Юрій Лозюк
Ці слова належать лікареві Юрію Лозюку, який практикує тайтзицюань від п’ятирічного віку, а нині, майже через пів століття, навчає інших оздоровлювати себе. Ще й допомагає важкопораненим бійцям стати на ноги після переломів, гіпсів, контрактур. Хоча в далекому 1989-му лікарі Ленінградського військового госпіталю сказали йому, 19-річному, що ходити він уже ніколи не буде…
…Марш слов’янки, «учебка», Афганістан. За рік до виводу радянських військ. А за шість місяців – важке поранення. І безапеляційний вирок лікарів: “Ходити вже ніколи не будете.” Батькам не повідомив. Лежав у військовому госпіталі в Ленінграді. Що відчув?
«Хіба передати словами? А врятувало мене тайтзи (так скорочено називають тайтзицюань – Л.Ч.), – каже мій співрозмовник. – Лежав і «крутив» подумки форми тайтзицюаню цілими днями і ночами. А через рік самотужки добрався додому і постукав у двері рідної хати!»
Оздоровча гімнастика, бойове мистецтво, філософія життя – і не тільки
Спробуємо розібратися з тим, що таке тайтзицюань. А завдання, повірте, не з легких. Бо, як любить повторювати Юрій Михайлович, той, хто знає – не каже, а той, хто каже – не знає.
Щоби уявити собі практику тайтзи, рекомендую згадати блискучу американську комедійну мелодраму «Стажер» із Робертом Де Ніро в головній ролі. Пам’ятаєте, чим завершується фільм? Усі виконують на природі якісь дивні повільні рухи, глибоко дихаючи при цьому. А екраном ширяться спокій та умиротворення. Мені особисто ці практики чимсь нагадують балет в уповільненому форматі. Дехто з майстрів порівнює форми тайтзи з оркестром. Лозюк розглядає їх як танець, в якому рух випливає із руху. Прикметно, що досвідчені майстри дозволяють собі імпровізацію.
У перекладі тайтзицюань означає «кулак Великої межі». На перший погляд абстрактно і незрозуміло. Та лише на недосвідчений погляд. Бо, скажімо, у тайтзи немає спарингів (двобоїв) і змагань, хоча його вважають одним із напрямів ушу. Чому, спитаєте? – Бо такий спаринг може закінчитися трагедією: форми цієї боротьби настільки ефективні та феноменально потужні, що використовуються лише тоді, коли над людиною нависає смертельна небезпека й треба рятувати власне життя.
В усіх інших випадках це потужна оздоровча гімнастика, форма рухливої медитації, яка через серію м’яких вправ об’єднує розум і тіло.
Спробую переказати, в чому полягає оздоровчий аспект цих практик. Практиками Юрій Михайлович називає заняття/тренування тайтзи. Коли правильно – а це досить складно – виконуєш форми тайтзи, життєва енергія (про неї трохи пізніше) розподіляється рівномірно, забезпечуючи рівновагу тіла, яке, завдяки цьому, стає гнучким і слухняним. Іншими словами, фігури тайтзи вирівнюють усю структуру фізичного тіла, знімаючи м’язову крепатуру, навчають правильно перерозподіляти вагу тіла, а це, своєю чергою, прибирає зайве напруження в суглобах. Так формується правильна постава і людина стає центрованою й цілісною, перестає інстинктивно сутулитися – отже, в неї поліпшується кровопостачання органів. Наслідком останнього є своєчасне та постійне очищення організму. Ба більше, рухи/форми тайтзи здатні допомогти людині позбутися навіть хронічних болячок. Надто, якщо до форм приєднати дихальну гімнастику.
Плавні ж рухи, за свідченням Майстра, вже самі собою є динамічною медитацією, яка заспокоює розум і дозволяє прийти до відчуття усвідомленої дії, чого так бракує сучасній людині. Припиняється внутрішній діалог, безперервний аналіз. Тож людина, яка практикує тайтзи, починає відчувати себе тут і зараз, що і дозволяє їй наповнитися енергією, перезавантажитися і позбутися впливу негативних емоцій, які руйнують організм. Натомість заняття налаштовують на позитив, що допомагає організму відновлюватися, себто відновлювати нервову систему, а значить й організм загалом.
Ці пояснення, як на мене, підтверджуються й офіційною медициною.
Але в тайтзи є ще один аспект, який прийнято вважати містичним. Хоча, на глибоке переконання п. Лозюка, він таким не є. Йдеться про так звану енергію ци/ці/кі/дзи – у неї різні назви. Інколи це поняття перекладають як життєва енергія, внутрішня сила людини або ж потік енергії. Кі – фундаментальний принцип, частинка, що формує будь-яке живе створіння. І вона є основним принципом традиційної китайської медицини й китайських бойових мистецтв. У тайтзи цю силу називають Дзи.
І кожний крок залишає слід
Юрій Михайлович пояснює дію потоку енергії та його прояв так:
«Енергія тече в усьому живому. Наші емоції – це забарвлення цього потоку життєвої енергії. Як правило, вони дуже важко піддаються контролю. А тайтзи саме і вчить цього – як контролювати власні емоції. Бо кожна окрема форма тайтзи має свою емоцію (назву). Хочеш бути злим і в тонусі – будь ласка, для цього повторюєш багато разів ось таку форму/вправу. Бажаєш перебувати в ліричному сумі – робиш іншу, для активації власного творчого начала вдаєшся до третьої форми…
У підсумку вміння вибирати й створювати свій власний настрій/стан, так би мовити, на замовлення, призводить до відчуття автономності, самотності й незалежності, – каже пан Юрій. – Та великий плюс занять у тому, що людина не тільки починає усвідомлювати, а й вчиться простежувати причинно-наслідкові зв’язки – як у суспільстві, так і в політиці та спілкуванні окремих особистостей. А бачити причину й знати про наслідок явища – чого ще можна бажати?.. А ще у філософії тайтзи немає дуальності, тобто поділу на зле і добре, темне і світле. Інь та Ян – жіноче і чоловіче начала – єдине ціле. Відтак ця філософія на перше місце ставить мораль. Вона вчить відповідати за свої вчинки й нікого не звинувачувати в своїх бідах. А також розуміти, що випадковостей у цьому світі не буває, а ситуації, в які потрапляємо, є наслідком наших попередніх вчинків і дій.
Щоби стати сильним, слід визнати свої слабкості – ця нібито парадоксальна істина може слугувати своєрідним слоганом тайтзи. Адже визнати свої слабкості здатна тільки дуже сильна людина. Замкнене коло? Може, й так. І коло це треба розірвати, а для цього треба мати в собі великі резерви. І вони є у кожного, тільки проявляються тоді, коли людина доходить до крайньої, великої межі. Звідси й назва цих практик – тайтзицюань, тобто «кулак Великої Межі». За нею – трансформація. Іншими словами, людина вже більше не може жити по-старому. Адже по-справжньому сильний не може бути агресивним. Оскільки будь-яку агресію спричинює страх. І з людиною починають відбуватися метаморфози: гординя трансформується в гідність, не вимагаючи самоствердження, жорстокість – у справедливість, роздратованість – у прийняття, фанатизм – у знання, хитрість і лицемірство – в сумління, та й сама енергія страху змінюється, перетворюючись на любов Але це вже інший рівень тайтзицюаню – це вже навіть не філософія, а початок шляху духовного розвитку, спосіб усвідомлення своєї Божественної природи. Так стверджують майстри тайтзицюаню», – наголошує Юрій Лозюк.
Від тривалих пошуків до розчарування й навпаки, бо це просто шлях…
Цікавлюся, як прийшов Лозюк до тайтзицюаню.
Юрій Михайлович зізнається, що й сам достеменно пояснити не може, як це сталося. Розкрити таємницю міг би батько, але він цього не став робити. Вперше зустрівся з китайськими практиками у 5 років, коли з батьком поїхав до столиці Бурятії Улан-Уде. «Там я на своє задоволення смикав руками і ногами, – сміється, згадуючи. – А починаючи від 2-го класу, щоліта їздив туди до родичів – далекосхідних козаків. Вони ж на кілька місяців відводили мене до дацану, ламаїстського монастиря, який водночас слугує університетом. Що таке ламаїзм? – перепитує і пояснює, – це форма буддизму в Монголії та Бурятії».
Отже, не дивно, що вже у 7 класі Юрко став КМС по дзюдо. Себто, кандидатом у майстри спорту. Можливо, тому що крутив форми тайтзи для розминки, не надто усвідомлюючи, що робить.
Потім було медучилище в Бєльцах. І поява в його житті людини на імя Даг-Юй. «Це не випадковість була, зараз я це розумію, – каже п. Юрій. – Даг-Юй – усі називали його Данік – зіграв у моєму житті дуже велику роль. Щойно він з’явився, я закинув усе – і навчання, і всі студентські радощі. Натомість щоденно займався, займався і ще раз займався тайтзицюань. А навесні Данік, залишивши мені завдання щодо занять, зник. Я ж після першого курсу поїхав до Казахстану, де бусурман, п’яниця і конокрад навчив мене метанню ножів і володінню клинковою зброєю – мечем і шаблею.
Протягом другого курсу я навчався тайтзи самотужки й водночас пішов до секції рукопашного бою. Влітку – будівельний загін. Тоді ж навідався до Монголії. Там не було таких кордонів, як ми це звикли собі уявляти – сопка ваша, сопка наша…
Після закінчення медучилища потрапив до Афганістану. Рік пролежав із пораненням, а потім ще рік відновлювався.
Наступні три роки присвятив пошуку вчителів – колесив Сибіром, Бурятією, був у Грузії, Азербайджані, Мурманську… Важкі для мене часи – позначені суцільним розчаруванням. Щоправда, зустрів трьох… асоціальних елементів, які залишили в моїй душі слід, хоча в учительстві відмовили. Період пошуків був періодом мучеництва. Навіть сновидіння діставали. Тоді я остаточно переконався у східній мудрості: той, хто знає, не каже, а той, хто говорить – не знає.
…1994 року брав участь у чемпіонаті світу з рукопашного бою. Мені вручили медаль і кубок, але то був непевний час, чиновники спорткомітету кудись зникли і… Та зрештою після цього я став тренуватися сам і тренувати інших. Вступив до Кишинівського медінституту, потім був чернівецький біофак. І до початку повномасштабного рашистського вторгнення працював у поліклініці заводу «Кварц».
Війна: про неї Лозюк писав у фейсбуці від 2013 року
«Саме так, від 2013 року я говорив, що ми воюватимемо з росією, і воюватимемо повномасштабно. У фейсбуці зберігаються мої пости про це. Можливо, саме тому почав працювати з підлітками. Готував їх до армії, бо усвідомлював, що саме їм доведеться захищати себе і країну.
Створив загін «Саламандри», його кістяком були діти афганців. Але пізніше підтягнулися й інші підлітки. Саламандрят було десь до сотні. Оволодівали тонкощами рукопашного бою, займалися військово-патріотичним вихованням. Нині вони всі на фронті і воюють, треба сказати, успішно. Хоча свого часу мій загін налякав міліцію. Щодо мене навіть намагалися відкрити кримінальну справу. Та не було складу злочину й від цієї затії відмовилися.
Коли почалася повномасштабна війна, всі мої вихованці без виключення пішли добровольцями на фронт. І хоча мене за інвалідністю ще замолоду зняли з військового обліку, я пішов до військкомату разом з хлопцями. Так опинився на фронті – навіть медкомісію не проходив.
Ранило й контузило на Харківському напрямку. В госпіталі під час обстеження встановили, що крім перелому хребта мав ще два інфаркти.»
Про те, як його везли додому, Юрій Михайлович навіть згадувати не хоче. «Це була найстрашніша дорога у моєму житті, – зізнається. – Настільки зле мені було. Контузія загалом дуже складна і непередбачувана проблема…».
Минулого літа, коли Юрія Михайловича виписали з госпіталю, він практично не піднімався з ліжка. Його учні з практик тайтзи та курсів астрології, які він також веде, домовившись між собою, запровадили чергування. І яким було їхнє здивування, коли за кілька місяців він повернувся до ведення занять.
«Так, на моє повторне відновлення пішло кілька місяців, – засвідчує Майстер. – Адже багаторічні практики відшліфовують волю, нарощують внутрішню силу і з віком дивовижна сила Дзи не слабшає, а навпаки зростає. На відміну від м’язевої сили, яка з роками знижується. І в цьому перевага внутрішніх систем».
Зайнятися здоров’ям можна і в 70, тим паче – продовжити вік
Зֹ’ясувала, що починати практикувати тайтзи можна в будь-якому віці та за будь-якої фізичної форми. Нині на заняття до Юрія Михайловича ходять люди, так би мовити, від і до, себто верхньої межі практично не існує. У нього займаються й сімдесятирічні. Бо це прекрасна можливість без пігулок поліпшити своє здоров’я і продовжити життя – активне! Ну а «від» – це коли батьки беруть із собою на тренування дітей.
Спробувала і я – мені сподобалося. Бо тренування, як правило, вивільнює голову від щоденних турбот і буденних дурниць. Головне ж – позбавляє тривог, страхів і стресів. І це попри поліпшення фізичного самопочуття. А, може, тому воно і поліпшується, що вивільнюєш голову – психосоматика, одне слово.
Оскільки ж людина і для себе – загадка, то тайтзи, як на мене, допомагає розібратися також у собі і своєму житті. А це завжди корисно. І за будь якого віку.
Для тих, хто усім цим зацікавився або ж хоче поліпшити самопочуття чи продовжити активне життя, номер мобільного – 050 972 89 54.
Людмила Чередарик, «Версії»
