Нагадаємо читачам, що 2013 року «Версії» протягом року друкували серію матеріалів п. Буркута, присвячених 1913 року – «Напередодні І світової війни», у яких фахівець намагався проаналізувати особливості 2013-го.
Сьогодні, коли Україна від 2014-го веде важку боротьбу з російськими агресорами, а Кремль прагне будь-якою ціною ліквідувати нашу державність і поглинути Україну для відродження власної імперії, значне місце відводиться інформаційно-психологічним операціям, які є важливою складовою так званої «гібридної війни».
особливу увагу московські фахівці з ведення інформаційної війни приділяють питанням історії, намагаючись переконати всіх у тому, що Українська держава штучно створена Заходом для розвалу Росії. Кремлівські пропагандисти на повному серйозі оголошують, що українського народу не існує, є лише частина росіян, назва яких – «малороси». Мова їхня зіпсована польськими і німецькими словами. Навіть російський президент Путін час від часу виголошує, що «українці й росіяни – один народ». Отож наш проект – на часі. Українці повинні знати історичну правду про себе і свою країну, яка замовчувалася століттями.
ЯК ВИНИКАЮТЬ ДЕРЖАВИ
Ненависники України найчастіше твердять про те, що «Української держави ніколи не існувало». Історичні факти для них несуттєві. Власні фантазії для цієї публіки значно важливіші. Навіть у січні нинішнього року, коли ми святкували 100-річчя створення незалежної Української Народної Республіки, кремлівські пропагандисти твердили, що УНР проіснувала зовсім недовго, тож і повноцінною державою не була. Зрештою, українофоби намагаються ігнорувати і той факт, що нинішня Українська держава живе вже 27-й рік.
Щоби розібратися в тому, яке минуле у нашого народу було насправді, звернемося до фактів. І почнімо із загальних питань.
У сучасному світі існує понад дві сотні держав. Переважна більшість була утворена (або відновлена) у ХХ столітті. Адже наприкінці ХІХ століття у світі було лише близько шістдесяти держав – якщо рахувати з домініонами, а також країнами, лише умовно незалежними. По-різному складалися долі різних народів: одні домагалися власної державності й зберігали її упродовж століть, інші мусили підкорятися сильнішим за себе, відтак власною кров’ю, працею і талантами зміцнювати чужі імперії. Інколи нечисельні народи могли відстояти власну незалежність (наприклад – чорногорці), натомість багатомільйонні перетворювалися на колоніально-залежні (як-от індійці).
Щось залежало від самих народів, їхньої боротьби за кращу долю, але не менше й від зовнішніх обставин. А вони, ці обставини, рідко бувають сприятливими, частіше навпаки. Ще в античні часи людство створило таку форму державності, як імперія. Виникали імперії, як правило, завдяки завоюванням, підкоренню інших народів володарями однієї держави. Інколи таке об’єднання було дуже нетривалим, як-от імперія Александра Македонського. Зі смертю великого полководця-завойовника розпалася і його імперія. А були імперії, що існували століттями і постійно розширювали свої кордони. Прикладом може бути Римська імперія, яка виникла у І столітті до нашої ери і розкололася на Західну та Східну аж у IV ст. вже нашої ери.
По-різному складалися історичні долі цих державних утворень. Західну Римську імперію наприкінці V століття захопили варвари, які на її уламках створили свої держави. Східна ж проіснувала ще тисячу років і мала чималий вплив на процеси державотворення у кількох слов’янських народів, у тому числі й українського. Розкол на Схід і Захід відбувся не лише у сфері державотворення, він призвів до розколу християнської церкви, що згодом позначилося вже на нашій вітчизняній історії…
А предки наші у ранньому середньовіччі створили власну велику імперію, яка охоплювала значні території від Чорного до Балтійського морів, і від Карпат до Волги. Центром цієї держави був Київ, де перебував престол великого князя. Часто її називають Київською Руссю, хоча в тогочасних документах використовувалася офіційна назва «Русь». Щодо походження цього імені, то науковці не дійшли єдиної думки. Одні вважають її похідною від річки «Рось», інші шукають корені у мовах народів-сусідів. Така ж ситуація склалася і у деяких інших народів, у тому числі й слов’янських, які не можуть точно визначити, звідки походять назви їхніх держав. Дотепер походження імен «Сербія» і «Хорватія» спричиняє запеклі дискусії істориків, філологів і етнологів. А ім’я держави «Франція» дісталося сучасним французам у спадок від германського племені франків, хоча самі вони – романці.
Проте московські українофоби підкреслюють, що держава наших (та їхніх) предків називалася саме «Русь», не «Україна», і на цій підставі заперечують право сучасних українців вважати Русь своєю. Мовляв, лише «русскіє» є єдиними спадкоємцями славного імені. Може, вони ще й французів почнуть переконувати у тому, що ті не мають права зватися ім’ям одного з германських племен?
Та повернімося на Схід Європи. Як єдина держава, Русь проіснувала від ІХ-го до середини ХІІ-го століть. Щоправда, імперією називаємо її лише ми, бо сучасники тієї Русі використовували більш скромну назву «велике князівство». Адже титул імператора на Сході носив правитель Візантійської імперії, спадкоємиці Східної Римської імперії. Його підданих називали «ромеями», від слова «Рома», тобто Рим. На Заході ж імператорський титул надавав лише Папа Римський, і там від 962 року існувала «Священна Римська імперія». До її складу належали землі германців, італійців, нідерландців, швейцарців, чехів і багатьох інших європейців. А на Русі так само жили люди різного етнічного походження.
Щодо прабатьківщини слов’ян сучасна наука не має єдиної точки зору. Втім, прибічники різних теорій все ж вважають, що слов’янство зароджувалося, в будь-якому випадку, на тій чи іншій частині території сучасної України. А від середнього Подніпров’я вони рухалися в різних напрямках, заселяючи землі з іншомовним населенням, змішувалися з ним і закладали основи тих етносів, що згодом стали називатися українцями, білорусами і росіянами. Українці, наприклад, увібрали до свого складу чимало тюркомовних народів – зокрема, торків, «чорних клобуків», половців тощо. А симбіоз слов’ян із угро-фінськими народами меря, весь, мещера, мурома, чудь та іншими поклав початки російському етносу.
Хоча народи формувалися вже відмінні один від одного, вони зберігали єдине спільне ім’я «Русь». Важливим об’єднавчим чинником була спільна християнська релігія, яку великий київський князь Володимир прийняв з Візантії. Після остаточного розколу християнства у 1054 році східний обряд отримав назву «православ’я», а західний – «католицизм». Разом із православ’ям було запозичено і літературну мову, створену південними слов’янами, яку назвали церковнослов’янською. Це мало величезний вплив на подальшу історію і українського, і російського народів. Але про це поговоримо наступним разом.
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
