Щоправда, коли йдеться про справжнього фахівця, який посів своє місце у житті. Саме таким є завідувач фельдшерсько-акушерського пункту села Ясено на Сторожинеччині Валерій КРУШНИЦЬКИЙ, який у День медичного працівника відзначить 13 років роботи на ФАПі та відсвяткує своє 40-річчя.
У пеклі
Був такий період у житті Валерія Крушницького, коли він… спускався до пекла. Там на його очах чубаті солдати ставали лисими. І за це їм доплачували всього-на-всього 5 крб. на місяць до 7-ми, що їх отрмували строковики. Полк – в/ч 3031, у якому 1986 року Валерій служив санінструктором, а потім фельдшером батальйону, пізніше назвали атомним.
– Я контролював самопочуття 18-19-літніх хлопців, – пригадує він. – Яким же воно могло бути, коли солдати їздили на списаних, з височенним рівнем радіації машинах. Коли ті ламалися, шукали запчастини на могильнику в Россохах. Хлопці постійно скаржилися, що дере в горлі, в усіх без винятку стрибав артеріальний тиск. А коли відбувалися викиди, дуже боліла голова і шалено калатало серце. У багатьох починалася носова кровотеча чи блювота.
Якось на станції зчинився страшний галас: чекали приїзду самого Горбачова з дружиною. Тож нас одягли в білі халати і наказали забути, що ми – солдати строкової служби. Мусили говорити, що ми прапорщики-надстроковики. Тільки пізніше зрозумів, чому саме: адже прапорщикам за перебування у Чорнобилі держава платила і навіть надавала житло. А ми, солдати, були безоплатною робочою силою.
Через 20 «з хвостиком» років Крушницький нарешті отримав з рук Президента медаль «Захисник Вітчизни».
У буднях… боротьби
Де б не працював Крушницький, він завжди потрапляє у виробничі… катаклізми. Йому постійно доводиться долати труднощі, людську байдужість, владну захланність і лінощі. Пригадую такий випадок: було це ще у середині 90-х. Прийшов на ферму, а там – жахлива картина: доярки з руками у корості, та ще й запущеної форми. Дивитися на це страшно, а вони ж іще молоко доять. Їхати до Чернівців чи Сторожинця жінки категорично відмовилися – немає грошей на автобус! А у Валерія на ФАПі не те що мазюки потрібної немає, ліків узагалі чортма. Інший руки опустив би, а він – і не місяць і не два воював, а все ж таки домігся свого: жінок оглянули та призначили лікування.
І повз чужу біду не може пройти чорнобилець: набридатиме візитами господарям владних кабінетів усіх рангів аж до нестями. А все ж таки людям допоможе – і з оглядом у спеціалістів, і ліками, або ж просто порадить чи вислухає… Тому з задоволенням ідуть ясенчани до ФАПу, де завжди затишно, чисто, а взимку – тепло. Та й ремонт старої будівлі Валерій зробив самотужки.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
