Енергійна і дуже позитивна

– Чому ти обрала саме кулінарну програму?
– Я дуже люблю готувати. Це одне з моїх найбільших захоплень. Тим паче, що в нашій програмі немає жодних «підстав»: усі страви я готую насправді. В нас немає такого, що хтось готує замість мене, а я хизуюся…
– Коли почала готувати?
– Ще з восьми років. Мій тато Віталій Малахов – драматург. До нього тоді мали приїхати партнери з Фінляндії. Пригадую, я їм приготувала український борщ з галушками. Але до галушок додала забагато соди і вони «роздулися», стали просто величезними… Тому ми з батьком змушені були подавати ці галушки із соусом… (сміється).
– Чим порадуєш шанувальників найближчим часом?
– Скоро вийде моя кулінарна книжка «Картата потата. Кулінарний щоденник». Вона вийде українською та російською мовами, загальним накладом 10 000 примірників. Крім рецептів страв, у книзі будуть різні цікаві історії. Презентація книги відбудеться цими днями в одному з київських ресторанів.
– Відомо, що ти дружиш із чернівецькою групою «Гуцул Каліпсо»…
– Так, це правда. Я їх побачила вперше десь у 2003 році: вони грали у київському клубі «Барбі». Виявилось, що єдиними, хто прийшли на виступ, були я, моя сестра та її чоловік. Зате як ми тоді «нагоцалися»! Пізніше я випадково зустрілася з ними в метро і ми обмінялися телефонами… Згодом уже часто бачилися на різних фестивалях. Крім того, я завжди допомагаю їм – коли вони хочуть знімати кліп, забезпечую їм телевізійну техніку… Бодя і Рудик – це люди мого плану! Я їх дуже люблю!
– Яку музику слухаєш?
– Нещодавно мені сподобався останній альбом «Скрябіна». А загалом слухаю зовсім різну музику – і джаз, і рок… Люблю старий «Depeche Mode», а інколи слухаю й Ферджі…
– Який найкумедніший випадок під час зйомок «Картатої потати» тобі запам’ятався найбільше?
– У нас завжди трапляються кумедні випадки: щось може впасти, щось – пригоріти… Думаю, що коли зробити серію програм з кадрами, які не вийшли в ефір, вони поб’ють усі рейтинги!
Пригадую, як підливала до млинців коньяк і запалювала його, а він не загорався… Або коли збивала вершки – вони довго не збивалися, а пізніше так їх збила, що сама вся покрилася вершками…
– Люди, які приходять на передачу – це справді твої друзі?
– Так. У мене єдина вимога до всіх, хто приходить на «Картату потату», – учасником програми стане тільки та людина, яка може стати моїм другом. Я ж «розкручую» людину на невимушену розмову, а невимушено розмовляти із незнайомими людьми дуже важко!
Не знаю, чому український шоу-бізнес захворів на «підробки» – вважаю, що це дуже погано! Телебачення повинне бути живим і справжнім!
– Ти відома ще як актриса київського Театру на Подолі. Давно там?
– Ще від одинадцяти років. Причому, батьки на мене ніколи не тиснули. Спочатку театр був для мене тимчасовим захопленням, але пізніше переріс у мою роботу.
…А батьки мої ще від четвертого-п’ятого класу не ходили на шкільні батьківські збори…
– Чому?
– Кажуть, їм було соромно за мене… (посміхається) Отримувала погані оцінки за поведінку – це ознака мого поганого характеру.
– Деякий час ти жила в Англії. Не сумно було повертатися в Україну?
– Чому? Я дуже «прив’язана» до Києва, тож у Великій Британії сумувала за рідним містом. За кордоном залишився колишній мій ресторан. Ним зараз опікується мій колишній чоловік – це йому «компенсація» за мій поганий характер…
– Ти не мрієш про ще один телепроект?
– Хочу створити якусь дитячу програму. Наскільки мені відомо, в Україні є лише одна дитяча програма – «Срібний апельсин». Вважаю, що для суспільства – це ганьба!
– Не пропонували зніматися у фільмах?
– Звісно ж, пропонували! Але я не маю на це ані часу, ані фізичної можливості – ми шість разів на тиждень знімаємо «Картату потату», а, крім того, я щовечора працюю в театрі. Мені хотілося б ще й дітей народити – а для цього потрібно «розвантажитися» від роботи!..
Микола КОБИЛЮК, «Версії»,
Чернівці – Київ – Чернівці