На сторінці Facebook Чернівецького художнього музею цими січневими днями з’явилося повідомлення про виставковий проєкт листівок. Особливо зацікавила одна з вітальних листівок, видана в Лондоні. На ній репродуковано невідомий твір Миколи Івасюка з авторським підписом, датований 1920 роком. Багатофігурна композиція цієї міні-картини називається «Різдво Христове».
Зберігається в Чернівецькому художньому музеї
Придивимося до музейної листівки уважніше. Її художнє вирішення має особливості, що не тільки викликають чималий інтерес,але й дещо бентежать…
Річ у тім, що Микола Івасюк звернувся до творів кількох художників, фрагменти чиїх картин доволі впізнавані й подані практично без змін.
У центрі він розмістив постать жінки з немовлям із роботи французького художника Адольфа Паскаля «Мадонна з трояндою», 1885, (Метрополітен музей). Але найімовірніше – з варіанту цього твору, в якому біля мадонни замість квітів зображені теслярські інструменти. (Твір зберігається в музеї Нової пенакотеки в Мюнхені).
Микола Івасюк подає Богородицю з дитям в оточенні людей, які прийшли поклонитися новонародженому Ісусу. На першому плані багатофігурної композиції зображені три постаті в характерному гуцульському вбранні. Це – персонажі твору польського живописця, автора побутових картин Гуцульщини Владислава Яроцького «Гуцульський похорон» (1908).
Групу жінок і чоловіків на задньому плані картини вирізняє вбрання селян українського сходу. Ця сцена не ідентифікована точно, але в ній відчутні певні аналогії і тому можливі припущення стосовно типажів. У вигляді літнього сивого чоловіка вгадуються риси дідуся з твору Ярослава Пстрака «Святий вечір». А зовнішність жінок нагадують молодиць у «Весільному викупі» (1881) Костянтина Трутовського.
Отож спостерігаємо, що Микола Івасюк обрав за спосіб організації побудови твору цитування картин інших авторів. У ньому зібрані фрагменти полотен двох або навіть трьох різних художників, які він вбудував у єдину композицію. З них і складається структура роботи «Різдво Христове» на художній листівці.
Не важко переконатися, що Микола Івасюк відверто зберігає особливості письма різних авторів, не втручаючись у їхню стилістику. Водночас він не робить спроб об’єднати частини творів інших митців в єдине ціле за допомоги власного пластичного почерку. Але при цьому не втрачає цілісності й виразного звучання композиції.
Прийом цитування в мистецтві носить назву пастиш (приміром, у музиці, це – попурі). При цьому він не має єдиного визначення: його трактування є надто широке. Зокрема, пастиш може бути пошуком утворення нового методу. Поминаючи інше – просто стильовою грою або вправою і даниною поваги до інших митців . . .
Пастиш у мистецтві відомий вже протягом трьох століть. Його прийомами активно користуються і сучасні постмодерністи, вдаючись до поєднання стилів і жанрів та ставлячи собі за мету оновити художню мову. . .
Вітальна листівка «Різдво Христове» має вигляд складеної вдвічі картки. (Такі листівки називали французькими і з’явилися вони 1913 року). До слова, цей твір митця репродукований і на поштовій картці, виданій у Празі 1920 року. Обидві листівки в наші дні зустрічаються доволі рідко.
Так знайомство з листівкою Чернівецького художнього музею з репродукцією унікального твору Миколи Івасюка розкриває нам ще одну цікаву деталь творчості уславленого українського художника, народженого на Буковині.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
