Якщо 18 червня під час творчої зустрічі з режисером Олесем Саніним у бібліотеці імені М. Івасюка чернівчани більше говорили про залаштункові таємниці кіновиробництва, то цей вечір у кінозалі перетворився на справжній маніфест сучасної боротьби.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора став вихід на сцену українського захисника. Воїн, який носить гордий бойовий позивний «Довбуш», звернувся до творців картини. Він щиро розповів, що з моменту виходу фільму на екрани у 2023 році, ця історія стала для нього та його побратимів потужним джерелом сили на передовій.

Під оплески залу військовий піднявся на сцену та особисто вручив Олесю Саніну та Олексію Гнатковському свій бойовий шеврон. Цей жест став символічним мостом між карпатськими лицарями XVIII століття та тими, хто захищає Україну прямо зараз.

Цей показ у Чернівцях довів: фільм «Довбуш» давно перестав бути просто художнім кінематографом. Це дзеркало нашої реальності. Коли екранний опришок та реальний військовий тиснуть один одному руки, стає очевидно — українська сила непереможна, а сміливі — завжди мають щастя.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Символ, що єднає епохи: як у Чернівцях опришок «Довбуш» зустрівся із захисником у пікселі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Війна триває, і цей фільм нагадує про надвисоку ціну нашої відносної буденності в тилу. Для багатьох родин, які прийшли на показ, ці кадри — можливість бодай на екрані побути поруч зі своїми захисниками. А для когось — це жива пам’ять про побратимів, які навічно залишилися в строю.

Документальний цикл «Готові до спротиву» виконує надважливу місію — він не дозволяє розмити та забути обличчя тих, хто першим закрив собою країну. Олександр Ткачук та творча команда подарували Чернівцям не просто кіно, а національний архів пам’яті про буковинський патріотизм. І поки триває боротьба, такі перегляди потрібні нам усім — щоб пам’ятати, завдяки кому Чернівці залишаються українськими.

Запис Обличчя буковинського спротиву: у Чернівцях показали літопис 107-ї бригади ТрО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вічна слава і шана Героям, які поклали свої життя за свободу та мир на нашій землі. Дякуємо їхнім родинам за силу і відданість.

Слава Україні! — Героям Слава!

Запис Всеукраїнський забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотознімки були зроблені під час 19 поїздок до України між квітнем 2022 року та лютим 2025 року.

Про автора — Говард Г. Баффетт

Говард Г. Баффетт /Howard Graham Buffett/— американський філантроп, фотограф і засновник Фонду Говарда Баффетта, що відзначився суттєвою гуманітарною підтримкою України: понад мільярд гривень допомоги, закупівля автобусів для територіальної оборони, травматологічних комплектів, створення реабілітаційного центру Superhumans у Львові. У квітні Associated Press (AP) повідомило, що сума допомоги, яку фонд надає Україні, перевищить 1 млрд доларів у 2025 році.

Баффетт вважає, що справжня довіра формується через особисту присутність — і саме це робить його неформальним другом і очевидцем правди. Про цей мистецький потяг писала і престижна The Art Newspaper, яка підкреслила, що проєкт є першим у світі подібного формату — галерея у складі потяга, що мандрує країною з фотографіями про стійкість українців. Куратором виставки є фотограф National Geographic Мухаммед Мухайсен, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Протягом чотирьох місяців заплановано 63 зупинки. Тур розпочався в Одесі.

Україна торкнула Баффетта глибиною людяності, стійкістю, незламністю та силою духу. Це не просто новини війни — це історії людей, які відстоюють свою свободу. Його діяльність — це не просто благодійність, а щира, особиста місія з ризиками, реальністю та глибоким співчуттям.

Щиро дякую нашим захисникам, завдяки мужності й самопожертві яких ми можемо сьогодні жити, творити і пам’ятати. Дякую Говарду Грехему Баффетту за цю правдиву, сильну й зворушливу виставку, яка торкає серця і зміцнює нашу віру. Дякуємо всім, хто долучився до її організації та привіз мистецький потяг до Чернівців, щоб світлини стали голосом правди про Україну. Слава Україні!

Більше світлин з виставки за покликанням – Фотовиставка «Відвага нації» / Courage of a Nation – унікальний мистецький проєкт від Говарда Г. Баффетта.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «Відвага нації» Говарда Баффетта згуртовує українців у складний час, заряджає гордістю, вірою і незламністю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Павліна Николаєвич — сержант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни. У 2022 році, коли вперше відзначали День української державності, вона була нагороджена високою відзнакою «Хрест бойових заслуг». Того ж року Чернівецька обласна рада присвоїла їй звання «Почесна громадянка Буковини». Саме до цієї дати і планували провести Вечір Незламності.

Захід модерувала Наталія Батракова, виконавча директорка ГО «Центр громадської активності «Синергія»». Атмосферу вечора створювали виступи Валентини Чолкан, яка виконувала пісні у супроводі свого чоловіка-акомпаніатора Всеволода Чолкана, та Олени Рєпіної, яка читала власні поезії. Пані Олена також розповідала про власний досвід донатів і про те, як творчі спільноти долучаються до зборів коштів для фронту.

Проте ще напередодні Павліна перебувала на нульових позиціях фронту. Організатори вирішили дати їй можливість спокійно дістатися додому та бодай трохи відпочити. 15 липня активно долучилися до відзначення Дня української державності, а 16 липня зустрілися з головною героїнею, нашою захисницею Павліною Николаєвич.

Хвилина мовчання… Слава і вічна пам’ять полеглим Героям. Вічна пам’ять закатованим і вбитим мирним жителям.

Павліна щиро зізналася, що була дуже схвильована цією зустріччю і не очікувала побачити стільки небайдужих людей. Вона підкреслила, наскільки важлива для військових така підтримка земляків і друзів. Адже всі, хто сьогодні на фронті, воюють заради нас, заради вільної України.

Павліна Николаєвич у своїй розповіді говорила не лише про військову службу, про реалії війни, а й наголошувала на цінності кожного життя. Особливо емоційно звучали її слова про те, як важливо винести з поля бою і пораненого, і загиблого побратима, адже кожен — безцінний.

Вибір, що визначає не лише долю, а й совість…

– Завжди треба залишатися людиною. Якщо твій друг у біді — треба витягати. Є два шляхи: або подумати і врятувати, або відступити й сказати собі: «так сталося». Але в моєму випадку — я завжди стараюся витягнути бійця. Живого.

Під час вечора тривав благодійний збір на потреби підрозділу, в якому служить Павліна Николаєвич. Представники різних творчих об’єднань активно долучалися до збору коштів, розуміючи, що саме зараз мистецтво та слово мають силу підтримувати тих, хто боронить Україну.

«Моя любове, ти як Бог»

Дмитро Павличко

Моя любове, ти як Бог, —
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім’я твоє.

Та я належу ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в молитві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.

Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!

Олена Рєпіна

ПОНЕДІЛКОВЕ:
Із циклу «На реальних подіях»

Так трапляється часто,
Розумієте, – каже вона, –
Це у мирнім житті
На нову відкладаєш машину,
А коли твоїм хлопцям
Просто в вічі сміється війна –
Дні неначе спресовано –
У години…
На позиціях час, взагалі,
Мов надщерблений дзбан,
Крізь бинти
просочився червоно
і цівкою плине…
І коли побратим
Балансує на вістрі від ран
Тобі треба одне лиш –
Машина…

– В когось є на прикметі? –
крізь утому спита командир.

– Приженуть хоч сьогодні,
не автівка тобі, а картина,
тільки де ж його, трясця, тих грошей?

– Оголошуйте збір! Я даю половину!

Час не грає на них,
Їм також не до гри на нулі,
Не до зайвих геройств
І не треба пустої балачки,
Аби лінію фронту
Тримати на рідній землі –
Полетіли на спільну мету
сокровенні заначки:

Ця була на дрова для матусі,
бо ж скоро зима,
Ця була на навчання для сина
і трохи на мрію,
Ця була на автівку дружині,
вона там сама
у далекім селі
із дитиною
і при надії…

Небуденні історії –
історичних часів вітражі –
На солдатських
замішані буднях –
Прості і шляхетні.
І якщо ти шукаєш опор
На крутім віражі –
Задонать ЗСУ –
Стань до світла причетним.

Шановні, дорогі друзі, чернівчани, українці! Прошу долучитися до збору. Кожна ваша гривня безцінна. Ось номер картки, куди можна переказати кошти: 4441 1111 2540 2648

…У цій зустрічі було багато: і пісня «Лента за лентою», яка звучить і як молитва, і як обітниця, і пісні Івана Дерди, і щемлива розповідь Павліни про життя на фронті, де кожен день — неначе нонсенс, бо життя й війна не повинні бути поруч. Але є… І між ними — взаємини. Простір, де «всі про кожного все знають». Де немає нічого дорожчого за підтримку. Де братерство справжнє — без прикрас і пафосу.

На завершення — низький уклін і щира подяка Павліні Николаєвич:
за мужність і гідність, за правду і силу, за захист і присутність.

Дякуємо кожному і кожній, хто в строю. Хто тримає небо. Хто повертає нам день.
Миру нам усім — і Ангела-Хранителя.
І — надійного тилу. Бо він теж — частина Перемоги.

Більше світлин з заходу за покликанням – Незламна. Вечір з Павліною Николаєвич «На реальних подіях»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вечір Незламності з Павліною Николаєвич: На реальних подіях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Афіша запрошення у краєзнавчий музей досить красномовна. Маю на увазі світлину на афіші.

«Працюючи в різних формах, включаючи живопис, фотографію, інсталяції, відео та перформанс, концептуальні роботи Полатайка поєднують політичні та культурні теми та часто спираються на його досвід як українського канадця. В одній з найяскравіших робіт Полатайка, «Колиска» 1995 року, художник піддавався впливу радіоактивності в забрудненому регіоні поблизу Чорнобиля, повернувся до Канади та протягом 14 місяців брав у себе кров, а потім створив інсталяцію в Художній галереї Менделя (Саскатун), яка включала нікельовану ванну з кров’ю» /інформація з Саскачеванської мережі колекціонування творів мистецтва/.

У дворику Чернівецького краєзнавчого музею зібралися представники мистецької спільноти, журналісти, студенти, мешканці міста — щоб слухати, бачити, згадувати, сперечатися і просто бути поруч. Це була частина перша зустрічі з Тарасом Полатайком — митцем, що несе в собі досвід глобального, але не зрікається локального. Він наголосив: завжди відчував себе чернівчанином, хоч і працював у різних країнах. Та все ж усе зафіксовано: запис події вже оприлюднений Краєзнавчим музеєм, і його можна переглянути.

Хто такий Тарас Полатайко?

Українсько-канадський художник. Тарас Полатайко народився 1966 року в місті Чернівці. «Потім вирішив стати художником і вступив спочатку у Косівське художнє училище, а потім — у московський Строгановський художній інститут». 1989 – емігрував з України до Канади. Навчався у Канаді. Магістр образотворчих мистецтв (живопис, перформанс, критична теорія), Університет Саскачевану, Саскатун, Саскачеван. У середині 1990-х здобув визнання як концептуальний художник у Північній Америці. У Канаді став відомим перформансами, інсталяціями та відеоартом. У 2014 році через події Революції Гідності повернувся в Україну, де активно включився в культурні процеси країни.

Полатайко є яскравим представником сучасного мистецтва, але його роботи завжди мають живу нервову енергію — болю, спротиву, надії.

Серед публічних виставок Полатайко в Канаді – Музей сучасного канадського мистецтва в Торонто, Музей сучасного мистецтва Монреаля, Художня галерея Вінніпега, Музей Лондона, Художня галерея Великої Вікторії, Художня галерея Маккензі, Художня галерея Данлопа та Художня галерея Менделя.

На міжнародному рівні роботи художника виставлялися в таких місцях, як Національний художній музей України (Київ), Український інститут Америки (Нью-Йорк), Künstlerhaus Schloß Balmoral (Франкфурт), Фонд Антоні Тапіеса (Барселона), Замок Уяздовський (Варшава), Artspace (Сідней), Національний музей сучасного мистецтва (Белград) та 25-та Бієнале в Сан-Паулу.

Тарас Полатайко: мистецькі акції та проєкти в Чернівцях /подій і акцій було набагато більше, але це те, що я знайшла в інтернеті і на деяких була сама/.

2015
Повернення з Канади після Майдану. У Чернівцях засновує Центр сучасного мистецтва «Bunker», платформу для сучасної культури Чернівців, де відбуваються виставки, концерти, лекції, кінопокази та дискусії що стосуються сучасної культури, а також соціально важливих акцій.
2016
15 серпня — закликає мешканців та ЗМІ допомогти відродити забутий парк GÖBELSHÖHE у Чернівцях.
Початок проєкту «Австро-Грецький стиль» на локації залізничного вокзалу.
8 вересня. Перформанс «Перестаньте вивозити ліс!» на вокзалі Чернівців із критикою вирубки Карпат.
2017
Українсько-польска виставка «Гібридна Виставка» у Bunker, Національному художньому музеї України та галереї Лабіринт.
11 серпня — у єзуїтському костелі презентує проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера як куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation.
2019
Організатор першого у Чернівцях Джазового фестивалю «MuzaHyst».
2020
29 серпня — мистецький перформанс «1923–2020» на Центральній площі, присвячений поверненню та пам’яті пам’ятника «П’єта». Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
Інтерактивна звукова інсталяція «Пам’яті полеглих» на руїнах пам’ятника «Чорний орел» . Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
2021
Організатор міжнародної мистецької резиденції «Frontera Frustrata». 
Акція «Паспортизація Австро-Греції» на Центральній площі.
7 травня — в Bunker (за запитом) відбувається акція «Паспортизація Австро-Греції».
18 січня — «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців.
Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції».
2022
Із початком повномасштабного вторгнення запускає онлайн-платформу Someone Prays for You — спершу фотопроєкт, потім платформа для міжнародних митців. Кошти від мистецтва спрямовуються на підтримку трьох підрозділів ЗСУ.

2023

«Народний арт-об’єкт» – інтерактивна інсталяція на Соборній площі перед пам’ятником радянській армії.

2024
19 грудня — офіційне відкриття виставки «Someone Prays for You» у Bunker. Представлені твори 20 українських і західних митців, кошти від продажу яких спрямовується на термінові потреби фронту. 

…Вперше побачила і почула Тараса Полатайка у листопаді 2014-го, коли у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка «Війна. 11 портретів»… Його слова про роботу над проєктом звучали про те, як мистецтво, що не прикрашає реальність, а говорить про неї прямо. Тепер, через майже 11 років, я знову слухаю Тараса Полатайка — але вже в іншому просторі, в іншому часі, коли війна дужче нависла над нашою державою.

Тарас Полатайко справедливо й проникливо пояснює, що дитинство в Чернівцях (місті з декількох культурних шарів, насиченому архітектурою сецесії) формувало його внутрішній культурний код — природно західний, а «рускій мір» був чужим і окупаційним… Дві точки — листопад 2014 і червень 2025 — обрамлюють величезний пласт мистецької і людської роботи. Пройдено довгий шлях, у якому художник залишався вірним собі: не мовчати. Він висловлює свою правду — можливо, незручну, провокативну, таку, з якою не всі погодяться. Але саме це і є сутність справжнього мистецтва: бути простором для діалогу, сумнівів, заперечень. Адже правда — не те, що подобається всім, а те, що змушує думати. Його перформанси, живопис і тексти — це завжди сміливе висловлення позиції, небажання бути «декорацією» режимів чи політики.

Одним із ранніх і показових прикладів політичного перформансу Тараса Полатайка стала його робота 1992 року «Художник як політик: у тіні пам’ятника». Про це автор розповідав у дворику музею, але роздивитися слайди презентації на екрані у ще світлу годину доби було майже нереально. Але знайти інформацію про цей перформанс у просторах інтернету є можливим. У цій роботі митець поставив під сумнів рішення увічнити постать генерал-губернатора Рея Гнатишина як символу всіх українців Канади до 100-річчя української імміграції. Стоячи нерухомо біля пам’ятника, повністю вкритий бронзовою фарбою, Полатайко сам став «живим пам’ятником» тим, хто залишився невидимим для історії.

У 1995 році  Полатайко представив серію Glare, створену за мотивами репродукцій картин Казимира Малевича. Він навмисно включав у живопис «засвітки» — відблиски, що символізували інформаційні спотворення. Серія Glare – це діалог між ілюзіонізмом та абстракціонізмом, фотографією та живописом як жанрами мистецтва.

Продовженням цієї теми стала виставка «Скотома» (1998), де художник через автопортрети досліджував явище «сліпої плями» — метафору чогось, що є настільки очевидним, що стає непомітним, невидимим, зникає з поля зору.

Отож. 6 червня у дворику Чернівецького краєзнавчого музею відбулася перша частина презентації творчості художника та перформансиста Тараса Полатайка.

Це була подія, в якій поєдналися спогади, діалог, мистецтво і присутність. Чернівці слухали — хтось уперше, хтось давно знайомий із його виставками, перформансами, кураторською роботою. Митець говорив щиро й просто. Про війну, про відповідальність, про шлях у мистецтві — від навчання в художній школі до сьогоднішніх нових форм висловлення. Про Чернівці, які завжди були частиною його внутрішнього дому, і про те, чому важливо бути тут зараз.

Попереду — друга частина, вже цієї п’ятниці. Це ще одна можливість побачити, почути, осмислити. І, можливо, не лише мистецтво, а й себе.

Окрема вдячність Тарасу Полатайку — не лише за його творчість, а й за волонтерську діяльність. Упродовж цих років війни він активно підтримує українських військових, організовуючи допомогу і з-за кордону, шукаючи обладнання, амуніцію… 

Наступна презентація і зустріч із Тарасом Полатайком відбудеться 13.06.2025 о 20:00 у контексті міжнародного дня «Ніч в Музеї». Вхід вільний.

Більше інформації про зустріч 6 червня за покликанням – Розповідь Тараса Полатайка про творчість у дворику Чернівецького краєзнавчого музею… 

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Моя культура там, де сецесія…», – Тарас Полатайко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Батьківщина» подала на розгляд Верховної Ради законопроєкт, який направляє 84 мільярди гривень, знайдені в «Енергоатому» та «Нафтогазу», на збільшення фінансування виробників вітчизняного озброєння.

Про це повідомила лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

За її словами, Україна почуватиметься значно впевненіше, якщо виведе на максимальну потужність власний ВПК, а для цього необхідно гідно профінансувати галузь. Кошти на це вже знайдені – йдеться про скандальні 84 мільярда гривень, які команда «Батьківщини» виявила в «Енергоатому» та «Нафтогазу» завдяки ефективній роботі парламентської ТСК.

Гроші необхідно негайно повернути в бюджет і передати вітчизняним виробникам зброї. А також, якщо можливо, негайно закупити протиповітряні системи оборони. Сьогодні ми, команда «Батьківщини», внесли відповідний проєкт змін до бюджету. І наполягаємо, щоб його розглянули та ухвалили невідкладно, – наголосила Юлія Тимошенко.

Лідерку «Батьківщини» обурює, що в той час, коли українці на 4 році війни не припиняють донатити для допомоги ЗСУ, державні монополії фактично вкрали в людей і держави 84 мільярди гривень.

«Де іноземні наглядові ради? Навіщо їх призначали, якщо вони цього всього не бачать? Правоохоронні органи мають притягнути винних до відповідальності, а наша команда зосередиться зараз на тому, щоб ці знайдені кошти знову «не загубилися» у кишенях корупціонерів, які під час війни не соромляться грабувати Україну», – пообіцяла Юлія Тимошенко.

Нагадаємо, створена з ініціативи фракції «Батьківщини» та очолювана Олексієм Кучеренком Тимчасова слідча комісія Верховної Ради встановила, що «Нафтогаз» та «Енергоатом» свідомо та незаконно нараховували населенню та бізнесу критично завищені тарифи, завдяки чому їм вдалося заробити «зайвих» 84 мільярди гривень.

Запис Скандальні мільярди – на вітчизняне озброєння спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Це вибрані твори з однойменного благодійного проєкту, який із 2022 року на постійній основі підтримує діяльність 3 підрозділів ЗСУ.

У лютому 2022 брати художниці Віолетти Олійник поїхали захищати Київ на власних авто, не маючи військової амуніції. З цього моменту ми зосередилися на волонтерстві: почався пошук берців, броніків, термобілизни, тактичних окулярів, рукавиць тощо. Обмеженість фінансів спонукала створити тираж фотографій з творами буковинських художниць та художників, які погодилися на співпрацю.

… Так виникла міжнародна онлайн платформа Someone Prays for You. Коли канадська художниця Дженет Кардифф запропонувала серію своїх робіт, формат фандрейзингу розширився — було залучено всіх бажаючих митців. Наразі в проєкті беруть участь 20 художниць та художників з України, Канади, Англії та Австрії. Всі кошти від продажу творів використовуються на нагальні потреби підрозділів братів та батька Віолетти», – текст на сторінці ФБ Тараса Полатайка, куратора проєкту.

На виставці представлені твори Тараса Полатайка, Станіслава Туріни, Віолетти Олійник, Івана Салевича, Сергія Колісника, Богдана Макаренка. Також в межах проєкту згодом буде проведений розіграш робіт Станіслава Туріни та Віолетти Олійник — кошти з яких спрямуємо на актуальні потреби військових.

«Коли твої брати на війні, то і ти на війні. Коли вони не можуть спати вночі через постійні обстріли, ти також не можеш спати й перевіряєш, коли вони востаннє з тобою спілкувалися. А якщо час, коли «користувач був онлайн», збігається з часом чергового прильоту, стає страшно, як у старій казці про диких лебедів: «хоч одне слово скажеш — вони помруть». Одначе ми можемо і мусимо говорити. Спілкуватися з постачальниками зброї, працівниками магазину безпілотників чи такмеду, поширювати інформацію та шукати речі, які їм потрібні...», – Віолетта Олійник.

Протягом триденного перформансу, який відбувся відбувся 22-24 вересня 2023-го у люблінській галереї «Labirynt», мисткиня власноруч виготовила сорочку із попередньо зірваної кропиви. Ця акція нагадує про жахіття воєнної дійсності в Україні та є символом солідарності з усіма, хто пережив розлуку з рідними та близькими.

Зробіть пожертву

Допоможіть підтримати захисників громадян в Україні. Зібрані кошти підуть на медичне приладдя, бронежилети, оптику нічного бачення, дрони-розвідники та інше важливе обладнання у боротьбі України за свободу.

Експозиція буде відкрита до 18 січня. Години роботи оголошуватимуться за день — в залежності від графіка відключень світла.

Слава Збройним силам України! Дякуємо за кожен день, який виборють ЗСУ ціною життя! Ця виставка, цей проєкт – приклад того, що не час розслаблятися, а потрібно невпинно працювати, щоб наближати Перемогу!

Більше фото і інформації з відкриття виставки за посиланням – «Хтось молиться за вас…»

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Доброчинна виставка «Someone Prays for You» у мистецькому центрі «Bunker» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 вересня 2024-го марафон «Кроки незламних» прибув у Чернівці.

За 10 днів  планують зібрати 500 тисяч гривень на автівку, прилад нічного бачення та ФПВ-дрони для наших захисників.

Збір на авто, прилад нічного бачення та дрони FPV для ЗСУ:

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/UKZaf85KX

Номер картки банки:
5375 4112 1311 8248

Велике прохання до всіх, робити свої вклади у цей марафон «Кроки незламних», адже це теж наближує перемогу над ворогом. Тому, якби не було важко, ми всі маємо гуртуватися і не забувати, що ми тил і ми підтримка наших військових.

Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!

Більше фото за посиланням  – Благодійний марафон «Кроки незламних»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійний марафон «Кроки незламних» від ветеранів війни Івана Торака і Валерія Монарха прибув у Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юлія Тимошенко вимагає негайно ухвалити законопроєкт 11379, яким вносяться зміни до Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» щодо розширення кола військовозобов’язаних до 25-річного віку для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Лідерка «Батьківщини» обурена тим, що  попри чіткі вікові параметри мобілізації, юнаків віком від 18 до 25 років незаконно «тягають» по ТЦК та чинять перепони перед вступом до магістратури.

Перед голосуванням постанови щодо продовження мобілізації через воєнний стан, Юлія Тимошенко нагадала, що головним питанням має бути те, чи є мобілізаційні процеси справедливими та законними.

Лідерка «Батьківщини» вкотре назвала  стратегічною помилкою парламенту та президента ухвалення репресивного, а не мотиваційного закону про мобілізацію.

Сьогодні дванадцятий раз голосуємо постанову про продовження мобілізації. Дванадцять разів партія «Батьківщина» за це голосувала, але саме головне питання, яке стоїть перед нами,  – це яка мобілізація проводиться в Україні, як вона проходить, наскільки справедливо, наскільки законно і наскільки до української нації, до її самого існування правильно. І тут я хотіла б вам сказати, що, на жаль, закон про мобілізацію, який був ухваленій на репресивній, а не мотиваційній основі – це є велика стратегічна помилка нашого парламенту і президента, – зазначила Юлія Тимошенко.

Вона пояснила, що  через певні параметри цього репресивного  закону порушуються права юнаків від 18 до 25 років, які через колізії в законі та  після першої ВЛК, втрачають статус призовника, стають військовозобов’язаними, а в деяких випадках мобілізовуються, попри не мобілізаційний вік.

«В законі ми чітко визначили певні параметри, які мусять бути виконані. Є певні категорії людей, які не мобілізуються по закону, і цього треба дотримуватися.  Але саме головне, на чому би я хотіла сьогодні наголосити, – це наша молодь, наші діти від 18 до 25 років. Хто дав право? Коли парламент визначився чітко в законі, що мобілізація лише з 25 років, хто дав право забирати дітей з 18 до 25? Знайшли колізію в законі, знайшли якусь підставу і сьогодні дітей тягають практично протизаконно і проти рішення парламенту,  в тому числі не допускаючи їх до магістратури», – обурено наголосила  Юлія Тимошенко і закликала негайно ухвалити  відповідний законопроєкт, припинивши порушувати права юнаків цієї категорії.

Окрім цього, за пропозицією депутата від «Батьківщини» Сергія Власенка,  парламент  339 голосами доручив Комітету з питань національної безпеки невідкладно розглянути  законопроєкт 11379 на засіданні комітету, щоб негайно розглянути його на засіданні парламенту та прибрати дискримінаційні норми, які стосуються незаконної мобілізації юнаків до 25 років.

ba.org.ua

Запис Колізія в законі про мобілізацію потребує усунення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вербна неділя, Вербниця – шоста неділя Великого Посту, яка припадає за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, Страсний Тиждень, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських територіях, де пальми не ростуть, а навесні розпускається і зацвітає верба, пальмові гілки люди замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти, відповідно змінилася назва свята.

У Вербну неділю християнами відзначається вхід Ісуса Христа у Єрусалим. За описами у Євангеліях, народ зустрічає його як царя і кидає йому під ноги пальмові листки. У середземноморському регіоні пальми вважали знаком життя і перемоги.

Не я б’ю – верба б’є,
За тидень – Великдень,
Недалечко червоне яєчко!

Останній перед Великоднем тиждень, який має кілька народних назв: Чистий, Жилавий, Білий, Цвітний тиждень. Шутковим чи Квітним тижнем його називали в Галичині.

Боже великий, єдиний!
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі Свої ласки, щедроти
Ти на люд наш зверни!

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світа,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис З Вербною неділею! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Команда «Батьківщини» послідовно боролася проти репресивного законопроєкту про мобілізацію, тому не підтримала його ухвалення в цілому. Також фракція одностайно виступила проти скасування норми про  демобілізацію після 36 місяців.

Команда «Батьківщини» подала понад 300 правок до законопроєкту про мобілізацію, які суттєво змінювали його концепцію: перетворювали примусову і принизливу мобілізацію на мотиваційну й справедливу, а сам закон робили дієвим. Депутати не врахували жодної, тому «батьківщинівці» не голосували за принизливий законопроєкт.

Правки від депутатів фракції «Батьківщина» містили такі пропозиції:

демобілізувати всіх, хто відслужив 36 місяців;

встановити чіткі правила ротацій та відпусток;

платити кожному, хто підпише контракт із Міноборони, разово 10 000 доларів;

збільшити вдвічі – до 200 000 гривень – місячну платню кожному, хто провів на передовій понад 18 місяців;

навчати новобранців щонайменше 6 місяців  перед відправленням на фронт;

відправляти до війська досвідчених силовиків, а не 20-річних студентів;

зняти бронь з чиновників та депутатів, правоохоронців і суддів;

лікувати поранених за держаний кошт в медзакладах будь-якого рівня і права власності;

годувати військових, які перебувають на лікуванні, за стандартами країн НАТО;

вчити дітей загиблих героїв у ВИШах безкоштовно.

Ми не могли і не мали права голосувати за такий законопроєкт. Нам потрібне якісне і сильне військо, здатне захистити Україну. Цей законопроєкт такого війська не створює. І цей закон навряд чи наблизить перемогу України, – вважає Юлія Тимошенко.

ba.org.ua

Запис “Закон, який навряд чи наблизить перемогу України” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Такі акції, на думку учасників – це єдина можливість «докричатися до світу» про українців у полоні.

Учасники акції вишикувалися вздовж дороги, автомобілі, автобуси, що проїздили повз, сигналили їм. Активісти закликали виходити людей і підтримувати родини полонених та полонених.

Акції «Не мовчи, полон вбиває» на підтримку Маріупольського гарнізону та захисників, які зникли безвісти, або перебувають у російському полоні, проходять у  багатьох містах України  щотижня.

Вл. інфор.

Запис «Згадуй про них не тільки в день обміну!» – автопробіг у Чернівцях на підтримку полонених захисників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

.

Дякуємо Крістіану Геррманну за унікальні світлини.  Зниклі сліди, єврейські сліди, зникаючі сліди. Зміни за минуле десятиліття, зміни, які відбуваються зараз на території України. Війна від 2022 року… 

Дякуємо організаторам фотовиставки.  «Нехай 2024 буде кращим за 2023!», – слова з блогу Крістіана Геррманна. Миру нам і перемоги!

Запис «Пограниччя. Єврейські сліди на сході Європи». Світлини Крістіана Геррманна у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники акції вишикувалися вздовж дороги, автомобілі, автобуси, що проїздили повз сигналили їм. Активісти закликали виходити людей і підтримувати родини полонених та полонених.

“Витягти їх зі страшної неволі — обовʼязок кожного українця. Памʼятаємо про наших полонених побратимів та про їхній чин. І робимо все, аби вони повернулися додому“.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Поверніть з полону гарнізон Маріуполя!»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис «Не мовчи! Полон вбиває…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таку пропозицію озвучила Юлія Тимошенко. Стало відомо, що партія «Батьківщина» не голосуватиме за закон про мобілізацію у тому вигляді, який є зараз.

“Для нас є неприйнятними його репресивні положення, зокрема, про скасування броні для інвалідів третьої групи, педагогів і студентів”, –  заявила Голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко у своєму відеозверненні, опублікованому на сторінці у Фейсбук.

Також вона назвала документ неефективним і неконституційним: «Не такого закону ми чекали. Перший закон, який ми чекали в Верховній Раді, це закон про всебічний розвиток технічно-наукових новацій для розробки і виробництва зброї».

Вона заявила, що Україна має виборювати перемогу новітньою зброєю, а не життям людей.

Відправляючи на фронт молодих людей, ми не можемо перевершити рф в кількості військових. Ми маємо своїми власними силами переоснастити нашу армію, дати їй високотехнологічну й ефективну зброю, – переконана Юлія Тимошенко.

Коментуючи поданий урядом законопроєкт про мобілізацію, лідерка «Батьківщини» наголосила, що треба визначити точну кількість громадян, яка має бути мобілізована – цього в законі наразі немає.

«До яких меж буде ця мобілізація? Так, території важливі, цілісність понад усе, але безцінно для нас – збереження української нації», – наполягає Юлія Тимошенко.

На її переконання, зменшення віку призову з 27 до 25 років – це шлях у нікуди, тому треба дозволити мобілізовувати професійних  військових віком від 60 до 65 років, якщо вони добровільно готові піти на фронт. Також Юлія Тимошенко пропонує 50% всіх силовиків, які працюють в поліції, прокуратурі тощо, призивати до захисту країни.

Вона також зауважила, що її команда не підтримає законопроєкт, якщо буде скасована бронь на людей з інвалідністю 3 групи, педагогів, науковців, студентів і якщо буде обов’язковий призов жінок, тому що «жінки мають іти на фронт винятково добровільно».

«Мобілізація під час війни – неминуча, однак має проводитись справедливо. Ми мусимо діяти чітко раціонально, стратегічно і переможно, а не йти в глухий кут», – резюмувала Юлія Тимошенко.

ba.org.ua

Запис Мобілізація неминуча. Але вона має бути справедлива спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На жаль, його життя обірвалося під час мінометного обстрілу на полі бою неподалік Бахмута. Без батька залишилося двоє маленьких дітей. Більше про унікальну історію сім’ї Олександра та Андріани читайте у матеріалі. 

***

“Війна – це дуже болюча тема для обговорення, як і для більшості українців. Я втратила коханого чоловіка. Залишилася з двома дітьми без нього. В день загибелі чоловіка дізналася, що вдруге вагітна. Чоловік загинув 18 листопада 2022 року, а день перед тим ми з ним ще спілкувалися. Він був на “нульових” позиціях. Наступного дня я йому писала і дзвонила, але він на зв’язок більше не виходив. 19 числа з військкомату мені повідомили про загибель чоловіка. Він так і не дізнався, що в нас буде друга дитина”, – з болем розповідає Андріана, дружина Героя. 

Сім’я родом з Чернівецької області. Олександр та Андріана жили звичайним життям, виховували сина, працювали, відпочивали та раділи життю. Поки в нашу країну не прийшла люта війна. 

***

Перед одруженням Олександр жив в Іспанії, на острові Ібіца. Він мав багато друзів з-за кордону та вільно володів трьома мовами (іспанською, англійською та французькою).

На момент повномасштабного вторгнення перебував в Україні і одразу сказав, що рано чи пізно піде на фрон захищати Україну. Так і сталося. 

“Під час його служби ми часто спілкувалися по телефону – зазвичай, обговорювали різні побутові теми: сім’ю, наше майбутнє, дітей тощо. Олександр постійно казав, що спочатку ми маємо цю московську нечисть вигнати з нашої землі, а далі буде все добре. Відбудуємо країну та повернемося до звичного мирного життя”, – ділиться спогадами Андріана. 

Після навчання за кордоном він ще отримав три дні відпустки, які провів вдома, а тоді йому повідомили, що він поїде на Бахмутський напрямок. “Ми склали йому рюкзак, речі першої необхідності, медикаменти – і він поїхав”, – зі сльозами пригадує дружина Олександра.

Буквально через тиждень після цього сім’я отримала жахливу звістку: Олександр загинув.

***

Переживати втрату близької людини для родини було вкрай важко. Дружина каже, що біль досі не вщухає: хочеться обійняти чоловіка, разом виховувати дітей та жити щасливим сімейним життям.  Але не судилося. Тепер сім’ї доводиться звикати до зовсім іншого. 

Єдина втіха у цей складний для родини час – народження ще одного синочка. На жаль, Олександр так і не дочекався його появи на світ, але дружина впевнена, що з небес він спостерігає за ними і все бачить. Андріана вирішила назвати молодшого сина Олександром, на честь батька. Незважаючи на те, що він ще зовсім маленький, вже видно, що хлопчик – маленька татова копія. 

***

На річницю загибелі чоловіка Андріана написала йому лист-спогад. Ось уривок з нього:

“Ти завжди був твердим у своїх переконаннях і непохитним у власному виборі! 

Напередодні того страшного дня, коли тебе не стало, я  дізналася, що при надії – в нас народиться ще одна дитинка. Двоякі відчуття переповнювали мою душу: невимовна радість про нову звістку (зародження нового життя, твого продовження) і велика тривога, бо вже близько доби ти не виходив на звʼязок. 

Те чекання вибивало землю з-під моїх ніг. Я хотіла поділитися величезною радістю з тобою, моє Кохання, але твій телефон постійно мовчав. 

Я досі не вірю, що тебе вже немає і ніколи не буде поруч. Вила від болю і не хотіла усвідомлювати те, що ти так і не дізнаєшся про прекрасну звістку – народження нашого ще одного сина, твоєї копії із синіми глибокими очима. 

Ти так мріяв про велику і щасливу сімʼю, ще одне дитятко, так щиро просив про маленьку біленьку синьооку дівчинку, та не судилося…

В той день, коли твоя душа летіла до Раю, а тіло «на щиті» повернулося додому, в шибку бився Метелик, немов приходив попрощатися востаннє. Звідки йому взятися в таку холодінь, в середині дощового листопада…? 

Напевне, Твоя світла і чиста душа приходила обійняти нас. Кружляючи довкола будинку, бʼючись крилами у вікно, ти повернувся додому, проте у зовсім іншому тілі. Вірю і знаю, що не зміг би вчинити по-іншому. Ти ж обіцяв…”

***

Старшому синові Давидові зараз 4,5 роки. Він ходить в садочок, дуже допитливий, активний та комунікабельний хлопчик. Перших 3 місяці постійно просив телефонувати до тата. Зважаючи на свій вік, він ще не розуміє всього, що сталося, але мама пояснює йому, що його татусь зараз на небі, він став Ангелом і оберігає нас звідти. Для Давида це звучало дуже казково і хлопчик все одно не сприймав цих слів. Але згодом він з мамою пішов на цвинтар і тепер поступово починає розуміти, що тато більше ніколи не повернеться додому. 

***

Зараз сім’я долучилася до БФ “Діти Героїв”. Андріана каже, що фонд насправді дуже допомагає дітям, дбає про них та докладає максимум зусиль, щоб допомогти їм почуватися краще у цьому світі. 

“Найбільше засмучує те, що таких сімей, як наша, дуже багато, і їх кількість збільшується з кожним днем. Ми залишилися без чоловічого плеча. Нам часто не вистачає психологічної підтримки. Дуже важливо почути хоча би добре слово. Воно часто служить більше, ніж щось матеріальне. А у фонді ми отримуємо і те, й інше”, – каже дружина Героя.

Попри біль втрати, Андріана знаходить сили жити далі, виховувати своїх дітей та звикати до нового життя. Каже: якщо ми живі, то в кожного з нас є певне призначення тут на Землі. Не варто журитися, а передусім слід шукати якнайбільше можливостей, щоб прожити це життя гідно.

“Я пообіцяла своєму чоловікові, що зможу виховати прекрасних дітей. І зараз я на цьому шляху. Вони будуть гордитися своїм татом. Головне – перемога, а далі ми все відбудуємо. Нас не зламати!”, – ділиться жінка. 

Матеріал наданий фондом Діти Героїв, який надає всебічну допомогу дітям, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. На сьогодні під опікою фонду перебуває понад 6600 дітей. Історії цих дітей поширюються, щоб якомога більше людей дізналися про них і могли підтримати. 

Запис “В день загибелі чоловіка я дізналася, що вдруге вагітна” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А потім розпочалася війна, і тато Кирила пішов захищати Україну від російського ворога. Вже у 2022 році хлопчик зустрічав своє 4-річчя лише з мамою.
Бо тато мужньо та віддано захищав рідне місто на території Азовсталі. Але під час авіаудару ворога боєць загинув…

Попри те, що Кирило ще досить маленький, він запам’ятав свого тата доброзичливим, завжди усміхненим та лагідним.

Зараз хлопчик і його мама живуть у Вінниці, але з нетерпінням чекають, коли зможуть повернутися до рідного українського Маріуполя. Адже там залишилася частинка їхньої душі, без якої сумно, боляче і важко.

Матеріал наданий фондом Діти Героїв, який надає всебічну допомогу дітям, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. На сьогодні під опікою фонду перебуває понад 6600 дітей. Історії цих дітей поширюються, щоб якомога більше людей дізналися про них і могли підтримати. 

Запис Діти Героїв. Кирило з Маріуполя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чим вимірює мер успішність свого міста сьогодні, які проєкти поставлені на паузу, а які – в пріоритеті, чи вдалося виховати хмельницьких чиновників і що тут роблять, щоби школярі мали змогу вчитися під час повітряних тривог – пряма мова Хмельницького міського голови Олександра Симчишина.

Не «сортувальні лінії», а сміттєпереробний комплекс

«Ми планку тільки піднімали вгору і вгору, у нас було дуже багато крутих амбіційних проєктів – хоча чому «було», вони і є, лише трошечки на паузі. Ми по суті були вже на фініші, завершували будівництво дуже крутого спортивного об’єкту, найбільшого за роки незалежності в області, ну і одного з найбільших в Україні. Звісно, є в нього конкурент – Донбас-Арена, але там приватна інвестиція, а тут міське будівництво. Це великий палац спорту на понад 3 тисячі посадкових місць… Ну і багато інших об’єктів. Маємо класний проєкт по сміттєпереробці. Також у нас була задача – у 2022 фінішувати, але не вдалося. Тож маємо будівництво сміттєпереробного комплексу і приведення діючого сміттєзвалища до європейських стандартів. Нашому сміттєзвалищу вже 65 років, і ми не йшли шляхом сортувальних ліній, ми втілюємо комплексний якісний проєкт, отримали на нього грант Європейського Союзу 6,5 млн євро, і взяли під нього кредит 27,5 млн євро. На жаль, цей проєкт на паузі, його будемо реалізовувати вже після нашої перемоги.

Запустили індустріальний парк, в минулому році він у нас «висів», але цього року вирішили впроваджувати його, незважаючи на обставини. Робимо там дорогу, водопостачання, каналізацію, газопостачання, електрифікацію… Об’єкт, який забезпечить нам 5 тисяч робочих місць, інноваційний. Також планували в 2023р. запустити…

Багато є дрібних проєктів, з ними також чекаємо перемоги.

Упевнений, що після Перемоги будемо будувати нову Україну. Дуже мені не подобається термін «відбудова», який дуже часто вживають. Бо він у мене асоціюється з «відбудовою народного хазяйства» з 45-го по 50-ті роки минулого століття, тобто відбудовою радянського устрою. Я б хотів, щоб ми ніщо не «відбудовували», а щоб збудували нову країну, нову Україну в пам’ять про наших Героїв і заради наших нащадків. Такий шанс, який ми матимемо після Перемоги, буває раз на сотні років і ми його не можемо змарнувати.

Допомагати військовим місто почало ще від 2016 року

Від 24 лютого 2022-го життя громади змінилося повністю, ми всі пережили шок тієї ночі. Хоча я, чесно кажучи, як кандидат історичних наук, знав, що рано чи пізно цей момент настане. І війна ж насправді  почалася в 2014 році, але нас завжди дивували заяви типу «я устал от войни» чи «какая разніца». Ми трошки інших цінностей насправді. І від 2016 року, з часу нашої каденції, ми активно допомагали нашим військовим – тоді, коли багато хто ще казав «ви займаєтеся подвійним фінансуванням» і що військо фінансує держава. Ми від 2016 року також фінансували через програму шефської допомоги усі військові частини, які базуються на території Хмельницької громади. Тому що ми розуміли, що якщо не годуєш свою армію, то будеш годувати чужу. Це істина, без альтернативи.

Фото з фейсбук-сторінки Олександра Симчишина. Мер повідомив, що “вчергове передали антидронові комплекси для наших Воїнів. Цього разу 5 антидронових рушниць Kvertus KVS G6+ для нашої бригади територіальної оборони та батальйону територіальної оборони ЗСУ. Вартість пʼяти комплексів з додатковими батареями майже 2,5 млн грн. Дякую платникам податків!”

Але бачачи запевнення нашого керівництва про те, що все буде добре, ми десь також наївно в те вірили. Хоча і готувалися. Ми почали тестувати системи оповіщення ще з листопада. Хоча насправді тестування дуже відрізняється від реальності. Як можна протестувати? Біля кожного гучномовця поставили по працівнику, увімкнули сирену на дві хвилини – все ніби працює. А чи чує цю сирену людина, в якої металопластикові вікна зачинені і виходять на іншу сторону, при тому, що в кімнаті увімкнений телевізор – то перевірити було неможливо. Тому ця система, як і у всіх, була не такою, як би нам хотілося. Довелося робити мобільні додатки – це ноу-хау наших айтішників, доставляти сирени, міняти напрямок, придумувати інші способи оповіщення – через телеграм-канали, вайбер і т.ін. Фактично від грудня 2021-го відстежували й інспектували всі наші укриття. Але знову ж таки – певною мірою дехто формально до цього ставився. Тож за звітами всі сховища були готові приймати людей. Трохи «совок». І 24 лютого всі побачили, де і що не так і що треба було суттєво доопрацьовувати.

Розуміли, що ворог буде бити по критичній інфраструктурі. Тому пробували диверсифікувати ті системи енергопостачання, за які ми відповідаємо. Не відповідаємо за електрику і за газ (обленерго у нас державне, облгаз приватний), але ми відповідаємо за тепло, воду, вивіз сміття, і були впевнені, що тепло забезпечимо за будь-яких умов, і так і було – навіть тоді, коли до нас жорстко прилітало і ми залишалися без електроенергії. Працювали в автономному режимі, забезпечували себе генераторами, сформували запас пального.

24 лютого о 6 ранку прийшов на роботу, і до честі колективу, 98% також були на місці. Дуже мало людей передали заяву на відпустки на невизначений термін – виїхали за кордон. Розуміння «що робити» тоді не було, ситуація змінювалася дуже швидко. Будували блок-пости, фортифікації, працювали зі школами,

«Ми дуже мілітаризоване місто»

Ми дуже мілітаризоване місто насправді. Всі наші військові одразу були не «тут», а «там». А вже за тиждень – 10 днів ситуація прояснилася.

Патріотичне фоє Хмельницької міської ради

Ми зрозуміли, що потрібен буде надійний тил. Що ракети сюди прилітатимуть у будь-якому випадку, оскільки ми мілітаризоване місто – у нас є багато військових частин. Тому треба сформувати надійний тил, приймати у себе людей, які тікають від окупації російською нечистю. Весна в цьому плані для нас була дуже складною. Ми мали вже досвід прийняття людей – з Криму, з Донеччини 2014-2015 років, але то був зовсім інший досвід. Тоді це було 800-1000 людей, а в березні 2022-го були дні, коли до нас за добу приїжджало 6,5 тисяч людей. І дати їм раду було дуже складно. До того ж ми приймали «транзитних» людей – які через нас їхали далі на захід або за кордон. Зараз тут, за нашими оцінками, живе приблизно 18-20 тисяч українців з тих інших областей, які потерпають від воєнних дій. Багато було з Києва і Київської області, Харкова і області, зараз повернулися додому. Зараз переважно живуть ті, яким нікуди повертатися: це Маріуполь, Донеччина, окупована Херсонщина, окуповані землі Запоріжжя… Багато з них воюють, у нас майже два десятки загиблих похованих у Хмельницькому на Алеї Слави – донеччани, луганчани, херсонці, миколаївці, які привозили сюди родини, а самі йшли воювати.

У нас був хлопець 2004 року народження, який разом з батьком привезли маму в Хмельницький, а самі обидва пішли воювати за рідну Донеччину. Хлопець загинув, мав 19 років і 1 місяць… Тож це дурнувате російське ІПСО – що, мовляв, «переселенці не воюють». На це багато хто купився. А насправді – воюють! Як і всі.

Я багато їздив по регіонах, до наших військових, ми взяли, до речі, під патронат Ізюм, багато туди допомагаємо. Наші бригади ремонтників працювали в Чернігові, на Запоріжжі, будували фортифікації, зараз бригада працює на Херсонщині – відбудовує… Ми на власні очі бачили жахи русского міра.

«Нехай релоковані підприємства платять податки у свої міста – там ці кошти потрібніші»

У нас більше 20 релокованих підприємств, дуже активно процес релокації відбувався навесні 2022-го, потім він стих, дехто повернувся додому, і ми за них дуже раді. Я, до слова, тоді виступав з ініціативою на Кабміні, щоб релоковане підприємство, навіть якщо воно змінює юридичну адресу, продовжувало платити податки за місцем попередньої реєстрації. Тоді почалися дещо нехороші процеси, коли західні міста пробували конкурувати за те, щоб до них якомога більше підприємств переїжджали – робили все, аби лиш ті переїхали і платили на новому місці податки. Я казав, що це нечесно, бо позбавляє фінансового ресурсу ті міста, з яких до нас їдуть. Приїхали до нас за безпекою, забрали з собою працівників, дали місцевим людям робочі місця – наразі цього достатньо. А ПДФО, єдиний податок і все, що йде в місцевий бюджет, нехай платять за місцем попередньої реєстрації, щоб ті міста залишили за собою ресурс, тому що ступінь пошкоджень у них не менший, а набагато більший…

Тим не менш, ми усіляко сприяли їм, я мав кілька зустрічей з релокованим бізнесом. Ті проблеми, які ми могли вирішувати на місцевому рівні – вирішували. Коли до нас приїжджали, наприклад, машинобудівники – їм було важко знайти тут робочу силу, тому що ми кваліфіковану інженерію втратили ще в 90-х. Але ми запустили навчальні курси по перекваліфікації, щоб можна було змінити професію і знайти місце роботи.

Жодних проблем по ВПО не було – садочки, школи, лікарні, бізнес, працевлаштування – усе ми вирішували і вирішуємо.

Зараз серед найскладніших викликів – готовність до зими 2023-24. Але минулої зими отримали величезний досвід. Маємо забезпечити роботу всіх медичних закладів, роботу більше 20 точок (це садочки, школи), які можуть розміщати в себе людей на період довшого часу також за умови відсутності газу, води, електроенергії – на твердопаливних котельнях, на генераторах. Навіть якщо електроенергії в нас не буде місяць – тепло ми зможемо давати за умови, що буде газ. Якщо не буде газу – забезпечимо з мінімальним температурним режимом, аби системи не позамерзали.

Зима однозначно буде непростою. 1900 об’єктів усіх форм власності на території нашої громади пошкоджено. Дуже важкий теракт був 13 травня, більше тисячі вікон поміняли фактично за тиждень після цього прильоту по багатоквартирному і індивідуальному житловому фонду. Резервний фонд, який ми сформували в 22-му році, збільшивши його фактично десь удесятеро, ми роздали за два дні: шифер, металочерепицю, деревина, металопрофіль, скло і тд.

Навіть у мене в кабінеті тальк посипався. Вибух був дуже далеко, але хвиля була сильна. Дякувати Богу, не було жодного загиблого від цього прильоту, тільки поранені – більше 30. Єдина загибла цивільна – 31 грудня, за кілька годин до Нового року. Дівчина 22 роки, з нареченим, друзями в автомобілі їхали з закупленими до свята цитрусовими, овочами… Найстрашніший Новий рік, який тільки можна було уявити.

«Головний пріоритет для нас – це військо»

По першому півріччю маємо виконання бюджету на 4,7 млрд грн, ця сума буде скоригована до кінця року. Ми базовий бюджет ухвалювали 4 млрд. 25 лютого я зібрав усіх наших великих розпорядників коштів на нараду, ми запровадили режим жорсткої економії. Тому що прогнозували набагато гіршу ситуацію, ніж сталася, прогнозували падіння по всіх показниках. Але в минулому році ситуація була абсолютно задовільна, ми виконали бюджет 2022, причому якщо хтось вважає, що це тільки за рахунок військового ПДФО – то це не так. Ми виконали більшість статей надходжень – і земля, і оренда, і єдиний податок, і акцизи, тільки по деяких мали невеликі «просідання», але не критичні. За 2023 рік бюджет виконується, і за перше півріччя перевиконаний. Бачимо хорошу динаміку і по липню, тому сподіваємося, що в другому півріччі буде перевиконання. Бізнес податки платить, і це дуже добре.

Прапор у фоє Хмельницької міськради: перший синьо-жовтий, який був офіційно піднятий 9 березня 1991 року на місці встановлення пам’ятника Т.Г.Шевченкові

Головний пріоритет податків – це військо.  Я вже казав, що ми це робимо з 2016 року, саме тоді були ухвалені програми шефської допомоги військовим частинам, які базуються на території нашої громади, ми щороку їм виділяли кошти. Звичайно, тоді суми були зовсім інші, але й потреби були зовсім інші. У цьому році ми вже 405 млн віддали живими коштами, пільгою на землю, а також живими коштами на інші програми підтримки військовослужбовців: ми виплачуємо одноразову матеріальну допомогу пораненим, забезпечуємо безкоштовне харчування в дитячих садочках для всіх дітей УБД, оздоровлення, рекреація для цих дітей безкоштовні, вже 405 – вчора ще сім додали. Плюс 500 млн ми віддали на Міністерство оборони на військові облігації. Це дуже класний механізм, я радив би його використовувати всім громадам – всі громади мають тимчасово вільні кошти. Специфіка виконання робіт і придбань така, що ти все одно маєш тимчасово вільні кошти. Навіть купуючи генератор, ти оголошуєш тендер, оскарження, поставка… і тільки тоді віддаєш гроші. Маєш місяць-два. Коли виконуєш роботи – коректуєш, проходиш експертизу, тендер, аванс, роботи… Ми тимчасово вільними коштами оперуємо, називається це оперативне управління фінансами, з 2016 року ми кожен рік це робимо. 2018 року здійснили таких 386 операцій за рік. Зняли – поклали – забрали – додали… В четвер поклали 100 млн – у вівторок зняли 100 млн. А за п’ятницю-суботу-неділю-понеділок ти заробляєш непогані гроші. Ми заробляли за рік 25-30 млн додатково. Зараз купуючи військові облігації на 500 млн, ми їх дали Міністерству оборони. Воно ними розпоряджалося, а ми додатково до бюджету заробили 32 млн грн. Ці кошти ми спрямували на підтримку військових. Тобто по суті 405 плюс 500 на облігації, на друге півріччя плануємо ще додавати трохи ресурс, на вересень буде уточнятися, плануємо ще 102 млн грн додати нашим військовим. Даємо їм гроші – вони купують самі те, що вважають за потрібне.

Мета хайпу навколо закупівель для військових – відібрати «військовий ПДФО» від громад

Зараз спробуємо – вчора виділили 7 млн на дрони – купити самі. Але в тому є велика складність. Бо «ми» – це обов’язково тендер, а військові купують по спрощенці і швидше. Ну і «ми» – це однозначно кримінальне провадження. Зараз просто дурдом відбувається з силовиками. Вони рахують усе: кількість блоків, які ти виставив на блок-посту, кількість піску, який є в мішках на блок-посту, і якщо ми зараз будемо купувати дрони – вони знайдуть, що ти їх купив за 18500, а десь хтось їх виставив по 18200, і ти їх купуєш тисячу штук – то будеш мати по-любому зараз провадження, і то б нічого, бо провадження всі закриваються. А хайп у телеграм-каналах про те, що «собаки, вкрали на дронах!» – буде однозначно…  Тому ми досі й не купували нічого. Військові пишуть – ми їм даємо кошти, вони купують. Їм ніхто нічого не закине, і ми не маємо до купівлі стосунку. А зважаючи на те, що зараз у суспільстві цей хайп уже створили, вже й ми будемо змушені купувати, розуміючи, що потім до нас прийдуть «добрі люди в погонах» і скажуть, хто скільки «вкрав» на закупівлі.

Звичайно, що військовий ПДФО відіграє дуже важливу роль і дав нам величезний плюс. І оцей весь хайп проти місцевих громад на основі кількох прикладів має одну мету: забрати від нас цей військовий ПДФО. Щоб потім яйця по 17 грн купувати. Це чисто російське ІПСО, помножене нашими деякими діячами з метою «лайки» назбирати.

Тому не треба на це вестися, а варто зберегти за громадами їхній ресурс. Бо громади використовують його набагато раціональніше. А децентралізація – насправді одна з найуспішніших реформ, після неї громади набагато краще розвиваються, тому що контроль набагато кращий за місцевими бюджетами.

Ми от зараз жодного капітального ремонту дороги не зробили. У нас на дорогах перші ями з’явилися за 8 років. У нас такого ніколи не було! Зараз ми тільки аварійні ремонти робимо. Ми жодного дитячого майданчика не збудувати, жодного спортивного, ми завершуємо один стадіон – і вже навколо нього пішов хайп. А це стадіон дитячо-юнацької спортивної школи, розпочатий у 2021 році. На 2022 рік залишилися гори щебеню і арматури, яка стирчить. Там займається тисяча дітей, і покриття на стадіоні травмонебезпечне. Дітки в 10-12 років, займаючись півтори години на цьому стадіоні, через 3-4 роки всі матимуть проблеми з менісками. Як людина, яка футболом займалася, я знаю, що таке у футбольному взутті побігати на бетоні півтори години. В 15-16 років вони всі матимуть меніск, голіностоп, спину і т.ін. От це ми ремонтуємо, бо це для тисячі дітей! Але ж пишуть не про це, а про те, що «собаки, за 22 млн будують стадіон замість того, щоб дрони на них купити».

Інформаційна війна триває, і в ній багато що залежить від вас. Якщо ми програємо інформаційну війну – нам гаплик.

«До кінця року збудуємо укриття для кількох шкіл і садочків»

У нас є в місті заклади навчальні, які не мають укриттів. Є один садочок узагалі без укриття і є школа така ж. В минулому році вони були на «дистанційці». Першокласників забрали в інші навчальні заклади, і забезпечили їм можливість навчатися там – бо для першачків дистанційне навчання це пародія. Для них ми навіть під час ковідних карантинів боролися до кінця і намагалися працювати очно. Бо коли в класі по 36-40 дітей, вчителька в класі не може їм дати раду, вони ще шнурки не вміють зав’язувати, ручку в руки правильно взяти…

Для того, щоб у нас усі 100% закладів були забезпечені укриттями, там де їх немає чи там, де вони маленькі (наприклад, учнів у школі 1200, а укриття є лише на 200), вони вчаться у 2-3 зміни, або 2 тижні очно – два дистанційно, місяць на місяць…

Також почали проєктувати будівництво нових укриттів. Але це проблема, і велика. Спочатку вивчали досвід встановлення модульних укриттів. Бачимо, що цим шляхом уже пішли Харків, Дніпро, Житомир… Ми не хочемо цього робити. Тому що всі ці модульні укриття не відповідають державним будівельним нормам, і ми боїмося, що якщо поставимо таке модульне укриття, створимо ілюзію безпеки, туди підуть люди (наприклад, на зупинці) – а це укриття не рятує від прямого влучання, та і від непрямого також, то щоб ми не зробили в такий спосіб братську могилу. Можливо, краще буде, якщо людина просто піде, ніж буде сидіти в цій бетонній будці, яка не відповідає  безпечним умовам.

В одній школі з нуля і ще в трьох школах, де маленькі укриття, будуємо нові укриття, і ще в трьох садочках. Проблема виникла в тому, що немає сучасного ДБНу на укриття. ДБНи старі, і вони не враховують сучасних реалій сучасної війни. Вони не враховують можливі прильоти «Кинжалів», «Калібрів» і тд. Мінрегіон уже півтора року нам обіцяє новий ДБН, але його так і нема, тому нам важко.

У грудні ми виділили 100 млн, зараз додали ще 30 млн і проєктанти мучаться. Вже завершили проєктування нових укриттів, віддали на державну експертизу – експерти також мучаться. Бо всі розуміють, що ці об’єкти складні, дуже дорогі – по 30, 50 млн на 300-400 дітей, і у них треба враховувати абсолютно все: не тільки ступінь захисту, а вентиляцію, наявність душу, туалету, кількість входів-виходів, протипожежної системи тощо… Чекаємо до 15 серпня державної експертизи, кошти виділені, будемо восени будувати. Плануємо до кінця року в усіх цих садочках і школах збудувати нові укриття. Повністю нові. Дасть Бог – збудуємо, покажемо.

Також відвели дві земельні ділянки у дворах великої багатоповерхової житлової забудови, спробуємо побудувати укриття для людей, які там живуть. Тобто дбаємо не тільки про садочки і школи, а й загалом про цивільне населення.

В одне укриття буквально вчора передали майно. Це великий діючий спортивний майданчик, під ним немає ніяких мереж – ми хочемо там побудувати укриття для цивільного населення, і зверху майданчик відновити. Зробити такий багатофункціональний об’єкт.

Війна нова, і ні в кого не спитаєш «як?» Інструкцій немає, алгоритмів немає. Тому насправді дуже важко. Тому навіть проєктант, який проєктує це укриття, він сто разів думає, переживає, боїться – бо в це укриття, яке він спроєктує, піде 300 дітей. Чи 500 дітей.

«Війна – нова, і нікого не спитаєш про те, як правильно її вести»

У місті є загалом більше 700 простих укриттів. Маємо бомбосховища, протирадіаційні укриття, і маємо прості укриття – це звичайні підвали в багатоповерхових житлових будинках. Вони всі функціонуючі, нефункціонуючі ми позабирали з інтерактивних карт. В навчальних закладах відремонтували, збільшили, доробили, почистили, поремонтували, зробили туалети, в деяких – душові, подекуди навіть створили можливість продовження навчального процесу, тобто навіть якщо тривоги – діти спускаються туди і мають можливість далі навчатися. Це укриття хорошої якості. Під час навчального процесу тут можуть бути тільки учні і вихованці дитячих садочків – з огляду саме на їхню безпеку. В позанавчальний час туди може заходити і цивільне населення. Підвали в багатоповерхівках усі функціонуючі. В частині з них були зроблені ремонти, під час останньої сесії виділили ще 6 млн грн на їх поточне утримання (десь каналізація потекла, десь щось побили-розікрали, десь хтось замочка свого вчепив і вирішив, що можна картопельку зберігати…) Це постійна робота компаній-управителів, ОСББ з тим, щоби укриття були принадні і відкриті. З відкритістю проблема була і буде: вранці ходимо зриваємо замки – увечері вони знову висять. Питання власності. Мешканці кажуть: «ми власники квартир і співвласники підвалу, і це наш підвал, ми не хочемо, щоб там хтось спав, їв, пив, ламав. Ми чіпляємо замок, призначаємо старшого з ключем. Хмельницький має перевагу в тому, що від моменту пуску до моменту прильоту маємо час в запасі – тому після сигналу тривоги старший відкриє замок і всі встигнуть в укриття. Проблем  немає». Сусіди можуть їх «інспектувати», тоді виникають скандали. Важливо ще, щоб старший від ключа нікуди не поїхав разом з ключем… Буває. Всі живемо в цих умовах і шукаємо правильні шляхи, вивчаємо досвіди…Хоча насправді кількість людей, які ходять в укриття, насправді дуже мізерна.

Наприклад, маємо комунальний заклад – позаміський табір «Чайка». Минулоріч вони не проводили оздоровлення дітей, а цього року працюють, оздоровлюють більше 1000 дітей. Зробили класне укриття, з туалетом, з душами, ігровими кімнатами… З весни там дітки оздоровлюються. Перша зміна поїхала – через тиждень 12 дітей покинули табір. Мами забрали. Тому що під час нічних повітряних тривог вдома мами дітей не будять, а тут щоночі їх будять і ведуть в укриття. Діти в стресі, мами забирають.

«Створити місто для людей»

Чим ми відрізняємося від інших. Від 2016 року, від початку нашої першої каденції головне завдання, яке ми для себе ставили, це було створювати місто для людей. Не для туристів, щоб у тебе було дві класні центральні вулиці і всі казали на них «вау», а за 200 метрів вбік було невивезене сміття і щурі, які по ньому бігають (в нас є такі міста). А місто, комфортне для його мешканців – незалежно, чи живе людина десь у віддаленому мікрорайоні, чи в багатоповерхівці, чи в центрі – щоб вона користувалася звичними людськими благами. Щоб у неї стабільно було водопостачання (і в Хмельницькому так є – ми, до речі, беремо воду з артезіанської скважини на глибині 80 м , у нас дуже класна вода – можливо, навіть найкраща в Україні), стабільна робота каналізаційного господарства, теплопостачання (у нас наявна гаряча вода і влітку в тому числі), нормальна робота транспорту, дитячих садочків, шкіл, позашкілля, нормальна медицина. Об’єктивно ми цим і приваблювали і до нас приїжджали. Бо до нас могла приїхати молода сім’я, віддати дитину в хороший дитсадок чи школу, мати можливість віддати дитину на спортивну секцію чи гурток, отримати нормальну медичну послугу, вийти на зупинку і через 5 хвилин сісти в транспортний засіб (до речі, ми почали зараз замінювати малий габарит на великий, і хмельничани не дуже задоволені. Бо великий габарит їздить по графіку на відміну від малого. А хмельничани не хочуть по графіку – вони хочуть вийти і сісти зразу в перше, що їде, і приїхати туди, куди вони собі хочуть). Отакі наші переваги. Ну і ми місто зробили живим – це об’єктивно. «Розбудили» Хмельницький. Знаючи, що в нас немає привабливих туристичних об’єктів, середньовічних замків, фортець – ми маємо привабити іншим. Тому пішли шляхом «подієвого туризму». 52 вікенди є в році – і у нас на кожен вікенд була передбачена якась «двіжуха». Звичайно, що це було до 24.02.22… Але дасть Бог – ще буде.

Зміни – вони ж насправді не в прокладених 10-ти метрах асфальту чи труб. Це не зміни, це латання. А зміни – вони в голові. Тому моїм першим завданням, коли я став міським головою, було змінити свідомість хмельничан, спонукати їх полюбити своє місто. Згідно з опитуваннями 2019 року тільки 40% хмельничан відповідали, що пишаються своїм містом. У 2021 році, під час опитування, уже 85% містян казали, що пишаються Хмельницьким.  А в цьому році – уже 92%. А 85% заявили, що нікуди не хочуть звідси їхати. Це – показник. І за таких умов наше місто приречене на успіх.

А другим завданням було змінити чиновників. Більшість чиновників – це дуже розумні люди. Але у них засів постсовок і совок – це відсутність ініціативи, бажання просто прийти на роботу від 8 до 17.15 і використати свої знання і вміння для того, щоб не вирішити проблему. А треба було так їх спрямувати, щоб на поставлене завдання знаходилося 2-3 варіанти рішення. І багато в чому це вдалося. І ініціатива почала в людей проявлятися, і відповідальність почали брати на себе. І оце є насправді фактором змін, а не квадратні метри покладеної бруківки.

Маріанна АНТОНЮК, Чернівці-Хмельницький-Чернівці,

фото авторки

Запис «Після Перемоги збудуємо нову Україну. Не «відбудуємо», а збудуємо нову!» – мер Хмельницького спершу з'явиться на Медіа-Версії.