Щороку на початку літа наше місто стає особливим. Вулиці наповнюються розмовами про мистецтво, обіймами та спонтанними зустрічами. Саме з цим передчуттям ішла на п’ятий «Миколайчук OPEN». Усе стартувало 13 червня, і попереду були десятки показів, де кожен обирав свій власний маршрут.

Наступного дня фестивальна дорога привела нас до Чорториї, на батьківщину Івана Миколайчука. У тиші його хати-музею, серед рідних для нього краєвидів, гостро відчуваєш: Миколайчук — це не просто параграф у підручнику історії кіно. Він живий, його дух досі з нами. Навколо садиби буяє висока червнева трава з тендітними польовими дзвониками — та сама, яку колись косив сам Іван…

Пам’ять повернула мене на десять років назад, коли ми так само збиралися тут, і дорогою до хати звучали живі музичні інструменти.

Цього року традиція продовжилася, але музиканти грали вже на подвір’ї, наповнюючи повітря особливим настроєм.

Головним оберегом цього місця залишається пан Михайло Грицюк — справжній хранитель правдивих спогадів та історій із життя свого великого родича. На різних локаціях цьогорічного фестивалю помічала племінника Івана Миколайчука, а в розмовах та інтерв’ю люди раз у раз переповідали ті самі історії, які колись почув від пана Михайла. І це неймовірно добре — значить, слово живе, передається далі й не згасає.

Цей живий зв’язок поколінь  підкреслив і режисер Олесь Санін під час зустрічі в обласній бібліотеці імені Михайла Івасюка. Іван Миколайчук був не просто музою чи постаттю, він був справжньою всесвітньою стихією, яка й досі живить наше кіно. Пізніше, під час спеціального показу його історичного екшена «Довбуш» у кіноконцертній залі «Чернівці», ця стихія ожила на екрані. Стрічка вже стала явищем, але щоразу відкриває нові деталі — у характерах героїв, у силі Карпат і в нашому одвічному прагненні волі.

Особливою була й розмова з кінознавцем Володимиром Войтенком 15 червня про творчість і відповідальність митця. А потім ми дивилися фільм про композитора Миколу Лисенка. На вулиці Ольги Кобилянської було ще трохи cвітло для вечірнього екрана, тому фільм я подивилася ще раз  вже вдома.

Вже вчетверте за п’ятирічну історію фестивалю бренд мистецьких аксесуарів [не] хустка створив хустку-мерч, присвячену стрічці за участі Івана Миколайчука. Хустки-мерчі попередніх едицій фестивалю були присвячені фільмам «Легенда про княгиню Ольгу», «Тіні забутих предків», «І в звуках пам’ять відгукнеться».  Цьогорічний мерч – ним стала хустка, присвячена фільму «Вавилон ХХ» — першій режисерській роботі Івана Миколайчука.

Але, мабуть, найважчим і водночас найважливішим моментом фестивалю став «День військового кіно». Документальна стрічка «Готові до спротиву. 107-ма бригада ТрО ЗСУ» та спілкування з її творцем, чернівецьким режисером Олександром Ткачуком. Цей фільм — не просто хроніка. Війна триває, вона щодня безжально переписує людські долі, але ми зобов’язані фіксувати цю новітню історію. На екрані постали  звичайні люди Буковини,  України, які стали на захист своєї держави.

Особливим  став показ фільму закриття — чеської спортивної драми «Непереможні», заснованої на реальних подіях про збірну з парахокею. Це неймовірно сильна історія про силу духу та другий шанс після важких травм. Перед початком до глядачів звернувся консул Чеської Республіки Їржі Борчел. Його слова глибоко закарбувалися в пам’яті: він присвятив цей фільм ветеранам та захисникам України, наголосивши, що вони воюють сьогодні за свободу всієї Європи.

Журі та глядачі обрали найкращих, і ось як розподілилися нагороди V «Миколайчук OPEN».

Національний короткий метр:

• Переможець за результатами глядацького голосування: «Природний баланс» (реж. Олександр Миронюк)
• Приз журі: «Коротка інструкція з розставання» (реж. Варвара Зарицька)
• Спеціальна відзнака журі: «Недоступні» (реж. Кирило Земляний)
• Особлива відзнака від Amo Pictures: «Розкажи мені казочку» (реж. Діана Анікєєва)

Міжнародний повний метр:

• Головний переможець, Приз журі та Вибір глядачів (Приз глядацьких симпатій): «Про людей і мʼясо» (реж. Ян Джонхьон, Південна Корея) — абсолютний тріумфатор, який підкорив і серця глядачів, і професійне око суддів.
• Друге місце (Спеціальний приз за глядацьким голосуванням): «Рок, трава й тачки» (реж. Х. М. Кравіото)
• Спеціальна відзнака журі: «Королева на морі» (реж. Ланс Гаммер)

Конкурс музичних відео:

• Вибір глядачів: кліп «Лімб» від Small Depo та Третьої штурмової (реж. Софіко)
• Приз журі: «Скажена собака» від Oi FUSK (реж. Ілля Дуцик)

Генеральна директорка фестивалю Тетяна Д’яченко поділилася, що команді вдалося втілити в життя все, про що мріялося на початку. Вона не приховує: цьогорічна програма стала серйозним іспитом на міцність, адже вмістити понад сотню подій у кілька червневих днів — це неймовірна праця.

Після оголошення нагороджень на сцену піднялася вся велика команда організаторів та учасників фестивалю, і зала вибухнула оплесками. Цей момент спільного тріумфу на тлі великого екрана зафіксував головне — ми разом, попри все.

І вже після завершення вечірні Чернівці проводжали фестиваль неймовірною тишею. Підняла очі й побачила  чистий серпик місяця, що завис прямо над вечірнім костелом Воздвиження Чесного Хреста. У цьому кадрі, у світлі ліхтарів і старої бруківки було стільки миру й затишку, що раптом подумалося: нагороди та статуетки — це прекрасна й заслужена відзнака для митців, але справжнє серце «Миколайчук OPEN» б’ється саме тут, у глядацькому залі та на затишних вулицях міста…

Розповіла лише про кілька найзнаковіших для мене миттєвостей, які залишилися в душі  особистим враженням. Але краса цього фестивалю в тому, що кожен із тисяч глядачів знаходив тут щось своє, дуже особливе й близьке. І це справді здорово.  Та й очевидно, що справа і  рідне українське кіно Івана Миколайчука не просто живуть — вони мають силу надихати, тримати нас разом і давати сили боротися далі.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вісім днів кіно, пам’яті й зустрічей: враження від фестивалю «Миколайчук OPEN» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо 18 червня під час творчої зустрічі з режисером Олесем Саніним у бібліотеці імені М. Івасюка чернівчани більше говорили про залаштункові таємниці кіновиробництва, то цей вечір у кінозалі перетворився на справжній маніфест сучасної боротьби.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора став вихід на сцену українського захисника. Воїн, який носить гордий бойовий позивний «Довбуш», звернувся до творців картини. Він щиро розповів, що з моменту виходу фільму на екрани у 2023 році, ця історія стала для нього та його побратимів потужним джерелом сили на передовій.

Під оплески залу військовий піднявся на сцену та особисто вручив Олесю Саніну та Олексію Гнатковському свій бойовий шеврон. Цей жест став символічним мостом між карпатськими лицарями XVIII століття та тими, хто захищає Україну прямо зараз.

Цей показ у Чернівцях довів: фільм «Довбуш» давно перестав бути просто художнім кінематографом. Це дзеркало нашої реальності. Коли екранний опришок та реальний військовий тиснуть один одному руки, стає очевидно — українська сила непереможна, а сміливі — завжди мають щастя.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Символ, що єднає епохи: як у Чернівцях опришок «Довбуш» зустрівся із захисником у пікселі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час спілкування режисер поділився унікальними історіями зі знімального майданчика та продемонстрував ексклюзивні кадри з бекстейджу. Проте розмова швидко вийшла далеко за межі кіновиробництва й торкнулася значно ширших тем — пам’яті, свободи, історії та культурної спадщини.

Що приховано за кожним кадром «Довбуша»? Чому режисер звертається до творчості Леонардо да Вінчі, Яна Матейка й карпатських легенд? Як кіномова фільму перегукується зі світовими художніми шедеврами — від композиційних алюзій на «Таємну вечерю» до витончених класичних натюрмортів? Чому для творців було важливо відтворити автентичність навіть у найменших деталях — аж до косметики, виготовленої за старовинними рецептами?

Окремою темою зустрічі стала тяглість української культури та духовний зв’язок із постаттю Івана Миколайчука. «Іван Миколайчук був не просто музою, він був камертоном високого українського стилю», — сказав Олесь Санін.

Режисер переконаний: саме Миколайчук був тією творчою силою, яка задавала тон цілій епосі українського поетичного кіно. За словами Саніна, без Івана Миколайчука неможливо уявити не лише його власний творчий шлях, а й кінематографічний світ Юрія Іллєнка, Сергія Параджанова, Леоніда Осики… Він був не просто талановитим актором чи сценаристом — він формував художню мову українського кіно, його внутрішній ритм і стиль. Режисер  наголосив: українська культура живе тоді, коли існує спадкоємність поколінь, коли сучасні митці не втрачають духовного зв’язку зі своїми попередниками.

Символічно, що між стрічками «Поводир» і «Довбуш» існує не лише авторський зв’язок. У новому фільмі також знявся один із акторів «Поводиря». Для Олеся Саніна це не випадковість, а ще один прояв тяглості українського кіно, у якому важливими залишаються не лише сюжети, а й люди, що творять його стиль. На кадрі з фільму «Довбуш» зображений незрячий музикант, котрий грає на унікальному старовинному інструменті — торбані.  Його роль у стрічці виконав  львівський лірник та бандурист Тарас Дороцький.

Не менш захопливо звучали історії про локальні карпатські міфи й реальні історичні постаті, зокрема легенда про засновника хасидизму Баал Шем Това та його зв’язок із постаттю Олекси Довбуша. Саме такі сюжети, за словами режисера, допомагають побачити Карпати як місце зустрічі різних культур, а не їхнього протистояння.

Головним лейтмотивом зустрічі стали слова Олеся Саніна про те, що лише вільна людина здатна бути по-справжньому щасливою. А сьогодні, наголосив режисер, українські захисники воюють не лише за територію. Вони виборюють чесну, справедливу Україну майбутнього — країну, у якій житимуть їхні діти.

Зустріч не раз переривалася щирими оплесками, а після її завершення слухачі ще довго не розходилися. На згадку про цей особливий вечір присутні зробили спільне фото.

А вже завтра, 19 червня,  ми збираємося йти на «Довбуш» у кіноконцетну залу «Чернівці» , щоб побачити цю історію на великому екрані. «Довбуш» — спеціальний показ за участі Олеся Саніна та Олексія Гнатковського | кінофестиваль Миколайчук OPEN.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора 19 червня  став вихід на сцену українського захисника. Про те, як саме відбувся цей момент, можна переглянути  у матеріалі: як боєць із позивним “Довбуш” передав свій шеврон творцям фільму…

“Знакова особистість в Україні!

Хотілось би і мені на таких зустрічах бувати.

Поки що, маю зустрічі з іншими знаковими людьми, у котрих душа розлетілася на друзки, а в голові постійний шум і гул дронів. ,, Лікарю, зберіть мене докупи. Я бачив таке… (часом розповідають…). Я маю повернутись, я відомщу за все ,, .

Дякую, що розповідаєте і сигналізуєте, життя продовжується і такі українці, як Санін, що пробуджують пам’ять і гідність, найперше, у молоді та у всіх, хто хоче знати, звідки ми, якого роду, що маємо робити, щоб рости в міру свого зросту”, – ось що під моїм невеликим постом про зустріч з режисером Олесем Саніним на фб написала мій друг Мирослава Соколова, лікар з шпиталю…

.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Олесь Санін: «Іван Миколайчук був не просто музою, він був камертоном високого українського стилю» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як зазначає куратор виставки, завідувач відділу маркетингу, розвитку та комунікацій ЧХМ Лариса Курущак, ця експозиція продовжує красиву музейну традицію, започатковану ще у 2021 році виставкою студентів Вижницького коледжу мистецтв і дизайну ім. В. Шкрібляка «Із Божою ознакою». Наступного року її підхопило «Іванове житіє…». Цьогорічна ж подія — вже третя тематична музейна експозиція, і вона має широку географію, об’єднуючи митців із різних куточків України.

Цей масштаб став можливим завдяки унікальній міжмузейній колаборації: тут представлено твори живопису, графіки, скульптури, текстилю та кераміки з фондів ЧХМ, Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка та Мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

Витончена скульптура Заслуженого художника України Івана Салевича зображує людську постать на високих сходах, яка тягнеться до сонця і птаха, що вінчає композицію. Поруч застиг міфічний карпатський цапок, а сам постамент задрапіровано автентичною буковинською веретою.

Ця символічна  робота  –  як  філософський роздум про тернистий шлях генія від земних витоків до сакральних вершин.

І найдивовижніше, як експозиційний простір починає перегукуватися із самими глядачами. Біля монументального графічного портрета режисера Сергія Параджанова  мені вдалося відчути справжній «діалог крізь час». Мій власний лук цього дня — хустка із принтами кінокадрів та облич із «Тіней забутих предків» — став такою незапланованою  особисто для мене частиною виставки.

Звернула увагу  на рельєфний портрет Миколайчука авторства Володимира Гамаля. Обличчя актора майстерно вписане у традиційну восьмикутну зірку-оберіг на тлі мерехтливого золота та рельєфних смуг-кінострічок. Цей твір сприймається  дуже символічно і велично.

Після офіційного відкриття виставки відвідувачі ще дуже довго не розходилися. Глядачі тепло спілкувалися, фотографувалися біля експонатів та разом згадували культові фільми, ділилися живими спогадами земляків про Івана Миколайчука — про його неймовірну харизму, щирість та любов до рідного краю.

Велика вдячність організаторам виставки та її куратору Ларисі Курущак за те, що подарували Чернівцям це свято пам’яті. Спадок Івана Миколайчука — його унікальне поетичне кіно, що прославило Україну на весь світ — не залишився на полицях архівів. Він живе в нашому побуті, в наших образах і в нашому повсякденному буковинському етнокоді.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Етнокод Івана Миколайчука: українські митці створили «багатоголосся» пам’яті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

13 червня, у п’ятницю, у день, що ніби сам промовляє про містичність цифр, в Гончаренко центрі Чернівців лунала розмова про Миколайчука — митця, що уособлює  українське кіно: актора, режисера і сценариста. Його життя і творчість тісно переплетені і з українською народною піснею. Валентина Чолкан,  доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської, автор і виконавиця  музичних творів, презентувала публічну лекцію про пісню як сутність, як голос, як силу, що формувала дух митця Івана Миколайчука.

Народна пісня була для Миколайчука  невід’ємною частиною внутрішнього світу його героїв. 

Іван Миколайчук планував екранізацію «Марусі Чурай» Ліни Костенко, як частину свого авторського кінопроєкту.

Вірш «Незнятий кадр незіграної ролі» – адресований Іванові Миколайчуку, з’явився у 1979–1980 роках, коли Ліна Костенко побачила його у селі під час зйомок «Вавилон XX» .

Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,
чекало все! Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур’ян глушив жоржини біля хати,
І в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
Були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
Несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, –
Він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
Два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв’ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп’ї траву.

Фільм «Пропала грамота». Виробництво фільму завершили ще 1972 року, але вперше його показали глядачам лише на початку 1980-х. І через українську народну пісню «А вже років триста»…

– Ой, вийди, вийди, із води,
Визволь мене, серденько, із біди.
Визволь мене, серденько, із біди.

– Не вийду, козаче,
Не вийду, сокóлю.
Хоть рада, неможу,
Бо й сама в неволі.
Ой, у неволі, у ярмі,
За московським калауром у тюрмі.
За московським калауром у тюрмі…

Пісня «Лелеченьки»

З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомліли.

Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.

Ніч накрила очі
Мені молодому,
Несіть мене, лелеченьки,
Мертвого додому.

Слова: Дмитро Павличко. Музика: Олександр Білаш.

У лекції Валентини Чолкан була розповідь не лише про фільми, а про живе коло однодумців, які не просто творили кіно, але й були співавторами. Юрій Іллєнко, Сергій Параджанов, Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Іван Гаврилюк, Борислав Брондуков, Лариса Кадочникова, Лесь Сердюк, Ліна Костенко, Марічка Миколайчук… Це була не просто лекція –  це була стрімка і пульсуюча розповідь про людину, яка відчувала пісню навіть у тиші кадру. Валентина Чолкан, землячка Миколайчука з Вижниччини, з Волоки, філолог і поціновувач пісенної душі українського кіно, поділилася не лише фактами – вона співала  й промовляла цю лекцію серцем. Щиро вдячні!

Я не ставила за мету переказати всю лекцію Валентини Чолкан – це й неможливо, і, мабуть, не має сенсу. Але поділилася тим, що зачепило мене особисто, що захотілося зберегти в пам’яті. Кожен у такій лекції чує щось своє – я почула своє.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

15 червня – день народження Івана Миколайчука. І сьогодні дуже багато людей зустрінуться на  родинному обійсті Миколайчуків. Кожного року теж відвідую Чорторию. А це була моя перша поїздка до Чорториї. 1998 рік. Юні і не зовсім юні туристи разом із знаними краєзнавцями Чернівців: Максом Шиклером (крайній зліва) і Михайлом Котляром (справа), а Герман Молоткін робив це фото. І подорож до Чортириї була такою:  спочатку примісьтим потягом до Вашківців, а далі колією назад, вже пішки, до Чорториї.

Пригадується й Михайло Михалатюк — щира, натхненна людина, чия фотовиставка у дворику Ратуші залишила по собі глибокий слід.

«Україна, на жаль, досі не є вільною, тому що вільна людина Іван Миколайчук в ній не є героєм. Він не став для неї героєм», – казав Сергій Тримда, кінознавець /Суспільне. Медіатека/… Люди — шанують. Люди — пам’ятають. Вільність у нас — ще й досі не проголошена цінність. Не всі і зараз  розуміють масштаб його вільної особистості. Бо вільних бояться. Бо вільного не можна зігнути чи використати.

Щиро дякую Валентині Чолкан за цю пристрасну, глибоку, живу розмову. За вміння не просто розповідати про великого митця, а говорити так, ніби Миколайчук — не минуле, а наше спільне сьогодення, яке ми ще маємо шанс усвідомити і зберегти.

Я зрозумів у той проклятий вечір,
Що із моєї ти зійшла путі,
Поклала руку тому ти на плечі,
Що грав на піаніно у куті.
А він, неначе, не звернув уваги,
Лиш усміхнувсь,
І переможця сміх мене ударив,
Як хльосткий батіг!
І я не знав де дітися від нього.
Що ти любила музику до болю -
Я знав раніш, кохав тебе за це.
А що зробить мені тепер з собою?..
Куди побите заховать лице?

Уже великі очі не шукали
Мене в студентськім гамірі на дворі.
Здавалося, що хтось ламає скали,
На піаніно грає у куті.
І я тоді згадав свої Карпати,
І, стомлених роботою, батьків,
О... Якби на піаніно вчили грати,
То, може, я б такого не терпів.
Та ні, я Вам не дорікаю, рідні,
Спасибі, що ви вчили, як могли,
Що все таки за гроші, бідні,
Із ярмарку сопілку привезли.

Я зрозумів у той проклятий вечір,
Що із моєї ти зійшла путі,
Але в житті не буде порожнечі,
Бо є сопілка і праця у житті!..

Іван Миколайчук

Запис Про народну пісню в житті Івана Миколайчука від Валентини Чолкан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

23 червня 2023-го у Чернівцях завершився третій міжнародний кінофестиваль Миколайчук OPEN.  Всього на фестивалі показали 68 коротких та повних метрів, вперше провели пітчинг та індустрійну секцію. На церемонії закриття фестивалю оголосили чотирьох переможців у національному та міжнародному конкурсах. Призерів обирали глядачі, а один приз, особливу відзнаку,  обрали AMO Pictures. Вони також стали спонсорами та підтримали пітчинг ігрових проєктів в рамках фестивалю.  Переможці отримали грошові винагороди та статуетки фестивалю. На закритті був проведений благодійний аукціон і відбувся  показ  документального фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» про легендарного буковинця Назарія Яремчука, українського естрадного співака.

Переможець національного короткометражного конкурсу: «Нюанс», режисери Маргарита Воронова, Олег Кібальник.

Спеціальний приз (друге місце глядацького голосування) міжнародного повнометражного конкурсу: «Назавжди-Назавжди», режисер Анна Бурячкова. Фільм створений у спільному виробництві України та Нідерландів.

Переможець міжнародного повнометражного конкурсу: «Кріпачка», режисери ДК (Дорота Кобєла) та Г’ю Велчман. До роботи над фільмом, як пояснили  автори, долучилися митці із Польщі, Литви, Сербії та України.

Всі кошти від благодійного аукціону, який провів фонд Українотворці, будуть направлені на придбання сучасного нейрохірургічного обладнання для дітей та створення безпечного простору в укритті гуртожитку, де діти отримають освітні послуги та психологічну підтримку в Харкові.  Серед шести лотів були прапор та блокноти з підписом Віґґо Мортенсена та інших гостей фестивалю, оберіг, ювілірна прикраса, мистецькі, художні  вироби, «Панно перемоги», «Invite».

Завершився девʼятиденний фестиваль показом українського документального фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси».

Документальна стрічка складається зі спогадів близьких Яремчука та визначних діячів культури, а також з особистих щоденників: від перемоги на конкурсі “Пісня-71” піснею “Червона рута” до політичних переслідувань КДБ, загибелі Володимира Івасюка, виступів у Чорнобилі та Афганістані. Режисером біографічної роботи – Артем Григорян. Ініціаторкою створення фільму стала донька народного артиста, співачка Марія Яремчук. За словами виконавиці, цією ідеєю влітку 2021 року вона поділилася зі студією KNIFE! Films. Відтоді розпочалася робота над дослідженням феномена Назарія Яремчука: команда вивчала архіви, збирала інформацію, шукала героїв, знімала інтерв’ю. Робота над стрічкою тривала два роки й закінчилася наприкінці 2023-го. Українська фестивальна прем’єра фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» відбулася 23 червня в межах фестивалю глядацького кіно Миколайчук OPEN , а в кінотеатрах роботу можна буде подивитися з 8 серпня.

ДОВІДКА
Назва: Яремчук. Незрівнянний світ краси
Дата виходу в прокат: 8 серпня 2024
Дистрибʼютор в Україні: FILM.UA Дистрибуція
Жанр: документальна драма
Виробництво: KNIFE! Films
Режисер: Артем Григорян

Продюсер: Максим Сердюк

Автор сценарію: Ярослав Коротков

Виконавча продюсерка: Марія Яремчук

Оператор-постановник: Ілля Михайлусь

Композитор: Михайло Клименко

Інформація і фото з сайту: kinowar.com

Фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN офіційно завершено!  Дякуємо! До зустрічі за рік у Чернівцях!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Третій фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN офіційно завершено. Оголошено чотирьох переможців у національному та міжнародному конкурсах… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Івана Миколайчука називають душею поетичного кіно. До фільмів «українського поетичного кіно» зараховують десять повнометражних художніх фільмів з періоду українського кінематографа 1960-70-их років.Зокрема це «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), «Камінний хрест» (1968) та «Захар Беркут» (1971) Леоніда Осики, «Криниця для спраглих» (1965), «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971) Юрія Іллєнка, «Совість» (1968) Володимира Денисенка, «Комісари» (1968) Миколи Мащенка, «Пропала грамота» (1972) та «Анни́чка» (1969) Бориса Івченка, а також «Вавилон XX» (1979) Івана Миколайчука.

На офіційне відкриття культурно-мистецького центру імені Івана Миколайчука прийшло багато людей, шанувальників творчості Івана Миколайчука, кіномистецтва. Центр має стати місцем для творчості, дозвілля, навчання і спілкування, для реалізації культурно-мистецьких проєктів.

У приміщенні мистецького центру встановили виставку-інсталяцію. Тут  представлені архівні фотографії Івана Миколайчука фотохудожника Михайла Михалатюка. А також на стінах демонстрували фрагменти фільмів кіномитця.

На  майданчику перед будівлею центру відбувся перформанс за участю мім-театру «If».

В артпросторі «Іван хаб» відбулася публічна дискусія «Вавилон XXI».

Культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука два дні на тиждень – у п’ятницю і суботу, працюватиме в режимі кінотеатру. А в інші дні тижня будуть відбуватися різні культурні  ініціативи.

«Який же це філософ без очей? Філософ повинен бачити, думати і споглядати світ. Ні, не спіши. Суть не в тому, щоб скоріше знайти заповітний шлях, а суть у тому, щоб більше побачити на цій дорозі», – Фабіан.

Більше фото з заходів у культурно-мистецькому центрі за посиланням – ІВАНУ МИКОЛАЙЧУКУ – 80. «Я ДУМАЮ. Я ВЗАГАЛІ ДУМАЮ…», – ФАБІАН

©Тетяна Спориніна,
фото автора, Олександра Зюлковського і SergyiS

Запис Івану Миколайчуку – 80. Відкриття культурно-мистецького центру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Глядачі могли переглянути фільм «Іван Миколайчук в улюблених кінообразах», який представила Любов Шилюк, завідувачка відділу мистецтв Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка. Також була презентована виставка книг, часописів, газет і журналів про Івана Миколайчука.

Фільмографія Івана Миколайчука
1964 Тіні забутих предків, актор
1964 Сон, актор
1965 Гадюка, актор
1966 Бур’ян, актор
1967 Дві смерті, актор
1967 Київські мелодії, актор
1968 Помилка Оноре де Бальзака, актор
1968 Анничка, актор
1968 Камінний хрест, актор
1968 Розвідники, актор
1970 Білий птах з чорною ознакою, сценарист, актор
1970 Комісари, актор
1971 Іду до тебе, актор
1971 Лада з країни Берендеїв, актор
1971 Захар Беркут, актор
1972 Наперекір усьому, актор
1972 Пропала грамота, актор
1973 Повість про жінку, актор
1973 Коли людина посміхнулась, актор
1974 Марина, актор
1974 Мріяти і жити, сценарист
1975 Канал, актор
1977 Відлюдько, сценарист
1978 Море, актор
1978 Під сузір’ям Близнюків, сценарист
1979 Вавилон ХХ, актор, композитор, режисер, сценарист
1980 Лісова пісня. Мавка, актор
1982 Повернення Батерфляй, актор
1983 Легенда про княгиню Ольгу, актор
1983 Миргород та його мешканці, актор
1986 І в звуках пам’ять відгукнеться… , сценарист
1989 Небилиці про Івана, сценарист

Дякуємо організаторам виставки за цікаву експозицію, авторам робіт, представлених на виставці, за творчі ідеї, талант, натхнення.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – «ІЗ БОЖОЮ ОЗНАКОЮ» – ДО 80-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «Із Божою ознакою» до 80-ої річниці від дня народження Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щороку родичі Івана Миколайчука, його колеги та люди, які ще за життя захоплювалися його творчістю, традиційно відвідують етно-фестиваль «На гостини до Івана» у Чорториї (Кіцманщина Чернівецької області). Таким чином уже понад два десятка літ на Буковині святкують день народження видатного кінодіяча. Всі кіношедеври Івана Миколайчука: зіграні, відзняті та написані – транслюють просто неба.

У Чорториї відбудували також батьківську хату Миколайчука і зробили з неї садибу-музей. Основними експонатами там є особисті речі Івана та його сім’ї, родинні фотографії, народні костюми, а також література, присвячена кінодіячу. За музеєм доглядала Фрозина Грицюк, старша сестра Івана (померла цього року), та його племінник Василь Грицюк.

У цій хаті Миколайчук проживав із батьками та ще з 10-ма братами-сестрами. Фрозина Грицюк щороку під час фестивалю розповідала про творчу кар’єру життя Івана та згадувала кумедні історії з його дитинства. Зокрема, щасливо посміхаючись, розповідала  якось журналістам: «Я була найстаршою – то, звідки б він не приїхав, завжди йшов до мене чи то поділитися, чи то порадитися. Не раз казав жартома, що «хоч вона мене критикує, але все одно я її найбільше люблю».

Молодий і гарний Миколайчук ще студентом розпочав кінокар’єру, вже тоді він ловив на собі захоплені погляди дівчат. Колеги по знімальному майданчику називали його «народним» актором.

Режисер Михайло Іллєнко у дитинстві разом зіграв із Миколайчуком у фільмі «Білий птах з чорною ознакою». Він поділився спогадами про тодішні кінематографічні пригоди:

«Була повінь сильна, позривало мости. І зйомки зупинилися через те, що проїхати нікуди не можна було. Іван мені запропонував маленьку екскурсію Карпатами. Мене вразило, що Івана знали всі, здається, і він знав усіх».

Лариса Кадочникова, яка зіграла доньку священика теж у цій стрічці, розповідала, що з Іваном було грати дуже легко: «Я ніколи не бачила, щоби він замислювався, як йому повернутися, як встати, як сказати. Його акторська гра була дуже природною».

Іван Миколайчук зіграв чимало ліричних героїв. У багатьох фільмах була присутня лінія кохання. Його дружина розповіла, що попри всенародну любов до її чоловіка, а особливо жіночої аудиторії, вона з Іваном прожила щасливо:

«У нас прекрасні стосунки були. У нас була дуже бурхлива молодість. Я не відчуваю, що його немає. Звичайно, фізично його немає, але морально він завжди біля мене. Він так любив родину свою, не знаю, хто ще так може, але правду він любив понад усе”.

Власне, за цю правду в УРСР він носив тавро «неблагонадійного». Дитинство в гуцульському селі, раннє кохання, рання кар’єра, рання смерть. Якби Іван Миколайчук жив не у закритому суспільстві, він був би героєм не лише національного, а й світового кінематографу.

У 70-ті, коли розпочалася гонитва за діячами культури, страшним ударом для Миколайчука став арешт Сергія Параджанова. Пізніше і його кваліфікували як людину ворожої ідеології, заборонили знімати та грати. У 1979-му році Миколайчуку вдалося відзняти фільм “Вавилон XX”, який завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе.

Подальша Іванова режисерська доля не склалась через «націоналістичний ухил». У 1983-му були написані «Небилиці про Івана», а 1984-го режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та його постановку було дозволено лише восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.

Помер Іван Миколайчук 3 серпня 1987 року, у віці 46-ти років. Його дружина Марія Миколайчук згадувала, що вже під час праці над стрічкою “Вавилон XX” він часто скаржився на болі в шлунку – від 30-ти років він мав виразку шлунку. Після цієї картини йому і зовсім стало погано. В останній рік життя Іван сильно хворів. Дружина розповідала, що його останній холодний поцілунок пам’ятає досі.

 Іван Миколайчук посмертно став лауреатом Шевченківської премії 1988 року.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА:

• односельчани розповідали, що того року, як помер Іван Миколайчук, до села Чорториї прилітали лебеді, яких прозвали Івановими;

• Іван мріяв накрити стіл на 5 км і пригостити напоями та стравами всіх із рідного села;

• перед зйомками фільму «Бур’ян» Миколайчук голодував, щоб його герой мав виснажений вигляд;

• провидиця напророкувала Івану 25 років життя. Він помер на 4-й день після 25-ї річниці шлюбу;

• фільм «Тіні забутих предків» здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні, за це він потрапив до Книги рекордів Гіннеса (Миколайчуку під час знімання стрічки було 23 роки);

• батько Івана помер від раку під час зйомок фільму «Тіні забутих предків»;

• знімався паралельно у двох фільмах «Тіні забутих предків» та «Сон», де зіграв молодого Тараса Шевченка;

• на честь Івана Миколайчука назвали астероїд головного поясу – «8244 Миколайчук».

Запис Івану МИКОЛАЙЧУКУ могло би виповнитися 80 років…. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

15-го червня о 15:00 культурно-мистецький Центр ім. Івана Миколайчука відчиняє свої двері святковим дійством «Миколайчук OPEN». Вхід вільний.

У програмі:

15:00 – вуличний перформанс на майданчику перед будівлею Центру Миколайчука за участю мім-театру «IF»

15:00 – виставка-інсталяція в музеї творчості Івана Миколайчука в основі якої погруддя Івана Миколайчука авторства скульптора Івана Тимківа

15:30 – публічна дискусія «Вавилон XXI» в арт-просторі «Іван Хаб».

Гості дискусії:

Володимир Войтенко –  кінознавець, Голова спілки кінокритиків України

Лариса Брюховецька (онлайн)  – кінознавець, керівник Центру кінематографічних студій НаУКМА, головний редактор журналу “Кіно-Театр”, секретар Національної спілки кінематографістів України, лауреат премії ім. Івана Миколайчука.

Василь Ілащук – продюсер, ведучий, народний артист України.

Роман Балаян (онлайн) – кінорежисер, народний артист України.

У рамках дискусії відбудеться презентація книги Мирослава Лазарука «Чорторийські марева-видіння». Модератор диcкусії – Олександр Докієн

18:00 – святковий концерт в кіно-концертній залі Центру Миколайчука за участю етно-гурту «Курбаси», Центру анімаційних мистецтв Оксани Мергут, академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії ім. Д. Гнатюка під керівництвом Йосипа Созанського.

19:30 – фільм Івана Миколайчука «Вавилон XX» За сприяння Національної кіностудії художніх фільмів ім.О.Довженка та Національного центру О. Довженка.

15 червня 1941 року у с.Чортория, що на Буковині, народився український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 (посмертно) Іван Миколайчук. Цього року йому могло б виповнитися 80…

Традиційно день народження Івана Миколайчука урочисто відзначається в селі Чортория та у Чернівцях. Ось програма заходів до 80-річного ювілею митця.

Чортория, садиба Івана Миколайчука
11:00 Вистава просто неба «Білий птах Буковини» від Чернівецького академічного українського Облмуздрамтеатру імені Ольги Кобилянської
12:30 Музична толока, традиційні буковинські страви, святкове частування від громад Вижницького району

м.Чернівці, Культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука. Театралізоване дійство «Миколайчук OPEN» за підтримки Буковинського Культурного фонду.
15:00 Вуличний перформанс за участю Мім-Театру «IF», виставка-інсталяція скульптора Івана Тимківа
15:30 Публічна дискусія «Вавилон XXІ» в арт-просторі «Іван Хаб»
18:00 Концерт етно-гурту «Курбаси», Центру анімаційних мистецтв Оксани Мергут, Академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка.
18:00 Показ фільму «Вавилон ХХ»

Чернівецький академічний український Облмуздрамтеатр імені Ольги Кобилянської
18:30 – концерт за участі народного артиста України Василя Зінкевича, Троїстих Музик та дуету «Писанка». Ведучий — народний артист України Василь Ілащук.
Про це інформує Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації.

Довідково

Загальне визнання акторові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, навчаючись також на 2-му курсі.

«Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він став ще й сценаристом.

У фільмі «Пропала грамота» був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму – він дав нове життя звучанню бандури (у жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента).

У творчому здобутку Миколайчука – 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи.

Запис 15 червня Іванові Миколайчуку — 80 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проблематика конференції:
Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Учні обговорювали питання і ролі лісів у підтримці водного балансу в умовах Українських Карпат. Гірські ліси Карпат перш за все мають всенародну цінність як ліси ґрунтозахисного, водоохоронного та кліматоутворюючого значення. А на гірських річках необхідно створити природоохоронні території для захисту унікальних і вразливих екосистем. Ефективне розв’язання проблем охорони навколишнього середовища передбачає розуміння кожним громадянином своєї відповідальності, причетності до збереження довкілля.

Учасники конференції відвідали і Чорторию, невеличке село у Кіцманському районі на правому березі ріки Черемош. Також неподалік від села – орнітологічний заказник.

А на подвір’ї Миколайчуків ми зустрілися з  племінником Івана Миколайчука Михайлом Грицюком. Він дуже цікаво, щиро розповів про славетного, легендарного  кіноактора, кінорежисера, сценариста, патріота Івана Миколайчука.

Музей-садиба відомого українського актора Івана Миколайчука розташувався в будинку, де пройшли його дитячі роки, в селі Чортория Чернівецької області. Невеликий будиночок багато років приймає у своїх стінах відвідувачів, туристів і шанувальників відомого майстра з усіх куточків України. Тут збережена обстановка, що була ще за життя Івана Васильовича.  Усередині стіни музею повністю увішані фотографіями актора. Також тут зберігаються його особисті речі, сімейні реліквії та інші предмети, які бережуть пам`ять про найважливіші події в житті Івана Миколайчука.

На жаль, до цього часу у Чернівцях не звели, не відремонтували, не зробили кінопалац імені Івана Миколайчука. Це є байдужість, бездушність влади, чиновників, які повинні цим опікуватися. Напевно, ми теж винні, що не спромоглися заставити відповідальних за це чиновників віддати належне, шану нашому славетному земляку.

Телекомунікаційний дослідницький проект «Я – Земля» був започаткований ресурсно-методичним центром «Сучасна школа» ще у 2000 році і координувався співробітниками лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання АПН України. Проблеми довкілля є актуальними і потребують нашої уваги.

Я – Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь – Людина – не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати – єдину можливу основу життя – планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я – Земля – звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

Дякуємо організаторам і учасникам конференції за цікаву дискусію, обмін ідеями та думками, збагачення досвідом.
До наступної конференції у Чернівцях!

Більш детально про перебіг конференції за посиланням – ХІІІ ВІДКРИТА ШКІЛЬНА НАВЧАЛЬНО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «Я – ЗЕМЛЯ».  Коли  повернулася з «Вашківецьких канікул» , то у той самий день ще встигла помилуватися на інші краєвиди виставки «Французькі канікули» …

©Тетяна Спориніна, Чернівці-Вашківці,
фото автора та Наталії Гиршвельд

Запис ХІІІ відкрита навчально-практична конференція «Я – Земля» у Вашківецькій школі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уже нинішньої п’ятниці, 15 червня, від 12-ї години у Чорториї на Кіцманщині – на батьківщині славетного українського кіноактора, сценариста й режисера Івана Миколайчука – відзначатимуть його день народження у форматі щорічного фестивалю «На гостини до Івана». Цього року Іванові Миколайчукові виповнилось би 77… Лише…

У концертній програмі на фестивальному майданчику візьмуть участь наш земляк, суперфіналіст «Голосу країни-8» Андрій Рибарчук, лауреат мистецької премії ім. Н. Яремчука Мирослав Матейчук, театр-студія «Гердан» і дует «Скриня» у складі Марії та Володимира Лобуряків.

У програмі фестивалю виставки й продаж виробів майстрів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів, національного одягу і вишивок, страв буковинської кухні.

Тож до зустрічі в Чорториї!

Запис Кіцманщина скликає «На гостини до Івана» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це на своїй ФБ-сторінці повідомив міський голова Чернівців Олексій Каспрук.

 «Повертаємо до життя кіномистецький центр ім. Івана Миколайчука. Вимальовується його нове обличчя – сучасне, комфортне. В бюджеті на завершення робіт передбачено 5 млн грн. Ще 700 тис. грн спрямуємо за рахунок залишку коштів. Однак для завершення проекту треба ще 15 млн грн. У міському бюджеті таких коштів немає. Чернівчани на громадських слуханнях проголосували за те, що об’єкт є пріоритетним і потрібно шукати кошти для його добудови. Будемо вишукувати резерви й просити допомоги уряду, який вже два роки допомагає Чернівцям відбудувати культурний центр імені славетного українця Івана Миколайчука», – написав мер.

Запис Чернівецька міськрада проситиме в уряду 15 млн грн на добудову кіномистецького центру імені Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На імпрезу прибула дружина Івана Миколайчука Марія (народна артистка України), друзі актора зі столиці і з Чернівців. Гості заходили до Іванової хати, яка нині має статус садиби-музею, співали й танцювали на подвір’ї й на сільському стадіоні. Мешканці сусідніх сіл накрили святкові столи. Адже мрією Івана – щирого і веселого чоловіка – колись було «накрити столи від Києва до Чорториї».

Для шанувальників Миколайчукового таланту в Чорториї співав народний артист України Павло Дворський. Уперше у фестивалі взяв участь Заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю. Піднесеному настрою артистів, які вшанували кінокумира української сучасності годинною концертною програмою, не завадили примхи погоди. Балетмейстер-постановник Буковинського ансамблю, заслужений артист України Леонід Сидорчук радий можливості долучитися до Іванового свята: «Миколайчук мав талант від Бога. Він був неперевершеним актором, грандіозною особистістю – таких речей неможливо навчити, це Божа іскра. І талант можна лише відточувати, огранювати, як діамант, наполегливою працею, що й робив Іван».

За день до свята в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрили фотовиставку «Кіно і друзі», присвячену ювілею друга й колеги Івана Миколайчука, народного артиста України, лауреата Державної премії ім. О. Довженка Борислава Брондукова, який цього року мав би відсвяткувати свій 75-й день народження. На виставці представлено 31 фотографію з архіву кіностудії ім. О. Довженка, зібрання Юрія Гармаша, сімейного архіву Брондукових.

До свята долучилися і представники буковинської влади. Тим часом на Буковині два кінотеатри імені Івана Миколайчука – в Чернівцях і в Кіцмані – перебувають у повному занепаді.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Ольги Кулько

Запис День народження Івана Миколайчука відзначали народні артисти і народ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«А дайте я вам щось збрешу, але то є правда», – так іноді розпочинав якусь свою  небилицю Іван Миколайчук.

Вздовж дороги від церкви до родинного обійстя Миколайчуків  усе буяло зеленню, у сонячних променях красувалися майстерно розшиті рушники, килими, які прикрасили територію сільського стадіону. Грали народні музики, співали фольклорні колективи,  відтворювалися театральні сцени з кінофільмів, у яких знімався Іван Миколайчук, буковинські  художники малювали картини для альбому про кіномитця, майстри народної творчості демонстрували свої вироби і проводили майстер-класи. Біля сцени були накриті величезні столи, де частували гостей.

«Така зелена ця Чортория. Така красива!»

Вулиця, що веде до обійстя Миколайчуків, носить назву Івана Миколайчука. Серед пишних кущів калини стоїть бюст кіномитцю. Після плокладання квітів до присутніх звернулася Марія Миколайчук.

– Буковинці мої рідні, чорторийці. Ви просто найкращі. Я рада завжди з вами  зустрічатися рада бути тут, серед вас,  бо ви мені нагадуєте мого Івана.  Його дух витає зараз, і він дивиться і слухає кожного з нас, вдивляється в кожні очі, йому цікаво знати, хто чим  дихає і живе. Ми  зараз проїхали до Чорториї. Така зелена ця Чортория. Така красива. Така чудова! Дай боже Вам всім жити у цій  красі і отримувати насолоду у житті.  У цьому селі, на Буковині виросте ще не один Миколайчук, як отой маленький хлопчик у вишиванці,  і прославить її…

Фрозина Грицюк, сестра Івана,  подякувала всім присутнім за пам’ять про Івана.

– Я хочу тільки дуже щиро подякувати всім, хто причетний до цього свята. Дякую  вам за вашу шану, за  увагу до Івана, за Ваш труд і многая вам всім літа.

Пам’ять довжиною в 55 років…

З фотохудожником Михайлом Михалатюком ми зустрілися вже після поїздки у Чорторию.

–  В минулому році у дворику Чернівецької ратуші, у  Чернівецькому краєзнавчому музеї і на подвір’ї садиби Івана Миколайчика у Чорториї була представлена Ваша  ювілейна фотовиставка «Іван Миколайчук — в об’єктиві товариша». І цього року, у  ці червневі дні особливо багато зустрічей, спогадів, відбуваються виставки, різні заходи та пройшов  вже вдруге  етнофестиваль «На гостини до Івана».  Які Ваші спогади?

– Словами важко оповісти, висловити те, що я відчуваю. Слів немає, є тільки пам’ять довжиною в 55 років. Це як кіно, як деяка кінострічка, окремі кадри, які можуть наснитися мені вночі, пригадатися раптом, особливо зараз я їх прокручую в пам’яті, вони стають чіткими та виразними.
Вперше з Іваном ми зустрілися у 1956 році. Я жив у той час на Клокічці. Іван там же винаймав квартиру. Я вчився у п’ятому художньо-ремісничому училищі, що на Соборній площі. Ми разом йшли на навчання: я до училища, Іван до театру. І наша дорога пролягала через вулицю 28 червня, яку тоді місцеві жителі називали Франціс-гасе. Саме на цій вулиці мешкала і Марія Карп’юк.
І я згадую Івана не як актора, а як свого ровесника, товариша, друга, однодумця. Коли він прийшов у театр, то з ним була така історія, яка швидше видається розіграшем. Першим завдання йому призначили принести відро репризи. Дали пусте відро, сказали зайти в підсобні приміщення, де зберігаються декорації, і набрати реприз. Робітник театру був попереджений, набрав відро залізяк і з тим відром Іван піднявся на сцену. Але здебільшого в майбутньому Іван вже розігрував інших.
Після армії (а я служив три з половиною роки), повернувся у Чернівці. І, звичайно, завітав до театру. Петро Міхневич, Галина Янушевич, Валентина Зимня були першими вчителями Івана у студії Чернівецького музично-драматичного театру імені О.Кобилянської. Коли я спитав, а де Іван Миколайчук, то взнав, що він вже у Києві.
І саме в цей час Іван знімався у двох фільмах: «Сон» і «Тіні забутих предків».
Зустрілися ми вже знову у Чернівцях, де знімався фільм «Гадюка».
А у 1981 році, коли почалися зйомки фільму «Така пізня, така тепла осінь», я звільнився з рекламного агентства та почав працювати у штаті Київської кіностудії імені О.Довженка.

– А який був Іван Миколайчук із своїми друзями, земляками?
– Він був гуморист, збитошний, мав море сценаріїв, різних історій, небилиць. «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда», – так іноді розпочинав свою небилицю Іван. Надзвичайно любив людей, слава його зовсім не змінила. Дорогою, коли йшов в рідній Чорториї, всім вклонявся, здоровався. І пам’ятаю, як мені повторював: «Михайле, не важливо по якій дорозі ти йдеш, важливо, що ти там бачиш». Пам’ятаєте, як у фільмі «Вавилон ХХ» філософ Фабіан розмірковує: «Який же це філософ без очей? Філософ повинен бачити, думати і споглядати світ. Ні, не спіши. Суть не в тому, щоб скоріше знайти заповітний шлях, а суть у тому, щоб більше побачити на цій дорозі».

Якщо у 60-ті роки здебільшого степінь свободи диктувало ЦК партії, то в наш час – це ринок. Тому державна політика має заохочувати виробників українських фільмів, заохочувати телеканали до інвестування в українське кіно, кіноіндустрія і уряд має працювати в партнерстві.
Створити в Україні музей українського кіно має на меті не тільки Юрій Гармаш, цей музей має бути обов’язково створений. Так само, як має відродитися Всеукраїнський кіно-фестиваль імені І. Миколайчука, має бути створений у Чернівцях кіноцентр імені І. Миколайчука, систематично проводитися ретроспективний показ фільмів, де грає Іван Миколайчук на телеканалах України, а не тільки десь випадково у ювілейні дні.
Відбувся фестиваль. Пройшли урочистості і заходи… І учасники та гості фестивалю «На гостини до Івана» впевнені, що українське поетичне кіно відродиться обов’язково…

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора

Запис «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Васильович Миколайчук – український кіноактор, кінорежисер, сценарист.
15.06.1941 – 03.08.1987.
Народився у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області. В 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У 1965 р. закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчуку загальне визнання. Особливо кінострічка «Тіні забутих предків», яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу.
Великий митець удостоєний багатьох премій, почесних відзнак, а в 1968 році – звання заслуженого артиста України. Державна премія Української РСР імені Т.Г. Шевченка в області кінематографії у 1988 року присуджена посмертно.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.
“Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко” — казав про Миколайчука великий Параджанов.
З сайту Спілки кінематографістів України.

15 червня до 71-ї річниці з дня народження Івана Миколайчука у селі Чортория відбувся другий етнофестиваль «На гостини до Івана». Фестивальне дійство зранку розпочалося в селах Кіцманщини, розташованих вздовж автомобільного шляху від Чернівців до села Чортория. Деякі господарі біля своєї садиби накрили столи, поставили портрети Івана Миколайчука. На фестиваль завітало багато буковинців, приїхало чимало гостей. Святкова автоколона із машин та автобусів проїхала селами, які ведуть до садиби актора, зупинялась у Мамаївцях, Лужанах, Шипинцях, Дубівцях, Глиниці, Зеленеві. Гостей зустрічали хлібом і сіллю, пригощали горілкою і самогоном, канапками, салом, пампушками.

Особливо зворушливо всі слухали Марію Миколайчук, народну артистку України, дружину Івана Васильовича. Вона ділилася своїми спогадами, пригадувала різні епізоди навчання у студії, роботи в театрі, кіно. Разом з нею приїхали відомі митці: актор та режисер Олександр Ігнатуша, кіносценарист, голова національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, співачка Валентина Ковальська (тріо “Золоті ключі”), кінооператор Юрій Гармаш та інші.
«Зараз складні часи для мистецтва кіно, бо саме гроші, нажаль, часто вирішують, що знімати. Разом з Іваном пішло у небуття і поетичне кіно. Звичайно, це прикро», – розказувала Марія Миколайчук, -«Я ніколи не говорю, що Іван помер. Він завжди живий в моєму серці і в моїх думках…»

Знамениті глинницькі музики, яких Миколайчук запрошував грати у фiльмах «Вавилон XX» i «Бiлий птах з чорною ознакою».

“…Заплакала молода дівчина,
Край дороги стоя.
Пригортайся, моя мила,
До серця другому,
Лиш не кажи тієї правди,
Що мені одному”.
Українська народна пісня

Фільмографія Івана Миколайчука
1964 Тіні забутих предків, актор
1964 Сон, актор
1965 Гадюка, актор
1966 Бур’ян, актор
1967 Дві смерті, актор
1967 Київські мелодії, актор
1968 Помилка Оноре де Бальзака, актор
1968 Анничка, актор
1968 Камінний хрест, актор
1968 Розвідники, актор
1970 Білий птах з чорною ознакою, сценарист, актор
1970 Комісари, актор
1971 Іду до тебе, актор
1971 Лада з країни Берендеїв, актор
1971 Захар Беркут, актор
1972 Наперекір усьому, актор
1972 Пропала грамота, актор
1973 Повість про жінку, актор
1973 Коли людина посміхнулась, актор
1974 Марина, актор
1974 Мріяти і жити, сценарист
1975 Канал, актор
1977 Відлюдько, сценарист
1978 Море, актор
1978 Під сузір’ям Близнюків, сценарист
1979 Вавилон ХХ, актор, композитор, режисер, сценарист
1980 Лісова пісня. Мавка, актор
1982 Повернення Батерфляй, актор
1983 Легенда про княгиню Ольгу, актор
1983 Миргород та його мешканці, актор
1986 І в звуках пам’ять відгукнеться… , сценарист
1989 Небилиці про Івана, сценарист

Вічна пам’ять славному сину України!

Продовження: «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда»… – http://versii.cv.ua/pohlyad/a-dajte-ya-vam-shhos-zbreshu-ale-to-ye-pravda/17838.html

«На гостини до Івана – 2011» — вшанування пам’яті Івана Миколайчика – http://versii.cv.ua/pohlyad/na-hostyny-do-ivana-vshanuvannya-pamyati-ivana-mykolajchuka/13092.html

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора,
15.06.2012, Чернівці – Чортория

Запис «На гостини до Івана» — вшанування пам’яті Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До програми, яка відзначає 70-літній ювілей Івана Миколайчука, увійшло багато заходів:
відкриття фотовиставки Михайла Михалатюка «Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша», фестиваль молодіжного кіно «KINOETNIKA», вистава „Небилиці про Івана…” за однойменним сценарієм Івана Миколайчука у постановці Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, презентація пам’ятного знаку, присвяченого творчості відомого кіномитця, Всеукраїнська виставка образотворчого мистецтва у центрі культури «Вернісаж», вистава-хроніка про Івана Миколайчука “Тисяча снопів вітру” у постановці Чернівецького театру ім. О.Кобилянської, урочистості в рідному селі Івана Миколайчука Чорториї , етно-фестиваль “На гостини до Івана”.

Звісно, перше бажання – потрапити і на виставки, і на вистави, і на фестивалі… Тепер ці події зафіксовані на світлинах і в пам’яті, але поки – окремими епізодами, кадрами, фрагментами.

І ще пригадуються рядки з вірша  «Незнятий кадр незіграної ролі» Ліни Костенко, який вона написала під час зйомки «Вавилон ХХ»   на Київщині.

Іваночку!  Чекає  кіноплівка.
Лишай  косу  в  сусіда  на  тину.
Іди  у  кадр,  екран  –  твоя  домівка,
два  виміри,  і  третій  –  в  глибину.

Але не тільки екран був домівкою Івана Миколайчука…

–         А що це за свято, чому барвистими  буковинськими килимами вбрані  брами, стіни біля торговельного центру та деяких майданчиках у Лужанах, в Мамаївцях, Шипинцях, Дубівцях, Зеленева, Глиниці?
–         Це Україна вшановує Івана Миколайчука.

–         Хіба тільки Україна? Весь світ вшановує.

Таку розмову я чула  у ранішньому  автобусі Чернівці-Вижниця, коли їхала в Чорторию 15 червня.

В гостях у Наталі Іллічни Качало

Спершу з Ольгою Усик, вчителем Вашківецької школи,  ми завітали до  Наталі Іллічни Качало. Я перепитала Ольгу Усик:
– А може Іллівна?
– Ні, у нас всі кличуть – Наталя Іллічна

Наталі Іллічні, вчительці української мови і літератури Брусницької школи, у березні цього року виповнилося 84 роки. Наталя Іллічна розказала нам про свої роки вчителювання. Про кожного учня вона має що згадати. І, звичайно, мова зайшла про Івана Миколайчука. Наталя Іллічна вчила всіх дітей родини Миколайчуків. А загалом у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей. А мама Наталі Іллічни, Катерина Миколаївна, була першою вчителькою  Івана Миколайчука. Наталя Іллічна також прочитала нам деякі свої вірші.

«Людям завжди дуже подобається лаяти владу, а владі дуже не подобається, коли її лають. Цій не подобається, і тоді не подобалося, жодній владі не подобається», – сказав у своїй промові в Чорториї поет Іван Драч. Я не думаю, що людям це подобається. Якби влада подобалась, для чого її лаяти? А Наталя Качало просто пише вірші, і про владу також. Дуже дотепно і саме такі, на які наша влада заслуговує.
Чому пригадалися ці слова, бо, як тільки ми вийшли зі школи, де живе Наталя Качало, підійшли мешканці Чорториї і переповіли свою стурбованість стосовно дамби, яку побудували, але не завершили. Люди налякані, що дамба, яка зараз є, не витримає сильних дощів і може прорватись, якщо станеться повінь.
Шкода, що на саме святкування у село, до хати Миколайчука, Наталя Іллічна з нами не пішла, здоров’я не дозволило.

Вздовж дороги від церкви до родинного обійстя Миколайчуків  усе буяло зеленню, радістю, в сонячних променях красувалися розгорнуті  вишивані рушники. На майданчику неподалік від садиби встановили  палатки з вишиванками,  виробами майстрів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів, із гостинними частуваннями. На сцені у цей час  виступали народні фольклорні колективи, грали музики.

Дорогою до рідної хати Івана Миколайчука

Вул.  ім. І. Миколайчука, 40

На гостини до Івана!

Зеленеє жито зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості від душі.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора,
15.06.2011, Чортория

Запис «На гостини до Івана» – вшанування пам’яті Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всеукраїнська виставка образотворчого мистецтва, присвячена 70-ій річниці від дня народження Івана Миколайчука, відкрилася у центрі культури «Вернісаж».
На Зелені свята житло прикрашається зеленим віттям, підлога встеляється запашними травами. Всі, хто прийшли 14 червня на відкриття виставки, спершу побачили саме це: липове гілля, стрічки, свіжа, запашна трава, що хрумтить під ногами.
На виставці експонується більше ста робіт митців з різних міст України.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис Зелені острови «Білого Птаха»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 червня дворик Чернівецької ратуші перетворився на мистецьку виставкову залу, де відкрилась фотовиставка Михайла Михалатюка “Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша”, яка присвячена 70-й річниці з дня народження видатного українського актора і кінорежисера.

Виставка відкривається відразу в трьох місцях:
– 14 червня 2011 р. о 10.00 у Відкритій Галереї Чернівецької міської ратуші (м. Чернівці, Центральна площа, 1, триватиме від 14 до 25 червня 2011 р.)
– 14 червня 2011 р. о 12.00 у Чернівецькому краєзнавчому музеї (м.Чернівці, вул. О.Кобилянської, 28, триватиме від 14 червня до 25 серпня 2011 р.)
– 15 червня о 10.00 в меморіальному музеї-садибі Івана Миколайчука (село Чортория Кіцманського району Чернівецької області, триватиме 15-16 червня 2011 р.)

Михайло Михалатюк – фотограф, художник, член НСФХУ, автор фотографій до фільмів Івана Миколайчука.
Працював фотокореспондентом, помічником кінооператора кіностудії ім. О. Довженка.
Учасник більше 30 персональних і групових виставок в Україні, Росії, Чехословаччині, Румунії, Німеччині, Франції, Австрії.

Відкрита Галерея Чернівецької міської ратуші

Чернівецький обласний краєзнавчий музей

Відбулася також презентація літературно-біографічного видання «Шляхами Білого птаха», яке підготувала завідуюча науково-методичним відділом Чернівецького краєзнавчого музею Євдокія Антонюк-Гаврищук.

Меморіальний музей-садиба Івана Миколайчука, Чортория

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис “Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша”, Михайла Михалатюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Над виставою працює майже весь творчий склад театру. Мені хотілося щоби кожен зміг доторкнутися до творчості Івана Миколайчука. Адже він працював, хоч і не довго, в нас у театрі, зіграв ролі, у нього склалися стосунки з дружиною саме в нашому колективі, – каже Людмила СКРИПКА, режисер та художній керівник чернівецького драмтеатру.

– Вистава йтиме півтори години без антракту. Буде задіяний і екран, тому що відокремити творчість І.Миколайчука від екрану – неможливо. Проте театр і кіно – це різні види мистецтва. Саме тому ми намагаємося в ці останні дні перед прем’єрою знайти той баланс, ту гармонію між злиттям театру та кіно, що надзвичайно складно…

У виставі буде показано дитинство, юність та останні роки життя великого актора.
Роль молодого Миколайчука гратиме Григорій Руденко-Краєвський, Роман Квасницький зіграє його у дитинстві, а у зрілому віці Івана втілить актор Національного драматичного театру ім. І.Франка Анатолій Чумаченко (м. Київ).

Іван мріяв написати книжку про своє життя і дати їй назву «Тисяча снопів вітру». От, власне, ми намагалися трішки втілювати у життя його мрії… Над сценарієм працювали разом із Галиною Канарською – відомим українським театрознавцем, головним редактором журналу «Театральна бесіда» (м. Львів). Зустрічалися неодноразово у Чорториї з Фрозиною, сестрою Івана Миколайчука, його дружиною Марією Миколайчук, з багатьма іншими людьми, які знали Івана. Опрацьовували літературу про нього. Та найскладніше для нас було вирізнити ту концептуальну лінію, на яку повинні були нанизувати те, що ми хотіли сказати глядачеві, – зауважила пані Людмила.

– Після прем’єри ми нарешті розпочнемо довгоочікуваний ремонт у театрі, – додав Юрій Марчак, директор драмтеатру. – І це дещо символічно, Іван ніби допоміг нам «звідти», кажучи, що «перший сніп я закладаю від свого дня народження».

Наталія Руденко-Краєвська, художник-постановник драмтеатру:

– У фільмі «Вавілон ХХ», який знято Миколайчуком, і де він зіграв Фабіана, в уста поета він вклав такі слова: «Є білі лебеді, є чорні лебеді, чому немає червоних лебедів?» Тема червоних лебедів, червоні коні у «Тінях забутих предків» Параджанова, тобто, тема взагалі червоного, чорного і білого – символізує певну мрійність, унікальність бачення митця, тобто, те що відрізняє непересічну, знакову особистість від просто людини.

Запис Чому немає червоних лебедів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.