Нещодавно довелося побачити кумедну сценку: на червоне світло завмер на перехресті транспорт, а «зеброю» на зелене для пішоходів простують один за одним… пси, десь до десятка. А перед тим вони чемно стояли на тротуарі, не намагаючись маневрувати між транспортними засобами.
І подумалося: отаку б нам усім… законослухняність. Не тільки в дорожньому русі, а всюди, де від виконання правил, установлень і законів залежать здоров’я, добробут і, власне, життя людей.
Щоби гальмували водії перед перехрестям, а пішоходи зупинялися, коли на світлофорі не «їхнє світло». Щоби кухарі мили руки після відвідин туалету, а бюджетні гроші витрачалися до копієчки за призначенням. Щоби пільгами користувалися не родичі та добрі знайомі тих, хто ними розпоряджається, а ті, для кого вони призначені. Щоби народні обранці використовували свій вплив не для пари-трійки найближчих друзів і власного бізнесу, а для блага тих, хто їх обирав.
Щоби не пістрявили ЗМІ повідомленнями про збитих та понівечених пішоходів, отруєних шкільною чи дитсадівською їжею дітей, сплюндровані ріки й ліси і знесені повенями греблі, які трималися на чесному слові… І ще багато-багато «щоби».
Для газетних тиражів така безподієвість – згубна, та, може, тоді відбувалися б інші, гарні події? У людей, звільнених від хвороб і безкінечних несправедливих втрат, з’явилися б думки про добре?
Коли вірити аксіомі про рибу, яка гниє з голови, не слід дивуватися, що простий люд, бачачи щоденно, навіть щохвилинно правову зухвалість і блюзнірство зверхників, і собі береться пристосовуватися і шукати обхідних шляхів попри заборони і зруйновані дороги.
Лариса ДМИТРЕНКО
