Органіст, диригент, композитор, професор, головний органіст церкви Нотр-Дам де Назарет у Парижі — і водночас щирий друг України — він уже понад 90 разів виступав на українській сцені. І щоразу його концерти стають подією, на яку чекають.

1 квітня 2026-го, у межах фестивалю «SOUNDS OF BACH», маестро подарував Чернівцям свій 27-й концерт у місті, яке він щиро любить і до якого завжди повертається з особливим теплом.

Ведуча концерту – Марія Фантух, заслужена артистка України. Асистент органіста – Дар’я Сирбу.

Цього вечора звучала музика, присвячена духовному спадку Йоганна Себастьяна Баха — глибока, світла, пронизана вірою і внутрішнім світлом:
«Прикрась себе, о люба душе» — ніжна й зворушлива молитва душі;
«Один лиш Бог во вишніх славен» — величний гімн, сповнений сили віри;
«Цей день такий радісний» — святкове торжество життя і світла.

Хоральні прелюдії розгортали перед слухачами тонкий духовний шлях — від покаяння до просвітленої радості, від тиші до внутрішнього світла…  Особливим подарунком для публіки стало виконання мелодій із кінофільмів — неочікуване, але дуже органічне поєднання класики та сучасних емоцій. На концерті загалом прозвучали 17 музичних творів.

А завершення концерту, як і завжди, стало моментом єдності — прозвучав Гімн України .

Виступи Жана-Марі Леруа — це більше, ніж музика. Це простір довіри, духовності й світла, де кожен знаходить щось своє.

Після концерту: теплі слова, щирі усмішки й фото на пам’ять, які ще довго нагадуватимуть про цей світлий вечір.

І в ці непрості для України часи, коли кожен день випробовує нас на міцність, особливо відчувається сила великої музики Йоганна Себастьяна Баха – музики, що підносить над буденністю, очищує душу і дарує надію. Вона звучить як молитва і як світло, що веде крізь темряву. Саме такою є місія мистецтва — надихати, підтримувати, об’єднувати. І саме таку місію несе Жан-Марі Леруа — митець, який не лише виконує музику, а й щиро стоїть поруч з Україною, підтримуючи її своїм талантом, серцем і присутністю.

Нехай же ці звуки органу ще довго лунають у наших серцях – як символ віри, сили і незламності. І нехай музика Баха, крізь століття, продовжує нагадувати нам: навіть у найтемніші часи світло завжди перемагає.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «SOUNDS OF BACH» у Чернівцях: музика, що торкається душі… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо, Жане-Марі Леруа!

За музику, за підтримку України, за людяність, за віру в культуру як силу, що об’єднує і допомагає.

Браво!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Концерт Жана-Марі Леруа у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У програмі прозвучали твори Бернардо Пасквіні «Пастораль», Георг-Фрідріха Генделя «Пассакалі», Габріеля Форе «Після сну», Ференца Ліста «Розрада, №4», Ференца Ліста «Agnus Dеі» («Агнець Божий»), «Реквієм» Верді Жан Лангле «Героїчна пісня», В’ячеслава Назарова «Біла симфонія» (2-а частина), Йогана Себастьяна Баха «Аріозо», Астора П’яццоли «Аве, Марія», Миколи Лисенка «Елегія»… Ведуча – Анжеліка Маріянчук.

Перед початком концерту пан Жан-Марі Леруа прочитав молитву українською мовою.

Кошти у сумі 10980 грн, що зібрали, передали пані Галині Абрам’юк, волонтеру, матері солдата ЗСУ, депутату Чернівецької міської ради.

Дякуємо Жан Марі Леруа за творчість, любов до України, постійну підтримку і допомогу Україні. Дякуємо за концерт!

Більше фото з концерту за посиланням – ЖАН-МАРІ ЛЕРУА ВИСТУПИВ НА БЛАГОДІЙНОМУ КОНЦЕРТІ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Концерт-реквієм французького органіста Жан-Марі Леруа у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За багаторічну сумлінну працю у царині розвитку українського образотворчого мистецтва та архітектури, видатний особистий внесок у справу популяризації кращих взірців національної культури в Європі та світі, активну пропаганду української національної ідеї та свідому патріотичну позицію Темістокля Вірсту нагороджено (посмертно) Почесною відзнакою Чернівецької обласної ради «За заслуги перед Буковиною». Таку ж відзнаку отримає і його дружина Орися Вірста.

Дякуємо організаторам і художникам за чудову виставку.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням: «ПОТІК СВІДОМОСТІ» – ВІДЗНАЧЕННЯ 100-OЇ РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТЕМІСТОКЛЯ ВІРСТИ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Темістокль Вірста – мистецький проєкт «Потік свідомості» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

10 серпня 2022. ЗАЛ ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ФІЛАРМОНІЇ ІМЕНІ Д.ГНАТЮКА. ЖАН-МАРІ ЛЕРУА

Ніколас Брунс. Прелюдія мі мінор (Велика)
Й.С.Бах. Пасторалі BWV 590
Й.С.Бах. Хорал “Прийди лиш Ти, Ісусе” (“Kommst du nun, Jesu”) BWV 650
Й.С.Бах. Прелюдія і фуга C dur, BWV 545
Сезар Франк. Finale
Жан Марі Леруа. Сюїта “Слава Україні” (транскрипція традиційних
патріотичних пісень у 2-х частинах)

Жан-Марі Леруа на завершення концерту зіграв власну сюїту “Слава Україні”, аранжувавши чотири українські твори: “Козак від’їжджає”, “Ой у лузі червона калина”, “Чорнобривці” та “Щедрик”.

Також від управління культури Чернівецької міської ради Жан-Марі Леруа отримав Подяку.

Кошти від концерту 10 cерпня Жан-Марі Леруа передає Благодійному фонду “Карітас Чернівецької Єпархії”. І попросив помолитися за дорогу в Одеську Область, куди він вирушає 12 серпня. Ангела-Хранителя!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Дякуємо Жан-Марі Леруа за чудовий концерт. Браво! Дякуємо за любов до України, постійну підтримку і допомогу Україні. Дякуємо дружині мадам Вів’єн і донці Барбарі за прихильність до України.

Більше фото з концерту за писиланням – І ПОДЯКА ВІД УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЖАНУ-МАРІ ЛЕРУА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Нова сюїта «Слава Україні!» від Жана-Марі Леруа… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21 серпня 2021

Жан-Марі Леруа (орган, Франція) Асистент органіста – Анна Батюкевич Ведучий — Юрій Гавриляк 30 років незалежності України… І цього разу чернівецьку публіку розчулило виконання на органі Гімну України. Слава Україні! Героям Слава! https://www.youtube.com/watch?v=tNd47du1ync&t=1s А вперше гімн України на органі у цьому залі виконав Жан-Марі Леруа 23 квітня 2016 року. https://www.youtube.com/watch?v=CQYlpItJJE8 Під час концерту пан Тарас Івасютин, професор ЧНУ ім. Ю.Федьковича, традиційно перекладав. Після концерту було багато автограф-сесій і фото на пам’ять.

22 серпня 2021

Жан-Марі Леруа (орган, Франція) Асистент органіста – Анна Батюкевич Ведуча – Світлана Крючкова

Дякуємо Жан-Марі Леруа за чудовий концерт! Браво! Дякуємо за любов до України. І завжди чекаємо у Чернівцях! Більше фото з концертів за посиланням – КОНЦЕРТИ ЖАН-МАРІ ЛЕРУА /ФРАНЦІЯ/… ©Тетяна Спориніна, фото автора і SergyiS

Запис За Україну, яку люблю! Виступ Жан-Марі Леруа у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Метою пленеру була популяризація творчості великого майстра Іоанна Георга Пінзеля. В пленері взяли участь художники з України та країн Прибалтики – Литви, Латвії та Естонії. В притаманній кожному особистій манері митці відтворили побачене в подорожі мистецькими шляхами Пінзеля. Це, зокрема, зображення замків, монастирів, церков Львова і Львівщини, Бучача, Годовиці та інших міст, пов‘язаних з іменем Пінзеля і його діяльністю.

Постать І.Г. Пінзеля стала відомою широкому загалу завдяки Борису Григоровичу Возницькому – багаторічному директору Львівської картинної галереї (зараз – галереї мистецтв), музейнику-подвижнику, Герою України. Він довгий час відшукував і збирав часто напівзруйновані шедеври скульптора. Тому проект і виставка є також даниною пам‘яті про цю непересічну особистість.

Міжнародний живописний пленер був ініційований і організований благодійним фондом «Відродження історико-культурної спадщини України» ім. героя України Б.Г. Возницького (м. Львів, президент – Олександра Лісаковська), Рівненською обласною організацією Національної спілки художників України. Куратором виставки є Гінтарас Біла (Литва).

Дякуємо організаторам за виставку, а художникам за унікальні роботи, які відобразили історико-культурну спадщину Західної України, зокрема місць, де жив і творив геніальний скульптор XVIII століття Іоанн Георг Пінзель.

Більше фото з виставки за посиланням – ВИСТАВКА ЖИВОПИСУ «МИСТЕЦЬКИМИ ШЛЯХАМИ ПІНЗЕЛЯ» У ЧЕРНІВЦЯХ .
©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Виставка живопису «МИСТЕЦЬКИМИ ШЛЯХАМИ ПІНЗЕЛЯ» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До ХІ Міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ» в однойменному видавництві світ побачить нова книжка письменника і сценариста Олеся Ільченка «Порт Житана». Це роман, у якому історія тісно переплетена із сучасністю, а мистецтво – із людськими долями і стосунками. Ідея написати твір виникла в автора кілька років тому у Женеві на мистецькому аукціоні.

«Я звернув увагу на великий альбом, – говорить письменник, – який належав Сержу Лифарю. Розгорнув його і побачив справжні скарби: малюнки Пікассо, Кокто, Матісса та інших митців із присвятами та жартівливими побажаннями видатному киянину. Так я збагнув, що будь-коли можна натрапити на справжній скарб культури, і що оцей альбом і є зав’язкою мого нового роману. Потім дізнався про таємничі склади в Женеві, говорив годинами із артдилерами і збирачами живопису… І нарешті всі пазли склалися в історію, яку вже із захватом сприйняли перші читачі…». «Порт Житана» – затишний ресторанчик на березі мальовничого Женевського озера. Час від часу він стає особливим місцем для Марка Мазура, українського художника-емігранта, який прославився своїми авангардними роботами у міжвоєнному Парижі, і Сергія Коваленка, мистецтвознавця, який збирає колекцію для впливового київського олігарха й намагається розкрити загадку таємничого зникнення свого славетного земляка. «Що спільного між богемним життям в Парижі 1922-1946 років і подіями в Києві 2010- 2014-го та ілюзорно спокійним життям в Женеві наших днів? – запитує автор. – Різні міста і час поєднують загадкове життя і доля українського художника-емігранта Марка Мазура та його зниклої колекції живопису. Герої роману опиняться у вирі подій, коли минуле не відпускає сучасне й щодня доводиться робити вибір між честю і зрадою, моральністю і ницістю…». Презентація книжки відбудеться вже за два тижні під час ХІ Міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ».                                                                                                                                                                                                                         Лілія ШУТЯК, прессекретарка видавництва «MERIDIAN CZERNOWITZ»

Запис Богемне життя у Парижі, зниклі картини й ресторан у Женеві: спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олег Попеску – успішний бізнесмен, 16 з половиною років займається розвитком регіональної торгової мережі міжнародної компанії.

Бути керівником регіональної торгової мережі – це для пана Олега не випадковість чи вдалий збіг обставин, а результат постійної та наполегливої праці. 16 років відповідальної роботи та потрапляння в 25 її найкращих працівників за весь період існування компанії, відзначене з нагоди 25-ліття фірми — тому підтвердження.

Наполеглива праця, освіта, постійна самоосвіта – це надійні складові успіху, — каже Олег Попеску.

Нині він активно ділиться принципами успішного бізнесу з командою Єдиної Альтернативи, для практичного застосування в міському господарстві.

Навіщо він це робить? Що очікує? Чи свідчення це того, що він зібрався в місцеву політику?

Про все це, і не лише,  ми поспілкувались з успішним бізнесменом та благодійником Олегом Попеску.

– Дозвольте бути одразу прямолінійними. Не так давно вас представили членом команди «Єдиної Альтернативи». З наших джерел нам повідомили, що ви надаєте рекомендації щодо управління. Чи цим обмежується ваша роль, чи для зміни нинішнього стану речей у місті ви також підете у владу?

– Я не маю на меті стати депутатом або чиновником. Більше того, я вже достатньо зайнята людина тим, чим займаюся – бізнесом. А весь вільний час приділяю благодійній або волонтерській діяльності, і трохи (на жаль, надто мало) – родині. Але точно знаю: впливати на певні речі не обов’язково через депутатство. Мене запросили в лідери команди. І це означає, що незалежно від того, де я буду фізично, я можу впливати на рішення – як консультант, радник, експерт, лідер думки. Команда складається не лише з депутатів, і далеко не всі члени команди стануть депутатами. Але саме тому, що рішення обговорюються і приймаються не лише колом «майбутніх кандидатів в депутати» — це і є команда.

– Що це за команда і чому саме вона?

– Громадянський рух, який складається з двох юридичних форм — громадської організації та політичної партії «Єдина Альтернатива». Тут зібралися люди, яких я знаю і поважаю, а вони знають мене. Я уже чогось досяг, щось знаю, щось можу. Те, що мені вдалося зробити зараз – тепер можу допомогти зробити на іншому рівні: на рівні міста. Так, я вирішую повсякчас якісь питання точково. Але в команді це ефективніше, з можливістю вирішувати проблеми в масштабах міста!

Ознака ефективної команди — коли загальний результат більший за окремий внесок кожного члена. Я давно знаю людей з «ЄА» і що кожен зробив на рівні свого бізнесу, своєї справи – громадської чи волонтерської. Це вагомі результати. Але коли такі люди об’єднуються – можна отримати більші і кращі результати, ніж просто сукупність окремих видів діяльності, тому що командна робота творить синергію!

Знаєте, мене запрошували і раніше, в різні політичні проєкти. Але це були загальноукраїнські партії. Я завжди відмовлявся, бо розумів, що там я навряд чи зможу на щось впливати.

Зараз же до мене звернулися люди з Чернівців, яких я знаю і поважаю. Люди, які займаються не політикою – вони займаються розвитком міста.

Всі ці люди вкладають значну частку своїх зароблених грошей в Чернівці, і не з метою це повернути чи, як кажуть, «відбити». Це — місцеві патріоти!

Тому я відгукнувся на запрошення приєднатись до «Єдиної Альтернативи», бо проєкт насправді не політичний, а господарчий.

Під час обговорення шляхів розвитку Чернівців з однодумцями з “Єдиної альтернативи”

Те, що в громадянському русі, окрім громадської організації, є ще і партія — це лише результат того, що законодавство каже, що на вибори має йти тільки партія – тож мусимо мати і партію, але місцеву і з місцевих людей.

– Чи вдасться такій місцевій команді перемогти? Які ваші очікування від спільної діяльності?

– Ну принаймні треба спробувати. Далі рішення за людьми – чи підтримають. І мова не тільки про голосування на виборах. Я ніколи не був ні партійцем, ні депутатом, і отримувати партквиток не планую. «Єдина Альтернатива» – команда однодумців-господарників, а також громадських активістів та волонтерів. А будь-які вибори і депутатська каденція – це як чистилище: якщо там побував – то вже показав себе і люди запам’ятали твої дії. Чому за багатьох екс-депутатів не хочуть голосувати? Бо вже був і показав себе… і не з кращого боку… Ти кажеш, що ти був проти неправильних рішень? А скільки ти зробив запитів, звернень, скільки разів публічно виступив проти? Покажи свою діяльність боротьби!

Оскільки в нас в команді зібрались борці, я очікую, що спільними зусиллями ми спроможемось запустити альтернативний сценарій для Чернівців — траєкторію розвитку!

– Упевнені, що ця команда буде інакшою, ніж ті, які були у владі досі?

– Як керівник бізнес-мережі, я постійно формую команди. І можу стверджувати: ідеальної команди не буває, це постійний процес змін. Тож прагнути ідеалу треба, але і розчаровуватися, якщо до нього не дотягуватимемо – не варто. Важливо розуміти інше: все, що маємо зараз – це наслідок дій досі. І нічого не зміниться від того, що будемо просто когось критикувати за неправильні вчинки. Зміниться щось лише тоді, якщо почнемо натомість робити щось інше. Завжди керуюся у своєму житті одним гаслом: «Ніхто не може повернутися назад та здійснити інший старт. Але кожен може почати сьогодні та прийти до іншого фінішу!»

– Ви часто цитуєте відомих у світі економістів. Захоплюєтеся економікою?

– Це моя професія. Я свого часу закінчив економічний факультет Чернівецького національного університету та був рекомендований до аспірантури.

– На аспірантуру не пішли?

– Пішов, але не в Україні. Часи були дуже важкі – 90-ті роки. Щоби займатися наукою (яка, до слова, дуже мені подобалася!) – треба було мати якусь «фінансову подушку»: або власний бізнес, або заможних батьків. Бізнесу я, студент, тоді ще не мав, батьки були звичайними сільськими вчителями – про яку заможність можна було мріяти, якщо вони тоді зарплату горілкою отримували…

Їхати за кордон на заробітки, як багато хто тоді, вони не мали здоров’я… Тож продовжувати вчитися без стипендії, без гуртожитка (аспірантам це вже не передбачалось) я не мав змоги.

Але дізнався про можливість навчання в Румунії – і ризикнув, зважаючи на те, що румунська – моя рідна мова.

– Побутова мова – це одне, а от спеціалізована – зовсім інше…

– Так, усіх економічних термінів румунською не знав, але на вступній співбесіді пояснював процеси, що називається, «своїми словами» – що переконало приймальну комісію у тому, що я справді знаю матеріал. Тож до Академії економічних наук з м. Бухарест – у престижний вуз – вступив. Вчився, «наздоганяв» різницю, яка була між освітніми програмами наших країн, за два роки здав екстерном трирічну програму. Мав шикарну, як на той час, стипендію – 60 доларів на місяць, безкоштовний гуртожиток і безкоштовний проїзд по м. Бухарест та 50% від вартості по території Румунії.

Аспірантура означала здачу трьох серйозних іспитів за обраною спеціалізацією, написання трьох рефератів, кожний з яких був готовим розділом майбутньої кандидатської дисертації, і публікацію п’яти наукових матеріалів у спеціалізованих виданнях за підсумками наукових конференцій. Я це все зробив і взяв паузу, бо задумався: що ж далі…

– У цій «паузі» й почали будувати бізнес?

– До бізнесу було ще дуже далеко… У цій паузі я поїхав до Франції.

– Далі вчитися? 

– Ну можна й так сказати. Вчитися в «школі життя». Ми ще з кількома нашими були чи не першими українськими заробітчанами в Парижі на той період. Працювали на будівництвах, часто там і жили. Або десь у закинутих будинках, під мостами, разом з французькими безхатьками… Знаю не з розповідей, як воно – бути там, як працюється, як нашим там важко, і чому вони змушені туди поїхати. Розумів, що у Франції не буду вічно – тож ішов на будь-які підробітки, у будь-який час. Через три роки повернувся в Україну і планував поїхати знов, через якийсь час, у Францію, щоб отримати певну післядипломну освіту і почати там будувати свою кар’єру. Але мені не відкрили візу, оскільки тоді було дуже багато відмов…

– Ну і нарешті Ви почали розбудовувати бізнес в Україні?

– Так, поки я був в Україні, надходили певні пропозиції, і тоді я обрав одну. Потім – співбесіди та два місяці стажування у Румунії. На початку був складний шлях, але трирічний французький гастарбайтерський досвід виявився неоціненним. Коли тут ставало важко (а було важко, повірте!) – тоді я питав себе: якщо я не здався там, без грошей та підтримки, без зв’язків – то невже здамся тут? Ну от і не здався.

– За три роки, мабуть, таки «обросли» зв’язками?

– Звісно. Здобув багато цікавих знайомств, дотепер підтримую стосунки з людьми різних соціальних рівнів, включно з потужними бізнесменами та впливовими людьми. Те саме стосується і Румунії.

– Це допомагає в нинішній роботі?

– Не тільки в роботі. Це гарні, чесні і відкриті стосунки, це взаємна допомога, і не тільки особиста. Наприклад, на початку епідемії коронавірусу в Україні (зокрема, завдяки таким стосункам) я залучив в нашу область та інші значну суму грошей. В різні лікарні – кожній по 200-300 тис. грн – коли навіть не було грошей на маски. Гроші приходили на благодійний рахунок і давали змогу оперативно закуповувати найнеобхідніше без тендерів. Я не робив це для піару – про це знають тільки керівники лікарень та моє близьке оточення. Те, що я зробив – могли зробити й інші. На мою думку, це не є щось надзвичайне. Але для цього треба було виділити трохи особистого часу, пожертвувати, можливо, якоюсь зустріччю з друзями, чи годинами, проведеними з сім’єю… Часом мене питають: «Тобі це ще не набридло?» Але мені не набридло. Інших варіантів немає. Головне, що в цьому мене підтримує моя дружина, і я їй дуже дякую за це!

– Ваша доброчинна діяльність – це допомога лікувальним закладам?

– Не тільки закладам, а й тим пацієнтам, хто цього потребував й досі потребує. Спочатку допомагав точково, а потім зрозумів, що є випадки, в яких я сам безсилий. Тоді звертався до журналістів, щоби про них дізналася вся країна. А потім зрозумів, що і це не завжди спрацьовує – бо відгукнуться тільки частина з тих, хто саме в цей момент будуть біля телевізора і побачать цей сюжет. Тоді я створив у соцмережі Фейсбук сторінку, на якій усі, кому потрібна допомога, розміщують свої дописи, а всі, хто хоче надати допомогу – обирають потребуючих. Я не перевіряю достовірності всієї інформації – це вже, якщо хочуть, роблять ті, хто вирішив надати допомогу. Сам я також допомагаю, і тоді точно знаю потреби пацієнта – розмовляю з лікарями, або знаю інформацію від журналістів. Нерідко буває, що проблеми людей можна вирішити навіть не грішми, а вчасною консультацією, зв’язками, правильно підготовленими документами чи зверненнями. Думаю, багато хто може допомагати так – приділивши іншим трохи свого часу й інтелектуальних зусиль.

– Стежите потім за долею тих, кому допомогли? 

– Іноді. На жаль, деяких врятувати не вдалося. Колись самими лише листами домігся, щоби юнакові, який потрапив під комбайн, зробили протез ноги. Це була страшна історія, 16-річний хлопець був такий покалічений, що медики дивувалися, як він вижив. Але вижив. І не важливо, хто був винен в тій біді – важливо було повернути людину до більш-менш нормального життя. Нарешті йому зробили в Харкові протез… Знаю, що він одружився, двох дітей має.

– Таке насичене життя… Не маєте наміру про нього розповідати, ділитися? Може, книжку написати?

– Розповідати іноді доводиться. Мене запрошують читати відкриті лекції студентам. Коли питають поради, я раджу одне: працювати. Бо нерідко спостерігаю, що в нас молодь «стомилася, не почавши працювати».

Зі студентами Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича

Я провів сотні співбесід, приймав людей на роботу, поставив безліч експериментів – і виявив, що дуже мало є людей, які справді хочуть працювати. Роботу ж можна собі уявляти по-різному. Є робота така, що прийшов, прочитав посадові обов’язки – працюй у їх межах. Але якщо хочеш заробляти, продукувати ідеї – це зовсім інше. Найбільша сучасна проблема в молоді: куди йти після закінчення навчання, якщо скрізь скорочення персоналу. Складно знайти роботу за спеціальністю, тому що освіта не завжди враховує реалії ринку праці…

А щодо книжок – то я мрію видати в Україні українською мовою книгу професора Академії економічних наук з м. Бухарест Георгія Бешану, яка лягла в основу університетського курсу «Менеджмент постачання і збуту». Це дуже глибока наука, яка включає управління основними та оборотними активами, логістику, менеджмент маркетингу, тобто всі елементи моделі маркетинг-міксу 7P (product, place, promotion, price, people, process, physical evidence)…

– А самому не хочеться написати?

– Ну я іноді пишу… вірші рідною румунською. От якось написав цілу поему «Наші в Парижі» – описав середньостатистичний день нашого заробітчанина у Франції. Друзі слухали із захопленням, особливо ті, що пройшли шлях заробітчанства. Кажуть, бере за душу.

– Зовсім не помітно, що українська мова Вам не є рідною. 

– У школі ми її вивчали факультативно, і реально нею розмовляти я почав тільки 1993-го, в університеті. Моя мама була вчителькою російської мови і літератури, і після того, як Україна стала незалежною – вивчила українську, здобула кваліфікацію і почала її викладати. Ми вчили українську разом. Пам’ятаю, що вже десь після Помаранчевої революції тодішній міністр освіти Вакарчук збирав у міністерстві найкращих учителів української мови зі шкіл національних меншин. Мама була серед них – її учні навіть здобували призові місця на олімпіадах.

Через роки після власного “французького заробітчанства” показав Париж батькові.

Зліва направо: я, батько Степан Лазарович і мій брат Олександр

– На Вашій сторінці у Фейсбуці є багато гарних відео тієї місцевості, звідки Ви родом.

– Так, це ми з друзями втілюємо такий проект. Якось виникла ідея – знімати буковинські села. Часом бачу старі світлини і думаю: це ж як цікаво, це ж історія!

От і наша сучасність через роки стане історією. Але якщо міста часто закарбовують у фотографіях і відеофільмах, то про села якось забувають. А це ж не коштує великих грошей!

От і замовляємо зйомки. Якісь оплачую сам, якісь – мої друзі, десь знаходимо спонсорів. Маємо вже відео з Волоки, Кам’янки, Купки, Петричанки, Просіки, Просикурян, Йорданешт, двічі – з моїх рідних Сучевен.

Через 100 років буде радісно комусь подивитися це відео. Разом з цими селами і ми, можна сказати, ввійшли в історію.

Я вірю, що в результаті синергії зусиль команди «Єдиної Альтернативи», ми матимемо можливість знімати подібні відео про успіхи і прориви Чернівців.

Анна Іваненко, спеціально для “Версій”

Запис «Підхід до нашого міського господарства має бути такий же ефективний, як у бізнесі», — Олег ПОПЕСКУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

   

Нинішній рік – один із найщасливіших у житті Лілі ШВАЙЦЕР. Здійснилася її заповітна мрія: вона не просто побувала у Парижі, а протягом двох тижнів опановувала в Ecole Lesage (Еколь Лесаж, школі Лесажа) люневільську вишивку. До слова, обрала викладання англійською мовою, хоча потім пошкодувала, бо добре все  розуміла й французькою. А ще в її активі німецька, бо закінчила факультет іноземних мов. Напередодні 8 Березня Ліля Швайцер завітала в гості до редакції. Їй слово:

Спочатку про Люневіль. Це  – невеличке французьке містечко в Лотарингії. Назва означає «Місячне місто», та на гербі міста зображені три напівмісяці. У XVII cтолітті тут була резиденція зятя французького короля – короля польского і великого князя литовського Станіслава Лещинського. Серед ремесел, які уславили Люневіль,– виробництво фаянсу та  люневільська вишивка.

Шиють і вишивають усі народи світу. Та настільки різноманітно й з отакою вправністю це роблять, мабуть, тільки французи. Ви, скажімо, здогадалися б вишивати  гачком? У Франції ж подібна техніка існує від XVIII століття. Це і є люневільська вишивка.

Техніка вишивки люневільським гачком використовується в двох випадках: коли потрібно розшити великі площі або виворіт має бути таким же акуратним, як і лицьова сторона. Саме тому, як правило, цей вид вишивки використовується для прикрашання одягу та аксесуарів.

Слов’яни дуже вправні до вишивки. У цьому переконалася в Еколь Лесаж, де вчилося багато японців, американців тощо. З України я була одна, і була ще дівчина з Росії. Французи ж навчалися тільки за направленням відповідних модних домів – Діор, Гуччі, Шанель тощо. Хоча зазначу, що, приміром, у японців руки взагалі не до вишивки…

Заняття у школі були від ранку до обіду. Отримували й домашні завдання, які мали виконати до наступного дня.  12 учнів класу ділилися під час занять на 2 групи по 6 осіб. Атмосфера панувала напрочуд дружня, а саме навчання було дуже добре організоване. Кожного дня займалися з різними вчителями.

Я вишиваю з дитинства, оволоділа багатьма техніками, та мріяла із головою пірнути у світ кутюрної вишивки, творити так, як це робиться у модних домах світу. Правила моделей високої моди, французькою ( читається «от кутюр»), прописані Паризьким Синдикатом Високої Моди, створеним ще 1868 року. За цими правилами одяг «haute couture» має бути не менш ніж на 70% виготовленим вручну.  Моя мрія здійснилася: створюю красу і радіє від цього душа. А це й аксесуари й прикраси, нашивки для одягу і навіть для  предметів интер’єру.

Дуже хочеться мені зробити наших жінок іще кращими. Бо краса збуджує добрі, високі почуття. І коли краса й добро підуть поруч, вони врятують світ.

Наш «маленький Париж» – Чернівці – значно чистіший за Париж французький. І наше місто справді дуже нагадує столицю Франції, де чистими та безпечними є тільки 2 округи. Біля Лувру, на жаль, і брудно, і небезпечно, можуть зрізати сумочку тощо. Та, попри все, Париж має якийсь непереборний магнетизм.

Щодо Лувру. Там я хотіла зробити собі сюрприз і сфотографуватися на тлі картини Яна Вермеера Дельфтського «Мереживниця» зі своєю сумочкою, на якій вишита ця картина того ж розміру, що й оригінал: 24,5 см х 21 см. Та з’ясувалося, що картина голландця була саме  «на гастролях» в іншій країні. 

Люневільска вишивка виконується спеціальним гачком на прозорій тканині, натягнутій на п’яльця. Люневільський гачок тільки на перший погляд подібний до в’язального. Насправді ж це зовсім інший інструмент, і принцип його роботи більше нагадує принцип дії швейної машини, що протягує нитку крізь тканину. З’явився цей гачок у ХІХ столітті і спочатку його використовували для імітації мережива. Він складається з двох частин: ручка з гвинтом фіксує голку-гачок, друга частина  – це, власне, сама голка. Її головка дуже гостра, вона легко і майже без сліду проходить крізь тканину як в один, так і в другий бік. Залежно від цупкості тканини й товщини ниток треба змінювати голку-гачок. Тому доводиться купувати цілий набір люневільських гачків.

Стиль вишивки, який виконується люневільским крючком, називаєтся тамбурним. Тамбурна вишивка подібна на косичку. І процес, і вигляд готової вишивки, зрозуміло, різняться від більш розповсюджених у нас гладі чи хрестика.

Упорядкувала Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Ліля ШВАЙЦЕР – перша чернівчанка, що навчалася люневільської вишивки у Парижі   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віолончель та ікра – це меню першої гастрономічної опери, яка приймала гостей в Парижі, пише 5.ua.

Без натхнення вони не творять. Французькі музиканти і кулінари виступили на одній сцені. Ритм, стук, мелодія, гуркіт, барабанний дріб і збивання яєць міксером. В одних ложки, пательні і ножі, в інших – скрипки, тромбони і флейти. В Парижі вперше провели музично-їстивний експеримент, який назвали “Гастрономічна опера”. Свої творчі зусилля під дахом театру Тріанон об’єднала команда тризіркового мішленівського ресторану та оркестр з 20 музикантів. Ударників замаскували під кухарів, а барабани не знадобилися, коли напохваті каструлі.

“У кулінарії диригент – це шеф-кухар. І як фортепіано в центрі сцени, у нас завжди є головна страва, над якою ми чаклуємо дуже ретельно. Тож у нас є спільні риси і ми гармонійно їх об’єднали. Коли ми слухали музику, то насолоджувалися своєю роботою ще більше і можливо створили не одну гастрономічну сенсацію”, – розповідає шеф-кухар ресторану Le Pre Catelan Фредерік Антон.

Гостям у меню з-поміж іншого пропонували ікру краба, смажену рибу-скорпіон із ревенем і глазуроване суфле з карамеллю і сидром. Всі страви готували під різний акомпанемент.

“Ми грали різну музику. Така собі комбінація класичної симфонічної і музики з кінофільмів. Приміром, коли кулінари працювали над десертами, або декорували складні страви, я використав ті ж інструментальні мелодії, які лунали в кіно про Гаррі Поттера. Момент магії присутній у кожній творчості”, – запевняє композитор і диригент Тома Руссель.

Зала, де розмістилися 200 відвідувачів, була заповнена вщент. Потрапити до першої гастрономічної опери змогли переможці лотереї, яку провела одна з марок французької мінеральної води. Експеримент удався – погоджуються і кулінари з музикантами. І якщо перші зізнаються, що музика надихала їх на нові, сміливі рішення, то другі кажуть – подекуди було важко грати, коли у повітрі стояв аромат смаженої риби, або ромової добавки до десерту.

Запис Віолончель та ікра – меню першої гастрономічної опери в Парижі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А 19 серпня відбувся концерт Жан-Марі Леруа у рамках відзначення 25 років залу органної та камерної музики Чернівецької обласної  філармонії.

Великий друг України Жан-Марі Леруа привіз 10 ікон, викладених бісером його дружиною Вів’єн – Vivian Espina. Ці ікони продавалися під час концерту у Малій Базиліці: частину коштів музикант передає для реставрації костелу, а частину – на потреби  українським бійцям.

Щиро вдячні пані Вів’єн Еспіна (Vivian Espina) за чудові роботи, які придбали чернівчани у храмі.

Жан-Марі Леруа – органіст і диригент із Франції. Від 2010-го є головним органістом відомої церкви Нотр-Дам де Назарет.

Закінчивши Школу Канторум при Паризькій консерваторії у Жана і Марі-Луїз Лангле, Жан-Марі Леруа став професійним органістом і диригентом. Протягом 30-ти років він грав у багатьох церквах Парижу (Нотр-Дам, Святої Клотільди, Святого Євстафія тощо).
Жан-Марі Леруа багато виступає у нашій країні, допомагає українським музикантам у Франції, а під час своїх концертів в Україні завжди виступає з благодійною метою, по можливості допомагає й українській армії. Жан-Марі Леруа вже дав в Україні понад 50 концертів.

Перед концертом свої настанови і поради дає Жан-Марі Леруа асистенту концерту Олександру Кривичу, піаністу, випускнику Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського.

З вітальним словом перед концертом виступив настоятель храму Воздвиження Всечесного Хреста Римсько-Католицької Церкви в Україні м.Чернівці отець Анатолій Шпак.

У концерті 20 серпня звучали твори: Джироламо Фрескобальді «Токката на Вознесіння»; Йоганн Пахельбель « Прелюдія і фуга ре мінор»; Дітріх Букстегуде «Хорал Ми молимося до Святого Духа»; Йоганн Себастьян Бах « Дві прелюдії і фуга для повільного виконання на клавірі»; Георг Фрідріх Гендель « Пассакалья соль мінор»; Йоганнес Брамс «Два хорали»; Клод Бальбастр « Дві різдвяні п’єси».

Завершився чудовий концерт! Браво!
Дякуємо всім, хто брав участь у концерті, в його організації і проведенні, дякуємо доброчинцям.

На своїй сторінці у ФБ пані Наталія Фещук зробила наступний фінансовий звіт: 10 ікон, які виклала бісером дружина органіста Вів’єн, було продано на суму 1.520 грн. Як пожертву для музиканта люди вкинули у скриньку 825 грн. Разом – 2.345 грн.
Із зібраних 2.345 грн. – 1.000 віддали Жану-Марі, адже він завжди виступає в Україні благодійно, і на поїздки витрачає власні кошти. За бажанням пана Жана-Марі, решту коштів йшли на парафію костелу та для української армії. Але настоятель костелу о. Анатолій Шпак розпорядився всі гроші – 1.345 грн. віддати капелану о. Василю Гасинцю для потреб наших бійців.

А Жану-Марі Леруа побажаємо доброї дороги. Ввечері, після концерту він вирушив назад, у Францію…

Дякуємо пану Жану-Марі Леруа за музику, пані Вів’єн – за роботи, дякуємо доброчинцям, дякуємо бійцям на фронті, які виборюють для нас мир і спокій…

Більше фото з концерту за посиланням – ЖАН-МАРІ ЛЕРУА ВИСТУПИВ З КОНЦЕРТОМ У МАЛІЙ БАЗИЛІЦІ ВОЗДВИЖЕННЯ ВСЕЧЕСНОГО ХРЕСТА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Благодійний концерт Жана-Марі Леруа у Малій Базиліці Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Антуан Лейрі, безпосередньо звернувся до терористичної банди, яка застрелила його дружину Елен в Парижі, під час концерту минулої п’ятниці

Антуан написав зворушливе послання і пообіцяв виростити їхнього 17-ти місячного малюка «щасливим і вільним».

«У п’ятницю ввечері ви відібрали безцінне життя – кохання мого життя, матір мого сина, – але ви не відчуєте моєї ненависті та огиди. Я не знаю, хто ви, і не хочу цього знати – ви мертві душі. Якщо це Бог, заради якого ви сліпо вбиваєте, зробив вас за образом Своїм, тоді кожна куля в тілі моєї дружини буде ще однією раною в його серці.

Так, чи ні, я не даруватиму вам свою ненависть. Ви напрошуєтеся на ненависть і гнів у відповідь, щоби стати жертвами такого ж невігластва, яке вчинили ви. Ви хочете, щоби я боявся, щоби дивився на своїх співвітчизників із недовірою, щоби пожертвував своєю свободою заради безпеки. Ви програли.

Я бачив її сьогодні вранці. Нарешті, після днів і ночей очікування. Вона була такою ж прекрасною, як і в ніч на п’ятницю, красивою, як тоді, коли я безповоротно закохався понад 12 років тому. Звичайно, я розчавлений цим болем, я програв вам цю маленьку перемогу, але біль буде недовгим. Я знаю, що вона буде з нами щодня, і що ми опинимося знову в тому раю вільної любові, до якої у вас немає доступу.

Ми тільки двоє, мій син і я, але ми сильніші, ніж усі армії світу. В мене немає більше часу на вас, я повинен бути з Мельвілем, який ось-ось прокинеться. Йому тільки 17-місяців. Він їстиме свою кашу, як зазвичай, а потім ми будемо гратися, як завжди, і протягом усього свого майбутнього життя цей хлопчик буде загрозою для вас, тому що буде рости вільним і щасливим. Тому що ви не відчуєте його ненависті».

Концерт, стадіон, ресторан… Душогубні та криваві розправи в Парижі. Кинуто виклик не просто Парижу чи Франції. Кинуто виклик способу життя в цілому, світогляду, культурі Європи, всього Старого Світу… “Вам повинно бути погано і страшно там, де має бути добре і весело“ – ідеологія тероризму…

Теракт у світовій столиці Кохання і Культури! – це маркер, яким позначено “свавілля” терору… “Боятися, тремтіти, озиратися” скрізь – у транспорті, в клубі, в себе вдома, в школі, в університеті… Опустити на всю західну цивілізацію атмосферу страху, тривоги, болю і невимовного почуття неспокою… Одягти колективну чорну паранджу на Європу – їх мета.

Запис Душогубні та криваві розправи в Парижі. Кинуто виклик не просто Парижу чи Франції спершу з'явиться на Медіа-Версії.