато хто скаже: «Фищук? Та він уже був і у парламенті, і головою облдержадміністрації!»

– Так, я вже був народним депутатом від грудня 2012 до жовтня 2014-го. Давайте пригадаємо, що це був за час. 14 місяців боротьби в опозиції до режиму Януковича: два місяці виборчої кампанії і п’ять – робота в умовах військових дій. Та навіть тоді я підготував конституційний законопроект, де запропонував абсолютно нову модель влади в Україні, починаючи від формування на рівні села й району і закінчуючи найвищими державними щаблями.

Щодо моєї роботи у виконавчій гілці влади. Як відомо, місцева влада, зокрема, обласна, працює у визначеному їй законодавчому полі. Фактично на місцях ми лише виконавці. Але хочу запевнити, що навіть за таких умов ми на Буковині знаходили можливість брати на себе ініціативу. Що, до речі, не завжди вітали у столиці. Це по-перше. По-друге, мені ніхто не дорікне, що за мого керування держадміністрацією область потрясали якійсь корупційні скандали чи інші негативні події. Чернівецька область показала тоді непогані результати. У 2017-2018 роках ми, за різними показниками, демонстрували 5-6-ту позицію в Україні. Ми не можемо за валом сільгосппродукції давати такі ж результати, як, скажімо, Дніпропетровщина. Але за такими показниками, як кількість продукції, вирощеної на сто гектарів, що демонструє ефективність використання землі, ми на третьому місці в Україні.

«Я казав президенту про Яценюка, Бурбака й Гройсмана: – Від цих людей не чекайте добра»

– І попри все, багато для кого на Буковині було цілковитою несподіванкою ваше звільнення з посади голови ОДА тодішнім президентом Порошенком. За кілька місяців до президентських виборів воно виглядало нелогічним. Чи були якісь підводні камені, про які люди в краю не знають?

– Це рішення «політичне». Яценюк, Бурбак і Гройсман висунули Порошенку умову: якщо він не звільнить мене, то не матиме підтримки при голосуванні за бюджет на 2019 рік і на виборах президента. Після такого ультиматиму мене запросили до Порошенка, де він і розповів мені про це. Я наголосив тоді, що від цих людей (Яценюка, Бурбака, Гройсмана) не варто чекати добра: їхні обіцянки нічого не вартують. Життя довело мою правоту. Тим паче, що нині мої «відставники» вже й між собою пересварилися.

– А з чого почалися проблеми з цією трійкою?

– Я неодноразово надсилав звернення до Києва. Скажімо, в останньому, до Гройсмана, була вимога звільнити керівника Чернівецької митниці. Адже за три роки бюджет  втратив там мільярди коштів. Я й тоді пропонував, і наполягатиму далі на здійсненні звірки між румунською й нашою стороною. З Румунії авто виїздить з одним товаром в документах, а в Україну це ж авто заїжджає з іншим – якщо взагалі не зникає! Хлопці переплутали бюджетну кишеню зі своєю власною. Мені довелося тоді воювати з усіма… Як на мене, є прямий зв’язок між тим, чому досі не притягнуті до відповідальності винні за дії, що призвели до Майдану, і винні за сьогоднішні митні справи. Він полягає у тому, що чинна влада просто сіла на старі схеми «папєрєдніків» Януковича. Фактично «папєрєдніки» взяли її в долю, відкупилися… Та я переконаний: рано чи пізно і «папєрєдніки», і їхні сьогоднішні подільники будуть покарані.

«У парламенті підтримуватиму тих, хто прийматиме закони, спрямовані на підвищення добробуту наших громадян»

– Чи пов’язуєте наведення ладу в країні загалом і на митниці, зокрема, із прізвищем нового президента?

– Новий президент – це вибір людей. Отримані Зеленським 73% говорять самі за себе. Після проходження до парламенту підтримуватиму команди й фракції, які готуватимуть і прийматимуть закони, спрямовані на підвищення добробуту наших громадян.

– Ви йдете до парламенту по одномандатному виборчому округу № 202, це північно-західні райони області… Через те, що Кіцманщина – ваш рідний край, чи тому, що найкраще знаєте проблеми цих територій, вірите у підтримку земляків?..

– По-перше, це той регіон, де я народився і виріс. По-друге, це один з регіонів, де я працював, – у Кіцмані. На тому окрузі типові для всіх районів краю проблеми. Я з ними обізнаний. Вирішувати частину з них почав, ще будучи депутатом парламенту попереднього скликання. Предметно займався ними, вже працюючи в ОДА. Найперше, це дороги, пункти пропуску на кордоні. Бо ж зрозуміло, що в комплексі все це дає розвиток. Це реальна зміна економіки територій, насамперед, гірських районів – Путильщини, Вижниччини, Сторожинеччини, а також і Кіцманщини. І не лише їх. Якщо пункти пропуску запрацюють (йдеться про «Красноїльськ», «Руську» і «Шепіт»), це дасть поштовх для розвитку цілого західного регіону України. Дуже прикро, що понад 100 млн грн, виділених Європейським Союзом на будівництво пунктів пропуску в Дяківцях і Красноїльську, уряду Гройсмана доведеться повертати як неосвоєні.

– До речі, саме щодо введення в дію пунктів пропуску місцеві ЗМІ, «дружні» до ваших опонентів, писали про вашу вину, натякаючи на непрофесійність, корупційну складову… То де ж правда?

– У народі кажуть, що той, хто найголосніше кричить «ловіть злодія», найбільше й краде. Після того, що я сказав вище про митницю, зрозуміло: моїм опонентам не треба було жодних нових пунктів пропуску: значно ж легше тримати все під контролем на одному пункті. Їм байдуже, що на 235 кілометрів кордону маємо лише один коридор до ЄС. Європа виділила під цей проект кошти, другий проект ми виграли на під’їзні шляхи до Красноїльська… І все це зійшло нанівець через саботаж! А звідси й усі атаки на мене, бо я незручний для них. Незручний і небезпечний. Та, думаю, на цих парламентських виборах серед іншого буковинці дадуть оцінку й таким їхнім діям.

«У нашій області у 22 з 64 округів немає представників в обласній раді», або Про «кадрові ліфти» та «хотєлки» партійних вождів

– Ви згадуєте розроблений кілька років тому проект закону про засади формування й функціонування влади в Україні. Кілька разів Ви виносили його на розгляд, ініціювали його обговорення. Як думаєте, чому попередній владі цей документ не підійшов? Що в ньому такого, що її не влаштувало?

– Цей законопроект написав іще у вересні 2014 року. Він був направлений до Адміністрації президента та Кабміну.  Був він і у комісії з питань адмінреформи, яку очолював Леонід Кравчук. Парадокс: його не обговорювали, його не критикували, його просто замовчували. І я знаю, чому! Бо там прописано, що влада формується дійсно на принципах народовладдя, звітності перед людьми. Там прописані реальні  механізми відкликання обранців у випадку, якщо вони забули, хто їх обрав, для чого і кому вони мають служити.

– Тобто, через те, що законопроект передбачає ефективний контроль народу за обранцями, він і не був підтриманий у вищих ешелонах влади?

– Саме так. Нинішня адміністративно-територіальна реформа містить лише певні елементи запропонованого п’ять років тому документа. Багато його положень, до речі, не дуже подобалися керівникам політичних сил. Бо документ прописаний таким чином, що політичні сили у доборі кандидатів від партій змушені були б орієнтуватися на інтереси простого виборця, залучати до партійного будівництва авторитетних на тій чи іншій території людей. Хоча в кінцевому підсумку це підняло б ефективність партійної роботи, збільшило б вагу низових осередків, перетворюючи партії на «кадрові ліфти», та, звісно, це не збігається із «хотєлками» партійних вождів.

Розумію, що запропонований законопроект не ідеальний, та, погодьтеся, сьогодні він був би доречний в умовах, коли ми знову ламаємо списи навколо принципів обрання до Ради, навколо структури парламенту: одно- чи двопалатний. Приміром, відкриті списки. Цей підхід має свої недоліки. Я Гройсману ще 2016-го, коли він приїжджав до Новодністровська, сказав: «Бачу, що на прикладі місцевих виборів ви обкатуєте модель для Верховної Ради». І додав, що вона має серйозні недоліки. Наприклад, у нашій області у 22 з 64 округів немає представників в обласній раді. Це неправильний підхід.

«Хочу, щоб мої діти і онуки працювали у себе вдома»

– Не повірю, що Фищук, якого на Буковині майже кожний знає в обличчя, а на Кіцманщині й поготів, перед тим, як прийняти рішення, не спитав, за доброю звичкою, людей про те, кого вони хочуть бачити в українському парламенті своїм представником…

– Та з цього все й почалося! Якось зайшла бесіда в одній компанії. Своїх співрозмовників я до того не знав. «Георгійович,– кажуть,– час знову туди до столиці підтягуватися хлопцям нормальним, непродажним». Так, мені соромно за те, що нині в державі відбувається. Соромно перед  людьми, своєю сім’єю, перед племінником, який, будучи добровольцем, на чотири з половиною місяці потрапив у полон під Іловайськом, а нині далі воює. Соромно за такий рівень життя людей, за те, як безсоромно у державі розтягують бюджет і ніхто за це не відповів… Соромно за те, що люди виїжджають за кордон. Вони ж не просто виїжджають на роботу. Вони ж там зайняті на важкій праці, зазвичай у шкідливих умовах. Наприклад, на тих же парниках. Через 5-10 років ці люди повернуться додому з відповідними недугами. Хіба це не буде державна проблема? А хто, скажіть мені, нині виховує дітей наших заробітчан? Бабусі з дідусями… Відтак за кілька років матимемо в державі велику демографічну проблему, постануть питання, пов’язані з розвитком української нації…

– Олександре Георгійовичу, досвід законодавчої діяльності, роботи у виконавчій владі є, безперечно, великою перевагою кандидата, який представлятиме інтереси виборців у парламенті. А моральні якості?

– Серйозна життєва школа та професійний досвід – обов’язкові. Але передовсім Верховній Раді потрібен патріот, а не людина у вишиванці, бо це різні речі. У мене цей досвід ще з часу Майдану, коли після сесійного засідання депутати-патріоти ішли до людей на маленький острівець свободи у центрі Києва, щоби разом зі своїми виборцями боронити наше українське майбутнє. І я на все життя запам’ятав оте своє депутатське чергування на Майдані у ніч з 19 на 20 лютого 2014 року й оту обітницю, яку тоді собі дав… Тож нині точно знаю, як треба працювати у вищому законодавчому органі нашої держави, і що робити, аби мої діти й онуки, наші рідні та близькі люди, українці не виїжджали на заробітки за кордон, а жили і працювали тут, у себе вдома. Їм треба створити умови. В тому числі, законодавчі. І я знаю, як це зробити, які закони потрібні для цього і як забезпечити їхнє ефективне виконання. У державі, де є верховенство права і свобода слова, завжди є порядок, держава ця успішна, сильна, а її громадяни живуть у достатку.

«Наша мета – гарантувати безпеку кожному!»

– Ви балотуєтеся кандидатом у нардепи від політичної партії «Сила і Честь» Ігоря СМЕШКА. Чому пов’язали свою політичну долю саме з цією партією?

– Народ України на виборах президента чітко висловився за зміну політичних еліт. До влади мають прийти партії, не заплямовані корупцією. Саме такою є «СіЧ» – згуртована команда однодумців, чесних патріотів і професіоналів. І я пишаюсь, що «СіЧ» довірила мені представляти нашу політичну силу в одномандатному виборчому окрузі № 202.

Наша мета – забезпечити виконання головної місії держави – гарантувати безпеку кожному! Ми йдемо до Верховної Ради, щоби подбати  про економічну, соціальну та екологічну безпеку громадян України: гідну старість, якісне медичне обслуговування, гідне життя військовослужбовців та учасників бойових дій, військових пенсіонерів, ветеранів та членів їхніх сімей, соцзахист непрацездатних, сиріт, матерів, які доглядають дітей…

– Що у програмі кандидата у народні депутати Фищука, окрім загальнопартійних зобов’язань, передбачено для розвитку Буковини?

– Обіцяю своїми землякам законодавчо сприяти:

• створенню умов для збільшення робочих місць на селі завдяки розвитку кооперації у виробництві та переробці аграрної продукції;
• збільшенню фінансування соціальної сфери в сільській місцевості;
• здійсненню протипаводкових робіт і збільшенню фінансування будівництва шляхів і мостів, серед них і зруйнованих повенями;
• введенню в експлуатацію пункту пропуску «Красноїльськ» та будівництву пункту пропуску «Руська» Чернівецької обласної митниці, наданню пункту пропуску «Шепіт» статусу міжнародного;
• встановленню пільгових тарифів на енергоносії в сільських районах як для населення, так і для господарських суб’єктів.

І обіцянки свої я виконую!

– Олександре Георгійовичу, що Ви хотіли б зараз сказати землякам-буковинцям?

– Рідні буковинці, щоби животіти й далі – досить продати голос тим, що стали депутатами на попередніх виборах. А якщо хочете жити заможно у процвітаючій, правовій, незалежній державі Україна – підтримайте мудрих, патріотичних, досвідчених кандидатів партії «Сила і Честь»!

Я впевнений, що: БОГ, СВОБОДА, РОДИНА й УКРАЇНА – наші спільні найвищі духовні цінності; ЗЕМЛЯ, ОСВІТА та НАПОЛЕГЛИВА ПРАЦЯ – запорука нинішнього та майбутнього процвітання нашого народу; ДЕМОКРАТІЯ, СОЦІАЛЬНА РІВНІСТЬ, ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА й АРМІЯ – фундамент соборності і незалежності нашої Держави.

Будьте ГОСПОДАРЯМИ своєї долі! Будьте з ЧЕСНОЮ СИЛОЮ!

Запис Олександр ФИЩУК: «Знаю, які закони поліпшать життя моїх земляків та як домогтися їхнього прийняття» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бізнес і парламентські фракції – чи не найдавніший симбіоз в українській політиці, який став уже її особливістю. Однак на нинішніх парламентських виборах фінансово-промислові групи збільшили свою залученість до процесу, та ще й максимально диверсифікували ставки. Про це говорять експерти, про це свідчать списки політичних сил та імена партійних донорів. Який бізнес із якими партіями та в якій формі співпрацює перед виборами, проаналізувало «Радіо Свобода».

Як великий бізнес впливає на парламентські вибори в Україні? Хто стоїть за найбільш рейтинговими партіями? Хто забезпечує їх коштами, кадрами, доступом на телеекрани? Іноді відповісти на ці запитання досить просто: у списках деяких партій можна зустріти самих «акул» великого бізнесу. Іноді про «роботу» фінансово-промислової групи з конкретною партією можна говорити лише за непрямими ознаками, як-от «дружба» партійних лідерів із певними телеканалами, таємні зустрічі політиків з олігархами чи нюанси біографій кандидатів у депутати.

 «Свіжі» соціологічні дослідження свідчать, що до майбутнього парламенту можуть пройти (за партійними списками) лише п’ять політичних сил, інші значно відстають.

За даними соціологічної групи «Рейтинг», незмінним лідером є пропрезидентська партія «Слуга народу» (35,1% від опитаних, які мають намір голосувати), за нею, зі значним відривом, ідуть: «Опозиційна платформа – «За життя» (11,1%), «Європейська солідарність» (6,9%), «Голос» (6%) і «Батьківщина» (5,9%). Прохідний бар’єр до Верховної Ради – 5%.

Отож «Радіо Свобода» зосередилося на зв’язках із бізнесом саме п’ятірки лідерів, яка, швидше за все, й формуватиме архітектуру Верховної Ради дев’ятого скликання.

«Слуга народу»: «друзі» та «друзі друзів»

Пропрезидентська партія «Слуга народу», яку від президентських виборів очолює член «ЗеКоманди» Дмитро Разумков, зберігає лідерство і в парламентських перегонах. Про зв’язок глави держави й екслідера «95 кварталу» з Ігорем Коломойським в Україні не говорив тільки ледачий. Програма «Схеми» з’ясувала, що Зеленський і члени його команди неодноразово літали у різні країни до міст, де перебував Коломойський. Сам олігарх схвально відгукується про Зеленського. А серед креатур глави держави звертає на себе увагу не лише голова Офісу президента  Андрій Богдан.

Наскільки залежить від Ігоря Коломойського та його бізнесу партія «Слуга народу»?

Телевізійна служба новин» на телеканалі «1+1» (співвласником якого є Коломойський – «Версії») не буде піарити партію «Слуга народу», заявив генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко, який за сумісництвом координує київських мажоритарників від цієї партії та є в її списку №9. Та невдовзі після цієї заяви на «ТСН» з’явився сюжет про мажоритарників від «Слуги народу», який коментував сам же Олександр Ткаченко, зауважив «Детектор медіа». У списку кандидатів партії є ще кілька людей, окрім Ткаченка, які можуть бути пов’язаними з Коломойським.

№33 – підприємець Дмитро Соломчук, представник Зеленського на президентських виборах. Компанія Соломчука «Агроцентр» у вкрай складному для банків 2014 році отримала кількамільйонний кредит від «Приватбанку» Коломойського, після чого Соломчук давав позитивні коментарі про кредитну політику банку.

Під №45 бачимо гендиректора підконтрольного Коломойському агентства «УНІАН» Артема Ковальова, який водночас є міноритарним акціонером телеканалу «1+1».

Валерій Стернійчук, №46 у списку, до Луцької міськради балотувався від партії «Укроп», яку заснували люди з оточення Ігоря Коломойського. Ще один колишній представник «Укропу», політолог Микита Потураєв, у списку «Слуги народу» йде під №97. Від «Укропу» «Слуга народу» успадкувала і прессекретаря: це Євгенія Кравчук, яка тепер очолює пресофіс пропрезидентської політсили і водночас є №112 у партійному списку.

Останнім часом в українських медіа і в соцмережах ширяться чутки, що Коломойський зменшує свою підтримку «Слуги народу» й розглядає інші ставки на цьогорічних виборах, однак незаперечних підтверджень цьому наразі немає.

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу» й має своїх людей у списку, серед мажоритарників або у виборчому штабі, стверджує частина експертів. Зокрема, Олексій Голобуцький говорить про те, що на «Слугу народу» впливає, можна сказати, рекордна кількість олігархів.

«Нічого дивного: за політичними проектами, які мають шанси пройти до парламенту, стоять великі гроші, стоять ті, кого ми називаємо олігархами. І за «Слугою народу» їх – ціла низка. Коломойський там уже не головний, судячи з усього. Так, в Ахметова немає свого власного проекту, як раніше, але в нього є свої люди у списках кількох партій, а ще – кандидати-мажоритарники. Мої джерела свідчать, що і Віктор Пінчук має там інтерес, і я бачу у списку певні прізвища на підтвердження цього», – визнає Голобуцький.

До прикладу, «Ліга.Нет»​ пов’язує з Пінчуком таких кандидатів, як Михайло Соколов (№99), який працював членом команди антикризового управління корпорації «Інтерпайп» (власник – Віктор Пінчук), а раніше, коли ще був громадянином Росії, відповідав за регіональну політику російського нафтогазового гіганта «ЮКОС». А №15 у списку – політолог Єлизавета Ясько  – навчалася в Оксфорді на стипендію фонду Віктора Пінчука.

Список «Слуги народу» демонструє впливи цілої низки менших фінансово-промислових груп. Так, під №63 значиться Людмила Марченко, провідний спеціаліст департаменту розвитку персоналу гіпермаркетів «Епіцентр» і «Нова лінія», власниками яких є подружжя колишніх «регіоналів», чинний народний депутат Олександр Герега та його дружина Галина. А №109 – колишній «регіонал» з Луганської міськради Руслан Горбенко, власник компанії «Інтершина UA».

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу»

Та є у списку «Слуги народу» бізнес-леді, яка фінансово підтримує не лише свою партію, а й її конкурента. Ольга Кавун – №78 – володіє меблевою фабрикою і салоном краси. Журналісти порталу «Ліга.Нет» виявили, що на початку 2019 року вона переказала понад 230 тис. грн партії «Наші» Євгена Мураєва. І цей перелік не є вичерпним.

Представників західного бізнесу у списках «Слуги народу» значно менше, ніж у того ж «Голосу». Один із них – Олексій Устенко (№86), який очолює інвестиційний напрям компанії AgroGeneration (Франція) та є координатором Гарвардського клубу в Україні.

Група компаній «Квартал-95» має чи не найбільше бізнес-представництво у «Слузі народу»: портал «Ліга.Нет» підрахував, що йдеться щонайменше про 35 кандидатів, яким можна присвятити окрему публікацію.

У списку «Слуги народу» можна побачити і менеджмент проросійських, а то й просто російських фінансових груп в Україні. Так, №38 – Олександр Завітневич, директор Смілянського електромеханічного заводу, одним із власників якого є російська корпорація «Велес Капітал» Дмитра Бугаєнка й Олексія Гнєдовського. А №13 – Олена Шуляк, будівельний експерт, – тривалий час працювала у керівництві російської корпорації «Midland Group», що належить Едуарду Шифріну.

Нещодавно програма «Схеми» виявила що №22 «Слуги народу» Андрій Холодов є кумом бізнесмена й одного з лідерів партії «За життя» Віктора Медведчука.

Промовистою є й лояльність до фаворита парламентських перегонів українських телеканалів. Якщо на близьких до експрезидента Порошенка «5-му каналі» та «Прямому» про «Слугу народу» та його лідерів згадують переважно у формі критики, а на «1+1» показують регулярно, то медіаресурси Пінчука (ICTV та СТБ) й Ахметова (ТРК «Україна») згадують цю партію досить часто. Періодично сюжети й новини щодо пропрезидентської політсили з’являються й на «Інтері», пов’язаному з групою «Бойка-Фірташа», яка ставить на цих виборах на зовсім іншу партію.

«Опозиційна платформа – «За життя»: Фірташ і/або Медведчук

У першій десятці опозиційної платформи «За життя» є ключові гравці всіх фінансово-промислових груп, які вкладаються в цю політсилу на парламентських виборах.

Юрій Бойко та Сергій Льовочкін – чинні народні депутати та експосадовці часів Януковича – входять до першої десятки партійного списку. Водночас їх відносять до «фінансово-промислової групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа», яку називають також «групою «РосУкрЕнерго». Бойко, Льовочкін та інші люди з партійного списку «За життя» нещодавно засвітилися у Відні на святкуванні дня народження Дмитра Фірташа.

Михайло Гончар, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» нагадує, що Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ спільно приватизували облгази, як наслідок – ці компанії роками використовували газогони, «не платячи державі ні копійки». (А тепер згадайте, скільки ахів та охів «За життя» висловлює щодо ціни на газ та газогонів. Стає зрозуміло – чому.– «Версії» )

Юрій Бойко у той період був міністром палива та енергетики, а потім – віцепрем’єром.

Облгази, які є ключовим активом цієї групи, понад три місяці не платять «Укртрансгазу» за послуги транспортування блакитного палива, відтак державне газорозподільне підприємство говорить про ризик банкрутства й колапсу в цьому секторі. Водночас вигодоотримувачі від діяльності облгазів ідуть до парламенту на чолі списку своєї партії та активно фінансують її.

Віктор Медведчук, кум російського президента Володимира Путіна, співзасновник і третій номер «Опозиційної платформи – «За життя» водночас є лідером так званої «фінансово-промислової групи Медведчука», яка має бізнес в Україні та Росії, один з напрямків якого – торгівля між цими двома країнами.

Водночас у базах даних українського бізнесу Медведчук зазначений як засновник лише однієї компанії. При цьому цілою низкою підприємств володіє його дружина Оксана Марченко, йдеться в розслідуванні програми «Схеми». Журналісти «Схем» виявили, що Марченко, серед іншого, є власницею кіпрської компанії «TUMILLON INVESTMENTS LTD», яка через інші кіпрські компанії володіє часткою, що становить 51,1% у російській компанії «НЗНП Трейд», яка і виграла конкурс на право видобувати нафту на Гавриківському родовищі, одному з трьох найбільших у Ханти-Мансійському автономному окрузі. Його запаси оцінюють у понад 40 млн тонн.

Швейцарський трейдер «Протон Енерджі», який разом із пов’язаною з ним компанією «Глуско» займає значну частку імпорту до України та оптової торгівлі скрапленим газом, бензином та дизпаливом, належить Нісану Мойсеєву, другові та бізнес-партнеру Медведчука: журналісти бачили його, коли він виходив з чартера Медведчука разом із ним самим – після повернення борту з Росії.

№17 – Григорій Суркіс, почесний президент Федерації футболу України та бізнес-партнер Медведчука. Водночас братів Суркісів бачили на дні народження іншого великого бізнесмена, Дмитра Фірташа, у Відні, де вони в короткому коментарі «Схемам» говорили про свої дружні стосунки з ним.

Інша людина з оточення Медведчука, чинний депутат Тарас Козак входить до першої десятки партійного списку й водночас володіє телеканалами «Ньюзван» і «112 Україна». Нещодавно Козак придбав новий медіа-актив – телеканал «ЗіК». У ЗМІ пройшла також інформація про те, що група Медведчука придбала телеканал «Інтер», але прес-служба Медведчука це спростувала.

Між тим, на всіх чотирьох згаданих телеканалах, зокрема і на «Інтері», лідери партійного списку «За життя» з’являються дедалі частіше. Ці канали синхронно працюють саме на розкрутку Медведчука, визнає медіаексперт Отар Довженко.

В «Опозиційну платформу – «За життя» групи Медведчука та Бойка-Фірташа вкладаються приблизно порівну, вважає Володимир Фесенко. Однак експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко стверджує, що Віктор Медведчук звик бути одноосібним лідером, тож говорити про бізнес-вплив на партію когось, крім нього, не варто.

«Європейська солідарність»: сам собі Порошенко?

У першій десятці політичної сили п’ятого президента України Петра Порошенка є лише один представник великого бізнесу – він сам. Саме кошти Порошенка, який є власником корпорації «Рошен», «Міжнародного інвестиційного банку» та ще цілої низки компаній, є для партії основними. Порошенко є не лише першим номером у «Європейській солідарності», а й найбільшим і найвпливовішим бізнесменом у ній. Утім, не єдиним. №11 у «Євросолі» – чинний нардеп Артур Герасимов, який очолює «Ukrainian Marketing Group» – лідера на ринку маркетингових досліджень в Україні. Одразу за ним – віцепрем’єр Степан Кубів, до 2012 року – банкір, голова правління «Кредобанку» (дочки одного з провідних польських банків) та «Банку Львів» (власники – компанії з Ісландії та Швейцарії).

Співфінансують виборчу кампанію «Євросолі» і бізнес-партнери Порошенка, Ігор Кононенко та інші, які йдуть по мажоритарних округах, стверджує політолог Володимир Фесенко. Зі свого боку, Костянтин Матвієнко наголошує: в умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

В умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

Олігархи ніколи не знімали руку з пульсу української політики. Ще від кінця 1990-х, коли в Україні тільки формувалися фінансово-промислові угруповання, вони завжди впливали на політичні партії абсолютно різного, часто діаметрально протилежного ідеологічного орієнтування. Можна назвати весь спектр українського політикуму, де брали активну участь (хоча й не публічно) ті, кого ми звемо олігархами. Йдеться не лише про гроші. Йдеться і про інформаційні можливості, зокрема – про надання ефірів на телеканалах та радіостанціях, площ у друкованих та в онлайн-ЗМІ. Останнім часом вони активно працюють і в соцмережах.

Петро Порошенко та його однопартійці традиційно присутні на «5-му каналі», яким володіє експрезидент. Донедавна Порошенка було багато на ТРК «Україна» Ахметова, пік його присутності на цьому медіа був напередодні президентських виборів. Наразі медіа-імперія Ахметова значно менше підтримує Порошенка та його партійний проект, натомість вона вибудовує взаємини з чинним президентом Зеленським, визнає політолог Володимир Фесенко. Проте Порошенко залишається в ефірі каналу Ахметова:  у червні він дав ексклюзивне інтерв’ю у студії телеканалу.

Між тим, серед мажоритарників, які висуваються від «Євросолі» – чинний депутат і власник телеканалу «Еспресо»  Микола Княжицький.

Зі свого боку, Володимир Макеєнко, який раніше був депутатом від «Партії регіонів», а перед цим – від «Солідарності» Порошенка, володіє телеканалом «Прямий», який є постійним медійним майданчиком для експрезидента та його однопартійців. Сам Макеєнко в ефірі «Прямого» відверто наголошує, що підтримує Порошенка як політика.

Володимир Фесенко не виключає, що лідер «Європейської солідарності» негласно співпрацює зі своїми ідеологічними опонентами, такими як «За життя», а їхнє публічне протистояння швидше нагадує «боротьбу нанайських хлопчиків».

Чи згадують «Європейську солідарність» та її першу десятку телеканали «групи Медведчука» та інших фінансово-промислових груп? Досить регулярно згадує телеканал «112 Україна». Причому, тут і критика президентського правління Порошенка, і програмні заяви «Євросолі», зокрема й щодо «протидії проросійському реваншу». Для порівняння: на телеканалах Віктора Пінчука після завершення президентських виборів Порошенка та очолювану ним партію майже не згадують.

«Голос» і бізнес, чи «Голос» – бізнес?

Лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук запевняє, що його політичний проект не має залежності від великого бізнесу. При цьому експерти, опитані «Радіо Свобода», бачать ознаки підтримки «Голосу» з боку українського бізнесмена Віктора Пінчука, російського олігарха (українського походження) Михайла Фрідмана й навіть з боку бізнес-проектів, пов’язаних з американським мільярдером Джорджем Соросом.

Коли «Голос» назвав своїх донорів, у цьому списку виявилися Петро Чернишов, екс-президент компанії «Київстар», яка належить Фрідману, Сергій Фурса, інвестиційний банкір і фахівець з продажу боргових цінних паперів компанії «Dragon Capital» (одним з головних інвесторів якої є компанія Джорджа Сороса), Андрій Левчук, фінансовий директор компанії «Чумак», співвласницею якої також є «Dragon Capital», і Тарас Лукачук, регіональний президент компанії «Jacobs Douwe Egberts».

Вакарчук наголошує, що він, як співак та підприємець, теж вкладає в політичний проект  власні гроші.

Щоб оцінити вплив великого бізнесу на «Голос», експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко у коментарі «Радіо Свобода» запропонував виділити у списку партії конкретних осіб, яких пов’язують з великими фінансово-промисловими групами.

Юлія Клименко, №2 у партії «Голос» та її засновниця, працювала заступником міністра економічного розвитку, а ще раніше – комерційним директором компанії «Dragon Development» (входить до «Dragon Capital»).

№3 – Кіра Рудик, головна операційна директорка «Ring Ukraine», стартапу, яким володіє корпорація Amazon. Станом на 2019 рік бренд Amazon визнали найдорожчим у світі, він посунув з цього п’єдесталу Microsoft.

№6 – адвокат Олег Макаров, співзасновник компанії «Василь Кісіль і партнери», яка спеціалізується на захисті юридичних інтересів великих фінансово-промислових груп. Макаров – колишній член партії «Самопоміч», до фракції якої він належав у Київраді.

№13 – Петро Осадчук, донедавна – член правління та директор з регуляторного і правового забезпечення компанії «Київстар», яка входить до «Альфа Груп» Михайла Фрідмана.

Нещодавно спричинили скандал біографії та зв’язки двох кандидатів-мажоритарників від «Голосу». Один з них, Дмитро Огньов, одружений із сестрою фігуранта кількох журналістських розслідувань, депутата від БПП Гліба Загорія. Ця родина володіє фармацевтичною компанією «Дарниця». Іншого мажоритарника, Тараса Шкітера, пов’язують з діяльністю організації «Український вибір» Віктора Медведчука у Луцьку. Партія «Голос» відкликала обох кандидатів одразу ж після появи компромату на них.

Ці та інші особи у списках кандидатів від «Голосу» свідчать, що великий український, російський та західний бізнес максимально диверсифікують свої впливи на партії, які йдуть до парламенту 2019 року, вважає експерт Костянтин Матвієнко.

Пінчук так само, як і Сорос, впливає на присутність Святослава Вакарчука у ЗМІ – Костянтин Матвієнко

З іншого боку, в списку партії «Голос» є не лише громадські активісти, а й ціла низка представників середнього та малого бізнесу. Наприклад, серед кандидатів можна побачити підприємця та шоумена Сергія Притулу.

«У «Голос» вкладають і Пінчук, і Фрідман. Є певні їхні люди у списках, є й інші ознаки. Та довести все це важко. Головне – дивитися, як депутати від партії голосуватимуть у парламенті. Лише тоді можна буде точно сказати, який бізнес в які політичні проекти вкладався», – вважає політтехнолог Олексій Голобуцький.

Натомість Володимир Фесенко стверджує, що не можна кандидатів чи донорів Вакарчука однозначно називати «людьми Фрідмана», «людьми Сороса» тощо.

«Батьківщина» – без олігархів?

Партія «Батьківщина» та її незмінна лідерка Юлія Тимошенко позиціонують себе як борці з олігархами й «запобіжник» проти посилення їхнього впливу.

Фінансова звітність партії відповідає цьому іміджу: головними її донорами є прості українці – студенти, пенсіонери та представники малого бізнесу. Однак розслідування «Схем» виявило, що значна частина «спонсорів з народу», чиї внески партія вказує у звітах, не мають жодного стосунку до «Батьківщини» й не давали їй грошей. Сама Тимошенко, пояснюючи, звідки взялися фейкові «донори» у партійній бухгалтерії, сказала, що підприємці фінансують партію через інших осіб, щоб уникнути переслідування.

Від кого ж насправді «Батьківщина» отримала ті кошти, які, за фінансовою звітністю, давали прості українці? Юлія Тимошенко, відповідно до її декларацій, бізнесу не має. Натомість її чоловік Олександр має кілька компаній в Україні та ЄС. Деякі однозначно виглядають як створені для потреб дружини. Одна з них так і зветься: «Леді Ю».

Втім, легальних доходів від бізнесу родини Тимошенко не вистачило б на президентську, а потім і на парламентську кампанію. Натомість у партійному списку можна побачити інших великих бізнесменів.

Сергій Тарута – співвласник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» та низки великих промислових підприємств, а за сумісництвом – №2 у списку «Батьківщини». Його офіційні статки перевищують півмільярда доларів.

№14 у списку «Батьківщини» – Костянтин Бондарєв, колишній власник банку «Велес», який ліквідували рішенням НБУ. Програма «Наші гроші» з’ясувала, що нині він володіє великою мережею ломбардів «Дешева готівка».

Політологи, опитані «Радіо Свобода», говорять про те, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи. Значною мірою це підтверджує і список партії.

Так, під №61 у ньому ми знайшли Олександра Скочеляса з Хмельницького. Розслідування «Схем» засвідчило, що Скочеляс не лише обіймає посади у місцевій владі та в місцевому осередку партії, а й має низку будівельних та видобувних підприємств у Центральній та Західній Україні, а ще – був фігурантом скандалів, пов’язаних із незаконною забудовою та незаконним видобуванням корисних копалин.

Політологи стверджують, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи.

№70 – бізнесмен з Волині Петро Кравчук, співзасновник ТОВ «Євротранслогістик» та спільного українсько-німецького підприємства «Волинь Транс» ЛТД».

№97 – запорізький бізнесмен та експосадовець облдержадміністрації Геннадій Фукс  має кілька підприємств у різних галузях: від торговельних і логістичних до мережі кав’ярень.

Однак це – не вичерпний перелік великого та середнього бізнесу, який стоїть за «Батьківщиною». Розслідування «Наших грошей» доводить, що одним з імовірних спонсорів партії є бізнесмен та депутат-утікач Олександр Онищенко.

Юлія Тимошенко та її однопартійці дуже часто з’являються на телеканалах ICTV та СТБ, які контролює бізнесмен Віктор Пінчук. Та й сама Тимошенко періодично зустрічається і веде переговори з Пінчуком, з’ясували журналісти програми «Схеми: корупція в деталях». Зрештою, Тимошенко визнала-таки свої зустрічі з олігархом.

Потужна медійна присутність Тимошенко на каналах Пінчука виглядає закономірною: депутат Олена Кондратюк, яка на цих виборах є №5 у «Батьківщині», водночас є дружиною директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького. Показовими є й інші телевізійні майданчики, на яких з’являються представники партії.

Лідерка «Батьківщини» – бажана гостя телеканалу «НАШ» Євгена Мураєва, кандидата від «Опозиційного блоку», який від моменту його створення підтримує бізнесмен Рінат Ахметов. А також – на телеканалі «1+1» Ігоря Коломойського.

 «Тимошенко спілкувалася з Коломойським по телефону», «вітала його з днем народження» – такі повідомлення з’явилися в українських медіа, які оприлюднили запис розмови двох людей, чиї голоси схожі на голоси лідерки «Батьківщини» та українського бізнесмена відповідно. Попри емоційне обговорення факту розмови в парламенті, ані Тимошенко, ані Коломойський не підтвердили і не спростували цього телефонного дзвінка.

За фінансовим бортом

Аутсайдерами парламентських перегонів, як виглядає, залишаються «Сила і честь» Ігоря Смешка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка і «Радикальна партія Олега Ляшка», хоча їхні лідери й показали на президентських виборах вагомі результати.

Частина експертів говорять про ознаки того, що Рінат Ахметов згорнув підтримку проекту Олега Ляшка, на якого робив значну ставку ще пів року тому.

Ігор Смешко має однозначну медійну підтримку з боку проектів Дмитра Гордона, а також періодично з’являється у ЗМІ Коломойського та Пінчука. Про дружні взаємини  Смешка з експрезидентом Кучмою, з його зятем Пінчуком та з керівником його адміністрації Медведчуком говорить низка політологів.  Володимир Фесенко зауважує, що політична сила Смешка має «десятки груп впливу», і це пояснює велику політичну строкатість виборчого списку. Водночас така різновекторна підтримка поки що не допомогла «СіЧі» дотягти до прохідного бар’єра.

Анатолій Гриценко говорить про свою незалежність від великого бізнесу. При цьому його партія та її виборча стратегія мають ознаки помітного дефіциту коштів.

Цьогорічна парламентська кампанія суттєво відрізняється від попередніх принаймні тим, що доступ до телеканалів став важити для успіху значно більше за фінансові вливання, визнає політолог Сергій Таран.

«Надання інформаційних ефірів – не менш потужне спонсорство, ніж фінансове. Аналізуючи, на яких телеканалах з’являються «Голос» і його лідер, Ігор Смешко тощо – зовсім не складно вийти на спонсора. «Вибори роблять телевізори», при цьому телеканали здебільшого є неприбутковими», – пояснює Таран.

Зі свого боку політолог Олеся Яхно говорить про інші тренди в симбіозі партій та бізнесу на виборах-2019.

Парламентська кампанія продовжується на тренді президентської: олігархи повернулися і потужно відновлюють вплив – Олеся Яхно.

Загалом олігархи відчули, що нарешті можуть повернутися до життя й збудувати в Україні такий собі «формат семибоярщини», коли неформально на все впливають вони. Так, Коломойський в одному з інтерв’ю сказав, що «в душі всі олігархи були за Зеленського».

Олеся Яхно пояснює, що такий вплив, зрештою, може проявитися не так у складі фракції, як у важливих призначеннях на рівні регіонів та в рішеннях судів, оскільки реальною владою в Україні є виконавча, адже це доступ до ресурсів, наголошує вона.

Представники великого бізнесу, які водночас володіють телеканалами, не блокують на медійному рівні саме ті політичні проекти, які потенційно можуть увійти в коаліцію зі «Слугою народу».

Ще напередодні президентських виборів-2019 «Радіо Свобода» аналізувало команди та групи впливу щодо кандидатів, які вирвалися в лідери. У командах більшості вже тоді окреслювалися ті фінансово-політичні союзи, які (з певними змінами) діють на нинішніх парламентських перегонах.

Позачергові парламентські вибори в Україні заплановані на 21 липня. На початку липня Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким зобов’язав Центральну виборчу комісію провести повторне жеребкування партій перед виборами для визначення їхніх номерів у бюлетені. Про це на засіданні ЦВК 4 липня повідомила її голова Тетяна Сліпачук. 26 червня Центральна виборча комісія провела жеребкування щодо визначення номерів політичних партій для розміщення їхніх назв у виборчому бюлетені.

30 червня ЦВК внесла до виборчого бюлетеня партію «Рух нових сил» колишнього президента Грузії й ексголови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. Партію включили до бюлетеня під номер 22 без проведення жеребкування.

У ЦВК пояснили, що зміна номерів партій у бюлетені може призвести до дезорієнтації виборців.

За матеріалами Євгена СОЛОНИНА, «Радіо Свобода»

Запис «Це просто бізнес», або Хто стоїть за партіями на виборах-2019 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

► Сергій Медведчук. Одіозний політик і кум Путіна Віктор Медведчук, окрім власної партії, планує завести до Ради ще й свого брата. Медведчук молодший балотується на Луганщині, його висуває “Опозиційна платформа – За життя”.

 Політтехнолог Сергій Гайдай пояснив, що команди до Верховної Ради формуються не за принципом професійності, а за принципом особистої довіри. А кому ж довіряти, як не своїм родичам.

► Андрій Холодов. А 22 номер у списку партії “Слуга народу” – Андрій Холодов. Партія його позиціонує як бізнесмена та благодійника. А його дружина – Катерина Шаховська – бізнесвумен продає весільне вбрання в Україні. Але журналісти знайшли її салон ще й у Відні. Там же на неї записаний і маєток, вартістю у чотири мільйони євро. Цікаво, що родина кандидата Холодова тісно пов’язана з родиною Медведчука.

Андрій Холодов з дружиною

А ще у мережі можна побачити безліч фото з подружжям Медведчуків. Наприклад, на одній з них Оксана Марченко позує з Катериною Шаховською, а на іншій – обіймає двох хлопчиків і підписує: “Мої старші хрещеники”.

► Олег Тарасов. Є в молодій президентській партії та діти бізнесменів. 72 номер у партійному списку “Слуги народу” – Олег Тарасов. Його батько Сергій є власником аграрного холдингу. Але конфлікту інтересів та потенційного лобіювання сином бізнесу батька у політсилі не бачать.

Тато входить у сотню найбагатших людей України. На молодшого Тарасова оформлений майже весь цей бізнес, – сказав журналіст видання “Цензор.нет” Тетяна Ніколаєнко

► Олексій Устенко. А 83 номер у списку президентської партії Олексій Устенко – це засновник низки великих аграрних підприємств та син радника Зеленського.

► Руслан Плохий. Ще один син відомого батька-регіонала Ігоря Плохого балотується на Одещині й теж від “Слуги народу”. Сам Руслан очолює будівельну компанію.

Руслан Плохий

► Валерія Мураєва. Колишня дружина Євгена Мураєва Валерія теж балотується на мажоритарному окрузі від “Опозиційної платформи – За життя” на Харківщині. Як пишуть таблоїди, два роки тому Мураєв пішов від Валерії, з якою вони виховували двох дітей, до молодої акторки, яка знімається в російських серіалах.

Традиція заводити родичів до Верховної Ради існує давно. Своїх родичів під купол просували, як регіонали, так і політична сила Петра Порошенка. Зупинити сімейні клани важко, але виборці можуть спробувати не пропустити до парламенту хоча б скандальних мажоритарників. 

Запис Пропхати “своїх”: до ради балотуються брат Медведчука і дружина Мураєва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Кельменецькому ліцеї відбулася колегія управління освіти Кельменецької РДА та директорів освітніх закладів району, який належить до виборчого округу №204. Як повідомив довготерміновий спостерігач Громадянської мережі ОПОРА, Микола Довгань, кандидат від партії «Опозиційна платформа «За життя», який балотується по округу №204, у «кращих традиціях» Партії регіонів, з лона якої пішли нинішні опозиціонери, виступив перед учасниками освітньої колегії. Це сталося за кілька хвилин до початку засідання. Самопрезентація кандидата тривала близько 4 хвилин.

Запис ОПОРА попереджає: Адмінресурс в дії! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зрештою, весь його життєвий і трудовий стаж свідчить про те, що кандидат у нардепи по 202-му округу Олександр ФИЩУК є людиною, для якої праця з віддачею на майбутнє не є порожнім звуком.

Народився він 1958 року на Кіцманщині, у селі Борівці. Після школи працював водієм у Кіцманській автотранспортній колоні, служив у війську, був інструктором автосправи, майстром дільниці на «Гравітоні», закінчив фізичний факультет Чернівецького університету. А коли почав закладати підвалини податкової справи в Чернівецькій області, пішов вчитися ще й на економфак. Відтак керував Кіцманським районом, був головою облдержадміністрації. На цій посаді займався розвитком усіх галузей і напрямків. Та чи не найбільше цікавився роботою охорони здоров’я. Бо життя і здоров’я людей, на його думку,  це головне.       

– За останні півроку 1300 краянам в кардіоцентрі надано допомогу з використанням ангіографу. І це 1300 врятованих життів, бо якби ми не отримали його, то цих людей уже б не було, – наголошує Фищук. – Як на мене, увага до медичної галузі – це головне, оскільки стосується здоров’я і життя людей. Тому намагався якнайбільше зробити саме в цьому напрямку, – каже кандидат.

За його головування відкрили нове відділення інтервенційної кардіології, яке обійшлося бюджету у 29 млн грн, з яких 18 млн пішло з обласного бюджету. І це саме ті кошти, які Фищук закумулював завдяки депозиту, на який він поклав невикористані кошти від митного експерименту. Тоді окремі політики дуже його критикували, бо казали, що кошти треба спрямувати на ремонт доріг. Але ж  Чернівецька і Сумська області були єдиними в Україні, в яких не було комунальних ангіографів і де не виконувалися ні екстрені, ні планові операції стентування.  Дороги можна відремонтувати будь-коли, а людське життя не повернеш. За його каденції покращили свій матеріальний стан усі центральні районні лікарні області, а онкодиспансер нарешті придбав апарат точкового опромінення.

Та чи не найбільше характеризує Фищука як людину і патріота його боротьба з контрабандою товарів, які завозяться на територію України. Тому він оголосив війну як  керівнику митниці Салагору та його клану, так і начальнику управління захисту економіки в Чернівецькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України Тичині, який у перші 9 місяців роботи в Чернівцях обзавівся «хатинкою» й 9-ма «клаптиками» землі у курортній зоні Мигового. До слова, останній самовисуванцем іде на цьому ж 202-му окрузі. Фищука, як відомо, висунула політична партія «Сила і честь». Такі люди, на думку Ігоря Смешка,  потрібні державі і «СІЧі», бо саме через цю борню Фищук і позбувся посади голови ОДА: його не хотіли чути ні прем’єр, ні президент – це було не в їхніх інтересах. «Хоча закривати на таке очі – злочин. А вже займатися таким – тричі злочин проти українського народу, особливо під час війни», – наголошує О.Фищук.

Будучи головою облдержадміністрації, він неодноразово звертався також до прем’єра з пропозиціями щодо поліпшення процесу децентралізації, який не завжди сприймається на місцях і не завжди несе в собі позитив. Та його знову ж таки не почули – бо не вигідно. «А Верховна Рада є тим органом, з допомогою якого можна в державі змінити все на краще. Потрібно лише хотіти та знати, як це робити», – зауважує кандидат Фищук.    

Запис Олександр ФИЩУК: «Іду в нардепи, бо знаю, як змінити країну. І хочу побачити її ще за свого життя сильною, щасливою, гідною» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У парламентських виборах 2019 беруть участь 6% політичних партій від кількості всіх зареєстрованих в Україні (21 партія з 352-х). Про це повідомив аналітик Комітету виборців України (КВУ) Денис Рибачок на пресконференції 27 червня, повідомив Укрінформ.

За словами аналітика, за законом «Про політичні партії в Україні», якщо партія протягом 10 років не висуває кандидатів на виборах президента чи народних депутатів, це є підставою для анулювання її реєстрації. Відтак за підсумками нинішніх виборів Мін’юст має переглянути список політичних партій і з’ясувати, скільки з них існують лише на папері і не беруть участі у виборах.

Запис У виборах до Ради не візьмуть участі 94% партій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Літо видалося гаряче: гучні звільнення людей Порошенка та призначення на найвищі посади в державі. Конституційний суд розглядає Указ Президента про дострокові вибори. І найголовніше – партійні з’їзди та політичні команди, які йдуть на вибори під різними прапорами. Вариться український «політичний борщ», який ми їстимемо найближчі 5 років. 

Уже відомо: перші п’ятірки головних учасників виборчого процесу, на що партії роблять ставку, хто з ким об’єднується, хто до кого перебіг. Невідомо лише, хто ж та з яким результатом проходить до Ради. На жаль, з‘їзди здебільшого представляли п’ятірки чи десятки кандидатів, а не програми партій  й що вони конкретно робитимуть у ВР.

Ребрендинг БПП: «Європейська Солідарність». Почнемо з політсили попереднього президента: з «Блоку Петра Порошенка» і партії «Солідарність» народилася партія «Європейська Солідарність». Або Євросоль, як уже скоротили цю назву політичні експерти. На перших місцях у списку Порошенка спікер Парубій та віце-спікер Ірина Геращенко, герой України Заброцький та активістка львівського Майдану Софія Федина, до десятки увійшов також Мустафа Джемілєв, колишній губернатор Львівщини Синютка та віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Головне, що хочуть донести виборцям: без «Євросолідарності» вступ України до ЄС та НАТО під питанням. Не пояснюють тільки, чому все, що знову обіцяють, не було зроблено за попередні 5 років президентства Порошенка і за більшості його партії у парламенті. Не говорять також, чому до складу «Європейської народної партії» – найбільшої партії Євросоюзу – в червні прийняли «Самопоміч», а от «Солідарності» порадили ще трохи попрацювати.
«Слуга народу» Зеленського. Партія чинного президента Зеленського весело провела з’їзд у київському ботанічному саду. Промова Зеленського була доволі іронічною. А й справді, чого б не жартувати, якщо партія, згідно з соцопитуваннями, набирає 48%. Якщо додати мажоритарників, яким люди довіряють, навіть не знаючи їхніх прізвищ, можемо отримати більшість імені Зеленського, яка зможе ухвалювати будь-які рішення, та якій не потрібні партнери для коаліції. Список очолив Дмитро Разумков, на другому місці представник президента в парламенті Руслан Стефанчук, далі експерт з питань судової системи Ірина Венедіктова, волонтер і підприємець Давид Арахмія та експертка з питань антикорупційної політики, депутатка Київради від «Демальянсу» Галина Янченко. Наразі партія «Слуга Народу» назвала лише 10 імен можливих мажоритарників. Однак обіцяють «постпраймеріз»: якщо люди чи журналісти визнають певних кандидатів «не достойними», то їх можуть відкликати. Гасло кампанії, напевно, буде «Зробімо їх ще раз». Бо, як сказав Зеленський, «Система поки що в нокдауні, ми пропонуємо нокаут. Ми зробимо це разом. Ми зробимо їх ще раз». Їх-то, може, й зроблять, а от що конкретно самі пропонують та які конкретно кроки робитимуть для перемоги у війні, подоланні корупції та модернізації економіки країни, поки що не конкретизують.

«Українська стратегія» Гройсмана. Чинний прем’єр, якого так і не відпустили у відставку, теж провів з’їзд. У першій десятці міністри, заступники міністрів та два депутати від «Народного Фронту». Обіцяють такий собі коктейль із заяв уряду Гройсмана, НФ та БПП: регіональний розвиток, боєздатність армії, членство в НАТО, енергетичну незалежність. Звучить усе добре. Проте є проблема: що завадило енергетичній незалежності відбутися за часів перебування Гройсмана на посаді спікера ВР та його прем’єрства? Хто заважав регіональному розвитку та справжній передачі повноважень та коштів на місцеві громади протягом останніх 5 років? Чи не тому соціологія обіцяє«Українській стратегії» 1% голосів.

Партія Садового «Самопоміч» теж провела з’їзд. Список очолив лідер партії Андрій Садовий, а за ним у списку 4 жінки. Як то кажуть, жінкам владу й жінок у Раду. Авторка цієї публікації теж увійшла до першої десятки «Самопомочі» разом з депутаткою Одеської міськради Ольгою Квасницькою, відомою боротьбою з незаконними забудовами, активісткою антикорупційного руху Олександрою Дрік, відомою волонтеркою з Харкова Тетяною Бідняк і віце-спікером Оксаною Сироїд.

Можна тривалий час розповідати про те, що ми партія без олігархів, а, значить, і без потужної телевізійноі підтримки, що ми не дозволили надати окупованим територіям особливий статус і допомогли зберегти країну, що допомагали фермерам, захищали підприємців, але наведу інші два факти, які свідчать про доброчесність «Самопомочі»:

1. Рух «Чесно», який давно спостерігає за політиками, визначивдоброчесних депутатів. І з’ясувалося, що серед 25 таких депутатів з усього парламенту 12 – у фракції «Самопоміч». Гідна оцінка роботи нашої фракції від авторитетної організації!
2. А ще депутатів з нашої фракції радісно розбирають до перших десяток інших партійних списків і підтримують як мажоритарників партії Смешка та Вакарчука. Значить, «Самопоміч» – це кузня кадрів? Теж непогана оцінка.

А ще на наш з’їзд несподівано з’явився Міхеїл Саакашвілі, висловив підтримку «Самопомочі» на парламентських виборах і сказав важливу річ: «Садовий – найуспішніший міський голова України. Де зараз Одеса, а де Львів?». До речі, Міхеїл Саакашвілі, хоча й не балотується, але вже задіяний у певних політичних процесах. Кличко пропонував йому очолити партію і повести на вибори, але не судилося. В результаті «УДАР» йде на вибори не списком, а лише мажоритарниками, як і «НФ».

Партія Тимошенко «Новий курс». Стосовно Кличка ходили чутки, що він може увійти до списку «Батьківщини». Але там опинилися інші люди. До першої п’ятірки увійшли Тарута, лідер партії «Основа», та Наливайченко зі «Справедливості», а також Сергій Соболєв та Олена Кондратюк. Очолює список Юлія Володимирівна, і чомусь усі подейкують, що вона мітить на прем’єра. В неї є готовий «Новий курс» країни, презентований на форумах протягом президентської кампанії. Та чи оберуть її прем’єром, якщо у «Слуги народу» буде більшість? Питання риторичне.

 «Опоблок» і «Опоплатформа «За життя». А що ж там «Опозиційний облок» і «Опозиційна платформа «За життя»? Очікувалося, що вони об’єднаються й підуть одним списком – і тоді візьмуть більше голосів. Але йдуть-таки окремими партіями. Рейтинги у них непогані, але кілька відсотків можуть втратити через «партію мерів» — новостворену «Довіряй справам» одіозних політиків Кернеса і Труханова. І експерти кажуть, що реальні шанси зайти в парламент у мерів є, якщо добре попрацюють.

Партія Вакарчука «Голос». Очікування експертів нарешті виправдав Вакарчук, якого вони звинувачували в нерішучості та романтизмі. Список «Голосу» сформували з нових облич без чинних депутатів. При цьому не погребували людьми, які працювали в уряді чи на уряд. З’їзд, як і Зеленський, Вакарчук провів у незвичному для партій місці – в історичному музеї – ще й дав невеличкий концерт. До першої десятки увійшли керівник ІТ-компанії, активісти, журналіст, колишні держслужбовці. Це невідомі широкому загалу люди, але експертне середовище більшість з них знає. Поки що все добре, але якось нерішуче. 

Партія Смешка «Сила і честь». А от з’їзд партії Смешка «Сила і Честь» політичні оглядачі їдко назвали зустріччю тих, кому за 50, а список обговорюють здебільшого через те, що до нього увійшли Білоножки. Хоча перша десятка цікава. Окрім трьох колишніх депутатів партії «Самопоміч», до десятки увійшли Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, та Анатолій Макаренко, колишній очільник Державної митної служби. То ж, я спокійна: ще в одній партії у першій десятці є людина, що розуміється на митниці. Адже саме на митниці ховаються гроші, які можуть швидко поповнити бюджет.

Підсумки: як обирати

То ж, за великим рахунком, ми бачимо, що в кожної господині (себто, політичної партії) свій рецепт «українського політичного борщу». Хтось кидає тільки молоду квасолю, хтось – старе м’ясо, а хтось і грибів додає – маслюків із з мухоморами. Більшість робить «політичний мікс-салат». Тож деякі партії додають до списків трошки співаків чи шоуменів, трошки відомих антикорупціонерів, трошки гендеру для балансу, трошки сумнівних осіб чи протеже старих еліт.

З одного боку, партії можна зрозуміти: часу обмаль, відомі люди нарозхват, потрібні нові обличчя. «Самопоміч» пішла шляхом відкритих праймеріз і депутатів, і регіональних лідерів. Не чекаючи відкритих списків та виборчого кодексу, взяли йі зробили це. Але, головне, – конкурувати треба програмами, цілями й здобутками. І саме на цьому має базуватися вибір українців. Ось партія, яка хоче забезпечити зростання економіки, це наповнить бюджет і ми збудуємо дороги. І це її пріорітет. Вибирати треба зараз.

І в цьому доволі корисними можуть бути ті, хто вже має певний досвід, досяг певних успіхів та знає ситуацію, що і як робити вже з перших днів у парламенті. Адже ухвалення законопроектів – це не лише натиснути кнопку.

Відтак наступні кілька тижнів мають бути присвячені програмам партій. І саме це доноситимуть в ефірах та з бордів партії. Ми наймаємо на роботу людей, тож потрібно уважно вивчити, хто вони і що конкретно робитимуть, за що боротимуться.

Точно можу сказати: зупинити схеми на митниці, силовий тиск на бізнес, ухвалити бюджет розвитку без корупційних оборудок, навести лад з держпідприємствами – це вже кілька сотень мільярдів до бюджету. А це – збільшення пенсій, кращі школи, збільшення коштів на медичну допомогу, нові якісні дороги. Кожний кандидат у депутати повинен пояснити, чим він займатиметься  у парламенті. А не просто бути відомим або симпатичним. Цього замало. 
Тетяна ОСТРІКОВА, https://24tv.ua/biznes_varta_tag5927

Запис Гаряче парламентське літо 2019-го і підводні камені партійних списків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Стало відомо, коли в Україні встановиться по-справжньому тепла погода.

“Покращення погоди слід очікувати 21 квітня – у Вербну неділю для християн східного обряду і другий тур виборів президента України”, – каже синоптик Укргідрометцентру Любов Радкевич.

“Що стосується наступних вихідних, 21 квітня – то там буде хороша погода, сонячна і не дуже спекотна”, – зазначила синоптик

Запис На Вербну неділю слід очікувати потепління, – гідрометцентр спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Я шаную історичну звитягу усіх борців за незалежність і державність України. Та попри це  я  обрала позицію підтримки Володимира Зеленського.  Чому? Бо я знаю, що з приходом цієї людини будуть зміни. Чи будуть вони такі, на які дехто очікує, – у цьому я не впевнена. Але те, що зміни будуть, немає жодних  сумнівів.

Водночас я хочу подякувати Володимиру вже зараз, незалежно від того, стане він Президентом чи ні. Його президентська виборча компанія допомогла мені побачити розклад політичних сил у державі й розгледіти тих, хто зручно прилаштувався при владі, яка зрадила Майдан. Мені відкрилося море псевдо націоналістів, які показують себе начебто ультраправими хлопцями, а насправді є звичайнісінькими дармоїдами за  будь-якої влади. Я побачила купу людей, що з фанатичною упертістю намагаються залишили Україну в тіні більшовизму. Розгледіла також значну кількість просто ідіотів, які сечу називають божою росою і яким дуже просто довести, що два плюс два буде мінус десять. Більше того, вони з радістю рознесуть цю благу вість усімсвітом. А ще Володимир Зеленський показав мені відсоток людей здорового глузду в цій країні. Я не очікувала, що він буде таким високим.

До того ж, Володимир Зеленський продемонстрував мені, наскільки український народ насправді співчуває ідеям українського націоналізму. Планка дуже низька. І причина не у тому, що це погана чи неправильна ідея. Її просто спаплюжили. І сталося це не без допомоги її ворогів. Українські націоналісти  створили якусь окрему, незрозумілу більшості секту, відірвану відукраїнського населення.  Над цим треба буде на майбутнє дуже добре поміркувати, щоби запропонувати  суспільству щось продуктивне і нове. Тоді ідея націоналізму в народі відродиться й пустить нове коріння.

Я вдячна Володимирові Зеленському за те, що він нарешті запропонував щось нове. Досі нового не було. І Майдани не були новими. «Договорняки» в наметах, у кого яка буде посада – це не нове. Люди, які повстали проти зла, користалисястарою схемою.  Саме тому, переконана, у багатьох націоналістичних і патріотичних організацій та інших нібито порядних людей, які прагнули жити у зовсім іншій країні, нічого не вийшло. Найголовнішою  їхньою помилкою було те, що за методами своїх дій вони нічим не різнилися від верхівки, яка їх грабувала. Люди були дуже слабкі перед внутрішніми чварами, використовували брехню, очікували наказу, що їм робити, а не думали і не діяли самостійно. І все це призвело до  того, що справа Майдану не дала  результату, на який очікувало суспільство.

Я не знаю, яким буде результат президентських перегонів. Але я побачила велику кількість людей, які, засліплені фанатизмом, згідні відхреститися від будь-чого і вдатися до найстрашніших дій. Я побачила людей, які заради багатства закликають до… зубожіння. Я побачила значну кількість людей, поведінку яких можна пояснити хіба що на психіатричному рівні. Тому я дякую Зеленському за те, що він викрив своєю передвиборчою кампанією недоліки українського суспільства. Все, що зараз відбувається  проти Зеленського та його команди, є саме тим страшним оскалом антилюдського обличчя режиму. Нині ми свідомі того, як радянська система оббріхувалалюдей, яких вивозили до Сибіру, у табори, розстрілювали, гнобили, душили і вбивали. Але ж загал із радістю плескав у долоні під час партійних з’їздів, і суспільство погоджувалося з цим, бо вважало, що це його не обходить і що оббрехані люди є саме такими, якими показав їх режим.

Зараз багато ЗМІ разом з інтернет-мережею почали атаку на Володимира Зеленського. Проплачені порохоботи, яких  у суспільстві недарма називають гівновкидами,  і які активно діяли до першого туру президентських виборів проти Юлії Тимошенко, разом із юлеботами, які обстрілювали лайном кандидатуру Порошенка, дружно наклепують разом  на Зеленського та його виборців. Дійшло до того, що Юлія Тимошенко публічно назвала чесний, без фальсифікацій вибір третини країни відвертою  клоунадою, шоу, балаганом та приниженням країни. А як тоді бути із тими, хто голосував за Зеленського? А це майже третина всіх виборців. Одне слово, Тимошенко показала своє справжнє обличчя – жорстоке, безжальне, мстиве – обличчя союзника  Порошенка…

А кримінальне крило ескадрона смерті Порошенка, який очолює  Корчинський, пішло ще далі та  взагалі пригрозило, що примусить голосувати за Порошенко за допомогою паяльників, електропрасок ібит. А ті, хто не підкориться, підлягають знищенню!…

Отже, маски скинуто, панове. Ми побачили, хто є хто.

Тому нам усім дуже добре треба подумати, за яку ми Україну – ту, що була, чи іншу?

Саме зараз  рада директорів Ялтинської європейської стратегії  заявила, що підтримає новообраного президента України і в подальшому захищатиме нашу державу та її інтереси. Про це сказав колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен  (2009 – 2014).

Напередодні представникиYES прибули до Києва, щоби зустрітися з обома кандидатами та підтвердити чесність виборчих процесів. Особливо Рада директорів хотіла отримати власне уявлення про команду та програму Володимира Зеленського. Політики переконалися, що мають справу з амбіційним претендентом на пост президента й заявили, що «Зеленський має більше ідей і власного бачення, ніж люди можуть собі уявити. Він сприятиметакожзміцненню зв’язків між Україною та Європейським союзом, Так само, як  із НАТО. Він оточений компетентною командою, яка допоможе зробити його президентство ефективним. І наш висновок чіткий:хто б не переміг, ваша країна буде в надійних руках». 

Тамара БОРОВИК,голова громадської правозахисної організації «На грані»

Запис Погляд Тамари БОРОВИК: Маски знято. Полуда з очей упала – ми побачили, хто є хто. І за це я вдячна Володимирові Зеленському спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Підсумки першого туру голосування на виборах Президента України видаються цілком очікуваними для тих, хто розуміється хоч трохи на житті та уподобаннях нашого краю.

Загалом у голосування взяли участь  майже 55% виборців. Найвища явка зафіксована у Першотравневому районі Чернівців, найнижча  – на Путильщині.

Чи не найбільшою сенсацією представляється 2 місце Юлії Тимошенко із майже п’ятою частиною голосів буковинців – на перевагу від 3 місця по Україні, відповідно 3 місце чинного Президента, – і те, що Ігор Смешко випередив Анатолія Гриценка на 0,08% – теж на відміну від загальноукраїнського результату.

Випередив всіх кандидатів загалом по області Володимир Зеленський, але найбільше його (34,56%) підтримали на Глибоччині, навіть більше ніж у Чернівцях (32,74%). Найнижчий результат у цього кандидата в Заставнівському районі (22%) – адже тут багато голосів (16,28%), найбільше в краї, перебрав власник найвідоміших в Україні вил п.Ляшко.

За Юлію Тимошенко найбільш активно голосували у Вижницькому районі (22,13%), найменше голосів (12,96%) вона отримала у Новодністровську.

На третьому (все ж таки!) місці Буковина підтримала чинного Президента із 14,07%, і найактивніше  – у Садгірському районі Чернівців (19,69%, навіть більше ніж у середньому по Україні).

Четвертим (8,99%) на Буковині став Юрій Бойко, із потужною підтримкою (28,26%) в Герцаївському районі, і це не дивно, бо ж дорогий його серцю монастир у Банченах розташований саме на Герцаївщині. Так само не дивно, що найменше голосів (4,73%) цей кандидат отримав у Вижницькому районі.

Майже нарівні вийшли Ігор Смешко (5,23%) та Анатолій Гриценко (5,16), причому обидва отримали найвищі результати в Новодністровську і в Чернівцях, а з районів Смешку більше симпатизують у Сокирянському, Гриценку – в Кіцманському.

Результат в 1 відсоток перетнули ще Кошулинський та Вілкул. Першого підтримали найбільше  у Кіцмані й Заставні, другого – у Чернівцях і Новодністровську.

Решта кандидатів сукупно набрали на Буковині 5,82%.

Гадати на кавовій гущі, кому підуть голоси кандидатів, які не пройшли в 2-й тур, не будемо: невдячне заняття. А от спрогнозувати, що буде більше зіпсованих бюлетенів (наразі їх по Буковині майже 6 тис.) – цілком можливо: далеко не всі перемкнуться легко на іншого кандидата. Навіть якщо їм порадить їхній улюбленець, як це було у випадку із Садовим.

Редакції також повідомили, але вже у псячий голос – після виборів, що в одному із сіл Заставнівського району староста змушував працівників апарату, школи тощо голосувати за чинного Президента та ще й обов’язково у першій кабінці. Може, там була прихована відеокамера? Адже ці пристрої були колись у виборчих комісіях… Виникає також запитання, чи подібне коїлося тільки в одному селі?

Дмитро ЦАРЕНКО, «Версії».   

Запис Вибори на Буковині: без сенсацій спершу з'явиться на Медіа-Версії.