Українці дуже мало читають книг, але дуже хочуть частіше окультурюватися – про це свідчать свіжі дані дослідження, яке проівв Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). Для цього протягом вересня 2018 року опитали 2026 осіб з 109 населених пунктів країни. 

Результати дослідження ще раз підтвердили сумну тенденцію – українці як і раніше катастрофічно мало читають. Опитування показало, що 60% респондентів за рік не взяли в руки жодної книги. Серед інших, не дивлячись на популярність електронних книг, кожен четвертий хоча б раз в минулому році бував у бібліотеці або в книжковому магазині.

“Відвідуваність бібліотек і книжкових магазинів має значні відмінності за віком, рівнем освіти та розміром населеного пункту: частіше їх відвідують люди молодших вікових груп, з вищим рівнем освіти та ті, хто проживає у великих населених пунктах”, – зазначають автори дослідження.

Магазини залишаються все ж популярніше, ніж бібліотеки, яких, до речі, за даними Держстату, в 2017-му в країні нарахували 16,8 тисяч і в яких зберігається 236 млн книг.   

Рівно половина українців вважає за краще вести самітницький спосіб життя – 50% опитаних за рік жодного разу не вибралися на який-небудь культурний захід. Будь то концерт, міські гуляння, спектакль, екскурсія, виставка, ярмарок, лекція, гумористичний вечір та інше. При цьому, згідно з офіційною статистикою, піти є куди: в 2017 році Мінкульт нарахував 113 театрів, які за рік відвідали 6,2 млн глядачів. Також працює в країні 76 концертних організацій, які відзвітували про 2,7 млн ​​відвідувачів концертів. Крім того, свої двері відкрили 574 музею, чим скористалися мінімум 16,4 млн осіб. Проте, згідно з соцопитуванням, лише 1% українців можуть собі дозволити ходити на всі події, які побажають. Решта 79% хотіли б наслідувати їхній приклад, але більшості банально не вистачає грошей (50,1%) і часу (44,9%).

Що стосується культурних переваг народу, вибиратися вони вважають за краще найчастіше в кіно (21,5%), на масові святкування (15,4%) і концерти (15,3%). Також деякі відзначилися особливим розумінням визначення “культурні заходи”.

“Серед варіантів відповіді в категорії” інше “шестеро респондентів назвали різні типи спортивних заходів і риболовлю, п’ятеро – культурні заклади (музей, парк, цирк), двоє згадали про духовність (паломництво і поїздка в монастир). Також були згадані ранок в дитячому саду, зустріч з випускниками, дискотеки, бари”, – додають в КМІС.

Зате самі українці вважають себе досить творчими: 17,3% займаються творчістю зараз, 10,5% робили це в минулому, а ще 21,1% хотіли б спробувати свої сили в майбутньому. При цьому жінок серед таких традиційно більше, ніж чоловіків.

Запис Українці все менше відвідують театри і бібліотеки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Основні питання конференції:

Наукові журнали: нові моделі та технології створення та розповсюдження;
Наукометричні та бібліометричні інструменти оцінки наукових досліджень;
Створення і використання наукових електронних ресурсів та електронних бібліотек;
Питання інтелектуальної власності при створенні і використанні електронних ресурсів;
Новітні інформаційно-комунікаційні технології та кооперативна діяльність бібліотек;
Бібліотеки, архіви, музеї у спільному інформаційному просторі;
Бібліотечна освіта: виклики суспільства знань.

Організатори:

– Наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія»
– Наукова бібліотека ім. М. Максимовича Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
– Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
– Державний фонд фундаментальних досліджень
– Інститут післядипломної освіти НАКККіМ
– Українська бібліотечна асоціація
– Громадська організація «Українське Фулбрайтівське коло»
– Громадська організація ЕЛІБУКР (Електронна Бібліотека України)

Першу сесію (10.03.2015) конференції відвідали 120 учасників із 5-ти країн світу.

Спонсори:
– EBSCO – світовій лідер з постачання інформаційних товарів та послуг
– Springer – провідний світовий видавець наукової літератури
– Громадська організація “Українське Фулбрайтівське коло”

Інформаційний партнер конференції:
– Книжкова палата України імені Івана Федорова

Перша сесія (10.03.2015) була присвячена новим моделям і технологіям створення та розповсюдження наукових журналів.
Модератор: Тетяна Ярошенко, директор наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія»

У вітальному слові Андрій Мелешевич, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», говорив про розвиток вітчизняної науки,  зазначив важливість тематики конференції, необхідність збільшення публікацій українських науковців у впливових наукових виданнях, журналах світу.

Максим Стріха, заступник міністра освіти і науки України. Університетські наукові журнали. Стан та перспективи.

Ярослав Яцків, голова Науково-видавничої ради НАН України. Наукова періодика як складова гуманітарного розвитку держави. У доповіді  вчений зупинився на необхідності зростання авторитету статей вітчизняних науковців, питаннях розвитку української науки, експертизі дисертацій і наукових статей.

Найбільш наболіле і першочергове питання: розвиток вітчизняної науки, фінансування державою науково-дослідницьких розробок, досліджень. Жоден Президент України, жоден уряд не усвідомлює ролі науки в житті України і не має певної стратегії розвитку наукової справи.

Олена Вакаренко, директор Видавничого дому «Академперіодика» НАН України. Періодичні академічні видання: представленість в Інтернеті та проблеми відповідності критеріям світових баз.

Ростислав Влох, директор Інституту фізичної оптики імені О.Г. Влоха, головний редактор журналу «Ukrainian Journal of Physical Optics». Розвиток української наукової періодики. Підсумки та перспективи.

Валентина Андрущенко, завідувач відділу організації фундаментальних досліджень у галузі природничих та технічних наук Державного фонду фундаментальних досліджень. Наукова періодика – досвід та перспективи з погляду вітчизняних вчених.

Андрій Крючін, заступник директора з наукової роботи Інституту проблем реєстрації інформації НАН України. Представлення українських видань у реферативному журналі «Джерело».

Ірина Тихонкова, керівник редакції журналу «Biopolymers and Cell» Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Як і чому втрачають українські видання? Що ми можемо і маємо зробити, щоб запобігти цим втратам.

Тамара Барна, відповідальний секретар редакції «Наукового вісника Національного гірничого університету». Просування наукового журналу до глобальних інформаційних ресурсів.

Друга сесія (11.03.2015) присвячена тематиці: Електронні ресурси для науки та освіти. Наукометрія та бібліометрія. Питання інтелектуальної власності.

Тереза Горецька, регіональний менеджер з продаж в Польщі, Латвії, Литві та України, компанія EBSCO Information Services, Амстердам, Нідерланди Виступ був присвячений можливостям сервісу EBSCO Discovery у пошуку наукової літератури.

Лешек Червінські, представник компанії EBSCO Information Services (Польща), презентував нові інформаційні продукти EBSCO для академічних бібліотек, показав можливості використання різних баз даних: Aplied Sciens & Technolodgy Source (інженерія), Legal Source (правничі дисципліни), Education Source (освіта, педагогіка), Humanities Source (літературознавство, історія, філософія).

Арва Фалазі, менеджер видавничої компанії Springer Sciens+Business Media (Німеччина). Розповідь про різні типи, бізнес-моделі інформаційних ресурсів видавництва Springer і їх передплати.

Третя сесія (12.03.2015) присвячена тематиці: Новітні інформаційно-комунікаційні технології та кооперативна діяльность бібліотек.

Із відеозаписами виступів і дискусіями за круглим столом можна ознайомитися на сайті наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Тетяна Спориніна,
Київ, 10-11.03.2015,
фото автора

p.s. Нотатки про інші зустрічі у Києві за посиланням:
Два дні березня у Києві. Частина І
Два дні березня у Києві. Частина ІІ

Запис Наукова комунікація в цифрову епоху спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Яка музика входить до вашого репертуару?

– Здебільшого – старовинна українська та музика європейських країн епохи Середньовіччя, Ренесансу та Бароко. Музикантів із таким репертуаром в Україні небагато. Принаймні, на Буковині немає таких, які виконували б музичні твори, народжені до доби романтизму. Головне наше завдання – реанімувати старовинну музику та повернути її до життя.

 – З чого розпочалося ваше захоплення світом звуків?

– Усе моє життя пов’язане з музикою, хоча я і не професійний музикант. Ще в 7-му класі взявся до гітари, тоді це було повальне захоплення: – всі слухали Deep Purple, The Beatles, Rolling Stones, ходили з гітарами, підбирали пісні.

Після 8-го класу вступив до медичного училища, де створив аматорський ансамбль. Грали на танцях, спершу виходило не дуже, але поступово рівень зростав. Тоді я жив у Новоселиці, але згодом перебрався до Чернівців. Тут закінчив курси гри на гітарі у покійного нині Олександра Зельтермана, він навчав мене нотній грамоті, ритміці.

Потім була армія, служив у Баку. Там у мене було вдосталь часу практикуватись. Опанував гітарою настільки, що вже думав про вступ до Гнесинського училища. Та батьки були проти, і я став студентом біологічного факультету, працював на санітарно-епідеміологічній станції. Проте не припиняв занять музикою і час від часу створював невеличкі колективи. Грали в різних стилях – рок, джаз, ф’южн, писали музику на вірші буковинських поетів. Десь на початку 90-х у мене виникла ідея створити ансамбль, який відродив би українську музичну спадщину. Для цього мені знадобились давньоукраїнські музичні інструменти, зроблені під старовинні один в один. Колектив назвали «Слови» – старослов’янською означає «слова». Сім років тому я познайомився з флейтистом Юрієм Пасічником, який працював тоді настроювачем музичних інструментів. Він теж мріяв про колектив, який, щоправда, мав би грати класичну музику. Спершу ми виконували європейську музику епохи бароко, потім потрохи додали до репертуару старовинні українські мелодії та пісні.

– Які музичні інструменти використовуєте?

– В нашому арсеналі ціла палітра давніх українських музичних інструментів – від суто української кобзи до древніх гусел, які, будучи інструментом багатьох народів, побутували і в Європі, і в Малій Азії. Навіть деякі африканські племена мали схожий інструмент.  Гуслі теж український інструмент, історія їхнього виникнення походить ще від княжої доби Київської Русі. На них грали бояни – знамениті виконувачі билин. У князя при дворі були цілі гуслярські оркестри: виконували героїчний епос, оспівували славу князів, богатирів.

Старосвітська бандура теж у нашому арсеналі. На ній грали наші кобзарі та саме нею захоплювався Тарас Шевченко, який, до речі, чудово грав на бандурі, кобзі і навіть на гітарі.

Паганіні від бандури

Існувало декілька технік гри на бандурі – Чернігівська, Полтавська і знаменита Зіньківська школи. Найвідомішим бандуристом цієї школи був Хведір Гриценко (Холодний,1814–1889). У молоді роки він втратив зір і 8 років навчався у старців, доки не досяг такого рівня виконавської майстерності, що його стали називали Паганіні від бандури. Холодним його прозвали через те, що в хаті ніколи не жив, тинявся селами, зимою й літом спав на  вулиці. Він був унікальною людиною, знав безліч пісень, кантів, танців, у нього багато переймали інші кобзарі. Подейкують, що Хведір Холодний міг і босими ногами на бандурі зіграти будь-яку мелодію.

Сліпих музикантів ніколи не називали сліпими, тільки незрячими, бо вони вважалися посередниками між людиною та Богом. Тому до них постійно звертались за мудрими порадами. Кобзарі нараховували 13 так званих «устиянських» книг (від слова «уста»), що передавалися в усній формі. Коли молодий хлопець ставав бандуристом, він мав знати певну кількість «устиянських» книг – це було щось подібне до посвяти. В них «записувались» норми поведінки, молитви, обряди, таємні знання. У старців існувала строга організація їхніх мандрів: вони не ходили, де їм заманеться. Бандуристи чітко розподіляли території на рівні повітів, губерній, пізніше областей. Це не були звичайні жебраки. Старцівський репертуар більше нікому не дозволялося виконувати, вони знали та передавали один одному величезну кількість пісень, казок, байок, притч.

 – Де вас можна почути?

– Виступаємо, переважно, в музеях, бібліотеках, школах, на виставках, презентаціях, творчих вечорах, адже наша діяльність більше спрямована не на віртуозне виконання, а швидше на просвітницьку місію. Ми розповідаємо про музику, що побутувала в Україні від Середньовіччя до ХІХ століття. Адже українці мають багату культурну спадщину. Жодна нація не має такої. А скільки у нашого народу пісень – близько 350 тисяч оригінальних назв, не враховуючи різноманітних варіацій.

 – Яка публіка приходить на ваші виступи, як вона Вас сприймає?

– На наші концерти приходять різні люди – від малого до великого. І, чесно кажучи, не пригадую, щоби комусь не сподобалося. Мелодії, які ми виконуємо, фактично не звучать зі сцен, їх не крутять на радіо чи телебаченні. Це не попсові пісеньки, під них не поп’єш кави, а, навпаки, все відкладеш – почнеш вслуховуватися. Українська музика найбільш елітарна, інтимна, здатна чіпляти найтонші струни душі.

– Чим ще займаєтеся, окрім музики?

– Нещодавно я звільнився з санепідемстанції, щоби цілком присвятити себе музиці. Десь біля трьох років грав на вулицях міста, базарах, майданах, у парках. Був одним з перших у Чернівцях, хто вийшов і грав на вулиці. Спершу почувався трохи некомфортно, бо люди – що зберегли комуністичну ментальність – ставилися презирливо, називали жебраком. А коли земляки поїздили світом, то зрозуміли, що Україна не пасе задніх, а тягнеться до європейських стандартів. Отже, почали ставитися до вуличних музикантів спокійніше і навіть цікавитися. Навесні знову гратиму людям.

– Часи змінюються, і ми з ними змінюємося… До чого прагнете нині?

– Хотілось би розширити коло музикантів, учнів, які цікавилися б і хотіли грати старовинну музику. Я із задоволенням передавав би їм свої знання. У мене є також ідея створити клуб старовинної культури, щоби туди приходили музиканти, поети, художники і просто освічена молодь. Головна орієнтація – на молодь, оскільки вона менше зациклена на заробітках. Її більше цікавить можливість творчо себе проявити. Хочеться відкривати їм, наскільки величні в нас історія й культура. Можливо, тоді ми перестанемо вважати себе меншовартісними, зможемо підняти свою країну, як в економічному, так і культурному плані. До того ж, слід підтримувати та розвивати в них потяг до музики, адже, як вважали наші предки, вона здатна єднати людину з космосом, його вібраціями…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Віктор ПЕРЕПЕЛЮК: «Українська музика найбільш елітарна, інтимна, здатна чіпляти найтонші струни душі» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фулбрайт Джеймс Уільям – засновник програми “Fullbright”

Серед випускників Фулбрайта вісім чернівецьких студентів. Один з них – Ігор ШМАРАКОВ, стипендіат програми Фулбрайта, заступник декана з науково-дослідної роботи студентів і міжнародних відносин факультету біології, екології та біотехнології Чернівецького Національного Університету. Науковець розповідає, що дуже довго шукав подібну програму, щоби глибше вивчити свою спеціальність і отримати безцінний досвід іноземних колег. І йому поталанило: він знайшов цю програму, подав документи, пройшов співбесіду, склав іспит із англійської, отримав стипендію і впродовж академічного року навчався у Колумбійському університеті. Там працював із професором, який і надалі є його наставником.

– Пам’ятаю, я приїхав і перші дні згадував такі рядки із наших новин: «Американські вчені довели…». Я був дуже подивований, бо потрапив у таке середовище, де американські вчені й справді щось доводять і відкривають, – каже пан Ігор. – Треба пробувати і не варто недооцінювати себе.

Програма успішно працює від 1946 року у 155 країнах світу. Майже 500 американців викладали в українських вишах й займалися науковою працею.

Програма Фулбрайта щороку проводить конкурсний відбір аплікантів – координатори проекту їздять містами України та шукають молодих, обдарованих студентів, дослідників і науковців. Кожний охочий може заповнити анкету та подати детальний опис свого дослідження. Проект оцінюється комісією, до якої входять українські та американські науковці. Дуже позитивним є те, що програма не обмежує вас у спробах: не вийшло з першого разу стати стипендіатом, можете спробувати друге, втретє, вдесяте. Програма пропонує отримати ступінь магістра у американському університеті чи пройти стажування для науковців, викладачів, аспірантів.

– Ми пропонуємо стипендії для науковців, які вже мають ступінь кандидата чи доктора наук або тривалий досвід роботи і запрошуємо їх на стажування в один із університетів, дослідницьких центрів чи лабораторій у США, – розповідала Інна Бариш. – Існують ще стипендії для молодих науковців, які не обов’язково повинні мати ступінь: це категорія викладачів, аспірантів, молодих дослідників, які тільки починають наукову кар’єру. І третій конкурс – для тих, хто хотів би отримати диплом магістра в американському університеті. У цьому конкурсі беруть участь і студенти старших курсів, і випускники університету.

Стипендіати програми Фулбрайта, проживають у США, навчаються у найкращих університетах, користуються найбільшими бібліотеками й дослідними центрами – і все це безкоштовно, навіть переліт та проживання в Америці оплачують.

Детальніше про програму Фулбрайта можна дізнатися на сайті  www.fulbright.org.ua.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»  

Запис На розумників «полює» програма Фулбрайта спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А чим дивують буковинські бібліотеки своїх «примхливих» бібліофілів? Ви будете приємно здивовані, проте за останні два роки, окрім нових книжок, тут з’явився ще й… інтернет!

– У фонді, мабуть, близько 80% літератури російською мовою, – каже Неля Морозова, бібліотекар читального залу Чернівецької центральної міської бібліотеки. – Раніше дітям було байдуже, якою мовою написані книжки, російською чи українською, а тепер російську у школах не вивчають… Дитина подивиться – це російською, я читати не буду… Українською ж книги виходять, але фінанси не дозволяють нам мати кілька екземплярів. І ці одиничні книги зачитують, вони рвуться від користування, а ми не можемо їх замінити…

Нещодавно у приміщенні Чернівецької центральної міської бібліотеки в рамках міжнародної програми «Бібліоміст» установили аж п’ять (!) комп’ютерів із доступом до Інтернету. Крім того, тут зробили ремонт. Гроші виділили з бюджету Чернівецької міської ради – загалом 47 тис. грн.

– Безкоштовний доступ до інтернету, соціальні мережі, пошук інформації, скайп, розмови з родичами… – відтепер і в нашій бібліотеці! – урочисто звітує Сергій Загорський, інженер-програміст центральної міської бібліотеки. – В цьому приміщенні 5 комп’ютерів, ще 10 – по філіях у місті…

– Завдяки програмі «Бібліоміст» фонду Білла і Мелінди Гейтс, інтернет-центри відкриті вже в 10 районах, крім Глибокої й Путили, – каже Марія Довгань, координатор міжрегіонального тренінгового центру, заступник директора з наукової роботи Чернівецької обласної бібліотеки. – Але ми сподіваємося, що цього року й ці два райони виграють гранти на відкриття інтернет-центрів. Крім того, в сільських бібліотеках також планується відкритя подібних центрів. За допомоги (7)вебкамер ми проводимо онлайнсемінари з районами, надаємо консультації по «Скайпу», інтернет-конференції  з обласними науковими бібліотеками інших регіонів (Кіровоградом, Хмельницьким, Івано-Франківськом). Селяни обмінюються інформацією про сорти яблук, рослини, саджанці, марки машин, мотоциклів, щось замовляють. Тобто, бібліотека перетворюється на своєрідний клуб дозвілля, де можна поспілкуватися, знайти однодумців, поділитися поглядами…

А ще у бібліотеках сподіваються, що комп’ютерна революція привабить до читальних залів школярів і студентів. Адже нині більшість з них приходять до бібліотек лише для того, аби… поставити штамп, що вони нічого бібліотеці не винні!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, Любов КАФАНОВА, «Версії»

Завдяки програмі «Бібліоміст», яку фінансує фонд Білла і Мелінди Гейтс, у бібліотеках Буковини вже понад два роки можна не тільки читати книги й пресу, але й опанувати комп’ютер! Саме таким чином навчалася користуватися ним і Наталія БІЛОВА, голова Кіцманської районної організації товариства «Діти політв’язнів та репресованих». Через Буковинський міжрегіональний центр реабілітації інвалідів її направили до Чернівецької обласної бібліотеки на практику.

– Саме книгозбірня накопичує величезну кількість знань – історично важливих та сучасних надбань, – каже Наталія Володимирівна. – Людина з будь-якими інтересами та поглядами може знайти для себе корисний матеріал. Старше покоління звично користується бібліотекою. Але у сучасному світі швидкими темпами відбувається комп’ютеризація, і нам, старшим людям, опанувати новітні технології набагато складніше, ніж молоді. Та, завдяки бібліотеці, маємо змогу йти в ногу з сучасністю. Більше того, колектив бібліотеки допоміг мені створити сторінку в соціальній мережі, відкрити власний блог, де я викладаю свої думки.

Дехто вважає, що комп’ютерізація негативно вплине на «класичну» бібліотеку, – продовжує п. Білова. – З одного боку, дійсно, взяти книжку, потримати її в руках, погортати сторінки – розумне рішення. А з іншого – у нас так мало часу! І не завжди вдається знайти момент, щоби почитати. Тоді вмикаю комп’ютер і слухаю аудіокнигу. При цьому займаюся потрібною справою і водночас отримую знання.

А ще, завдяки бібліотеці, ділилася далі пані Наталія, час від часу проводимо різноманітні заходи. Наприклад, нещодавно влаштували бібліо-телеміст Кіцмань-Чернівці через програму «Скайп»: відбулася презентація книги «Реабілітовані історією». На зустріч був запрошений науковець, який упорядковував книгу, тож багато людей змогли почути його думку, не виїжджаючи до Кіцманя.

– Мої батьки були репресовані (9)і перебували у Норильському таборі далеко на Півночі, – розповідає п. Наталія. – Звідти вони привезли книгу: поезії Олександра Пушкіна, видану 1949-го року. Якщо уважно придивитися до сторінок, то помітно, що книга слугувала не тільки для читання. На деяких сторінках рівними рядками лягають відбитки цілих текстів! Таким чином люди передавали послання одне одному. А ще, гортаючи книгу, я відчуваю, що вона підтримувала дух нещасних. Бо навіть перебуваючи у засланні, люди вчилися, ділилися знаннями. У моєму збірнику всі ілюстрації до віршів не підписані. Але в таборі сиділи освічені люди: вони легенько олівцем попідписували, хто художник тієї чи іншої картини та їхні назви. Таким чином знання й поширювалися…

Якщо у тебе заболіла спина – можна читати лежачи! Міська бібліотека шведського міста Мальме

Відмовтеся від стереотипів: це – бібліотеки. Найбільш нетрадиційні бібліотеки світу

Курорт для книголюбів

Деякі люди навіть на відпочинку не можуть розлучитися з книгами. Ось для таких і створений готель під назвою «The Library Resort» в Таїланді. Головна його фішка – пристойна бібліотека, побудована просто поруч з басейном. Лежиш на шезлонгу під пальмами, читаєш книгу, час від часу підводишся, щоби взяти нову книгу або поплавати в теплій водичці.

Книгообмін в телефонній будці

З розвитком мобільного зв’язку вуличні телефонні автомати стають все менш і менш необхідні людям. От у Нью-Йорку й вирішили перетворити їх на вуличні бібліотеки – центри обміну книгами між жителями сусідніх будинків.

Бібліотека в джунглях

Розкішні сучасні бібліотеки можуть розміщатися не тільки в центрі мегаполісів. От, наприклад, у колумбійському місті Медельїн бібліотека взагалі розташована в джунглях за межами міста. Вона стоїть на скелі і нагадує покинуте місто якоїсь давньої цивілізації.

Фасад Публічної бібліотеки в Канзасі чудово ілюструє її вміст: він зроблений у вигляді полиці, заставленої книжками.

Національна бібліотека Чехії

У Празі 2011-го відкрилася вельми значна для всієї Чехії будівля – Національна Бібліотека. Зовні вона схожа на величезний капелюшок мухомора, що «втомлено» осів на землю навколо ніжки.

Нескінченна книгозбірня

Проект зіо створення Стокгольмської Громадської Бібліотеки, розроблений архітектором Олів’є Чарльзом, передбачає створення «нескінченної» стіни книг. У центральному атріумі цієї бібліотеки постане величезна стіна з полицями, заставленими книгами. Відвідувачі зможуть ходити по балконах-галереях, прокладених уздовж цієї стіни, і брати потрібні або вподобані книги. А для ефекту нескінченності по боках цієї стіни будуть установлені дзеркала

Ромбокубооктаедр

Національна бібліотека Білорусі, розташована на в’їзді до Мінська, вже під час будівництва стала однією з визначних пам’яток міста. Будівля являє собою двадцятиповерховий ромбокубооктаедр висотою 72,6 метра і вагою 115 000 тонн. Щодня, від настання темряви і до 24.00 будівля підсвічується, причому колір і зображення змінюються щосекунди.
–пылесос робот Керхер

Запис Бібліотека: Не книгами єдиними?! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Ще 2011 року програма «Бібліоміст» оголосила проект «Лідери бібліотечної справи», – розповідає Галина ДОБРОВОЛЬСЬКА, заввідділом інформаційних технологій Чернівецької обласної бібліотеки. – Зокрема я подала заявку на проект «Простягни руку допомоги» для співпраці з людьми-інвалідами, тобто для допомоги  їм реалізувати себе у нашому суспільстві: навчити комп’ютерної грамотності, користування Інтернетом задля корисної інформації або ж просто спілкування. І хоча проект був розрахований усього на півроку, ми не перестали над цим працювати. Відвідуємо дошкільну установу № 36, де навчаються дітки з проблемами опорно-рухового апарату, демонструємо дітям мультики, робимо невеличкі подарунки, читаємо книжки. Діти зустрічають нас з радістю.

А цієї неділі відвідали Карапчівську школу-інтернат у Глибоцькому районі. Разом з дітками ми колядували, міркували, розповідали притчі на Біблійну тематику, брали участь у іграх та вікторинах, дивилися мультфільми. Захід відвідали як первачки, так і шестикласники. Ми бачили вогники в очах дітей, – каже Галина Василівна, – вони наскільки відкриті, не зіпсовані… І, незважаючи на їхні важкі долі, ці дітки насолоджуються життям і намагаються взяти від нього лише позитив. Ми побачили в їхніх очах те, чого, на жаль, не вистачає дорослим. І ми відчули, що потрібні цим дітям.

Тож подібні виїзди влаштовуватимемо до різних спецзакладів, аби не тільки прищеплювати любов до книги, доносити їм культуру і традиції, але й для того, щоби такі дітки зрозуміли, що вони не самотні. А серця тих, хто відвідує їх, стають добрішими і щирішими…

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Дітям з неблагополучних сімей прищеплювали любов до книг спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1945-го на роботу в Чернівецький університет прибув один із найвідоміших радянських пушкіністів професор Микола Фатов. Кажуть, увесь вагон з майном професора  займали… книжки. Нині цей скарб – приватна бібліотека професора Фатова – переданий родиною науковця обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.Івасюка. У її книгосховищах – приватні книгозбірні науковців Олекси Романця, Петра Рихла, Олександра Масана… Ці та інші багатства – безліч книг, в тому числі й унікальних, з автографами авторів, а також колекції друкованих ще за Австро-Угорщини видань, повне зібрання місцевої періодики від 1940-го року – можна не лише побачити, доторкнутися, погортати, замовивши на місці, а й ознайомитися з ними на сайті бібліотеки. Нові можливості отримання і опрацювання інформації, що зберігається у традиційних бібліотеках,  надають новітні технології, запроваджувані завдяки програмі «Бібліоміст».

– Мріємо про оцифрування рідкісних книг! Ірина Щербаєва, завідувачка відділу зберігання основного фонду бібліотеки ім. М.Івасюка

Білл Гейтс – українським бібліотекам

«Бібліоміст» – партнерська робота IREX, USAID та Міністерства культури і туризму України, на підтримку якої Фундація Білла та Мелінди Гейтс надала грант на суму $25 млн. На сьогодні вже близько  1600 публічних бібліотек в Україні обладнані комп’ютерною технікою, що дає змогу  популяризувати їхні послуги для широкої громадськості,  підвищувати рівень комп’ютерної грамотності населення по всій країні тощо. Одне слово, бібліотеки сьогодні – це не анахронізм, який згадується хіба що для сміху в старому фільмі «Операція «И», де дрібний злодюжка, вдаючи інтелігента, серед ночі питає: «Як пройти в бібліотеку?»  Бібліотека – це не просто книгозбірня, це гігантський склад інформації, якою можна користуватися, оперувати – і змінювати своє життя.

Бібліотека+«Турбота»=Подолання самотності

П’ятеро підопічних комунального підприємства «Турбота» вже пройшли навчання у тренінговому центрі бібліотеки ім. М.Івасюка. Від понеділка навчається ще одна група – уже з 10 слухачів. А вчаться вони – спілкуватися в інтернеті. Освоюють Скайп, за допомоги якого отримують можливість спілкуватися з друзями навіть через кордони. Оволодівають вміннями писати електронною поштою, зберігати й чіпляти до листів текстові файли, фотографії. Позбуваються самотності, на яку намагаються приректи їх невблаганна старість і доля.

Одна жінка бере індивідуальні уроки комп’ютерної грамотності. Син намагався урізноманітнити її дозвілля, з якого тепер майже повністю складається її життя. Закачував книжки, музику. Але не мав змоги бути постійно поруч, аби вмикати і вимикати те, що цікавить матір, перегортати сторінки. Тож нині вона освоює ці ази в бібліотеці. Коли виходити з дому стане зовсім важко – у неї залишиться віртуальне вікно у світ.

Обласна бібліотека співпрацює також з Буковинським центром реабілітації інвалідів. Для них це не лише спілкування, а й пошук можливостей для лікування, реабілітації, роботи.

Сторожинецька районна бібліотека будує «бібліомости» для людей з обмеженими фізичними можливостями. Навіть тренінговий центр бібліотеки розташований там у зручному для таких людей Будинку культури, де є можливість дістатися до залу навіть інвалідам-візочникам.

Сподівається на новий зал і обласна бібліотека ім. М.Івасюка – триває ремонт у приміщенні на Соборній площі, де розміститься дитячий філіал. Таким чином не лише «розвантажать» старе приміщення, а й зведуть пандуси.

Книгозбірні: міст до читача відкритий

Знаменита фраза «Незабаром не буде нічого, незабаром буде лиш одне телебачення!» з фільму «Москва сльозам не вірить» викликає скепсис не лише у телевізійників. Століття минають, а залишаються і радіо, і театр, і книга, і бібліотеки! Як наголошує  заступник директора обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка Ольга Серебріян, читач бібліотеки не покидає. І якщо сюди приходить людей не більше, ніж раніше, то відвідуваність сайту бібліотеки зростає. Цього року віртуальних відвідувачів бібліотеки побільшало удвічі.

–      Діє віртуальна довідка, – каже Ольга Серебріян. – Даємо інформацію, чи є запитувана книга. Підбираємо літературу до курсових робіт – звісно, не повний список, адже студент має сам визначатися з джерелами свого наукового дослідження. Переглянувши рекомендовані праці, цілком можна  відшукати решту потрібного матеріалу. Кількість наданих довідок неухильно росте, а починали від скромної сотні довідок на рік.

Влаштовуємо й віртуальні виставки. Серед найсвіжіших – виставка до 70-річчя нашого земляка, журналіста і редактора, талановитого фотографа Василя Бабуха. Виставляються у нас і художники, які оформляють книги, що видаються в місцевих видавництвах. До речі, віртуальні і реальні виставки не дублюються. Віртуальними ми зацікавлюємо, а на «живі» приходять подивитися до бібліотеки.

Надаємо можливість знайомитися з новими надходженнями – скануємо обкладинки.

Розпочали роботу з оцифрування фонду. Наразі на це бракує техніки, але робота просувається. Долучаємося до створення електронної бази «Культура України», подаємо туди ретро-видання.

Бібліотекар – не «сіра миша»

Стереотипне уявлення про бібліотекаря, який припадає пилом разом з книжками, вже давно неактуальне. Бібліотекарі обласної книгозбірні – це люди, що вміють усе. За великих надходжень по державних програмах, які періодично трапляються, бібліотекарі перекваліфіковуються на вантажників. Під час проведення масових заходів – це справжні актори з талантами художньої декламації, співів, хенд-мейду. А в тренінговому центрі за програмою «Бібліоміст» вони є вправними користувачами інтернету і тренерами з комп’ютерної грамотності.

Завідувачка відділу інформаційних технологій, бібліотекар за освітою Галина Добровольська – саме з таких:

– Найближчої неділі разом з учителями Недільної школи при церкві Св. Параскеви (УПЦ КП) їдемо до спеціалізованої школи для дітей з вадами зору в с. Карапчів на Вижниччині. Веземо колядки, мультфільми, а разом з цим – виставку книжок. У такий спосіб призвичаюємо дітей до книги. І не лише дітей. Виставка книг – невід’ємний атрибут усіх наших подій. Свого часу проводили майстер-клас з карвінгу по «бібліомосту» з Хотинською районною бібліотекою. Учасники по обидва боки моніторів були в захопленні. А для охочих навчитися мистецтва різьби по овочах і фруктах ми пропонували літературу з цієї тематики.

Інтернет у бібліотеці дає надзвичайні можливості! Пригадую, які емоції переповнювали усіх учасників «бібліомосту» з першим космонавтом України Леонідом Каденюком з нагоди його 60-ліття. Захоплені були всі: і сам космонавт, який з Києва спілкувався зі своїми прихильниками, і ми тут у Чернівцях, і його односельчани, що долучилися до розмови у сільській бібліотеці в його рідних Клішківцях!

Банк історії краю

Обласні бібліотеки називають краєзнавчими депозитаріями. У книгосховищах зберігається практично все, що видається в краї, та видання, в яких ідеться про край.

Читачі обласної бібліотеки ім. М.Івасюка – так само, як бібліотека, універсальні, вважають її працівники. І ця універсальність не заперечує слова «наукова» у назві.

Книгосховища потребують відповідного догляду. Тож одержимі своєю роботою бібліотекарі – «банкіри краєзнавства» – наводять лад у своєму депозитарії. Просушують книжки на балконах, пилососять, протирають пил…

Бібліотекар теж має Мрію…

Бібліотекар Галина Добровольська мріє, щоби Чернівецька обласна була подібною до бібліотеки Варшавського університету (БУВ), яка не лише одна з найбагатших у Польщі, а ще й одна з найпривітніших і найлояльніших до студентів. Під час сесії вона працює разом зі своїми відвідувачами до 5-ї ранку (до перших автобусів). І це ще не всі її переваги. У БУВі створені всі умови для навчання: вільний доступ до книг на полицях, електронний каталог, дармовий Wi-Fi, зручні робочі місця…  Пересічному українському студенту таке може лише снитися.

– Запроваджуємо усе, про що мріємо, в міру можливостей. Особисто я дуже хотіла б, аби в нас був вільний доступ до книг, комфортні умови для читача, відкритість фондів (крім, звісно, раритетних),  очіповані книжки… Мріємо про конференц-зал, де можна було б проводити масові заходи, не заважаючи іншим читачам.

Ґрати на Windows

Попри те, що віртуальні «вікна» в бібліотеках мають необмежені можливості, «ґрати» (тобто перешкоди) на них створюють таки суттєві обмеження.

Хоча обласна бібліотека й витримала вимоги грантодавця для участі в проекті «Бібліоміст» (приміщення для розташування комп’ютерів, дотримання санітарних норм при цьому, внесок місцевої влади тощо) – загальні успіхи книгозбірні гальмуються іншими обставинами. Задля тренінгового центру бібліотека пожертвувала одним із відділів. Фінансування бібліотек – стабільне, а ціни на друковані видання (зокрема й на періодику) постійно зростають. Постанова Кабміну про  обмеження платних послуг бібліотек позбавила можливостей заробити хоча б на канцтовари, носії електронної інформації, оновлення і модернізацію техніки. Звісно, для обивателя, якого жахає, що «уже й у бібліотеці гроші беруть», це крок назустріч, але водночас – і позбавлення можливості отримувати певні послуги.

Безліч проблем породжують формальності: обласна комунальна установа (а саме такою є бібліотека ім. М.Івасюка) розташована у приміщенні, орендованому у міської громади. А найдивовижнішими є господарські «моменти» в управлінні бібліотекою. Приміром, книгозбірня має провести тендер на послуги з опалення приміщення. Так, наче ці послуги в нас надають кілька фірм, а не монополіст Чернівціоблтепломережа.

«Бібліоміст» в оптимізм

Книгозбірня давно перестала бути хатою-читальнею. Вона рухається за читачем. У бібліотеці на вул. Кобилянської  є навіть дитячий куточок з іграшками для дітей відвідувачів, а також запроваджено буккросинг… Бібліотекарі констатують: інтелект читача зростає. І віра в свого читача – це найголовніший місток, який книгозбірні вибудували до нього.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Чернівецька область у «бібліоцифрах»

405 бібліотек

12 централізованих районних бібліотечних систем,

346 сільських книгозбірень.

Загальний фонд – 6 млн. примірників творів друку

395 тис. користувачів на рік (43,8% населення Буковини).

196 персональних комп’ютерів

48 бібліотек області – з доступом до інтернету,

в т.ч. 27 – сільських книгозбірень

Запис Читач бібліотеки не покидає. Він просто «перетікає» до віртуалу спершу з'явиться на Медіа-Версії.