Енергія Сергія була ренесансною і не вміщалася в рамки одного жанру. Він писав музику, створював складну станкову графіку,  окремим виміром його життя став розпис храмів та іконопис. Світ бачив його талант на виставках у Бельгії, Німеччині та США, проте головним його прихистком завжди залишалися Чернівці.

Пам’ятаю, ще й переглянула свої світлини з різних виставок, на спільні вернісажі Сергій Колісник майже ніколи не приходив першим. Поки звучали урочисті офіційні промови, Сергія не було в перших рядах. Він з’являвся пізніше — тихо, майже непомітно, десь на периферії виставкової зали, коли офіційна частина вщухала, залишаючи місце для розмови глядача з картинами.

Колісник був надто автономним. На одному з рідкісних архівних фото зафіксовано момент, коли офіційне визнання наздогнало художника. Посеред церемоніального простору стоїть Сергій — у своїй незмінній джинсовій куртці, з довгим волоссям. На його обличчі — легка і напрочуд іронічна посмішка. Він побув у кадрі стільки, скільки вимагала ввічливість, і знову пішов у тінь — туди, де панувала магія.

Відомий напис Целана на чернівецькій стіні — це не просто туристичний маркер, це внутрішній камертон міста. Для Сергія, який умів чути це місто і трансформувати його життя у графіку, цей напис був символом служіння Знаку. Вони обидва — Целан у поезії, Колісник у живописі — безжально відсікали все зайве, оголюючи нерв буття і залишаючи графічно чіткий, глибокий відбиток на стінах нашої спільної пам’яті.

Своїми спогадами про Сергія поділився чернівчанин Володимир Попович.

«У 2010 році, коли я почав працювати тоді ще в Художньому салоні, мне серед усіх робіт одразу кинулась в очі робота Сергія “Хмара”, виконана яєчною темперою. Для мене це було величезне відкриття в живописі. Я просто не міг надивитись на цю картину!

Згодом ми познайомились і з самим Сергієм, тоді ще в “Пабліку”. Я просто не міг повірити, що тепер знаю такого видатного художника! Бо для мене він був саме таким — ніби якимось чародієм, який подарував це неймовірне відчуття магії своїх робіт. З тих пір я просто закохався в його творчість.

Пізніше, вже в Художній галереї, ми робили виставку робіт Сергія. Це було просто якесь свято для мене. Стільки його робіт в одному місці, та ще й я міг насолоджуватись ними довгий час! Я просто годинами роздивлявся ці неймовірні картини темперою.

Зараз нема Галереї, нема “Пабліка”, і нема вже Сергія! На жаль! Але магія його робіт залишилась! Дякую тобі, Сергію, за твій світ, яким ты поділився з нами! Твори свої небесні роботи і небесну музику, а у нас залишилися пам’ять і твої земні таланти!»

Сьогодні міський ландшафт Чернівців невблаганно змінюється. Зникають культові локації, йдуть у засвіти митці. Але виставка у «Вернісажі» доводить: безкомпромісне мистецтво Сергія Колісника виявилося міцнішим за плин часу. Його магія, зафіксована у жовтковій темпері та філігранній графіці, досі тримає небо над Чернівцями, нагадуючи нам про справжню, неконформну висоту людського духу.

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світло безкомпромісного пошуку: шлях і магія Сергія Колісника… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Афіша запрошення у краєзнавчий музей досить красномовна. Маю на увазі світлину на афіші.

«Працюючи в різних формах, включаючи живопис, фотографію, інсталяції, відео та перформанс, концептуальні роботи Полатайка поєднують політичні та культурні теми та часто спираються на його досвід як українського канадця. В одній з найяскравіших робіт Полатайка, «Колиска» 1995 року, художник піддавався впливу радіоактивності в забрудненому регіоні поблизу Чорнобиля, повернувся до Канади та протягом 14 місяців брав у себе кров, а потім створив інсталяцію в Художній галереї Менделя (Саскатун), яка включала нікельовану ванну з кров’ю» /інформація з Саскачеванської мережі колекціонування творів мистецтва/.

У дворику Чернівецького краєзнавчого музею зібралися представники мистецької спільноти, журналісти, студенти, мешканці міста — щоб слухати, бачити, згадувати, сперечатися і просто бути поруч. Це була частина перша зустрічі з Тарасом Полатайком — митцем, що несе в собі досвід глобального, але не зрікається локального. Він наголосив: завжди відчував себе чернівчанином, хоч і працював у різних країнах. Та все ж усе зафіксовано: запис події вже оприлюднений Краєзнавчим музеєм, і його можна переглянути.

Хто такий Тарас Полатайко?

Українсько-канадський художник. Тарас Полатайко народився 1966 року в місті Чернівці. «Потім вирішив стати художником і вступив спочатку у Косівське художнє училище, а потім — у московський Строгановський художній інститут». 1989 – емігрував з України до Канади. Навчався у Канаді. Магістр образотворчих мистецтв (живопис, перформанс, критична теорія), Університет Саскачевану, Саскатун, Саскачеван. У середині 1990-х здобув визнання як концептуальний художник у Північній Америці. У Канаді став відомим перформансами, інсталяціями та відеоартом. У 2014 році через події Революції Гідності повернувся в Україну, де активно включився в культурні процеси країни.

Полатайко є яскравим представником сучасного мистецтва, але його роботи завжди мають живу нервову енергію — болю, спротиву, надії.

Серед публічних виставок Полатайко в Канаді – Музей сучасного канадського мистецтва в Торонто, Музей сучасного мистецтва Монреаля, Художня галерея Вінніпега, Музей Лондона, Художня галерея Великої Вікторії, Художня галерея Маккензі, Художня галерея Данлопа та Художня галерея Менделя.

На міжнародному рівні роботи художника виставлялися в таких місцях, як Національний художній музей України (Київ), Український інститут Америки (Нью-Йорк), Künstlerhaus Schloß Balmoral (Франкфурт), Фонд Антоні Тапіеса (Барселона), Замок Уяздовський (Варшава), Artspace (Сідней), Національний музей сучасного мистецтва (Белград) та 25-та Бієнале в Сан-Паулу.

Тарас Полатайко: мистецькі акції та проєкти в Чернівцях /подій і акцій було набагато більше, але це те, що я знайшла в інтернеті і на деяких була сама/.

2015
Повернення з Канади після Майдану. У Чернівцях засновує Центр сучасного мистецтва «Bunker», платформу для сучасної культури Чернівців, де відбуваються виставки, концерти, лекції, кінопокази та дискусії що стосуються сучасної культури, а також соціально важливих акцій.
2016
15 серпня — закликає мешканців та ЗМІ допомогти відродити забутий парк GÖBELSHÖHE у Чернівцях.
Початок проєкту «Австро-Грецький стиль» на локації залізничного вокзалу.
8 вересня. Перформанс «Перестаньте вивозити ліс!» на вокзалі Чернівців із критикою вирубки Карпат.
2017
Українсько-польска виставка «Гібридна Виставка» у Bunker, Національному художньому музеї України та галереї Лабіринт.
11 серпня — у єзуїтському костелі презентує проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера як куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation.
2019
Організатор першого у Чернівцях Джазового фестивалю «MuzaHyst».
2020
29 серпня — мистецький перформанс «1923–2020» на Центральній площі, присвячений поверненню та пам’яті пам’ятника «П’єта». Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
Інтерактивна звукова інсталяція «Пам’яті полеглих» на руїнах пам’ятника «Чорний орел» . Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
2021
Організатор міжнародної мистецької резиденції «Frontera Frustrata». 
Акція «Паспортизація Австро-Греції» на Центральній площі.
7 травня — в Bunker (за запитом) відбувається акція «Паспортизація Австро-Греції».
18 січня — «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців.
Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції».
2022
Із початком повномасштабного вторгнення запускає онлайн-платформу Someone Prays for You — спершу фотопроєкт, потім платформа для міжнародних митців. Кошти від мистецтва спрямовуються на підтримку трьох підрозділів ЗСУ.

2023

«Народний арт-об’єкт» – інтерактивна інсталяція на Соборній площі перед пам’ятником радянській армії.

2024
19 грудня — офіційне відкриття виставки «Someone Prays for You» у Bunker. Представлені твори 20 українських і західних митців, кошти від продажу яких спрямовується на термінові потреби фронту. 

…Вперше побачила і почула Тараса Полатайка у листопаді 2014-го, коли у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка «Війна. 11 портретів»… Його слова про роботу над проєктом звучали про те, як мистецтво, що не прикрашає реальність, а говорить про неї прямо. Тепер, через майже 11 років, я знову слухаю Тараса Полатайка — але вже в іншому просторі, в іншому часі, коли війна дужче нависла над нашою державою.

Тарас Полатайко справедливо й проникливо пояснює, що дитинство в Чернівцях (місті з декількох культурних шарів, насиченому архітектурою сецесії) формувало його внутрішній культурний код — природно західний, а «рускій мір» був чужим і окупаційним… Дві точки — листопад 2014 і червень 2025 — обрамлюють величезний пласт мистецької і людської роботи. Пройдено довгий шлях, у якому художник залишався вірним собі: не мовчати. Він висловлює свою правду — можливо, незручну, провокативну, таку, з якою не всі погодяться. Але саме це і є сутність справжнього мистецтва: бути простором для діалогу, сумнівів, заперечень. Адже правда — не те, що подобається всім, а те, що змушує думати. Його перформанси, живопис і тексти — це завжди сміливе висловлення позиції, небажання бути «декорацією» режимів чи політики.

Одним із ранніх і показових прикладів політичного перформансу Тараса Полатайка стала його робота 1992 року «Художник як політик: у тіні пам’ятника». Про це автор розповідав у дворику музею, але роздивитися слайди презентації на екрані у ще світлу годину доби було майже нереально. Але знайти інформацію про цей перформанс у просторах інтернету є можливим. У цій роботі митець поставив під сумнів рішення увічнити постать генерал-губернатора Рея Гнатишина як символу всіх українців Канади до 100-річчя української імміграції. Стоячи нерухомо біля пам’ятника, повністю вкритий бронзовою фарбою, Полатайко сам став «живим пам’ятником» тим, хто залишився невидимим для історії.

У 1995 році  Полатайко представив серію Glare, створену за мотивами репродукцій картин Казимира Малевича. Він навмисно включав у живопис «засвітки» — відблиски, що символізували інформаційні спотворення. Серія Glare – це діалог між ілюзіонізмом та абстракціонізмом, фотографією та живописом як жанрами мистецтва.

Продовженням цієї теми стала виставка «Скотома» (1998), де художник через автопортрети досліджував явище «сліпої плями» — метафору чогось, що є настільки очевидним, що стає непомітним, невидимим, зникає з поля зору.

Отож. 6 червня у дворику Чернівецького краєзнавчого музею відбулася перша частина презентації творчості художника та перформансиста Тараса Полатайка.

Це була подія, в якій поєдналися спогади, діалог, мистецтво і присутність. Чернівці слухали — хтось уперше, хтось давно знайомий із його виставками, перформансами, кураторською роботою. Митець говорив щиро й просто. Про війну, про відповідальність, про шлях у мистецтві — від навчання в художній школі до сьогоднішніх нових форм висловлення. Про Чернівці, які завжди були частиною його внутрішнього дому, і про те, чому важливо бути тут зараз.

Попереду — друга частина, вже цієї п’ятниці. Це ще одна можливість побачити, почути, осмислити. І, можливо, не лише мистецтво, а й себе.

Окрема вдячність Тарасу Полатайку — не лише за його творчість, а й за волонтерську діяльність. Упродовж цих років війни він активно підтримує українських військових, організовуючи допомогу і з-за кордону, шукаючи обладнання, амуніцію… 

Наступна презентація і зустріч із Тарасом Полатайком відбудеться 13.06.2025 о 20:00 у контексті міжнародного дня «Ніч в Музеї». Вхід вільний.

Більше інформації про зустріч 6 червня за покликанням – Розповідь Тараса Полатайка про творчість у дворику Чернівецького краєзнавчого музею… 

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Моя культура там, де сецесія…», – Тарас Полатайко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 травня 2025-го в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка київського художника Андрія Жукова під назвою «Музика сфер». Це вже друга його експозиція в цьому музеї, що свідчить про постійний інтерес до творчості митця.

Андрій Жуков народився в 1972 році в Києві. Освіту здобув у Видавничо-поліграфічному інституті НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського». Його творчість охоплює різні напрями: станковий і монументальний живопис, роботи на металі, скульптуру, авторські маски, а також художню фотографію. З 2022 року художник мешкає і працює в Чернівцях, де, за його словами, знаходить натхнення та комфорт для творчості.

Виставка «Музика сфер» презентує роботи, створені впродовж 2023–2025 років у Чернівцях. Назва виставки відсилає до античної ідеї гармонії космосу, де кожне небесне тіло має свою мелодію. Жуков у своїх творах намагається передати цю невидиму музику через візуальні образи, використовуючи символи та метафори для розкриття складних соціальних і філософських тем.

Однією з особливостей виставки «Музика сфер» Андрія Жукова стала наявність детальних текстових пояснень до полотен. Ці мініесеї, витримані в академічному стилі, розкривають філософський задум автора, символіку зображень, а іноді — навіть міфологічний або історичний бекґраунд.

Для частини відвідувачів такі тексти можуть стати містком до розуміння твору, допомогою у сприйнятті складної художньої мови. Водночас, для іншої частини публіки — особливо тих, хто звик до спонтанного емоційного реагування на мистецтво — подібні пояснення можуть виглядати як надмірна раціоналізація. Але тим не менш кожний відвідувач має простір для індивідуального сприйняття твору художника.

Виставка викликає різні відгуки серед відвідувачів. Дехто відзначає глибину та філософську насиченість робіт, інші ж вважають їх абстрактними або штучними. Така полярність думок свідчить про те, що мистецтво Жукова не залишає байдужим і спонукає до роздумів. Художній світ Андрія Жукова у цій експозиції побудований навколо жіночого образу — яскравого, звабливого, сильного й одночасно тендітного. У його картинах жінка — це ніби ідеал, символ краси, але також дзеркало, у якому відбивається і сам автор, і глядач.

На завершення хочу подякувати художнику за цю виставку, за образи краси, символів і метафор, про складне, тонке й суперечливе.  Бажаю Андрієві Жукову натхнення у творчості й нових сфер — як внутрішніх, так і мистецьких.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «МУЗИКА СФЕР»: ВІЗУАЛЬНА МЕТАФІЗИКА АНДРІЯ ЖУКОВА В ЧЕРНІВЦЯХ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 квітня 2025-го у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка, присвячена світлій пам’яті заслуженого художника України Івана Балана (02.08.1941 – 06.03.2025). Експозиція триватиме протягом місяця та включає 19 живописних полотен і 18 екслібрисів, що репрезентують ключові етапи творчого шляху митця. Також представлені вибрані книжкові видання, оформлені або ілюстровані Іваном Баланом, які є лише невеликою часткою великого спадку художника, що залишив помітний слід у виданні української книги.

Творчість Івана Балана вирізняється глибоким національним змістом. Він створив понад 300 екслібрисів, численні плакати, листівки та книжкові ілюстрації. Його роботи прикрашають видання класиків української літератури, таких як Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, а також сучасних буковинських авторів. ​

Особливої уваги заслуговує співпраця митця з істориком Нестором Мизаком. Іван Балан ілюстрував 24 книги Мизака, присвячені визвольній боротьбі українського народу. Його графічні роботи, виконані в техніці ліногравюри, вражають емоційною глибиною та символізмом.

У 2009 році вийшов каталог «Іван Балан: малярство, оформлення книги, графіка», який підсумував доробок художника на той момент. Митець працював над наступним виданням, та, на жаль, не встиг його завершити.

Іван Балан залишив по собі не лише картини й книги, але й святині, де живе дух його творчості й любові до України. Його серце і талант назавжди залишилися у фарбах рідної землі, у світлі храмів, у кожній лінії, де живе його любов до України.

Більше світлин з виставки пам’яті Івана Дмитровича Балана і з інших виставок за покликанням – Світлій пам’яті Івана Балана присвячено і камерну виставку в Чернівцях…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світлій пам’яті художника Івана Балана… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На зображеннях переважає м’який, теплий теракотово-брунатний тон — колір випаленої глини, землі, що зберігає сонце. Це поєднання кольору охри, кори, іноді навіть паленого цукру.

Цей птах справді вражає — ніби виліплений із теплої землі, згустку пам’яті чи сну. На перший погляд – він застиг. Але тіло, хоч і стилізоване, сповнене напруги: нахил голови, загострений дзьоб, «перо-крила», мов лезо чи знак. Птах, який не летить – і водночас завжди у польоті в нашій уяві. Так, це не буквально живий птах, але живий символ…

Майже всі роботи у кольорах теплих і стриманих, не палає, а тліє… Давність… Спадкоємність… Матеріали, які не зникають – кераміка, камінь, дерево. Земні кольори. Вони не викликають галасу, а вселяють тишу і глибину…

«Скам’яніла, щоб не зів’янути…» – Олег Любківський справді вкладає у свої образи глибокий сенс: краса, яка застигла, щоб вічно жити.

Пані Світлана Балінченко розпочала з Мішеля Фуко. «Народження біополітики».
– Король – це не той, хто керує, а той, хто піклується. І, власне, як керманич, не той, хто керує кораблем, а той, хто знає, де кинути якір, той, хто піклується про цей корабель. Коли дивилася цю виставку, подумала, що певною мірою це є і піклування про минуле, тобто збереження минулого, але це є і піклування про майбутнє… Щоб майбутнім чернівчанам було де кинути якір…
Не буду повторювати цей невеликий виступ пані Світлани до завершення виставки, можна послухати відео.

Тарас Возняк, письменник, філософ, культоролог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького відзначив в статті «Елімінація митця і простір інтерпретації.  Любківський»:
…у цій діалектиці полягає таїна кожного мистецького твору. Твір не «відмирає», не «кам’яніє» після написання чи висихання пензля майстра. Твір стає справжнім мистецьким твором, коли починає жити своїм, дуже інтимним, невідомим та в натуральний спосіб скритим від свого першого творця, художника, життям. Твір, що називається, – йде в люди…

Тарас Возняк порівняв митця з Робінзоном Крузо, який з уламків корабля створив власну міні-Британію. Але ж Олег Любківський дійсно будує власний світ із фрагментів пам’яті, простору й часу.
Олег Любківський поділився спогадами про витоки своєї творчості. У 17 років, під час навчання у Вижниці, він створив першу умовну фантазію – вид з висоти пташиного польоту на Кути: гора Овідій, річка Черемош, поле, маленький будинок… Композиція вийшла природною, органічною, такою, якою її уявляв молодий художник. А вже у часи перебудови Любківський повернувся до цього образу. Зріло, свідомо, він завершив картину, надавши їй символічну назву – «Земля обітована». Назва виникла інтуїтивно, як відгук на бажання повернення – у місце, де хочеться жити, куди хочеться повертатися.

«Художник не має права мовчати в війну.
У нього не має танків, не має солдатів. В нього є пензлі і олівці.
І він може показати інтелектуальну перевагу над ворогом. Що вміє тільки вбивати і стріляти…
А я вмію таке, що не по їхньому рівню розвитку.
Тобто морально я вище, ніж війна і та агресивна сторона…», – Олег Любківський.

Доктор філософії німецької літератури Judith Schifferle /Юдіт Шіфферле/ звернулася до учасників персональної виставки «Земля обітована» Олега Любківського, яка у січні 2025-го презентувалася у великих виставкових залах відділу «Палац Лозинського» у Львові. Judith Schifferle у Чернівцях знають і як поетесу з Швейцарії. Пан Юрій Якимчук зачитав звернення присутнім на виставці у Чернівцях 4 квітня.

– Мистецтво може творити нові світи і фігури з усього, що нас оточує. У кращому випадку художник не має робити нічого іншого, крім як зменшувати, забирати, підкреслювати. Приведення чогось до суті має щось спільне з кінцем. Так само, як крапка завершує речення, але оповідь тільки починається…

– Ці надгробки утворюють пейзаж без географії. Зараз, коли ми пишемо і так близько підходимо до малюнків, тут і там вони знаходяться на відстані всього одного кроку одна від одної. Роботи Любківського настільки зменшені і загострені, що залишається каркас життя, звільнений від усіх зайвих елементів. Це фрагмети, які стосуються нас усіх…

– Ці кладовища – це також наш світ. Але де небо, земля і кольори життя. Тут не має навіть горизонту, що розділяє верх і низ. Художник тримає в руках свої інструменти, як каменярі надгробки, і лише дає простір речам. Життя заховане в них. Вони розростаються в порожньому просторі і залишаються свідками. Пелюстки зкам’яніли, щоб не засохнути… Доктор Юдіт Шіфферле, Базель, 2024

Вислів «Під кожною могильною плитою ховається історія людства» набуває особливого звучання, це не просто фраза – це роздуми про пам’ять, спадок, минуле, яке формує наше сьогодення, усе те, що робить людське існування унікальним. Це світ, де важливо не лише пам’ятати про смерть, а й шукати в ній відображення життя – з його кольорами, небом і землею. І в цьому пошуку мистецтво відіграє надзвичайно важливу роль: воно оживляє пам’ять, дає голос тим, хто вже мовчить.

«Земля обітована» це свого роду і медитація над історією, пам’яттю, життям і смертю. Це простір, де художнє слово і візуальні образи об’єднуються, щоб нагадати нам: під кожною плитою – цілий світ, якого більше немає, але який усе ще живе в нашій пам’яті й культурі…

І ще пані Світлана Балінченко на умовних листівках підписала нам на ідиш різні побажання. Слово «וועלט» — «мир» — на цих картках звучало як благословення, як надія…

Далі буде… І нехай «Земля обітована» живе у наших серцях не тільки як місце, а як стан – глибокий, чутливий і сповнений надії. Дякуємо Автору!

Більше фото з виставки за покликанням – «Скам’яніла для того, щоб не зів’янути…», – Олег Любківський

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Краса, яка застигла, щоб вічно жити: виставка «ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА» Олега Любківського у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Протягом свого творчого шляху художник виробив власний стиль, який містить у собі великомасштабні фігуративні композиції у поєднанні з елементами народного орнаменту. У творчості митця чітко простежується інтерес до розробки фактури, синтез різних матеріалів, використання прийомів колажу, аплікації, фотографії. Художник постійно експериментує у галузі фактури, кольору, виробивши власний мистецький почерк. У картинах Лисанюка поєднуються жанри пейзажу та натюрморта, що особливо підкреслює особливості його художньої манери», – Альберт Комарі, «Платинова Буковина».

Народився Іван Лисанюк у 1959 році в м. Чернівці. У 1982 році закінчив Київський коледж мистецтва, відділення дизайну. І з цього ж року почав співпрацю з кількома театрами в якості художника.

Якщо є Пантеон, то є і Герої Пантеону у композиціях, як зазначено в афіші.
Пантео́н – грец. Πάνθειον. Пантеон походить від грецького «пан», що означає «все», і «теос», що означає «бог» або «божественність». Таким чином, слово «Пантеон», можна припустити, означає «всі боги» або «все божественне». Є ще і таке значення. Пантеон – це істота, схожа на оленя з лисоподібним хвостом і вкрита зірками. Він дуже схожий на звичайного оленя і має аналогічний колірний діапазон типового оленя: рудий, коричневий, сірий тощо…
При нагоді художник Іван Лисанюк розповість свою інтерпретацію цього поняття і представлених композицій.
А вже на виставці кожний міг пригадати і восьме диво стародавнього світу Пантеон в Римі. «Він [Агріппа] добудував будівлю під назвою Пантеон. Вона має таку назву, можливо, тому, що вона отримала серед зображень, які прикрашали його статуї багатьох богів, включаючи Марс і Венеру; через склепінчастий дах воно нагадує небо», – Римська історія Касія Діо.
Характерною особливістю слов’янської міфології є пантеїзм, філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Шестеро богів, культ яких київський князь Володимир Великий проголосив загальноруським у 980 році. Їх святилище з ідолами стояло в Києві на одному з пагорбів… Але будь-яка назва виставки чи картини не має за мету якимось чином впливати на естетичне сприйняття твору. Можливо, що художник не згоден із нашим баченням, але сприйняття виставки — це наші враження.
Тим не менш від назви «Пантеон» посилюються образи та асоціації.
Мінливі символи, історичний прецедент та елементи міського графіті, щоб створити образ події, героя, воїна, культу… чи то німб, чи терновий вінець, чи корона. Чи є фігура, образ капітуляцією чи тривогою, чи є фігура жертвою, смиренням чи агресором, протагоністом та його готовністю до бою…
І як зазначила на відкритті виставки Івана Лисанюка «Пантеон» її куратор, художниця Наталія Барановська: «Під картинами не має назв. У кожного своє бачення нової концепції митця, але особисто мені все подобається. І я прийду і завтра, і післязавтра, подивляся ще виставку сама, більш детально…».
Виставка цікава, дивує, вражає, спонукає до роздумів, діалогу і беззаперечно не лишає байдужим глядача.

Дякуємо за чудову виставку. Бажаємо пану Івану Лисанюку нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки  2 серпня за посиланням – Персональна виставка «Пантеон» художника Івана Лисанюка. 

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Персональна виставка художника Івана Лисанюка «Пантеон» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Василь Рябченко — український живописець, графік, фотохудожник, автор об’єктів, цифрових робіт та інсталяцій. Один із ключових художників сучасного українського мистецтва та «Нової української хвилі». Роботи Василя Рябченка періоду 1980-1990-х років, їх тематика, сюжети та масштабні формати започаткували новий напрям образотворчого мистецтва Одеси. Рябченко одним із перших в Україні почав працювати у жанрі інсталяції. Також з початку 1970-х художник активно експериментує з фотографією, яку, згодом, використовує в інсталяціях та колажах, а також застосовує як матеріал при написанні мальовничих робіт та створення цифрової графіки. 1996 року – «Кращий художник України» за підсумками арт-фестивалю «Золотий перетин». Цього ж року заснував творче об’єднання «Арт Лабораторія».

Сьогодні роботи Василя Рябченка зберігаються чи не у всіх головних музеях України й відомих приватних колекціях. На його рахунку — участь у більш ніж 80-ти програмних виставках в Україні та за її межами. Відбулася тільки одна персональна виставка, за яку художник отримав у Києві на фестивалі «Золотий перетин» премію «Найкращий художник 1996-го року»

«Безумовно, мені цікава реакція на мої роботи — її інтерпретація глядачем, аргументована, не пов’язана з “актуальними” тенденціями, чесна критика. Я проти революцій, я за еволюцію та абсолютну свободу в цій еволюції. Моя внутрішня прихильність  та орієнтація — безконфліктність», – Василь Рябченко

Василь Рябченко народився 23 липня 1954 року в Одесі в сім’ї художника-графіка Сергія Рябченка. У 1969 році вступає до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова на відділення живопису. Від 1974 до 1976 — навчання як вільного слухача в ЛВХПУ ім. Мухіної у Ленінграді, а після повернення в Одесу — знайомство та дружба із Валентином Хрущем й одеськими «нонконформістами». У 1978 — 1983 роках навчався в Одеському державному педагогічному інституті ім. К. Д. Ушинського на художньо-графічному факультеті. Від  1987 — член Спілки художників СРСР, згодом — Національної спілки художників України.

«Я завжди чимось був зайнятий: читав, фантазував, малював, ліпив, клеїв і навіть шив, але ніколи не думав, що буду художником. Хоча з інтересом спостерігав за роботою батька. Мені особливо подобалися його малюнки — неперевантажені та повітряні, вони прекрасно передавали настрій сонячного або похмурого дня, я був вражений цим і не міг зрозуміти, як він цього досягає», – Василь Рябченко.

У 2009 році твір «Смерть Актеона» переосмислив син автора, художник Степан Рябченко. Рябченко-молодший створив цифрову версію сюжету у власній інтерпретації і згодом представив його на виставці двадцяти номінантів на премію PinchukArtCentre 2011 року.

Василь Рябченко одним з перших починає працювати в жанрі інсталяції. Його роботою цього напряму стала «Гойдалки для пеньків» для кураторського проєкту Єжи Онуха «Степи Європи» (1993).

Надалі були створені інсталяції «Великий Бембі» (1994), «Посвята мадам Рекам’є» (1994), «Принцеса» (1996), «Академія холоду» (1998) та інш. За цикл  фотографій «Naked Dream» він отримав звання «Кращий художник України» за підсумками першого всеукраїнського Арт-фестивалю «Золотий перетин» 1996 року. Цього ж року  Василь започаткував творче об’єднання «Арт Лабораторія».(Кристалізація краси зусиллями трьох поколінь Рябченків, Олена Голуб, АНТИКВАР)

Альтернативні історії героїв, візуалізація життя, подій  у серіях  (наприклад  серія «Захопливе конструювання фонтанів»,  серія «Героїчні пупсики», серія «Поцілунок крадькома», «Contemplation», «Сусанна й старці» та інші) дають можливість ще раз перегравати задум, концепцію твору.  Автор корелює той самий матеріал, ту саму історію у різний спосіб. Відбувається формальне (чи неформальне) експериментування. Але це не фізичний структурований експеримент, візуальні образи,  маленькі істини, персонажі  розшаровуються, варіюються і створюють нові альтернативи… Неочікувані та привабливі.

«Думаю, що архітектура — моє друге покликання. У мене є багато проєктів, але більшість їх не реалізовано та існують вони тільки на папері. Одних тільки музеїв сучасного мистецтва — три. Два з них для Одеси», – Василь Рябченко

«У майстерні прагну бувати частіше, де намагаюся завершити велику кількість розпочатих, але не завершених робіт. Звичайно, є плани, звернені в майбутнє. Проте починати нові проєкти, не закінчивши розпочаті, утримуюся.

Кожна картина, кожний  проєкт художника – це його інтелектуальний світ. Який тільки віддзеркалює наша уява. Мистецтво і життя майже завжди знаходиться у суперечності.  Напевно мистецтво є ідеалізацією життя, альтернативною реальністю… У мистецтві для свободи уяви немає нічого неможливого.  Таке  мистецтво приречене грати роль, яку йому визначає сам художник: революційну чи нереволюційну, залежну чи вільну, авантюрну, індиферентну чи брутальну, небайдужу… Мистецтво Василя Рябченка інтелектуальне, витончене та відверте, незалежне, із своїми історіями,  драмами, жанрами, сюжетами, з біблійними сюжетами, з відчуттям авторської свободи та відповідальності.

Особливо вдячна за прекрасну і щиру розповідь, думки назагал: ВАСИЛЬ РЯБЧЕНКО ПРО ВАСИЛЯ РЯБЧЕНКА.

Вітаємо з ювілеєм! Дякуємо за любов до мистецтва!

Далі буде…Нові виставки, нові картини, нові успіхи, нові виклики…

Деякі інші роботи майстра можна подивитися за посиланням: Василь Рябченко і про «час, коли дарують зірки»…

©Тетяна Спориніна,
фото з архіву родини Василя Рябченка

Запис Василь Рябченко – про еволюцію в мистецтві та абсолютну свободу в цій еволюції… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 травня 2024-го в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка відбулася творча зустріч із художницею Тетяною Хоменко. В одному із залів бібліотеки відбувся мистецький  вернісаж «Миттєвості».  Модератор зустрічі: Тетяна Місько, завідувач відділу краєзнавства.

«Її картини багатозначні, цікаві, різнопланові. Вона вже давно має власний почерк. Яскравим свідченням цього є численні виставки в Україні й за кордоном. У своєму виступі пані Тетяна говорила про розуміння мистецтва, вічні життєві цінності, вічний діалог з собою. Музичне привітання від Олени Урсуляк, демонстрація телепередачі Людмили Мельник, відеоряд робіт з афоризмами героїні заходу, слово колег-художників Юрія Твердохліба, Костянтина Кравчука, питання присутніх – якнайглибше розкрили живопис талановитої художниці. Тетяна Хоменко розмовляє зі світом своїми картинами, і кожен із вас може долучитися до цієї розмови», – Тетяна Місько  про основні моменти вернісажу на сторінці у фб.

Привітати  художницю Тетяну Хоменко з відкриттям виставки прийшли колеги, друзі, поціновувачі мистецтва, земляки, музейники, працівники бібліотеки.

Ми вдячні пані Тетяні Хоменко за світ мрій, дійсності, споглядання, краси. І за вірність своїм ідеалам.

Виставка діє від 14 до 31 травня на II поверсі обласної бібліотеки ім. М. Івасюка. Велика вдячність художниці пані Тетяні Хоменко за вернісаж. Дякуємо організаторам  виставки,  глядачам за цікавий діалог і спілкування, що відбулися. Дякуємо ЗСУ за можливість творити, працювати, жити.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Миттєвості»: творча зустріч і персональна виставка художниці Тетяни Хоменко… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Анатолій Житарюк народився 27 травня 1952-го в Чернівецькій області. У 1977-му закінчив художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту.
Живописець, графік, дизайнер.
Анатолій Житарюк – учасник персональних, групових, республіканських и міжнародних виставок та пленерів. Творчі роботи митця зберігаються в Чернівецькому художньому музеї та в приватних колекціях у багатьох країнах світу.

Живописні пейзажі,  романтичні жіночі образи, натюрморти, абстракція, багатовимірність – все це захоплює, дивує, не залишає глядача байдужим.

Привітати  художника Анатолія Житарюка з відкриттям виставки прийшли колеги, друзі, поціновувачі мистецтва, земляки, музейники.

Дякуємо Анатолію Житарюку за виставку, щирість образів, почуттів,  відвертість настроїв, емоцій, за спілкування на виставці,  за моменти щастя, смутку, сумління, радості, впевненості…

Бажаємо нових творчих успіхів! Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями, можливість працювати і творити…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Персональна виставка Анатолія Житарюка у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На відкриття виставки пам’яті Рудольфа Лекалова до музея прийшли шанувальники творчості художника, друзі, земляки, колеги, митці, родичі, небайдужі до живопису художника. Прихильники творчості художника говорили про різнобічні таланти майстра, його позитивну манеру спілкування,  неповторний індивідуальний стиль малярства. А скільки світлин він робив і дарував своїм знайомим і друзям!

Рудольф Миколайович Лекалов (20 жовтня 1933 — 12 грудня 2021) – український художник-графік, журналіст, редактор, член Національної спілки художників України, Національної спілки журналістів України, лауреат обласної літературної премії імені Івана Бажанського. Рудольф Лекалов – не тільки унікальний художник, а й був людиною надзвичайною, світлою, багатогранною, позитивною, щирою, скромною. Зразу зазначу, про це говорили у своїх виступах друзі, колеги художника, Рудольф Лекалов при життя заслуговував бути більше пошановуваним від відповідних владних структур. Хто, як не він, заслуговував мати звання «Почесний громадянин Чернівців”, медаль «На славу Чернівців», почесну відзнакою «На славу Буковини»?…

Рудольф Лекалов – художник, який працював для душі, для краси, був вірний своїм ідеалам. Світла пам’ять про чудового художника і людину…

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – «ДОЛЯ МОЯ ВЕРБОВА» – ВИСТАВКА РУДОЛЬФА ЛЕКАЛОВА ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка до 90-річчя від дня народження художника-графіка Рудольфа Лекалова «Доля моя вербова» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександр Володимирович  Гармидер народився 12 липня 1956  року в селі Леміщиха Жашківського району Черкаської області. У 1980 році закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва.  Олександр  Гармидер – відомий живописець, член Національної спілки художників України, активний учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних виставок, нагороджений почесними грамотами Чернівецької ОДА, обласної та міської ради. Працював у галузі станкового малярства. Помер 12 квітня 2023 року.

Олександр Гармидер – творча людина і все своє життя присвятив мистецтву. Мета виставки – вшанування одного із знакових митців Буковини  – Олександра Гармидера та показати, підкреслити його особливе значення у розвитку сучасної української культури. На відкритті виставки  виступили рідні художника, друзі, колеги, шанувальники творчості Олександра Гармидера.

Дякуємо організаторам за шану мистецтву Олександра Гармидера! Вічна і світла пам’ять…

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – «ОСТАННІЙ АРКАН» ОЛЕКСАНДРА ГАРМИДЕРА

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях відкрилася виставка пам’яті художника Олександра Гармидера «Останній аркан»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949 — 24–27.04.1979) — видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою. Трагічно загинув, проживши всього 30 років… Музей було відкрито в Чернівцях в 1995 році до 25-річчя пісні «Червона рута» у будинку батьків композитора, де він жив у 1971-1972 роках. Збережено інтер’єри кабінету Володимира Івасюка та його батька – письменника Михайла Івасюка, кімнати батьків.В експозиції представлено рояль композитора, багато його особистих речей, фотографій, документів. Експонати музею розміщені в чотирьох кімнатах і коридорі.Окремо, в цокольному приміщенні, знаходиться виставкова зала музею.

У доробку художника портрети, краєвиди, натюрморти, картини чернівецьких храмів, вулиць, серія робіт «12 величних жінок України». На виставці експонується 65 робіт художника.

На відкриття виставки Йосипа Захандревича завітали шанувальники творчості художника, друзі, земляки, колеги, митці, небайдужі до філософії живопису художника. Любов до мистецтва, любов до життя, патріотизм, оригінальна творча індивідуальність притаманні Йосипу Захандревичу. Прихильники творчості художника говорили про різнобічні таланти майстра, про неповторну філософську манеру, про поетичність його малярства.

Заслужена артистка України Олена Урсуляк та лауреат міжнародних конкурсів, гітарист Стас Нагорний.

Йосип Захандревич у своєму виступі висловив подяку долі, що його персональна виставка вперше відбувається саме у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка: « …Ліс важкої пам’яті… Для Володимира Івасюка 24 лютого 2022 року настало 44 роки назад. В кожній його тривозі, що ми чуємо, там вже дзвін і по наші душі…Кожний знає, як вмонтовувати себе в Україну... Якщо пригадати німецького філософа Романо Гуардіні /Romano Guardinі/, у нього була така думка: якби взяти все Святе Письмо і відхилити другорядне, потім знову другорядне і так дальше, аж до дна, то там би лишилася молитва «Отче Наш». І я взяв цю формулу, аксіому представити до української писемності, то напевно залишилась би «Червона рута»… ».

Слова подяки і захоплення висловлювали глядачі, однокурсники, колеги, митці…

Після урочистої частини всі поринули у світ творів Йосипа Захандревича, спілкування, захоплення, фото із художником…

Дякуємо організаторам за чудову виставку. Дякуємо художнику Йосипу Захандревичу за талант, щирість, натхнення і прекрасну виставку, яку він подарував чернівчанам і гостям міста. Наступна персональна виставка має бути в художньому музеї! Бажаємо нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ЙОСИПА ЗАХАНДРЕВИЧА «НЕ СУМУЙ ЗА ВЕСНОТРАВНЕМ»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Антологію музики і пісні без «Червоної рути» уявити неможливо», – художник Йосип Захандревич спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Напередодні, 7 квітня, на ФБ Олег Любківський написав:

ПОВІДОМЛЕННЯ
по заказу облдержспоживпрофсоюза митців вихідного дня – заплановано незапланований авторський проект:
1 ДЕНЬ ЕКСПОЗИЦІІ
11 НОВИХ ТВОРІВ
1 КУРАТОРСЬКА ЕКСКУРСІЯ
1 РЕЗЮМЕ
кава від профсоюза спільно з
автором та особисте вільне інтелектуальне спілкування

У даний час велика частина території історичної Фландрії /FLANDERN/ входить до складу Бельгії, невелика частина — до складу Франції , частина — до складу Нідерландів. Напевно сприйняття не має бути таким буквальним та однозначним. Та хіба  назви картин не викликають  асоціації, наприклад,  з омріяним раєм. І щоб тільки не не збитися зі шляху на цих сходах. До раю…

11 квітня на виставку до Олега Любківського завітали друзі, знайомі, митці, шанувальники творчості художника.

Я з великою пошаною ставлюся до всіх видів та форм мистецтва і у даному випадку вважаю художників-абстакціоністів Василя Кандинського, Пауля Клеє, Марка Ротко, Антоні Тапієса та Отто Небеля одними з найбільших фігур у мистецтві ХХ століття.
Але кожному художнику завжди варто думати про власне обличчя і створювати свої власні оригінальні твори, дотримуючись шанобдивої дистанції від будь-якого …ІЗМУ чи беззаперечних авторитетів у мистецтві.
Я завжди дотримуюся цієї філософії і ніколи не забуваю про найголовніший аспект художньої творчості – усі форми мистецтва підпорядковані обов’язковим складовим художнього твору, без яких найвигадливіша концепція перетворюється на нікому не потрібну утопію.
Ідеться про закінчену художню форму, грунтовну композицію, естетичну стилістику, гармонію, органічність, атмосферу твору та інші чинники, де без цих складових робота художника дорівнює бреньканню на піаніно без знання нотної грамоти.
Адже завжди у музичному мистецтві відсутність гармонії – це очевидна фальш, а в образотворчому – дуже легко сховати художню безпорадність під вивіскою посмодерну чи якогось транс-авангарду, що стало тепер масовим явищем.
Тому крилатий вислів – НЕ ВСЕ, ЩО НАМАЛЬОВАНО, НАЛЕЖИТЬ ДО МИСТЕЦТВА – завжди буде актуальним, адже мистецтво – це оригінальне мислення, десятки разів помножене на майстерність, незалежно від реалістичних чи абстрактних форм вираження.
Тільки тоді твори мистецтва стають самодостатніми і говорять самі за себе – адже в справжньому мистецтві не художник говорить про свої картини, а картини говорять про художника…

У Switzerland є Perlen. А на картині Олега Івановича  – ГораПерлів. Але картина, дійсно, як перлина /це не рима, це звичайний збіг приголосних/.

Чому зараз пригадалася Швейцарія? Бо зараз саме там продовжують обговорювати концептуальні утопії  Олега Любківського. І разом із автором можуть бути присутніми на виставці.

Але повернемося у той один день,11 квітня, у який нам  у Чернівцях подарував свою експозицію Олег Любківський…

«…А найголовніше – споглядаючи твір мистецтва, ми, не здогадуючи, завжди бачимо в картині самих себе, адже те, що нам подобається, це віддзеркалення тієї краси, що живе в нас самих, і, завдячуючи художнику, ми маємо метафізичну можливість побачити себе у глибокому таємничому ДЗЕРКАЛІ світу мистецтва. Любіть мистецтво, друзі!», – Олег Любківський

Завжди
повертайся
у ті місця,
де ти був
щасливим…
особливо
якщо там тобі
було подаровано
надзвичайне
відчуття
натхненного
піднесення

У Швейцарії 7 травня відболося Lesung und Buchvorstellung. Один текст  з книги  «За горою, в затінку дерев – назову себе… » (Карпатсько-альпійська балада) /друга частина назви у круглих дужках/ процитувала.

Ще невелика музична  композиція, але подумки… Кожний наспівує свою улюблену мелодію…

Дійсно, істини метафізики – це істини масок.  Як і «новий витвір концептуального мистецтва…». Дякую Олегу Любківському за твори, виставки, ілюзії істини… І також  заздримо сонячній Швейцарії, де виставка не один день…

Більше фото з виставки 11 квітня за посиланням – 11. ЗАВЕРШЕННЯ СТАРОГО ТА ПОЧАТОК НОВОГО…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис І про концептуальні утопії Олега Любківського… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Пoпідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

По завершенню концерту на сцену вийшла Наталія Сміщенко, родом з Краматорська, яка зараз проживає в Чернівцях у гуртожитку для переселенців і прочитала дві поезії, які присвячені Тарасу Шевченку і його творчості:
Чудові Чернівці, бруківка і пастель,
Весняні квіточки і пташок кришталева трель…
Вшановуємо ми Шевченка і бійців…
Героїв, що тепер живуть у світі праотців…

Слава Україні! Героям слава! Дякуємо нашим Захисникам за можливість проведення концерту. Дякуємо всім учасникам заходу за живе, мудре, пророче Шевченківське слово…

Більше фото з заходу за посиланням: «БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!» – КОНЦЕРТ ДО 209-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ФІЛАРМОНІЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Концерт «Борітеся-поборете!» з нагоди відзначення 209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фурлет Анатолій Борисович (нар. 13 лютого 1958 р.) — український художник, член Національної спілки художників України. Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України (м. Київ), Музеї сучасного мистецтва (м. Одеса), Хмельницькому та Чернівецькому обласних художніх музеях, Музеї історії релігії (м. Львів), Художньому музеї (м. Кам’янське Дніпропетровської області), Львівському палаці мистецтв і в колекціях приватних галерей України та за кордоном (колекція Темістокля та Орисі Вірстів у Франції та ін.). 

«Залишайтеся завжди самобутніми і неповторними, спонтанними і непередбачуваними. Як картини, адже сталість – це притулок для позбавлених уяви, а, отже, і для позбавлених можливості мріяти. Не бійтесь мріяти, тому що воно того варте!» – Анатолій Фурлет.

Привітати художника прийшли друзі, колеги, шанувальники творчості Анатолія Фурлета. Лунали щирі слова і привітання на честь дня народження митця, побажання натхнення, творчої наснаги, нових здобутків і звершень в ім’я щасливого майбутнього України.

Дякуємо художнику, філософу Анатолію Фурлету за мистецтво дарувати красу, гармонію, мрії і через призму історії, надихати та дивувати!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – «НА ПОВЕРХНІ БУТТЯ» ВІД ХУДОЖНИКА АНАТОЛІЯ ФУРЛЕТА

©  Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «На поверхні буття» Анатолія Фурлета у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Жуков Андрій Сергійович  народився в 1972 році в місті Києві. Мистецьку освіту здобув в Видавничо-поліграфічному інституті Національного технічного університету України «КПІ».  Крім станкового живопису займається настінним розписом, декоруванням, працює з металом і бетоном, створює авторські маски і  захоплюється художньою фотографією. Від середини березня 2022-го художник живе і працює в Чернівцях.

«Сонячний бик«… Бик – символ бога Землі, плодючості, сили Сонця, працелюбності, фізичної сили, здоров’я… Бик – символ Місяця. Серп півмісяця асоціюється з рогами бика…

Чернівці саме те місто, де Андрій Жуков почувається комфортно, затишно, «атмосфера спонукає до творчості і надихає…».

«Воронячі черевики»… З глибокої давнини  закарбувалося: ворон − нечистий птах,  він вважається лиховісником, провісником біди.  Ворон, ворона – символ провісника горя, страждань, смерті, пророцтва… Які ці ворони?  Добрі, лихі? Похмурі і мудрі, найрозумніші …

«Райський цвіт». Така сакура милує чернівчан весною на площі Філармонії.

Художник Андрій Жуков подякував  всім захисникам України, воїнам ЗСУ за кожну хвилину нашого життя. «…Герої, які не повернуться, завжди будуть з нами. Україна завжди була, вона є і буде. Слава Україні! Героям слава!»

Художник Андрій Жуков  спілкувався з глядачами, відповідав на запитання гостей виставки, розповів про технологію  робіт на металі. Будь-який метал, виготовлений із заліза або сплавів, що містять залізо, ми знаємо, буде іржавіти при достатньому впливі кисню та вологи. Забарвлення іржі теж змінюється з часом. І може змінюватися і сама картина до певного моменту. Це визначає сам художник – хімічно перетворити іржу на вже нержавіючу поверхню…

Навіть цифрове фото піддалося розшаруванню чи то від ефіру, чи містичних властивостей заліза…

Дякуємо  Андрію Жукову за цікаву виставку,  за світлу і темну енергію, за ефір, за бажання досліджувати Ferrum, за цікаві винаходи, символи і натхнення…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перша персональна виставка київського художника Андрія Жукова у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

По завершенню виставки Богдан Макаренко  передав подарунок у фонди Чернівецького обласного художнього музею картину з виставки «Джерело».

Виставка завершилася, але Богдан Макаренко має на меті і надалі продовжувати підтримувати ЗСУ та родини постраждалих. Дякуємо за чудову виставку! І все робимо для Перемоги!

Більше фото з закриття виставки за посиланням – МИСТЕЦЬКИЙ І ГРОМАДСЬКИЙ ВИМІР ХУДОЖНИКА З КИЄВА БОГДАНА МАКАРЕНКА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Мистецький і громадський вимір київського художника Богдана Макаренка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці експонується 93 твори, серед яких живописні роботи, графічні твори, вироби з дерева, металу, ювелірні вироби, скульптурна композиція.

Іван Салевич. Інсталяція «Хохли». 2021р. Мала шанси бути забороненою до експонування на обласній виставці, присвяченої Дню незалежності України. Вчора, сьогодні багато про це говорили, писали, пояснювали. Робота, яка спонукає до роздумів. В залежності від свого розуму. Дякую художнику Івану Салевичу за Правду і сміливість. Дякую всім, хто підтримав Художника. Інсталяція після низки узгоджень стала легітимною та дозволеною до показу. Дивно, що змусили писати інтерпретаційний пояснювальний текст… І це не цензура, як пояснили…

І на останок… Кожний лишається з улюбленими авторами, картинами, героями і почуттям людської гідності…

Дякуємо організаторам і авторам виставки!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ДО 30-Ї РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ З МЕТАФОРАМИ ТА ЛЕГІТИМНІСТЮ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Відкриття обласної художньої виставки, присвяченої 30-й річниці незалежності України у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Основа творчої стильової спрямованості художника – синтез реальності та абстракції, філософське осмислення та сучасне трактування сюжетів із національно-історичної спадщини, взаємодії людини та космічного простору. У творчому доробку автора – жанрові полотна, пейзажі, графічні роботи, книжкові ілюстрації. Як педагог – навчає академічному живопису, сучасним живописним технікам.

Живописні твори художника були афішами міжнародних арт-фестивалів «Вишиванка як код нації» (2018, 2019), що проходили у м. Барселона (Іспанія).
Персональні виставки відбулися :
Бережанський краєзнавчий музей (Бережани, 1991),
Львівський історичний музей (Львів, 1993),
Тернопільський обласний художній музей (Тернопіль , 1995),
Музей Михайла Біласа (Трускавець, 2000),
Адміністрація Президента України (Київ, 2000),
Тернопільський національний педагогічний університет ім В. Гнатюка (Тернопіль, 2010),
«Портал» —Арт галерея ТООНСХУ (Тернопіль, 2015),
«Шепіт землі»— Український дім «Перемога» (Тернопіль, 2017),
Обласний комунальний музей Богдана Лепкого (Бережани, 2020)
Національний заповідник «Замки Тернопілля» Збаразький Замок (Збараж, 2020)

Дякуємо художнику Михайлу Кузіву за цікаві тематичні проєкти і чудову виставку.

Бажаємо успіхів, нових творчих ідей і виставок!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИКЛИКИ ЧАСУ ВІД ЖИВОПИСЦЯ, ГРАФІКА, АРХІТЕКТОРА МИХАЙЛА КУЗІВА

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Абстрактний експресіонізм від Михайла Кузіва. Виставка «Джерела» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свого часу мала щастя відвідати (у жовтні, листопаді 2010 року) ювілейну виставку Івана Салевича у «Вернісажі». Я знайшла фото і деякі зараз завантажила.

Про сьогоднішню, 9 вересня, зустріч із скульптором Іваном Салевичем біля пам’ятника героям Буковинського куреня я взнала від старшого наукового співробітника Чернівецького художнього музею Альберта Комарі, за що йому вдячна. Я пропустила зустріч 8 вересня біля пам’ятника жертвам голодомору і політичних репресій на Буковині. А ось завтра, 10 вересня, відбудеться зустріч із Іваном Салевичем біля пам’ятника Паулю Целану, якому 23 листопада громадськість відзначає 100 років із дня народження (щойно пройшов XІ Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz із проектом «Пауль Целан 100»)…

Дякую друзям за спілкування про пам’ятник біля пам’ятника і про творців пам’ятників і скульптур, про героїв і антигероїв, жертовність та ідеалізм…

10 ВЕРЕСНЯ 2020. ПАМ’ЯТНИК ПОЕТОВІ ПАУЛЮ ЦЕЛАНУ

10.09.2020. ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ СКУЛЬПТОРА ІВАНА САЛЕВИЧА

Заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України Івана Миколайовича Салевича нагороджено Почесною грамотою Національної спілки художників України – за вагомий особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, високий професіоналізм, активну участь у творчому та громадському житті спілки та з нагоди 60-річчя від дня народження. А також Почесною відзнакою (медаллю) Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної ради «ВДЯЧНА БУКОВИНА» за багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність, вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва краю та з нагоди 60-річчя від дня народження.

Ювілейна виставка Івана Салевича розгорнута від 10 до 28 вересня. Сподіваємося, що скоро закінчиться «червона зона» і всі прихильники творчості Івана Миколайовича зможуть відвідати виставку.

Дякую Івану Салевичу за творчість, неспокій і Гегелівську діалектичну філософію…

Більше фото з події за посиланням – ІВАН САЛЕВИЧ – ХУДОЖНИК, СКУЛЬПТОР, ФІЛОСОФ…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Ювілейні зустрічі із Іваном Салевичем… спершу з'явиться на Медіа-Версії.