Час летить швидко, і вже підросло нове покоління, для якого 7 листопада є звичайною датою календаря. А радянські люди цього дня відзначали найголовніше свято найбільшої держави світу на одній шостій земної суші. У Москві проходили військовий парад і демонстрація трудящих, відбувалися святкові маніфестації і в інших населених пунктах країни. Гриміли оркестри, колони демонстрантів червоніли кумачем, а з динаміків лунали здравиці на честь КПРС і «рідного радянського уряду». Багатьом здавалося, що так буде вічно. Ой, як вони помилялися!
Прийшла нова епоха з іншими прапорами, гаслами, традиціями. Загального щастя вона не принесла так само, як і всі попередні епохи, лише стимулювала ностальгію за минулим – чим намагаються маніпулювати різні політичні сили. Найактивнішими серед них є комуністи. Ті постсоціалістичні країни, де їх вчасно по-справжньому відсунули від влади, добилися успіхів у модернізації. Інші – далі тупцюють на місці. В Україні не проводили люстрацію, що дозволило старій партноменклатурі та її обслузі зберегти свій вплив на ключові сфери життя. Сили минулого тільки й вичікують слушного моменту, щоби перейти у контрнаступ.
Щойно вони урочисто відзначили 95-річчя комсомолу, всіляко ідеалізуючи цей «резерв партії». Комсомольські керівники в 90-і роки прибрали до своїх рук банки й підприємства, зайняли міністерські, губернаторські, депутатські посади. Нині клянуться у своїй палкій любові до організації, яка дозволила їм увійти до правлячої верхівки пострадянських держав.
В Україні комуністи намагаються зірвати підписання угоди про асоціацію з ЄС, мовляв, у Митному Союзі під орудою Москви нам буде жити краще, ніж у «європейському содомі». Завдання Кремля вони виконують, не криючись.
Як і в іншому питанні – про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Країна готується до сумних 80-х роковин цієї жахливої трагедії, натомість «вічно вчорашні» знову розповідають, що не було політики знищення голодом українського селянства, а стався звичайний неврожай через несприятливі погодні умови. Таку інструкцію отримали комуністичні «борці за історичну правду» з Москви. Адже бояться лідери РФ, що міжнародне визнання Голодомору геноцидом потягне за собою сплату Кремлем хоча би частини збитків, завданих людиноненависницькою політикою сталінського політбюро українському народові.
Коли уроки історії лишаються невивченими, вони ведуть до нових трагедій. Аби розірвати порочне коло, до Верховної Ради внесено закон про заборону комуністичної ідеології, розроблений у ВО «Свобода». Перспектив прийняття його нинішнім складом ВР немає: парламентську більшість складають «регіонали» разом зі своїми союзниками-комуністами. Але обговорення закону може стимулювати в суспільстві дискусію навколо комуністичних ідей. Взагалі більш «пластилінову» ідеологію уявити собі важко: вона миттєво змінюється залежно від моменту. Ще Ленін підкреслював: морально все, що вигідно пролетаріату. Колись більшовики закликали знищувати церкви і вбивати священиків, нині ж їхні нащадки оголошують себе «захисниками православ’я». З нацистами то дружили, то воювали. Нині критикують великий капітал – і водночас йому служать. Не розібравшись у цьому, не зможемо розпрощатися з минулим.
Ігор БУРКУТ
