Бути чистим – це робота. Робити щось чистим – це так по-людськи. Природа дає нам пил, бруд, гній і сморід гнилі. Бути брудним і смердючим – це так природньо і… безпечно! Брудних і смердючих не ґвалтують. Трощать кістки, ріжуть, але не ґвалтують…

Коли понесеш своє брудне, вкрите нечистотами тіло на смерть, пам’ятай: ПІСЛЯ тебе обов’язково помиють. Бо робити чистим те, що закопуєш в бруд – це так по-людськи…

Страсна п’ятниця

Чому ти не можеш просто померти?
Це ж так просто! Вдииих-виидих  – повільно, діафрагмою… Сповільнюй почуття, сповільню відчуття, сповільнюй биття глупого серця, якому не всидіти на місці… Іди думками за небосхил – слідом за стомленим сонцем… І тоді відпочинуть вижарені світлом очі… Спалені спрагою губи вже не будуть волати самим своїм існуванням про недоотримане, недоусміхнене, недо..

Іди вже геть! Іде не «куди», а звідси!
Ну, чому ти не можеш просто померти? Без Смерті не буде Воскресіння.

Шаббат

Сьогодні зійде Вогонь… В точно зазначений час – з 13 до 15 години. Буде пряма трансляція! Я дивитимусь. А ти? Пряма трансляція сходження Благодаті – від Нього і прямо до нас.

Я так часто її дивилася – ті самі люди, роблять те саме з тим самим результатом. Я так часто її дивилася, що вже не впевнена, що все відбувається наживо… І навіщо? Достатньо напису в кутку екрану «Пряма трансляція» – і люди повірять! Це ж головне – щоб вірили!
Сьогодні мені покажуть, як зійде Вогонь.

Ірина ГАМБАРЯН, блогерка

Запис За три дні до… (Блог Ірини Гамбарян) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фізики впевнені, що душа не вмирає, вона залишається жити після смерті тіла, інформує 1NEWS.

Вчені з Університету Арізони заявили, що після смерті душа людини продовжує жити в квантовій реальності. Вони впевнені, що нещодавно відкритий мікроорган – мікротрубочки, які містять білок, структурний компонент клітин, утримують інформацію про квантовий стан організму на субатомному рівні, а після смерті вивільнюються.

Після загибелі органу, на думку доктора Хамероффа, квантова інформація рівномірно розсіюється у Всесвіті. Якщо ж пацієнта реанімували, вся інформація повертається на своє місце. Квантову інформацію, що зберігається в мікротрубочках, не можна повністю знищити.

Дослідники з Інституту фізики Макса Планка в Мюнхені погоджуються з цим і стверджують,  що фізичний всесвіт, у якому ми живемо – це тільки наше сприйняття. Щойно вмирає тіло, душа людини далі існує у квантовій реальності за межами матеріального світу.

Вчені вважають також, що існування душі нескінченне, відтак можна вважати, що людина не вмирає – вона перетворюється на квантове поле.

Відтак кожна людина, по суті, безсмертна.

Запис Наука і ми: Що таке безсмертя душі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тим часом багатьом так званим пересічним громадянам здається, що лікарі принаймні перебільшують, і що немає нічого страшного, якщо трошки випити: перед Новим роком, потім за Новий рік, або ж для підняття настрою, чи для зігріву, аби «продезінфікуватится», для апетиту… Де тут правда і де похибка? Ми запросили до розмови людину, яка не тільки сама веде здоровий спосіб життя, а й активно його пропагує – експерта «Версій» з соціальних і політичних питань Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА.

Алкоголь «б’є» не лише того, хто «вживає»

Почну з того, що усе пов’язане з алкоголем, не є ні суто медичною, ні чисто соціальною проблемою. Коли в родині хтось хворий на грип чи іншу інфекцію, є сподівання, що за певних вжитих заходів решті родини можна убезпечитися. З алкоголем картина інакша. Алкоголь «б’є» не лише того, хто «вживає», але й людей з його оточення. Чоловіки або жінки, схильні до алкоголізму, занедбують свої справи, нехтують родинними зв’язками, практично приносять у жертву сім’ю та дітей,аби задовольнити свою згубну потребу. Розширюючи поле огляду, не можна не сказати, що пристрасть до спиртного – причина багатьох злочинів. Відомо, що 50% усіх злочинів так чи інакше пов’язане з уживанням алкоголю. Алкоголізм – визнана причина виродження нації: причиною багатьох дитячих захворювань і випадків інвалідності дітей є алкоголь.

Ще позаминулого століття на так званому пироговському з’їзді лікарів була прийнята резолюція про шкідливість алкоголю. Варто навести деякі рядки з неї: «Немає жодного органу, який не піддавався б руйнівному впливу алкоголю; алкоголь не має жодної дії, якої не можна досягти іншим лікувальним засобом, кориснішим, безпечнішим й надійнішим; немає такого хворобливого стану, за якого існувала би потреба призначати алкоголь…».

Чи є в когось сумніви? Та скільки ми чуємо різних «але»: для настрою, від застуди.

Психічне й фізичне нездоров’я ходять у парі

В Україні дуже гостро стоїть проблема розладів, спричинених надмірним вживанням алкоголю. Найчастішою причиною смерті від алкоголю є суїцид. Страшні цифри, але Україна сьогодні входить до десятки країн із найвищими показниками суїцидів.

Зауважимо, що психічні розлади мають великий вплив і на фізичне здоров’я людей.

Важка депресія тягне за собою ішемічну хворобу серця, посттравматичний стресовий розлад підвищує рівень смертності від ішемічної хвороби, пухлин, умисних і випадкових травм.

Вживання алкоголю часто є безпосередньою причиною туберкульозу, респіраторних інфекцій, множинного раку, серцево-судинних захворювань і хвороб системи кровообігу, цирозу печінки, панкреатиту, епілепсії, цукрового діабету, травм і міжособистісного насильства.

Зауважу ще одну деталь: за широкої антиалкогольної пропаганди, щоправда, теоретичної,  немає практичних спроб українського уряду усунути хоча б деякі причини, через які українцям так хочеться «забутися»: ні галопуючу інфляцію, ні смішні «підвищення» зарплат і пенсій, які подаються як досягнення влади. Та й у супермаркетах алкоголь посідає найпочесніше місце. Більше того, його навіть виставляють у вітринах магазинів, які виходять на вулицю! Пройдіться тільки-но Чернівцями. Думаю, це неприпустимо і подібне треба просто заборонити. Скажімо, у більшості європейських країн алкоголь у магазинах доводиться… шукати , бо полиці з ним стоять у найвіддаленіших і найнепомітніших місцях.

І ще на один момент, який уже стосується виховання, хочу звернути увагу. Один всесвітньо відомий психолог зауважував, що батьки самі змалку виховують у дітях пияків. Адже доволі часто вони чують не тільки від татів, а й від мамів такі слова: «Тобі ще рано пити!». Розвиваючи цю думку далі, дитина усвідомлює, що ось коли вона виросте, тоді обов’язково буде пити. Вона отримує, так би мовити, установку на майбутнє.

Утім, маю й добру новину. Нещодавно познайомився з одним цікавим дослідженням. Так ось з’ясувалося, що за рівнем споживання алкоголю на душу населення (до уваги бралися люди, старші за 15 років) Україна далеко не на першому місці. Як на мене, це не той рейтинг, у якому варто битися за перші місця.

Найбільш п’яні країни Європи

За статистикою ВООЗ, найбільш «п’яною» нацією визнано естонців. У перерахунку на чистий спирт (така методика дозволяє врахувати різні «градуси» вживаних напоїв) на кожного мешканця Естонії в середньому припадає понад 14 л. При тому найбільше споживають естонці пива, а міцних напоїв на кшталт горілки – приблизно вполовину менше, і майже не п’ють вина. Не стану мучити читача цифрами, пропоную охочим подивитися інфографіку, зауважу лише, що на другому місці, із невеличким відривом іде Білорусь. Пива й горілки тут споживають майже порівну. Бронзу серед питущих націй можна дати литовцям, і теж більше за рахунок пива.  

Україна ж наша серед 41 країни посідає 29 місце: трохи більше 8 літрів спирту на одну питущу душу на рік, і найбільше – горілки та інших міцні напоїв.

Коли ж врахувати, що спиртне вживають все ж таки не всі українці, то середня цифра значно зросте для тих, хто «викликає вогонь на себе».

Попри все будемо-таки втішатися, що ми не найбільш питуща нація.

Запис Алкоголь – веселий і ласкавий убивця. Який діагноз не стояв би у свідоцтві про смерть, статистика невблаганна: один з двох українців помирає від спиртного спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спочатку була погоня, потім патрульні перегородили дорогу водієві мотоцикла, а коли він намагався об’їхати переслідувачів – дали своїм автомобілем задній хід і збили мотоцикліста насмерть.

Пасажир мотоцикла перебуває в реанімації.

Поліція наразі цю надзвичайну подію не коментувала.

Фото з соцмереж

Запис У Чернівцях трапилася аварія за трагічними наслідками за участі патрульної поліції спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ударом коси закінчилася багаторічна неприязнь двох сімей з села Поляна на Хотинщині, – розповів журналістам на щотижневому брифінгу в УМВС заступник начальника управління, начальник кримінальної поліції Олег ПОПОВ. 78-річна жінка (глухоніма, як з’ясувало слідство) спробувала зупинити сусіда, що косив траву неподалік її обійстя. Чи вже так розлютився сусід, чи не розрахував розмаху, бажаючи налякати, але перерізав старенькій важливу артерію на стегні, від чого потерпіла померла майже миттєво. Утім, на місці події присутня була ще й жінка власника коси, яка стверджує, що вбила сусідку саме вона. Подружжю 51-52 роки. Сусіди учасників трагедії свідчать, що сварки між двома сім’ями тягнулися роками. А підозрювану характеризують як дратівливу й агресивну особу. Слідству доведеться тепер розібратися і в тому, хто вбивця, і як кваліфікувати це вбивство – навмисне, чи з необережності. Показова репліка начальника кримінальної міліції: «Для Буковини суперечки через землю характерні». Тож, відпочивати Кобилянській не доводиться.

Помстився аж на 5 років тюрми   

На тій же Хотинщині, у Колінківцях, сталася вже не трагедія, а фарс. До райвідділу міліції надійшов сигнал, що у місцевому магазині закладено міну на півтора кілограма вибухівки. Оперативна група негайно виїхала в село, ретельно обшукала магазин і – як це останнім часом дуже часто трапляється– нічого не знайшла. Так само оперативно з’ясували, що «автор жарту» – 49-річний місцевий п’яниця. Рано-вранці завітавши уже нетверезим до магазину, попросив пляшку в борг. Продавчиня відмовила, а покупець образився й вирішив «замінувати» торгову точку. У правоохоронців принцип єдиний: виїжджають на кожний такий виклик. Вже потім згадали, що спершу того ранку надійшов сигнал, що в цьому магазині торгують самогоном. І хоча затриманий твердив, що пожартував, та завершитися цей жарт може покаранням до 5 років позбавлення волі.

Здав зброю – спи спокійно?

Останнім часом актуальне в Україні питання великої кількості зброї на руках у населення. І хоча випадків крадіжок зброї на Буковині не було, під час місячника з добровільної здачі зброї правоохоронці отримали від населення 152 одиниці зброї, з них 41 спецзасіб.

Під час зустрічі із журналістами заступник начальника УМВС області Олег Попов укотре запропонував журналістам і далі роз’яснювати населенню, що за добровільно здану зброю покарання не буде.

Але правоохоронці лише на добровільну здачу не покладаються. На території області проводяться оперативно-профілактичні заходи, спрямовані на вилучення зброї, яку громадяни незаконно зберігають.

Як відомо, попереджено кілька спроб торгівлі зброєю. Лише за останній місяць у рамках акції «Зброя, вибухівка» в громадян вилучено 12 револьверів і пістолетів, 23 одиниці холодної зброї, 6 обрізів рушниць, 1 гвинтівку, 324 набої різного калібру та майже кілограм пороху.

На брифінгу побувала Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Міліцейські історії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис Моя мама навіть кавун і диню їла завжди з хлібом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Чоловік загинув у трансформаторній будці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Все, за що би він не брався, вдавалося йому блискуче…»

–  Увечері Женька зателефонував дружині зі службової квартири у Києві: «Як готуються вдома до зустрічі героя?̓» – від передчуття зустрічі голос звучав радісно. Він загалом був вселою й сонячною людиною. А вночі в нього відірвався тромб,  і наш Женька просто… не прокинувся,  – розповідав В’ячеслав ЯВКІН, найближчий друг Євгена Вікторовича ПАНАСЕНКА .

Наш зірковий клас, випускники якого, переважно дівчата, стали кращими лікарями Чернівців. А хлопці роз’їхалися світами: Тарас Фініков працює у Варшаві, а був першим заступником міністра освіти України; Жорка Пісько очолив один із інтитутів Академії медичних наук України; Сашко Молдаван став головним мовником Росії, він директор Інституту мовознавства Академії наук Росії; про полковників трьох розвідок уже говорилдося… Женька Панасенко третій у нижньому ряді справа.

У неділю буде 40 днів, як ми без Женьки. Ще кілька днів – і його душа відлетить. І залишиться лиш пам’ять про нього в тих, кому він допомагав, кого любив, ким опікувався, з ким дружив або навіть просто з ким перетинався.

Пішов з життя дуже хороший, типовий чернівчанин: втрата міста непоправна. Бо Женька – не просто людина рідкісної  душі, це була ціла епоха, носієм якої він був. Дуже багато людей у день його похорону щиро плакали,  хоча він не був їм ріднею. Та й плакали не тільки у Чернівцях, а й у Штатах, Австралії,  Ізраїлі, Росії, Німеччині, Польщі…

…Женька ПАНАСЕНКО народився у 1950-му, в сім’ї режисера місцевого телебачення і вчительки. Дружимо ми з ним, чи то пак дружили, від першого класу. До 9-го навчався у середній школі №5 , а старші класи закінчував у СШ№4. Та це не стало на заваді дружбі.

А знаєте, чим ми всі тоді захоплювалися? Фізикою та математикою. Мабуть, час такий був… технічний. Та й учителів  мали геніальних. Чого тільки вартував чернівецький фізик Гребля! Його випускники навчалися у найкращих технічних вузах Союзу  – інституті ім. Баумана, МФТІ, на фізфаці та матфаці МГУ, у ленінградських і новосибірських вишах, як і учні математика Степана Трофименка!

Женька усіх возив на риболовлю, оплачував навчання дітей своїх друзів. Я, приміром, міг спокійно залишити на нього своїх манюнь  – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…   

Після школи Євген всупив на оптику, де навчався разом з відомим чернівецьким ученим Ушенком. Та хлопець рано одружився і, кинувши університет, поїхав на Певек, де начальником радіостанції приймав усі суда, які йшли Північним Морським шляхом.

У нього була дуже світла голова і надзвичайно вмілі руки. Таке зустрічається рідко. Тому й очолив свого часу на  «Електронмаші» бригаду наладників нестандартного обладнання: електронником був від Бога!  Його переманювали до Москви та Ленінграда, обіцяючи одразу ж дати квартиру. Та він, по–перше, дуже людбив Чернівці, а по-друге, був справжнім д’Артаньяном: друзі для нього – понад усе. Не міг він їх залишити. І це не порожні слова. Він нас настільки любив, що оплачував навчання дітей тих своїх друзів, кому це було не під силу. Уявляєте? А крім того, всіх возив на риболовлю. От я особисто міг спокійно залишити на нього своїх манюнь – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…  

Женька був центром, довкола якого все крутилося. Приміром, одного разу на його київській квартирі зустрілися наші однокласники – три полковники розвідки: … з Росії, … з Ізраїлю та … з України. Можете собі таке уявити? Й усі вони навчалися в одному класі! Ось такі наші Чернівці! І такими бувають зигзаги долі.

Женька завжди й в усьому був успішним. За що б не брався – все виходило якнайкраще і навіть у  найскрутніші часи. Цікаво, що в будь-який період життя Чернівців він знаходив своє місце під сонцем і там завжди було затишно й захисно його друзям. Більше того, діти його друзів ставали його друзями. І це коло постійно зростало…

Його не можна відділяти від Чернівців. Разом з ними він розвивався і змінювався.

Чернівці 60-их: Студенти й старшокласники того періоду були захоплені західним мистецтвом: бітли, зарубіжні фільми, книги… Молодь тоді не бухала. Ми більше переймалися тим, як дістати ту чи іншу платівку, запис закордонних ансамблів. Слідкували за виступами вокально-інструментального ансамбю «Карпати», Софії  Ротару. На танці бігали в ДКА (Будинок офіцерів) на «чердак», у тектсилку. Ми всі тоді вчилися танцювати, бо без цього ти ризикував залишитися без дівчини. У Женьки була безліч романів. Він був надзвичайно привабливим, відкритим і щирим. Розбирався в музиці, літературі і був «своїм» і серед «ліриків», і серед «фізиків». Адже тоді між ними точилася непримиренна боротьба за лідерство – хто, мовляв, важливіший…

Чернівці 70-их: Вони пройшли під знаком Івасюкової «Червоної рути» та ВІА  «Смерічка», яким керував Левко Дутківський. Володя Івасюк, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич за кілька років спромоглися перетворити російськомовні Чернівці на українське місто. Адже до того в Чернівцях навіть українці спілкувалися переважно російською. А коли по телебаченню на весь СРСР – від Карпат до Сахаліну – зазвучала «Червона рута», а відтак у Москві на телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» Яремчук і Зінкевич разом з ансамблем «Смерічка», виконавши пісню Дутковського «Горянка», посіли перше місце і стали лауреатами Всесоюзного конкурсу, українська естрада, яка стартувала саме з Буковини, заполонила весь Союз. Ми були дуже горді з того. А Женька згадував, що коли його, російськомовного хохла, називали в армії гуцулом, він не ображався, а навпаки радів з того.

До слова, жив Женька поруч з університетським Актовим залом (нині Академічний театр медуніверситету). І саме там відбувся пам’ятний для Чернівців виступ Володі Івасюка. Ажіотаж був шалений. Охочі потрапити на концерт заполонили всі прилеглі вулиці. Якби він потрапив до рук прихильників, вони, напевне, розірвали би його на шматки – аби мати щось на пам’ять про нього. Володя розгубився і не знав, що робити. Тоді Женька разом з його одноклсником Жорою Піськом забрав «зірку» і вивів через дах до своєї картири. Там ми з хлопцями відзначили виступ Івасюка улюбленим молодіжним напоєм – «шипучкою». На вигляд вона була подібною на шампанське, зате коштувала менше карбованця…

Чернівці 80-их: Цей період позначений масовим від’їздом євреїв; застоєм, що почав переходити у кризу; а ще – зародженням двох рухів – громадського та бізнесового.

У кінці десятиліття буковинців об’єднали два лиха – чорнобильська радіація та екологічна недуга (облисіння) дітей 1988 року. Останнє й стало поштовхом до зародження Зеленого руху, який пізніше переріс у Народний. Але саме тоді Марик Клейман клепав кришки для банок і закладав свій капітал. А Женька бригадирував серед таких же талановитих наладників нестандартного обладнання на «Електронмаші». Неймовірно розумна голова й «золоті» руки Панасенка могли продукувати все, що йому тільки заманеться. А заводи військового комплексу тоді  процвітали. І Чернівці разом з ними. Для прикладу, фізичний факультет університету мав на договорних темах з виробничниками 11 млн. карбованців на рік. Тоді як бюджет усього тодішнього ЧДУ становив 5 млн. крб. Розробки буковинської технічної інтелігенції прикрашали найповажніші павільйони ВДНГ, а за випускників-оптиків була мало не бійка: Мінськ, Москва, Київ, Красногорськ… – таким було розподілення.

Чернівці 90-их: Тоді змінилося все і кардинально – на 180 градусів. То був час, коли кожний рятував свої сім’ї. Скрізь – суцільна руйнація. Особливо перша половина 90-их. Учителі замість школи стали за прилавки або «бомбили» на дорогах, але ніхто нікого тоді не дурив. – Це я не про схеми, завдяки яким оббирали народ. – Усім точно було відомо, скільки баксів та пляшок горілки треба дати митнику. Тоді ж з’явилися перші «спортсмени». Одне слово, можна було опуститися до рівня звіра.  Але навіть у цей період дикого виживання Женька дбав не лише за себе. Якби ви тільки знали, скільки заробленого він роздав знайомим! Приміром, мій син, завдяки подарованим Женькою 900 маркам, купив машину і почав підробляти.      

А було й таке: братва наскочила на «Калинку». Спочатку їм протистояло четверо – Женька, ще один інженер, учитель і викладач уніерситету. Панасенко був сміливим та ще й переконливим. Він зумів кинути такий клич, що всі, хто був поруч, стали разом з ними і відбили бандитський наліт зайд. Відтоді підприємці Калинівського ринку нікому не сплачували дань і не розраховуавлися за «дах».

А потім він став… кур’єром. Транспортуав із Сибіру гроші за нафту. Не хотів влізати у цю справу, та змусили обставини. Рятував друзів. Без нього 2-3 десятки чернівецьких сімей залишилися б без квартир і без засобів до існування. Просто загинули б. Бо через безвихідь чимало його друзів потрапили до лабетів шахраїв-«пірамідників». Коли все прийшло до логічного і надто сумного кінця, йому запропонували дуже небезпечну, але надзвичайно грошовиту роботу. Женьці довелося погодитися. І точно знаю: його кошти врятували життя багатьом. Страшними вони були – ці «лихі» 90-ті. Але Женька розібрався і з ними.

Останнє десятиліття він працював у нафтовій кампанії. І кожний його не тільки друг, а й просто знайомий знав, що коли життя схопить за горло – Женька Панасенко буде поруч.

Та ось тепер його не стало. І спорожніли Чернівці…

Записала Людмила Лебединська, “Версії”

Запис Слово про друга, чиє життя переплелося з історією Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учора в «Сонячній долині» розпочалася триденна Міжнародна конференція «Актуальні питання судово-медичної експертизи».

Організатори готувалися до цієї події понад рік: створили спеціальний сайт, видали збірник статей науковців і запатентували нові розробки – про все це в розмові з Віктором БАЧИНСЬКИМ, начальником обласного судово-медичного бюро, головним судово-медичний експертом Чернівецької області, завідуючим кафедри судової медицини та медичного правознавства Буковинського державного медичного університету, доктором медичних наук, професором та заслуженим лікар України.

– За 22 роки існування незалежної України така конференція для судових медиків проводиться уперше, – розповідає Віктор Теодосович. – У радянські часи подібна конференція  відбулася ще у 1981 році. Хоча минулого року Анатолій Бабанін, ректор Кримського державного медичного університету імені С.І.Георгієвського ініціював проведення конференції судових медиків, але не на міжнародну рівні. Тож перейнявши естафету, ми замахнулися на міжнародний рівень.

– То ж хто бере участь у конференції?

– Учасники зібралися з 15 країн. Серед них Латвія, Литва, Естонія, Росія, Білорусія, Румунія, Молдова, Узбекистан, Казахстан, Словаччина, Чехія, Німеччина тощо. Тобто  представництво науковців широке. Для цієї конференції ми розробили сайт, яким дуже зручно користуватися, для зручності він містить і перекладачів для учасників з інших країн. На сайті розміщені загальна інформація про конференцію, цінова політика, умови проживання,  а головне, там є статті науковців-учасників.

Ідею такого наукового зібрання я виношував давно. Нині ж провести її було просто необхідно, адже у чернівецькій школі судової медицини напрацьовано багато нових методик. І головною нашою метою було розкрити їх для судових медиків не лише України, а й на теренах СНД.

– У чому ж суть цих методів?

– Для прикладу, слідство цікавить, коли настала смерть. Убивця стверджує, що він у певний час перебував у іншому місці, відповідно нібито має алібі. Адже наявні до цього методики дають розбіжність, залежно від причини смерті, 2-3, навіть 6 годин. А наші методики ґрунтуються на використанні в судовій медицині кореляційної оптики. До лазерної установки з певною системою лінз вставляється препарат (це може бути зріз шкіри, м’язу), цифрова відеокамера зчитує інформацію з променевого пучка, з’єднаного із комп’ютером, який видає результат. Протягом 215 годин – майже шість діб – ми все вираховуємо і отримуємо точну до 1 години картину. А за рідкими структурами, наприклад, спинномозковою рідиною, можемо визначити момент смерті з точністю до 10 хв. Таких методик у світі немає, наша школа судмедекспертів створила їх тут, у Чернівцях.

– Вікторе Теодосовичу, як створювалася ця методика?

– Ми з Олександром УШЕНКОМ, проректором ЧНУ з наукової роботи, професором вже 14 років працюємо над математичним моделюванням і використанням методів лазерної поліметрії в судовій медицині.

Окрім часу настання смерті, ми діагностуємо ушкодження: прижиттєво вони нанесені чи посмертно. На конференції у лекціях подаємо теорію і практично демонструємо наші методики, усі вони запатентовані. Така співпраця фізиків-теоретиків, оптиків і медиків, безперечно дає позитивний результат: у ній народжується те, чого ми хочемо досягти. Ушенко знає як це зробити математично, а я знаю, що треба зробити з точки зору медицини.

Якщо колеги зацікавляться, вони впроваджуватимуть ці методики у себе. Саме  це і є нашою метою.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Віктор БАЧИНСЬКИЙ: «Встановлюємо час смерті з точністю до 10 хвилин» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Цього року за вісім місяців ми вже маємо 85 самогубств (39 – по місту). Це тоді, як торік зафіксовано 130 самогубств по області та 39 у Чернівцях. Така тенденція спостерігається не тільки у краї, а й в усій державі загалом.

Найсумну статистику мають віддалені райони: Сокирянський, Кельменецький, але цього року з великим відсотком додалися Герцаївський та Глибоцький. Раніше ці два райони не давали таких вражаючих цифр, – зауважив Віктор Теодосович.

За період із 2008 по 2012 рік на Буковині було скоєно 555 суїцидів.       

Найбільша кількість самогубців серед чоловіків (75%). Ця цифра стабільна протягом багато років. Хоча суїциди дуже помолодшали, трапляються самогубства навіть до 18 років, тобто дитячі смерті: на рік таких буває 2 чи навіть 4 випадки.

Найчастіше накладають на себе руки у нетверезому стані (80%). Серед способів добровільно піти з життя на першому місці – повішання (80%), на другому – падіння з висоти(17%), решта – медикаментозні суїциди, вогнепальні, самоспалення.

Запис За п’ять років – 555 самогубств спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Рувен Рубін (Reuven Rubin), справжнє прізвище Zelicovici – видатний представник сучасного ізраїльського мистецтва, один з найбільш відомих художників цієї країни. Прикметно, що митець успішно поєднував заняття живописом з дипломатичною діяльністю. У 1948-1950 роках він був першим послом Ізраїлю в Румунії.

Народився Рувен у румунському місті Галаті 1893 року. Його дитинство та юні роки пройшли в єврейському провінційному середовищі селища Фалтічені поблизу Сучави. Професійну освіту майбутній художник здобував у школі мистецтв і ремесел у Єрусалимі та в Паризькій школі красних мистецтв.

Чернівецький період: «Культур-ліга»

Ранній період  творчості Р. Рубіна припадає на роки, проведені у Чернівцях (1919-1921). Відомо, що для Чернівців 20-30-ті роки ХХ століття були часом мистецької активності та яскравого творчого піднесення культурних кіл – митців та літераторів. Такі помітні індивідуальності, як живописці Євзебій Ліпецький, Яків Айзеншер, Артур Кольнік, скульптор Бернард Редер стояли в центрі культурного життя нашого міста. Однією з найбільш цікавих серед них постатей був Рувен Рубін. Його особиста творчість відчутно впливала на забарвлення тієї унікальної культурної метрополії, якою були тодішні Чернівці. Разом з художником Артуром Кольніком він був ініціатором створення в місті відділу культурно-освітньої організації «Культур-ліга», брав участь у мистецьких виставках. Саме тоді й постали його перші модерністські живописні твори, скульптури та графічні аркуші. Він захоплюється християнською символікою, біблійними мотивами, створюючи композиції з пророками й аскетами. Його експресивні твори сповнені загостреного драматизму та емоційності, позначені образною містичністю та духовністю. Вже тоді роботи Р. Рубіна вирізнялися промовистою й лаконічною формою, чіткою силуетною лінією та стриманим колоритом («Спокуса у пустелі», «Мойсей», «Ісус та останній апостол»). Скласти певну уяву про творчий почерк митця тих років дозволяють репродукції, надруковані в раритетному Єврейському альманасі 1922-23 років, який експонується в Чернівецькому художньому музеї («Автопортрет», «Мадонна та бездомні»). Свої картини тих років  Рувен Рубін позначав підписом латиницею «Rubin», часом «Reuven», пізніше – на івриті. На жаль, оригінали творів митця відсутні у збірці музею. З Чернівців Рувен Рубін їздив до Нью-Йорка, де з успіхом пройшла його перша персональна виставка. Експозицію було відкрито у галереї Андерсен. Цю поїздку він здійснив разом зі своїм другом  Артуром Кольніком.

«Ерец-Ісраель» – не просто стиль, це доля митця

Після повернення з Америки в житті Рувена Рубіна  сталася подія, від якої  розпочався новий етап у його біографії. 1923 року він переїздить до Єрусалима, згодом оселяється в Тель-Авіві, де стає одним із засновників Асоціації живописців та скульпторів, яку й очолив 1924 року.

У подальшому митець активно і з великим ентузіазмом працює, розробляє власний мистецький стиль, відомий в історії ізраїльського мистецтва як  Eretz-Yisrael (Ерец-Ісраель – Земля Ізраїлю). Він створив серію жанрових композицій і портретів рибалок, молочників, двірників. Водночас постали цікаві групові сімейні портрети й автопортрети. Яскравою сторінкою творчої біографії художника став цикл натюрмортів і пейзажів із зображеннями Єрусалима та природи країни у стилі близькому до символізму та наївного мистецтва. Палітра митця набула відчутного колористичного багатства. Рубін плідно працював і як театральний художник.

Життя після смерті

Протягом життя Рувен Рубін брав участь у великій кількості виставок у різних країнах. Серед них – участь у Венеціанських Бієнале 1940-50-х років та численних виставках у Франції, Америці, Італії тощо. Його персональні виставки проходили регулярно у багатьох країнах протягом усього його життя. У 1960-х роках відбулося кілька його персональних виставок у Тель-Авіві та Єрусалимі. 1969 року вийшла автобіографічна книга митця «Моє життя – моє мистецтво». 1973 року майстер отримав Державну премію Ізраїлю за досягнення у мистецтві.

Рувен Рубін помер у віці 80 років 1974-го. В його будинку в Тель-Авіві відкритий меморіальний музей. Твори Рубіна зберігаються в численних музеях світу, серед них Музей сучасного мистецтва на Манхеттені та Єврейський музей у Нью-Йорку, «Ангел-галерея» у Тель-Авіві та Музеї єврейського мистецтва в Лондоні, у галереї «Віфлеєм» у Манчестері та в Національному музеї сучасного мистецтва у Парижі.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Запис Художник із Чернівців – посол Ізраїлю в Румунії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минуло 23 роки після смерті зірки, але його досі пам’ятають численні поціновувачі. На сцену виходять виконавці різного віку, професіонали і початківці – всі вони виконують його пісні.

– Як і всі інші, я випадково потрапила на концерт. Шкода, що не було реклами. Впевнена, людей зібралось би набагато більше. Була нагода цікаво провести час із друзями. Максим Наумов виконав пісню «Сказка» – мою улюблену. З радістю підспівувала знайомі куплети: «Там за окном сказка с несчастливым концом. Странная сказка…, – розповідала після концерту чернівчанка Анастасія Щербан.

Своїми враженнями поділився Іван Добруцький:  – Вечір видався дуже «чьотким» Пацани з гурту «Відображення» лабали на струнах так, що народ від того шаленів».

Розважали глядачів гурти «Без назви», «Відображення» та Максим Наумов. Кожний мав змогу почути хіти: «Перемены», «Когда твоя девушка больна», «Пачка сигарет», «Спокойной ночи», «Мама-анархия», «Попробуй спеть вместе со мной».

Мені випала нагода поспілкуватись з одним з виконавців – Максом Наумовим. Він за освітою юрист, працює рекламним агентом, а музика – його хобі. Захопився творчістю Віктора Цоя від восьми років. Уже 4 роки пише тексти. Перша тема віршів  – «Творча криза». Ось кілька рядків: «Ви не можете жити, ви не можете вмерти, вам так легко убити навіть себе, і мінус відсотки на ваших рахунках роблять вас, Боже, вибач, вільними від власного розуму».

Захід  відбувся за підтримки депутата міської ради Василя Ткача, Центру дослідження дітей та юнацтва ім. Франка, клубу  мікрорайону «Рогізна». Організатори концерту планують влаштувати подібний захід на честь музиканта Джареда Лето.

Вечір завершився легендарним хітом гурту Кіно «Пачка сигарет». Та хочеться вірити, що сучасні хлопці та дівчата залишать цигарки лише атрибутами пісень.

Олена ДОРОШ, студентка Чернівецького училища мистецтв ім. Воробкевича

Запис Віктора Цоя люблять і пам’ятають. У Чернівцях – теж спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ЦРУ дослідило рівень нашої смертності

Україна посідає друге місце серед держав світу за рівнем смертності. Як повідомляє РБК-Україна, така інформація оприлюднена у звіті Центрального розвідувального управління США. Місця в рейтингу залежать від кількості смертей на 1 тис. мешканців країни. На першому місці – Південна Африка (17,36), слідом за Україною (16,4) – Лесото (15,02) і Чад (14,85).
Росія недалеко відірвалася від України, хоча й з набагато меншим рівнем смертності: 10-та позиція з 13,97 осіб на 1000 жителів.
Інші сусіди України: Польща опинилася на 46-му місці (10,31); Білорусія – на 13-му (13,68); Угорщина – на 23-му (12,71); Молдова – на 24-му (12,61).

ООН попереджає: до 2030-го кількість українців зменшиться до 39 млн.

В Україні найнижчий у світі природний приріст населення, – зазначається в демографічному звіті ООН. Тож, якщо динаміка суттєво не зміниться, у 2030 році кількість населення України скоротиться до 39 мільйонів чоловік.

Держкомстат опублікував демографічні показники за попередній рік. Висновки для країни не втішні: щорічно помирає понад 700 тис. громадян, третина з них – люди працездатного віку. У 2011 році населення країни скоротилося на 162 тис. осіб, а загалом за роки незалежності українців стало менше на 6 млн. Це домірно з вимиранням за часів Голодомору 1932-33 рр.

На 1 березня 2012 року чисельність населення України становила 45,603 млн осіб. Таким чином, від 1993 року спостерігаємо впевнене падіння чисельності населення. З кожним роком ці темпи лише посилюються.

Крім повальної еміграції українців за кордон, фундаментальними причинами зменшення населення України є низька народжуваність та висока смертність.

В окремих регіонах України темпи смертності майже такі ж, як у роки Голодомору. Скажімо, у Дніпропетровській області смертність у 1932 році склала 17,0 на тисячу осіб, а в 2011-му смертність склала майже 16 випадків на тисячу осіб.

Між тим у західних областях демографічна ситуація покращилася, зазначає «Німецька хвиля». Приріст населення, хай і незначний, практично в усіх областях Західної України фіксують медики. Релігійність мешканців західного регіону, відмова від штучного переривання вагітності дає свій позитивний результат, кажуть чиновники медичних управлінь. Духовний чинник та діяльність громадських організацій в західних областях зменшують розповсюдження алкоголізму, наркоманії та суїцидів, що є дуже поширеними явищами на сході і збільшує кількість смертей серед підлітків.

Українці живуть у середньому 68,74 років, на 10 років менше, ніж жителі ЄС. У цьому показнику наша країна відстає навіть від багатьох країн СНД, зокрема, Грузії (77,32), Вірменії (73,49), Узбекистані (72,77) тощо. Зокрема, ми посідаємо 153-е місце серед 221-ї країни світу за показником середньої тривалості життя (CIA World Factbook 2012)..

Житимеш довго, якщо не помреш рано?!

Проте український Держстат стверджує: до кінця 2013 р. середня тривалість життя громадян України досягне… 74 років! Поступове зростання середньої тривалості життя громадян України, яке почалося від 2008 року, досягло рекордної позначки 2011-го – 71 рік. Статистики вважають, що до кінця 2013 року буде зафіксована ще більша цифра: громадяни нашої країни житимуть у середньому до 74 років.
Фахівці констатують, що найнижчий віковий поріг смертності припадав на 1995-1996 роки і становив у середньому 66 років. У цілому, від 1996 до 2007 року середня тривалість життя в нашій країні становила 67-68 років.

Держстат стверджує, що найдовше протягом останніх п’яти років люди живуть у Києві (72,6 року), Тернопільській (72,1), Чернівецькій (71,8), Львівській (71,6), Івано-Франківській (71,7) областях.

Гірші справи в Донецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та Одеській областях, у яких середній рівень життя фіксується на позначці 68 років.

За даними того ж Держстату, кожний десятий українець не доживає до 35 років, а кожний четвертий – до 60 років. Тобто, житимеш довго, якщо не помреш рано?!

Україна передує у СНД за отруєннями спиртними напоями. Скажімо, 2009-го на кожні 100 тисяч осіб трапилося 23,4 смертей чоловіків. Більше було тільки в Білорусі та Росії (44 і 25 відповідно).

В Україні – один з найвищих у світі показників смертності від серцево-судинних захворювань: 71% у структурі загальної смертності. Близько мільйона людей хворі на онкологію, ще мільйон – на цукровий діабет. ВІЛ-інфікованих у нас також більше, ніж в інших країнах СНД та Європи.

Підготував Дмитро ЦАРЕНКО, «Версії»

Запис Вимираємо. Повільно, але впевнено спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Будинок збудував дідусь, а забрати хоче мачуха

Батька Костянтина Ільїна – Валерія Костянтиновича – не стало у жовтні 2011 р., коли богатир виступав на міжнародних змаганнях у Таллінні «Естонія проти всього світу», де виборов третє місце.

Згодом після цієї втрати Костянтин дізнався, що друга батькова дружина Софія Іллівна Ільїна, яка при житті чоловіка завжди повторювала, що не претендує на його майно, вирішила відсудити у богатиря та його сестри Валентини більшу частину будинку, в якому вона виявилась прописаною з 2004 року.

Йдеться про дім загальною площею 54,90 кв. м (житлова – 34,40 кв.м) з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами по вул. Молодіївській, 41 у Чернівцях. Його побудував у післявоєнні роки дідусь Найсильнішої Людини України, якого теж звали Костянтин Ільїн. Але спритна мачуха богатиря, найнявши одного з кращих в регіоні адвокатів Аллу Єзерську (голова правління Асоціації адвокатів Чернівецької області), вирішила довести в суді, що вона має право вважатися співвласницею цього будинку, а отже претендувати не максимум на третину (разом із сином та донькою Валерія Ільїна), а на «свою» половину, плюс на третину від половини чоловіка.

Перший суд вона програла. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17.12.2012 р. в задоволенні позову Ільїної Софії Іллівни до Ільїна Костянтина Валерійовича та Мосіян Валентини Валеріївни про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя відмовлено.

Але п. Софія на цьому не зупинилась і продовжила боротьбу за чуже майно вже в апеляційному суді, який 3 липня 2013 року, спираючись на дивакуваті «експертні висновки» (базовані, зокрема, на суб’єктивних оцінках зацікавленої особи, тобто самої Софії Іллівни, про що чорним по білому написано в самому висновку №13037 будівельно-технічної експертиз за ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14.03.2013 р.), вирішив апеляційну скаргу Ільїної С. І. задовольнити. А це означає, що богатир Костянтин Ільїн тепер може володіти лише 1/6 батькового будинку, як і сестра Валентина. А 4/6 частки мають відійти батьковій другій дружині.

Несправедливість пригнічує і заважає готуватися до відповідальних змагань

Із 12 дітей на війні загинули всі, окрім мого дідуся

Дочекавшись, коли капітан українських богатирів Костянтин Ільїн повернеться з переможного для нашої збірної командного Кубку Центральної Європи (куди титулований чернівчанин вирушив після приїзду з представницьких змагань у Китаї), SportBuk.com запропонував Найсильнішій Людині України внести ясність у цю історію з судами навколо батькового будинку.

Взагалі мене дуже засмучує і пригнічує несправедливість, – почав розмову Костянтин Ільїн. – Нещодавно в Китаї мене незрозуміло за якими критеріями не допустили до фінальної частини змагань (легше програти, ніж опинитися «поза грою» внаслідок якихось закулісних оборудок). Тепер ось апеляційний суд своїм несправедливим рішенням віддає татів будинок, який будував дідусь, в руки жінки, яка не має ніякого морального права на це майно. Це все пригнічує і заважає нормально готуватися до відповідальних змагань…

– Ви, Костянтине, знаєте всю історію спірного будинку, так?

– Звісно, знаю. Це ж вистражданий будинок мого дідуся, який прожив непросте життя. Дідусь Костянтин Петрович ріс у багатодітній сім‘ї. Їх було аж 12, і всі, крім нього, загинули під час ІІ Світової війни. У 1953-му дідуся демобілізували у Чернівцях. Він влаштувався на роботу. Взяв земельну ділянку і потрохи почав будувати цей будинок.

У 1988 році мій батько вдруге одружився, на Софії Іллівні з с. Горошівці (йому тоді було 36, а їй – 45). Спільних дітей вони не мали, звісно.

Коли дід у 2002-му був при смерті, вона сказала татові, мовляв, йди сам дивися за своїм старим, я не буду доглядати його. Внаслідок цього інциденту вони певний час взагалі не спілкувалися. Тоді ж вони продали свою квартиру на вул.. Стасюка, 15, яку купили разом (є документ, який свідчить, що вони порівну оплатили ту квартиру). Діда не стало 24 вересня 2002 року, а вони продали квартиру 20-го.

Дідусь був роботящим та ощадливим і залишив батькові 24600 доларів та авто «Форд Сієра» (1997 р. в., 100 тис. на спідометрі).

Через якийсь час пані Софія підійшла до тата і попросилася до нього в успадкований від дідуся будинок, пославшись на те, що просто немає де жити. Вона тоді казала, що просто поживе там, буде прибирати, їсти варити, прати тощо. Є свідки, які не раз чули, як вона казала, що вона там «ніхто» і може будь-якої миті піти звідти без жодних претензій.

А потім виявилось, що з 2004 року вона там була прописана. Але в ЖРЕПі немає жодних документів, які засвідчили б, що батько давав згоду прописати її там (кажуть, що через 3 роки ті документи знищують). Мені це дивно, бо тато завжди казав мені, що спеціально не прописує її, щоби не було потім ніяких непорозумінь.

Ще один важкий для спогадів момент. Коли вже тато був при смерті (хворів на рак), я їхав на змагання в Естонію (до речі, збирався відмінити поїздку, але батько наполягав, щоби я їхав, бо це моя робота) і залишив ліки та системи, які треба було робити йому для промивання крові. А коли повернувся з Естонії, то звернув увагу, що всі ліки так і лежать на підвіконнику незаймані… Тобто пані Софія системи йому не робила. Тоді не став про це говорити, не до цього було…

Звідки у пенсіонерки-інваліда гроші на дорогих адвокатів?

– А чому батько не залишив заповіт?

– Не зробив цього, бо не раз мені казав, що Софія твердо обіцяла йому не претендувати за

жодних обставин на будинок. Але я, до речі, не вірив її словам і казав батькові, що вона буде судитися. А тато переконував, що вона, мовляв, чесна людина і не опуститься до такого. Адже ж обіцяла йому. І навіть в останні дні його життя теж дала таке слово.

Мені здається, що вона може претендувати на третину будинку. Та минуло лише пів року після смерті батька, як вона взялася оформляти судовий позов. Усі гроші батька вона теж прибрала до свої рук (близько 30 тисяч доларів). У неї залишився також і автомобіль «Мерседес», на якому їздить її умовний зять (який навіть не оформив офіційно свої стосунки з її донькою, живуть в громадянському шлюбі). Він взагалі не має право брати той «Мерседес», бо машина спірна. Але…

– Алла Єзерська є авторитетним адвокатом, чиї послуги зовсім не дешеві. Ваша «мачуха» має якийсь бізнес?

– Та ж я кажу, що вона прибрала до своїх рук батькові долари і тепер за них наймає адвоката, щоби відсудити і будинок. А взагалі п. Софія з 1998 р. є інвалідом другої групи, непрацездатною особою. Пенсія в таких випадках йде переважно на ліки. Тож звідки гроші на таких дорогих адвокатів – зрозуміло. Але навіть з таким адвокатом перший суд у грудні 2012 р. вона програла Тоді, до слова, вони відмовилися від експертизи. Зате під час розгляду в апеляційному суді замовили експертизу, причому наполягали на конкретному експерті – Василі Лещишіні. І цей «експерт» чомусь вирішив долучити до роботи лише одну сторону – тобто Софію Іллівну. З нашого боку ніхто навіть не знав, коли буде експертиза. Є підтвердження з «Укрпошти» про те, що ні я, ні сестра Валентина, ні наш адвокат не отримували повідомлення про експертизу.

 «Експертний висновок» – суб’єктивна оцінка зацікавленої особи…

– Висновки експерта не всюди виглядають логічними…

– Не те слово! Якщо проаналізувати цей «експертний висновок», то одразу кидаються в очі дивні речі. Починаючи від того, що порівнюють наш дім площею 54,9 кв. м з будинками площею 235, 180, 100 кв. м. Експертиза ніби встановила факт заміни підлоги у всьому будинку, але нескладно переконатися, що насправді підлога стара залишилась, а зверху настелили ламінат. Огорожа як стояла при дідусеві 30 років назад, так і стоїть – встановили лише нові ворота, але «експерт» констатує встановлення нової огорожі. У документі фігурує повна заміна даху, хоча, знову ж таки, легко встановити, що лаги старі, а замінив батько лише шифер на єврошифер.

Зрештою, судовий експерт пише, що (цитую) «технічний стан будинку станом на початок проведення робіт з його покращення визначено на основі даних, отриманих від присутньої при огляді Ільїної С. І. та матеріалів справи за приблизною шкалою оцінки елементів будинку». Одних лише слів Ільїної С. І. йому було достатньо, щоби визнати стан будинку незадовільним.

Зате показання свідків Неміш З. Ф., Максимюка В. В., Куріяк В. О. та інших сусідів з приводу того, що у спірному будинку були проведені незначні ремонтні роботи та за рахунок особистих коштів мого батька, суд визнав суб’єктивними.

Апеляційний суд оперує вагомими капіталовкладеннями зі сторони Ільїної С. І. Але якось вони всі забувають, що вона з 1998 р. – інвалід другої групи, непрацездатна особа. Свідок Віктор Кур’янов повідомив у суді, що вона у нього працювала у 2002 році, але, як зазначено в матеріалах справи, він змушений був пані Софію звільнити через її крадіжки.

У справі фігурують чеки на будівельні матеріали, які всі, крім одного, оплачені батьком. Нарядів на виконані будівельні роботи, на які посилається суд, взагалі немає. Але наш «найсправедливіший у світі» суд це все «не помічає».

А ось вам ще одна «експертна штанга». Згідно зведеного акту вартості будинку, господарських будівель та споруд, складеного Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 10.01.2012 року інвентаризаційна вартість будівлі становить 376625 грн., в тому числі житлового будинку 94298 грн. та прибудови (два гаражі і малий будинок з кухнею, ванною кімнатою і туалетом) 158626 грн. А ось «еспертним висновком» встановлена вартість тільки будинку в розмірі 678400 грн. Про цей дивний «експертний висновок» можна говорити ще багато. Ми попросили нову незалежну експертизу, але нам чомусь відмовили. Буцімто експертиза в суді не головне, але в рішенні на ці «висновки» суд якраз і посилається.

Ось таким дивним чином Софія Іллівна тепер, згідно з рішенням  апеляційного суду, має заволодіти половиною майна «своєю» і ще третиною від іншої половини дідового будинку, від якого, відповідно, лише по 1/6 частині залишається нам з сестрою.

Як вам такі афери? Як вам таке рішення суду? Схоже, судді вже забули про справедливість і законність, а слухають лише шелест купюр… І після цього ми маємо вірити у чесність судів у країні, честь якої я неодноразово захищав і захищаю на міжнародній арені?!

Публічна Людина викликає суддів на телеринг

Як же судять пересічних громадян, якщо «так» судять «Найсильнішу людину України»?

До слів Костянтина додамо, що на честь його перемог неодноразово піднімали прапор і виконували гімн України! Він з 2009 р. є кращим стронгменом України і, відповідно, представляє нашу державу на міжнародній арені. У 2010 р. став срібним призером парного Чемпіонату Європи, неодноразово виборював перше і призові місця на етапах Ліги чемпіонів, є переможцем Кубку світу, Кубку Центральної Європи, інших представницьких змагань, неодноразовим рекордсменом світу!

Якщо судді дозволяються собі такі «дивнуваті» рішення по відношенню до спортсмена, якого знають не лише в Україні, а й увесь світ, то можна собі уявити, як судять у нас пересічних громадян…

До відома, назвемо і «головних героїв» згаданого рішення апеляційного суду: головуючий – Галичанський А. Д., судді – Перепелюк І. Б., Яремко В. В., секретар – Балацька-Геряк О. П.

Зараз Костянтин Ільїн ще сподівається на справедливість Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, куди направлено відповідну касаційну скаргу. І зазначає, що готовий взяти участь у телевізійних проектах, які викривають протиправні та корупційні дії, в тому числі в судах. Іншими словами, готовий публічно боротися проти суддівського свавілля, внаслідок якого у нього забирають батьківський будинок.

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk, член Спілки журналістів України, у 2005-08 рр. керівник обласного спорту

Запис У Найсильнішої Людини України суд забирає батьківський дім спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Принаймні, тато покусаної щуром чернівчанки ледве не оскаженів у пошуках рятівної антирабічної вакцини для єдиної дитини. Адже сказ – не лікується! Заражена ним людина обов’язково помре.

Неприємна, м’яко кажучи, пригода сталася в самому серці Чернівців, на вул. Кобилянської, минулого понеділка. О пів на дев’яту вечора мешканці одного із будинків – мама з дитиною і юнка – поверталися з прогулянки додому. На другому поверсі під’їзду вони побачили щура й розгубилися. А той – чи то від страху, бо ж люди його затиснули у замкнутому просторі, а, може, й з інших причин, адже сказ у нас на Буковині зустрічається доволі часто, – кинувся на дівчину та вчепився зубами їй у ногу. Його навіть скинути вдалося не одразу. Тож потерпілу повезли до травмпункту лікарні швидкої допомоги, що на вул. Фастівській. І треба визнати, що наша героїня народилася, мабуть, у сорочці. На це принаймні натякнув черговий лікар травмпункту, бо їй дісталася остання ампула антирабічної вакцини (від слова Rabies – сказ). Антирабічний імуноглобулін їй не вводили, як і протиправцеву вакцину. Хоча, згідно зі стандартизованими протоколами запобігання недугам, мали би це зробити. Бо, як відомо, за умови появи клінічних ознак сказу ефективних методів лікування просто не існує. Сказ – не лікується! Це стовідсоткова смерть! Тому за будь-яких ушкоджень шкіри чи слизової, нанесених хижаками, летючими мишами чи гризунами, слід терміново починати комбіноване лікування: антирабічний імуноглобулін вводять одноразово у день укусу, антирабічну вакцину тоді ж та продовжують вводити на 3-ій, 7-ий, 14-ий, 30-ий і 90-ий дні. Коли ж є можливість спостерігати за твариною і вона протягом 10 діб лишається здоровою, то лікування після 3-ї ін’єкції припиняється.

До слова, того ж таки вечора до травмпункту привезли покусану собакою дівчинку. І хоч  на нозі в малої була невеличка подряпина, зроблена псом крізь джинси, батьки хвилювалися. Бо для неї антирабічної вакцини вже не знайшлося. Пізніше редакція зв’язалася з бабусею дівчинки, яка повідомила, що в собаки, який здох, сказу не було. Та з іншого боку, ніхто не був певний у тому, що це саме той пес зачепив їхню дитину. Та все ж медики порадили їм не вводити антирібічну вакцину: мовляв, ранка не мала би бути смертельною, а в щеплення чимало побічних явищ.

Героїня ж нашої розповіді потребувала подальшої обов’язкової вакцинації. Однак у Чернівцях рятівної вакцини не знайшлося. Кілька її ампул батьки дівчини знайшли в одному із районів області. Та яких нервів це їм коштувало, знають лише вони…

– Тож чому в області немає вакцини проти такої небезпечної недуги? – справедливо  обурюються родичі укушених. – Така безладність чиновників від медицини межує зі злочином проти простих громадян! – стверджували, і небезпідставно, люди. – Ми ж готові викласти будь-які гроші за те, щоби не піддавати небезпеці життя дітей!

Чому на Буковині немає вакцин, без яких люди не виживуть?       

Оскільки в середовищі журналістів застарілі схеми теж не водночас змінюються на нові, ми зателефонували до головного санітарного лікаря краю Наталії ГОПКО. Та, з’ясувалося, що від початку 2013 року санітарна служба вже не опікується вакцинацією людей і не відповідає за цей напрямок роботи. Та все ж від п. Гопко дізналися, що гроші на рятівні вакцини вже перераховані у казначейство. Більше того, нова партія, імпортована з-за кордону, вже є в області, але перебуває на карантині.

Це, мабуть, означає, що вакцина чекає  на сертифікацію? До слова, Україна від часу незалежності, на превеликий жаль, вже не має вакцин власного виробництва… Чи не тому час від часу історії про пошук матеріалів для щеплень холодять кров читачам, слухачам і глядачам вітчизняних ЗМІ. Трохи більше року сталася подібна історія у Долині сусідньої Івано-Франківської області, про яку розповіла ТСН. Якби Галина Мицак тоді не поставила  «на вуха» всю область і навіть Мінздоров’я, то за ті 45 днів, протягом яких їй пообіцяли доставити ліки, вона б оскаженіла 9 разів! Адже вакцина помічна, коли її вкололи до 5 днів після укусу.

Але історія сусідів нічому не навчила буковинських організаторів охорони здоров’я.

З редакції ми вирішили зателефонувати до травмпункту. Ось така була бесіда:

Кор.: – Доброго дня. Мене покусав пес. Можу зробити у вас щеплення проти сказу?

Жіночий голос: – Немає вакцини. А коли це сталося?

– Вчора.

– Що за пес покусав?

– Та бігала зграя у дворі багатоповерхового будинку…

– Слідкуйте за псом протягом 14 днів. Якщо буде живий то не треба робити щеплення. Але прийдіть до нас, ми вас запишемо.  

– А якщо помре?

– …

– Молити бога чи копати собі могилу?  

– Але ви приходьте, ми дамо вам поради, що треба робити …

Марія ПОЛІЩУК, начальник управління організації лікувально-профілактичної роботи та розвитку медичної допомоги населенню в департаменті охорони здоров’я: 

– З «Індіраб», вакциною від сказу, така ситуація склалася, на жаль, в усій Україні. Ми замовили її, але тендерні процедури ще не закінчилися. Хоча наказ Міністерства охорони здоров’я про те, що ми маємо отримати певну кількість вакцини, уже є, але вакцину ще не привезли. Є певна дистанція між моментом, коли вони вже вирішили, що нам її дадуть, і тим, коли вони нам її поставлять. Але поки що ця вакцина існує тільки на папері. Однак ми сподіваємося, що найближчим часом нам її поставлять. Це те, що стосується державних поставок.

Але існує ще невелика кількість фірм, які відпускають такі вакцини, якщо мова йде про приватні поставки, тобто за рахунок, приміром, коштів місцевого бюджету, медичної установи тощо. Якщо не помиляюсь, це одеська фірма «Берег сервіс». Так от на сьогодні не з нашої вини сповільнилися процедури, вони запізно почали закуповувати партії вакцин, а коли вакцина приходить в Україну, то існує певний закон, за яким вона проходить тестування в Україні, – а це, зрозуміло, час…

Враховуючи затримку з боку державних закупок, медичні заклади звернулися до одеситів, аби придбати хоча б якусь кількість вакцини до того часу, доки отримаємо їх за державними поставками. «Берег сервіс» відповів, цитую: «Закупка проведена, вакцина проходить тестування, будемо готові дати вакцину не раніше, ніж через 2 місяці». Цей термін спливає 18 липня.

Попри те, всі районні лікарні запаси «Індірабу» мають: хоч і не великій, але по одній, дві, три дози ампул є. А щодо лікарні швидкої медичної допомоги, яка обслуговує Чернівці, то у нас найбільше людей і найбільше проблем, зокрема, це бродячі пси.

Та хочу наголосити, що однієї ампули вже достатньо, щоби убезпечитися від захворювання. Хоча повний курс складається з 5-ти ін’єкцій. Та коли тварина залишилася живою, курс припиняють після 3-ї. Зрештою, не обов’язково, щоби той щур чи інша тварина були скажені, все одно потерпілій людині треба ввести вакцину для профілактики.

Вакцина ж ADP – це не просто вакцина проти правця, це адсорбована дифтерійно-правцева вакцина. Вона від 2-х недуг – правця і дифтерії. На сьогодні вона вже є, хоча два тижні тому ще була в карантині.

Антирабічний імуноглобулін – це готові антитіла від сказу. Скажімо, коли потерпіла людина алергік і не може сприймати вакцину, їй вводять імуноглобулін. Він завжди є у лікарні, але наразі він є дуже маловживаним.

Я вбачаю проблему в тому, що фірма «Берег сервіс» не постачає вакцину аптекам. Тож коли вона закінчується у лікарнях, її просто ніде немає. Та 18 липня ми отримаємо вакцину з Одеси. А до того часу в лікарні швидкої допомоги є ще 20 комплектів вакцини для екстремальних випадків.

Чи потрібне нам, українцям, після цього Міністерство охорони здоров’я? Бо складається враження, що його клерки лише дерибанять зароблені нами кошти собі на зарплату…

Долікарська допомога при укусах

При укусі найперше ретельно промийте рану, навіть якщо вона зовсім незначна, теплою водою з милом (якщо такої можливості немає, то просто чистою проточною водою). Це допоможе усунути як слину тварини, так і бруд, що потрапив. Мило краще за все брати господарське, бо в ньому багато лугу (саме луг допомагає боротися зі сказом – одним з найстрашніших наслідків укусу). Добре використовувати також антибактеріальне або туалетне мило.

Потім очищену рану обробіть антисептичним засобом. Для цього підійдуть зеленка, йод (їм обробляються тільки краї рани), 3%-й розчин перекису водню, водний розчин марганцівки тощо. Накладіть стерильну пов’язку й обов’язково зверніться до травмпункту або іншої медичної установи, навіть якщо рана здається вам несерйозною, а укусив домашній собака, щеплений від всіх хвороб.

Якщо кровотеча з рани невелика, то не рекомендується його відразу зупиняти, тому що воно вимиває небезпечні мікроорганізми, роблячи менш імовірним подальше нагноєння рани.

Якщо є серйозні побоювання, що тварина, яка вас укусила, – скажена, то деякі лікарі рекомендують спричинити сильну кровотечу з рани, зробивши невеликий надріз лезом ножа або бритви. Потім вичавити побільше крові, натискаючи на краї рани.

Всі перелічені заходи – долікарська допомога. Вони допомагають уникнути зараження крові, знижують ризик отримати стафілококову або стрептококову інфекцію. Та до лікаря звернутися слід обов’язково!

Народний рецепт для обробки ран

Змішати по 1 столовій ложці подрібнених листків деревію та подорожника. Кашку покласти на кілька шарів марлі чи бинт і накласти на рану. Тримати 1 годину. Повторювати процедуру кілька разів на день до загоєння.

Сказ – смертельна вірусна інфекція, що вражає центральну нервову систему

Найнебезпечніший наслідок укусу тварин – сказ. І життя потерпілого залежить від того, як швидко будуть вжиті заходи щодо запобігання цій хворобі.

Вірус сказу можуть переносити всі теплокровні тварини. За даними ветеринарів, переносниками можуть бути не тільки собаки і кішки, а й лисиці, їжаки, білки, миші, щурі  вовки, птахи тощо. Найбільш небезпечна слина тварини. Зараження відбувається при укусі або тоді, коли слина потрапляє на слизові оболонки чи в мікроранки шкіри.

Сказ призводить до смерті, вражаючи дихальний і судиноруховий центри.

Інкубаційний період може тривати від 7-14 днів до 3-х місяців, інколи й до року. Він залежить від того, яке місце було укушене. Найбільш небезпечні – голова, обличчя, шия, пальці рук, пах.

Симптоми хвороби яскраво виражені: біль у місці укусу, лихоманка, безсоння, поганий настрій, дратівливість, страх, підвищена чутливість до звуків і світла, брак повітря тощо. Далі можливі судоми, галюцинації, марення, параліч і, як наслідок, смерть.

Запобігти розвитку хвороби допомагає своєчасне введення вакцини проти сказу, яку 1885 року винайшов Луї Пастер. Нині найчастіше використовується препарат КОК (концентрована культуральна антирабічна вакцина). Уколів боятися не варто: їх уже давно не роблять у живіт, та й кількість скорочена до мінімуму (раніше робили більше 30 ін’єкцій).

Вірус сказу руйнується також за високих температур, під впливом лугів і кислот, а також  нестійкий до йодистих препаратів і фенолу.

Підступність сказу в тому, що інкубаційний (прихований) період триває без симптомів.

Але водночас заражена тварина вже небезпечна. Її поведінка зовсім не обов’язково буде агресивною, а, навпаки, вона може ховатися чи настійливо ластитися до господарів і знайомих, намагаючись лизнути. А слина її вже заразна і потім додаються характерні ознаки хвороби: неспокій, відсутність апетиту, слинотеча, утруднене ковтання.

Профілактика сказу полягає, зокрема, у своєчасній імунізації тварин (собак, кішок і т.д.), а також людей з групи професійного ризику (мисливців, лісників, собаколовів, ветеринарів тощо).

Щеплення від сказу може мати побічні ефекти, крім того, при вагітності воно може нашкодити здоров’ю майбутньої дитини. Тому вводити вакцину варто за медичними показаннями.

Людина, яку вакцинують, повинна знати, що їй заборонене вживання будь-яких спиртних напоїв протягом цілого курсу щеплень та 6 місяців по ньому.

6 жахливих фактів про звичайних пацюків

Здавалося б – ну що у щурах вже такого страшного? Припустимо, не всім вони здаються симпатичними та зворушливими звірятами, але щоб, побачивши якогось нещасного гризуна, нестямно верещати й дертися на столи й стільці?..

Утім, існує щонайменше п’ять причин, які виправдовують таку реакцію.

1. Вони все одно до вас доберуться

Як монстри з класичних фільмів жахів. І вберегти від них свій будинок, якщо пацюк вирішив навідатися до вас у гості, не вдасться. Щурові нічого не варто видертися по вентиляції. Заткнете всі отвори? Та, як з’ясувалося в ході одного дослідження, невеликому щуру нічого не варто підняти предмет вагою більше 0,5 кг, якщо в нього виникне підозра, що з того боку паркет апетитніший. Пацюки вміють протискуватися в крихітні отвори діаметром не більше чверті обхвату самого щура. Це практично готовий T-1000 з другої частини фільмів про Термінатора: накрийте його сталевою сіткою і він просочиться між прутами, оком не моргнете.

Улюблений ними спосіб проникати в оселі – трубами. Причому 4-х см в діаметрі їм цілком достатньо. І ще – вони чемпіони з плавання. Об’єднуємо ці дві навички  – і отримуємо тварину, яка одного чудового дня може виринути з вашого унітазу. І такі випадки не рідкість. Але й це ще не все! Вони запросто прогризуть собі окремий вхід через стінку. Природа нагородила їх неймовірно сильними, навіть для гризунів, щелепами. І доки якийсь зайчик мирно гризе кору дерева, цим дрібним тваринкам подавай цеглу, цемент і навіть свинець. Їхні різці ростуть усе життя й у них немає іншого виходу, як постійно їх сточувати.

2. Вони плодяться з неймовірною швидкістю

Ще один різновид кіномонстрів відрізняється тим, що з неймовірною швидкістю розводить популяцію собі подібних. Зазвичай це інопланетні істоти, які мають намір в рекордні терміни заполонити собою всю Землю. Та до цієї групи істот належать і наші пацюки.

Одна пара гризунів за 2-3 роки встигає привести на світ до 6000 дитинчат! Не проходить і трьох місяців, як нове потомство теж починає розмножуватися, і – так далі. Причому в них не прийнято відправляти молодше покоління на пошуки кращої долі в чужі краї. Якщо їжі достатньо, вони з місця не зрушаться, поки не заповнять собою ціле місто.

До речі, багато регіонів, які заощаджували на боротьбі зі шкідниками під час рецесії, пережили справжні щурячі бебі-буми. Наразі в Британії популяція щурів становить близько 80 мільйонів, що утричі більше ніж 2007 року. І навіть за всіх сучасних методів боротьби з гризунами, в Нью-Йорку, приміром, на одну людину припадає щонайменше один щур.

3. Вони чемпіони з гри в хованки

Кіномонстри – майстри маскування: вони або нападають з-за рогу, або примудрюються залишитися непоміченими на очах у всіх. Але це все – як з щурів списано.

Група вчених, у надії дізнатися щось нове про життя й пересування гризунів, відвезла одного-єдиного щура на ім’я Распутін на самотній острів неподалік від Нової Зеландії, на якому раніше щури не водилися. Попередньо вони взяли зразок ДНК свого підопічного. Потім одягли на щура спеціальний електронний ошийник і чотири тижні вивчали, де щур спить, що їсть, якими маршрутами пересувається тощо. Потім вчені вирішили щура зловити. Незважаючи на пастки (їх було понад три десятки), на всі принади та хитрощі, а також старання двох спеціально натренованих собак, нічого не вийшло. Більше того, перестав надходити радіосигнал з прикріпленого до тварини пристрою. Та Распутіна таки знайшли через 18 тижнів на іншому острові – приблизно за півкілометра від того, де його випустили. Ніхто не знав, що пацюки можуть плавати так далеко.

4. Вони незламні

Ця якість об’єднує багатьох кіномонстров, особливо багатосерійних: вбиваєш їх, вбиваєш – а до виходу наступної частини вони знову як новенькі.

Ну й причому тут гризуни? Жодного натяку на безсмертя. Вони можуть бути якими завгодно, але вважати їх непереможними – це вже занадто.

Однак … Який ми знаємо найвірніший спосіб вбити щура? Отрута? Так от. Коли пацюки знаходять їжу, в безпеці якої не впевнені, вони спочатку пробують її – зовсім трохи. І якщо відчують себе якось не так, більше цієї їжі не торкаються. Вони чудово інформовані про наші підступні плани і знають, як їх зруйнувати.

До того ж, ми все частіше стикаємося з абсолютно новим різновидом цих тварюк, який вчені вже прозвали «суперщурами-мутантами», їх уже практично жодна отрута не бере.

5. Вони жадають людської крові?

Ми добралися до останнього, одного з найбільш огидних різновидів монстрів, у яких тільки одна мета – напитися людської крові. Це різні зомбі, вампіри, перевертні… Але й тут пацюки не виняток. Усі знають, що вони не проти поживитися падаллю. І ще помилково вважається, що вони абсолютно нерозбірливі в їжі. Це не зовсім так. До дечого вони мають особливу слабкість – це людська кров. І якщо пацюк покуштує цих «ласощів», не заспокоїться, поки не добереться до них знову.

Вчені, які вивчали щурів 22 роки, стверджують, що найбільше шансів отримати укус щура припадає на період між північчю і 8-ю годинами ранку. Ви безтурботно спите в своєму ліжку і не підозрюєте, що ця тварина ось-ось вчепиться вам в обличчя. Це теж не перебільшення: пацюки найчастіше кусають обличчя або руки. Та це не павуки, які куснуть разок  – і все. Якщо щур вкусив, то є велика ймовірність того, що він захоче «продовження банкету».

І кусає не обов’язково для самозахисту чи від страху, і навіть не тому, що зголоднів.

Він просто хоче вашої крові. Буквально. 1945 року професор К. Ріхтер провів дослідження, метою якого було з’ясувати: що притягує щурів в людях. Він надав щурам доступ до великої кількості людської крові. За 24 години гризуни випили все до краплі, а це було в 4  рази більше за звичайний для них добовий об’єму їжі! Ось висновок Ріхтера: «У щурів дійсно може розвинутися сильна тяга до свіжої людської крові».

6. Вони розумні, кмітливі і… культурні, себто соціальні

1991 року в дикій природі в Ізраїлі на прикладі чорних щурів Джозеф Теркель вивчав проблему передачі поведінки. Вчений зауважив, що досліджувані щури демонстрували унікальний вид харчової поведінки: вони систематично очищали соснові шишки, улюблену їжу, від лусочок перед вживанням. Потім Теркель з’ясував, що цю групу щурів навчила такій поведінці інша група пацюків, що й стало доказом того, що поведінка цих тварин носить ознаки культури.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Лідія КИРИЛЮК, “Версії”

Запис Оскаженієш! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Журналістика, якою звикла сприймати її більшість освічених людей, уже померла. Це не значить, що журналісти колективно полягли в одну велику домовину, і це точно не значить, що двері редакцій забиті дерев’яними штахетами. Хоча «смерть журналістики» відбулася не тільки на символічному рівні. 

У нинішньому вигляді журналістика таки мертва

Ще до недавнього часу інформаційне середовище можна було уявити собі у вигляді  маятника. Подія породжувала повідомлення, повідомлення призводило до суспільних дискусій і змін, а фактичні зміни створювали нові повідомлення. Тепер, після запровадження надшвидких технологій, інформаційне середовище нагадує розумний Океан із «Соляріса» польського фантаста Станіслава Лема, який постійно впливає і на повідомлення, і на дискусії, і на зміни. Радикальна трансформація інформаційного поля не призвела до еволюції ЗМІ. Вони працюють, як раніше, сприймаючи не глибинну суть змін, що настали, а їхні зовнішні ознаки.

Докорінна зміна усіх попередніх інформаційних смислів, невдовзі змусить усі ЗМІ або працювати по-новому, або розчинитися в океані безкоштовної і нікому не потрібної інформації.

Нинішня епоха – це перехід до мережевої системи циркулювання інформації, де новину може згенерувати кожний, хто має мінімальні навички володіння сучасними гаджетами. Будь-який дебіл з мобілкою й доступом до інтернету зрівнявся в можливостях добувати й поширювати інформацію з висококласним журналістом, який пропрацював у професії не один десяток років.

Причини того, що трапилося з журналістикою, найкраще розкриють самі «метри» та «акули пера». Це їх невід’ємне право. Я зупинюся на причинах смерті «старої журналістики», що лежать на поверхні…

1) Знецінення інформації. Швидкість, із якою створюються та генеруються події, призводить до того, що журналісти встигають лише реагувати на інформацію. У цьому вони нічим не відрізняються від своїх читачів, слухачів та глядачів. Справжня влада в інформаційному середовищі тепер належить не ЗМІ (комунікаторам), а тим хто заздалегідь знає, яка інформація потрапить до рук журналістів завтра.

2) Соціальні мережі стали прямим конкурентом традиційній журналістиці. Понад 5 тисяч «друзів» у Фейсбуці – це вже повноцінне ЗМІ, що має прямий вплив на суспільні групи.  Друкована та тележурналістика програє  в мобільності, швидкості, наочності. На відміну від соціальних мереж, редакція не знає «в обличчя» свого читача (глядача, слухача) і не може змінювати його й змінюватися разом з ним. Відсутність зворотного зв’язку робить журналістику неактуальною й далекою від реальних проблем.

3) Журналістика здебільшого перестала створювати унікальну інформацію. Передрук новин і статей з інтернету, видання прес-релізів за власні новини, замовні репортажі на телеканалах… Репортери, що раніше були вістрям інформаційних атак, нині  не здатні навіть передати атмосферу події  – і цим особливо не переймаються. Піпл хаває. «Акули пера» стали декоративними  рибками в акваріумі політиків та фінансово-промислових олігархічних груп.

4) Занепад редакційної політики став очевидним. Наразі головний редактор видання, що не належить олігархічним структурам, займається не інформаційною політикою ЗМІ, а пошуком коштів і господарськими питаннями. Відповідно і мислить він, як бухгалтер і завгосп. Через це політика видання чи телеканалу – це прогин перед спонсорами, багатими політичними невігласами, глитаями.  Наслідок цього – маса табуйованих для журналістів тем, «тухляк» (стара інформація, що відроджується для маніпуляційної доцільності), штучні інформаційні приводи, робота на рекламодавця, а не на читача чи глядача.

5) Серед причин смерті журналістики є така особливість постмодерної доби, як «смерть справжнього героя». Журналістика перестала говорити й писати про людей, поведінка яких має служити прикладом для масс, і показувати їх. Натомість ЗМІ продукують появу «надутих» (несправжніх) героїв. Це і тупорилі політики, і дегенеративні зірки, і різного роду «фріки» (збоченці).  Зробивши вибір на користь «надутих героїв», преса здійснила ще один крок до самознищення.

6) Журналістика віддалилася від суті речей. Аналізуючи факт чи подію, журналіст не може визначити причинно-наслідкові зв’язки, оскільки для цього слід провести ґрунтовну роботу, на яку в переважній більшості ситуацій журналісти не здатні… Це веде до практичної відсутності справжньої аналітики. Істина, чи то пак, правда, до якої звертаються журналісти – це їхня власна фантазія + апеляція до власного журналістського статусу. У такій ситуації цілком логічним є вибір зацікавлених і некомпетентних експертів, головне завдання яких – не знайти істину для читача, слухача чи глядача, а підтвердити  журналістські фантазії своїм авторитетом.

Цим перелік причин «смерті журналістики» не вичерпується. Повальним є відтік професіоналів з журналістики, достатньо лицемірними є відносини всередині спільноти… Але це вже не має принципового значення. Вирішувати ці проблеми – як мертвому припарки: ситуацію уже не виправити, а час буде втрачений.

Нова преса буде адвокаційною та громадською

Перероджена журналістика матиме вигляд острівців у інформаційному океані. ЗМІ  свідомо перейдуть через наявні журналістські стандарти – і ми побачимо дві гілки переродження. Перша – повністю маніпульована, де  управління свідомістю перейде на якісно новий рівень, друга ж забезпечить перехід ЗМІ від споглядання зі сторони до візіонерства та участі журналістів у реальному житті громад. Беручи участь у громадському житті, ЗМІ отримають нову надідею для власного існування.  Це буде нове, дієве громадянське суспільство, організоване на базі ЗМІ. В існуванні таких ЗМІ будуть прямо зацікавлені місцеві громади, професійні об’єднання людей та мережі, для яких буде важливим мати інструмент впливу на владу та інші організовані групи. Журналіст нового часу стане людиною, що здатна за короткий час мобілізувати своїх читачів, глядачів і слухачів на вирішення спільної проблеми.

У зовсім недалекому майбутньому міф про свободу слова доведеться підкріплювати реальною дією, реальною аналітикою і досягненням конкретних громадських результатів. Гроші журналісти отримуватимуть за захист інтересів груп (своїх глядачів), за конкретну роботу журналіста-діяча, яка починається підняттям актуального питання, продовжується якісною аналітикою, пошуком шляху розв’язання проблеми і закінчується вирішенням питання. Клас «експертів» зменшиться до прийнятної кількості і вони отримуватимуть гроші за «візію» (бачення майбутнього існування суспільних груп і пропозицію реальних шляхів виходу з ситуацій, конкретних рецептів)…

У недалекому майбутньому, навіть  якщо термін «журналістика» збережеться, це вже не буде та журналістика, до якої усі звикли. У своєму нинішньому вигляді – журналістика вже мертва.

Михайло Шморгун, координатор «FamaCom informal group»

Зміни формату подачі інформації неминуче тягнуть за собою зміну самої інформації, яка в наш час не стільки пристосовує під себе технології, скільки сама підлаштовується під особливостей як засобів, так і до аудиторії, вихованої на них. Часті дискусії в Інтернеті про те, що цей же Інтернет добиває журналістику, не позбавлені сенсу. Та найбільш наочними є приклади з повсякдення. Отже, якою є сьогоднішня буковинська – цифрова – журналістика?

Останніми роками і чернівецькі газети, й електронні видання обзавелися усім необхідним технічним антуражем для фіксації й передачі даних. Стало нормою, що будь-яка друго- і третьорядна подія «навічно» зберігається у фото-, аудіо-, відео-звітах. Кількість мережевих видань давно перевищило число друкованих. Швидкість і масштаби поширення інформації через мережі не порівняні з жодною попередньою епохою. Кожне поважне ЗМІ має власний веб-сайт і підписки в блогосфері та соціальних мережах. Та й продукування кадрів уже поставлене на конвеєр: у Чернівецькому університеті успішно функціонує кафедра журналістики.

Все це разом спричинює смерть журналістики. Зростання обсягів інформації, легкість її фіксації, поширення та продукування призводять до її ж девальвації – що нескладно помітити на шпальтах двох найбільших чернівецьких новинарних ресурсів. Стає нормою продукувати новини щохвилини – аби втримати увагу читача, який в Інтернеті купується лишень на «свіжість» і сенсації. Відтак не дивно, що третину контенту формально буковинських сайтів становлять передруки, а часто й просто машинні переклади «жовтих» новин з усієї Мережі. «Синдром ТСН» давно став нормою. Скорочення ж друкованих накладів з їхніми все ще високими стандартами говорить лише про те, що майбутнього в окремо взятому місті журналістика не має, якщо ніщо не зміниться.

Проте ніхто не зацікавлений у змінах, а найперше – редактори. За останні кілька років плинність кадрів у чернівецьких газетах, на радіо і телебаченні сягнула рекордного рівня. Паперові видання близькі до банкрутства, тож воліють наймати все тих же студентів-журналістів на смішні зарплати, а професійні журналісти залишають старі місця або зовсім міняють творчі пріоритети. Варто називати це «журналістським штрайкбрехерством» – говорити про здорову зміну поколінь не доводиться. Як і принцип «копі-пейст» називати здоровою еволюцією стандартів.

Виховані на соціальних мережах, студенти найчастіше відтворюють реальність, у якій немає місця для змістовного викладу фактів і думок, їхнього аналізу та інтерпретації. А головне, немає часу, адже логіка Інтернету штовхає тільки на збільшення обсягів інформації, глибина якої суперечить легкості та швидкості споживання. Велика стаття надто затратна у виробництві. На шпальтах інформаційного «фаст-фуду» вона все одно не затримує увагу читача, бо психологія читання з екрану принципово відрізняється від читання з паперу. А в сумарних показниках сайту це означає менше кліків, менше переглядів сторінок. Відтак менше банеро-показів – менше прибутку від реклами.

З цим можна би боротися, якби воля власників і редакторів видань орієнтувалась у першу чергу на якість і журналістські стандарти. Проте навіть поважні паперові видання на своїх веб-сторінках продукують дедалі більше інформаційного «шуму» – абсолютно однакового передруку цитат і фактів, обсяг яких уже наближається до «твіт»-повідомлень, тоді як базове авторське наповнення газети губиться в потоці знеособленого контенту. Направду, розмови про стандарти свідчать саме про їхню відсутність. А якщо відсутня планка, то немає і тих, хто її сягає. Іронія фаху в тому, що першими журналістику поховають дипломи.

Святослав Вишинський, медіа-експерт

Ольга Кулько, головний редактор Кіцманської районної газети «Вільне життя»:

–       Районна газета – найближча до людей, в ній люди можуть почитати про своїх знайомих, про місцеві події, часто самі пишуть в газету. Журналістів районки багато читачів знають особисто, тому на свої публікації маємо багато відгуків – і по телефону, і в особистому спілкуванні. Часто пишемо про події, які навряд чи покажуть на центральних телеканалах, але для наших земляків вони важливі і цікаві. Саме тому, я впевнена, місцеві ЗМІ не зникнуть, хоч, з часом будуть реформуватися, все більше нас читатимуть в інтернеті, де, крім публікацій і фото, розміщується відео. Реформування державних і комунальних ЗМІ неминуче, але за будь-яких умов буде попит на цікаву і важливу інформацію, зміниться лиш форма подачі, вдосконалиться зворотній зв’язок з читачами.

 

Ганна Вакарчук, головний редактор Новоселицької районної газети «Слово правди»:

–       Журналістика не вмре доти, доки у людей буде потреба в інформації. А така потреба, як ви розумієте, існуватиме завжди. У нашому Новоселицькому районі, де близько 40 відсотків населення приймає телесигнали з Кишинева, друковані ЗМІ, зокрема районна газета, залишається єдиним джерелом інформації, з Інтернетом у віддалених селах поки що не дуже склалося. Тому газету чекають, читають. І це обнадіює.

 

Сергій Воронцов, журналіст-фрілансер:

–       Я не вважаю, що журналістика вмерла. Коли так кажуть, то, очевидно, мають на увазі заангажованість певних публікацій. Але в таких ситуаціях не йдеться про журналістику. Насправді журналістика отримала новий поштовх у своєму розвитку. Вона переживає тимчасові труднощі, пов’язані з тим, що нею стало простіше займатися і до неї долучилися непрофесійні люди. Думаю, це явище тимчасове. З часом самі читачі своїми вимогами піднімуть рівень журналістики, вона буде змушена змінюватися.

Досліджуючи в архівах матеріали буковинських газет від початку століття до сьогодення, можу стверджувати: чернівецька журналістика в цілому зараз цікавіша, ніж журналістика 30-х років і тим паче радянських часів. Шкода, що нині в ній менше, так би мовити, «літературності», бо, як на мене, літературний смак у журналістських матеріалах таки має бути. Але раніше в місцевих ЗМІ не було матеріалів такого рівня, як тепер.

 

Запис Журналістика вмерла чи Хай живе журналістика? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дим, який вдихається під час паління, обпікає слизові. Крім того, в ньому міститься велика кількість шкідливих речовин: бензопірен, нітрозаміни, чадний газ, часточки сажі тощо. Тож усі ці речовини осідають в організмі. Через куріння зростає ризик розвитку раку легенів, рота і дихальних шляхів, психічних, серцево-судинних та інших захворювань.

Кожна десята смерть – від «пасивного куріння»

Щороку 31 травня Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) відзначає Всесвітній день без тютюну, привертаючи увагу до небезпек для здоров’я, пов’язаних із курінням. Тема цьогорічного Всесвітнього дня без тютюну – заборона тютюнової реклами, стимулювання продажу й спонсорства. Повна заборона на рекламу призводить до зменшення кількості курців – початківців і тих, хто вже якийсь час курить. Статистика свідчить, що заборона на рекламу і спонсорство тютюну є одним з найефективніших за вартістю способів зниження попиту на тютюн і, отже, одним з «найбільш вигідних» способів боротьби проти тютюну.

Глобальна тютюнова епідемія щорічно призводить до смерті близько шести мільйонів людей, понад 600 тис. з яких – пасивні курці. Якщо вестиметься активна боротьба з цією шкідливою звичкою, до 2030 року епідемія щорічно забиратиме більше восьми мільйонів осіб. Більше 80% цих смертей відбуватиметься серед людей, що живуть в країнах з низьким і середнім рівнем доходу.

Запис 6 мільйонів смертей від… цигарки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гра гучними фразами вже не спрацьовує, й оголошене київськими гламурними борцями з режимом «народне повстання» розчаровує готових до протестів активних громадян. Якщо запланована на 18 травня масова акція опозиції не принесе відчутних результатів, то слід очікувати появи нових сил, які насправді протистоятимуть правлячому режиму.

Щось подібне відбувається нині й у Росії. Після зникнення з політичної карти світу Радянського Союзу влада і в Росії, і в Україні залишилася в руках номенклатури. Замість сподіваного розвитку, обидві країни деградують, тупо проїдаючи радянський спадок. Утім, Росія має тактичну перевагу: вона розпродає національне багатство у значно більших масштабах, ніж Україна, бо в неї є величезні запаси нафти, газу, лісу тощо. Отримані гроші не лише осідають по кишенях господарів сучасного життя, але й частково пускаються на соціальні програми. Втім, обсяг виручених коштів скорочується в умовах світової кризи, що негативно позначається на зарплатах і пенсіях. Нещодавно зняті надбавки з виплат медикам, це знизило їхній життєвий рівень. Різке погіршення умов ведення бізнесу спричинило невдоволення «середнього класу», відтак дрібні та середні підприємці вийшли в авангард боротьби за кардинальну зміну державної політики.

Якщо в Україні правляча верхівка довго морочила голову простолюду казками про європейську інтеграцію і «розбудову власної держави», то в Росії увагу людей від невирішених проблем відволікають міфом про «відродження великої імперії». Але Росія є багатонаціональною державою й значна частина її громадян нездатна запалитися імперською ідеєю. Зростають регіональні суперечності, а на Північному Кавказі тривають справжні бої. Татарстаном днями прокотилися погроми таджиків, неспокійно й у місті нафтовиків Сургуті, де раз по раз спалахують зіткнення між слов’янами та кавказцями – навіть із застосуванням вогнепальної зброї.

Протистояння розгортається не лише на етнонаціональному чи міжрелігійному ґрунті, чимало етнічних росіян невдоволено режимом як таким. Не випадково в центрі Москви 9 травня поперек Тверської вулиці радикали розтягнули плакат: «Смерть кремлівським окупантам!». Суспільні конфлікти наростають, протест проривається на поверхню.

Якщо власті України й Росії ігноруватимуть народні настрої й надалі, загострення неминуче. В обидвох сусідніх державах. Водночас.

Ігор БУРКУТ

Запис НЕСВЯТКОВЕ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

При такому вмісті етилового спирту не можна точно сприймати рухомі джерела світла. Виникають проблеми з оцінкою обсягів. Зростає схильність до ризикованої їзди.

Наслідки:

–          Неможливо точно визначити відстань транспортного засобу, який їде назустріч;

–          Керування стає ризикованішим, наприклад, при обгоні;

–          Не дотримується безпечна дистанція.

0,5 – 0,8 проміле

Неправильне визначення відстані. При зміні умов освітлення погіршується можливість очей пристосовуватися до цих змін. Послаблюється сприйняття червоного світла. Знижуються можливості реагувати і послаблюється увага. Порушується рівновага.

Наслідки:

–          Важче сприймаєт­­­­ься червоний світловий сигнал світлофора, сигнали гальма і зупинки, огородження небезпечних ділянок шляху;

–          Виникають проблеми пристосування до різних умов освітлення, наприклад, при переході від дальнього світла до ближнього.

–          Неправильно визначається відстань, наприклад, до крутого повороту дороги.

–          Мотоциклісти і велосипедисти не можуть утриматися в своєму ряду. 

0,8 – 1,2 проміле

Починається ейфорія, розслаблення, переоцінка своїх можливостей, зменшення кута зору (так званий тунельний погляд). Погіршується сприйняття предметів і невірно оцінюється відстань (глибина зору).

Наслідки:

–          Досить ризикований стиль водіння;

–          Погіршення зору після перемикань ближнього і дальнього світла;

–          Надто пізно помічаються пішоходи, велосипедисти та транспортні засоби, які стоять на дорозі;

–          Бічний зір неправильно оцінює ситуацію – через це можуть бути зачеплені транспортні засоби, що їдуть повз.

1,2 – 2,4 проміле

Їхати стає неможливо. Погіршується здатність очей пристосовуватися до зміни освітлення. Істотно погіршується увага і можливість концентруватися. Сильна ейфорія і розслабленість, надмірна самовпевненість. Сильне уповільнення та порушення реакції. Середні й сильні порушення реакції. Середні і сильні порушення рівноваги.

Наслідки:

–          Надзвичайно ризикований стиль їзди;

–          Великі проблеми при орієнтуванні в просторі;

–          Помилки в рухах при водінні, наприклад, замість гальм натискається педаль газу.

Більше 2,4 проміле

Реакція водія за кермом автомобіля стає непередбачуваною, навіть за нормальних погодних умов у світлий період доби. Інколи призводить до смерті за кермом від гострого отруєння етиловим спиртом із наступною дорожньо-транспортною пригодою.

 Любов КАФАНОВА, “Версії”

Запис Як і в яких кількостях алкоголь впливає на керування автомобілем спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тетчер очолила консервативний уряд тоді, коли Велика Британія перебувала у глибокій кризі. Соціальна політика її попередників-лейбористів завела країну у глухий кут. У бюджеті не залишалося грошей на підтримку незаможних верств населення. І новий прем’єр вдався до кардинальних заходів – закриття нерентабельних шахт, приватизації націоналізованих лейбористами залізниць тощо. Сотні тисяч англійців опинилися в жахливій скруті. Вони активно протестували, але поліція жорстоко розігнала мітинги й демонстрації.

Дотепер колишні шахтарі не можуть простити Тетчер того, що опинилися у справжніх злиднях, зазнали голод. Але за рік у британській економіці сталися позитивні зміни, безробітні почали оволодівати новими спеціальностями, їхнє життя поступово налагоджувалося. Пам’ять же про скруту лишилася. Тим більше, що «залізна леді» ніколи не приховувала свого презирства до соціальних низів. Фактично вона боролася з бідняками.

Натомість венесуельський лідер, переконаний соціаліст Чавес усе життя підкреслював, що вважає своїм головним завданням боротьбу із бідністю. Бюджет його країни постійно накачували нафтодолари, можливості для реалізації соціальних програм були значні. Насамперед він розпочав масове будівництво соціального житла, куди зі смердючих нетрищ переселялися злидарі. Біднякам було відкрито шлях до знань. Сам Чавес походив з родини вчителів, блискуче завершив престижні військові навчальні заклади, мав також освіту політолога. Він розумів, що сучасний світ базується на знаннях, тому стільки уваги приділяв освіті своїх співгромадян. Венесуельські бідняки його обожнювали. Але в інших соціальних верствах ставлення до президента зовсім інше. Його критикували за те, що нафтодолари не вкладаються у розвиток сучасної економіки, що в країні існують проблеми із політичними свободами, що у Венесуелі високий рівень злочинності. Невдоволення збурювала й мілітаризація країни.

Але життя сповнене парадоксів. Чавес на словах рішуче протистояв Сполученим Штатам, одночасно продаючи їм нафту і закуповуючи за їхні ж гроші їхні товари. У підсумку більшість отриманих доларів ішла на розвиток США, а не Венесуели. Слова і справи політика, як це зазвичай і буває, розходилися діаметрально. До речі, політична діяльність Тетчер також виявилася парадоксальною. Вона підняла економіку Великої Британії за рахунок різкого скорочення державної допомоги соціально упослідженим, а в результаті бурхливе економічне зростання наповнило бюджет грошима і нині британські бідняки матеріально живуть помітно краще, ніж обласкані Чавесом бідняки у Венесуелі…

Після смерті політика по ньому залишається пам’ять. Якщо тривала, це називається безсмертям. Тетчер і Чавес мають свої шанси на тривалу пам’ять: вони сповідували чіткі ідеї й намагалися їх реалізувати. Цим відрізнялися від безідейних злодіїв. А досвід свідчить: після політика-злодія не лишається нічого, бо награбована ним власність переходить до інших рук.

Ігор БУРКУТ

Запис СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ ПОЛІТИКІВ спершу з'явиться на Медіа-Версії.