До Чернівців минулого тижня прибув харківський поет, прозаїк і один з організаторів харківського Євромайдану Сергій Жадан. Презентація його нової книги «Месопотамія» пройшла в атмосфері напруги й сподівань на краще. Блукаючи старими вуличками міста, розмовляємо з Сергієм про передчуття суспільних заворушень, зміну системи та утопічність анархії в Україні.
Частина 1. «Ми є складовою геополітичної карти»
Про передчуття громадянської війни
Три місяці тому я передбачав початок масових виступів і те, що ситуація може перейти зі стану суспільного спокою в більш активне річище. Тоді мені мало хто вірив. Але було очевидно, що є надзвичайно велике незадоволення та суспільна напруга. І так воно, за великим рахунком, і сталося. Єдине, чого я не міг уявити, – що все це перейде в такий кривавий вектор, перетвориться на неймовірно жорстоке збройне протистояння. Мені здавалося, що влада має бодай натяк на якийсь здоровий глузд, якісь соціальні гальма й обмежувачі, щоби не допустити до кривавого розв’язання.
Про суспільство терористів
Мирного шляху вже немає. От ми зараз з вами говоримо, а в цей час гинуть люди. Причому, люди, які не мають у руках вогнепальної зброї. Їх розстрілюють снайпери, автоматники. Якщо людина хоче вижити і на неї нападають зі зброєю, в неї залишається тільки один варіант – захищатися. Влада розпочала брутальну цинічну війну з населенням. Просто розстрілюють громадян у присутності журналістів, під прицілом телекамер, абсолютно не ховаючись і при цьому максимально перекручуючи ситуацію, називаючи цих людей фашистами, екстремістами, терористами. Фактично більшість громадян України є «терористами», бо вони не підтримують президента Януковича. Більшість країни засуджує криваві методи впливу на мітингувальників. Більшість країни виступає проти влади. Значить, на думку влади, ми не терористи. І тоді вони мають повне право всіх нас розстріляти з автоматів чи помпових рушниць.
Про зміну системи
Я не вважаю, що зміна влади автоматично призведе до зміни системи в цілому. Зовсім не обов’язково. Але зміна влади не може відбутися без початкової зміни системи. І почати треба зі зміни людини, яка вважає себе президентом. Це просто злочинець, який вийшов за межі легітимності, Конституції й будь-яких законів. А далі вже можна буде говорити про щось наступне.
Безперечно, це довгий і тяжкий процес і немає якогось простого механізму вирішення всього комплексу проблем. Але цей президент і його оточення мають бути усунуті від влади і притягнуті до відповідальності. Для мене це речі беззаперечні. Якби ми з вами говорили три дні тому, я би сказав, що можливі якісь домовленості, перемовини, компроміси, такі гарантії, як перевибори. Сьогодні з ними про жодні перевибори не можна вести мову. Це злочинці, яких треба судити.
Про погляд на Україну з Європи
Нещодавно побував у Франкфурті, де мав спільні виступи з Юрієм Андруховичем, Юрком Прохаськом і Танею Малярчук, а потім виступав у Празі.
У німців, безперечно, є величезна стурбованість стосовно подій в Україні. Інша річ, що вони не завжди адекватно оцінюють реальну ситуацію. Для більшості з них це досі виглядає як романтична революція народу, який вийшов відстоювати якісь демократичні ліберальні засади на чолі з Віталієм Кличком. Натомість, деякі інші речі вони просто не помічають.
У Празі мені випало поспілкуватися з українцями, там більш адекватна оцінка, тому що це люди, які розуміють і бачать ситуацію зсередини. Знаєте, це трохи дивна річ, яку ми, можливо, звідси не помічаємо, але за останні три місяці в усіх країнах світ – і в Європі, і в Америці – збираються Євромайдани, збираються українці, які намагаються привернути увагу до подій, що відбуваються тут, у нас. Це важливо, бо це проблема вже не внутрішньоукраїнська.
Коли в центрі Європи політик, який має абсолютну владу в сорокамільйонній країні, несподівано втрачає адекватність і вдається до жорстокого пролиття крові, очевидно, це вже проблема не тільки цієї країни. Ми є частиною континенту, частиною політичної системи. Ми, так чи інакше, є складовою цієї геополітичної карти і на такі події не можна не реагувати.
Про світоглядний розкол між Заходом і Сходом
Нам треба досягнути розуміння в межах самого суспільства. І тут справа не в поділі на східняків чи західників, а в поділі на людей, які є лояльними до цієї влади, які приймають її як щось цілком легітимне, припустиме, і тією частиною суспільства, яка вважає, що співіснування з цією владою в принципі неможливе. І от саме за цією лінією проходить головний розподіл. І для того, щоби щось змінити, треба шукати точки порозуміння. Доки ми цього не знайдемо, у нас буде великий розкол. Він радше не територіальний, а світоглядний. Сьогодні, навіть попри те, що людей вбивають у Києві, є частина громадян, які вважають це цілком нормальним. Вони говорять, що тут вбивають фашистів-бандерівців. Навіть у Києві є багато людей, які вважають, що на Майдані стоять представники західних областей, які приїхали побомжувати на їхніх вулицях.
Про сталість
Не можна відмовлятися від тих речей, які ти відстоював, незалежно від політичної події. Які ти, скажімо, проговорював, які для тебе були важливими півроку тому, рік-два тому. Які для тебе будуть важливими після того, як ситуація вирішиться. А в тому, що вона вирішиться, я не сумніваюсь.
Про солідарність як форму єдності
Нам зараз важливо відчувати підтримку один одного. Відчувати солідарність один з одним. Це теж такі речі, які, з точки зору трагічності ситуації, можливо, не важливі, але мені здається, що вони насправді дуже багато важать. Важливо бачити, що ми не самі, що не закинуті в оцей простір, не перебуваємо там сам на сам з оцією страшною картинкою, на якій – загиблі наші співвітчизники. Щоби ми розуміли, що є люди, які тримаються спільних поглядів, спільних принципів і спільної культурної парадигми.
Anarchy in the Ukraine
Мені близькі анархічні погляди. Вони полягають у неприпустимості надмірної централізації влади, неприпустимості диктату держави, у відмові від держави як головного чинника, що визначає твої дії, життя, поведінку. Чим більше в тебе свободи вибору, свободи дії, базованої на відповідальності, на усвідомленні якихось своїх прав і обов’язків, тим краще. І, навпаки, чим більше якихось державних системних обмежень, тим гірше. Людина здатна сама вирішувати свої проблеми і проблеми того соціуму, в якому вона перебуває.
Чи можна ці ідеї втілити в українських реаліях? Ні, це утопія. Утопія, якої можна прагнути і елементи якої можна реалізувати в нашому сьогоденні.
*****************************************************************
Частина 2. «Мистецтво дуже добре характеризує загальний стан суспільства»
Про «Месопотамію» та Гамлета Харківського
«Месопотамія» – це дуже приватна, лірична книга. В ній йдеться про стосунки між чоловіками та жінками, між родинами, їхні історії та повір’я. І все це відбувається на тлі Харкова. Власне, вся «Месопотамія», весь цей відсил до Межиріччя стосується географії та ландшафтів Харкова. Адже відомо, що це місто розташоване між двома ріками. Я намагався вивести з цього певну міфологію. Наскільки в мене вийшло – судити читачам. Але для мене це особлива книга, яка відрізняється від попередніх.
У оформленні книги брав участь харківський художник Гамлет Зіньковський. Він надзвичайно перспективний і оригінальний, займається Street-Artом, створює цілі композиції на стінах будинків. Тобто намагається влитися у міський ландшафт і видобути з цегли, бетону, заліза якийсь матеріал для художньої творчості. Спеціально для моєї книги він зробив кілька фотографій. Вони представлені тут у чорно-білому варіанті, але ми плануємо зробити його фотовиставку й представити оригінали. До того ж, він, як справжній художник, має власний авторський шрифт, який ви можете побачити на обкладинці.
Про майбутні книги
Сталося так, що «Месопотамія» – не остання моя книга. Цими днями у Харкові, у видавництві «АБАБАГАЛАМАГА», вийшла збірка поезій «Динамо Харків». Але вона ще не потрапила до книгарень. До неї увійдуть як вірші, починаючи з 1992 року, так і цьогорічні тексти. Мені також приємно говорити, що в цій книзі будуть – зараз я вас остаточно заплутаю! – вірші з моєї майбутньої книги, яка вийде орієнтовно в жовтні-листопаді цього року у видавництві «Meridian Chernowitz» і до якої, крім віршів, увійдуть ще й есеї та переклади з інших авторів.
Якщо в Україні все буде добре, не введуть надзвичайного стану і нас не постріляють, то ми з «Meridian Chernowitz» видамо ще одну книгу. Це книга перекладів віршів Пауля Целана з його останніх збірок, виданих посмертно. Тобто це пізній Целан, періоду його душевного психологічного затемнення, коли він фактично розпадався як особистість. Орієнтовно вона вийде десь у вересні.
Про співпрацю з редакторами
Працювати з Сашком Бойченком було легко. Його зауваження завжди конструктивні, а це дуже важливо… Я зараз скажу вам одну контрреволюційну штуку. Знаєте, що втратила українська література в пострадянський час? Радянську школу редакторів. Коли редактор виступав не просто коректором, не просто людиною, яка правильно розставляла крапки й коми, а фахівцем, який дійсно відчуває текст і намагається зробити текс стилістично кращим. І зазвичай редактори, які сьогодні працюють на видавництва, цього не роблять. По-перше, не знають як це робити. По-друге, не мають на це часу, а, по-третє, їм платять настільки мізерні гроші, що вони, свідомо чи підсвідомо, займаються саботажем.
Я розумію, що у нас в українській літературі є автори, що ігнорують послуги редакторів – і це не заважає їм видавати свої романи, отримувати за них премії, претендувати на Нобелівську премію. Маю на увазі Оксану Забужко. Але я так не звик. Мені дуже важливо мати якусь сторонню, строгу, незаангажовану людину.
Хоча бували моменти, коли я не погоджувався з редакторами. Пам’ятаю, як у Росії виходив мій роман «Депеш Мод». Редакторка після тривалої дискусії сказала: «Я прочитала усю цю порнографію, усі ці матюки і все це порушення граматичних норм. Звичайно, я не сприймаю все це, адже мені подобається Лєв Толстой, а все решту я вважаю недолітературою». Це не дослівна цитата… Особливо про Льва Толстого… Але вона зробила свою роботу, адже вона професіоналка. Хоча й висловила свою позицію. І це чесно. Це правильно. Тому й поставився до неї з повагою.
Про Позицію
Мистецтво дуже добре характеризує загальний стан суспільства, це є рівні конформізму, пристосуванства, продажності, рівень відстороненості і рівень аполітичності, яка видається за якусь позицію. Насправді вона є свідченням елементарної відсутності позиції, елементарного нерозуміння простих речей… насправді всі ці речі взаємопов’язані.
Про шоу-віз і нині там
Ну, ми ж розуміємо, що українського патріотизму як такого в «шоу-бізі» немає. За рахунок чого живуть усі ці люди? За рахунок корпоративів. Хто замовляє корпоративи? Люди, які мають гроші. Хто має гроші? Люди, які є лояльними до влади. Всі вони пов’язані в цій системі, і треба бути дійсно фінансово, комерційно незалежним, як, наприклад, «Океан Ельзи», чи ж вільно ідейним як «Kozak System» чи Руслана.
Про бабусь як можливу аудиторію
Уляна РОМАНЮК: – Відомо, що Харків, окрім Добкіна і Кернеса, має ще й широку музичну складову. Чи не хотіли б Ви, приміром, віршовану частину «Месопотамії» поєднати з музикою. Можливо, у співпраці з харківськими музикантами – чи то з «Оркестром ЧЕ», чи з «Pur:Pur», чи скажімо, з Анною Чайковською зробити свого роду лайт-версію, не рокову, як «Собаки в космосі», а, можливо, акустичну?
Сергій Жадан: – Зрозумів, вам не подобаються «Собаки в космосі».
– Ні, мені подобається, але я, власне кажучи, питаю про вихід на широку аудиторію.
– Я ж говорю, вам не подобаються «Собаки в космосі» (посміхається).
– Ні, особисто мені подобається, але моя бабуся…
– А, то вашій бабусі не подобаються «Собаки в космосі», зрозуміло.
– Бабуся не розуміє, наприклад, «Рвані берці – родичі в Америці». Припустимо, якщо бабуся почує якусь мелодію ритмічну, спокійну і скаже: «О, класно!»… Тобто, тут йдеться про вихід на широку аудиторію.
– Ну, тоді треба звертатися не до «Pur:Pur» чи Анни Чайковської, яких я дуже люблю, а радше до Ані Лорак… А насправді я багато співпрацюю з харківськими музикантами. З тим же «Оркестром Че» збирався ще рік тому видавати цілий альбом на мої слова. Працював також і з Сергієм Бабкіним, з Lюkom… І, скажімо, ми робили такий «спокійний» проект, який очевидно сподобався би вашій бабусі (сміється), із гуртом «Ойра» і С. Кириченком. А спеціально взяти кілька віршів і розділити їх між музикантами… Ні, мені це не приходило до голови, хоча я можу припустити, що якісь з цих композицій з’являться у вигляді музичних речей.
Ми з друзями плануємо зробити такий триб’ют десь улітку: я буду урочисто святкувати своє сімдесятиріччя, ой, перепрошую, сорок років мені буде (сміється) і, якщо все буде нормально в цій країні, ми зробимо рок-фестиваль у Харкові.
Руслан КОЗЛОВ, «Версії», Уляна РОМАНЮК, студентка-політолог
(інтерв’ю від 20.02.14)
