На одному березі Дніпра були німці в ідеально підготовлених траншеях та готові до бою, на другому – радянські бійці. Усе почалося із залпу «Катюші». Берег, зайнятий ворогом вкрився димом і полум’ям.
Саме завдяки цьому фашисти не помітили, що наші воїни розпочали переправу. І лише коли вітром розігнало димову завісу, почали виднітися човни. Тоді до справи взялася артилерія, а у небі з’явилися перші «штурмовики». Саме під їх відкриттям човни пливли до західного берега. А плисти потрібно було чимало: в районі міста Радуль (саме там відбувалися ці події) ширина Дніпра сягала 400-500 метрів.
Однак човнам все ж таки вдалося дістатися берега, окупованого противником. І тоді розпочався бій. В хід пішли лопати, ножі та навіть весла. Коли поранило командира, то командування на себе у цьому бою взяв Тітов Василь Федорович. Завдяки відвазі бійців перемогу у цій сутичці отримали радянські воїни. Сам Василь Федорович, відкривши очі зрозумів, що перебуває у лікарні. Він отримав сильне поранення в голову й переніс складну операцію. Перше, на що звернув увагу Василь Федорович – апельсин на столі біля лікарняного ліжка, котрий він відразу презентував медсестрі (у ті часи цитрусові були рідкісним делікатесом). Крім того, у нього була окрема палата, інші почесті. Невдовзі Василя повідомили про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.
…А перед битвою за Дніпро була Курська битва. За мужність, виявлену в цьому бою, Василь Тітов був нагороджений орденом Червоної Зірки. Отож, можна сміливо зробити висновок про те, що Василь Тітов був людиною, котра нічого не боялася й була віддана ідеї, готова пожертвувати власним життям заради життя інших людей. Саме глибока та міцна мораль стала основною складовою перемоги радянських вояків.
Водночас, варто зазначити, що Василя не можна назвати суворим та незворушним Героєм. Цей Герой був людиною надзвичайно доброю та співчутливою. На цьому завжди наголошували його три доньки, 7 онуків та 12 правнуків. Протягом усього життя доброго та урівноваженого Василя Тітова доповнювала його енергійна та віддана дружина Тетяна. Саме їй та трьом донечкам Василь Тітов віддав усю свою любов та ніжність. Мабуть, саме для них він вижив на війні!
Після війни пан Василь працював у Чернівецькому військоматі, а весь вільний час проводив з родиною. Наш Герой ніколи не піднімав голос на дітей, ні на що не скаржився. Казав, що йому нічого не потрібно, окрім здоров’я, котре за гроші не купиш.
Помер герой у 2000-му на 89-му році життя. 28 березня цього року йому виповнилося б 100 років! Вічна слава та пам’ять Героям!
