Що таке доля-карма Кілька думок вголос

Нинішні вибори до місцевих рад, як лакмусовий папірець, виявили багато цікавих речей. Та, мабуть, чи не найголовніший і найсумніший висновок – тотальна байдужість людей до всього, що відбувається за межами їхніх помешкань. Більшість помилково переконана, що все довкола її аж ніяк не стосується. Всім усе набридло і ніхто ні в що не вірить.

Бо тільки за цієї умови могла статися в Україні зміна суспільного укладу без погодження з народом. Ми тихесенько перескочили від парламентсько-президентської до президентської форми правління через рішення Конституційного суду – і все о’кей. Для цього, як з’ясувалося, не потрібне ні волевиявлення народу на референдумі, ні рішення бодай парламенту…

Хоча, можливо, нині, коли державні важелі кермування вкрай розхитані, Україні й потрібна саме президентська сильна влада. Але це зовсім інша розмова. Я ж веду мову про те, що подібного прецеденту світ не знає, окрім, здається Киргизії, де перехід до нового устрою відбувся за рішенням згори після соціального вибуху.

Але, гадаю, це ще не всі сюрпризи, які на нас чекають. Влада бо ж нам обіцяє: «Збудуємо країну для людей, на яку вони заслуговують». Блискуче гасло! Найперше – чесне і відверте. Щоправда, чи не загубилася десь у слові «країна» заглавна буква «У»? А може, й ні?

Натомість, поклавши руку на серце, ми добре знаємо, на яку країну заслуговуємо. Бо вже, зрештою, її й маємо. То тільки байки, що ми, українці, найосвіченіші, найпрацьовитіші, най-, най- і най… Крім соціальної байдужості нам притаманна й лінь, бо ніхто не хоче знати не те що своїх обов’язків, а й навіть прав.

А саме місцеве самоврядування дає такі права, відкриваючи шлюзи для творчості громади. Бо на місцевому рівні можемо поліпшити своє життя: і тарифи знизити, і зарплати підвищити, і навіть відкликати депутата чи мера, які погано працюють. Механізми для цього існують, тільки ми не знаємо, як ними скористатися. Не знаємо, збайдужіло сподіваємося на те, що наше життя поліпшить хтось інший. Тоді як відповідальність за все треба брати виключно на себе. Тільки за цієї умови буде результат! Бо від суспільних законів нікуди не дінешся…

Іншим словами, завжди доводиться рахуватися з наслідками власних дій, що й зветься долею або по-модному кармою.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Історичний факт до теми:

70-ті роки. На порядку денному Академії Наук СРСР – розгляд питання про позбавлення академіка Сахарова звання академіка за критику радянської влади. Під час обговорення встає старший Капіца і беземоційно повідомляє присутнім про те, що світова історія знає тільки один подібний випадок: у фашистській Німеччині Гітлер позбавив Енштейна звання академіка за те, що той… єврей. Після репліки Капіци питання Сахарова саме собою зникло з порядку денного…

Анекдот до теми:

У розмові Брежнєва й Рейгана зайшла суперечка про інертність радянського народу. І Рейган запропонував Брежнєву побитися об заклад і помінятися кріслами з тим, що він, Рейган, все ж таки спричинить у Союзі бунт. Яких тільки указів не видавав американець: і про 12-ти та 18-ти робочий день, і про зменшення зарплати та її відміну, навіть про плату за перетин заводської прохідної, а в країні – тиша. Народ мовчить. Тоді Рейган пішов на крайній крок і видав наказ вішати на робочому місці кожного другого. Раптом – у двері стукають. Заходить делегація робітників від профспілок. «Ну, нарешті, – потирає руки Рейган, – я таки дістав цей лінивий, тупий і млявий народ…» – Слухаю вас, – каже. – Ми від профспілок. Нас послали колективи, щоби дізнатися, мотузки із собою приносити чи їх будуть видавати на місці страти?

5 responses on Що таке доля-карма Кілька думок вголос

  1. “Всім усе набридло і ніхто ні в що не вірить. ” Саме так.

  2. Бажаю Вам, Людмила, успіхів на виборах.

  3. подивився в пошуку –
    Олексій Кандюк
    Член Політичної Ради Чернівецької обласної організації Єдиного Центру.
    І все. Хто він?. Чим займається?.Незрозуміло.

  4. Людмило, молодець. Хоча, я думаю, що причину народного збайдужінняварто пошукати у діях влади.Ні, наш народ не байдужий і не лінивий. Хоча чимало його представників саме такі. Але це ж є в кожному народі. Яке піднесення, яка ейфорія, скільки надій витали й панували на Майдані. Все це поволі вмирало разом з тим, як наші владні особи продавали Україну, розкрадали її, сварилися і ділилися, щоб отримати й собі портфель. Хоч портфелик. Відоме гасло:”Розділяй і владарюй”. Ніяк наш довірливий народ цього гасла не збагне. Ділиться й ділиться як хворі клітини в організмі. Є й така хвороба: ліберастія. Типові признаки-обливання брудом своєї Вітчизни і свого народу, запопадливість перд зовнішніми ворогами. На жаль і вона охопила широкі верстви населення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *