Хтозна, чи не через отаку-от карикатуру в надвпливовому журналі «The Economist», який читає вся світова політична і бізнесова еліта, прихопило серденько Віктора Федоровича? Вже кілька днів інтернет-сторінками українських ЗМІ гуляють чутки про  нібито інсульт нашого гаранта. Підтвердження чи спростування з Адміністрації президента традиційно затримуються. Проте анонімні депутати з Партії Регіонів заспокоюють: стан здоров’я Януковича не критичний, наразі він проходить курс лікування.

«У нього справді є проблеми. Цей місяць був, напевно, найважчий у його житті. Він практично не відпочивав. Це, звичайно, позначилося на його серці і нервах… Лікарі йому порадили не нервуватися і трошки відійти від справ. Тому він і не полетів до Москви, принаймні, поки що. Лікарі кажуть, що після Нового року, якщо все буде добре, Янукович повністю стабілізується і зможе і далі виконувати свої обов’язки».

Щоправда, злі язики експертів плещуть, що президент міг «захворіти», щоби у Москві не підписувати кількадесят «митних» угод власноруч. Хай підписує Азаров. А президент душею – із євроінтеграційними прагненнями народу…

– Євромайдан – це прагнення людей до кращого життя, – не інакше, як у передінсультному стані заявив він нещодавно на нараді кандидатам на пости глав райдержадміністрацій. – Коли ми отримали такий підйом у суспільстві, коли побачили Євромайдан – я з самого початку казав: у цьому нічого погано не було.

На думку президента, уся біда – від дії політиків і екстремістів, які захотіли отримати свій зиск від Євромайдану.

– Дуже багато людей живуть не розумом, а емоціями. Під час цього емоційного вибуху на ньому почали грати політики, екстремісти, різного роду провокатори. Нам треба з цього всього зробити висновки, і ми це робимо, щоби в найближчому майбутньому ніколи не допустити таких випадків, – цитує Януковича його прес-служба. Завершує він свій спіч на традиційно американській ноті: – Господь Бог дав нам цей іспит, і ми повинні пройти його з відкритим обличчям, дивлячись людям в очі…

Хтозна, чи розчулили подібні заяви мітингувальників на Євромайданах, проте світова преса у людське обличчя нашої влади вірити відмовляється. Головне журналістське питання тижня – за що Януковичу дісталося від Путіна таке 15-мільярдне щастя?

– Путін дав Януковичу велику рибину, але Європа могла б навчити Україну рибалити самостійно, – намагається розібратися в ситуації «The New York Times»: – «Прояв братерської любові» пояснюється побоюванням, що протести перекинуться на Росію. Надання кредиту – не більше ніж «фінансові припарки», але вони доводять, що Москва готова завдати собі шкоди, аби врятувати проект Євразійського союзу.

– Якщо це братська любов, то така, яку можна зустріти в неблагополучних сім’ях: Росія загрожувала (і продовжує побічно загрожувати) українській економіці, – підтримує «The Washington Post».

Проте найгострішим випадом щодо «поневірянь» Януковича та геополітичних амбіцій Путіна цілком очікувано став виступ сенатора Джона МакКейна (на засіданні Атлантичної Ради), який нещодавно повернувся до Америки із Євромайдану.

– Президент Путін досі не сприймає того факту, що Україна є незалежною державою, – констатує пан Джон. – Він заявив про це публічно. З усіх цих причин Митний союз під головуванням Росії не може бути життєздатним без України. Справді, ідея сучасної демократичної України, яка є частиною Європи, – це найгірший кошмар Путіна, адже, зрештою, громадяни Росії подивляться на цю заможну Україну і спитають: «Чому не ми?» Ось чому Президент Путін не зупиниться ні перед чим, щоби зірвати прагнення України стати частиною Європи.

Проте найболючішого ляпаса українській владі заліпила «Financial Times», цитуючи заяви ФБР і Департаменту юстиції США. Уся світова бізнес-еліта дізналася, що в Україні тотальна корупція і навіть корпорації зі світовим ім’ям змушені давати хабарі, щоби співпрацювати з нами.

Так, експортуючи зерно з України, щоби повернути ПДВ на суму понад $100 млн., корпорація Alfred C.Toepfer, – найбільший світовий експортер сільгосппродукції, –змушена була заплатити $22 млн. хабарів українським чиновникам. Корпорація ще й «втрапила», бо у США за дачу хабарів за кордоном на неї тепер чекають численні кримінальні переслідування, суди і колосальні штрафи!.

Україні ж ця історія на довгі роки «гикнеться» непоправною шкодою діловій репутації та інвестиційному клімату. Відтепер в очах будь-якого цивілізованого міжнародного бізнесу українська влада – це огидний злочинний синдикат, який дивиться на будь-яке бізнесове судно у своїх портах голодними очима сомалійського пірата. І очолює цих піратів хто? Правильно, Віктор Федорович Янукович, права рука Володимира Володимировича Путіна.

…Принаймні, на це своєю карикатурою натякає журнал «The Economist». Який читає вся політична й бізнесова еліта світу. Від цього серденько – та й не заболіло б?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Кишенькові диктатори Путіна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Крок України до цивілізаційності – підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Якщо це не буде зроблене, ми залишимося в суцільній брехні, яка міцними лещатами тримає цілу державу та її громадян. І за прикладом далеко ходити не треба. Буквально кілька днів тому міністр МВС України генерал Захарченко на центральних телевізійних каналах, коментуючи мітинги на майданах Києва, виголосив чисто європейський спіч про те, що громадяни держави мають право збиратися та висловлювати свою точку зору. А вже за півдоби його підлеглі розганяли людей сльозоточивим газом і дубинками.

Саме це й зачіпає мене найбільше: ми живемо в суцільній брехні. Брехня стала вже навіть державною політикою. Конституція, скажімо, проголошує одне, а ми всі маємо протилежне. Де право на життя, на житло, на освіту, на здоров’я? Хіба що на сторінках Основного Закону.

А в житті громадян все інакше. Молодим сім’ям немає де жити, старим нема за що лікуватися. Наука знищена, медицина й освіта донищуються. Але ж ми не дурні й все це бачимо й розуміємо. Однак мовчимо. Бо такі правила гри.

Та мені ці правила не подобаються. Я хочу називати речі своїми іменами та бути переконаною в тому, що мене не обманюють ні уряд, ні представники владної вертикалі на місцях. Але, на жаль, я, як і всі інші громадяни, дуже добре знаю, що нас використовують і ні за що не тримають. Тиждень-два тому всіх буковинців буквально зганяли на віче, де проголошувався європейський вибір, а нині дали іншу команду – і всі швиденько перелицювалися. А саме брехня є підґрунтям зневаги до рядових українців.

…Якось надибала в Інтернеті на дивний факт: свідчив колишній працівник Освенциму, який займався обліком конфіскованих у в’язнів табору смерті грошей, золота та інших коштовностей. Він розповів, як до них приїхала з Берліну перевірка. Звідкілясь комісія дізналася, що частина конфіскованого привласнюється працівниками табору. Без попереджень есесівці почали перевіряти шафки кожного працівника. Оскільки автор розповіді саме цього часу повіз гроші до Берліна, де він їх завжди здавав, його шафу не відкрили. Бо робили це тільки у присутності власника. Таким чином він врятувався.

У мене ж виникло запитання: а працівників НКВД, КДБ чи навіть СБУ зупинило би те, що немає господаря шафи? Зрозуміло, що кати зовсім інакше ставилися до слов’ян та інших підкорених народів. Повага до людської особистості була для внутрішнього користування. Але вона була.

Ось чому я хочу до Євросоюзу, а не до Митного…

Людмила ЧЕРЕДАРИК   

Запис Брехня брехню брехнею поганяє спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Що ж сталося за ці дні? А Президент Янукович дохідливо пояснив членам парламентської фракції ПР: лише шлях до Європи дозволить українському великому капіталу зберегти свою власність і владу. У Кремлі ж кажуть, що Захід пригрозив конфіскувати капітали українських можновладців у європейських банках – за «відмивання брудних грошей». Проте відомо, що й московські правителі вміють швидко захоплювати чуже майно. Як це зробили з бізнесом опальних олігархів у Росії й нині намагаються робити з високоприбутковими підприємствами Білорусі.

Щоправда, Лукашенко чинить опір, але на нього Росія тисне по-справжньому. «Останній диктатор Європи» має дуже обмежений простір для маневру, бо його Захід не запрошує до участі в інтеграційних процесах. Українська правляча верхівка перебуває у значно вигіднішому становищі, чим і користується. А кремлівська політика нахабного шантажу й економічного тиску лише відштовхнула від Росії багатьох українців, які донедавна мали певні симпатії до великої сусідньої держави або ж сприймали її нейтрально.

Найкраще ставляться до сучасної РФ в Україні люди старшого віку: для багатьох вона асоціюється з покійним СРСР й породжує ностальгійні спогади. Але нинішня Росія докорінно відрізняється від Радянського Союзу. Це станова неофеодальна держава, в якій не залишилося навіть натяку на соціальну справедливість, а вся влада належить вихідцям зі спецслужб, що створили корупційну піраміду в масштабах усієї державі. Народ тримають у покорі за допомоги поліцейської сили і нав’язливої проповіді середньовічного мракобісся. Така жандармсько-попівська держава є прямим запереченням ідеалів, які виголошувалися колись більшовиками.

Росія катастрофічно відстає від розвинутих країн світу у технологічному відношенні, вона існує в основному за рахунок експорту сировини. Втім, потреба у російському газі швидко скорочується і невдовзі це позначиться на російському бюджеті. А реакцію народу на падіння життєвого рівня передбачити не важко. Спроби Кремля скористатися ресурсами інших пострадянських держав дають збої: популярність Митного Союзу виявилася невисокою. Щоправда, про своє бажання долучитися до нього заявили Таджикистан і Киргизстан, а днями – й Вірменія. До речі, на саміті у Вільнюсі мало  відбутися підписання угод про асоціацію ЄС з Україною, Молдовою і Вірменією. Після заяви Єревану про майбутній вступ до Митного Союзу питання про його асоціацію з ЄС було зняте автоматично. Україна же вчасно зрозуміла: треба робити вибір. Бути членом двох конкуруючих інтеграційних об’єднань неможливо. Тож задля євроінтеграції у Верховній Раді правляча коаліція й опозиціонери уклали своєрідне перемир’я. Адже визначається доля України на тривалий історичний період.

Ігор БУРКУТ

Запис ПЕРЕМИР’Я ЗАРАДИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наслідки глобальної кризи все сильніше позначаються на слабких державах. А до них, на жаль, належить і Україна. Ось думка відомого київського політолога Вадима Карасьова: «Це буде рік виживання, вичікування і накопичування сил для вирішальних битв, у якому головним завданням влади буде втримати ситуацію від фінансового, боргового та інших обвалів, не допустити економічної катастрофи, відповідно, соціальних вибухів».

Експерт вважає цілком можливим проведення влітку всенародного референдуму стосовно вступу до Митного Союзу, який здатен з тріском розколоти Україну.

Тема розколу стає однією з найголовніших у прогнозах. Особливо експлуатують її українські письменники: в них загострене сприйняття політичних подій і нерідко переважають емоції. Юрій Андрухович, наприклад, про майбутній розпад України говорить уже кілька років поспіль. До нього приєднався з подібними прогнозами відомий львівський письменник, редактор «Пост-Поступу» Юрій Винничук. Власну точку зору на цю проблему щойно висловив і популярний прозаїк Василь Шкляр. Він наполягає: без відокремлення Криму й Донбасу Україна не зможе розвиватися як незалежна держава. Для збереження самобутності вона має позбутися всього, що заперечує українськість самої України.

Шкляр навів тут власний, незаяложений аргумент. Він згадав, що після розгрому гітлерівської Німеччини зі складу останньої було вилучено Східну Пруссію. Кремль мав намір долучити її до Литовської РСР. Проте вільнюське керівництво рішуче відмовилося від такого «подарунку», бо розуміло: Литва ніколи не зможе культурно перетравити Пруссію. Історія це підтвердила. Нинішня Калінінградська область РФ, утворена на території Східної Пруссії, так і не змогла остаточно інтегруватися до Росії й прагне особливого статусу широкої автономії чи ж повернення до складу Німеччини. Так само й Крим не зміг мовою й культурою інтегруватися до України, відтак українцям важко вважати його своїм. Так міркує Шкляр.

А талановитий український публіцист Микола Рябчук, виступаючи нещодавно в Чернівцях, висловив іншу думку. Він вважає, що на Україну чекає доля Ольстеру (Північної Ірландії). Населення цієї британської провінції розколоте: ірландці-католики орієнтовані на сусідню Ірландію, а місцеві протестанти бажають зберегти провінцію у складі Великої Британії. М. Рябчук давно проповідує свій погляд на етнічний склад сучасної України, виокремлюючи так зване «креольське» населення. До «креолів» він зараховує російськомовних, не пов’язаних з українською культурою. Така держава не може бути сильною: її послаблюють внутрішні суперечності.

Слід підкреслити: населення східних і південних областей України, а надто Криму, прагне зближення з Росією та все активніше вимагає вступу до Митного Союзу.  Російські ЗМІ, що домінують в українському інформаційному просторі, нарощують пропагандистські зусилля в цьому напрямку. Натомість українці Заходу й Центру України дотримуються іншої геополітичної орієнтації – західної. Хоча вступ України до ЄС є віддаленою перспективою, 2013 року може бути підписана угода про асоційоване членство нашої держави в Європейському Союзі. На думку першого заступника директора Київського Інституту світової політики Сергія Солодкого, таке підписання «поставить хрест на будь-яких євразійських інтеграційних ініціативах». А без України об’єднавчі зусилля Москви приречені на поразку. Не дивно, що 2013 року Кремль посилюватиме тиск на Київ, щоби змусити останній вступити до Митного Союзу.

Західні політологи саме цей факт вважають визначальним для нашої держави на 2013 рік. Вони звертають увагу на спроби президентської «сім’ї» відібрати власність в українських олігархів і витіснити цим їх з політики. Німецька «Дойче Велле» повідомляє, що в Донбасі готується масова приватизація шахт в інтересах Олександра Януковича. На думку оглядача, це прискорить соціальний вибух. Така ж точка зору характерна для декого з американських фахівців.

Найбільш резонансним виглядає прогноз Олександра Мотиля, професора політології Ратгерського університету (США). Він вважає, що «розкуркулення» українських олігархів неминуче спричинить значний опір в їхньому середовищі. Політолог не виключає, що ображені олігархи можуть навіть очолити народне повстання проти нинішнього політичного режиму в Україні. На думку О. Мотиля, після повалення цього режиму для України можливі три сценарії: польський, чехословацький та югославський. Найбільш оптимістичний – перший. Він можливий за умови досягнення компромісу між головними угрупованнями, що визначатимуть долю України після відходу від влади нинішніх її правителів. У цьому випадку збережеться територіальна єдність держави, яка розпочне швидкий рух на Захід.

Чехословацький сценарій передбачає мирний розділ України на дві частини. Одна приєднається до євроінтеграційних процесів, друга піде до Росії. Розлучення відбуватиметься у більш-менш цивілізованій формі.

І, нарешті, найгірший варіант – югославський: кривавий вибух, через який Україну охоплює збройне протистояння, що остаточно зруйнує державу.

Російський політолог Андрій Окара у своєму блозі на «Українській правді» запропонував ще один варіант силового сценарію. «Свята скінчилися, – написав він. – Починається війна». Нинішню ситуацію в Україні, на його думку, здатні змінити «кілька сотень радикально налаштованих і озброєних ветеранів бойових дій».

Добре фантазувати на таку небезпечну тему в затишному московському помешканні! А українці живуть у цій некомфортній країні, де проблеми не вирішуються, а лише накопичуються. Невдоволення народу зростає, оптимізму в суспільстві вже майже немає. Який прогноз втілиться в життя, невдовзі побачимо…

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Україна: політичний прогноз на 2013 рік спершу з'явиться на Медіа-Версії.