Тил забезпечив фронтові великодню атмосферу. Як повідомляє з-під Маріуполя наш земляк Сергій НИКОЛАЙЧУК, напередодні Пасхи волонтери задарували бійців смаколиками, а самі вояки створювали свято, перевдягаючись у вишиванки та прикрашаючи синьо-жовтими стрічками своїх бойових песиків і котиків.

Розповідає Сергій Николайчук:

«За три дні до Великодня в нас були волонтери з Заставнівщини, Глибоччини, Кельменеччини. Особливо приємно було отримати святкові пакунки від кіцманських активістів Ігоря Литвинюка та Ярослава Яремія, від кіцманської районної газети «Вільне життя», від Брусницької сільради та Брусницької Успенської церкви, від лужанських товаришів. Були й друзі з Івано-Франківщини. Пасок і писанок навезли стільки, що ми більшість з них передали в Маріупольский госпіталь і вихованцям Маріупольського дитячого реабілітаційного центру «Пілігрім». Діти з «Пілігріма» теж приїжджали до нас з великоднім концертом, тож свято було спільним.

Суботнього вечора на нашому блок-посту посвятив паски капелан, який з цією місією обійшов усі блок-пости на лінії фронту. Розговілися без горілки – це заборонено. Дружина передала мені для всіх бійців м’яса на шашлик, від усіх їй подяка. Смакоти було більш ніж достатньо, тож почувалися, як вдома. Найбільше вподобали буковинські цвіклі (гострий хрін з буряком – авт.), бо такої страви більш ніде не скуштуєш, окрім Буковини. Ще смачніше було від того, що господиня, яка ті цвіклі робила (а над ними треба чимало сліз пролити від тертого хрону), виявилася знайомою. Коли зателефонували їй (жінки часто пишуть свої телефонні номери на упаковці продуктів – аби мати зворотній зв’язок і навіть «приймати замовлення» від бійців) – аж плакала, дізнавшись, що цвіклі вдалися і що їх куштували ті, кого вона знає.

Настрій був великодній. Незважаючи на те, що святкували під наглядом ворожих безпілотників та під «акомпанемент сепаратистів» – обстріли не припинялися цілу ніч».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Ірини Горбасевої

Запис Великдень на передовій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулого вівторка під ВРУ відбувся мітинг, учасники якого вимагали прийняття закону «Про очищення влади». До Києва з’їхалися люди з усіх куточків України, серед них – представники самооборони з різних областей. Від Буковини вимагати очищення влади поїхали чернівецькі само­оборонівці та представники «Буковинської сотні».

Біля парламенту зібралося кілька сот активістів із транспарантами й прапорами. Усі вони вимагали прийняти закон «Про люстрацію». Активісти висунули ще й ви­моги щодо зміни виборчого законодавства: пропорційна система з відкритими спис­ками та зменшення прохідного бар’єру до 3%. Поки депутати «працювали» в сесійній залі, зі сцени біля ВР до народу зверталися священики, представники самооборони з різних регіонів. Про те, що відбувається в парламенті, мітингарів інформував нардеп Юрій Дерев’янко.

Біля самої будівлі ВР вишикувався довжелезний ряд міліціянтів, а навпроти кожного – самооборонівці, як це було в часи Майдану. Кількість міліції, яка зачаїлася в Маріїнському парку вражала: ми нарахува­ли близько 20 автобусів. Це може свідчити й про те, що нинішня влада, як і попередня, боїться народу. Хоча мітинг був мирним.

Учасником протесту став і Путін з авто­матом у закривавлених руках – так виразив свій протест киянин Леонід: вдягнув маску Путіна, руки пофарбував у червоне, що символізувало кров.

– Путін – гірше фашиста. Він хоче за­гарбати Україну. Ху@ло хоче поставити Україну на коліна, але ми йому не дозво­лимо цього зробити, – пояснив свій вигляд Леонід.

Після трьох годин протесту стало відо­мо, що депутати закон про люстрацію роз­глядати у вівторок не будуть:

– Парламент вирішив не розглядати сьогодні закон «Про очищення влади». Це є швидше доброю новиною. Бо ми мали намір отримати цей закон у четвер, 4 вересня. І саме цього дня просимо зібратися україн­ців, які зараз не на фронті і не в шпиталях, під ВРУ. Ми сьогодні вперше отримали нео­фіційний сигнал, що закон може підтримати Президент України Петро Порошенко. Це буде мудре рішення, яке піде на користь і державі, і її Президенту, – розповів Єгор Соболєв, один з ініціаторів мітингу.

Чи прийнятий закон про очищення влади, стане відомо вже сьогодні.

Однак не тільки за люстрацією їхали буковинці до Києва. Після мітингу вони завітали до Головного військового госпі­талю Києва, де лікуються поранені в зоні АТО чернівчани Сергій Козак та Юрій Шипітко. І не з порожніми руками, а з фруктами. Фермер з Сокирян Леонід Тимко передав пораненим кілька ящиків яблук та слив із власного саду. Хлопці не так зраділи фруктам, як численній делегації, яка приїхала їх навідати, адже для них дуже важлива увага. І що цікаво, лікуючись в одному госпіталі, буковинці не знали один одного, тож ми вирішили їх познайомити. Відтепер вони навід­уватимуть один одного і їм буде не так самотньо. Бійці казали, що такої кількості гостей у них ще не було, здивований був і персонал шпиталю. Поговорили з хлоп­цями про їхнє здоров’я, війну, «паркетних генералів» тощо. За словами поранених, вони мають до військового керівництва чимало питань… Ми ж побажали їм якнай­швидшого одужання і віри в нашу пере­могу над російським агресором.

Галина ЄРЕМІЦА,

Чернівці-Київ-Чернівці

Запис Буковинці – за люстрацію та відкриті списки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомив обласний військовий комісар Віталій Чурай, серед загиблих були і контрактники, і резервісти. Усі вони служили у військовій частині А-2582 (вул. Московської Олімпіади, 6).

За попередніми даними буковинці полягли в боях у Луганській області, поблизу міста Счастьє.

Запис На війні загинуло ще 10 буковинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Даний проект охоплює територію басейну Прута, адже річка від витоку до гирла протікає на території України, Республіки Молдова і Румунії, і спрямований на досягнення спільної згодищодосталого управлінняміжнароднимирічковимикоридорами, гармонізуючи всі інтереси та дії на місцевому, регіональному танаціональному рівнях.

У проекті беруть участь 26 партнерів, які представляють інститути та міжнародні організації, відповідальні за управління водними ресурсами, у тому числі і за міжнародні річкові коридори з 12 країн Центральної і Південно-Східної Європи. Зустріч зацікавлених сторін відбулася вчора у Чернівцях. На ній йшлося про покращення якісного станувод, захисту від повеней та паводків, збереження природного середовища, біорізноманіття та річкової екосистеми Прута в цілому.

Вл. іфн.

Запис Завдяки Пруту буковинці в Європі вже давно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Освітні заходи для школярів, студентів, молодих сімей, приватних підприємців та пенсіонерів, які проводитимуться під час Всеукраїнського тижня фінансової грамотності за спеціально розробленими НБУ методичними рекомендаціями та сценаріями, сприятимуть формуванню свідомої поведінки громадян, – зазначив начальник управління Національного банку України в Чернівецькій області Богдан КОВЧ.

Усі зацікавлені партнери, які мають досвід, ресурси та бажання для проведення тематичних інтерактивних занять для різних соціальних та вікових груп населення, можуть приєднатися до заходів Всеукраїнського тижня фінансової грамотності, повідомивши про свої наміри Управління Національного банку України в Чернівецькій області (контактні телефони  58-41-70, 58-41-27; електронна скринька: press@cv.bank.gov.ua) та отримати відповідні методичні матеріали.

Вл.інф.

Запис Буковинців навчатимуть грамотно розпоряджатися грошима спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього літа виповнююється 30 років від Стебниківської аварії (1983 р.). Саме тоді Чернівці, Хотин, Одеса й інші населені пункти залишилися на тривалий час без питної води, бо Стебницький «Полімінерал» на довгі роки отруїв Дністер, загубив флору і фауну.

Ситуація, що нині склалася на Домбровському кар’єрі в Калуші, може повторити екологічну катастрофу на Дністрі. Та що найбльш обурливе те, що вона є наслідком безалаберності та безвідповідальності влади на всіх рівнях.

Два роки тому, влітку 2011-го, журналістський міжнародний екологічний десант, серед учасників якого була й автор цих рядків, відвідав Домбровський кар’єр під час екологічного прес-туру Дністром. Тоді ж у багатьох ЗМІ з’явилися публікації про небезпеку, яку становить цей кар’єр для всіх, хто мешкає нижче за течією Дністра, в тому числі і для наших сусідів-молдован. А почали бити на сполох місцеві екологи, та їх, на жаль, як і журналістів, ніхто не почув. До слова, потім всі ці матеріали були зібрані в екологічний спецвипуск, підготований та оприлюднений «Версіями». Тож усі ці публікації можна знайти на сайті versii.cv. ua, а також у виданнях, де працюють їхні автори.

Та перш ніж познайомити читача з деякими з них, – офіційна інформація.

За даними моніторингу Академії гірничих наук України, на Домбровському соляному кар’єрі в Калуші виявлений відкритий карстовий канал діаметром майже півметра, з якого, як зазначено в Інформаційному листі до Івано-Франківської ОДА, «витікає скаламучений низькомінералізований потік ґрунтових вод, від 860 до 1300 куб. м за добу». Тож 18 липня в Івано-Франківській ОДА відбулося термінове засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. На ньому обговорювали стан бортів Домбровського соляного кар’єру в Калуші та гідрохімічний склад вод у його затопленій частині. Ця ж комісія класифікувала ситуацію з витоками, що склалася останнім часом на Домбровському кар’єрі, як надзвичайну державного рівня.

У протоколі Калуської міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій йдеться: «Динаміка водопритоку через карстово-суфозійний канал у північному борті колишньої дренажної траншеї на Домбровському кар’єрі збільшилася. Це пов’язане як зі зростанням кількості опадів, так і з розширенням підземного каналу розвантаження вод із водоносного горизонту й тривалим винесенням глинистого наповнювача з товщі гравійно-галькових відкладень. Проникнення ґрунтових вод відбувається на всьому периметрі кар’єрного поля. Формування карсту з утворенням провальних воронок триває й на протилежному борті кар’єру, а також у східному, навпроти внутрікар’єрного відвалу, де розвантажуються води із затопленої частини дренажної траншеї. Всі ці явища призводять до руйнування гірничого масиву та подальшого погіршення техногенно-екологічної ситуації».

плашка

Калуський гексапхлорбензол – єдине в Європі сховище токсичних відходів, яке становить більш як третину всіх токсичних відходів України.

Серед учасників засідання були також представники галузевої науки та однієї з галузевих підрядних організацій, яка готова взятися спершу за проведення геофізичних досліджень, а відтак – за виконання робіт з буріння 7-9 свердловин, які, за їхньою технологією, будуть заповнені сейсмостійким об’ємним розчином, що створить захисну стіну, яка й має зупинити витік розсолів. Роботи проводитимуться під контролем ДП «Науково-дослідний інститут галургії» (м. Калуш) та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Івано-Франківська ОДА скерувала  до Кабміну звернення стосовно виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації на Домбровському кар’єрі. Кошти на проведення повторного моніторингу – геофізичних досліджень – розраховують винайти також в обласному бюджеті.

Від редакції: А тепер читайте, про що попереджали владу журналісти. Адже цієї ситуації могло і не бути…

сталося

Корупція України труїть і Молдову

З Держбюджету України виділено 398 млн. грн. на вирішення проблем одного з найбільших у Європі сховища токсичних відходів. Але із закінченням проекту кількість отрутохімікатів зросла, і день від дня ця мерзота – все ближче до Дністра.

Побувавши на місці події (у місті Калуші Івано-Франківської області) і побачивши на поверхні грунту гори білої отруйної солі, здалеку схожу на сніг, ситуацію можна назвати катастрофічною. Гексахлорбензол (гкх), канцероген першої групи – ось що зберігається в бочках на полигоні в Калуші.

Завод калійных добрив ВАТ «Оріана» – банкрот і тепер не працює. Найнебезпечні об’єкти підприємства на даний момент – Домбровський кар’єр, хвостосховища й полігон гкх (10 басейнів зі складеними на дні й прикриттими грунтом бочками).  Один басейн через недбалість – наполовину залитий водою. За паспортом ОАО «Оріана» рахуються захороненими 11.5 тыс. тонн гкх.

Грандіозна афера

В лютому 2010 року Президент Україны видав Закон про визнання міста Калуша й двох найближчих сіл зоною екологічного лиха. У березні того ж року запросили спільну комісію ООН та ЄС для проведення технічної оцінки ситуації. Вони приїхали, взяли проби, очманіли від того, що стан бочок із гкх в тому затопленному басейні взагалі не можна перевірити, а проби поверхневих вод подекуди  перевищують припустимий рівень у 100 разів (!), зробили висновки й надали 22 рекомендації.

Першочергово було вирішено, що Україна візьметься за проект консервації Домбровського кар’єру, а також вивезе гкх на утилізацію до Великої Британії. За це відповідали Міністерство регіонального розвитку й будівництва та Міністерство природоохорони. Гроші виділили обласній адміністрації – 398 млн. гривень.

Проект закінчився наприкінці 2010 року, а змін на краще жителі Калуша й найближчих сіл так і не побачили. «Вода в колодязях гірка від отруйних солей, і цілком можливо, що у грунті, в якому ми вирощуємо овочі, теж присутня ця зараза», – говорять місцеві жителі. «Я став з’ясовувати, – розповідає Михайло Довбенчук, глава громадської организації «Зелений рух Карпат», – гроші були виділені, мер Калуша Ігор Насальник уклав договір з підрядниками для виконання робіт із консервації кар’єру. Вони почали працювати 14 липня, а 21 липня вже була забруднена хлоридами річка Сивка, притока Дністра.

У технічному регламенті підрядників – темрява. Та найголовніше те, що по завершенню робіт з’ясувалося, що вивезли лише 8,5 тис. тонн. На що ж пішла решта грошей?!». У громадськості – однозначна відповідь на це запитання.

Тим часом…

Найобразливіше навіть не те, що гроші спливли, а до пуття так нічого й не зроблено. Після виконання робіт з’ясувалося, що гкх не 11,5 тис. тонн, а все 22 тис. тонн (вочевидь при закопування не все записували!). При цьому Рахункова палата підтвердила, що Закон про утилізацію й консервацію виконувався несумлінно, контролю за рахунками держбюджету не було, виявлені порушення, результату не досягнуто, а на утилізацію тепер уже 22 тис. тонн гкх потрібен ще 1 млрд. гривень. Перевірити виконання операції міжнародні експерти не приїдуть, оскільки грошей вони не давали. Україна їх не кличе, бо розуміє, що «напортачила». Що ж робити місцевим мешканцям і нам, їхнім сусідам? Адже за частих паводків дамби кар’єру можуть не витримати (а ООН і ЄС, до речі, про це попереджають) і отрутохімікати хлинуть у Дністер! Чекати на аналог Стебніківської катастрофи 1983 року, коли воду з Дністра неможливо було використовувати місяцями? Єдиний вихід –  громадянське суспільство повинне домагатися від уряду повторного приїзду міжнародних експертів і повторної комісії, а, можливо, й часткового фінансування, аби потім було легше все контролювати. І ще: Молдова й Україна є частиною Орхуської Конвенції про вільний доступ до інформації з питань впливу на довкілля.

Оцінка міжнародних експертів ООН і ЄС:

У грунтових водах з полігона рівень гкх перевищує 3400 нг/л (за норми в 30 нг/л). Гексахлорбензол – стійка органична сполука, вона токсична у водних середовищах і є довготривалим забруднювачем. Засолення грунтових, поверхневих вод і джерел питної води відбувається вже зараз. Гкх з полигона розповсюджується до найближчого струмка і далі, а також на городи мешканців. Коли не будуть вжиті заходи, ймовірність прориву кар’єру  й потрапляння отрутохімікатів – висока.

Рзмір загрози

Молдовські учені, екологи й гідрохіміки одностайно наголошують, що будь-яке потрапляння солей важких металів у Дністер завдасть великої шкоди і флорі, й фауні ріки. При потраплянні калійних солей на дно зростає мінералізація й підривається уся іхтіофауна. В людей гкх спричиняє ракові захворювання.

Наталія ЖУРМІНСЬКА, «АіФ в Молдовє».

 Як чиновники дерибанять гроші на «засоленому» Калуші

Підготувала Людмила ЧЕРЕДАРИК, “Версії”

Запис Екологічне лихо: буковинці можуть залишитися без питної води спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Обличчя влади – це завжди віддзеркалення реального життя суспільства. Будь-який корупціонер-податківець, продажний суддя, патологічний  збочинець-міліціонер чи депутат – нічим не гірші за учителя, робітника чи малого підприємця, які терплять їхні безчинства. Бо наявність поганої чи хорошої влади – наслідок «великого суспільного договору», коли кожен громадянин, незалежно від того олігарх він чи бомб, віддає частину своїх природних прав заради «спільного блага» та нормального співжиття в рамках однієї держави.

На сучасну владу, як і на її опозицію чекає забуття

Якби такого компромісу не було, то не мали б українці незалежності і навіть такої нехай і дебільної, але своє влади. Сама природа цієї влади передбачає постійний компроміс з громадянами. І влада про це знає, та, на жаль, про це забули громадяни.

Сучасна українська влада отримала від кожного з нас право розпоряджатися всім: надрами і природними ресурсами, інфраструктурою, що залишилася у спадок від совєцького режиму. Вони отримали можливість перерозподіляти наші податки, вчити і лікувати, захищати національні багатства від зовнішніх та внутрішніх загроз, вести справи з іншими елітами, вирішувати стратегічні питання розвитку країни. І кожен з нас свою частинку «великого договору» справно виконує. Суспільство віддає правлячій еліті все – за винятком права цю саму еліту змінювати.

А що зробила натомість правляча еліта?

Забезпечила щастя кожній конкретній людині? Аж ніяк. Саме тому, на сучасну владу і схожу на неї, як дві краплі води опозицію, чекає забуття. Пройде небагато часу і ми забудемо про них так само, як ми через декілька місяців забуваємо про апендицит, який до хірургічного втручання був невід’ємною частиною організму…

Саме поняття «національного щастя» (сума щастя всіх громадян держави)  настільки суб’єктивне і широке, що ця задача для будь-якої, більш-менш адекватної  правлячої еліти є здійсненна. Щасливими від тотального страху є північно-корейці, від своєї «імперськості» росіяни, від «демократичної месійності» американці  і т.д. Українська правляча еліта не робить щасливими переважну більшість українських людей.  Саме тому на сучасну владу і схожу на неї, як дві краплі води опозицію, чекає забуття. Пройде небагато часу і ми забудемо про них так само, як ми  через декілька місяців забуваємо про апендицит, який до хірургічного втручання був невід’ємною частиною організму…

Суть проблеми

Які б події в подальшому не відбулись, між суспільством і елітою повинен бути підписаний новий «суспільний договір». Головним і засадничим пунктом його повинне стати зобов’язання сторін не  втручатися в свій «життєвий простір».

Поняття «життєвий простір» ввів один з батьків геополітики Фрідріх Ратцель. В кінці 19 століття  він стверджував, що для свого існування великі держави повинні забезпечити себе достатнім «життєвим простором» (Lebensraum), вкладаючи у це поняття території інших держав, що є слабшими та недостойними управляти своїми землями та людьми. Через століття жахливих війн,коли прагненням до Lebensraum були освячені найбільші  Світові війни, ми плавно переходимо до нового, сучасного розуміння цього терміну . Тепер «життєвий простір» стоїть на межі національної  метафізики («національна ідея» ) і конкретних механізмів взаємодії еліти по відношенню до свого народу . Сьогодні, коли  держави незрушні в своїх кордонах, боротьба за «життєвий простір» ведеться між пануючим в державі класом та її суспільством, де вони постійно змагаються одне з одним. Якщо простіше, то в наші дні боротьба за Lebensraum це коли «умовний голова колгоспу» хоче засіяти поле ріпаком (бо так сказали «з району»), а  «умовний трудовий колектив» хоче  засіяти пшеницею (як завжди).

Що це значить практично ? Це значить, що всі значимі конфлікти зовсім недалекого майбутнього будуть розвиватися  між пануючими елітами та суспільством. Різними формами таких конфліктів стали «кольорові» та «мережеві» революції  та нинішня ситуація «некерованого хаосу» в Туреччині. Враховуючи різке загострення манії величі у немічної та невічної української влади, подібна ситуація можлива найближчим часом і у нас. Головне питання, яку країну ми отримаємо після війни за «життєвий простір» між владою та її громадянами ?..

Майбутнє

Песимістичні сценарії розвитку говорять нам про можливу повну або часткову втрату  державності Україною, зміну її унітарного статусу на федеральний, серйозний громадянський конфлікт …

Однією з альтернатив подібним похмурим сценаріям є новий «суспільний договір» між суспільством і владою. Суть цього договору в тому, що в рамках однієї держави суспільство і пануюча еліта ( найняті на роботу громадянами)  чітко вказують межі свого «життєвого простору», допустиму межу компромісу.

Правлячий клас не втручається в особисте життя громадян, не заважає їм займатися бізнесом, відкриває  повний доступ активній частині суспільства до контролю над перерозподілом спільних благ, забезпечує чесний суд, захищає громадян, слідкує за рівністю можливостей, не допускає посягання на власність громадян.

Суспільство, у свою чергу, віддає право правлячому класу збирати та розподіляти податки, визначати пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики, розробляти вузькоспеціалізовані галузеві стратегії та втілювати їх в життя, лікувати та вчити громадян, проводити реформи. Невід’ємним правом суспільства залишається лише право змінювати правлячий клас заради «загального блага».

Подібний «суспільний договір» може уберегти державу від внутрішнього конфлікту… або стати його наслідком.

Більшості буковинців , кожному з нас, по великому рахунку байдуже  якого кольору  будуть стяги  наступного «правлячого класу». Більшість цікавить своє маленьке «українське щастя». І воно можливе. Можливе, не як наслідок боротьби з корупцією, реформ, «покращення -справедливості», а як дотримання правил нового «суспільного договору», визнання його найвищою цінністю для всіх і кожного хто назвався українцем.  Ціна, яку доведеться заплатити за такий компроміс  дуже висока. Найчастіше це кров. Але, можливо, ми своєю історією, заплатили  наперед і «українське щастя», вчергове, впаде нам з неба …

Михайло ШМОРГУН, політолог

Запис Боротьба за життєвий простір спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Світлина зроблена торік. А вже нинішнього, 2013-го, ця смуга вирубаного лісу, якою згори, замість того, щоби трелювати повітрям, скидають зрубані дерева, розширилася майже до самісінького водоспаду, розташованого неподалік. А менший водоспад уже й поглинула. Шалені темпи, погодьтеся. І вони налякали не тільки мешканців села Розтоки, що на Путильщині, а й тих, хто щороку приїжджає туди відпочивати. Тож люди і повідомили редакції про те, що гірськими потоками розбрелися гусеничні трактори, спричиняючи смерть видовому різноманіттю місцевої флори й фауни.

Тим часом офіційні екологи та охоронці природи «присипляють» громадськість, як факір кобру: у нас усе, мовляв, добре. Приміром, під час нещодавнього «круглого столу», присвяченого проблемі незаконного вибору гравійно-піщаної суміші з річок Західної України, Борис Баглей, начальник держуправління охорони природи, запевнив присутніх, що гірські ріки Буковини повноводні. Натомість київський еколог Олег Листопад не залишив журналістам жодного оптимізму: рівень Прута біля Чернівців упав на півтора метри. Вода тікає з Буковини, а це означає, що пішли вглиб на 1,5 м і грунтові води. «Оскільки Україна вважається вододефіцитною, карпатські річки потрібно берегти, як зіницю ока», – каже голова громадської екоорганізації «АкваБук», голова Громадської екологічної ради при державному управлінні охорони навколишнього природного середовища професор Ярема ТЕВТУЛЬ. – Тому гусеничні трактори в Карпатах – це не просто біда, це – злочин проти майбутнього».

– Яремо Юрійовичу, до слова: нині відзначаємо Міжнародний день клімату. Як відомо, збереження клімату – одне з найглобальніших завдань, серед тих, які нині стоять перед людством. А що для цього треба зробити, скажімо, кожному з нас? 

– Зменшити негативний вплив на клімат може кожний. Хоча на перший погляд це нібито й  дрібниці, але варто менше користуватися автомобілем, а ще краще – віддати перевагу велосипеду. Бо скандинави є зовсім не дурними людьми… Використовуйте у квартирі енергоощадні джерела освітлення, саджайте дерева і захищайте зелені насадження, що вже існують. А нам, буковинцям, є що берегти. Карпати! Це і наша гордість, і наш захист.

Ще я наголосив би на тому, що не треба спалювати сміття на городі, особливо пластикові пляшки, бо продукти згоряння насичують атмосферу токсичними відходами. Як, зрештою, і дим від цигарок є внеском у забруднення атмосферного повітря. Українці ж  наразі витрачають на цигарки більше грошей, ніж на головні продукти харчування – хліб, молоко і м’ясо. Є над чим замислитися.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Карпати зникнуть – не буде й буковинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відома буковинська журналістка, головна редакторка радіо «Буковина» Тетяна Смолдирєва вийшла з партії «Фронт Змін» і подала заяву на ім’я голови Чернівецької обласної ради М.Гайнічеру, повідомивши його про своє рішення вийти також зі складу депутатів обласної ради. «Принаймні, так буде чесно, – зауавжила Т. Смолдирєва. – Оскільки я ввійшла до облради за партійним списком, то, вийшовши з партії, мушу скласти і депутатські повноваження».

– Я втомилася доводити, що, попри свою належність до партії, залишаюсь об’єктивним журналістом, – зізналася заслужений журналіст України, яку всі знають як висококласного профі. – Оскільки ми живемо в нецивілізованій країні, конкретній людині дуже важко самій рухатися цивілізовано.

Вл. інф.

Запис До облради невдовзі прийде новий «фронтовик» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Продовження. Початок у минулому числі «Версій»

Заслужений майстер народної творчості, відомий колекціонер і знавець буковинських старожитностей Іван Назарович СНІГУР розповідає про те, як зазвичай харчувалися буковинці та яким наїдкам надавали перевагу.  А також подає кілька рецептів найбільш популярних страв буковинської кухні.

Лихий доброго борщу не зварить

– Скажіть, будь ласка, чим відрізнявся стіл городян від традиційного харчування буковинського селянства?

– Різниця була істотна. Переважна більшість селян споживала те, що вирощувала у власному господарстві, а городяни мусили купувати продукти. Основу селянського харчування cтановили кукурудза й картопля, борошняні страви, квасоля, буряк, огірки. Особливе місце на селянському столі посідав борщ, якого існувало багато видів: бурячанка, борщ із розсолом, забілений молоком та яйцем, на житніх висівках, з цукровою квасолею тощо. Селяни споживали борщ щоденно, його подавали у великій керамічній мисці, з якої черпала своїми ложками вся родина. Вважалося, що смачний борщ може зварити лише добра людина, у лихих же гарної страви не виходить.

Друге місце після борщу в селянській кухні посідала картопля. Люди казали: «Коли нема картоплі, немає й борщу». Картоплю варили, пекли, смажили… Скороспілу картоплю-рогольку (формою подібну до рогаликів) варили «в мундирі», чистили, різали й заливали смаженою цибулею на сметані – дуже смачна страва. Терту картоплю додавали до мамалиги, коли не вистачало кукурудзяного борошна. Цю страву називали «барабольниця» або «барабулянник». До речі, хліб у буковинських селян часто заміняла мамалига. Найбідніші варили «чир» або «тирбу» – рідку кашу з кукурудзяного борошна, багаті селяни такою годували свиней. Коли людина говорила неправду, про неї казали: «наїлася чиру (тирби)».

Хліб пекли з різними добавками – найчастіше кукурудзяного борошна або ячмінного, гречаного й навіть проса. Хліб з кукурудзяного борошна називався «малай». Як правило, білий хліб пекли лише багачі, а бідні їли малай. Додавали до нього й гарбуз, що на Буковині зветься «боштан». З пшеничного борошна варили смачну страву, яку традиційно називали мамалигою, але, на відміну від кукурудзяної, вона була рідкою, тож їли її ложками.

З пшеничного чи житнього борошна робили вареники (на Буковині їх називають пирогами) та інші страви. Зокрема, «варанці»: тісто замішане як на вареники, розкачане, пересипане сухим борошном і розрізане на маленькі квадратики. Їх варили, пересипали сиром чи бринзою, подавали зі шкварками або м’ясною підливою, смаженою цибулею та сметаною. Найсмачніші були з маковим чи конопляним молочком, тобто розтертим маком або конопляним сім’ям.

Їли двічі на добу – бо багато спали

Їжу селяни готували в печі, тож аромат цих страв був особливий. На плиті в міській кухні таку смакоту приготувати неможливо. Варили у гончарному посуді. Дуже смачними виходили, наприклад, галушки й голубці. Кукурудзяні налисники пекли у печі на капустяному листі, як і книші. Продукти всі були натуральні й свіжі.

Згадаймо ще одну особливість селянського розпорядку: взимку, коли ночі найдовші, селяни спали багато, вставали пізно. Тому їли лише двічі на добу – сніданок і вечеря.

Православні ревно тримали пости. Навесні, під час Великого посту, зовсім не споживали м’ясо-молочних продуктів. Інколи їли рибу. Її вимочували в розсолі, чистили, вивалювали у кукурудзяному борошні й пекли на жару. Таку рибу селяни називали «оселедцем».

Після завершення Великого посту, під час польових робіт молочна їжа добре відновлювала сили: селянська праця важка, енергії вимагає чималої. Споживали варену картоплю з кислим молоком, варили кукурудзяні пироги з сиром, у молоці варили «клюкси». Їли й різноманітні каші, особливо смакували каші зі шкварками. Заможні селяни могли дозволити собі ковбаси і шинку. М’ясні продукти готувалися із додаванням різних трав і коріння, мали чудовий смак і запах – сучасним ковбасам до них далеко.

Як у селі, так і в місті дуже популярними були квашені огірки. На початку ХХ ст. буковинці мали особливу технологію їхнього приготування. Бралася нова дубова діжка, до якої засипалися миті огірки, перекладені листям хрону й вишні, часником, перцем. У діжку засипали сіль, закривали її без води і занурювали з гнітом у ставок. Поступово вода просочувалася всередину, розсіл утворювався без повітря. Навесні діжку витягали кіньми й розкривали. Аромат був такий, що словами передати неможливо. З Чернівців цієї пори наїжджали купці й відвозили куплені огірки до міста. Там їх продавали дорожче від м’яса: цей делікатес надзвичайно цінувався городянами.

Чернівчанам смакувало ВСЕ!

– Чимало мешканців міста відвідувало ресторани, де можна було скуштувати вишуканих страв. Чи багато у Чернівцях 1913-го було ресторанів?

– Багато. Причому, дуже різних. Значну частину мешканців міста тоді складали євреї, яким релігія забороняє споживати деякі продукти. Так, віруючий іудей не має права споживати свинину, раків, зайчатину. Заборонено змішувати м’ясну й молочну їжу, є й чимало інших обмежень. Відтак іудеї могли харчуватися лише в тих ресторанах, де подавалася «кошерна» – дозволена рабинами – їжа. На вивісках таких закладів ставили відповідні позначення. Коли там відзначали суботу чи великі свята, то споживали алкогольні напої. Для горілки подавали маленькі чарочки – на 10 грамів. Грала музика, відвідувачі співали й танцювали.

Оркестри були й в інших закладах. Досить великої популярності набув нічний ресторан на нинішній вулиці Шептицького, де в радянські часи працював кінотеатр ім. Горького. Підлога там була мозаїчна. Ресторану належав великий двір, оплетений виноградом. Теплої пори року відвідувачі проводили час на свіжому повітрі. Хто бажав відіспатися, міг тут же зняти номер. І постійно шукали тут клієнтуру професійні повії.

Славився заклад і своєю кухнею, тут пропонували різноманітні страви. Загалом у Чернівцях можна було скуштувати наїдків практично з усієї Європи. Та й буковинська кухня славилася далеко за межами нашого краю. Її особливістю було поєднання страв різних народів. Чернівчанам смакували не лише традиційні українські чи румунські страви. Разом з іудеями із задоволенням їли фаршировану рибу, маїну (рулет з начинкою з локшини та яловичини) та інші шедеври єврейської кухні люди різних національностей. Тут любили й польський біґос (тушкована капуста зі свининою), польські цвіклі або чвіклі (тертий буряк із часником і хріном), чеські кнедлики, словацькі бабки (солодкий виріб з тіста з родзинками, білим сиром і горіхами), австрійський струдель (рулет із м’ясом чи яблуками) та іншу смакоту. У заможних чернівчан особливою популярністю користувалися австрійські шоколадні торти й віденські тістечка.

Усе це розмаїття у важкі роки Першої світової війни буковинцям лишалося тільки з ностальгією згадувати.

Квашені огірки у Чернівцях коштували дорожче за м’ясо

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Делікатеси по-чернівецьки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Традиційний уже конкурс відбувся у двох номінаціях: виконання віршів Михайла Івасюка зі збірки-посвяти «Елегії для сина» та виконання віршів-посвят Володимиру Івасюкові. У конкурсі взяли участь понад чотири десятки учнів і студентів. Журі очолила заслужена артистка України, колишня дикторка обласної держтелерадіокомпанії Олександра Боровкова. Вона відзначила, що «конкурс відбувся уже вдев’яте, але не втратив ні свого тепла, ні душевності. А це дає надію, що ми все-таки здатні до поезії, пам’яті, вдячності».

Переможцями конкурсу в номінації «Вірші-посвяти» стали Ірина Дмитрюк (11 Б ЗОШ №6) – ІІІ місце, Вікторія Яшан (ІІ курс філфаку ЧНУ) та Христина Солкан (2 клас гімназії №5) – ІІ місце, Катерина Дробот (9 клас ліцею №5) – І місце. У номінації «Вірші з «Елегії до сина» перемогли Регіна Терсина (9 клас Маршинецької ЗОШ Новоселицького району) та Анастасія Максимчук (наймолодша учасниця, першокласниця гімназії №7) – ІІІ місце, Мирослава Борець (7-а клас ЗНЗ м. Кіцманя) – ІІ місце.

А перше місце в номінації здобув хлопець, якого випадково мало не забули запросити до виступу – з чисто технічних причин пропустили у списку. Після запитання, чи всі охочі прочитали вірші, він сміливо заявив, що залишився, і так майстерно прочитав вірша, що здобув перше місце. Це був Дмитро Карабка, десятикласник ЗОШ №6.

Переможці й усі учасники отримали призи – нові книжки видавництва «Букрек».

Вл. інф.

Запис Юні буковинці долучилися до поезії й пам’яті Михайла та Володимира Івасюків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковці й журналісти б’ють на сполох: конструкції 150-метрової шахти кар’єру «Домбровський» у Калуші на Івано-Франківщині, де зберігаються сотні тисяч тонн токсичних відходів, можуть не витримати. Тоді близько двох мільйонів кубометрів отрутохімікатів потраплять до Дністра. Це глобальне екологічне лихо залишить без питної води мільйони людей двох країн – України та Молдови.   Подібну ситуацію ми вже мали 1983 року.

За словами голови української екологічної організації «Зелений рух «Карпати» Михайла Довбенчука, річка Сівка заповнює кар’єр «Домбровський». На північному березі кар’єру відбуваються зсуви й створюють тріщини до 5 метрів завглибшки. «Якщо не вжити термінових заходів, існує ризик, що токсичні відходи змиються в Дністер.

Кар’єр «Домбровський» – єдине місце в світі, де калійні солі видобувають відкритим методом. А 545 млн. кубометрів відходів калійних солей зробили територію навколо кар’єру мертвою. «Якщо річка заповнить кар’єр, ці відходи потраплять у Дністер», – каже Довбенчук. Як наслідок, люди залишаться без питної води, а частина фауни вимре. Катастрофа на «Домбровському» може завдати шкоди 22% населення України, серед якого й буковинці, що п’ють воду саме з Дністра, а також мешканцям сусідніх Румунії та Молдови. До речі, в молдовських ЗМІ проблема ймовірного екологічного лиха на Дністрі стала цими днями темою №1.

Фото і підпис:

Для прикладу – це анонімне фото із заголовком «Дністру загрожують токсичні хімікати з України» розміщене на сторінках кількох молдовських газет.

оптимістично

 Коментар Бориса БАГЛЕЯ, начальника управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області

– Про ситуацію з Домбровським кар’єром мені відомо. Щоби її вирішити, необхідно зробити забутовку дренажної траншеї, яка стала б перепоною для обвалів земних мас у кар’єр. Другий шлях – це переробка розсолів: над пошуком інвесторів працює як район, так і область, вже є напрацювання, зокрема домовленості з італійською фірмою. Ще один шлях вирішення проблеми – утворення в чаші кар’єру прісного озера.

Водночас існує ще одна проблема  – пустоти у вироблених шахтах, які розташовані на території сіл району. Процеси просідання поверхонь, судячи із прикладу копальні  «Калуш», не піддаються прогнозуванню. Проте заповнення шахт копальні «Ново-Голинь» відбулося нещодавно. Тому просідання можуть розпочатися років через 10-15. Їх, звісно, може й не бути, оскільки виробітки цієї копальні проводилися в кількох горизонтах і на вдвічі більшій глибині (300 м, а не120 м). Цю ситуацію необхідно моніторити.

Мені відомо також, що дані питання перебувають на особливому контролі центральної і місцевої влади та міжнародних інститутів. Зокрема, нещодавно Мінприроди та Кабмін підтвердили виділення 6 млн. гривень. Крім того, на рахунку обласного бюджету  перебувають 744 тис. грн., за які має проводитися комплексний моніторинг стану Домбровського кар’єру, а представництва ООН в Україні повідомили про виділення Калушу 22 млн. доларів США для утилізації гексахлорбензолу, захороненого на полігоні токсичних відходів.

На мою особисту думку, даній темі черговий раз надають особливого значення виключно через передвиборчу ситуацію, оскільки завод вже давно не працює, отже й особливої загрози довкіллю бути не може. Тішить і той факт, що на території Буковини таких проблемних підприємств немає.

Та річ у тім, що на сполох б’ють не кандидати в нардепи від івано-Франківщини чи Буковини, а молдавани. Тим паче, що згадані 22 млн. доларів від представництва ООН ще торік розчинилися у калійних розсолах. Про це багато писали ЗМІ різного рівня. Грошей як не було, так і нема.

За висновками молдовських науковців, зрештою, це підтверджують і вітчизняні вчені, водне середовище річки цілком змінилося: знизилася репродуктивність головних груп організмів, Дністер обмілів, а майже 80% видів риб зникли. Якщо так піде й далі, то вода з Дністра буде лише технічною.

Однозначними були й висновки комісії ООН і ЄС, яка приїздила ще 2010 року: полігон негерметичний, а тому небезпечний для природи та здоров’я людей гексахлорбензол вже отруює навколишнє середовище. Якщо не вжити термінових заходів, ймовірність прориву кар’єра і потрапляння отрутохімікатів у Дністер – висока.

Територію довкола кар’єру разом із навколишніми селами визнали зоною надзвичайної екологічної ситуації ще кілька років тому. І 2010 року, коли Верховна Рада України ухвалила закон «Про оголошення території міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації», на порятунок Калуша та його жителів виділили майже півмільярда гривень.

А у березні 2011 року представники Рахункової палати після перевірки заявили, що кошти використані неефективно й екологічна ситуація не поліпшилася. Загроза прориву Домбровського кар’єру залишається, тому отруйні розсоли можуть проникнути до водоносного шару та забруднити басейн Дністра, що є джерелом водопостачання для багатьох населених пунктів України та Молдови. Не дало очікуваних результатів і спрямування майже 300 млн. гривень з резервного фонду держбюджету на утилізацію токсичних відходів, зокрема – гексахлорбензолу.

реалістично

Коментар Олега ЛИСТОПАДА, одного із провідних екожурналістів Європи:

– Працює прокуратура: чиновники міста, області, країни кивають одне на одного, шукаючи винних, але від цього ні природі, ні людям краще не стає. Лунають обіцянки «все налагодити», президент дає чергові доручення прем’єру, місцева влада скаржиться, що грошей виділили дуже мало, і просить ще, але при цьому не хоче детально розповісти громаді, на що ж саме і чому «в ручному режимі» були розподілені попередні сотні мільйонів. Інакше кажучи, усі «темнять» і солодко співають. Ясно тільки одне: як не працювала влада за часів Кучми, а згодом – Тимошенко-Ющенка, так не працює й «ефективна вертикаль», розхвалена регіонально-литвино-комуністичним кланом. І калуська історія – яскраве тому підтвердження. Влада олігархів не витримала екзамену, влаштованого їй гіркими розсолами Прикарпаття.

– Починати наводити порядок у Калуші (втім, як і скрізь в Україні) треба зі створення абсолютно прозорої системи використання коштів, – каже Борис ВАСИЛЬКІВСЬТИЙ, голова громадського об’єднання «ЕкоПраво-Київ». – Країну просто з’їдає корупція, що ми яскраво бачимо на прикладі цього прикарпатського містечка. Влада має звітувати громаді за кожну бюджетну копійку.

Фахівці стверджують, що Україні потрібно 3,5 млрд. гривень, щоби запобігти екологічній катастрофі на Дністрі. Якщо вона все ж таки станеться, то буде схожа на Стебниківську  1983 року. Тоді токсичні розсоли залили захисну дамбу й близько 5 мільйонів кубометрів отрути потрапило до Дністра. До кінця наслідки аварії ліквідували лише за півтора роки.

Олександр ТОНІЄВИЧ, заступник начальника Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів, який улітку 2011 року виступав перед журналістами-учасниками екологічного прес-туру в Новодністровську та був учасником проекту «Транскордонне і стійке керування в басейні р.Дністер», заспокоює буковинців:

– Вирішення ситуації, що склалася з Домбровським кар’єром, у компетенції Міністерства екології: саме воно опікується цим питанням і заходами, які вживаються для того, щоби упередити негативні екологічні явища. Володіють ситуацією й в управлінні екології Івано-Франківської облдержадміністрації, проводять систематичний моніторинг, здійснюють відбір води з водойм. Щодо конкретних сум коштів, які потрібні для повної ліквідації загрози, нічого сказати не можу, бо цим, наголошую ще раз, відає Мінекології. Знаю, що гроші виділені, ситуація контрольована, тож можу запевнити, що буковинці не мають підстав для хвилювань.

…Доки громадські організації, науковці, журналісти переймаються ситуацією, чиновники не поспішають діяти й запевняють, що «ситуація контрольована». Та говорити – не мішки носити, а бомба уповільненої дії може спрацювати будь-якої миті…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Від редакції: У травні цього року побачив світ спецвипуск газети «Версії» – «Екологічний прес-тур: Дністер – ріка життя» – всі 24 сторінки якого присвячені транскордонним екологічним проблемам однієї з найбільших річок України. З публікаціями журналістів України, Молдови, Швейцарії та Великої Британії можна ознайомитися на сайті «Версій» – versii.cv.ua. Той, хто цікавиться темою довкілля та його безпеки, знайде там багато цікавого.

Запис Буковинці можуть залишитися без питної води спершу з'явиться на Медіа-Версії.