Завтра, 31 січня, Рік Змії, підступно просичавши, передасть естафетну паличку Рокові Коня, що й стало приводом до нинішньої розмови. Отже, підсумки 2013-го. Яким він був? Його досягнення і прорахунки та який торішіній імпульс відкрив перспективу 2014-му?
колонка редактора
2013-2014: Від страху до свободи?
Працівники редакції, готуючи підсумки минулого року, зіштовхнулися з дивною ситуацією. Я назвала б її синдромом 1937-го року. Хоча насправді ніхто з тих, з ким ми спілкувалися, на власній шкірі не відчув тих страшних жахіть минувшини. Та, напевне, все ж існує генетична пам’ять. А, може, така поведінка людей зумовлена трирічним існуваням під егідою нинішнього президента та підім’ятої ним під себе Партії регіонів. Але так чи інакше, люди нині бояться говорити, бояться висловлювати свою точку зору на те, що відбувається в галузях, де вони працюють. І це попри те, що попередня помаранчева влада підняла на небачений досі щабель демократію та свободу слова, хоча й опустила нижче плінтуса незалежність держави, себто її економіку.
За допомоги вже наступної влади – синьобілі теж добряче нагріли руки – державна частка в економіці зменшилася до 21%, тоді як у Великобританії становить 64%!
Оскільки джерела збагачення в Україні все мілішають, зверхникам довелося грабувати державу та її громадян. А щоби це приховати, ввели мало не в кожній структурі прес-секретарів. Тож до правди добратися нині дуже складно. А закони 16 січня взагалі заборонили професію журналіста. Бо що б хто не сказав і не написав проти влади, за все – покарання з певним терміном. Неблагополуччя, м’яко кажучи, світить також і тому, хто винесе «сміття з хати». Тому коментарі з питань, які цікавлять журналістів, мають право давати лише керівники чи перші особи.
Ніхто, приміром, не переконає мене в тому, що нині все добре у нашому «університетському королівстві». Фундаментальна наука зникає, скорорчуються науковці та факультети. Хоча не тільки я, а й ті, хто нині ще працюють в університеті, пам’ятають розробки науковців і студентів фізичного факультету тодішнього ЧДУ, які займали лідерські позиції у Москві на ВДНГ (виставці досягнень народного господаства). Щодо інших місцевих вишів навіть мову не веду. Як і про нашу медицину, яка тихцем знищується під виглядом реформи. Щоправда, про це вже почали говорити вголос. Але не в нас, у провінції, а в Києві. І заявляють про таке поважні й знані професори.
Зрештою, всі, хто принаймні щодня слухає новини та читає раз на тиждень газети, могли зауавжити, що обіцянки влади залишаються обіцянками. А це – машини для служби швидкої допомоги, і доїзд до хворих у селах за 20 хвилин, і відкриття суперсучасного перинатального центру. Щоправда, в цій справі є один пікантний нюанс. Напередодні Нового року казначейство отримало гроші для медичних закладів. Але замість того, щоби виділити їх на місцеві лікарні для закупки ліків (невдовзі не буде нарокозу для проведення операцій), кошти спрямували на будівництво перинатального центру. Про це мені розповіли лікарі й підтвердило джерело з казначейства. Однак ніхто не погодився офіційно заявити про таке порушення. Хоча поянили, чому саме так сталося: з будівництва, мовляв, «відкати» соліднші, а з ліків – копійки.
Одне слово, страх паралізував українців. Та й підстави для цього є: на силові структури нині виділяється з бюджету у рази більше коштів, ніж на армію чи будь-які інші галузі народного господарства. А в поліцейській державі зайве патякати – собі дорожче.
…Та терпець народові урвався. Хотілося б тільки, щоби та сила, яка збирається прийти до влади, не наступила на ті ж граблі. А таке, на жаль, може статися, бо громадянська свідомість у людей тільки починає «прокльовуватися». Давайте вчитися швидше. І будьмо сміливими.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
опитування
Більшість українців вважають минулий рік поганим для країни
Згідно з дослідженням, проведеним компанією «Research & Branding Group», більшість українців – 54% – вважають рік, що минає, поганим для країни.
Поганим для себе назвали 2013-й 23% українців. У чомусь вдалим, а в чомусь важким рік, що минає, для себе вважають 48% опитаних, а для країни – 35%. Щасливих українців цього року виявилося більше: 28% вважають, що рік минув для них добре. Назвати цей рік вдалим для країни змогли тільки 8% респондентів.
наука
2013–й надав поштовх розвитку галузі нанотехнологій
У році, що минув, у галузі науки відбулися значні зміни. Принаймні, в межах Чернівецького університету. Через фінансові проблеми кількість студентів на біологічному та хімічному факультеті значно скорочувалась. Тому й було прийняте рішення об’єднати ці два факультети в Інститут біології, хімії та біоресурсів. І це об’єднання в деякому сенсі має бути позитивним, оскільки дає змогу хімікам співпрацювати з біологами, зокрема, в галузі нанотехнологій.
У нас розробляється ідея дослідження впливу наночастинок на організм людини. Так, приміром, пропонується вводити в організм людини, хворої на рак, мікроскопічні часточки металів і за допомоги магніту пересувати їх у напрямку пухлини. Це призведе до ефекту, що спостерігається в мікрохвильовій печі: під дією опромінення температура підвищується, що дасть змогу вбити ракові клітини. Та нам треба ще перевірити, чи не матиме цей ефект фатальних наслідків на організм людини загалом.
У нас достатньо досвідчених і висококваліфікованих фахівців для проведення цих досліджень, але, на жаль, наше обладнання застаріле. Тож зараз ми ведемо перемовини з американськими вченими щодо отримання гранту.
Олег Панчук, професор, доктор хімічних наук
Від редакції: Хочеться, щоби ми помилялися, але всі грантові дослідження, найперше і робляться для грантодавця та результати передаються йому.
демографія
Позитив від поганих доріг: кількість смертей унаслідок ДТП зменшилася
За 2013 рік через обласне бюро судмедекспертизи пройшло 1616 осіб, а 2012-го – 2080. Тобто, зазначається певна тенденція до зниження. Та причина в тому, що раніше, згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, усі померлі мали пройти через бюро судмедекспертизи. Тепер, через останні поправки, частину лікарських свідоцтв про смерть знову видають поліклініки за місцем проживання.
В області рівень смертності є стабільним протягом останніх років. Зазвичай помирає понад 12 тис. осіб, а народжується від 12,5 до 13 тис. Наша область належить до 5 областей України, де є приріст народжуваності. Це Закарпатська, Київська, Волинська, Львівська й Чернівецька.
Кількість померлих осіб від насильницької смерті (смерть, що настала від чинників зовнішнього середовища) склала минулого року 571 особу, а 2012 року – 620. Від ненасильницької смерті у Чернівцях 2013-го померло 1029 осіб, а 2012-го – 1438.
Кількість суїцидів рік від року також зменшується і коливається в межах 100-112 випадків на рік. Хоча я не впевнений, що це – через те, що жити стало легше.
І одна приємна новина: за минулий рік різко зменшилася кількість осіб, померлих в результаті ДТП. Можливо, через погані дороги водії стали їздити менше чи з меншою швидкістю. Кількість аварій може бути і більшою, але летальні випадки набагато зменшилися. Парадоксально, але й у поганих дорогах можна знайти позитив.
Віктор БАЧИНСЬКИЙ, начальник обласного бюро судово-медичної експертизи, професор, доктор медичних наук, Заслужений лікар України
освіта
«Діти рік від року все менше хочуть вчитися»
Не можу стверджувати про всі школи, адже працюю в ліцеї, де зібрані обдаровані учні, але спостерігаю, що діти рік від року все менше хочуть вчитися. І на це, очевидно, є причини. Проблема обговорюється в цілому світі, а в нас на неї накладаються ще й місцеві особливості. Незацікавленість дітей розхолоджує вчителів, у яких і без того малі зарплати й низька мотивація до роботи. Вчитель нерідко обирає найлегший шлях і, замість зацікавлення своїм предметом, прагне хоча б того, щоби діти сиділи тихо. Крім того, до школи не йдуть працювати чоловіки: на вчительську зарплату не утримаєш сім’ю.
12-бальна система оцінювання знань має свої плюси, адже збільшує градацію, діапазон оцінювання. Але в ній немає негативних оцінок – усі позитивні – і атестат видається за будь-яких балів з предметів. Умови виконати певний рівень вимог для отримання атестату – немає.
Ще одним суперечливим фактом у визначенні якості здобутих знань є запровадження «середнього балу». Це поняття потрібне для того, щоби мотивувати учнів на увагу до всіх предметів, а не лише вивчати 2-3, які вони собі обрали і які потрібні їм для здобуття вищої освіти. Разом з тим, не секрет, що оцінки можна отримувати різними шляхами. Тож нерідко учень віддаленої сільської школи має кращі оцінки і, відповідно, середній бал, ніж учень спеціалізованої школи.
Державна підсумкова атестація також не дає об’єктивної картини: там тестові завдання, і їх списують. Але в який би спосіб не був здобутий середній бал чи результат ДПА, зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) потрібно писати самостійно. І це позитив.
При усіх цих організаційних, структурних, інших недоліках, недофінансуванні тощо – наша система освіти все одно залишається кращою, ніж європейська й американська. Це наслідок інерції з попередніх часів: наша школа завжди була сильною, попри все. Сьогодні ми програємо тільки освітам азійських країн. Та це не триватиме вічно. Брехлива система зрештою похоронить нашу школу, якщо ми її не змінимо.
Пауль ПШЕНІЧКА, вчитель фізики Чернівецького ліцею №1, переможець Міжнародного конкурсу вчителів «Intel ISEF» у м. Портленд (2004), почесний член Лондонського інституту фізики
міжнародні відносини
«Агонізуючий режим – не виключено, з подачі місцевих кадрів – загруз у дипломатичному скандалі»
Ганебний остракізм і вигнання Миколи Азарова з Давоського саміту, так само як відкликання запрошень для участі у форумі для низки українських високопосадовців та підприємців – найяскравіший індикатор місця, що його відвели уряду України після зради ним європейських цінностей та кровопролиття в Києві. Глобальне експертне співтовариство почало відкрито вказувати на те, що перший у світі прецедент захоплення кримінальним угрупованням офіційних важелів влади в країні із ядерним потенціалом і ключовим геополітичним розташуванням становить загрозу номер один для стабільності й балансу сил у регіоні та світі.
На жаль, сусідня Росія виступила в аморальній ролі спонсора збанкрутілого через власну зажерливість режиму, що ставить під сумнів дружній та сусідський характер стосунків прийдешньої в Україні нової влади зі східним сусідом. Певні кола в Росії намагаються скористатися з ситуації, щоби створити на низці територій сходу та півдня щось на кшталт Придністровської Молдовської Республіки, але не вдається – навіть у Луганську забагато демократично налаштованої молоді для того, щоби влаштувати рімейк возз’єднання за старим сценарієм Молотова-Рібентроппа. Щоправда, в сучасній Україні прізвище «Молотов» реабілітувалося в якості «єдиного кандидата» на дострокових виборах. Резюмуючи: до ночі на 30-те листопада Україна була зіркою світової політики, бо виривалася з пострадянського присмерку, а тепер вона – перша в історії закривавлена мучениця біля вівтаря ідеї свободи в Європі та світі.
Буковина давно – хоч і неформально – але входить до трійки земель із найвищим рівнем життя в Україні. Тому увага до неї з точки зору контролю над течіями торговельних і заробітчанських грошей, а це приблизно €2 млрд на рік, ніколи не меншатиме. Що ж до Румунії, то агонізуючий режим – не виключено, з подачі місцевих кадрів – загруз у дипломатичний скандал, розміщуючи в українських онлайнах перекручені фейки стосовно реакції Бухаресту на українські події. Не слід забувати: військово-політична діяльність Румунії узгоджується з Брюсселем, а там нема бажаючих опинитися в стані бодай навіть регіонального конфлікту на території Європи. Зрештою, румунська та молдовська громади краю жодною заявою не виступили проти революції на Буковині чи в Україні загалом. І це не дивно, оскільки Румунія – член ЄС, а Молдова готується до асоціації навесні, відтак українські події наближають момент різкого пом’якшення регіональних суперечок, адже незабаром усі три країни опиняться в спільному європейському домі.
Максим МИХАЙЛЕНКО, голова правління ГО «Інститут сусідства та асоціації»
економіка
Українська економіка може успішно функціонувати і без російського газу
Минулий рік для економіки України мав як позитивні, так і негативні наслідки. Позитив у тому, що українська економіка може досить успішно функціонувати, отримуючи газ з інших джерел, узагалі не користуючись російським. Це не значить, що ми цілком позбулися економічної залежності від Росії. Річ у тім, що залежність ця має швидше ментальний характер і тягнеться ще від радянських часів. Раніше функціонування української економіки в умовах високих цін на газ сприймалося нами як карма, певна приреченість. Нині ж ми отримали досвід того, що можемо відірватися від російської газової труби. Раніше така можливість забезпечувалася лише реверсними поставками газу з Європи. Наразі надважливим джерелом, яке забезпечує суттєве здешевлення європейського газу, є скраплений газ, зокрема з Катару. Розвиваються й трубопровідні поставки через Італію та Іспанію. Тобто європейський ринок в цьому плані для нас є дуже перспективним.
Позитивним наслідком є також те, що Україна підписала угоду з корпорацією «Shell» про видобуток сланцевого газу на Юзівській площі. Хоча я особисто більшу ставку роблю на шельф Керченського півострова.
Негативним наслідком є стабільний валютний курс. Йдеться про те, що темп інфляції в інших країнах є стабільно нижчим, ніж у нас, а валютний курс залишається незмінним, що веде до здешевлення імпортних товарів та, як наслідок, подорожчання вітчизняних. Така ситуація практично повністю вбиває експорт і робить економічно невигідним імпорт. Я розумію багатьох людей, які в умовах нестабільності економіки нашої держави намагаються хоч якось захистити свої обмежені заощадження – вкладають їх у валюту і вважають великою катастрофою, коли падає курс. Але в умовах стабільного курсу проблема нашої економіки полягає не в цьому. Як показує досвід попередніх років, проблема в тому, що курс змінюється непрогнозовано і ніхто не знає, коли гривня впаде. Біда в тому, що ми маємо кілька років стабільності, а потім різке падіння. В таких умовах, зрозуміло, ніхто не буде вірити національній валюті.
Богдан СТОРОЩУК, кандидат економічних наук,доцент кафедри економічної теорії та менеджменту
сільське господарство
«Нині на Буковині таке ж поголів’я худоби, як 1951 року»
– Регрес, на жаль триває. Хоча занедбана – і в підсумку майже знищена – інфраструктура скотарства ще «дихає», завдяки науковцям-ентузіастам та окремим підприємцям. Тож і не дивно, що, замість якісного м’яса, нам усе частіше доводиться споживати «зрощене» хімією, а про Чернівецький молокозавод та сир- і маслозаводи в кожному райцентрі всі давно забули, ніби їх ніколи й не було.
Буковинське скотарство, яке в минулому було однією з найбільш рентабельних галузей сільського господарства, нині на межі зникнення. Скотарська галузь «затиснута» між переробною промисловістю, посередницькими постачальними структурами і неплатоспроможністю споживачів. Якщо зараз не усунути дестабілізуючі чинники, що призвели до її кризи, галузь буде знищена остаточно.
Станом на 1 січня 2012 року 87% поголів’я великої рогатої худоби вирощувалося населенням області та лише 13% – сільськогосподарськими підприємствами. Загалом на Буковині нараховується 68 650 корів. Колись у кожному районі було більше. Та маємо у нашому краї села, де ніхто не тримає жодної худобини!
Андрій КАЛИНКА, завідувач науково-технологічної лабораторії селекції, розведення, годівлі й технології виробництва тваринницької продукції, кандидат с.-г. наук, старший науковий співробітник Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук
З інтерв’ю «Версіям» ч.49(466)
культура
«Ситуація тим гірша, чим більше залежить від державної підтримки»
Давно і не мною зауважені дві речі. По-перше, в Україні відсутня системна культурна політика. А отже, по-друге, ситуація в різних галузях культури є тим гіршою, чим більше ці галузі залежать від державної підтримки. Відтак найгірша вона в кінематографі, академічному театрі, опері й балеті, тобто там, де на виготовлення якісного продукту потрібно багато грошей, а багато грошей нинішня держава вкладає хіба що в бойові мистецтва у виконанні «Беркута» та інших подібних відморозків. Натомість найкраще і цілком на світовому рівні тримається в Україні література, що також закономірно: письменнику досить мати про що і на чому писати. З-поміж минулорічних успіхів, яким я щиро радію, можу пригадати премію Конрада для Тані Малярчук – на мою думку, найкращої української письменниці наших днів. Або премію імені Шевельова, яку здобув за есеїстику Тарас Прохасько.
Найприємнішою несподіванкою 2013 року я назвав бироман Каті Бабкіної «Соня». Як завжди, дуже добрий новий Жадан, його «Месопотамія» щойно вийшла друком, але я її читав у рукописі ще минулого року. А на Буковині, мабуть, найцікавішою була книжка Христі Венгринюк «Хутір Америка». Шкода, що там не попрацювали як слід редактор із коректором, але матеріал і манера письма дуже оригінальні. А взагалі, нині «діячі культури» переважно перейняті боротьбою проти кримінально-диктаторського режиму і, на жаль, мають мало часу на суто художню творчість. До речі, показовий факт: я не знаю жодного більш-менш порядного письменника, художника чи музиканта, який би підтримував озвірілу хунту Януковича. Тож сьогодні не обов’язково розумітися на політиці, не обов’язково знати, хто такий Азаров чи Папієв, Чечетов чи Галиць. Досить переконатися, що всіляка попсово-гопницька мерзота на їхньому боці, а всі бодай чогось варті митці – на нашому.
Олександр БОЙЧЕНКО, літературний критик, перекладач, есеїст, кандидат філологічних наук
кадри
Все визначають люди. Системи – другорядні
У цьому переконаний кандидат технічних наук, викладач БДФЕУ і науковець, заступник директора науково-виробничої фірми «Тензор» Юрій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ:
– Якщо говорити про освіту, науку, медицину чи інші галузі діяльності людей, то треба вести мову не про систему. Бо система не може бути поганою чи хорошою. Говорити слід про людей, себто про кадри. Тож сталінська фраза, яку одразу ж підхопили та розвинули японці, – «кадри вирішують все» – є ключовою в будь-якій справі. Наведу приклад. Відомий у світі вчений, академік НАН України, президент Міжнародної термоелектричної академії Лук’ян Анатичук, захопившись проблемами термоелектрики, створив при Чернівцькому університеті конструкторське бюро «Фонон», яке з часом перетворив на окремий інститут. І це попри те, що напочатку 90-их років минулого століття інтерес до науки в нашій державі не те що впав, а просто… обвалився. Та це не зупинило Анатичука.
Тому й наголошую: все визначають люди. В усіх системах – і політичній, до речі, також. Якщо людина хоче вчитися, працювати, творити, ніхто завадити їй у цьому не може.
У багатьох випадках усім нам могла б допомогти історія. Її варто добре знати. Та насправді ніхто не аналізує події минулого й не робить висновків. І виходить, на жаль, так, як зауважив класик: історія вчить людей того, що вона нічого їх не вчить…
