Бомжем самотня вижничанка стала за одну ніч. І не з власної вини. Нині їй 81. Та вона й досі мешкає… на вулиці.
Бомж за одну ніч
Валентина Дмитрівна Алпатова понад 60 років мешкала за адресою: м. Вижниця, вул. Українська, 9, кв.3, другий поверх.
Усе змінилося за одну ніч, 26 грудня 2002 року. Близько першої години ночі пані Валентина відчула різкий запах диму. Вийшовши на балкон, джерела диму не побачила, тож пішла на сходи… З-під них вибивалося полум’я. Вибратися з будинку самостійно вже не змогла. Прийшла до тями у районній лікарні, де протягом місяця лікувалася від отруєння чадним газом. Але, чесно кажучи, досі не знає, чи пощастило їй, шо залишилася живою…
Офіційно причина пожежі, визначена фахівцями держпожнагляду Вижницького району, – коротке замкнення електричної мережі. Кримінальної справи не порушували, бо хто ж буде судитися зі старими дротами? Геть усі домашні речі, разом з документами згоріли. Валентину Дмитрівну визнали потерпілою від стихійного лиха і з держбюджету виділили кошти на проведення капремонту її житла.
Акт є, житла немає
Натомість за всі ці роки Валентина Дмитрівна отримала ретельно розписаний кошторис і акт виконаних робіт. Хоча треба б житло… Будівлю розчистили від зруйнованого вогнем, підняли зовнішні стіни, та й то не всі, подекуди замість несучих стін поставили до «кращих часів» металеві опори, на яких лежить нова покрівля. Віконні отвори ще й досі забиті дошками. Зруйнований і не поновлений балкон (ач, які панські витребеньки!).
Що зроблено на другому поверсі, Валентина Дмитрівна подивитися не може: сходів туди немає. Що вже казати про сарай та комору, якими нинішня потерпіла користувалася понад 60 років. Оскільки в документах БТІ сарай не значиться, поновлювати його ніхто й не буде. Тож частину площі, де сарай був розташований, уже зайняв гараж сусіда з першого поверху. На першому ж розташований бутік – так по-новомодному іменується крамничка, власник якої – той же сусід.
Як зранку, так і до останку?
Валентина Дмитрівна за характером не бездіяльна, тож неодноразово зверталася з позовами до суду і проходила усі інстанції аж до Верховного. Вижницький райсуд свого часу виніс рішення, яке зобов’язувало районну владу зробити капітальний ремонт. Але 4,5 роки рішення це не виконується, виконавче провадження закрите. Верховний суд не відмовляв, а повертав на повторний розгляд тим, хто виніс несправедливе рішення. Фішка: Верховний суд нікому не відмовляє, бо за відмови ВС людина може звертатися до Міжнародного суду з прав людини у Страсбурзі. А так – ходи людина колами…
Багато разів зверталася й до апарату Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової. Просто без відповіді. Аж поки одного разу на чергове звернення не дорікнули їй в тому, що… «перейшла всі межі». Хоча місцевій владі апарат омбудсмена порекомендував надати Алпатовій хоча б тимчасове житло. Та навіть після таких рекомендацій нічого не зрушилося.
Валентина Алпатова – людина невибаглива, як усі з її покоління. Велика Вітчизняна, повоєнні голодні роки… Виходить, що й на старість спокійно пожити не судилося.
Поселитися на сцені?
Валентина Дмитрівна усі ці роки мешкає буквально «в людях»: переселенське, тимчасове житло, надане владою Вижниці, так само не придатне для житла, про що навіть довідка районної СЕС є. А щоби найняти житло, пенсії, звичайно ж, не стане. Харчів купити та ліки: вік і поневіряння значно погіршили здоров’я.
У якийсь момент працівники міської ради запропонували Валентині Дмитрівні відмовитися від помешкання, яке погоріло, на користь міської ради з тим, аби рада надала їй інше житло. Але запропонований варіант був просто знущанням: як жити в оселі без опалення й води 81-річній
самотній людині?
За ці роки змінилося кілька мерів, та віз і донині там: жоден не продемонстрував не те щоби людяності – звичайного належного виконання своїх обов’язків. Можна, навіть не дуже напружуючи фантазію, уявити собі, яку «репутацію» має Алпатова у міської влади Важниці: хто полюбляє скаржників, які заважають чиновникам спокійно жити.
Теперішній мер, за словами Валентини Дмитрівни, якось при особистій зустрічі «втішив» її, показавши крізь вікно сцену для масових дійств у центрі Вижниці: мовляв, сцена ця належить Валентині Дмитрівні, бо збудована на кошти, виділені на ремонт її житла! А тепер, мовляв, грошей на ремонт немає. Мабуть, мера треба ще й пожаліти?
Може, було б справедливо платити Валентині Дмитрівні за оренду сцени, коли на тій відбуваються масові дійства? Дивись, і на завершення ремонту нашкребла б!..
Важка тека в позивача…
За ці роки у Валентини Дмитрівни накопичилася величезна, вагою зо пару кілограмів, тека документів: скарг, заяв, позовів і… невтішних ухвал та відповідей. Паперу, мабуть, вистачило б оклеїти її кімнатку замість шпалер.
Але серед усіх документів найбільше зачіпляє – мабуть, міцною сумішшю цинізму, недбальства та юридичної наївності акт обстеження «матеріально-побутових умов життя» гр. Алпатової В.Д. від 3 жовтня 2005 року. В одному реченні констатується місце реєстрації пенсіонерки, другим повідомляється, що квартира знищена пожежею. І все! Де потерпіла проживає, втративши законне житло, які в неї умови проживання, – так і залишилося таємницею.
Членам комісії це нецікаво, адже їхнє завдання – не обстежити місце проживання Валентини Дмитрівни, а відписатися для «проформи». Може, хтось із вижницької влади і має між друзями та знайомими імідж доброї людини, але ж із паперами працюють не люди, а функції.
«Хто у цій державі здатен допомогти мені, коли це станеться і чи доживу я, нікому не відомо, залишається тільки молитися Богу і просити його про допомогу, тому що наша влада, маючи усі повноваження, нічим допомогти не може…» – слова 81-річної Валентини Дмитрівни Алпатової звучали глухо й гірко. Здавалося, говорить вже сама до себе, без віри у те, що справедливість можна відновити.
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»
P.S. Документи та фото надала редакції Чернівецька обласна організація «Правозахист».
