Кладовище – місце духовного зв’язку з тими, хто відійшов у вічність. І, мабуть, у кожного є той клаптик землі, куди хочеться прийти, щоби вклонитися пам’яті близьких, помолитися, покласти квіти, побути на самоті зі спогадами. Вже стало доброю традицією відвідування цвинтаря у дні релігійних і державних свят, напередодні яких люди впорядковують могили рідних.
Але дивує нерозуміння чернівчан, що й інші поховання, крім їхніх власних, є для когось також дорогими: прибираючи на могилах родичів, люди часто викидають сміття просто на сусідні могили. Найбільше «дістається» похованням, які розташовані на розі секторів.
На жаль, у такому місці – на розі кварталу №28, поховані мати, батько та чоловік моєї близької приятельки. Батько – пройшов усю Європу під час війни, чоловік – учасник бойових дій в Афганістані. Їх обох убили 1996 і 1990 років. Дружина і мати, яка пережила ці трагедії, тепер потерпає від того, що могили її близьких завалюють сміттям. Пригадую, як цього року напередодні свята Перемоги, 8 травня, вона винайняла людину та оплатила прибирання території поховань. Прибрали на могилі справді на совість, тільки вже наступного дня біля знаку майже до самої могили вже виросла величезна купа сміття, знесеного після прибирання навколишніх поховань. Приятелька засмутилася й обурилася до сліз.
Бо й справді, коли сміття після прибирання могил, залишки їжі після поминального обіду, пляшки з-під напоїв викидають поруч із іншими могилами у самовладно визначені такими «прибиральниками» місця, обурює. І це, передусім, провина тих відвідувачів, які засмічують територію. Але є й інший бік медалі – катастрофічна нестача смітників. Я особисто бачила на кладовищі не більше трьох сміттєзбірників, та й то у центрі, поблизу адмінбудівлі й неподалік від місця набору води. А куди викидати сміття тим, у кого родичі поховані у віддалених кварталах?
Коли я зателефонувала до керівництва цвинтаря, що на Годилові, чоловік, який відрекомендувався завідувачем, на мою скаргу відповів, що все, про що я сказала, вчинили не його підлеглі. А здійснювати контроль за порядком на території в нього немає змоги: працівників і так не вистачає. Щоправда, сміття біля місць поховань рідних товаришки пообіцяв прибрати цього ж дня. А щоби хоч якось нагадати людям про совість, я запропонувала встановити написи-таблички на вхідних воротах кладовища і квартальних знаках, а сторож міг би попереджати відвідувачів про необхідність дотримання чистоти та вказувати на місця збору сміття. Втім, з’ясувалося, що для цього потрібні металеві листи, а для їхнього придбання – гроші…
Та навряд чи й ті написи достукаються до людяності й сумління тих, хто, мабуть, уже далеко не вперше, та й, вірогідно, не востаннє, викидає сміття на місце чийогось спочинку… Тому ще раз звертаюся до тих, хто, ретельно прибираючи могили своїх рідних, так само старанно засипає сміттям інші: просто уявіть себе на місці тієї людини, яка прийде завтра вшанувати пам’ять своїх близьких, і побачить безлад на рідних могилах… Просто задумайтеся, чи варто чинити наругу над пам’яттю померлих і завдавати болю живим?
Валентина ПІСКОВА, постійна читачка «Версій»