Відкривши ввечері книгу інваліда-візочника з Криму Антона Морозова «Обрані діти», щоби швидко переглянути її, я вже не міг відірватися від неї, поки не перегорнув останню сторінку.

…Загублена Книга історії. Світу загрожує загибель. Врятувати його можуть тільки Обрані діти. У пошуках Книги Історії двоє друзів – ровесників 13-річного на момент написання книги автора – відвідують нові світи й переживають неймовірні та небезпечні пригоди….

Книга юного письменника захоплює від перших рядків. Попри певний вплив пригод Гаррі Поттера, світ його героїв є оригінальним, цікавим і самодостатнім. Сподіваюсь, чернівчани теж зможуть придбати цей твір у книгарнях. І діти не тільки дізнаються про цікаві пригоди, а й отримають урок людяності й доброти, бо всі кошти, зібрані від продажу книги, підуть на лікування Антона, хлопця нелегкої долі. У 13 років через хворобу він був вимушений залишити школу. Відтоді не встає з інвалідного візка.

Та хлопчина виявився справжнім чоловіком й узяв гору над недугою завдяки творчості, створивши власний фантастичний Всесвіт із захопливими пригодами, про який і розповів людям.

Минуло кілька років перш ніж книга, створена 13-річним Антоном, побачила світ. Це сталося завдяки зусиллям багатьох людей і, першочергово, ініціатора однойменного проекту  Руслана Бахтієва. Нині Антону 22 роки, а проект «Обрані діти» крокує Україною.

Минулої п’ятниці в актовій залі готелю «Черемош» відбулася презентація книги у Чернівцях.

– В Україні мешкає багато дітей з особливими потребами, себто з інвалідністю, – каже Руслан БАХТИЄВ, куратор фонду «Зоряна мрія». – Але вони не потребують нашої жалості, їм потрібні наша повага і допомога. Бо вони хочуть бути повноцінними членами громади. Та для цього наші міста повинні стати доступними для людей з обмеженими можливостями. Для цього ми їздимо містами країни, презентуючи книгу талановитого українського хлопчика Антона Морозова. Нам дуже хочеться змінити на краще світ людей з інвалідністю.

Марія НІКІТІНА, координатор напрямку роботи з людьми з інвалідністю Чернівецької обласної громадської організації «Захист», зауважує, що уся наша країна, на жаль, – це країна перешкод: – І Чернівці –  не виняток. Хоча реалізуються різні програми та фестивалі на кшталт «Доступне місто – Чернівці», «На крилах надії», «Сузір’я надії» тощо. Велику роботу проводить з інвалідами міський центр «Турбота». Але ще треба багато зробити для того, щоби не просто привернути увагу суспільства до людей з особливими потребами, а й вирішити їхні проблеми. Зрештою, – наголосила п. Марія, – це є важливим не тільки для них, але й для нас усіх. Бо наше відношення до таких людей та стан їхнього життя, – це показник цивілізованості всього нашого суспільства.

…Принаймні два висновки виникають після прочитання книги: Світ не може існувати без Історії. І тільки Добро й Відповідальність можуть зберегти Життя на цій Землі. Це перегукується із відомим висловом Федора Достоєвського «Краса врятує світ».

Вже залишилося позаду криваве ХХ сторіччя, світ поринув у постіндустріальну епоху, завдяки Інтернету, на планеті панує Її Величність Інформація. Але одвічні цінності залишаються незмінними. І я переконаний, що такі діти, як Антон Морозов, так само, як і герої його книги, – це саме ті Обрані діти, які врятують наш світ.

Стас  ЛЮБИМОВ, «Версії»          

Запис «Обрані діти» презентовані в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А доброчинності в області сьогодні потребують 136 онкохворих дівчаток і хлопчиків. На допомогу чекають Юрко МАТЕЙЧУК з  Путильського району, Валерія ЄСИПЧУК з Чернівців,  Назар ГРАБ з Вижницького  району,  Ангелінка ТОДОРОВИЧ з Кіцманського району та багато інших. У їхніх батьків немає десятків тисяч гривень на дорогі препарати, без яких лікування неможливе. І Микола Бучко як поет і громадянин попри таку біду байдуже пройти не може. Людина з громадянською позицією, він ще понад 30 років тому організував перше незалежне громадське об’єднання інтелігенції – «Оберіг». І нинішній його вчинок – це просто нормальний людський прояв.

Та повернімося до філармонійної зали. Від першого номера – композиції «Аве Марія» у виконанні неперевершеного колоратурного сопрано Олени Урсуляк – артисти тримали глядачів у приємній напрузі. Ювіляр читав свої вірші. Під гучні оплески лунали пісні  відомих на Буковині виконавців – Марини Тимофійчук, Надії Буйної, Василя Данилюка, Надії Селезньової, Лариси Бережан – на слова Миколи Бучка.  Теплі і щирі слова привітань з побажаннями творити, жити і бути щасливим ювіляр приймав від представників творчої інтелігенції краю.

На завершення вечора академічний камерний хор під керівництвом Надії Селезньової заспівав ювіляру «Многая літа». Зал підспівував стоячи.

Вл. інф.

Запис Микола БУЧКО: «З доброти виростає людина» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Новообраний Папа добре обізнаний із Україною: в дитинстві в Аргентині він прислуговував у церкві в українського єпископа Степана Чмиля. А вже у зрілому віці Франциск переймався питаннями української греко-католицької церкви в Аргентині.

– Дещиця милосердя робить світ теплішим і справедливішим, – наголосив Папа Франциск під час недільної промови на площі Святого Петра у Ватикані.

– Бог ніколи не втомлюється прощати. Але ми часом втомлюємося просити в Нього прощення. Не треба втомлюватися ніколи. Не треба втомлюватися. Бог – милосердний батько, який завжди прощає, який має милосердне серце для усіх нас. Тож і ми учімося бути милосердними до всіх, – закликав Святіший отець.

На інтронізації Франциска уперше за тисячу років, відколи Константинополь від’єднався від Риму 1054 року, був присутній Константинопольський Патріарх Варфоломій, який вважається главою Православної церкви.

Під час першої аудієнції для журналістів Франциск заявив, що хотів би бачити католицьку церкву «бідною церквою для бідних».

Він зазначив, що праця журналістів потребує студій, чутливості, досвіду, як і багато інших професій, але вимагає особливої уваги до правди, добра й краси.

– І це нас особливо зближує, – сказав Папа, – бо Церква існує для того, щоб переказувати саме це: втілену Істину, Добро й Красу. Всі ми покликані комунікувати не нас самих, а цю екзистенціальну тріаду, що узгоджує істину, добро й красу.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Майже український Папа спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Не публікуйте інтерв’ю зі мною. Не варто! Краще прочитайте мої вірші і напишіть про своє враження!..», – сказала Тамара СЕВЕРНЮК на початку зустрічі. Мені стало ніяково: прийшла по інтерв’ю, а тут таке! Наприкінці нашої бесіди я все сама зрозуміла. Я давня прихильниця поезії Тамари Артемівни. Зізнаюсь, досі перебуваю в стані афекту від спілкування з Поетесою. Спробую якнайточніше передати свої відчуття.

Досьє «Версій»:

Тамара Севернюк народилася 26 липня 1941 року в Староконстянтинові на Хмельниччині, в сім’ї вчительки та військового. Закінчила ЧНУ, філологічний факультет. 27 років пропрацювала журналісткою.

Авторка понад двох десятків поетичних книг. Відзначена обласними літературно-художніми та журналістськими преміями імені Кузьми Галкіна, Дмитра Загули, Сидора Воробкевича, Володимира Бабляка, Міжнародною премією імені Володимира Винниченка.

У січні 2007 року удостоєна почесного державного звання «Заслужений діяч мистецтв України». Член Національної Спілки письменників та журналістів України, авторка перекладів поезії Михая Емінеску, Тудора Аргезі, Вероніки Микле, Аркадія Опайця, Ніколає Теуту та інших. Окремі твори поетеси перекладені на вірменську, польську, румунську, німецьку, ідиш, угорську, італійську та англійську мови.

На її вірші написано багато пісень композиторами Кос-Анатольським, Дворським, Злотником, Дутківським, Лобураком, Затуловським…

Від 1961 року й донині поетеса живе і працює у Чернівцях.

Не жила впівголосу, в заздрощах чи злі,
А зростала колосом на своїй землі,
Та личини сумніву в зернах завелись:
Чи була потрібна я цій землі колись?

– Нині слово продається і купується, – каже поетеса. – Написати те, про що думаєш – неможливо, бо немає свободи слова. Скажімо, ніхто не надрукує моєї статті про любов до Росії. Хіба можна українізувати планету, одягнувши на всіх вишиванки? Що нам Пушкін, Єсєнін, Цвєтаєва, Ахматова? Що нам Блок? У нас перший ворог – Росія!

Вона не вписується в рамки стандартного соціального мислення. Не вразлива до політичних провокацій і умовностей. Тамара Севернюк відверто говорить усе, що думає, не боячись зомбованого нерозуміння, штучних ярликів, суспільної «моди»…

Зробивши блискучу поетичну та журналістську кар’єру, пані Тамара могла би посісти чільне місце в рядах «столичної богеми», але не розміняла Чернівці на жодні «плюси» великих міст:

– Чим більше місто, тим більша клоака, – переконана поетеса, – Згадайте, де працювали Шолохов, Толстой, Шевченко?…

Не все на землі проходить.
Є слово, що – не с л о в а…
Хто спраглий, нехай приходить,
Допоки ще я – жива.

Тамара Севернюк часто виступає перед молоддю. Лекціями такі зустрічі аж ніяк не назвеш.

– Колись перед зустріччю зі студентами я підготувала собі такий зошит, куди виписала сорок місць із біблії, – поетеса дістає з-під гори книг маленький зошит, списаний біблійними цитатами.

– Скажіть будь-яке число від 1 до 40, – пропонує вона.

– Нехай буде 7.

Тамара Артемівна знаходить цитату під номером 7 і зачитує вголос:

«Дивлюсь на небо і думаю: зміцни стопи мої на дорогах твоїх, щоби кроки мої не хитались». Псалми 16 (17):5

Начебто звичайнісінька гра, а руки затремтіли. Якась особлива енергетика цієї жінки робить кожне її слово, рух, навіть посмішку дуже рідними й близькими. В епоху НЛП, потужного інформаційного простору, технологій маніпулювання вона живе за своїм єдиновірним рецептом: «Ми всі йдемо дорогою Христа. Дай Боже в справах дорости до Нього. Одна молитва окрилить уста: живи життя по правді, більш нічого».

А я благаю Бога лиш про те,
Щоб залишив святим моє святе.

– Заглядати в щілинку – це завжди непристойно. Треба чути подих душі людської, – стверджує Тамара Севернюк, яка цінує в людях почуття міри й такту. Це стосується усього: від міжлюдських стосунків до суспільного життя:

– Краса – це великий двигун життя. Зникне та країна, яка будує великі церкви і не звертає уваги на те, як живуть її люди. Не стане й тієї держави, в якій люди живуть у великих статках, а церкви – вбогі. В усьому має бути гармонія.

Коли слухаєш Тамару Севернюк, хочеться стати кращою. Лише не розцінюйте цю фразу, як лестощі чи бажання зробити комплімент. Ця жінка заряджає щирістю, якої вистачить не на один день і не на одне життя…

Ми не навчені дихати.
Нема на чому вчитися…

Днями кавувала зі своєю товаришкою. Зайшла розмова про сучасну літературу. Одні й ті ж обличчя, однаково погані тексти ледь не в усіх «молодих». І посеред бесіди моя товаришка почала цитувати вірш Тамари Артемівни «Спрага». «Я б хотіла напитись неба, як вина в безгрішнім чаду. Я б хотіла піти від тебе, щоб прийти в твою самоту…» З цими рядками моя подруга пережила болючу розлуку у своєму житті.

Злякались трави пневмонії
І заховалися в твій шарф.

– Таку поезію я люблю, – каже двадцятирічна Маша, – це наче про мене написане: таке близьке й зрозуміле…

Не знаю, як удається Тамарі Севернюк бути одночасно близькою юній закоханій студентці і досвідченій зрілій людині. Певне, секрет у тому, що її вірші дихають і… надихають на життя.

У віршах Тамари Севернюк мені подобається особлива, притаманна лише їй специфічна образність. Особисто я відчуваю це як свого роду містику. Запахи, кольори, тон – усе безмежно просто й гармонійно. Вона володіє великим багатством – і мудрістю ним керувати.

– «Мова – наше багатство», – часто повторюємо ми. Але великою нацією робить не багатство, а те, як ми його використовуємо», – каже Тамара Артемівна, – «Спочатку було Слово, але що б воно робило, якби не було людей?..

Її Слово унікальне і сповнене неосяжного позитиву не лише на папері:

– Я починаю ранок, відчиняючи вікно: впускаю до кімнатної аури світ Божий. Дякую берізці, каштану, вербі…

І навіть до своєї кішки Тамара Артемівна звертається неймовірно лагідно, з притаманним їй шляхетним тембром і доброю посмішкою… Спостерігаючи за нею, починаєш більше любити життя. Хоча в самої поетеси воно було нелегким…

В мені не прижився ідол,
І я в небес не благала
Ні долі собі, ні волі,
Бо завше вільна була.

26 липня Тамара Севернюк святкує свій ювілей. Редакція тижневика «Версії» щиро вітає ювілярку зі святом. Щастя! Кохання! Натхнення!

Ми підготували ювілярці сюрприз: вітання від колег по перу та прихильників її творчості:

■ Бадьоре вітання від того, хто живе в телефонній буді! Бажаю вам величезних скибок позитиву й оптимізму! І. як казав англійський класик, «Ті, кого люблять Боги, з роками стають молодшими!»
Роман Скиба, поет

■ Дорога Тамарочко Артемівно! Ваша глибока уважність до кожної людини, тиха доброта, уміння бачити і чути допомагають Вам і усім навколо зберегти те, що не вмирає. Ви –найкращий друг і наставник, митець душею, життям. Нехай Вас береже й надихає Бог на нові рядки, які так потрібні сьогодні суспільству.
Антоніна Аністратенко, письменниця

■ Тамара Севернюк належить до тих письменників, які справді мають свого читача. Добре знаю, що вона є улюбленою письменницею багатьох учителів, лікарів, тобто людей із інтелігентних верств. Пані Тамара – жінка невтомної праці, про що свідчить кількість виданих нею книг. Вона не просто залишиться в літературній історії Буковини, вона вже вписала туди своє ім’я золотими буквами.
Леся Воронюк, письменниця

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Вправи для дихання або НеІнтерв’ю з Тамарою СЕВЕРНЮК спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Досьє:

Валентина Мацерук, журналіст газети «Буковина», редактор журналу «Буковинська ластівка». За гороскопом – Стрілець. Грає на скрипці й гітарі, пише вірші. За визначенням подруг, справжня аристократка. Колеги-чоловіки називають її «наша зірочка», проте в житті у неї, зізнається героїня, є лише один чоловік – син Артем.

Артем Мацерук, 29 років. Закінчив факультет іноземних мов, займається рекламною та видавничою справою. Захоплюється футболом і гірським туризмом. За гороскопом – Скорпіон.

Хто до чого здібний

– Я народилася на Волині, – розповідає Валентина, – але згодом родина переїхала до Сокаля на Львівщині. Батько був відповідальним секретарем «районки», мама – друкаркою. У мене були старший брат і сестра. Мама розповідає, що я змалечку вигадувала слова – так прокидалися журналістські здібності. А ще мені дуже подобався запах друкарської фарби і цигарок у татовому кабінеті. Комп’ютери нині «пахнуть» зовсім інакше.

Скільки себе пам’ятаю, завжди була «комсомолкою, активісткою, спортсменкою» – була старостою, ходила до музичної школи. Добре бігала й стрибала. Школу закінчила з однією четвіркою – з креслення. Фізики не розуміла, просто завчала напам’ять. Натомість твори вдавалися мені найкраще. Втім, після школи спробувала вступити на економічний факультет, бо там навчалася сестра. Не вистачило одного бала. Тоді я засмутилася, а тепер думаю:«Як добре, що економіста з мене не вийшло».

Артем: У нас з мамою різні здібності. Мені погано давалася математика, а твори – найгірше. Віршів писати не вмію взагалі. Тому династію «писунів» не продовжив. Найбільше подобалася географія, та згодом обрав іноземну мову. Знаю німецьку та англійську. Доволі непогано граю в футбол, але останнім часом покинув це захоплення. Ще дуже люблю гірський туризм, а нещодавно вподобав море.

Погляди на кохання:

– Зі своїм чоловіком я познайомилася на 4-му курсі університету. До того 3 роки ми ходили різними дорогами, хоча його найкращий друг і сусід по кімнаті в гуртожитку був хлопцем моєї найкращої подруги. Зустрілися на якійсь вечірці. Так сталося, що сиділи поруч і моя подруга почала «вчити» Григора, як правильно обіймати дівчину, а потім пити на брудершафт. Поки ми зважувалися, всі якось «випарувалися» з кімнати і тоді Григір зізнався, що йому дійсно хочеться мене поцілувати. Так ми почали зустрічатися, потім одружилися.

Спільне життя було недовгим: 6 років і 3 місяці, причому, найчастіше ми листувалися, бо не мали змоги бачитися. Потім переїхали до Чернівців, але побут був геть невлаштованим, не було де жити. Та це була щаслива пора мого життя. Згодом отримали квартиру, народився Артем, але…

Кажуть, що час лікує, але це неправда. Він просто знімає симптоми і перетворює хвороби з гострих на хронічні. Того весняного дня я йшла до лікарні і в мене перед очима чомусь стояло біле ліжко, на якому вже немає Григора. У лікарні мені ніхто нічого не сказав, просто не знали, як таке сказати жінці, якій ще не було 30, з малюком. Я увійшла до палати і побачила саме таке ліжко, яке було в уяві…

Я не люблю слово «вдова», просто кажу, що в мене немає чоловіка. Хоча, звичайно, претенденти на мою увагу були. Але одні були одружені і не збиралися щось змінювати, інші мені просто не подобалися. Та й Артем, коли був маленький і бачив удома чужого чоловіка, постійно бігав з кімнати до кімнати, наче навмисно, – ревнував мене. Для нього й досі важливо, що про його батька добре пам’ятають. Хотілося, аби поруч з чоловіком я почувалася захищеною і щоб він був розумним. Це почуття незахищеності не полишає…

Чи люблю я досі свого чоловіка? Одна жінка якось порадила мені «відпустити» його з пам’яті, але мені чомусь здається, що це він мене не відпускає…

Артем: Я не пам’ятаю батька, коли він помер мені був лише рік і 3 місяці. Але, завдяки мамі, мені здається, що я добре його знаю і він присутній у моєму житті. Я запитував у мами, чому вона більше не вийшла заміж. Мама може багато розповідати про те, що всі були якісь не такі, що я ревнував, але насправді все просто: вона однолюбка і кохає його досі.

Які чоловіки подобаються моїй мамі? Схожі на тата. Добрі і впевнені в собі. А зовні їй подобається Олег Меньшиков, принаймні так вона каже. Критерії вибору другої половини у нас схожі: мені подобаються «не пусті» жінки з багатим внутрішнім світом. З такими цікаво спілкуватися. Чи обирають чоловіки жінок, які схожі на їхніх матерів? Зовні ні, бо ж справа не в кольорі очей і формі носа. Внутрішньо – до певної міри так.

Хто більше плаче?

– Нещодавно я вичитала, що Валентини завжди прагнуть справедливості. А й справді, я з дитинства завжди казала, що все треба ділити по щирості. Ще я вмію дружити, це вміння дуже допомогло мені в житті. Не знаю, як склалося би моє життя, коли б не друзі. На щастя, мій син теж «навчився» дружби.

Що іще від мене успадкував Артем? Найбільший сімейний недолік – вразливість, а чеснота, – мабуть, доброта. Мені не подобається успадкована Артемом від батька особливість «думати заднім числом» – він швидко спалахує, потім швидко «відходить» і просить пробачення. Інколи син буває сентиментальним. Помітила, що іноді, коли він дивиться мелодрами, в нього з’являються сльози. Мене розчулити важче. Я плачу, лише коли втрачаю близьких людей, і дуже рідко – він образливих зауважень. Буває, що на душі важко, а заплакати все одно не можу, навіть наодинці.

Артем: Себе оцінювати важко, але кажуть, що я добрий і людяний. Те, що я людина настрою, – правда, це дуже помітно: колеги по роботі завжди знають, добре мені чи погано. Іноді я дратуюся через дрібниці. Давайте краще про маму. Найперше, вона велика оптимістка і до неї тягнуться люди, вона неймовірно мила і лагідна.

Іноді в нас бувають суперечки, але ненадовго. У мене навіть жарт є: «Мамо, щось ми давно не сварилися». Вона дуже сильна жінка. Їй пощастило не розгубити доброту, як би важко не було! У цьому її сила. Буває, приходжу додому, щось мене гризе, бачу маму – і всі мої проблеми забуваються…

Який подарунок найкращий?

– У кожної людини має бути доля. Часто її можна змінити, але є моменти, яких не можна уникнути, що б ти не робив. Бувають у житті і збіги, яких не пояснити: 17 листопада ми з Григором познайомилися, через рік 17 листопада одружилися, ще рівно через 5 років народився Артем. Хочеться гарної долі для сина – це було б мені найкращим подарунком.

Про що мріє кожна мати? Про щастя для своєї дитини: щоб у Артема була гарна сім’я і робота. А ще – щоби життя не минало так «по-чорному» швидко.

Артем: Мрія моєї мами – щоби я одружився і вдома з’явилися онуки. Вона про це говорить, як про щасливу долю. Оскільки я не фаталіст і думаю, що ми самі будуємо власне життя, то двох онуків я їй обіцяю. Хочу хлопчика і дівчинку, але тут як Бог дасть.

Як вітатиму маму? Взагалі-то я намагаюся робити їй приємне частіше, ніж раз на рік. Жінці найбільше потрібна увага. Квітами звичайно, а подарунок я ще не придумав. Хочеться вийти за рамки цукерок-парфумів… Ну й звичайно, ще раз їй скажу, що дуже її люблю!

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис Мелодія любові на два голоси спершу з'явиться на Медіа-Версії.

58 гектарів водного плеса достатньо, щоби тут щороку зимувало понад 100 лебедів. Утім, взимку 2008/2009 рр. їх нарахували вже 126. Серед них і «гидкі каченята» – молоді птахи-однорічки. Вони мають димчасто-сіре оперення і темнішу голову. На білих красенів з яскравим дзьобом перетворяться лише на третій рік життя.

«Солодка брехня» від Солодкого

Свого часу лебедина зграя інтуїтивно знайшла на Буковині озеро з теплими ключами, яке не замерзає, і – залишилася. Відтоді їхнє завдання – перезимувати і залишитися живими. Сьогодні це вже не складно. Хоча попервах на них полювали і браконьєри, і голод. Нині в жодного браконьєра, не кажучи вже про поважних буковинських мисливців, на цю красу рука не піднімається.

Щоби цього домогтися, заступнику начальника управління охорони навколишнього середовища в Чернівецькій області Володимиру Солодкому довелося задля порятунку цих білих красенів вдатися до святої вигадки, щоби не сказати крутіше, яка й врятувала буковинським лебедям життя. Через пресу він запустив «байку» про те, що їхнє м’ясо дуже… токсичне.

Пан Чопик – пташиний спонсор

Узимку птахам привозять харчі двічі на тиждень. Ними опікуються екологи з управління охорони навколишнього природного середовища та працівники Кіцманського лісгоспу. Постійним спонсором чорторийських лебедів став директор Неполоківецького комбінату хлібопродуктів Володимир Чопик, який постійно виділяє їм корм.

Як розповів єгер лісництва Любомир Гафійчук, а він постійно підгодовує птахів і буває на озері мало не щодня, доволі часто сюди приїздять буковинці з різних куточків області, щоби помилуватися лебедями та підгодувати їх. Серед таких благодійників – один з власників чернівецького фотоательє, якого він тут бачить дуже часто.

Міф і правда про кохання

І, мабуть, через легенду про лебедину вірність – птахи паруються, мовляв, раз і на все життя – сюди почали навідуватися молодята після розпису. Втім, у цій чарівній історії є частка вигадки. Як стверджують орнітологи, лебідь і справді моногамний, тобто такий, що створює пару на все життя. Причому птахи тримаються разом навіть під час зимування. Однак зміна партнера все ж таки можлива, але тільки за однієї умови – у разі загибелі одного з лебедів.

Ідея літака – від птаха

Кожен рух лебедів сповнений грації і викликає захоплення. Чи то білий красень п’є воду, чи їсть, смішно приклацуючи дзьобом, чи просто розсікає водний простір, – все здається ідеальним.
Але дорослі пернаті дивують не лише гордою осанкою, а й своєю силою. Ударом крила лебідь може переломити руку навіть дорослій людині і, безперечно, вбити хижого звіра. Розмах їхніх крил – до 2,5 метрів. Між іншим, перші конструктори запозичили профіль крил літаків саме в цього птаха.

Кликун і шипун: їхні повадки

Розрізняють лебедя-кликуна і лебедя-шипуна. Кликун трохи дрібніший і тримає шию прямо, не згинаючи її у формі букви «S», як лебідь-шипун. Та й кликун трохи дрібніший за шипуна. Загалом же лебідь важить від 7 до 10 кг, іноді до 12. Довжина шиї приблизно дорівнює довжині тулуба. Шкіра вкрита величезною кількістю ніжного теплого пуху.

Лебідь-крикун отримав свою назву за гучні, трубні крики, які часто видає у польоті. Вони звучать, як «гонг-го». Плаваючи, шию тримає горизонтально, крила щільно притиснуті до тіла. Рухається неквапно й велично, але, коли його переслідують, то насилу наздоженуть навіть на човні. Злітаючи з води, довго розбігається, молотить лапами, поступово набираючи швидкість і висоту. По землі ходити не любить і робить це вкрай неохоче і рідко.

Чужаку до гнізда – зась

Ділянка лебединого гнізда досить простора. В разі порушення її умовної межі, лебеді влаштовують жорстокі бійки, зазвичай на воді.
Гніздом служать величезні купи пожухлої рослинності, яку збирає в основному самка. Зовнішній діаметр – близько 1 м, іноді 2-3 м. Висота – 0,5-0,8 м. Діаметр лотка – 40-50 см. Гніздо влаштовується в заростях очерету, рідше на мілководді, де воно спирається на дно.

Лоток, на якому лежать яйця, вистилається травою, мохом і вищипаним із живота і грудей самки пір’ячком. У кладці 3-7 яєць, які насиджує самка. При загибелі кладки відкладається друга, але вже з меншою кількістю яєць. Поки самка насиджує яйця, самець знаходиться поблизу, охороняючи гніздо.

Через 5 тижнів вилуплюються пташенята, про яких піклуються обоє – мама і тато. Пташенята можуть самостійно здобувати собі їжу. Але часто тримаються біля батьків навіть після того, як навчаться літати.

Погодуймо лебедів

Для тих, хто хоче взяти участь у годування лебедів, повідомляємо: вони харчуються в основному рослинною їжею, водними рослинами, а також поїдають дрібних безхребетних тварин. Пташенята харчуються в основному тваринним кормом на мілководді, здобуваючи їжу з дна, наполовину пірнаючи у воду.

Хліб, макарони з простроченим терміном зберігання, відходи з картоплі чи моркви – улюблені ласощі білокрилих красенів. Але жодним чином – не торти й цукерки!

Природоохоронці закликають буковинців привозити на Чорторийські озера прострочені крупи, хлібобулочні вироби тощо.

Птахи-загадки

Лебеді – птахи зграйні. Як правило, товариша самого не кидають. Ослаблених або тих, які легко захворіли, чекають. Від зграї можуть відстати тільки дуже хворі, – стверджують орнітологи. Майже не вивчений міграційний інстинкт лебедя дозволить йому пізніше, якщо одужав, полетіти тільки з тими птахами, які повністю повторять маршрут його рідного клина.

Тож приїздіть сюди – і не з порожніми руками! Достатньо картопляного лушпиння.

Залишивши тут часточку душі, натомість отримаєте незабутні враження, переконання в тому, що краса і доброта – саме в парі – врятують світ від сірості та злоби. А доброта нам усім сьогодні вкрай потрібна…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії», Кіцманський район

Запис Лебедина вірність… Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ціни за «комуналку» стрімко зростають. Не обговорюємо наразі питання, за що платимо, спробуємо зменшити нараховані платежі: відшукати можливість платити за рахунками щонайменше – і при цьому ні в чому собі не відмовляти.
Найважливіший принцип заощадження сформулювали британці: «Я не такий заможний, аби купувати дешеві речі». Звичайно, класність приладу врахована в його ціні, зате лише прилад високого класу здатен працювати в режимі економії. Він виконає своє призначення швидше, якісніше, без сторонніх втрат.

Сонечко під стелею

Аби насправді заощаджувати електрику, доведеться навчитися рахувати кіловати, час і гроші. Перш за все варто поміняти звичайні ламопочки на енергозбережні люмінесцентні. Звичайно, кожна така лампочка вітчизняного виробника обійдеться в 11-24 гривні, імпортна приблизно у півтора рази дорожче. Затрати окупаються за 3-6 місяців. До того ж такі лампочки триваліші за звичайні. А чи завжди вам потрібно вмикати саме верхнє світло? Може, варто інколи обійтися місцевим джерелом освітлення: скажімо, читаючи або працюючи за письмовим столом…

Електрика на кухні

Електрична плита з суцільною конфоркою на корисну роботу витрачає лише 55% спожитої енергії, а трубчасті нагрівальні елементи – аж 70%. Плита не працюватиме намарне, коли дно каструлі відповідатиме діаметру конфорки. Ще розумніше витрачає енергію вбудована техніка, коли плита й духовка працюють незалежно одна від одної. «Швидковарки» також заощаджують енергію, а приготовані в них страви корисніші для здоров’я.
Найбільше витягує енергії електрочайник – це все одно як вмикати водночас дві-три праски. До того ж, аби не намотувати кіловати, краще кип’ятити саме стільки води, скільки маєте намір наразі витратити. Не забувайте видаляти накип, бо він відтягає частину енергії на нагрівання самого себе.
Немає потреби нагадувати, що праску треба купувати з терморегулятором і вимикачем при досягненні необхідної температури.

Стежимо за теплом

Тепло заощаджувати починайте влітку, замінивши вікна на склопакети, зробивши теплоізоляцію наріжних стін. Порівняйте: неутеплені двері одного балкону дорівнюють дірці в стіні діаметром 20 см!
За теплом стежити доведеться прискіпливо: підвищення температури в котлі на 1% вимагає додаткової витрати 3-5% електрики.
Вести ж облік централізованого опалення – місія, виконувана хіба що у спеціальних науково-дослідних інститутах. Теоретично, можна, звичайно, поставити термолічильники на батареї, але на практиці їх ніхто не реєструє, а реального співвідношення кількості тепла і розміру оплати ніхто не встановлює.

Вода, вода…

Коли поставите лічильники на гарячу й холодну воду, позбудетесь необхідності платити за сусіда, що має великі борги з квартплати, за живильну вологу в шлангу двірника тощо… Усі прекрасно розуміють, що навіть щоденно приймаючи сім’єю душ, неможливо використати усю ту воду, що нараховують до оплати без лічильника. Хоча й це – до наступного підвищення, бо «Водоканал» обов’язково це все врахує, піднімаючи планку тарифу.
Попри все, лічильники на воду окуповують себе уже за перше півріччя. Вони виправдають себе й тоді, коли ви з доброї душі прописали до себе родичів, які з вами фактично не проживають. Ця доброта може завадити вам і при оформленні субсидії на комунальні послуги: або довідок не дочекаєтесь, або сукупний дохід усіх прописаних переважить норми, за яких призначається така допомога від держави.
Але навіть за наявності лічильника є приховані резерви. Наприклад, зовсім не обов’язково тримати відкритим кран, коли чистите зуби: на кожну людину щоранку витрачається приблизно 4 л води. Хоча навіть асоціація стоматологів підтвердить вам, що на всю процедуру цілком достатньо склянки води кімнатної температури.
Коли ви миєте посуд під краном, на одну тарілку витрачається приблизно 5 л води. Економні господині давно навчилися, по-перше, очищувати посуд від залишків їжі до миття, затикати пробкою мийку й витрачати максимум 10 літрів на миття та полоскання. А щоби зручніше було – придбайте пробку-автомат і так званий однорукий змішувач.
Значно заощадить вам кошти і душ з термостатом, який не випустить воду, поки вона не досягла виставленої температури.
І не вважайте нас скнарами. Спробуйте один місяць – відчуєте різницю!
Лідія КОСТИНСЬКА, порадниця «Версій»

Запис Готуємось до кризи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час нинішньої, травневої, акції генерал міліції Георгій ПРОСКУРНЯК, начальник УМВС в Чернівецькій області, оприлюднив телеграму заступника міністра УМВС України, в якій рекомендувалося узагальнити досвід буковинських міліціонерів з матеріальної підтримки онкохворих дітей. А їм без неї дуже важко, бо лікування обходиться у десятки тисяч гривень. Крім того, частішають випадки захворювань.

– Тільки нинішнього тижня до відділення поступило четверо дітей, – каже його завідувач Михайло ГНАТЮК. – А від початку року вже маємо понад 20 нових випадків страшної недуги.

Така ситуація не залишає байдужими людей, які мають чуйні серця. Нинішнього травня, скажімо, до акції прилучилися профспілкові комітети Буковини, адміністрація МТК «Калинівський ринок», окремі підприємці і, як завжди, міліція. Усі, хто прийшов того дня на площу, зібрали разом майже 14 тис. грн.

А підполковник у відставці Орест КОНЦЕВИЧ висловив засновнику благодійного фонду, депутату обласної ради Францу ФЕДОРОВИЧУ слушну пропозицію:

– Щомісяця я отримую пенсію в Ощадбанку, – сказав колишній військовий. – І коли б там висіла скринька Фонду, то я кожного разу опускав би туди гроші. Зрештою, я такий не один!..

Як пояснив голова правління Фонду п. Федорович, правління зверталося з листами до керівників різних банків. Але, на жаль, бажаної реакції не було…

…Тим часом над площею зринула високо у небо пісня «Журавлі». Її виконувала юна співачка Альона Александрова. В голосі дівчинки звучала недитяча туга – довкола запала тиша. Напевно, Альона, співаючи, згадала свою сестричку, душа якої відлетіла у височінь… Через хворобу… Через лейкемію…

Альона співає на кожній акції: їй так хочеться допомогти хворим діткам, підтримати їх і – втримати на цій Землі…

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Акція «Подаруй дитині життя» стає Всеукраїнською спершу з'явиться на Медіа-Версії.