Зарплата в конверті – злидні на старість. Шляхи детінізації української економіки. Конфлікт інтересів роботодавця і найманого робітника. Чому на політичному небосхилі повне затемнення? Про ці та інші проблеми українського суспільства – у розмові з Михайлом РОМАНІВИМ, начальником Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, головою Чернівецької обласної організації Народної партії України (блок Литвина).
Зарплата у конверті – злидні на старість!»
– П’ятий рік діє Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який кардинально змінив принципи пенсійного забезпечення громадян. По-перше, починаючи від 2004-го, страховий стаж залежить не від запису в трудовій книжці, а від того, упродовж якого періоду за людину сплачено внески до Пенсійного фонду. По-друге, розмір пенсії прямо
пропорційний тій зарплаті, від якої сплачувалися внески, а також величині страхового стажу. Для отримання пенсії потрібно мати мінімальний страховий стаж: для чоловіків – 25 років, для жінок – 20.
Від жовтня до жовтня, тобто, за останній рік, рівень пенсійного забезпечення в області зріс на 40,1%. При цьому фонд оплати праці – на 35,8%. А 75,8% з цього приросту фонду оплати праці, який загалом є основною базою для зростання пенсії, припадає на законодавче регулювання. А торік цей відсоток становив 56,6.
– І що це означає?
– Те, що заробітна плата не зростала, а залишалася на мінімальному рівні. Тобто, змінювався лише розмір мінімального рівня зарплатні. За рахунок цього і стався її приріст. А по суті, у більшій частині сектору економіки відбулася її мінімізація. Решта пішла «в тінь». Це підтвердило соціологічне опитування, проведене серед тих, хто офіційно заробляє мінімум, а то й менше. Як з’ясувалося, ці люди отримують у конвертах від 100 до 500 доларів. І таких 25%. Проведемо елементарні арифметичні дії та побачимо, що Пенсійний фонд області недоотримує щомісячно 20 млн. грн платежів. Від цього потерпають сьогоднішні пенсіонери, наші батьки, бо ці кошти могли б піти на підвищення пенсійних виплат, але найбільше – ті, хто позбавив себе права в майбутньому на достойне пенсійне забезпечення. А це і частина заробітчан, які тимчасово працюють нелегально за кордоном, і ті, що отримують зарплату від роботодавця в «конверті».
Детінізує економіку відкриття робочих місць. Торік, приміром, реально їх було створено 2600, а цього року – лише 1253, а не 30-60 тисяч, як звітувалося за статистикою. Натомість сьогодні у нас 187 тисяч працездатного люду офіційно ніде не працюють і ніде не зареєстроване. Щоправда, 45 тисяч з них – студенти.
– Тобто вони не застраховані в загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні і не стоять на обліку в центрах непрацездатності. А скільки ж у нас тоді офіційно працюючих і пенсіонерів?
– Співвідношення пенсіонерів і працюючих практично 1:1, тобто маємо 236 тисяч пенсіонерів і 237 тисяч працюючих, які проходять через персоніфікований облік.
Та серед останніх, особливо тих, які трудяться в сільськогосподарському виробництві, склалася досить тривожна ситуація з оплатою праці. Судіть самі. Нині майже половина селян, а точніше 47,7%, отримують мінімальну зарплату або меншу за мінімальну. Торік ця цифра становила лише 40%.
– І про що це свідчить?
– Це означає, що порівняно з минулим роком знизилася питома вага оплати праці у витратах на одиницю виробленої у сільському господарстві продукції. Хоча загальна валова продукція села загалом виросла. Парадокс! Тому й виникає питання: як розраховуються з людьми у сільському господарстві?
– Така дискредитація робочого люду тільки в сільському господарстві?
На жаль, ні. Маємо десятки, сотні, а то і тисячі робітників, які, працюючи, не заробляють стажу для пенсії.
– Хіба таке можливе?
– Ми – країна парадоксів. У нас поки що можливе все! Веду мову про єдиний податок. 10 років тому, 1998-го, декретом Кабміну був запроваджений єдиний податок, розмір якого практично не змінювався до сьогоднішнього дня. Тому копійки, які сплачуються і не дорівнюють мінімальному розміру страхового внеску, позбавляють людей можливості мати зарахований страховий стаж. Їх найняли, але за них нічого не сплачується, тому ті роки, які вони пропрацювали в такого роботодавця, не увійдуть до їхнього стажу, а, отже, і не будуть зараховані при виході на пенсію.
Шлях до детінізації
– Михайле Васильовичу, недоліки чинної системи ми визначили. Скажіть, а якими мають бути кроки на шляху до детінізації?
– Основний – це зміна законодавчого поля і, першочергово, системи оплати праці. Саме такий підхід продемонструвала фракція блоку Литвина у внесеному нею на розгляд Верховної Ради Законі «Про оплату праці». Він мав чітко зафіксовані позиції, які в комплексі не дали б роботодавцям маніпулювати зарплатою. Це і погодинна оплата праці, і 40-годинний робочий тиждень, і запровадження регуляторної норми витрат оплати праці на одиницю випущеної продукції чи послуг. Але цей законопроект не був прийнятий, бо великі фракції, де представлений олігархічний капітал, не зацікавлені у тому, щоби сповна віддавати зарплату. Бо тоді зменшаться надприбутки. Оце і є політична складова економічного питання.
Наступний крок – запровадження медичного страхування. Тоді сама особа буде зацікавлена у прозорій зарплаті, бо від цього залежатиме розмір її медичного страхування. Та й цей закон також стримується і не реалізується.
Ще один важливий момент – єдиний страховий внесок. Його введення зменшить навантаження на фонд оплати праці і підштовхне роботодавця до прозорої зарплати, яка стане йому вигіднішою.
Та, на превеликий жаль, через політичну боротьбу і протистояння вже протягом тривалого часу реформи в Україні абсолютно не рухаються. Ні комплексно, ні системно нагальними питаннями ніхто не займається. Тоді як на часі податкова, бюджетна, пенсійна, адміністративна, адміністративно-територіальна реформи. Тільки здійснюючи їх у комплексі, можна досягти позитивного економічного результату.
– А якщо нічого не будемо робити?
– Якщо не проведемо низку реформ, які назріли, втратимо державу, тобто скотимося до стану бананової республіки. Щоби цього не сталося, треба на державному рівні в законодавчому порядку здійснити серйозні кроки на підтримку і розвиток малого і середнього бізнесу. А це знову ж таки податкова, митна, кредитна політика в цьому сегменті економіки.Так і тільки так ми зможемо створити середній клас, який є основою соціальної стабільності.
Нагадаю: 2003 року ми, буковинці, першими в Україні запровадили систему покриття відсоткових ставок по кредитуванню для середнього і малого бізнесу.
– І це дало потужний поштовх до його розвитку…
– Так, це дало поштовх і до розвитку туризму як галузі економіки, а не як галузі відпочинку та інших напрямків.
Конфлікт інтересів за Марксом
– Михайле Васильовичу, ви тоді дуже багато чого започаткували позитивного, що потім уже пішло розвиватися за інерцією…
І зараз, як мені здається, намагаєтесь дещо зробити хоча б на своєму локальному рівні. Цими днями, скажімо, разом з головою Федерації роботодавців Чернівецької області та головою облпрофради зустрічалися з журналістами у прес-клубі, де вели мову про детінізацію заробітної плати…
– Ми утрьох є співголовами обласної тристоронньої соціально-економічної ради. Вона створена для захисту прав застрахованих осіб на зарахування страхового стажу та посилення впливу на роботодавців, які порушують платіжну дисципліну. Проте ефективних результатів її дії поки не досягнуто, оскільки значна кількість роботодавців продовжує виплачувати заробітну плату на рівні мінімальної, зростає заборгованість зі сплати обов’язкових платежів, позбавляючи працівників соціального захисту при настанні страхового випадку.
Як бачимо, навіть об’єднавши зусилля, не можемо протистояти відомій системі Тейлора, так званій системі «витискання поту». Бо інтерес особи вже не стоїть у центрі уваги. Саме тут могли б сказати вагоме слово громадські організації роботодавців і профспілок. Та останні більшою мірою «лягли» під великий капітал. На практиці вони вже не захищають інтереси особи, яка працює. Та й в умовах, коли транснаціональні корпорації поглинають усе – свої щупальця вони вже простягли і до нас – вистояти дуже важко. І це погано для людей.
У цій площині активно працювала фракція блоку Литвина, яка розробила та внесла понад 50 законів. Вони лежать у ВР, яка сьогодні вже не спроможна нічого робити. Бо Верховна Рада нібито є – і водночас її нема. Вона розпущена, але ще дещо має робити, принаймні, проголосувати за гроші на вибори… Та хто там уже голосуватиме, коли її немає…
Політичне затемнення
– Дійсно, суцільні парадокси…
– Але не всі так працювали. Після виборів 2007 року фракція блоку Литвина свою роботу будувала на конструктивізмі, послідовності та захисті державних
інтересів і конкретних людей. Як фракція, так і Народна партія не підтримували проведення цієї виборчої компанії. Тому все робили для того, щоби ВР працювала. 90% законодавчих актів прийняті чинною тоді коаліцією за підтримки фракції блоку Литвина. Ці красномовні відсотки озвучили не литвинівці, а спікер парламенту. І це свідчить, що фракція сприяла прийняттю законів, які стимулювали соціально-економічний розвиток суспільства. Натомість ВР перестала існувати через боротьбу двох сил: БЮТ і «Наша Україна» не змогли утримати коаліцію.
– Експерти схиляються до того, що Литвин міг би хитріше використати свою «золоту акцію».
– Що значить – хитріше?
– З більшою користю для себе і своєї партії.
– На свою користь нині воюють ті політики, через яких після 2004 року і почалася вся ця вакханалія в державі. Саме цих трьох політиків – Януковича, Тимошенка і Ющенка – весь час намагаються «працевлаштувати». Тож їм не до нас. Вони не хочуть помічати, що Україна має не так уже й багато часу в запасі, щоби провести реформи. Але для цього процесу потрібна стабільність, тобто дієздатна Верховна Рада і професійний уряд.
Саме тому ми сподіваємось, що люди зроблять правильний вибір і фракція блоку Литвина буде значно більшою за наслідками цієї кампанії. За таких умов матимемо у ВР робочу ситуацію.
Візьмемо для прикладу пенсійну реформу. Не пізніше початку 2010 року маємо запровадити її другий етап і перейти до накопичувальної системи. Якщо цього не зробимо, то нинішня демографічна ситуація в Україні призведе до надзвичайно серйозних проблем соціального характеру.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
