Особливість Чернівців полягає у тому, що історичне минуле древнього міста є відчутним на кожному кроці. Приміром, оглядаючи сучасні пам’ятники, ми повсякчас зустрічаємося й з монументами давніх часів. Вони міцно закріпилися в суспільній пам’яті. Про них нам розповідають не лише мистецькі твори та світлини, але й нагадують рештки їхніх п’єдесталів, які досі деінде трапляються в Чернівцях. Йдеться, зокрема, про художньо вирішені монументи Шиллера і полеглим воїнам-буковинцям 41 піхотного полку. А ще збереглися історичні свідоцтва незаперечної мистецької цінності пам’ятника «Австрія». У цьому переконав щасливий випадок, що стався 2003 року. Саме тоді знайшли понівечений фрагмент славнозвісної статуї, яка стала разом з кількома іншими жертвою «війни з пам’ятниками» одразу після Першої Світової війни.
Карл Пекарі. Пам’ятник «Австрія» в Чернівцях. Фото. 1900 р.
Проіснував монумент зовсім недовго. Білосніжна алегорична фігура, що уособлювала Австрію, височіла на просторій чернівецькій площі Австрії (нинішня Соборна) трохи довше 40 років.
Карл Пекарі. Пам’ятник «Австрія». Чернівці. 1875 р.
Гравюра 1875 року по фотографії Антона Ключенка
Відкриття монумента
Відкриття монумента відбулося 4 жовтня 1875 року на честь святкування 100-річчя приєднання Буковини до Австрії та заснування університету в Чернівцях. «Це було подвійне свято у молодому, сильному, квітучому місті на Пруті. …Про національні та релігійні суперечки тут взагалі нічого не чути. П’ятнадцять національностей і велика кількість конфесій і сект показали, що можуть між собою порозумітися. Відбулася Святкова хода. …Жодним словом неможливо описати барвистість події…», – піднесено розповідав про свято Карл-Еміль Францоз у віденській «Illustrirte Zeitung».
Йоган Рібауер. Святкова хода 4 жовтня 1875 р. з нагоди святкування 100-річчя приєднання Буковини до Австрії та заснування університету. В цей же день відбулося відкриття пам’ятника “Австрія”
Історична подія була занотована і в написах на табличках з кожного боку постаменту пам’ятника, які були відтворені німецькою, українською і румунською мовами: «1775. Союз Буковини з Австрією. 1875». На четвертій таблиці – напис з ім’ям автора Карла Пекарі, про якого Карл-Еміль Францоз продовжив у «Neue Freie Presse»: «хоча пам’ятник Австрія не є прямо-таки неперевершеним, але є прекрасним і дуже успішним твором багатообіцяльного талановитого майстра». А згодом стало відомо, що за виконання цієї роботи 25-річному чернівецькому скульптору було вручено Золотий хрест заслуг із короною (повідомлення «Wiener Zeitung» від 30 січня 1876 року).
Визнання було цілком заслуженим. Адже чернівчани полюбили пам’ятник «Австрія». Про це через 22 роки писала «Czernowitzer Presse» (15 січня 1897), підкреслюючи, що він був єдиним престижним монументом в місті.
Зведення цього грандіозного пам’ятника виявилося тривалою і надто відповідальною справою. Його вартість оплатили Муніципальна рада Чернівців, Державний фонд, Буковинський Греко-Східний релігійний фонд, місто Кимполунг. Окрім того, значний внесок також зробили всі парафії, корпорації і приватні особи.
Яким бачили чернівчани пам’ятник на Соборній площі?
Для створення статуї була доставлена з Неаполя брила білого каррарського мармуру вагою 18,4 тони. Матеріалом для п’єдесталу слугував буковинський пісковик, який мав властивість через певний час набувати гарного зеленкуватого кольору. Після затвердження ескізу пам’ятника 1873 року група спеціалістів розпочала роботу під керівництвом його автора. Переведення фігури в матеріал відбувалося на основі великої допоміжної моделі, малюнків і скульптурних ескізів Карла Пекарі. В цьому процесі митцю допомагав віденський скульптор Карл Морак. Виконання бронзових відливків барельєфу колони було доручено Карлу Турбейну, а п’єдестал виготовляв каменяр Карл Гофман за малюнком молодого архітектора Карла Хофера.
Робота була копіткою і масштабною. Пам’ятник мав загальну висоту близько 8,2 метра. Алегорична постать Австрії здіймалася на 2,37 метра.
Карл Пекарі. Пам’ятник «Австрія». Фрагмент.
Гравюра 1875 року по фотографії Антона Ключенка
Величний вигляд монумента, виконаного в стилі необароко, справляв особливе враження і здалека притягував погляди чернівчан. Виготовлена з білого каррарського мармуру грандіозна статуя Марії Терезії спиралася лівою рукою на меч і щит, а в правій руці тримала пальмову гілку. Сповнена гідності й поважності, постать на високому п’єдесталі з колоною не виглядала статичною. Жвавої динаміки й пластичної виразності надавала мармуровій статуї принадна плинність драперій, які висічені майстерно і декоративно. Вони укладені в ритмічний узор і утворюють ефекти рухливості світла і тіні, підкреслюючи форми фігури й надаючи їй величної ошатності. Всі ці якості ми певною мірою відчуваємо у фрагменті колишнього монумента, і це переконує, що Карл Пекарі успішно володів великим мистецтвом драпіровок у скульптурі.
Пам’ятник мав цікаву особливість – його вирізняла оповідність, яку підкреслювали деталі й промовиста пластика. Це прочитувалося і в символіці атрибутів: щит і меч – на знак готовності до захисту, лавр – на знак миру, гірлянди – як емблема пам’яті.
Карл Пекарі. Пам’ятник «Австрія». Фрагмент щита з зображенням ланцюжка ордена Золотого Руна. Каррарський мармур, різьблення. Фото
2003 р.
Знаком імператорської влади, високого походження і особливих заслуг був різьблений орнамент на щиті Марії Терезії, який мав вигляд ланцюга лицарського Ордена Золотого Руна. Історичну оповідь несе в собі й фігуративна барельєфна композиція, що на колоні. В ній прочитується сюжет входження Буковини під покровительство Австрії. Тему уособлюють зображення 10 алегоричних фігур: жінки (Австрії), дівчинки (Буковини), чоловіка (Йосифа II), а також алегорій Мудрості, Справедливості, Сили тощо. Урочисто і святково виглядали гірлянди й чотири великі вінки з лавру, на кожному з яких сидять орли – символ величі та відваги. Так 10 жовтня 1875 року описувала пам’ятник «Neue Illustrirte Zeitung».
Враження від згаданих деталей і особливостей пам’ятника підсилює ексклюзивна світлина, яку цьому віденському виданню надав чернівецький фотограф Антон
Ключенко («Neue Illustrirte Zeitung» від 10 жовтня 1875 року). В наш час це фото пам’ятника публікується вперше. А віднайдений 2003 року фрагмент скаліченого монумента значно загострює емоції. Торс статуї вдалося видобути з-під землі на подвір’ї колишнього промислового музею (тепер банку), де він пролежав понад 80 років.
Карл Пекарі. Фрагмент монумента «Австрія», демонтованого після 1918 року. Чернівці.
Каррарський мармур, різьблення. Фото. 2003 р.
Завдяки цій знахідці ми отримали можливість побачити фрагмент оригіналу славнозвісного монумента, а також до певної міри скласти уяву про майстерність 25-річного чернівецького скульптора.
Ким же був Карл Пекарі й що нині відомо про нього?
Карл Пекарі був учителем в Державній промисловій школі в Чернівцях (K. k. Staatsgewerbeschule), де викладав малюнок і ліплення. Він був переможцем конкурсу на спорудження пам’ятника Австрії. Відтак став автором цього монумента.
В Австрійському біографічному словнику читаємо, що Карл Пекарі (1848, Відень – 1896, Грац) був скульптором, живописцем і керамістом. З 1862 року навчався у Віденській Академії мистецтв, потім протягом шести років працював у студії відомого австрійського скульптора Вінценца Пільца (Vincenz Pilz (1816-1896). У Чернівцях мешкав від 1873 до 1880 року.
Досвід роботи над монументальною скульптурою Карл Пекарі здобув ще до приїзду до Чернівців. Він доволі успішно заявив про свій талант на Всесвітній виставці 1873 року, де експонувалися його алегоричні скульптурні твори – «Промисловість», «Комерція» та «Торгівля».
Окрилений успіхом в роботі над монументом «Австрія» в Чернівцях, Карл Пекарі успішно продовжив творчо працювати в Граці. Він викладав також там у Державній промисловій школі та Технічному університеті. На жаль, скульптор пішов з життя у розквіті сил. Австрія пам’ятає його талант. Грац
прикрашали його численні скульптури і досі там є його твори, серед яких, наприклад, «Святий Флоріан» на фасаді будинку (1894), медальйони з портретами Гауса і Дарвіна на фасаді Технічного університету, бронзовий бюст Йосифа II, тощо. Скульптурні роботи творця чернівецького пам’ятника експонуються в таких музеях Австрії, як Віденський військово-історичний музей тощо.
На 35-річницю смерті Карла Пекарі в Граці було відновлено місце його поховання і відбулася церемонія пам’яті. На знак вшанування таланту митця чоловічий хор «Liederkranz» виконав патріотичний твір «Вірне німецьке серце» (Grazer Tagblatt, 22 квітня 1931).
Чи отримає чернівецький твір Карла Пекарі друге життя?
Мистецький твір високого художнього рівня, який пережив тяжке випробування, заслужив на шанобливе ставлення до себе і на шанобливу пам’ять про його талановитого автора. Статуя «Австрія» перебуває в очікуванні на власний шанс знову (навіть у вигляді фрагмента) приносити людям задоволення від сприйняття прекрасного і бути мистецьким провідником у далеке історичне минуле Чернівців. Тепер уже як музейний експонат, як і належить художньому твору талановитого й відомого скульптора австрійської доби.
Музейний експонат (м. Анталія).
Богиня Гера. Римський період, II століття нашої ери, мармур.
Післямова чи посмак?…
Доля “Австрії”
Уже протягом 20 років триває драматична історія скульптурного твору Карла Пекарі. Чернівецькі засоби масової інформації, серед яких «Молодий Буковинець», «Чернівці», «BukNews», «Версії» та австрійські джерела періодично нагадують про його долю …
Автор публікації Валентина Кукурудз 2003 року в газеті «Чернівці» від 17 травня навела авторитетні думки історика і реставратора. Голова громадської консультативної ради з питань збереження культурної спадщини міста Олександр Масан вважав, що «рештки цього монумента є свідченням брутального ставлення до пам’яток історії. Нашої з вами історії!.. Це – своєрідне історичне дзеркало, в яке зараз дивимося ми і в яке дивитимуться наші нащадки». А на думку досвідченого реставратора з Австрії пана Йогана Вайсенбаха найкраще обмежитися здійсненням «косметичної» реставрації, головним чином добре почистивши пам’ятник. А потім законсервувати та в такому вигляді розмістити в музеї як експонат. Поряд можна встановити щит із кресленнями та фотографіями первісного вигляду пам’ятки.
А «Молодий буковинець» 25 травня 2005 року засвідчив, що «Австрія» перебуває на реставрації, і після того, як її приведуть до належного стану, її місце в Художньому музеї, оскільки це насамперед мистецька цінність». Часопис ознайомив з думкою реставратора Василя Кравчука, директора чернівецьких реставраційних майстерень «Грац», який називає статую «чернівецьким шедевром»: «Зараз триває найважчий період реставрації, – розповідав Василь Іванович. – Річ у тому, що всередині мармур чистий, а зверху він надзвичайно забруднений. Статуя була в землі, і мармур увібрав всі шкідливі речовини. Тому ми застосовуємо спеціальну технологію, щоби очистити її та витягнути весь бруд. Уже зараз можна побачити, як вона змінилася… Після цього управлінням культури міської ради буде ухвалене рішення, чи реставрувати далі скульптуру, чи доробляти їй руки та голову. Загалом на реставрацію потрібно два-три роки. На матеріали, які потрібні для реставрації статуї, на жаль, ніхто грошей не дає».
Минуло 12 років…
26.10.2017 на сайті «BukNews з’явилася стаття історика і журналіста Юрія Чорнея «У Чернівцях шукатимуть місце для безголової «Австрії», в якій він згадує, що «Унікальну статую часів Австро-Угорщини виявили у 2003 році під час будівельних робіт у дворі Чернівецької філії «Укрсоцбанку», де вона пролежала закопаною у землю понад 80 років. (Раніше у цьому приміщенні розташовувався буковинський Промисловий музей).
Юрій Чорней також наводить міркування відомого історика Олександра Масана: «це чи не єдиний монумент австрійської доби, який так добре зберігся до наших днів. Навіть у скаліченому вигляді, статуя і справді вражає своєю величчю». Автор продовжує: «Планується очистити її від залишків ґрунту та пилу, а також відновити колишню білизну та блиск найкращого у світі каррарського мармуру. За розрахунками фахівців, на це піде кілька місяців. Можливо, що після реставрації статую передадуть до Художнього музею Чернівців».
Відтоді збігло ще 5 років… Чи зміниться доля статуї наступного 2023 року?..
Не втрачаючи надії, пам’ятаємо відомий вислів, що рукописи не горять, і його перефраз від Юрія Чорнея: «пам’ятники, як і рукописи, зникають не назавжди».
«Версії» 13 лютого 2021 року
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця
