Макс Чоллек – відомий німецький поет, перформер, експериментатор. У рідному Берліні він разом з друзями заснував групу молодих поетів G-13, яка наразі активно працює над створенням уже другої колективної поетичної збірки. Його називають поетом світу, адже він багато подорожує та знайомиться з творчими особистостями. Сам поет вважає, що у нього є два життя: в одному він вчений-політолог, який працює над дисертацією про антисемітизм, а в іншому – літератор і музикант.

Макс уже понад тиждень перебуває в Чернівцях у письменницькій резиденції Міжнародної літературної корпорації «MERIDIAN CZERNOWITZ». Тут він читає тексти відомих буковинських письменників і поетів, що народилися на Буковині – Пауля Целана, Рози Ауслендер та ін., – німецькою мовою, а також готується представити незвичний поетичний експеримент разом з українським поетом Андрієм Любкою. Ідея його полягає в тому, що поети перекладатимуть вірші один одного, не знаючи при цьому мови оригіналу. Координатор міжнародної корпорації Meridian Czernowitz Євгенія Лопата спочатку перекладає вірші англійською, а згодом обидва митці за цими перекладами пишуть свої твори.

– У нас з Максом Чоллеком є унікальна нагода говорити різними мовами, але однією музикою, яка допоможе відчути, а відтак і зрозуміти, перекласти, – зазначає Андрій. – Ми допомагатимемо собі жестами, поглядами, звуками, жартами, прогулянками, драйвом і багатогодинними розмовами. Так я собі й уявляю справжній переклад справжніх віршів – це немов потрапляєш у чужу країну, мову якої не знаєш, просиш хліба й води, допомагаючи собі жестами, мімікою, демонструєш свої добрі наміри посмішкою й потиском руки. І – всі тебе розуміють.

Результат цього творчого симбіозу України та Німеччини можна почути в «Ніч Поезії» в Центральному палаці культури з суботи на неділю.

Загалом організатори презентують 28 подій, які відбуватимуться у 18 різних місцях – від центру міста до Калинівського ринку. До того ж від 4 до 25 вересня  поети  – учасники фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ» подорожуватимуть потягом від Києва до Бремена через Чернівці-Львів-Берлін і читатимуть свої поезії просто у вагоні.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис На «MERIDIAN CHERNOWITZ» поетичний експеримент –спільний німецько-український проект спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Четвертий день VIIІ регіонального фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини».
Ботошанський театр імені Міхая Емінеску (Teatrul «Mihai Eminescu» Botosani) представляв  комедію Рея Куні «Шалена, шалена ніч» («O noapte nebuna, nebuna»).

Заплутана ситуація у готелі, з вікном готелю, точніше з віконною рамою, зради, спокуси, інтриги… Цей театральний вечір глядачі провели з політиком парламенту, його дружиною, помічником політика, коханкою(секретаркою політика), чоловіком коханки, з майже трупом, точніше з приватним детективом, якого затиснуло рамою, з суворим керуючим готелем… Смішні та веселі ситуації, репліки, на які глядачі реагували оплесками, радісний настрій та багато позитивних емоцій.
У мене був 9 ряд партеру, все бачила, чула, мову не зовсім розуміла, але блискуча гра акторів все перекладала і доповнювала.

Я порівнювала свій стан з тими враженнями, які колись пережила на перегляді японського театру “Кабукі” у Москві. Актори, голос, як музичний фон – німе кіно. Втім, враження від спектаклю театру з Ботушан – найпозитивніші.

Минулорічна нагорода – за кращу головну чоловічу роль була вручена перед початком вистави Воліну Костіну за роль Помпілія у виставі “Натюрморт з онуком-товстуном” (Ясський національний театр імені Васіле Александрі). Нині Волін Костін – актор Ботошанського театру.

Браво акторам за чудову гру!

26 жовтня Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр імені М. К. Садовського буде грати комедію М. Гоголя “Ревізор”.

“…Господа актеры особенно должны обратить внимание на последнюю сцену. Последнее произнесенное слово должно произвесть электрическое потрясение на всех разом, вдруг. Вся группа должна переменить положение в один миг ока. Звук изумленья должен вырваться у всех женщин разом, как будто из одной груди. От несоблюдения сих замечаний может исчезнуть весь эффект.”

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

День третій фестивалю:
http://versii.cv.ua/pohlyad/teatral-ne-shhastya-tret-ogo-dnya-festivalyu/19268.html

Запис Із шаленою ніччю Ботошанського театру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 6 по 9 вересня 2012 р. проходитиме поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців, продукт генної та історичної пам’яті його мешканців. Метою фестивалю є повернення Чернівців на культурну мапу Європи й розвиток діалогу між сучасними українськими поетами та їх зарубіжними колегами.

Учасниками MERIDIAN CZERNOWITZ є відомі та цікаві поети з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Великобританії, США, Данії, Нідерландів, Польщі, Румунії, Росії, України та ін. Але головний учасник фестивалю – саме місто, де в цей час відбуваються численні поетичні читання, лекції, дискусії, презентації книг, поетичні прогулянки, музично-поетичні й винно-сигарно-поетичні вечори та театральні перфоманси.
З сайту Поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ”

В інформаційному центрі Міжнародного поетичного фестивалю можна отримати рекламні буклети, афіші, взнати розклад подій форуму, локації і трансфери.
З 6 по 9 вересня інформаційний центр працюватиме від 11.00 до 20.00.

Програма ІІІ Міжнародного поетичного фестивалю
«MERIDIAN CZERNOWITZ» :

http://www.meridiancz.com/pro-festyval-2/prohrama-2012/

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Інформаційний центр фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ” у Чернівецькій ратуші спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Отож, про НТЛ, старі колотнечі та нові вистави – у розмові з режисером Олегом МЕЛЬНИЧУКОМ.

В Кіоджо – інтриги й колотнеча
Чернівчанина Олега Мельничука у пресі іменують угорським режисером, адже працює він у Берегівському угорському національному театрі.

Берегів – невеличке п ровінційне містечко на Закарпатті, яке, проте, прославилося своїм надзвичайним театром: взимку тут готують нові вистави, влітку ж колектив практично безперервно гастролює Європою, бере участь у багатьох престижних міжнародних фестивалях, чи не щороку привозить звідтіля почесні кубки переможців. Олег підписав контракт з цим театром ще 1 квітня 2000 року, не підозрюючи, що такий «першоквітневий жарт» може затягнутися на багато років…

Проте починав він 1996-ого у чернівецькому театрі: працював рік після здобуття фаху актора.
– Ці постійні перетурбації, буча у колективі, коли заміна головного режисера та директора… Я зрозумів, що театр переважно займається чварами, та не хотів свої молоді роки витрачати на чиєсь відстоювання – треба працювати, –  каже Олег Мельничук.
Присвятивши кілька років київському театру ім. Лесі Українки та столичному «Вільному театру», Олег вирішив покинути професію актора і вступити у виш на режисуру. І що ви думаєте? Він знову повернувся у Чернівці, щоправда, вже як режисер…
– «Колотнеча в Кіоджо» була моєю дипломною виставою, – каже Олег Мельничук. – Юрій Марчак, директор театру, запропонував мені поставити комедію, бо якраз сюди мало приїхати багато молоді – 11 випускників дніпропетровського театрального коледжу (з них у Чернівцях залишились двоє – Яна Тараненко і Вадим Глазнев, решта через рік поїхали – авт).
Здавалося, нарешті у Чернівцях розпочнеться молодіжний «театральний бум», адже вистава була надзвичайно цікавою як глядачам, так і самим акторам. Почалися розмови про те, щоби запросити Мельничука до чернівецького театру художнім керівником, потім – головним режисером…

– Приїжджай, приїжджай… І тут я зрозумів – знов таки ця війна, і я вже в ній навіть якийсь свій перший крок зробив, втрутився в ці «мєждусобойчики»… Тому я відповів – мастіть собі голову, я сюди – ні ногою! Бо в Чернівцях спочатку треба інтригами займатися, а потім вже роботою… А мені так не цікаво, – каже Олег Мельничук.
Проте невдовзі він вкотре повернувся до Чернівців, щоби спільно з чотирма «занадто ініціативними» акторами чернівецького театру (Іван та Інна Даниліни, Яна Тараненко, Олексій Григорчук) створити «Незалежну театральну лабораторію» (НТЛ).

Незалежна театральна лабораторія – причина і наслідки
Безперечно, мистецьке об’єднання НТЛ тісно пов’язане з міжнародним поетичним фестивалем «Meridian Czernowitz». Проте воно не є його наслідком. Адже ще за рік перед першими «Меридіанами» майбутні «ентеелівці» почали розмірковувати над тим, що б зробити такого цікавого, несподіваного та експериментального, щоби геть не знудитися в межах класичного театру.

– Я відчуваю, що це така доля, – каже Олег Мельничук. – Коли у Львові гастролював київський «Театр юного глядача» з моєю виставою «Шинель» (за повістю Миколи Гоголя), щоби подивитися її, з Чернівців приїхало подружжя Даниліних. І в привокзальній кав’ярні  відбулася наша перша розмова про майбутню спільну виставу «Пісок з урн» (за творами Пауля Целана). Вже працюючи над виставою, ми дізналися, що невдовзі відбуватиметься поетичний фестиваль «Меридіан». Тобто, насправді вистава робилася не під фестиваль, а під ювілей Пауля Целана.  Тому вона, зрештою, і стала нашим спільним проектом. Ми відчували підтримку організаторів фестивалю (нам надали приміщення, орендували світло і звук), але виставу ми ставили самі і абсолютно незалежно.

– Австрійці після вистави почали нас випитувати – хто нас фінансував? Самі фінансувалися: декорації, костюми робили за власний кошт під час відпустки. Коштувало це нам 400 євро. І представники федеральної землі Карінтія просто з власної кишені витягнули ці гроші – нате, тримайте!

– Мені завжди цікаво було робити щось нестандартне, взяти щось недраматичне, вірші чи прозу – і перекласти мовою театру, – зізнається Олег. – Навіть та же «Шинель» – це не п’єса, це проза, і майже без діалогу. А що ж тоді говорити на сцені, за автора ж дописувати не будеш? Тобто, поставити таку виставу досить складно. Проте тут є свої переваги. Адже чим менше тексту – тим краще, тому що мова театру – це мізансцена, дія. Література ж – вторинна, вона дає тільки поштовх для роздумів, для фантазії. Так, наприклад, видатні театральні режисери Георгій Товстоногов, Олег Єфремов стверджували, що найкраща вистава та, коли перед глядачем споруджуєш скляну стіну – а він розуміє, що відбувається на сцені, хоча нічого не чує.

Вистава за Шніцлером – у дворику ратуші
За підтримки австрійців «НТЛ» поставив також виставу «Еміграція» за мотивами творів поетеси Рози Ауслендер, яка емігрувала до США. А ще – театральний перформанс «КДБ та інші» за книгою Ігоря Померанцева. А вже на весні для чернівчан готується нова прем’єра, вистава за творами світового класика – австрійського драматурга Артура Шніцлера.

– За його творами багато вистав йде в Україні, Росії, за кордоном… Яскравий приклад – фільм Стенлі Кубрика «З широко заплющеними очима» (з Томом Крузом і Ніколь Кідман у головних ролях), навіяний його творами, зокрема, повістю «Траумновелле», – розповідає Олег Мельничук. –  Звісно, кіно це не для всіх. Як і загалом інтелектуальна драматургія та проза Артура Шніцлера. Я давненько вже хотів братись за нього, а тут така нагода – 150 років з дня його народження. Є вже попередня домовленість, що вистава відбудеться у внутрішньому дворику ратуші. Крім драматичних, будуть епізоди, коли актори працюватимуть з маріонетками. Адже для Шніцлера сни, ілюзії, фантазії, уява, гра у реальність-нереальність – були дуже важливими. До того ж маріонетки – це завжди цікаво в театрі, тим паче, що маємо декількох акторів, які за дипломами артисти лялькового театру, це їх професія, гріх не використати.
Вистава «Чернівці» за прозою і поезією Ігоря Померанцева готуватиметься влітку до чергових «Meridian Czernowitz».

– У прозі І.Померанцева – багато відчуттів, ароматів, усе – в напівтонах, – каже Мельничук. – Проте, крім спогадів тут звучить і гостра проблематика: чому звідси тікають, чому тут не можуть реалізуватися? Чому Чернівці вкотре і вкотре витискають з себе щось хороше, позбуваючись його?..

Якщо Чернівці – це місто-книга,
то Чому з неї тікають її герої?!
Серед багатьох чернівецьких міфів та легенд кінця XIX – початку XX століття існує і ніби напівжартівливий вислів про те, що у Чернівцях – найбільша концентрація геніїв на один квадратний метр бруківки. Як ці генії з Чернівців зникають, куди емігрують і чому не можуть тут реалізуватися – спробує восени з’ясувати Олег Мельничук у новій виставі «Чернівці» за творами Ігоря Померанцева.

Гадаю, можна вже анонсувати нашу майбутню співпрацю з відомим композитором Алесіо Владом, лауреатом премії «Золотий глобус» за музику до фільмів Франко Дзефіреллі («Джейн Ейр», «Каллас назавжди», «Чай з Муссолінні», «Горобець»). Його батько, чернівчанин Роман (Романо) Влад, 1942 року емігрував до Італії. В різні роки він був художнім керівником Римської філармонії, Оркестру туринського радіо, Міланського оперного театру «Ласкала»….

Ми попросили допомоги також в Різо Габріадзе – відомого театрального художника, який очолює нині театр в Тбілісі. Багато його постановок відбувається за кордоном, він працював з акторами театру Пітера Брука – як на мене, зараз це театр №1 у світі. Широкому загалу Резо відомий як автор пам’ятника «Чижику-Пижику» та гоголівського «Носа майора Ковальова» в Санкт-Петербурзі. А також як автор сценаріїв фільмів «Міміно», «Не горюй», «Кіндзаза».

Є чудова п’єса «Невозможная встреча» про Гендаля і Баха. Ці видатні композитори жили в один час, проте ніколи не зустрічалися. Отож, п’єса про те, що було б, якби вони зустрілися. А що було б, якби зустрілись Кобилянська і Целан? Зібрати у виставі всіх, хто мав якусь причетність до Чернівців. Звісно – театральним способом, але щоб глядач зрозумів, щоби в нього виникли відчуття, ніби ця зустріч справді відбулася – їхніх думок, почуттів, емоцій…

Я запропонував спорудити на сцені величезні книжні стелажі, з довжелезною драбиною, яка їздитиме, книжками, які могли б стати надгробними пам’ятниками, адже у текстах Ігоря Померанцева Чернівці постають як місто-книга, місто-бібліотека… Не знаю, що скаже на це Резо Габріадзе…

Восени – комедія «Асторія»
– Щоправда, брехтівського плану, дуже подібну до «Тригрошової опери», із зонгами, – уточнює Олег Мельничук. – Це не мюзикл, не рок-опера, це все ж драматична вистава, але з виразними музичними елементами. Тому до створення вистави «Асторія» за однойменною п’єсою австрійського драматурга – вихідця з Харкова – Юри Зойхера будемо залучати професійних музикантів.

Зонг – у театрі Б.Брехта – балада, яка виконується у вигляді інтермедії чи авторського (пародійного) коментаря гротескного характеру з плебейської бродяжницької тематики, близька до джазового ритму.

– «Асторія» – це авантюрна комедія про те, як може існувати народ, не маючи власної держави. Це розповідь про блеф авантюристів, які вигадали собі державу. Я впевнений, що подібні речі дуже актуальні для сучасної України…

А вже 2013 року Олег Мельничук хоче нарешті поставити свою давню мрію – п’єсу «Войцек» Георга Бюхнера, символічну історію про військового перукаря, солдата Франце Войцеке, за яку охоче беруться різноманітні інтерпретатори… А ще у планах режисера – яскраве площадно-фестивельне дійство!
– Це буде спроба поєднати давньогерманські та гуцульські міфи, з вогнем, рідкою глиною, височезними ходулями, тобто, вуличний театр, – каже Олег Мельничук. – Гадаю, ми поставимо її спільно з польським театром «Ełk Dance Theater», з яким ми познайомилися в Санкт-Петербурзі на міжнародному фестивалі «Театр починається» («ентеелівці» торік стали його переможцями, а поляки посіли третє місце). Можливо,  і ансамбль української аутентичної музики  «Божичі» до нас приєднається – вони давно вже пропонують мені зробити якусь спільну виставу… Адже театр, особливо сучасний – це не тільки декілька артистів, які ходять і говорять, а певний симбіоз суміжних видів мистецтв: музики, архітектури, робіт художників, відеопроекціїї…  Як «лабораторія» ми можемо це собі дозволити і будемо так працювати!
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
Фото з вистав «Пісок з урн», «Еміграція (Втеча або пральня ілюзій)», «КДБ та інші вірші»

Запис Алесіо Влад та Резо Габріадзе візьмуться за Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

http://versii.cv.ua/i/?p=13988 – початок

– Чи може критична маса поезії перевершити допустиму?

– Можуть перевершити сподівання…

– Сподівання можуть і не справдитись…

«Поле безмежне поетам дає поетична свобода.

В’яже історія їх; віри словам не давай».

Овідій

Фестивальна програма,  як зазначали і учасники, і глядачі-слухачі,  розподілялась просторово паралельно, але перетиналися одночасно декілька подій.

Наразі я вибрала поезію з Румунії, Ізраїлю, України та Молдови: Роберта Шербана, Хаґіт Ґроссманн, Олександра Ірванця, Грігоре Кіперу.

 Інформацію про фестиваль, новини, його учасників зручно було взнавати з сайту фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ”, але констатація «Коментування вимкнуто» читається якось недоречно. Для такого ресурсу – це дивна обставина. Інший Інтернет-ресурс Буковина online досить оперативно звітував про фестиваль –   http://bukovynaonline.com/meridian-czernowitz-2011-1/. А ось тут – вільний простір для коментарів.

Підняті руки

Сонце. Заледве думається.
Легке асорті лінощів і забуття.
Останні дні чаклунки
Це перші фрагменти Атлантиди.
Тієї від отруйних грибів заполонили будинок.
Піднімаєш руку
І нишком доторкаєшся до домоклового меча.
І куди ж поділося чорне чорнило?
Чебрець пахне ногами
Щойно витягнутими з чобіт
Відчай
Це кріт
Який блукає лише під землею.

Грігоре Кіперу. Переклад Анатоль Вієре.

Чомусь інформацію про поетів ( і не тільки) на сайті фестивалю найбільш детально можна прочитати англійською мовою. Про Роберта Шербана (Robert Șerban) українською: письменник, журналіст, продюсер і модератор телешоу «Pepper on tongue» (TVR Timişoara), головний редактор видавництва Brumar.

З цікавістю прочитала враження автора про фестиваль – «Чернівці, побратим Тімішоари, створив власний меридіан. Дивись різні образи» в Ora Cultural (Cernăuţi, fratele Timişoarei, îşi desenează propriul meridian. VEZI ZECI DE IMAGINI).  Я могла помилитися в перекладі, але пан Шербан представив крок за кроком сліди минулого, сучасного, крокуючи бруківкою вулиці Ольги Кобилянської, Театральною площею, парками навколо Резиденції Буковинських Митрополитів,  затишним сквером біля пам’ятника Михаю Емінеску.  І, звичайно, слухати вірші на мові оригіналу – це найбільше задоволення.

Трохи відрекомендую себе

я прибув із країни
у якій хрести
ніколи
не заростають
павутинням
під
пахвами

Роберт Шербан.  Переклад: Анатоль Вієре.

Вірші Хаґіт Ґроссманн краще слухати в її виконанні, завдяки експресивності і інтонаціям. Стримувати емоції було важко і автору, і глядачам.

Ми йшли повз фасади будинків
Тісно обнявшись
На вузенькій вулиці дощ припинився й кожна
Людина й кожен собака вже віддалялися…

Хаґіт Ґроссманн. Вулиця Нагалат Беньямін, 107. Переклад: Петро Рихло.

Коли дали слово Олександру Ірванцю, було відносно пізно і трохи темно.

Останній раз я слухала виступ О. Ірванця на ювілейному вечорі Олександра Бойченка 15 грудня 2010 року у чернівецькій «Шепетівці» –   http://versii.cv.ua/i/?p=10861  .
Тоді він теж читав цей вірш.

БАЛАДА ПРО ВІКНО

Я йшов по столиці нічною порою.
Сплелись блискавиці над Кия горою,

І вихор метався в небесній безодні,
І я почувався страшенно самотнім…

Та раптом мені засіяло воно –
В будинку на Банковій тепле вікно!

І я зрозумів: у буремний цей час
Він там, і Він думає зараз про нас!

Коли Він у виборах участь узяв,
Почути з нас кожного пообіцяв.

Якщо ж Він усіх нас почути не зможе,
Йому Хорошковський у цім допоможе.

Він відає чаяння й біди народні –
Поліпшує наше життя вже сьогодні,

Довіривши часточку праці важкої
Миколі Азарову й Васі Цушкові.

І затишно, й тепло зробилось мені,
Коли я побачив те світло в вікні!

Вікно в Президентській Адміністрації!
Твій теплий квадрат зберігатиму в серці я!

Бо знаю, що у найбуремніший час
Він думає там про нас!
І за нас…

Олександр Іранець.

Проводжали виступ Олександра Ірванця  довготривалими  і запальними аплодисментами.

У неділю, 4 вересня, я знов опинилася перед вибором локації

Але без вагань вибрала заключну подію: концерт оркестру єврейської музики під керівництвом Льва Фельдмана з програмою «Фрейлехс з Чернівців». Концерт розпочався вчасно, і навіть до початку зазначених 19:30 на вулиці О. Кобилянської біля кафе «Віденська кав’ярня» вже можна було чути знайомі попурі українських і єврейських мелодій. Особливе місце в репертуарі оркестру займають твори композитора Леоніда Затуловського.
Давно у Чернівцях не було такого гучного концерту просто неба. Люди підспівували, аплодували, підтанцьовували, випадкові перехожі зупинялись і залишалися до завершення виступу музикантів. Мешканці будинків спостерігали концерт з вікон… Віртуозний виступ оркестру надовго запам’ятається чернівчанам і гостям . Браво!

Так завершився для мене останній день поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ», де, дійсно,  треба було іноді не зашпортатись у словах, спецефектах,  переформансах, несподіваних тлумаченнях…
Фантазійний цифровий образ, уява, адаптовані канони, багатозначні траєкторії «сучасного мистецтва» мають окреслений простір. Навіть якщо цей простір початку XXI століття. І якби він був реальністю, то «епоха для поетів» має вільний вхід.  Але найважливіше, щоб були поети…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вхід вільний… Заключна частина. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Досить дивно відбувається у житті: поки ми говоримо про політику, Януковича, Тимошенко та інші не такі вже важливі речі, воно, себто життя, минає. Це схоже на ситуацію, коли ми задивилися на якусь привабливу картинку, а машина потрохи з’їжджає в кювет. Чи часто ви думаєте про вік? Як пережили кризу середнього віку?

– Загальновідома річ, що вона відбувається в околицях сорока. Я думаю, це раптове усвідомлення, що більша частина життя позаду і розчарування в тому, що довелося досягти і пережити. Людина починає рухатися різкіше. Вона ще багато чого хоче встигнути, а часу на це все менше. Для кожного це особисті, суб’єктивні терміни. Але після сорока п’яти це минає. Настає іншій ступінь усвідомлення. Ти розумієш: є речі, яким треба дати спокій. Натомість поглиблювати щось інше.

– Чи читаєте ви релігійні книги? Чи, може, якісь інші замінюють вам релігійні книги?

– Гадаю, що добра поезія може замінити релігійні книги. Суто релігійні книги я читав лише у студентські роки. Це були книги з індуїзму, буддизму, Новий заповіт.
Я прихильник точки зору, яку сформулював у своїй настанові молодим авторам відомий сербський письменник Данило Кіш. Він написав зокрема: «Не присвячуй себе теософії, теології, буддизму, трансцедентології тощо. Ти вартий кращого. Ти сам по собі можеш створити щось більше».

– Сковорода писав, що слова «поет» і «пророк» глибоко споріднені. По суті, це одне й те саме. Пророки – вони в давньоєврейській традиції, в давньогрецькій – поети. Але нині поетичний фестиваль навряд чи можна перейменувати у фестиваль пророків.

– Банально кажучи, ми перебуваємо в іншій історичній епосі. Кастова єдність жерців-поетів, пророків, яка була у давньому світі – порушена. Сучасний світ набагато більше диференційований. Як набагато складнішим і різноманітнішим став матеріальний світ. У часи біблійних пророків людині було легше зосередитися на вічному. Ми живемо, фактично, серед суцільних подразників. І поети першими на них реагують та передають це суспільству. Це такі сенсори. Натомість діячі культу виконують ту ж функцію, що і жерці.

– Ну, сформулюємо по-іншому: в чому поєднання релігійного і поетичного?

– Якщо вважати, що релігія – це сума вірувань, уявлень і переконань, яка покликана донести до нас розуміння єдності всього сущого, то в цьому сенсі велика поезія є релігійною, навіть якщо там немає слова «Бог». Поезія релігійна, якщо успішно передає, як все Суще взаємно проникає та є чимось єдиним.

Запис Юрій Андрухович: Добра поезія може замінити релігійні книги спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слово

Оте хистке, ледь з’явлене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.

19.7.1972, Василь Стус

На початку вересня я частіше згадую Стуса. 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у концтаборі на Уралі.

Темне око у вересні

Камінночубий час. І все буйніш струмують
кучері болю навколо земного лиця,
п’яного яблука, бурого від подиху
гріховної думки: гарні й чужі будь-якій грі,
котрою поневажають вони
в п’яному відображенні свого майбутнього.

Вдруге зацвітає каштан:
сліди згаслої надії на те,
що Оріон небавом поверне:
сліпих друзів неба яснозоре завзяття
кличе до себе.

Несклеплене біля дверей мрії
марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття.

В солоній сльозі його ока втопиш ти меча.

Пауль Целан. Переклад В. Стуса.

Меридіан поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ” перетинають передбачувані і несподівані тенденції, традиційні і авантюристичні символи, формати, фактури, проекти на будь-який смак…

А у будь-якому перформансі (performance) є певне намагання іронічного переосмислення.

Або просто переосмислення. Головне, щоб не догори дригом.
Але коли тебе ставлять перед фактом обшуку не у теоретичному аспекті, а суто практичному, то навіть цитування охоронцю з Egoist-у  «Гамлета» Леся Подерв’янського не збавляють напруги приниження. Бувший Будинок культури тепер перетворено на осередок типу Palace, позначеній на карті локацій фестивалю невідомим числом між шестіркою і сімкою. Після обшуку чи фільтрації ( слово вибирайте на свій розсуд),  глядачів концерту-вистави «Гуманісти» зосередили у фойє, який прикрашено трофейними  черепами ( здогадуєтеся чиїми). Правда, о 20.00 нас пустили до зали, концерт у якій розпочався ще через пів години.

Програму фестивалю роздають волонтери, її можна отримати в інформаційному центрі або прочитати  на численних банерах.

Етно дискотека від Олега Скрипки 1.09.11

Дрескод – вишиванка. Лідер гурту «ВВ» виступав у ролі діджея. Це, звичайно, не «Країна мрій», але популярні українські мелодії, танцювальні ритми, народні переспіви були настільки запальними, що підтанцьовували всі,  хто зібрався на Соборній площі.

Презентації книг. 2.09.11. «Поезія це є згущення…»

Вхід вільний. Після Прутської 10 це я буду цінувати.У Галереї Ратуші Ігор Померанцев  презентував книгу «Винарні», Богдана Матіяш – «Твої улюблені пси та інші звірі», Катерина Бабкіна – «Гірчиця», Ірина Вікирчак  та Мілена Фіндайз  «ZeitZug: Czernowitz-Prag-Wien», Юрій Андрухович – книжковий проект  «Лексикон інтимних міст».

Концепцію життя можна шукати і у потязі часу, головне мати туди білет. А хто немає? Їхати хіба що зайцем. Але можна піти і пішки…
Адже на протилежному боці вулиці, у Художньому музеї, відбувається відкриття фотовиставки Мілени Фіндайз «Metaphysics».

Далі  хочу додати ще декілька фото від 2.09. тих місць, де встигла побувати.

На останньому рядку інформаційного буклету надруковані слова «Це лишиться між нами…»
“Гуманісти” були вбивчо переконливі  у наш достеменно  негуманний вік…

Другий день фестивалю. 3.09.11

Поезія з Польщі та України. Учасники: Андрій Бондар (Україна), Остап Сливинський (Україна), Богдан Задура (Польща), Маріуш Гжебальський (Польща). Модератори: Олександр Бойченко (Україна), Остап Сливинський (Україна).

«Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я», – наголосив чи то О. Сливинський, чи то М. Гжебальський. Але О. Бойченко несподівано пояснив, що Маріуш Гжебальський є псевдонім  Остапа Сливинського. І «М’яч у пітьмі» немає ніякого відношення до Євро-2012.

Алінка

У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно
й нічого не діялось.

Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні
виходили змоклі вершники.

Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи
над озерами з дрібненьких слізок.
А вранці
можна було дивитись на себе у дзеркало
і ворожити зі соляних стежин.

Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.
І якщо б серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би
відчинити.

Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я.

Остап Сливинський

Маріуш Гжебальський пообіцяв, що присвятить ще один вірш Олександру ( Сашку) Бойченку.

Андрій Бондар читав тексти зі свого смартфону, а я почитаю з альманаху поезій та перекладів фестивалю.

Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.

Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви…
Сніги лежать… Я втілюю красу…
Я єсть Едип, що покидає Фіви

Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.

Я викрешу з базальтових сердець
Блошину дозу щирої любови…
І я зустріну радісний кінець…

І ти усмокчеш пару літрів крови.

Андрій Бондар. Зі збірки «Весняна єресь»

Із задоволенням слухали польського поета Богдана Задуру, автора 23 збірок віршів, 7 книжок прози, головного редактора польського часопису “Twórczość”. А я вже вдома прочитала з «Nocne życie».

Odwaga

zajrzeć
pod czarną podszewkę
białego wiersza
Punkt widzenia

kiedy ktoś w przedziale
dla palących
zapala papierosa
ona wychodzi na korytarz

ma ładną twarz
pozbawioną wyrazu
i nie budzącą emocji

albo jedzie z daleka
albo dużo pije
bo litrowa butelka wody mineralnej
jest już prawie pusta

odbiera telefon

jesteś zapatrzonym w siebie gówniarzem
mam cię dość
– mówi beznamiętnym płaskim głosem
i odkłada komórkę

kimkolwiek jesteś chłopcze
masz dużo szczęścia

Богдан Задура. Зі збірки «Нічне життя»

У галереї Ратуші презентували поезію зі Швейцарії:
Ільма Ракуза, Рафаель Урвайдер, Ервін Мессмер.

Презентація поезії з Франції, Австрії

Що в око впадає

Всяка всячина найбанальніших рим, щоденне
Прибирання предметів, щоб
Горизонт упадав у вічі, балкою
По якій звідтіля світлячки
Дістаються сітківки.

Роберт Шіндель,  переклад Петра Рихла

Далі: Вхід вільний… Заключна частина. – http://versii.cv.ua/i/?p=14185

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перформанс – це ентузіазм і апломб… Частина ІІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перший міжнародний фестиваль поезії «Meridian Czernowitz» став, без перебільшення, несподіваною та напрочуд гучною літературною подією. Тому «поетичні організатори» намагаються не просто повторити торішній успіх, але й суттєво розширити жанрово-подієві рамки та географію учасників, максимально наситивши програму фестивалю.

– Мета нашого фестивалю – повернення Чернівців на культурну мапу Європи, – зауважив на нещодавній прес-конференції Святослав Померанцев, директор фестивалю. – І отримати при цьому задоволення! Цього року ми розширюємо коло учасників – запросили поетів сучасної літератури з України, Австрії, Ізраїлю, Молдови, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції та Швейцарії, а також спеціальних гостей з Великої Британії та США.

Ірина Вікирчак, виконавчий директор «Меридіанів»: «Фестиваль був задуманий як ефективна стратегія розвитку міста. Тобто, це спроба запропонувати приїжджим туристам інтелектуальну їжу, заглиблення в культурне середовище міста, а не лише в його архітектуру»

Зауважу, що у нас фестиваль – мультипоетичний. Тобто, ми намагатимемось поєднувати поезію із сучасними видами мистецтва. Це певний історико-культурний, історико-лінгвістичний експеримент, тому завдяки подачі самої поезії, її форми, «Поетичні Меридіани» є одним  з найяскравіших літературних заходів у Європі, повертаючи Чернівці, – хоча би на три дні, – як культурну столицю Європи. Проте одразу ж наголошу, що класичні читання поезії «не загубляться» у вирі різноманітних фестивальних заходів. Ми пишаємося згодою тих поетів, з багатьох країн Європи, які погодилися приїхати до Чернівців і будуть презентувати свої вірші в оригіналі, а також за допомогою найкращих перекладачів. Я вважаю, що ці поетичні читання стануть найяскравішими інтелектуальними заходами фестивалю!

Сергій Осадчук, представник ініціативної групи фестивалю: «Я хочу висловити тверде переконання, що завдяки динамічній, молодій, творчій групі окремих людей Чернівці переживають зараз величезний мистецький, культурний ренесанс… Перші «Меридіани» проклали певну межу між тим ностальгійним туризмом і туризмом культурним, поверненням Чернівців до сучасного пульсуючого культурою європейського міста. Тому що в період десятиліття 90-х та 2000-х років до нас приїжджали люди поплакати. Ми мали місто виплаканих ностальгійних сліз! Тому досить вже плакати про те, що було колись, створімо те, що буде завтра!»

Загалом, жартівливо висловлюючись, «високоінтелектуальному» туристу та місцевому «аборигену» навколопоетичних розваг не бракуватиме, адже витрати на фестиваль сягнули приблизно півтора мільйона гривень. Тут вам і різноманітні презентації, виставки, електропоетичні та сигарно-винні вечірки, музично-поетичні перформенси, та ще багато-багато інших цікавинок.

Половину бюджету витрат фестивалю покриє компанія Дмитра Фірташа GDF. Проте самого пана Фірташа на фестивалі не очікують. Адже він – зайнята людина. Іншу частину витрат, як фінансових, так і організаційних, взяли на себе різноманітні міжнародні фундації та небайдужі люди з Чернівців і Європи.

Наприклад, що ви знаєте про кінетичні скульптури? Андре Пашалик, чернівецький німець українського походження, під супровід німецької електронної музики демонструватиме у галереї Ратуші невеличкі моделі своїх металевих кінетичних проектів, намагаючись викликати у чернівецького глядача «справжній захват».

– Мої скульптури насправді досить великих розмірів – понад 3-4 метри. Зокрема, я пишаюся тим, що кілька років тому нам вдалося завершити в Німеччині скульптуру висотою 21 метр. Працювали над нею 4 роки. Це найбільша кінетична скульптура у світі…

Організатори переконують: всі поети будуть «доступними», ніхто їх не ховатиме від людей. З ними можна буде випити кави чи вина, поговорити «про високе» і не тільки, адже фестиваль – це клуб людей, які об’єднані одним інтересом.

Андре також є одним зі співорганізаторів фесту, який відповідає з його електропоетичну складову.

– Кожен з ді-джеїв, які гратимуть на вечірках електропоезії свої треки із віршами, здатен зібрати у Європі повні клуби. Тому те, що вони усі зібралися в одному місті, в Чернівцях – непересічна подія, яка у фанів електронної музики викликає захват, – наголосив Андре.

Серед інших цікавих подій, які неможливо проґавити – представлення нової книги Юрія Андруховича, яку він писав три роки, та концерт-вистава «Гуманісти» Леся Подеревянського та Олега Скрипки.

З інтерв’ю Юрія Андруховича «Українській правді»:

– Цього року ви є одним із хедлайнерів на міжнародному поетичному фестивалі «Meridian Czernowitz». Генеральним партнером виступає група Фірташа. Як ви до цього ставитеся?

– Ось я щойно від вас про це почув. Не вірити Вам підстав у мене немає. А відповім я хіба що так: це все клопоти фестивального керівництва. Ми ж насправді не знаємо, які перепони їм доводиться долати для того, щоб ця багатоступенева і складна акція все-таки відбулася. Через яких «смотрящих» пробиватися.

Фірташ? Окей, хай покращує собі карму добрими справами…

Щоправда, справжня презентація книги відбудеться аж 11 листопада в Києві та 13 – у Чернівцях. Та й з виставою ледь не трапився казус: управління культури облдержадміністрації не дало організатором дозвіл проводити її в «Літньому театрі» (злякалися матюків? – авт.). Тому буквально в останній момент її проведення довелося перенести в «Егоїст-палац».

Христя Венгринюк, координатор «Молодіжної сцени» та «Відкритого мікрофону». Особлива увага до молодого покоління поетів – одна із родзинок «Meridian Czernowitz»

Цікавими обіцяють стати і кінопоетичні заходи, хоча б тому, що до Чернівців приїде Томас Вольфарт, добре знаний в Європі своїм поетичним кінофестивалем «Zebra» та багатьма іншими міжнародними поетичними проектами. Ще й фільми привезе!

Отож, приходьте – не пожалкуєте!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Meridian Czernowitz»: Чернівці на три дні перетворяться в культурну столицю Європи спершу з'явиться на Медіа-Версії.