Додому, додому, я хочу додому
«Смерекова хата, батьківський поріг»… Хто в Україні не чув цієї пісні? Втім, ставлення до неї різне. Починаючи зі сльози на очах і закінчуючи «знову заскиглили, шароварники!..» Тож у чому тут секрет? І що особливого у цій «батьківській хаті»?
Науковці ж з’ясували таке: доки ти живеш на рідній землі, то нічого особливого не відчуваєш. Чи не тому слова про відданість Батьківщині – великій і малій, тобто тій, де ми народились і виросли, про цінність традицій тощо для молоді не є актуальними.
Але, показово, як тільки молода людина з радістю втече у «великий світ» (велике місто) подалі від батьківського порогу, в неї з’являється якесь дивне відчуття . Їй хочеться до дому. Дуже хочеться… І матусиних пиріжків, і домашнього борщу, і спілкування з товаришами. Але понад усе хочеться просто Додому.
Чому? Адже так мріялося вирватись з рутинних тенет цього маленького містечка чи села. І що ж? Воно не відпускає?
Зазвичай це відчуття називають ностальгією. Практично пояснень йому немає. Натомість їх заміняють різноманітними душевними розмовами фахівців від національної культури про ті ж самі традиції, спорідненість тощо. А що ж насправді являє собою ностальгія? Чи справа лише у традиціях? У циклічній потребі молодих піклуватися про старих?
Закони, що непідвладні владі
Ми живемо у матеріальному світі. Принаймні, він нас оточує. Щоби побачити світи невидимі, потрібні певні зусилля.
Отож, що ми знаємо про світ, в якому живемо, в якому народились? Нам кажуть, як правило, гуманітарії, що він – себто наш світ – дуже складний, незбагнений, суперечливий. Може і так. Але матеріальний світ складається з матерії. У тому числі з фізичних полів – електричного, магнітного, гравітаційного та інших, яких ми ще не навчились вимірювати. Але вони, ці поля, існують за своїми законами, яких ніхто не може відмінити. І вони мають цікаву особливість. На відміну від законів, які створюють для себе люди – юридичні, економічні, художні тощо, фізичні закони не залежать від бажань людей. Їх не можна змінити ні указом президента, ні постановою міської ради.
Відновлює територія, на якій народився
На землю, де мати виношує своє дитя, де народжується дитина, постійно впливає цілий спектр електромагнітних, гравітаційних полів і випромінювань. Окрім них на людину впливає хімічний склад води, яку вона п’є, хімічний склад повітря, яким вона дихає, хімічний склад їжі, яку вона споживає, а також здійснюється комплексний соціальний вплив.
Іншими словами, йдеться про цілий комплекс факторів, левова частка яких – суто фізична, матеріальна, що діє на людину від часу зачаття і до остаточного формування у дорослу людину. І саме в умовах, у яких вона зростала, людині найкомфортніше. Бо саме в цих умовах вона може відновлюватись. Так звана мала батьківщина – це найкраща рекреаційна зона для конкретної людини. Безумовно, має значення і соціальне середовище, але сама територія, значно важливіша за соціальне оточення.
Комплекс фізичних факторів, які оточують людину під час її формування, визначають взаємне розташування молекул в нашому організмі, напруженість електричних полів у корі головного мозку під час роздумів, радощів, смутку. Ці поля практично формують умови оптимального кровообігу судинами, швидкість передачі нервових імпульсів до м’язів, хімічний набір реактивів для перетравлення та засвоєння їжі. Фахівці з людської фізіології та метаболізму можуть навести ще багато функцій організму…
Зростання ж, формування нашого організму нагадує творення вишиванки. Полотно звичайно біле, а вишивають по ньому червоними та чорними нитками. Але візерунки кожна господиня вибирає сама, товщина і довжина ниток також річ довільна. Як вишиє – так і буде виглядати. Ніби з далеку усі вишиванки однакові, а з близька – немає двох подібних… Так само вплітається у нашу людську будову під час її формування і мереживо фізичних полів. З одного боку, воно – неповторне для кожної людини, а, з другого боку – трохи схоже для людей, вихідців з певної місцини.
Ми не говоримо тут про значення батька-матері, соціально-енергетичний вплив яких великою мірою визначає не лише наші зовнішні окраси, а й внутрішні. Тут іде мова про досить слабкий зовнішній вплив середовища на формування людини. Але цей вплив нагадує гомеопатичне лікування, коли малими дозами сильно діючої речовини вдається досягти більшого ефекту, ніж великими дозами хімічних медпрепаратів.
На новому місці – поганий сон
Згадайте, що відбувається, коли ми вперше потрапляємо до нового середовища, у нове для нас місце перебування? Ми погано спимо. Ми маємо проблеми зі шлунком, наш імунітет слабшає. Нам погано, ми хочемо додому. Але тепер наш дім тут. Тут, де нам не подобається. Але тут є робота, є перспектива розвитку, кар’єри тощо. Дома цього зазвичай немає. І ми залишаємося. Залишаємося на чужині і соціальний фактор в нашій адаптації відіграє суттєве, якщо не вирішальне значення. Ми робимо кар’єру, створюємо сім’ю, вчимося у престижному вузі, розважаємося у престижному місці тощо…
З точки зору психології у нас з’являється нова домінанта, більш суттєва, ніж досі. Ми хочемо реалізуватись у новому місці! Це стає головним! А подобається нам тут, чи ні, з точки зору відчуттів і почуттів – вже друге питання. Хоча саме зміна фізичного оточення людини – зміна напруженості та розподіл у просторі електромагнітних та інших полів – для неї відчутна, бо викликає дискомфорт, оскільки наші органи звикли до певної конфігурації цих полів. У новому місці вона інша, але, зазвичай, не смертельна. Тому організм самотужки рятується. Щоби відтворити колишні умови існування, сам генерує те, чого йому не вистачає! Наша емоційна налаштованість на результат (бойовий дух!) активує механізми зміни власних електромагнітних та інших полів, синтез необхідних хімічних речовин. Ця зміна повинна не лише компенсувати нестачу, або надлишок притаманних організму полів та хімічних компонентів, а й створити додаткові, які посилюють здатність до виживання.
У сумних і заздрісних – погане травлення
Згадайте, коли ви постійно засмучені чи схвильовані, або ж піддаєтеся почуттю злості чи заздрості, вам здається, що ці емоції йдуть з грудей, від самого серця! Вам так важко… А що відбувається насправді? З точки зору біомеханіки? Емоції викликають напруженість м’язів. Не лише зовнішніх – на руках, ногах, торсі, а й внутрішніх – тих, які утримують наші органи та стимулюють їхнє скорочення й розтискання. Скорочення м’язів веде до звуження судин, особливо капілярів, та нервів, за якими нервові імпульси (команди мозку) спрямовуються до окремих органів. Менше крові в орган – більше застійних явищ. Затиснутий нерв викликає тупий (або гострий) біль, а також спотворює команди мозку.
Якщо стиль життя людини полягає у суцільній ненависті до оточуючих (окремих, або усіх), відбувається постійна фіксація внутрішніх м’язів, яка змінює стан внутрішніх органів. Вони постійно затиснуті. Зазвичай, від туги за нездійсненним, від заздрощів, або від страху першочергово скорочуються м’язи грудної клітини. І дійсно – заздрісні, дратівливі люди страждають на різноманітні проблеми травної системи. Ті, хто постійно очікують на неприємності, бояться життєвих несподіванок або ж відповідальні за своєю природою люди, керівники, турботливі жінки, як правило страждають від хвороб серцево-судинної системи. Саме м’язи серцевої сумки та серця постійно стискаються у таких людей.
Хіба ж емоцій не потрібно зовсім? Загалом так. «Зациклювання» на емоціях не дозволяє людині мислити раціонально. Не дозволяє шукати вихід у складній ситуації. Інтуїтивна реакція – тікати або нападати – не завжди виправдовує себе.
Про позитивні емоції
Що відбувається, коли ми радіємо, сміємося? Тілом проходить вібрація. Не містична «вібрація енергії космосу…», а звичайна механічна вібрація – коливання м’язів, кісток і судин. Наші м’язи коливаються. Вони розминаються. Кров по ним рухається активніше. Зникають застійні явища у судинах. Але тривалі радощі втомлюють… Тривала дія вібрації на тіло шкідлива. Є санітарні норми, які визначають ступінь небезпеки вібрації. Трястися тривалий час небезпечно. Навіть у ритмічному танці.
Але що робить людина, коли усі прагнення досягти успіху на новому місці, не приносять успіху? Тікає? Більшість ні. Шукають нових шляхів. Як правило, без успіху. І погоджуються не на успішну роботу, а на яку-небудь. Дехто вирішує відпочити. Поїхати на курорт. А когось починає тягнути Додому.
Ті, хто погоджується на будь-що, живуть ілюзією успіху (все-таки залишився у великому місці!) і тужать, спазмуюючи свої м’язи та судини, очікуючи на кращі часи. Відпочивальники втрачають у новому місці залишки здоров’я (організму важко пристосуватись до нової конфігурації полів та хімічного складу середовища, а емоційний заряд від очікуваних нових вражень швидко зникає через буденність «відпочинку»). А що знаходить той, хто їде Додому? Він потрапляє у рекреаційне середовище, в якому він виріс. Конфігурація полів та хімічний склад домашньої території сприяє відновленню людини. Світ здається приязнішим. Проблеми придатними до розв’язання. Відпочивши, заспокоївшись і набувши душевної рівноваги, людина здатна до більш розважливих вчинків.
Люди без коріння
Батьківська хата – це неоціненне джерело відновлення людини. Щасливий, хто його має. Хто живе там, де народився, або недалеко від цього місця. Набагато гірше тим, кому нема куди подітися у важкі часи. Тим, хто не має батьківської хати, немає можливості повертатись Додому. Часто-густо вони в цьому не винні. Тато і мама з різних місць. Мама під час вагітності тинялася світами. Дитина росла у різних містах. Така людина немає коріння.
Є люди, які вважають, що «наша батьківщина там, де нам добре». Їх носить світами і їм скрізь погано. Вони постійно прагнуть змінити світ і своє оточення таким чином, щоби їм стало краще в цьому світі. Але це ж ілюзія…
Поважати можна те, що розумієш і відчуваєш. Якщо відчуттів немає, а розуміти не бажаєш, то ти чужинець у власній країні. І це не політика чи «шароварна» балаканина, а чиста фізика матеріального світу.
