Поняття «одинока мати» визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9.
До категорії «одинока мати» належить:
1) жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;
2) вдова;
3) жінка яка виховує дитину без батька (в тому числі розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт одержання аліментів).
У разі звільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, а також ліквідацією, реорганізацією підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (тобто з підстав передбачених п.1 ст.40 КЗпП), слід дотримуватися порядку вивільнення працівників, визначеного ст.49-2 КЗпП.
Згідно з цим порядком власник або уповноважений ним орган повинен:
персонально попередити працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці;
одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (звільнення допускається лише, якщо не можливо перевести працівника за його згоди на іншу роботу в межах тієї самої особи (тобто у випадках, коли вивільнення працівників не пов’язано з ліквідацією юридичної особи);
інформувати державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням їхньої професії, кваліфікації та розміру оплати праці.
Відповідно ліквідація дає право на вивільнення всіх працівників за п.1 ст.40 КЗпП.
Водночас відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч.6 ст.179), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органом не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Наразі допускається звільнення жінок, які мають дитину до трьох років з обов’язковим працевлаштуванням, але таку жінку треба перевести за її згоди на іншу роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість. У такому разі її буде звільнено за п.5 ст.36 КЗпП (припинення трудового договору у зв’язку з переведенням працівника за його згоди на інше підприємство, в установу, організацію).
Водночас не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок із працевлаштування, якщо працівниці запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин (наприклад за станом здоров’я).
Олена ЗАГУЛ, головний спеціаліст ГУЮ в Чернівецькій області
