До професійного свята священики Української Греко-Католицької церкви запропонували журналістам взяти участь у реколекції*. Йшлося про «Майдан, який змінив нашу професію».
Насправді, як зауважив настоятель чернівецького храму Різдва Пресвятої Богордиці УГКЦ о. Василь Гасинець, не професія змінилася. Адже професія журналіста – «свята, бо покликана нести правду». Змінилась якість підходу до професії.
Священики не відкрили журналістам чогось унікального. Проповіді о. Василя й о. Івана Гопка зі Сторожинця базувалися на Кодексі етики українського журналіста, 19 пунктів якого, як зауважили святі отці, межують з євангельськими. Але – «слово в храмі по-іншому падає».
«Покликання ваше говорити – не означає обов’язково сказати щось мудре, щось надзвичайне. Покликання говорити – це не сказати дурниці і не сказати брехні. Ваша діяльність вимірюється не листками паперу і не гарними камерами, а мораллю». І якщо навіть ці слова, відомі і зрозумілі усім представникам журналістського фаху, в когось спричинили скептичну усмішку – священики зазначили, що «так починається кожна добра справа». І нагадали, що першого грудня минулого року на Майдан вони їхали також під численні іронічні усмішки.
Отці Василь та Іван говорили про необхідність говорити правду: «Маніпуляція словом може принести гіршої шкоди, аніж шкода матеріальна. Наше суспільство потребує правди». Адже не «праця створила людину», переконані вони всупереч Енгельсу, а «правда створила людину». «Правда стоїть в одному ряді з істиною, – міркував настоятель сторожинецької церкви св. Анни о. Іван Гопко. – Обманувши, ми завжди остерігаємося викриття і що ми за це будемо покарані. А коли говоримо правду – ми звільнені від небезпеки покарання. Перевірка інформації – це уникнення того, щоби стати глашатаєм брехні». Адже «за кожне слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь останнього дня», твердить Євангеліє від Матвія,12:36-37.
І хоча сучасний світ начебто примушує нас, як і всіх звичайних людей, міркувати не «категоріями правди», а «категоріями фінансів», і в нашій роботі «найгірше продається найкраще», і проголошення правди навряд чи буде рясно матеріально віддячене – нести людям правду таки варто. Бо «у 21 столітті незнання є найбільшою убогістю», переконані священики. А відповідно до правди або несправедливості формується атмосфера суспільства.
Отець Іван Гопко, який на Майдані навіть отримав поранення, сам формував цю «атмосферу правди» під час Революції Гідності. Якось у сутичці, коли «людина в формі» йшла проти людей без зброї, о. Іван голосно спитав у «правоПохоронця»: «А чи ти хрещений? Чи це тебе мама з татом так навчили?» – і той зник, розчинився у задніх рядах своїх колег…
«Нас учили, що українець продажний, злодій, паскудний. А це неправда! Майдан довів! – кажуть священики і закликають журналістів: – Маєте дістати найглибше, що було присипане радянським сміттям, зачерпнути й подати людям».
Ще одна істина, яку донесли журналістам святі отці, – взагалі неймовірно проста й очевидна: «В чому наша сила? Щоби ми не були поділені на провладних і опозиційних». Шкода, що такої простоти досягнути найважче…
І починалися, і завершувалися реколекції, як і всяка добра справа, молитвою. Остання молитва була за те, щоби журналісти «завжди могли стояти в правді» – саме так просив Бога о. Василь. І «щоб темрява нас ніколи не огорнула».
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
___________________________________________________________
*Реколекції – від латинського «відновлення». Реколекції – духовні вишкільні зібрання.
