Важко не погодитися з колегою. Та, прочитавши на фейсбучній сторінці Володі коменти до його публікації, захотілося передрукувати текст Стефанця зі сподіваннями, що читачі сайту versii.cv.ua сприймуть стогін журналістської душі не як боротьбу з бродячими собаками…
Отже, тест на інтелект:
«Мого доброго знайомого Анатолія Федірка покусали бродячі собаки. І я цьому аніскілечки не здивувався. Бо трапитися таке у Чернівцях могло не лише з ним, але й зі мною, приміром. І не лише в центрі – на Поштовій чи Філармонії, а, скажімо, на Гравітоні, «Южці» чи де-інде… Словом, будь-де у місті, де собачі зграї – вже років так зо 25-30 – візитівка «маленького Парижу». Без них СZERNOWITZ нині вже не звучить так гордо і не виглядає так величаво, як то за Франца Йосифа чи пізніше.
Отже, точно ця історія з покусаним Федірком могла статися будь з ким із нас, але не будь-де, лише у Чернівцях – місті, яке вже років так кільканадцять живе без влади. Ні, позірно вона є. Але всі ці хлопці до «абєда красниє, послє абєда – бєлиє», льоші з невдячними «опозиціонерами» васями, роми зі своїми вдячними васями – вони, як сказав би москаль, «нє всчьот». Пробач, друже Анатолій, але винні у всьому ми – чернівчани. Якщо власне такі ще є на світі. Ні, не придумана колись по приколу миколина «партія чернівчан», а саме ми – прості смертні – раз на чотири чи п’ять років – «елєкторат» одноразового вжитку. І справа тут, звісно, не у бродячих собаках, бо коні, як відомо, не винні.
Про коней (притулок для бродячих тварин) кандидати в чернівецькі мери згадують красивим пунктом (а як же без модних трендів?) у своїй передвиборчій програмі, знаходять активістів (людей, які справді щиро готові захищати бідних тварин), медійно, а іноді й програмно-грантово, допомагають їм… Кандидати обираються, перестають бути обраними, а Чернівці як були без притулку (серйозного, а не аматорського закладу) для бродячих тварин, так і залишаються без нього. Як власне і без комплексного вирішення проблеми. Але ж зате, як все красиво з любов’ю до братів наших менших обставлено. Є, щоправда, ризик: до того часу з чернівецької сцени може зникнути якийсь реквізит, але за щось же фраєр мусить танцювати. Не за дякую ж «елєкторату». За туманом навіть у старі совєцькі часи їхали дурні, що вже казати про нинішні, новітні… Тим паче, що тих, які не за туманом, себто, бажаючих на мера, у Чернівцях завжди вистачало. Повітря у нас таке…. Ну, і заодно багато вдячних виграшних тем, які можна підняти на передвиборчі скрижалі, а потім, ставши вибраним, забути їх. Амнезія – вона ж штука підступна. Косить мерів, депутатів і навіть президентів… Але хто ж про це пам’ятає. Скажімо, у Чернівцях, «маленькому Парижі», де дякуючи мерам, депутатам і нам, електоральним «парижанам» дякуючи, нині куди не глянь – одні теми. Для наступних льош, вась і ром…
Тому всі ми – Федірки, популістами покусані. Це, звісно, допоки не перестанемо бути електоральними «парижанами». І згадаємо, що ми – чернівчани.
Володимир СТЕФАНЕЦЬ, журналіст»
