« ….Елегантний майор Іонел
У тому ж павільйоні біля огорожі стоїть бородатий чоловік. Жінка, яка прийшла відвідати його, простягає йому руку. Він делікатно приймає її. Потім таємничо піднімає капелюх і дістає клаптик паперу: «Тут у мене документ. . .» Відвідувачка повертається до нього спиною, щоб приховати сльози. Потім він акуратно кладе «документ» назад у капелюх. Я дізнаюся про долю цієї людини: він був офіцером у Бухаресті, одним із найелегантніших чоловіків. Його дружина має відомий салон сучасної моди. Тепер він збожеволів. У лікарні, стоїть поруч із огорожею і вдивляється у блакить неба, і… збирає «документи». Хороша репутація притулку для душевнохворих у Черновіц.
Я радий знову опинитися на вулиці. Проходячи повз, бачу в приймальні жіночу фігуру у капелюсі надягненому, звичайно, прямо. А оскільки за останньою модою прийнято одягати капелюх на ліве вухо, або на перенісся або на потилицю, я припускаю, що ця жінка збожеволіла. Насправді, вона щойно приїхала із Сібіу.
Доктор Декулеску каже мені, що установа в Чернівцях набула гарної репутації завдяки своїм чудовим лікарям доктору Рамлеру, доктору Балтасару, доктору Кіпперу, доктору Ранду, і що сюди направляють дедалі більше пацієнтів з інших регіонів, хоча установа призначена лише для Буковини. І справді, взірцева чистота білих ліжок, зразковий порядок у палатах, все виглядає так, як у приватному санаторії»
Ці «Картинки…» на своїй фейсбук-сторінці оприлюднив Сергій Воронцов.
А мені пригадалася ця ж божевільня, коли вона вже мала іншу назву та й функціонувала в іншому часі. Я тоді мешкала з батьками в особняку на Рогатці – так називалася північна околиця Чернівців. Нині ця назва вже давно забута. Саме на Рогатці закінчувався і трамвайний маршрут…
У 60-их роках минулого століття Чернівецька обласна психлікарня була окремим містечком – зеленою оазою міста Чернівці. До її володінь належали озера – ті, що на території Жовтневого парку і далі за ним, а також городи, сади і поля, засіяні хлібною, технічною і кормовою рослиною сорго. Її солому використовували як сировину для виробництва паперу, картону, плетених виробів і віників. І все це вироблялося у майстернях психлікарні. Туди водили хворих на так звану трудотерапію. Адже чимало з них лікувалися там протягом не одного десятиліття…
На зиму психлікарня заготовляла силами душевнохворих і робітників городину – картоплю буряк, моркву тощо. Ласували недужі взимку також яблуками, грушами й горіхами. Їм варили компоти з сухофруктів. А зберігалося все це у величезних підвалах, розташованих на території лікарні між корпусами відділень.
Була на території лікарні й лазня. Її величезну трубу знесли у 80-х роках минулого століття. Та попри це кожне відділення мало свою ванну кімнату, де раз на тиждень мили хворих. Колись і підлоги були там з підігрівом.
Крім того, кожне відділення мало величезну світлу веранду, де хворі проводили дозвілля: читали, грали у настільні ігри тощо. Двічі на день їх виводили на 2 години у двір на прогулянку – кожне відділення мало величезний зелений двір зі стаціонарними столами і лавицями.
Психлікарня володіла дуже багатою бібліотекою. Книги там брали не тільки хворі, а й медичний персонал та члени їхніх сімей. У тому ж приміщенні, де була книгозбірня, розташовувався і клуб. Вечорами там крутили кіно. Це приносило додаткові кошти психлікарні. А клуб, зрозуміло, перетворився на культурний центр усієї околиці Чернівців під уже згаданою назвою Рогатка. А на кожне свято культпрацівники лікарні – були там і такі посади (!) – готували концерт. У ньому брали участь як медпрацівники, так і хворі. І це завжди було захопливе видовище.
А про сучасний стан Чернівецької психлікарні якось не хочеться писати.
Людмила Чередарик
Фото 1932 року, знайдені С. Воронцовим
