На зображеннях переважає м’який, теплий теракотово-брунатний тон — колір випаленої глини, землі, що зберігає сонце. Це поєднання кольору охри, кори, іноді навіть паленого цукру.

Цей птах справді вражає — ніби виліплений із теплої землі, згустку пам’яті чи сну. На перший погляд – він застиг. Але тіло, хоч і стилізоване, сповнене напруги: нахил голови, загострений дзьоб, «перо-крила», мов лезо чи знак. Птах, який не летить – і водночас завжди у польоті в нашій уяві. Так, це не буквально живий птах, але живий символ…

Майже всі роботи у кольорах теплих і стриманих, не палає, а тліє… Давність… Спадкоємність… Матеріали, які не зникають – кераміка, камінь, дерево. Земні кольори. Вони не викликають галасу, а вселяють тишу і глибину…

«Скам’яніла, щоб не зів’янути…» – Олег Любківський справді вкладає у свої образи глибокий сенс: краса, яка застигла, щоб вічно жити.

Пані Світлана Балінченко розпочала з Мішеля Фуко. «Народження біополітики».
– Король – це не той, хто керує, а той, хто піклується. І, власне, як керманич, не той, хто керує кораблем, а той, хто знає, де кинути якір, той, хто піклується про цей корабель. Коли дивилася цю виставку, подумала, що певною мірою це є і піклування про минуле, тобто збереження минулого, але це є і піклування про майбутнє… Щоб майбутнім чернівчанам було де кинути якір…
Не буду повторювати цей невеликий виступ пані Світлани до завершення виставки, можна послухати відео.

Тарас Возняк, письменник, філософ, культоролог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького відзначив в статті «Елімінація митця і простір інтерпретації.  Любківський»:
…у цій діалектиці полягає таїна кожного мистецького твору. Твір не «відмирає», не «кам’яніє» після написання чи висихання пензля майстра. Твір стає справжнім мистецьким твором, коли починає жити своїм, дуже інтимним, невідомим та в натуральний спосіб скритим від свого першого творця, художника, життям. Твір, що називається, – йде в люди…

Тарас Возняк порівняв митця з Робінзоном Крузо, який з уламків корабля створив власну міні-Британію. Але ж Олег Любківський дійсно будує власний світ із фрагментів пам’яті, простору й часу.
Олег Любківський поділився спогадами про витоки своєї творчості. У 17 років, під час навчання у Вижниці, він створив першу умовну фантазію – вид з висоти пташиного польоту на Кути: гора Овідій, річка Черемош, поле, маленький будинок… Композиція вийшла природною, органічною, такою, якою її уявляв молодий художник. А вже у часи перебудови Любківський повернувся до цього образу. Зріло, свідомо, він завершив картину, надавши їй символічну назву – «Земля обітована». Назва виникла інтуїтивно, як відгук на бажання повернення – у місце, де хочеться жити, куди хочеться повертатися.

«Художник не має права мовчати в війну.
У нього не має танків, не має солдатів. В нього є пензлі і олівці.
І він може показати інтелектуальну перевагу над ворогом. Що вміє тільки вбивати і стріляти…
А я вмію таке, що не по їхньому рівню розвитку.
Тобто морально я вище, ніж війна і та агресивна сторона…», – Олег Любківський.

Доктор філософії німецької літератури Judith Schifferle /Юдіт Шіфферле/ звернулася до учасників персональної виставки «Земля обітована» Олега Любківського, яка у січні 2025-го презентувалася у великих виставкових залах відділу «Палац Лозинського» у Львові. Judith Schifferle у Чернівцях знають і як поетесу з Швейцарії. Пан Юрій Якимчук зачитав звернення присутнім на виставці у Чернівцях 4 квітня.

– Мистецтво може творити нові світи і фігури з усього, що нас оточує. У кращому випадку художник не має робити нічого іншого, крім як зменшувати, забирати, підкреслювати. Приведення чогось до суті має щось спільне з кінцем. Так само, як крапка завершує речення, але оповідь тільки починається…

– Ці надгробки утворюють пейзаж без географії. Зараз, коли ми пишемо і так близько підходимо до малюнків, тут і там вони знаходяться на відстані всього одного кроку одна від одної. Роботи Любківського настільки зменшені і загострені, що залишається каркас життя, звільнений від усіх зайвих елементів. Це фрагмети, які стосуються нас усіх…

– Ці кладовища – це також наш світ. Але де небо, земля і кольори життя. Тут не має навіть горизонту, що розділяє верх і низ. Художник тримає в руках свої інструменти, як каменярі надгробки, і лише дає простір речам. Життя заховане в них. Вони розростаються в порожньому просторі і залишаються свідками. Пелюстки зкам’яніли, щоб не засохнути… Доктор Юдіт Шіфферле, Базель, 2024

Вислів «Під кожною могильною плитою ховається історія людства» набуває особливого звучання, це не просто фраза – це роздуми про пам’ять, спадок, минуле, яке формує наше сьогодення, усе те, що робить людське існування унікальним. Це світ, де важливо не лише пам’ятати про смерть, а й шукати в ній відображення життя – з його кольорами, небом і землею. І в цьому пошуку мистецтво відіграє надзвичайно важливу роль: воно оживляє пам’ять, дає голос тим, хто вже мовчить.

«Земля обітована» це свого роду і медитація над історією, пам’яттю, життям і смертю. Це простір, де художнє слово і візуальні образи об’єднуються, щоб нагадати нам: під кожною плитою – цілий світ, якого більше немає, але який усе ще живе в нашій пам’яті й культурі…

І ще пані Світлана Балінченко на умовних листівках підписала нам на ідиш різні побажання. Слово «וועלט» — «мир» — на цих картках звучало як благословення, як надія…

Далі буде… І нехай «Земля обітована» живе у наших серцях не тільки як місце, а як стан – глибокий, чутливий і сповнений надії. Дякуємо Автору!

Більше фото з виставки за покликанням – «Скам’яніла для того, щоб не зів’янути…», – Олег Любківський

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Краса, яка застигла, щоб вічно жити: виставка «ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА» Олега Любківського у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Із такою гарною обкладинкою побачив світ свіжий номер польського журналу Newsweek напередодні католицької Пасхи.

Що тут можна додати?.. Недарма кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути.

Вдячні полякам, вони виявилися справжніми друзями українців. Адже до трьох мільйонів вимушених переселенців з України знайшли там прихисток – сердечне тепло і підтримку.

Запис Великдень: світ з Україною спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свій міжнародний статус підтверджує цього року мистецький фестиваль «Ї». Цьогоріч приїзд польських гостей на фестиваль «Ї» підтримало Генеральне Консульство Республіки Польща у Луцьку. Гостей дійства привітав Генеральний Консул Республіки Польща у Луцьку Славомір Місяк під час третього дня у драмтеатрі на відкритті презентації книги Юстини Соболевської про польського автора Корнеля Філіповича, який народився в Тернополі. Попередньо два романи автора за перекладом координатора фестивалю Юрія Матевощука вийшли друком у видавництві «Крок» – «Провінційний роман» та «Щоденник антигероя».

Власне Юрій Матевощук разом із видавцем Юрієм Завадським чи не першими відкрили Корнеля Філіповича для українського читача. А роботу над третьою книгою – уже про життя автора – «Мирон. Ілля. Корнель. Розповідь про Корнеля Філіповича» продовжила польська авторка Юстина Соболевська.

Кажуть, що Корнель Філіпович народився в тернопільському готелі в центрі міста , а його дідусь був директором нинішньої 5-ої школи. Та після воєн з міста нічого не залишилось, а родину письменника свого часу переселили. Тож письменник проживав у Цешині, а згодом перебрався до Кракова.

-Корнель Філіпович – це письменник провінцій, який вміло описував жіночі образи, галицькі краєвиди, а ще – історії тварин так, ніби був сучасним зоозахисником. Після Другої світової війни автор від авангардних тем перейшов на теми слабкості та зламаності людини. Він без конкретного ставлення описує ухилянта від армії, компроміси війни, яка не з кожного зробила героя. В Україні такі твори звучать по-новому, адже це реальність держави, зазначає Юстина Соболевська.

До слова, цей рік в Україні оголошений роком Корнеля Філіповича, а восени в Тернополі під час наукової конференції відкрили меморіальну дошку Корнелеві Філіповичу.

За матеріалами пресслужби “Мистецького фестивалю Ї”

Фото “Мистецького фестивалю Ї”

Запис На літературному фестивалі в Тернополі полька презентувала книжку про тернополянина спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Польщі заговорили про можливий відтік українських заробітчан до Німеччини. Як пише газета “Rzeczpospolita”, наслідки такого явища можуть бути драматичними, передає УНН.

“Наслідки цього явища (відтоку українців до Німеччини — ред.) можуть бути драматичними. Можливо, на початку наступного року наші західні сусіди ширше відкриють свій ринок праці для працівників ззовні ЄС. Згідно з результатами опитування, що його було проведено рекрутинговою фірмою Work Service, з Польщі може виїхати навіть 59% українців”, — йдеться у статті.

Як зазначає видання, це величезна загроза для польської економіки.

“Протягом двох-трьох місяців дефіцит персоналу може збільшитися зі 165 тисяч до більш ніж півмільйона вакансій”, − каже голова служби працевлаштування Кшиштоф Інґльот.

Видання наголошує, що експерти пропонують або різко збільшити зарплату для українських працівників, або, дійсно, запрошувати людей з Індії та Бангладеш.

Нагадаємо, у 2017 році в Європейському Союзі громадянам, які не являються членами ЄС, було видано понад 3,1 мільйонів посвідок на проживання.

Так, з понад трьох мільйонів, українці отримали більше 20% — 661 874 посвідок, майже втричі випередивши Сирію. Найбільше посвідок — 88% від усіх дозволів на проживання, українцям видавала Польща (585 тисяч посвідок). Близько 18,8 тисячі посвідок видали українцям у Чехії, 7,8 тисячі — в Угорщині.

Запис Польща стурбована через можливий відтік українців-заробітчан до Німеччини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

59% українців, які живуть у Польщі, пов’язують своє майбутнє з цією країною. Три четвертих мають постійну роботу, кожен третій працює за своїм фахом. Майже всі користуються послугами польських операторів мобільного зв’язку, а дві третини мають банківські рахунки у польських банках. Майже половина планує придбати нерухомість у Польщі.

Про це свідчать результати соцопитування, проведеного ARC Rynek i Opinia, повідомляє TVN24.

Українці стають щоразу більшою частиною польського суспільства і, таким чином, важливою групою споживачів. За різними оцінками, у Польщі працює близько мільйона українців.

Соцопитування, проведене ARC Rynek i Opinia, свідчить про те, що чотири п’ятих українців (82%), які перебувають у Польщі, працюють, а 75% з них мають постійну роботу. Згідно з опитуванням, 33% працюють відповідно до своєї професії.

Працівники з України зайняті у різних галузях польської економіки – велика частина з них (26%), працює у промисловості, далі йдуть такі галузі, як будівельно-ремонтна, а також готельно-ресторанна (15%).

Лише 45% українців висилають гроші додому
Майже три чверті українців, які працюють у Польщі (72%), заощаджують частину грошей, які вони заробляють, і майже половина (45%) фінансують свої сім’ї в Україні. Аж 47% опитаних отримують зарплатню готівкою. Лише кожен третій (30%) тримає зароблені гроші у банку, а 67% зберігають готівку вдома.

Продукти харчування українці найчастіше купують в дискаунтерах (магазинах, що торгують за зниженими цінами) (52%), а також у гіпер- та супермаркетах (38%).

Головним чинником, що впливає на вибір місця покупки, є ціна та часті знижки. Громадяни України витрачають на харчування у середньому 473 злотих на місяць (близько 3400 гривень).

Половина українських заробітчан планує купити квартиру в РП
Рахунок у банку Польщі має 68% опитаних. Окрім банківських карток, українці рідко користуються іншими банківськими послугами. Майже всі респонденти (93%) мають мобільні телефони, 92% з них користуються послугами польських операторів.

Як зазначено у соцопитуванні, 5% українців за останні п’ять років купили нерухомість у Польщі, а 45% планують купити квартиру. Крім того, з цією метою 65% людей з цієї групи планують взяти кредит у Польщі. Зараз найбільший відсоток респондентів (40%) орендують будинок або квартиру, і кожен четвертий орендує кімнату в квартирі або будинку.

Дослідження проводилося з використанням методу CAWI (он-лайн опитування) та методу інтерв’ю. Загалом проведено 532 інтерв’ю.

Польща добре, але Німеччина – краще
Це не єдине соціологічне дослідження, що стосується українців у Польщі, яке з’явилося в останні дні.

Згідно зі соцопитуванням «Ставлення громадян України до польського ринку праці», підготовленим Work Service, майже 8 з 10 громадян України задоволені умовами роботи в Польщі настільки, що аж 84% з них заявляють про готовність рекомендувати роботу у цій країні родичам та друзям.

З іншого боку, 59% респондентів визнають, що вони покинуть Польщу, коли їм відкриється ринок праці у Німеччині.

Запис Сумна статистика: Половина українців-заробітчан у Польщі планує залишитися там назавжди спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вижницька і Косівська райради – серед переможців конкурсу ініціатив карпатських громад

Конкурс тривав у чотирьох областях: Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській, на нього подали 107 проектів, повідомляє сайт Вижницької райради. Переможцями стали 32 проекти на загальну суму 9,1 млн грн. Крім того, перемогли ще 4 міжрегіональні проекти, саме серед них проект Косівської та Вижницької райрад із назвою «Налагодження міжрегіонального партнерства з Легіоновським повітом Республіки Польща як можливість популяризації історико-культурної спадщини Гуцульщини за межами етнорегіону».

Йдеться про міжкультурний міжнародний діалог, співпрацю регіонів – 2-х сусідніх в Україні й зарубіжного, Легіоновського повіту Мазовецького воєводства Республіки Польща – у збереженні, розвитку та популяризації автентичної історико-культурної спадщини Гуцульщини за межами етнорегіону.

Проект об’єднав 7 партнерів: окрім органів місцевого самоврядування регіонів, ще й культурно-мистецькі та наукові установи Косівщини й Вижниччини: Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філіал Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського), Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В.Шкрібляка.
Офіційним стартом реалізації проекту став візит на Вижниччину делегації Легіоновського повіту на чолі зі старостою повіту Робертом Врубелем та президентом м. Легіонова Романом Смогоржевскі 9-12 липня.
Після офіційних зустрічей із місцевою владою, екскурсії музеєм коледжу ім. В.Ю. Шкрібляка гості побували на перевалі Німчич, відвідали національний природний парк «Вижницький», де оглянули еколого-просвітницький центр із динамічною демонстрацією змін природних комплексів та явищ, пір року, впливу людини на довкілля у кімнаті часу. У селищі Миговому польські партнери ознайомилися із роботою сільради, НВК, Будинком народної творчості і дозвілля, туркомплексом та кінно-спортивним клубом.

На завершення ознайомчого візиту виконавці проекту обговорили головні завдання проекту й склали орієнтовний календар їхнього виконання.

Запис Буковинці та прикарпатці налагоджують міжкультурний діалог з поляками спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 квітня святкують Великдень християни західного обряду. Перші фотографії з цьогорічний дійств з’явилися у мережі .

На великодні свята до Італії з’їхалися туристи та паломники зі всього світу. Храми прикрасили квітами, гілками пальм та оливи. Ними ж розмахували учасники театралізованих, ритуальних ходів. Такі гілки благословляють перед храмами і зберігають протягом року вдома як символ миру.

Святкові вітрини крамниць приваблюють кольоровими упаковками шоколадних пасхальних яєць. Саме таке, а не куряче, є символом свята італійців. Солодкими яйцями з сюрпризами всередині обмінюються серед близьких.

Великодня хода у Більбао (Іспанія)

У Польщі до свята фарбували на круто зварені яйця, заздалегідь готували великодній кошик – яйця, хліб, сіль, хрін, ковбасу і випеченого з тіста баранця.

Великодня хода у Закопане (Польща)

Ягня, але печене, сьогодні є обов’язковою стравою на святковому столі в Аргентині. Члени родин, які збираються за одним столом, шукають в будинку сховане шоколадне яйце.

Мешканці Перу традиційно яскраво і театрально вшанували муки та воскресіння Христа. Протягом великоднього тижня вулиці були прикрашені квітами. У вікнах помешкань виставили “страждальні серця”, храми оздобили тисячами свічок. Недільного ранку вулицями пройшлися процесії з фігуркою Юди. Їх палили або вішали за містом.

Великодня хода у Перу

Запис Католики й іудеї всього світу святкують Великдень спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іноземні працівники, абсолютну більшість яких складають українці (316 тис. з 440 тис. офіційно зареєстрованих іноземних працівників), почали заповнювати прогалини у фінансах Управління соціального страхування (ZUS) Польщі.

Про це повідомляє польське видання «Rzezcpospolita».

«Іноземці не тільки успішно рятують польський ринок праці, але й дедалі більше підтримують державні фінанси», – йдеться у статті. За оцінкою видання, минулого року іноземні працівники могли сплатити державі 3-6 млрд злотих у вигляді різних зборів.

За даними Управління соціального страхування, на кінець 2017 року їхня кількість на 50% перевищила цифру 2016-го.

«Надходження податків та внесків від іноземців, зареєстрованих в ZUS, можуть скласти 5,2 млрд злотих. Це орієнтовна сума, але, безсумнівно, швидке збільшення кількості іноземців у реєстрі є однією з причин відносно гарної фінансової ситуації в ZUS, яке закінчило рік з дефіцитом, меншим від запланованого”, – зазначив експерт організації Працедавці Польщі Лукаш Козловський. Хто ж рятуватиме наш український Пенсійний фонд?

Запис Українці заповнюють прогалини в бюджеті Польщі – польські ЗМІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Звичайний борщ без м’яса вартує тепер майже наполовину (44%) дорожче, ніж торік: за каструлю буденної страви треба викласти мало не 100 грн. Рекорд подорожчання побив буряк – аж на 75%. Середня ціна на моркву – по 9.50 грн, картоплі – 8.50, капуста по 4.90, вона подорожчала найскромніше. Звісно, у березні овочеві запаси меншають, а попит не падає. Тож ціни ростуть, і найближчим часом здешевшення чекати не варто.

Найдорожче – м’ясо: незважаючи на піст, ціни на м’ясо вищі майже на 60%, ніж цієї пори торік.

Киянину зварити борщ на 20% дорожче, ніж мешканцю Варшави. Хоча зарплата українського столичного мешканця становить, порівняно із заробітком варшав’янина, все ті ж 20%. А проіндексувавши на 20-відсоткову дорожнечу, отримаємо взагалі 16% від заробітків у Польщі. І ніхто вже давно не дивується, що наші люди масово виїжджають за кордон.

Як казав незабутній Райкін, «дороге, бо корисне»: квасоля – 40 грн за кг, арахіс – понад 100, мигдаль – усі 400, добре, що ми самим мигдалем не харчуємося. Рис і гречка – по 25. Вівсянка – від 40 грн за кг. Літр олії – 37 грн. І навіть долар, що трохи впав, не обіцяє нам здешевлення. Бо продавці побоюються нового стрибка валюти і знижувати ціни не поспішають.

Виходить, триматися посту і при цьому повноцінно харчуватися – задоволення не до кожної української кишені.

Запис До пісного обіду зовсім не пісні ціни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Польщі з 1 березня цього року починає діяти закон про обмеження торгівлі в неділю. Про це повідомляє «Польське радіо».

За словами віце-міністр сім’ї і праці Польщі Станіслава Шведа, закон, який набуває чинності 1 березня, впроваджує поступове обмеження торгівлі у неділю.

«Перша неділя, яку охопить заборона торгівлі, – це 11 березня. Цьогоріч торговельними будуть перша і остання неділі в місяці. А друга та третя будуть неділями, коли торгівля заборонена. Наступного року торгувати буде можна тільки в останню неділю місяця.

А починаючи від 2020 року торгівля буде заборонена у всі неділі, за винятком неділь, передбачених законом – це остання неділя січня, остання неділя квітня, остання неділя червня і остання неділя серпня», – сказав він.

Торгівля буде дозволена в останню неділю перед Різдвом та Великоднем – тоді можна буде торгувати до 14:00.

Крім цього, в неділю зможуть вести торгівлю власники малих крамниць, але за умови, що самі стоятимуть за прилавком.

Запис Парадокси: відзавтра у Польщі обмежують торгівлю в неділю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У польському місті Згеж група грузинів і українців напала на поліцейських, ті були змушені відкрити вогонь у відповідь. Про це повідомляє видання Dziennik Lozki.

Інцидент стався по 2 ночі у п’ятницю, 23 лютого. Поліцейський патруль помітив групу чоловіків, які розпивали алкоголь і поводилися агресивно. Під час перевірки з’ясувалося, що це були іноземці – українці і грузини, які не реагували на спроби поліціянтів їх заспокоїти і ставали дедалі агресивніші. В бік правоохоронців полетіли камені і бруківка. Через це поліціянти були змушені зробити декілька попереджувальних пострілів. Це не змусило чоловіків відступити, тому в сумі правоохоронці зробили кільканадцять пострілів. Унаслідок цього троє іноземців отримали поранення в ногу, їх життю нічого не загрожує. Національність потерпілих не повідомляють. Крім того, шпиталізували і одного з поліцейських, який отримав травми голови. Загалом в результаті інциденту затримані 13 осіб – громадяни Грузії і України. Всі вони працювали в Польщі. Слідчі наразі з’ясовують, чи було їхнє перебування в країні та працевлаштування законним, пише Європейська правда. 

Запис У Польщі грузини і українці-заробітчани побилися з місцевою поліцією спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Диригент – Кшиштоф Камінські (республіка Польща)
Соліст – Олександр Конєв (фагот)
Йосип Созанський – художній керівник Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії.
Надія Селезньова – художній керівник академічного камерного хору Чернівецької обласної філармонії.

Генрік Чиж – «Canzona di Barocco» для оркестру
Джон Эрнест Гальярд – соната для фагота з оркестром
Олександр Бородін – «Князь Ігор»
Сергій Рахманінов – симфонія №2

Більше фото з концерту за посиланням –  КШИШТОФ КАМІНСЬКІ У ЧЕРНІВЦЯХ.

Браво! Дякуємо за концерт!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Польський диригент-музикант Кшиштоф Камінські у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 1 січня в Польщі ввели податок на дощ. Платитимуть його власники будівель площею понад 3500 квадратних метрів, які забудували свою ділянку на 70%, а поблизу відсутня дощова каналізація. Про це повідомляє Gazeta Wyborcza.

З 1 січня в Польщі набрали чинності положення закону про водне господарство, що вводять плату за злив дощової води на території, де відсутня дощова каналізація. Ці положення в Польщі вже встигли охрестили «податком на дощ».

Як нагадує видання, податок будуть зобов’язані платити власники магазинів, що займають значну площу, складських приміщень, офісних будівель, а також житлових кооперативів та громад, які передають витрати своїм орендарям. Церкви та релігійні об’єднання будуть звільнені від цього збору, «з огляду на соціальний вимір». Розмір податку встановлюватимуть мери міст, або голови сільських громад. Цікаво, що до місцевих бюджетів потрапить тільки 10% цього збору, а 90% підуть до державного бюджету.

Запис У Польщі ввели податок на дощ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародна компанія Lindab, що має виробничі потужності під Варшавою, зобов’язала співробітників-українців носити одяг у кольорах національного прапору, через що зіткнулася із звинуваченнями в дискримінації.

Про цю історію повідомила Gazeta Stołeczna – варшавське регіональне видання “Виборчої”.

Про незвичну сегрегацію на заводі, розташованому у селищі Вєрухові, журналістам розповів один з клієнтів, який помітив, що працівники компанії мають уніформу різного кольору залежно від відділу, в якому вони працюють, однак українці є винятком – незалежно від ділянки, на якій вони діють, вони зобов’язані носити одяг у синьому та жовтому кольорах.

“Я не міг навіть уявити, що таке можливе! Уявіть, що поляків зобов’язують одягати червоно-білу уніформу, коли вони працюють на фабриці за кордоном”, – обурився процитований клієнт, слова якого наводяться на умовах анонімності.

Керівник заводу, Міхал Вроблевский, заперечив звинувачення у свій бік і пояснив, що таким чином “помічав” співробітників, які не розмовляють польською. У нас всі співробітники носять сині брюки та різноманітні сорочки. Механіки – зелені, бригадири – червоні. Це така система ідентифікації. А жовті сорочки українців означають, що вони не говорять польською”, – пояснив він.

Натомість, експерти у питаннях протидії дискримінації впевнені, що дії роботодавця незаконні. “Це – принизлива практика сегрегації”, – цитує видання представницю асоціації “Ніколи знову” Анну Татар. У асоціації наголошують, що таке позначення українців не має функціонального змісту, а також створює національний поділ серед співробітників.

Водночас, керівник виробництва каже, що така ідентифікація допомагає самим українським співробітникам.

Телеканал TVN зазначає, що до національної інспекції з питань праці вже спрямоване прохання втрутитися у ситуацію.

Запис Скандал у Польщі: працівників-українців змушують носити синьо-жовту уніформу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2 грудня “Укрзалізниця” відкрила продаж квитків на міжнародні поїзди, що курсують до країн Європейського Союзу.

Про це йдеться у повідомленні на Facebook.

Поїздами “Укрзалізниці” пасажири зможуть подорожувати до наступних міст Європи: Варшави, Вроцлава, Перемишля, Братислави, Праги, Кошице, Бухаресту, Сучави, Будапешту та Відня.

Поїзди до країн ЄС почнуть курсувати з 10 грудня.

Зазначається, що вартість проїзду до країн ЄС розраховуватиметься з урахуванням курсу євро на дату придбання квитка. Зокрема, при курсі євро 31,1 грн вартість проїзду буде наступна:

– Львів – Варшава – 1728,25 грн.

– Львів – Вроцлав – 1634,66 грн.

– Київ – Варшава – 1350,78 грн.

– Інтерсіті+ Київ – Перемишль (через Коростень): 1 клас – 705,03 грн, 2 клас – 489,77 грн,

– Інтерсіті+ Київ – Перемишль (через Козятин, Вінницю та Тернопіль): 1 клас – 767,42 грн, 2 клас – 536,57 грн.

– Інтерсіті+ Львів – Перемишль: 1 клас – 274,52 грн, 2 клас – 190,30 грн.

– Київ – Братислава – 2264,83 грн.

– Київ – Прага – 3013,52 грн.

– Київ – Кошице – 1456,85 грн.

– Київ – Бухарест – 2551,52 грн.

– Вадул-Сірет – Бухарест – 954,60 грн.

– Вадул-Сірет – Сучава – 174,70 грн.

– Київ – Будапешт – 2002,79 грн.

– Львів – Будапешт – 1400,99 грн.

– Київ – Відень – 2505,04 грн.

Запис “Укрзалізниця” відкрила продаж квитків на міжнародні поїзди, що курсують до країн Євроcоюзу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Польща хоче відмовитися від траншу МВФ у розмірі 9,2 млрд доларів через «гарний стан економіки». Про це на своїй сторінці у Twiiter написав віце-прем’єр і міністр фінансів Польщі Матеуш Моравецький: «Ми відмовилися від кредитної лінії у розмірі 9,2 мільярда доларів США. Економіка в Польщі перебуває в такому хорошому стані, що ми можемо це зробити», – заявив Моравецький.

За інформацією «Reuters», на таке рішення вплинули надприбутки національного бюджету розміром у 4,9 мільярда злотих (1,36 мільярда доларів), отримані від січня до серпня, а також темпи економічного зростання, які, за інформацією відомства, за згаданий період склали майже 4%.

Поки невідомо, чи збирається Польща розірвати або призупинити дію угоди з МВФ про гнучку кредитну лінію. Як відомо, до кінця цього року польський уряд планує ввести податок на сезонних працівників з України.

В українському уряді заговорили про плани завершення вже сьомої програми співпраці з МВФ. За інформацією «Сегодня», влада хоче поставити крапку на цьому. На днях міністр фінансів Олександр Данилюк оголосив, що 5-й транш від МВФ у розмірі 1,9 млрд доларів країна очікує до кінця нинішнього року, а до 2019-го влада планує успішно завершити нинішню програму співпраці.  

«Програма розширеного фінансування» стартувала у березні 2015-го й загальна сума допомоги мала скласти майже 17 млрд доларів. На сьогодні ми отримали лише чотири транші на половину суми, а п’ятий (найбільший із запланованих) відкладався уже двічі: спочатку його перенесли на серпень, пізніше – на кінець поточного року. Причина – гальмування із пенсійною реформою, яка була ключовою вимогою МВФ.

Щоби отримати від фонду усі обіцяні гроші, потрібно ще кілька ключових рішень. Заступник глави НБУ Катерина Рожкова заявила, що серед головних вимог – створення Антикорупційного суду та приватизація. У «підвішеному стані» залишаються земельна та медична реформи. Окрім цього, у меморандумі закладено ще кілька пунктів. Наприклад, НАБУ має отримати технічні можливості вести прослушку підозрюваних.

Зауважимо, що багато з цих реформ мають загрозу втрати рейтингів та підтримки населення. По суті, вони є дуже непопулярними, вважає політичний експерт Ігор Петренко. За його словами, найважчою буде земельна реформа, яка передбачає створення ринку сільгоспземель. Нагадаємо, до кінця нинішнього року ще діє мораторій на продаж землі.

Експерти вважають також, що завершення співпраці з МВФ не спричинить найближчим часом якихось катаклізмів у нашій економіці. Натомість труднощі виникнуть пізніше, коли настане час віддавати кредити. Нагадаємо, за отримання повних 17 млрд доларів кредитів, кожний мешканець України буде винний МВФ понад 400 доларів

Запис Польща відмовляється від кредиту МВФ у 9,2 млрд доларів. Україна також готується сказати МВФ «до побачення»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пьотр Андрусєчко, який свого часу викладав у Поморській академії в м. Слупськ, а нині працює в Україні репортером одного з найвідоміших польських видань –«Газети виборчої», у Чернівцях доволі частий гість. Уперше приїхав до України 1998-го, а від листопада 2013-го, із невеликими перервами фактично тут живе. Пройшов Майдан – від його мирного початку до трагічного фіналу 18-20 лютого. Вже наприкінці лютого 2014-го спробував долетіти до Криму, але рейси скасували, тож дістався туди аж 1 березня 2014 – вперше після Революції Гідності, а вдруге – на так званий «референдум». 13 квітня – вже як кореспондент «Газети виборчої» – прибув до Донецька, за кілька днів – до Слов’янська, де за Гіркіна прожив до 3 травня, далі був змушений тікати, бо в соцмережах з’явилося його фото із закликом розшукати… Далі приїхав на так званий референдум до Донецька, згодом, починаючи з липня, з українського боку висвітлював воєнні дії під Дебальцевим, Попасною, був на місці падіння малайзійського літака, під Донецьком, Маріїнкою. Піски, знов Дебальцево, Бахмутка,  донецький аеропорт… Думка людини, яка пройшла Майдан і зблизька бачить війну та водночас може залишатися дещо відстороненою – в силу професії і громадянства, – особливо цінна для нас.

Студенти-політологи ЧНУ і раніше мали нагоду слухати лекції Андрусєчка на теми сучасних етнополітичних процесів, а минулого тижня його виступ перед ними відбувся у рамках проекту «Зовнішня політика країн Вишеграду в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції».

Після лекції поспілкувалися:

– Наскільки досвід наукової роботи допомагає в журналістиці?

– Багато років відбувалися обміни студентами, тож була нагода приїжджати на конференції, читати лекції. Мої теми – сучасні етнополітичні процеси, тема кандидатської – «Міжнаціональні відносини в Україні після розпаду СРСР». Займався питаннями сепаратизму в Криму, на Донбасі. Поєдную наукову роботу з журналістською.

– Сепаратизму в Криму і на Донбасі? Тобто Ви передбачали ці проблеми?

– Я би не сказав, що передбачав, – досліджував. Для мене було очевидно, що ця проблема, зокрема в Криму, на початку 90-х була дуже серйозна. Тоді вдалося її певною мірою розв’язати. Але після подій 2014-го року стало зрозуміло, що усе це було закладене дуже давно. Деякі з елементів плану, втіленого 2014-го, були присутні в Криму 1992-94 років. Ці мої наукові дослідження пізніше допомогли в роботі – розуміти, що відбувається зараз.

– У Донецьку на боці сепаратистів працює польський начебто журналіст – а може, й не один, який для Польщі передає новини польською, але «з того боку», з іншими акцентами. Чи удається Вам переконати поляків в об’єктивності саме Вашого висвітлення?

– Він там один. Але насправді існує чимало ресурсів, які передають російську точку зору. Це доволі маргінальні сайти, та їх досить багато. Їх пов’язують із радикальними націоналістичними групами проросійських поглядів. Ситуація така, що в польському суспільстві є певний відсоток людей, яким така точка зору цікава і вони сприймають її як об’єктивну. Але цей відсоток невеликий. Натомість, якщо дивитися на загальну картину, то дуже багато того, що відбувалося в Україні і під час Майдану, і з Кримом, і під час війни – про це писали всі польські ЗМІ. Звісно, можна сказати, що це проукраїнська точка зору, але це не означає, що ми не бачимо об’єктивної картинки. Де є якісь проблеми – ми так само пишемо критично, і це більше торкається реформ і того, що відбувається в ешелонах влади – та ви краще за мене знаєте, що там відбувається. І звісно, як і на кожній війні, там є проблеми. Це війна, це нереально, щоби там не було якихось негативних явищ. І мені здається – я розмовляв 2014-го з деякими моїми колегами – саме тоді була зроблена одна помилка: намагання «дуже патріотичного підходу» до війни, але таким шляхом, що «ми про деякі речі не будемо говорити». Я переконаний: коли триває війна і стріляє артилерія, не може бути, щоби не було випадкових попадань. Навіть американці, які мають дуже точну зброю, так само припускаються помилок. Просто треба акцентувати, що це є війна. І мені здається, що коли я пишу статтю і говорю про такі не дуже вдячні для українців моменти, тим не менше, в цей спосіб мені довіряють читачі. Бо якщо я писатиму «все супер», – в Європі це ніколи не спрацює. Бо так не може бути, бо це війна.

І коли ми ставимо критичні питання і критично пишемо про українську владу – у нас завжди є бекграунд. По-перше, це війна проти України, вона нав’язана Україні, і це насамперед узагалі – війна. Від початку кажемо, що є зовнішній агресор. Я думаю, що багато хто в польських ЗМІ цього дотримується.

– Тобто журналістика має бути об’єктивною незалежно від персоналій?

– Звичайно. У тих, хто пише об’єктивно, є розуміння інтересів країни, а не лиш якоїсь групи.

– Чи бачите в Україні зміни на краще?

– Мені це досить легко вдається, бо добре пам’ятаю Україну часів Кучми. Насправді зміни є, але залишається й дуже багато проблем, які не розв’язані. Та навіть якщо подивитися на Україну до 2013-го і зараз – це зовсім інша країна. Як би не було, я пам’ятаю утиски журналістів за часів Януковича, утиски бізнесу… Зараз знов є проблеми, наприклад, з податками. Але я пам’ятаю тоді реальний крик малого і середнього бізнесу зі Східної України, коли «Сім’я» витискала там з них останнє. Я це бачив. Є певні реформи, які вдалося зробити, хоча багато що не вдалося. І є розуміння того, що на це є цілком об’єктивні причини: йде війна, і вона в будь-якому разі впливає на країну, на її бюджет, на приймання різних рішень. З іншого боку – дуже вигідно цією війною прикривати промахи. Тож є два боки сприйняття ситуації.

– Як оцінюєте те, що зараз відбувається в Польщі? Є думка, що після кроку вперед, який зробила Польща дотепер, нині вона робить два кроки назад…

– Я, можливо, не дуже об’єктивний у цьому питанні, бо працюю зараз по суті в опозиційній газеті. Я не голосував за політичну силу, яка тепер при владі. І мені важко оцінювати те, що відбувається в Польщі, бо я живу в Україні. Але бачу в цьому небезпечний момент. Небезпека торкається, наприклад, ЗМІ: влада перетворює на державні ті ЗМІ, які були громадськими. Мене насторожують канали телебачення. Коли приїжджаю до Польщі, дивлюся телевізор, то перші 10 хвилин безперервно слухаю, як успішно працює уряд, – і в мене виникає занепокоєння. Я не хочу влади, яка є авторитарною, і тієї, яка казатиме, що знає рецепт, як суперово мають жити всі громадяни нашої країни. І насторожує, що в зовнішніх відносинах ми втрачаємо союзників. Євросоюз переживає кризу, і там потрібна більша солідарність і об’єднання. Цього я не бачу з боку польської влади. Ці люди, що нині при владі, ніколи не були гарної думки про Німеччину, а вона наш партнер. І риторика стосовно України не тішить. Я не кажу, що про болючі теми не треба говорити – звісно, треба. І добре, що ми говоримо, бо питання, відкладене в довгу шухляду, рано чи пізно проявиться (от як було із Кримом). Але проблема полягає в тому, що це питання обговорюється не експертами, а політиками. І з одного, і з другого боку є політики, які хочуть грати цією картою. Та я переконаний, що є достатньо експертів, політиків і журналістів і з одного, і з другого боку, які розуміють, наскільки важливі для нас добрі відносини між нашими країнами. Так, історія нас не об’єднує, навпаки. Але нас об’єднують конкретні проблеми. Це питання економічної співпраці, питання політичні: ми є найближчими сусідами, тож і питання безпеки, звісно. І якщо подивитися на офіційні документи міністерства зовнішніх справ Польщі на цей рік – там нічого не змінилося. Говориться, що Україна перебуває у стані війни, що Польща виступає за територіальну цілісність України.

– Як гадаєте, чому Україна не робить таких швидких і великих успіхів, як Польща?

– Мені здається, грає роль, зокрема, й те, що Польща менше часу перебувала під соціалістичним впливом, а також те, що соціалізм у Польщі був інакшим, ніж соціалізм в Радянському Союзі і в Радянській Україні. У Польщі навіть за соціалізму, наприклад, мій дід мав свою землю. Нас не колективізували повністю, на маргінесі були маленькі приватні підприємства, а під час кризи 80-х років вони навіть ставали підприємствами середнього масштабу.

З іншого боку, в нас була достатньо сильна опозиція в соціалістичний період. Це нові еліти, які з неї виросли. І коли вони прийшли до влади, побудували зовсім іншу модель. В нас не виникли олігархи. У Польщі медіа належать людям, які мають великий бізнес, але вони ніколи напряму не впливали на політику. Відокремлення політики від бізнесу в нас було, хоча в будь-якій країні бізнес хоче бути поруч політики. У нас теж були різні корупційні скандали. Найголовніше, що люди, які прийшли до влади, формували порядок денний у політиці. Навіть комуністи, які тоді ще залишалися в політиці, дотримувалися цього порядку денного. Тоді було дві мети: ми хотіли в НАТО і в Євросоюз. Причому, в НАТО навіть більше, ніж в Євросоюз. Це була ідея, яка об’єднувала лівих і правих. У нас не було розколу щодо зовнішньої політики між політичними елітами. Тут, у вас, на жаль, не відбулося такого об’єднання. Недавно читав інтерв’ю Стецьківа про нову українську  «еліту». Вона не знала не те що, як керувати країною, ці люди заходили до кабінетів, бачили там багато телефонів і не уявляли, куди ними можна дзвонити… Але вони досить швидко зрозуміли, «як і що» з цього всього можна мати.

– Але є в нас шанс?

– Так, звісно. Я залишаюся в цьому питанні таким поміркованим оптимістом. Мені здається, що багато хто критично ставиться до подій Майдану. Але я побачив, що Майдан приніс одну велику зміну: стало дуже багато активних людей.

Другий Президент незалежної Польщі Лєх Валенса казав: беріть справи в свої руки. Так само багато хто з українців зараз вирішив: давайте не оглядатися, що там влада може для нас зробити, а давайте самі щось робити. І тут не йдеться про якусь велику політику. Я це бачу в містах, у яких буваю. І це дуже оптимістично, бо це шлях до громадянського суспільства. Думаю, що таких людей достатньо багато. Головне, щоби влада їм не заважала діяти активно. Змінюється свідомість. Багато моїх знайомих стали більш активними, дехто навіть думає, чи залишатися журналістом, а чи змінювати реальність в інший спосіб. Навіть ті, хто сьогодні виїжджають на заробітки, – більшість з них повернуться. І вони вже матимуть розуміння, уяву, що можна жити зовсім інакше, – в деталях, як організувати роботу влади на місцях.

– Чомусь те, що в інших країнах успішне, – в нас не працює…

– Тому що не так швидко все робиться. Я навіть у певний момент зрозумів, що можу бути прихильником якнайчастіших виборів. Тож коли зараз ведуться розмови про якісь дострокові вибори – то, можливо, вони й потрібні. Бо досить повільно триває ця зміна еліт. Якщо подивимося на деяких українських політиків – це ж «діти Кучми» насправді! Саме в його період вони почали своє кар’єрне зростання. Що ж вони будуть реформувати? Діяти проти власних інтересів? Але є й дійсно оптимістичні моменти – принаймні для мене вони такими виглядають. Наприклад, діяльність НАБУ. Або оприлюднення декларацій. Це, безперечно, крок уперед. І це кардинально різнить Україну від Росії. В Росії про таке й подумати всерйоз ніхто не може. Хоча, звісно, хочеться, аби все відбувалося швидше, – але це так само має певну небезпеку. Адже так само в 90-ті всім хотілося, аби зарплати були швидкі й великі. А за тим іде корупція, часто обман тощо. Якщо будуть нормальні умови для розвитку бізнесу, з’явиться розуміння перспективи, бізнесу «на майбутнє», серйозного, не «на сьогодні»… Насправді величезною є проблема корупції, і боротися з нею дуже складно. Ми в Польщі не мали такого масштабу корупції.

–Ви, як кажуть поляки, «дивитеся владі на руки». Ми, мабуть, робимо це менш пильно.

-Зрештою, в кожного свій досвід…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «У кожної країни – свій досвід…» – гість Чернівців, польський журналіст, про повільність реформ в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Натомість в Україні суть децентралізації мала ще й політичний сенс. За довгі десятиліття в СРСР ми помилково звикли, що світ – чорно-білий. Спочатку були «білі» і «червоні», потім «наші» і «німці», потім – «комуністи» і «демократи»… Нині, коли всі начебто декларують, що вони «за Україну», слід ідентифікувати «наших» за відповіддю на питання, «навіщо нам мер» чи «навіщо нам депутат». Адже саме розуміння ролі обранців до органів місцевого самоврядування і визначатиме наше майбутнє. Бо децентралізація – це демократія, а відсутність демократії – це, навпаки, є централізація. За якої ми жили так довго, що аж звикли, і продовжуємо творити кумирів з президентів і прем’єр-міністрів та очікувати на «доброго дядька», який прийде і все змінить, і все дасть. А так не буде – переконують експерти в цій галузі і підтверджує історія. Про це йшлося під час євроінтеграційного вишколу «Асоціація з ЄС від А до Я: що вона дає Україні?», який ГО «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Товариством Лева та за підтримки Фонду міжнародної солідарності (Польща) проводили в Чернівцях.

Єдина реформа, записана в Конституції

Єдина реформа, яка записана в Основному Законі України – реформа місцевого самоврядування. Вона мала би закінчитися до 1 січня 2006 року. За 5 років президентства Ющенка, ці зміни не лише не втілили – їх навіть не подали. А 2010-го, за Януковича, цю Конституцію скасували. Але тепер її поновили, тож реформа знову в силі. А тим часом дежава не стоїть на місці – вона або централізується, або децентралізується. І якщо централізація не давала громадам нічого, то зараз громада, об’єднавшись, на рівному місці отримує фінансування – як-от, надходження від ПДФО (податку на дохід фізичних осіб) до 60%!

«Насправді в законі багато що прописано, але в реалі владу ніхто не хоче віддавати, – стверджує експерт Інституту політичної освіти, керівник програми практичної політики Олександр СОЛОНТАЙ. – Досі є ще райради, які не проголосували за передачу управління об’єктами уже створеній громаді. На кожному етапі вставляють палки в колеса. Наприклад, дуже «мудрьоно» чинить держава в пункті передачі субвенцій на місця: передає, але з умовою, що на місцях до цих коштів щось докладуть.

Коли створюється нова громада – мають бути проведені нові вибори. Адже склад населення громади за рахунок об’єднання змінився. Тому в Україні проводяться вибори громад у всіх об’єднаних громадах, окрім тих, які приєдналися до великих міст. Призначення нової дати виборів – однієї для всіх – наразі ще обговорюється. Не досягнуто й спільного рішення про те, скільки рівнів буде у нової системи самоврядування. Борються дві діаметрально протилежні позиції: або це будуть великі райони, або і райони, і вслід за ними області будуть скасовані, і вся Україна складатиметься тільки з громад. Наразі області скасовувати не можна, адже триває війна і саме на цьому рівні відбувається координація військових, СБУ, Нацгвардії тощо. Загроза в тому, що безлад може тривати вічно…

Самоврядування – це ключова реформа, яка має зламати систему.

Директор програми Study Tours to Poland Мирослав СКУРКА вважає, що «Україна досі не почала процесу декомунізації мислення», і саме «реформа самоврядування ламає цю традицію, яка тривала століттями, ще від царизму». Адже самоврядування в Європі функціонує довгих півтори тисячі років – ще від Греції та Риму. Свого часу середньовічна Європа – від Півночі Італії до гирла Рейну – була найбагатшою територією. А асоціація міст Північного моря і Балтії  – система, що функціонувала незалежно від влад і королів. Це історична передумова того, чому Європа спирається на досвід самоврядування. Попри роль держав – люди творили своє життя самі. І найвищу довіру в Європі мають органи саме місцевого самоврядування. Ось вам і проста формула: Демократія = Довіра!

Мирослав Скурка стверджує: «Відсутність реформ коштувала нам 10 тисяч доларів ВВП на кожного». І розповідає, що децентралізація по-польськи, яка розпочалася ще 1990-го, 2014-го ще тривала… Тож процес цей непростий, на цьому досвіді можна вчитися, його можна детально досліджувати – по пунктах, по роках, від перших глобальних політичних змін – до практичного втілення на місцях. Але головні зміни, яких нам ще треба досягнути, аби реформа стала успішною – ментальні. Тож кілька «ментальноутворюючих» тез від пана Скурки:

• Самоврядування – механізм ментальної декомунізації.
• Самоврядування – це цивілізаційна зміна. І ми підтримуємо європеїзацію України. Польські громади були створені як власники. Слово «об’єднання» – погане, бо означає «створення території». І громади треба створити чимшвидше.
• В сучасній Польщі не творили громади: ще комуністична влада створила гміни, які були органами державної адміністрації. Оновлена гміна закріплена в Конституції.
• На місцевих виборах є дуже мало партійних списків, і немає жодних партійних зобов’язань. Люди більше довіряють одне одному, собі, аніж політичним партіям.
• У Польщі була проведена повна оптимізація шкіл – позакривали всі школи, де було по 20-30 дітей. Школа – це візитівка і інвестиція. Функція школи – не дати роботу вчителям, а дати ефективну освіту.
• Коли в річницю реформи перший посткомуністичний прем’єр-міністр Польщі (1989–1991) Тадеуш Мазовецький підсумовував успіхи свого керівництва, він навіть не назвав реформи самоврядування. Вона тривала непомітно.
• Ми мали одне велике щастя в Польщі: люди з опозиції, які стали владою – це були переконані демократи, і вони не шукали грошей. Тож Єжи Бузек, новий глава уряду (який пізніше був главою Європарламенту), зібрав групу реформаторів, які здійснили другий рівень реформи місцевого самоврядування.
• Повіт не виконує жодного адміністрування території. Повіт виконує деякі функції, делеговані державою.
• У результаті третього рівня реформи з 49-ти областей стало 16. 1999-го року 33 міста позбавили статусу обласного центру. Був шалений спротив! Але Уряд сказав: це не є питання громадської активності, це є питання державної стратегії.
• На рівні регіону треба будувати структури, які будуть освоювати кошти ЄС.
• У Польщі немає державної адміністрації до рівня воєводства. Представник уряду – воєвода. Влада – в руках маршалека (рівень голови облради в Україні). Воєвода здійснює нагляд за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування. Рішення суду не підлягає дискусії.
• Система фінансового контролю – це Регіональні обрахункові палати (створені законом з 1990 р. про місцеве самоврядування; це Єдиний орган, покликаний для контролю за фінансування органів місцевого самоврядування, повністю незалежний: не підкоряється ані Мінфіну, ані податковій інспекції, ані органам місцевого самоврядування). Раз на 4 роки здійснюється повний фінансовий контроль кожного органу місцевого самоврядування. Немає жодної корупційної складової. Проекти бюджетів також контролюють.

Якщо комусь здається, що у Польщі з самоврядуванням усе безхмарно, то це не так. Мирослав Скурка зупинився і на проблемах:

• Є випадки, коли з різних причин гміни мають високий рівень заборгованості, фінансово неспроможні. Їхня заборгованість для держави не є великою чи катастрофічною, але держава не хоче створювати прецедент і фінансувати неспроможних. Тоді вводять урядового комісара, який «лікує» проблемні гміни. Або, якщо є серйозніші порушення – ними вже займається державний комісар.
• Трапляються крайнощі: або дуже активні гміни (беруть завеликі кредити), або геть неактивні, нічого не хочуть робити і зовсім кредитів не беруть.
• Польські гміни таки замалі. Два села в одній громаді – це замало. До гміни має входити 10-20 тис. населення, щоби отримувати на них гроші. Існує потреба міжгміннх дій – так само, як і дій між воєводствами. Тож є потреба створення макрорегіонів. Тут корисний досвід Німеччини. Там гарна тенденція, коли громади відмовляються від адміністративного апарату, він розташований в одному місці, а обслуговує кілька громад.

Після цього можна лише сказати: нам би їхні проблеми… Але ж не святі горшки ліплять!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Децентралізація – як ефективне самоврядування, політика і… декомунізація мислення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2015. Історія успіху Польщі: від підпілля через романтичну розбудову нової системи – до апатії

«Уже понад 30 років працюю в Гельсінському комітеті з прав людини в Польщі, – розповідає пані Данута Пшивара. – Для мене ці роки можна поділити на 3 частини. Перша – підпільні дії 1980-89 років, коли працював Гельсінський комітет у Польщі. Період боротьби за демократію і за захист базових прав людини. У державі панувала тоталітарна система. А в тоталітарній країні неможливо захищати права людини – їх просто не існує. Тобто першою частиною боротьби має бути боротьба за зміну системи. Далі нам треба було відповісти собі на запитання: будемо продовжувати роботу, чи ми досягли вже того, чого прагнули. Вирішили, що треба продовжувати і «дивитися на руки» новій владі (такий сталий зворот в польській мові означає «контролювати» – авт.). І прийняли рішення побудувати Гельсінську фундацію з захисту прав людини юридично, збільшуючи при цьому просвітницьку роботу. У нас працювали адвокати, які відкрито захищали політув’язнених. А в 90-х роках розпочався другий період наших дій. 1990-2004 – період романтичного будівництва нової системи, нової Польщі. Змінювалися влади, змінювалися політичні сили, хтось повертався (як-от комуністи-соціалісти), потім прийшли праві сили. Завдання були спільні: щоб Польща стала демократичною, далі – здобути членство в НАТО тощо. 2004-го Польща стала членом ЄС. Ми по-різному бачили шляхи досягнення цього, але цілі були спільні. Влада зверталася за порадами до громадськості, і хоча це не означає, що всі наші зауваження одразу втілювали в життя – але переважно так. А далі, на третьому етапі вже була просто трудна, нудна реальність – як на Заході Європи. Зараз немає тих блискучих цілей, як раніше. В цьому різниця між політичними силами і життям. Вони говорять сильніше, ніж є в реальності. Але те, що вони висловлюють, має наслідки: дуже глибоке розділення в суспільстві. Люди голосують за різні партії. Одні з них кажуть: «Ми геть нічого не досягли!», – інші: «Ми досягли вже всього!». Це дуже схоже на інші країни, але є одна відмінність. У розвинутих країнах громадяни знають: те, що висловлюють політичні лідери під час виборів – це одне, а те, що буде потім – треба поділити щонайменше на 2, а може і на 3, і на 5.

Різниця між політичними силами і життям: вони говорять сильніше, ніж є в реальності.

Гельсінська фундація втілювала численні програми для політичних лідерів, а також для представників широкого кола професій, від яких дуже багато залежить – вчителів, прикордонників, поліцейських, адвокатів, прокурорів, журналістів тощо. Звертали до них багато просвітницьких і загальних матеріалів. Підготували проект змін до Конституції. Підготували Закон про права людини, але президент саме тоді розпустив парламент. Та цей наш проект став зрештою базовим. Праві сили хотіли багато зробити, але допустили фальстарт.

Погано підготовленою, наприклад, була постанова парламенту про люстрацію високопосадовців. Міністр внутрішніх справ оголосив про неї на засіданні парламенту. Та суспільство не погодилося з тим, що люди, яких він назвав, співробітничали з комуністичними спецслужбами. Окрім цього, Гельсинська фундація і Гельсинський комітет також зауважили, що неможливо проводити люстрацію без законного обгрунтування і без можливості люстрованим оскаржити її. Зрештою все закінчилося відставкою уряду, який запровадив цю люстрацію. Наступний уряд разом з парламентом почав підготовку Закону про люстрацію. До нас часто зверталися за порадами, ми передали свої зауваження до цього закону.

У Польщі ці зміни не відбулися зразу. І парламент тільки частково був вільний, і уряд: уряд складався з колишніх людей з опозиції, а всі силові структури – з колишніх комуністів. Міністром внутрішніх справ був той, хто разом з Ярузельським вводив воєнний стан, міністром оборони – також генерал з колишньої системи. Ніхто напевно не знав, що ще є в архівах, а що вже знищено.

Був настрій покарати всіх, хто запроваджував і підтримував злочинний воєнний стан. Коли змінили міністра МВС і почали розбудову демократичних спецслужб 1989-90рр., прийняли рішення одразу в 1989 і 1990 році після зміни міністра внутрішніх справ і коли влада почала розбудову демократичних спецслужб, уважно розібратися: хто жорстко порушував права і свободи, а хто поводився не так уже й погано. Ця верифікація пройшла в спецслужбах і міліції (яка змінила назву на поліцію), але не в суді (передбачалося, що судді самі її проведуть, але так не сталося). Цей закон про люстрацію насправді торкався тільки неявних співробітників спецслужб.

Ми вважали, що головне – знати правду, хто співпрацював зі спецслужбами. Це не означало заборони входити до уряду чи парламенту. Головне – сказати правду, і якщо люди не вважатимуть це твоїм злочином – на тобі це ніяк не відіб’ється.  Тож вимогою закону стало, що кожен кандидат до парламенту має відповісти на питання, чи співпрацював зі спецслужбами.

Вимогою закону стало, що кожен кандидат до парламенту має відповісти на питання, чи співпрацював зі спецслужбами.

Створили «інститут післялюстраційної неправди». Це була також погана ідея. По-перше, співробітники спецслужб також не говорили всієї правди своєму керівництву. Крім того, не всі документи акумулювалися в одному місці. Наступна проблема: людину вербували, і вона відмовилася (або не відмовилася, бо її шантажували) – підписувала згоду на співпрацю, але одразу оголошувала про це своїм друзям із підпілля. Наприклад, це було умовою, щоби виїхати зі своєю хворою дитиною з країни. І якщо ти в таких умовах, ти ні в чому не винен, але десь щось завалялося і спливало – бувало дуже прикро і несправедливо.

Цей інститут став дуже сильним і водночас дуже поганим інструментом у руках політиків. Є процедура «люстраційної неправди» – якщо сказав неправду, позбавляєшся права обиратися та інших прав. Також це мали пройти журналісти, адвокати тощо. Перевіряв усе люстраційний суд. Постановою суду людина, яка збрехала про це, називалася «люстраційним брехуном».

Реформа поліції в Польщі почалася з відправки на пенсію всіх генералів з міністерства. Міністром призначили журналіста, який взагалі ніколи не був у цій системі, і з попередників залишився тільки один полковник і кілька майорів.

У Польщі не відбулася люстрація суддів, але там ніколи й не було тотальної корупції суддів. Честь мундира – понад усе, тож завжди були речі, через які не переступлять самі судді».

Загалом станом на жовтень 2015-го Польща і Україна виглядали як два абсолютно різних світи, які неможливо порівняти. Так, у Польщі беруть хабарі – але такої всепожираючої корупції, як в Україні, тут немає. Поляки, як вони самі кажуть, «рубають хвіст котові за раз, а не частинами». І дивуються, що ми, які могли би мати за рік цілком нову державу – так досі її й не отримали

2016. Загрози. «Одна партія змогла сформувати більшість»

Як поводиться нова польська влада після того, як отримала владу в жовтні-листопаді минулого року? Особисто мені це дуже нагадує ситуацію в Україні. Коли одна політична сила намагається узурпувати владу. Коли закон терміново переробляють на догоду персоналіям. Коли конкурс на держслужбу залишається порожньою формальністю і т.д. і т.п. Але я – про своє. А враження Данути Пшивари про сьогоднішню Польщу таки досить невтішні.

«Бачимо чіткі спроби змінити політичну систему після того, як партія «Права і справедливості» виграла вибори, сформувала більшість, президент прийняв присягу, – констатує пані Данута. – Анджей Дуда був одним з багатьох депутатів європарламенту з кола «Права і справедливості», у нього був певний досвід роботи в канцелярії Лєха Качинського – юридичним радником). Цей тандем уряду (сформованого з кола кандидатів «ПіС») і «свого» президента призвів до того, що «ПіС» отримали серйозні інструменти, аби, не маючи конституційної більшості, повноважень виборців для змін політсистеми і конституції – реально це робити. І думаю, в майбутньому або ми, або наші наступники думатимуть над механізмами, які слід ввести в систему, щоб таке не було можливим.

Але зараз я не знаю, чим завершиться ця ситуація. З одного боку в нас є опозиція і люди з громадянського суспільства, третього сектору. І є судова система, яку керівні кола ставлять тепер під сумнів, кажучи, що вона не така важлива, як законодавча і виконавча. Маємо дуже небезпечну ситуацію – юридичний дуалізм. Оскільки троє суддів Конституційного суду досі не прийняли присягу, то рішення, прийняті меншим складом, не всі структури визнають. Наприклад, виконавча влада наполягає, що немає жодних причин ці рішення виконувати. Ми звернулися до Венеціанської комісії, щоб роз’яснила нам, що відбувається в нашій країні.

Маємо дуже небезпечну ситуацію – юридичний дуалізм. І зараз я не знаю, чим завершиться ця ситуація.

Маємо новоприйнятий закон про медіа, яким будуть повертати приватні ЗМІ в національні. Був змінений закон про поліцію, їй дають більше можливостей слідкувати за інтернетом і т.д. – його тепер називають «законом про стеження», і цей же закон обмежив суддів щодо оперативних дій поліції. Ці дії перестали бути предметом ретельного контролю судів.

Були змінені закони, які покликані позбавити імунітету омбудсмена, омбудсмена з питань дітей та ін. Легальним стало так зване використання «плодів отруйного дерева» – провокацій стосовно підозрюваних і звинувачуваних. На смітник викинули Закон про держслужбу, тепер на неї призначаються люди без конкурсів, були знижені кваліфікційні вимоги щодо посадовців у держадміністраціях.

Усі ці законопроекти були подані депутатами, це швидкий шлях втілення – без громадських слухань (ми висилали своїх експертів, готували висновки, але це не мало ніякого впливу на кінцевий вигляд закону, як і протести Бюро аналізів сейму, що ці закони суперечать Конституції. І більшість з них були оскаржені омбудсменом в Конституційному суді, але певний час КС не приймав жодних рішень, потім почав приймати, але якщо вони будуть неугодні – все одно влада скаже, що це рішення «групи приятелів, вироблені за кавою і тістечками»).

Насправді це перестає бути смішним. 127 журналістів були звільнені – або з ними не продовжили контракти. Поки що ми не можемо говорити про те, що плюралізм заглушили, але частина публічних ЗМІ стали урядовими сурмами.

Сьомого травня ми влаштували велику маніфестацію. Влада міста сказала, що на неї прийшли 240 тисяч осіб, а національні ЗМІ – лише 30 тисяч. Спочатку поліція також казала 30, потім 45, а потім почала пояснювати, як вони їх рахували. А ми й самі вміємо добре рахувати – ми робили це довгими роками. Зустрічалися з прес-секретарем поліції, писали на папірцях, потім тиснули одне одному руки і хвалили одне одного. Тобто якщо й були розбіжності – вони були невеликі. Але різниця між 40 тисяч і 240 тисяч – це занадто! Навіть комуністи так не рахували, а я знаю, що кажу – третину життя прожила в тій системі!

Є ще кілька «геніальних» ідей, одна з них, про яку проговорився керівник «ПіС»: треба подумати про зміни у виборчому законодавстві. Йдеться про зміну меж виборчих округів (вигіднішу для «ПіС») тощо, аби продовжити собі політичне життя при владі.

Судова влада в значній мірі – в опозиції до того, що робить законодавча і виконавча влади.  І в нас є широке ліберальне суспільство. Але є й багато організацій, які підтримують правлячу владу.

Я не економіст, і я не вдаю, що я економіст. Але я не маю підстав не вірити економістам, які пройшли з Польщею багато. Я знаю, що ваше покоління – принаймні покоління більшості з вас – це покоління тих, які не знають, або не пам’ятають, чим було життя в тоталітарній системі і як живеться в країні, де є «єдина правда», яка передається офіційними ЗМІ, де неможливо виїхати, де є тотальне стеження. Багато хто голосував за «ПіС», бо їм стало просто нудно: упродовж багатьох років одні і ті самі політики, одне і те саме ообіцяють, та ще й не все до кінця виходить. Хтось взяв кредити в швейцарських франках, а після кризи в них не все було так добре, як раніше… Хтось підтримує програму «500+», за якої кожна родина, яка має більше ніж одну дитину, отримує на дітей. Ці вкладення запрацюють десь років через 20 – коли ці діти почнуть заробляти на пенсію своїх батьків. І економісти, яким я вірю, стверджують, що ці злоті повернуться на ринок лише частково.

Я почуваюся так, неначе мені хтось плюнув в обличчя. Це ж не дощик, так? Щороку викидаються через вікно усі наші досягнення. Ми були доказом, що не лише варто, а й можливо досягнути змін! А тепер ми можемо стати доказом того, що все можна перекреслити. Це хулігани, які лише приходять, щоби взяти, і потім хлопають дверима.

Я почуваюся так, неначе мені хтось плюнув в обличчя. Це ж не дощик, так? Щороку викидаються через вікно усі наші досягнення. Ми були доказом, що не лише варто, а й можливо досягнути змін! А тепер ми можемо стати доказом того, що все можна перекреслити.

Що робить Гельсінська фундація? Те саме. Просто питання в інтенсивності і глибині роботи. Раніше ми боролися за зміну системи, потім трансформували державу, це був дуже романтичний період, до якого я повертаюся з ностальгією. Потім був період стабілізації після вступу в ЄС. Може, не найбагатші, але всі поводилися відповідно до стільців, які посідають. Суспільство дивилося на руки влади, смикали владу за рукав… так, нудно. Так, нам обіцяли золоті гори, які врешті народжували мишу. А зараз я боюся, що не залишу своїм молодшим колегам державу, яке розвивається, західного типу, на європейьскому рівні, з захищеними правами людей. І хоча молодь любить всілякі виклики – та я не знаю, чи добре займатися сізіфою працею, йдучи знизу вгору. Європа перестане нам вірити, ми все проїмо, і якщо не встигнемо проїсти – це все радісно роздадуть. Я б хотіла, аби я помилялася».

Чому польські «два кроки назад» все одно оптимістичніші за український «поступ»?

Пані Данута Пшивара називає себе Кассандрою і передбачає, що влада не використовуватиме весь свій «інструментарій» до певних подій – зокрема, до візиту Папи Римського, участь якого передбачається у Всесвітніх днях молоді, запланованих у Польщі наприкінці липня. Але далі… «Не знаю такого ідіота, який би хотів отримати зброю, яку б він ніколи не хотів використати. Тож у певний момент ця «зброя» таки вистрілить», – каже вона про владу, яку зосередила в своїх руках правляча партія. І гірко жартує: «Поляки завжди виходили на вулиці, коли дорожчала ковбаса. Тому, можливо, треба ще трохи почекати. І тоді нас знову буде багато».

Водночас слід віддати полякам належне: уже двічі від часу правління «ПіС» вони виходили на масові мітинги. Вперше – як уже згадувала п. Пшивара, 7 травня, і вдруге – 4 червня, символічно – у 27-му  річницю перших у новітній історії вільних виборів, які «поставили хрест» на політичній монополії комуністів. І хоча влада цей суботній день оголосила робочим (типовий спосіб зменшити кількість мітингарів), мітинг відбувся. Десь уп’ятеро менший, ніж у травні, але все одно приблизно 50-тисячний.

І нічого, що ці масові акції називають «акціями срібного волосся», бо на них переважають люди старшого покоління. Головне, що такі люди є, і що старше покоління в Польщі – зовсім не таке «ватне», як великою мірою в Україні. І молодь там також виходить на протести, хоча вже й не так підтримує старих політиків. І три президенти підписують спільне звернення до країн ЄС з застереженням, що Польща під загрозою втрати цінностей демократії. І два з цих президентів ідуть пліч-о-пліч з народом на мітингу, а третій заявляє про готовність приєднатися, якщо акції будуть мільйонними…

Україна показала таку єдність у страшну зиму 2013-2014 – і знову збайдужіла. Або затихла перед тим, як сказати своє слово?

На фото: мітингарі у Варшаві 4 червня 2016-го з саморобними крильцями метеликів – символом свободи і можливості великих змін, незважаючи на зовнішню крихкість

ОДНА З ТИХ, ХТО ЗМІНИВ ХІД ІСТОРІЇ ПОЛЬЩІ

Данута Пшивара – відома польська правозахисниця, яка працювала в підпіллі в часи глибокого соціалістичного тоталітаризму, а нині очолює правління польської Гельсінської фундації з прав людини. Вона сама про себе каже: «У мене було класне життя, я пережила багато цікавих речей, але я би не хотіла, аби молодь пережила таке саме». І, будучи відкритою до спілкування, зауважує: «Якщо є питання – давайте, але попереджаю, що на більшість з них відповідей я не знаю».

Та насправді вона знає більше, ніж хто інший. Вона пам’ятає ті часи, коли 1975-го був підписаний договір між демократичними країнами соціалістичного блоку, який поклав початок роботі Конференції безпеки і співробітництва в Європі. Це був «Троянський кінь» в соціалістичну систему – захист міжнародних прав і свобод людини. Кремль погодився на це, бо вже звик, що папір усе терпить. Але на практиці вийшло інакше. 1976 року травень радянські дисиденти (Сахаров, Боннер, інші, вихідці з України, Грузії) вирішили побудувати щось на зразок організації, яка буде уважно дивитися владі на руки і голосно кричати, якщо влада не буде виконувати те, що записано. Створили для цього неформальну московську Гельсінську групу. Згодом більшість з членів цієї групи потрапили в СІЗО, потім в ГУЛАГи, дехто виїхав на Захід. Але цей рух поширився на інші країни.

У Польщі у червні 1976-го запрацював Комітет захисту робітників, 1977-го в Чехословаччині зорганізували «Карту – 77». У більшості соціалістичних країн починалися якісь рухи на захист прав людей. Вони різнилися, але працювали відкрито. У Польщі 1980-81р. – це забастовки, перша «Солідарність», незалежні профспілки. Переважно це був великих рух проти системи, існуючої на той час у Польщі. А 1981-го влада ввела військовий стан і всі незалежні фонди й інші громадські організації зупинили діяльність або стали нелегальними. Близько 12 тис. людей були затримані без рішень судів і без терміну затримання. Через якийсь час частина з них вийшла з тюрем і підготували доповідь про порушення прав людей під час тих подій військового стану. Підготували, віддрукували на друкарській машинці,  перефотографували, зробили мікрофільм, вклали в свічку, яку черниця, імені якої досі ніхто не знає, таємно перевезла на засідання міжнародної конференції в Мадриді.

Це була надзвичайно важлива робота. Ця доповідь кардинально впливала на стосунки міжнародної спільноти і Польщі. І у виконавців була велика мета – змінити ситуацію в країні. Згодом такі доповіді готувалися щороку. А 88-го польські активісти увійшла у Міжнародний комітет Гельсінської федерації, адже у Східній Європі це вже було неможливо – і у Москві, і в Чехословаччині така діяльність уже була припиненою. Для цього полякам потрібно було вийти з підпілля. Данута Пшивара вийшла однією з останніх – у червні 1989-го.  А коли взимку 89-го почали переговори між владою і опозицією, деякі члени Гельсінського комітету увійшли до складу групи від опозиції, погодилися на те, щоби стати кандидатами до парламенту і увійшли в перший, частково демократичний парламент! Опозиція взяла все, що могла взяти – 30% місць в сеймі, це була базова парламенту, і 99 місць зі 100 в сенаті. Після цього в Польщі почав роботу перший частково демократичний уряд – Тадеуша Мазовєцкого. То були перші частково демократичні, не цілком комуністичні вибори. І пані Данута – одна з тих, хто змінили хід історії в Польщі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Матеріал підготовлений завдяки участі автора у програмах «Угода про асоціацію між Україною і ЄС та її висвітлення у засобах масової інформації» (Проекту «Навчальні програми професійного зростання» Агентства США з міжнародного розвитку, що співфінансується Фундацією міжнародної солідарності (SolidarityFund.PL) та «Свобода політичної дискусії та доступ до інформації – підтримка незалежних медіа Криму» (організованому ГО «Ахалар» (Чернігів) та Гельсинською фундацією з прав людини (Варшава) за фінансування Фондом Міжнародної Солідарності в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за кошти польської допомоги для розвитку МЗС Республіки Польща і Канадського Міністерства Закордонних справ, Торгівлі і Розвитку).

Запис Польща. Уроки для України: крок вперед – два кроки назад спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Життя буковинських безхатченків переважно цікавить ЗМІ і суспільство приблизно раз на рік: коли вдаряють морози. Саме тоді всі починають перейматися: чи не замерзла якась бездомна людинка, чи пригріла її якась благодійна організація? Але від морозів до морозів у людей, що потрапили в складні життєві обставини і втратили житло й певні соціальні навички, триває життя. Ці люди борсаються зі своїми проблемами наодинці або хапаються за простягнуту руку допомоги, можуть деградувати, а можуть повернутися до нормального життя. Не останню роль (а подекуди – єдину!) у долі таких людей грають громадські організації відповідного спрямування. Як працюють з цією категорією населення у Чернівцях, і як налагоджена подібна робота у Польщі? Знайомтеся з прикладами роботи нашої «Народної допомоги» та Центру соціальної інтеграції в маленькому  містечку Бичина на південному заході Польщі.

Замість риби – вудочка

Містечко Бичина з 10-ма тисячами населення утримує Центр соціальної інтеграції. Тут перебувають люди, які потрапили в кризову життєву ситуацію – спочатку протягом місяця на випробувальному терміні, згодом – до півтора року максимум. Вони забезпечуються робочим одягом, страховкою, одноразовим харчуванням. Для них проводять заняття з розвитку різних соціальних навичок і вмінь, з ними працює психолог і спеціаліст з питань залежностей.

Столярний цех у Центрі інтеграції в Бичині

Підопічні центру мають можливість пройти курси з догляду за зеленими насадженнями, заняття з художніх ремесел, зі збору сміття (очевидно, що його треба правильно посортувати), працюють у столярній майстерні, шиють іграшки і милі побутові дрібнички… Їх не просто забезпечують дахом над головою і тарілкою гарячого журеку – їх вчать працювати і дають справжню роботу.  Як кажуть, замість риби – вудочку.

Віолета Кардас демонструє вироби клієнтів Центру

Центр інтеграції, як це не дивно, шукає для своїх клієнтів великі замовлення. Наприклад, під час нашого візиту до Центру, кілька жінок були зайняті складанням серветок для ресторанів – це наче й проста, але затребувана ручна робота. Конфігурації, в які складають серветки, можуть бути хитромудрими, і на це є попит. Тож клієнти центру якраз були в очікуванні великого замовлення – вони в рамках виграного тендеру готувалися складати мільйон серветок для всесвітнього Дня молоді, який відбувся наприкінці червня у Кракові.

Керівниця Центру Віолета КАРДАС розповіла і про інші великі замовлення – наприклад, на сувенірні скриньки з фанери, в яких місцеві підприємства продають сувенірні зразки своєї продукції – баночки з варенням, медом, вершковим лікером тощо.

Підопічні Центру також залучаються до роботи у так званих соціальних кооперативах. Це підприємства, метою яких є не отримання прибутку, а певний соціальний ефект, задоволення потреб людей. Соціальний кооператив Las Vegas, приміром, косить траву, на замовлення лісівників чистить ліс и продає дрова. Інший обслуговує звалища, яких у гміні налічується більше сотні.

Звісно, не всі клієнти Центру успішно адаптуються до життя в суспільстві. За 10 років існування через нього пройшли 425 осіб. Частина з них працюють, частина ні – таке буває.  Але сама система – працює, і держава й місцеве самоврядування знають, що і для чого роблять у цьому напрямку.

Ліхтар в кінці тунелю

Діяльність громадської організації «Народна допомога» розпочалася в Чернівцях понад 20 років тому, і відтоді поширилася й на інші області України. Організація працює з безпритульними, малозабепеченими, літніми людьми. Головні напрямки: Центр ресоціалізації для бездомних (тимчасове житло, розраховане на 44 особи, базується на комплексній моделі реінтеграції); Центр обліку бездомних громадян (можливість для таких осіб отримати реєстрацію для отримання соціальних гарантій, соціальних виплат, працевлаштування, реалізації права голосу під час виборів); «Їжа на колесах» (вуличне харчування для бідних та бездомних громадян); Вулична робота з бездомними та профілактична робота із групою ризику; «Народна кухня» – їдальня для бідних, малозабезпечених осіб, членів багатодітних родин, інвалідів. Діє при організації за підтримки Чернівецької міської ради з 1999 року.

З 2008 року робота їдальні тимчасово припинена через нестачу фінансування з міського бюджету; «Народна Школа» – трудотерапія для представників соціально-виключених груп. Фінансуються з міського бюджету, внесків партнерських та донорських організацій, грантів, пожертв приватних осіб. Та трудова інтеграція усі ці два десятки років була другорядним завданням організації, впритул цим зайнялися роки 2-3 тому.

Чому – пояснює керівник чернівецької «Народної допомоги» Іван КОВАЛИШИН:

• Польща значно раніше була активнішою в розвитку цих притулків і роботи з соціальної адаптації, ніж Україна. Вже не менше 10 років у них працюють саме соціальні підприємства, і їхня діяльність підкріплена законодавчими актами і підтримана фінансово. Наше законодавче право в цьому питанні абсолютно чисте. З одного боку це позитив – адже немає жодних обмежень і заборон. З іншого – все відбувається на власний страх і ризик. Адже в законодавстві немає поняття «соціальне підприємництво», тож цим терміном оперують всі на власний розсуд. Це або підприємство, яке частину прибутку спрямовує на доброчинні цілі, або в ньому зайняті представники певних цільових груп. Через таку невизначеність є ймовірність зловживань – особливо у грантових програмах. Оскільки відсутні чіткі критерії всередині країни, то й донори не надто прискіпливо розглядають заявки. Соціальним підприємством може вважатися як юридична особа, так і (що значно простіше) – фізична особа-підприємець (ФОП). Прослідкувати, що відбувається у ФОПа – дуже складно. Номінальне соціальне підприємство може не бути таким фактично. У цьому й складність.

Польща має підтримку грантодавців щодо цих напрямків, а головне – розуміння громад. Адже чітко видно,  що соціальне підприємство не працює на прибуток, не роздуває штат, а приносить реальну користь громаді. У нас же ринок дикий, вільний. Тож фактично в Чернівцях немає соціальних підприємств у польському розумінні.

«Народна допомога» робила певні спроби щодо цього. Свого часу ми зорганізували соціальну крамницю, там працювали троє наших клієнтів-безхатченків. Ми продавали там за низькими цінами вживані  приносили нам люди. В принципі, виходили «на нуль», але через не надто вдале розміщення крамниці і маленьку площу наразі відмовилися від цієї крамниці, плануємо її переформатувати і досягнути більшого успіху. Оберемо інше місце, більшу площу, відбиратимемо якісніший товар, готуватимемо його до продажу – прати, ремонтувати, прасувати. Наприклад, у Львові такий проект справді успішний. Решту товару (а понад 60% того, що нам приносять, непридатне для продажу) спробуємо передавати для подальшої обробки (перетворення на ганчір’я, плетення килимків).

Трудотерапія підопічних “Народної допомоги”

Другий напрям, яким зайнялися останнім часом – виготовлення дерев’яних настільних ламп. . Ця робота ділиться на дві фази. Спочатку закуповуємо дерево, робимо креслення, формуємо заготовки. В цеху (не нашому, ми не маємо цеху) на наше замовлення виготовляють чорнові заготовки. А далі вже у нас працюють наші підопічні: шліфують, підганяють окремі деталі, доводять до кінця і збирають – за допомоги тільки ручного інструменту і власних рук. На інший інструмент ще треба заробити… Попит на вироби  з дерева ручної роботи є, тож плануємо це розвивати.  На нещодавньому Петрівському ярмарку в Чернівцях ми зібрали 4500 гривень з Фортелю (благодійних внесків) . Дві тисячі з них сплатили до міського бюджету за дозвіл на участь в Петрівському ярмарку, а залишок коштів використаємо на ремонт у душовому приміщенні нічліжки «Народної допомоги».

Ліхтар ручної роботи клієнтів “Народної допомоги”

2013-го року до трудових заходів долучили 60 осіб, 2014-го – 46. Звісно, що наша специфіка – плинність клієнтів. Хтось щасливо адаптується і повертається до нормального життя, з’являються нові, з якими починаємо все спочатку. Але наш результат не обчислюється грошима. Це людські долі, навчання втрачених елементарних навичок жити в соціумі. Досягати мети інструментом трудової інтеграції – також наше завдання.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Матеріал підготовлений завдяки участі автора в проекті «Свобода політичної дискусії і доступ до інформації – підтримка незалежних ЗМІ Криму», організованому ГО «Ахалар» (Чернігів) та Гельсинською фундацією з правам людини (Варшава). Проект фінансується Фондом Міжнародної Солідарності в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за кошти польської допомоги для розвитку МЗС Республіки Польща і Канадського Міністерства Закордонних справ, Торгівлі і Розвитку.

Запис Праця – інструмент повернення дезорієнтованої людини в суспільство спершу з'явиться на Медіа-Версії.