Коли остаточно підбили результати виборів в Україні, з’ясувалося: найбільше виграли від них регіональні еліти. Господарі областей спромоглися провести до Верховної Ради стільки своїх людей, що відчутно впливатимуть на прийняття важливих законодавчих рішень.
Політологи відразу висловили побоювання, що країні загрожує роздрібненість. Мовляв, в історії надмірне зміцнення місцевих князьків завжди призводило до того, що єдина держава починала розпадатися. Як колись князі розвалили Київську Русь, а польські магнати – Річ Посполиту, так і нинішні можуть довести до розколу.
Кризові явища в житті країни неминуче ставлять її єдність під сумнів. Україна не виняток, а лише підтвердження цього правила. У сучасній Іспанії, наприклад, проблемною є не лише доля країни басків, але й ще донедавна спокійної Каталонії. У Великій Британії знову постало питання про незалежність Шотландії, а на півночі Італії активізуються прибічники створення там окремої держави. Загострюються проблеми єдності всього Європейського Союзу, швидко зростають суперечності між його найбагатшими і найбіднішими членами.
Та що там Старий Континент! Навіть у Новому Світі не уникли подібних процесів: віднедавна населення двадцяти штатів збирає підписи за вихід зі складу США.
А яка ситуація у величезній Росії? Північний Кавказ давно живе своїм життям, і лише грубою фізичною силою вдається утримувати його у складі Російської Федерації. Зростає потяг до незалежності в Татарстані, місцева молодь вимагає розширення національних прав для корінного населення республіки. У Карелії ширшає рух за приєднання до Фінляндії, і все частіше їдуть туди громадяни сусідньої спорідненої за мовою країни, розповідаючи про своє щасливе життя і співчуваючи карелам, які живуть у одному з найвідсталіших регіонів РФ. Навіть на російській Півночі активізувався рух за відокремлення, стимульований з Норвегії. Місцеві інтелектуали твердять, що помори є окремою від росіян нацією і мають право на власну державність. Москву тривожить подібна ситуація.
Нещодавно Калінінградська обласна дума розробила проект особливого статусу для свого регіону, який в російській столиці розцінили як завуальовану спробу вийти зі складу РФ. Нагадаємо, ця область створена 1945 року на території колишньої Східної Пруссії й нині не має сухопутного кордону з іншими російськими регіонами. Економічно вона тісно пов’язана з Польщею, Литвою та Німеччиною, а її мешканці прагнуть їздити до об’єднаної Європи без віз і розвивати з нею всебічні відносини.
Отже підсилення регіональних еліт в Україні випадковістю не назвеш. Ідуть складні, ще до кінця незрозумілі процеси, які охоплюють великі простори, навіть цілі континенти. Світ змінюється постійно, і нема на те ради.
На зміну інтеграції приходить дезінтеграція, а потім навпаки – зовні це нагадує пульсацію. У відповідь на одну кризу різні регіони об’єднуються і цим долають кризові явища. Але згодом приходить нова криза, і для її подолання вони ж таки намагаються роз’єднатися. Шкода лише, що такі процеси проходять по людських долях і виграє від цієї пульсації значно менше людей, ніж програє.
Ігор БУРКУТ
